Проблеми реалізації механізму комерційного кредитування

4

Механізм комерційного кредитування.

Розбудовуючи ринкову економіку, нація повинна навчитися жити і працювати у нових економічних умовах. Для цього їй потрібні елементарні економічні знання і стартовий капітал або можливості для отримання позик -- комерційних, інвестиційних, споживчих тощо. Організація цивілізованих кредитних відносин сьогодні становить одну з основ успішного економічного розвитку України. Сучасні умови кредитування є економічно несправедливими: більшість суб'єктів господарювання (особливо невеликі фірми, селянські господарства, приватні підприємці) позбавлені змоги отримати кредити. Нині склалася ситуація, за якої банківський капітал у реальний сектор економіки значними обсягами не йде. Процеси промислового виробництва й товарообігу через високі процентні ставки відлучені від позичкових капіталів. До того ж упровадження кредитних відносин, які охопили б широке коло дрібних підприємців та товаровиробників, упирається у проблему гарантій.

Цілком слушним у цій ситуації є пропонований нами історичний огляд такої давньої форми кредитування, як комерційна. Окремі аспекти механізму комерційного кредитування розглянуто і проілюстровано на прикладах економік, які вже давно пройшли процес формування та становлення і сьогодні демонструють стабільний економічний потенціал.

Нами розглянуто ті механізми кредитування, які знайшли відображення у сучасних формах (раніше торговці -- сьогодні підприємці), котрі не втратили не лише історичного, а й практичного значення, бо стали фундаментом розвитку сучасних економік. Мета статті -- на основі відомого нам матеріалу спробувати коротко викласти історію питання, бо неможливо зрозуміти предмет, не знаючи його історії. Україні у сьогоденні економічних проблем цей досвід, безумовно, потрібен.

Комерційний кредит має досить давню історію. У XIX -- на початку XX століття у сфері внутрішніх та міжнародних торговельних зв'язків переважно використовувалася вексельна

* Вексель походить від переказу. Вже у XIII столітті стало звичаєм не платити готівкою, а видавати листи, які містили доручення кореспонденту міняйли, що мешкав на батьківщині купця, виплатити при пред'явленні зазначеного листа певну суму грошей. Найбільші італійські торговельні фірми мали своїх представників у найважливіших торгових центрах. Важливим кроком уперед в історії вексельного обігу стала поява на початку XVII століття індосаменту [1].

Позичка*, за якої продавцем надавалося покупцеві право сплачувати борг частинами протягом обумовленого періоду в рахунок вартості одержаних у кредит товарів та послуг. Значно рідше практикували надання продавцем чи постачальником товарів комерційного кредиту з розстрочкою платежу (без оформлення заборгованості векселем) та надання кредитів споживачами постачальникам у вигляді авансових платежів. На той час комерційний вексельний кредит був основною ланкою у системі кредитних відносин.

Починаючи з другої половини XX століття комерційний кредит у своїй традиційній вексельній формі дедалі інтенсивніше витісняє так званий "кредит за відкритим рахунком". Заборгованість, що виникала при цьому, також оформляли векселем, щоб у разі необхідності можна було врахувати цей вексель в установі банку. З розширенням комерційних зв'язків усе більше компаній та торговельних фірм практикували позикові розрахунки та операції за відкритим рахунком. Однак при разових та односторонніх поставках товарів цей механізм кредитування майже не застосовувався через ризик неопла-ти товару покупцем.

Зазначимо, що кредитування за відкритим рахунком має свої переваги над вексельною формою надання позички. Вексельний кредит надають промисловим підприємствам, оптовим та роздрібним товаровиробникам, чітко обумовлюючи строк сплати боргу. На відміну від векселя, позичка за відкритим рахунком не має такого чіткого обмеження, адже, як показує багаторічна практика, цей механізм розрахунків та кредитування частіше застосовувався при виконанні умов зустрічних двосторонніх торговельних контрактів та угод. При таких комерційних зв'язках взаємні фінансові вимоги та заліки сторін-учас-ниць відображаються за відкритим рахунком, що дає змогу зразу ж проводи-ти заліки платіжних вимог та зобов'язань контрагентів угоди, а відтак -- значно знизити ризик неплатежів. Протягом двох останніх десятиліть застосування у розрахунках між торговельними компаніями відкритого рахунку стало у промислово розвинутих країнах найважливішим фактором успішного збуту продукції. Ця форма кредитно-розрахункових відносин має широке застосування у внутрішній та зовнішній торгівлі Великобританії, Франції, Німеччини та інших європейських країн при виконанні умов експортних торговельних контрактів.

Під впливом сучасного еконемічного середовища механізм комерційного кредитування зазнав суттєвих змін. Сфера його застосування значно розширилася. Комерційний кредит як форма взаєморозрахунків із

Сучасні умови кредитування в Україні є економічно несправедливими: більшість суб'єктів господарювання позбавлені можливості одержання кредитів через високі процентні ставки незначним ступенем ризику сьогодні використовується переважною більшістю торгово-промислових груп та компаній розвинутих країн світу. Зауважимо, що ефективність цього механізму розрахунків нині визнають не лише великі торговельні компанії та товаровиробники, а й фірми з незначними обсягами збуту.

У сучасних умовах зв'язок традиційних форм комерційного кредитування -- кредиту продавця та кредиту покупця -- стає дедалі тіснішим. Уже стало звичним застосування багатьма компаніями торговельних знижок на ціну товарів. їх розмір залежить від строку оплати товарів та рівня процентних ставок, які встановилися на ринку на час продажу товару. Знижки надаються у разі сплати вартості товарів та послуг грошовими переказами, чеками або готівкою протягом терміну, обумовленого при оформленні рахунка. Застосування такого способу комерційного кредитування значно прискорює реалізацію товарних залишків, а отже, й обіговість вкладених коштів. Цьому сприяє також відповідна банківська політика. Так, у Сполучених Штатах Америки у 80-ті роки позики за кредитними картками (револьверні) були однією з найприбутковіших форм банківських кредитів -- їх частка серед інших видів позичок, наданих комерційними банками США, становила 59% [2, с. 655].

Комерційне кредитування також забезпечує фінансову основу функціонування консигнаційних угод як форми комісійної торгівлі. За такою угодою власник товарних запасів передає їх на консигнацію (комісію) для подальшої реалізації зі складу. Строки реалізації товарів, умови та порядок їх передачі для комісійного продажу, а також термін погашення комерційного кредиту обумовлюються при укладенні консигнаційної угоди. Платежі надходять на рахунок погашення суми кредиту в ході реалізації товарних залишків. Кредитні відносини, що при цьому виникають між сторонами, які уклали угоду, не потребують якихось додаткових строків.

Протягом двох останніх десятиліть розрахунки між торговими компаніями із застосуванням механізму кредитування за відкритим рахунком у промислово розвинутих країнах становлять найважливіший фактор успішного збуту продукції

Нових зобов'язань. Сфера застосування консигнаційних угод широка й різноманітна: роздрібна торгівля, міжфілійні кредити торговельних компаній, комерційне кредитування транснаціональними корпораціями своїх дочірніх структур тощо.

В останні роки усе виразніше виявляється тенденція до посилення зв'язку банківського та комерційного кредитів. Цьому посприяла та обставина, що комерційна позика стала гарантованою. Покупець може отримати товарний кредит, оформивши його акредитивом або ж простим чи перевідним векселем.

Можлива також часткова оплата інкасовими платежами чи готівковими коштами. Виписаний будь-яким покупцем простий вексель служить платіжним засобом між кількома фірмами (підприємствами). Оскільки вексель, виписаний векселедавцем-підприємством, вважається менш надійним, ніж банківський, ліквідність таких фінансових інструментів нерідко підтримується банком у формі авалю -- банківської гарантії оплати векселя у разі його непогашення векселедавцем. Звернутися в банк за авалем можна як у момент виписки векселя, так і на інших етапах його обігу. Перевідні векселі (акцептовані тратти, що містять згоду (акцепт) платника на здійснення оплати) слугують гарантією на випадок неправомірних вимог про оплату, адже у разі згоди платника прийняти вексель він його акцептує, і вексельна угода вважається здійсненою. Кожен, хто поставив підпис на векселі, тим самим гарантував здійснення платежу за ним у встановлений термін. Власник векселя у разі несплати за векселем у строк може пред'явити вимоги до будь-кого із зобов'язаних осіб (тих, хто підписав вексель) і навіть до всіх одразу [3]. Вексель -- це документ, що формалізує економічні взаємозв'язки покупця товарів та продавця. Відтак кредитна операція, закладена в його основі (у грошовій або товарній формі), передбачає взаємоконтроль контрагентів вексельної угоди та ґрунтується на вільному виборі сторін. Оскільки вексель пов'язаний із ризиком не оплати, його приймають як засіб платежу, лише маючи довіру до векселедавця або за наявності акцепту (в тому числі банківського). Якщо векселедавця цікавлять насамперед якість придбаного товару та строки поставки, то векселевласника -- рівень платоспроможності покупця. Причому не лише на час оформлення векселя, а й на час його оплати. Отже, ступінь довіри та інформованості щодо фінансового стану і платоспроможності сторін вексельної угоди суттєво обмежує вексельний обіг.

Виконання платниками своїх зобов'язань, окрім здійснення акцепту векселів, може бути забезпечене також банківськими гарантіями та поручительствами. Гарантійний лист чи поручительство уповноваженого банку продавець (експортер) може вимагати від свого контрагента у разі невпевненості в його фінансовому стані, відсутності інформації про платоспроможність і т. д. При здійсненні експортно-імпортних контрактів гарантії, видані банками з вагомою діловою репутацією, є умовою не лише для отримання окремих сум кредитів, а й для відкриття кредитних ліній. За наявності гарантій банку

компанії, які тривалий час співпрацюють на ринку, практикують операції взаємокредитування. Механізму видачі гарантії передує ретельна перевірка та аналіз банком стану платоспроможності клієнта, його "кредитної історії", репутації серед ділових партнерів, економічної кон'юнктури, конкуренції з боку інших виробників (постачальників) аналогічного товару, рівня цін тощо. Аналізуючи стратегію дохідності та ризиків комерційної діяльності клієнта, беруть до уваги його можливості щодо нарощення обсягів виробництва й реалізації продукції, проведення заходів, спрямованих на підвищення дохідності, та інше.

Роль банків у вексельному обігу не обмежується видачею гарантій -- вони можуть брати участь у попередньому відборі учасників вексельного конгломерату, забезпечувати врахування (дострокове погашення) векселів. Банки багатьох країн також вважають за доцільне врахування векселів із гарантованим підписом векселедавця, оскільки авальовані іншим банком чи гарантовані векселі у подальшому можна враховувати при взаємозаліках чи міжбанківських кредитах. Втім, у Сполучених Штатах Америки практика пе-реврахування векселів банками поширення не набула. Взагалі ж банківські гарантії та акцептування векселів сприяють стабільності вексельного обігу, розширюють рамки застосування цього різновиду цінних паперів, підвищують їх надійність.

Центральні банки зарубіжних країн широко практикують регулювання умов врахування комерційних векселів із конкретним переліком вимог щодо їхньої якості. Трапляється, що одночасно встановлюють кілька офіційних облікових ставок залежно від строків та надійності векселів. Таке регулювання здійснюється, аби не допустити широкомасштабних емісій векселів як безготівкових засобів платежу та зростання економічно необґрунтованих обсягів кредитних вкладень. Такі заходи регулювання дістали назву дисконтної політики. Здебільшого центральні банки здійснюють переврахування лише тих комерційних векселів, які емітовано після реального виконання поставок товарів за контрактами. Виняток становлять центральні банки Японії та Франції, де офіційно перевраховують не лише векселі банківських установ та торгових компаній, а й інші боргові папери [4].

Водночас при зміні пріоритетів економічного розвитку країни (наприклад, стимулюванні експорту) до переврахування в першу чергу можуть брати експортні векселі. У разі неперспективності чи збитковості тієї чи іншої галузі центральний банк може встановити ліміти обліку цих векселів, обмеження щодо контрагентів переврахування або й заборонити врахування векселів. Особливо необхідні такі обмеження у періоди економічних криз. Для деяких банків ФРН після Другої світової війни були встановлені ліміти врахування векселів [5]. У повоєнні часи обсяг операцій Банку Англії з обліку банківських комерційних векселів становив якихось 3% від загального обсягу депонентних вкладень. За двадцять років цей показник зріс удвічі [6].

Останніми роками широко застосовують залучення ресурсів на короткий термін під заставу комерційних паперів. Це -- прості векселі, які є досить ліквідною заставою при міжкорпоративному кредитуванні. Випуск комерційних паперів започаткували американські корпорації. В кінці 1970 року їх було в обігу на суму 167 млрд. доларів, а наприкінці 1993-го -- 1226 млрд. доларів (11% від ринку боргових зобов'язань СІЛА). При перших емісіях котирування комерційних паперів здійснювалися лише на місцевих біржах, проте наприкінці 70-х років вони здобули визнання і в Японії, і в Західній Європі. Нині комерційні папери емітують компанії та корпорації з надійною діловою репутацією, стабільною і безсумнівною платоспроможністю. Ця обставина була вельми важливою, оскільки суттєво знизилися ризики неплатежів.

Активний розвиток взаємокредитування міжнародних корпорацій у грошовій формі, надання кредитів своїм філіям і дочірнім компаніям, проведення компаніями розрахунків за відкритим рахунком та кредитування на двосторонній основі дали змогу подолати обмеженість традиційної форми комерційного кредитування -- вексельного кредиту. Це пов'язано з тим, що вексель є інструментом, на підставі якого в більшості країн можна одразу ж зробити опис майна боржника. Він зберігає своє значення для досить великих товарних поставок на значні суми, але основним інструментом усе ж лишається розрахунок за відкритим рахунком. Двосторонній кредит за відкритим рахунком та міжкорпораційний кредит близькі до банківського кредиту. Суттєву різницю становить те, що ці форми комерційного кредитування обмежені розмірами обігових капіталів компаній.

Зазначимо, що ні ринок банківських зобов'язань, ні ринок зобов'язань компаній не є достатніми чинниками, щоб забезпечити на більш-менш тривалий. Заходу поштовхом до створення стійкої системи "економіка на боргах" стала економічна криза 30-х років. Висновки звелися до того, що нарощування виробництва шляхом стимулювання боргів посередників (у тому числі й банків-га-рантів) замість стимулювання споживача -- це нестійка система. Вона не забезпечує масового попиту з боку кінцевого споживача. Створення ринку боргів промислових компаній як джерела капіталу здатне вирішити проблему економічної стабільності.

Серед багатьох сучасних економістів існує переконання, що характерні тенденції сучасного комерційного кредитування тісно пов'язані зі змінами у банківській справі, міжнародній та внутрішній торгівлі.

По-перше, за останні роки значно прискорився темп зростання обсягів товарних поставок між дочірніми структурами та філіями міжнародних торговельних компаній. А це зумовило збільшення частки кредитування за відкритим рахунком та міжкорпоративного комерційного кредиту при одночасному зменшенні обсягів вексельного кредитування. Відповідно змінилися й обсяги операцій банківської системи з товарними векселями.

По-друге, при збуті товару значно зростає кількість посередницьких фірм та компаній. Ця тенденція посилюється, з одного боку, у зв'язку з виникненням різниці у часі при реалізації товарів, що належать до однакових товарних груп, різними компаніями, а з другого -- всупереч активному розвитку продажу товарів та надання послуг безпосередньо кінцевим споживачам.

По-третє, незважаючи на скорочення розрахункового періоду та розвиток господарських зв'язків, строки реалізації товарів збільшуються. Це зумовило зростання і строків пере врахування товарних векселів. Постачальники часто вимушені здійснювати пролонгацію внаслідок несвоєчасної оплати покупцями вартості відвантажених товарів. Така ж ситуація і стосовно банківського кредиту. Класичний банківський кредит ставить жорсткі часові рамки. Якщо ж у компанії немає кредитної лінії, то процедура оформлення позики виявляється досить складною, як і подальший процес синхронізації кредиту та його термінів із умовами кожного товарного контракту. З розширенням у міжнародній торгівлі експорту устаткування, машин, обладнання -- продукції, яка потребує монтажу, значно збільшилися (до 3--8 років) строки кредитів. А згідно із загальноприйнятою практикою довгострокові кредити надаються на основі гарантій банків.

По-четверте, значно зросли обсяги торгівлі споживчими товарами на умовах відстрочки платежу. Це призвело до змін у порядку розрахунків між товаровиробниками і споживачами. Так, умови контрактів купівлі-продажу машин та деяких видів обладнання передбачають здійснення оплати в середньому протягом 4--8, а іноді й 10 років. Товаровиробники Франції на умовах відстрочки платежу оформлюють щорічно близько третини товарних поставок. У 1990 році загальна сума заборгованості з відстрочкою платежу у США сягнула 722.9 млрд. доларів (у

Обсяги комерційного кредиту зростають у часи економічного підйому, а в кризові періоди -- скорочуються

1960 р. -- 43 млрд.), причому 138.6 млрд. доларів (19.2%) становила заборгованість споживачів [2, с. 654--655].

Отже, спосіб життя в борг у розвинутих ринкових економіках остаточно переміг. Перенасичення товарних ринків, яке раніше спричинялося до криз перевиробництва, в останні роки не викликає особливих проблем. Справа в тому, що в розвинутих країнах зуміли відрізнити товарну кризу від платіжної. Сьогодні у Сполучених Штатах Америки вже ніхто не пропонує мішок грошей торговельному постачальнику. Натомість відкриваються кредитні лінії, надаються гарантії під товарне забезпечення. Набула масового поширення практика довгострокового споживчого кредитування. Товаровиробники здійснюють поставки товарів на ринок раніше, ніж їх оплатить споживач. Однак конкуренція, як і раніше, не дозволяє їм знижувати обсяги виробництва -- для його фінансування компанії використовують форми комерційного кредитування.

Прикладом можуть слугувати проекти Європейського банку реконструкції та розвитку, здійснені в Україні. Згідно з умовами надання кредитів переважна їх частина спрямовується на закупівлю обладнання і технологій на світових ринках. Сприяючи розвитку приватного виробництва в Україні, ЄБРР забезпечує кінцевого споживача (для нас він -- вітчизняний товаровиробник) джерелами довгострокового фінансування та експортного комерційного кредиту. Переваги для обох сторін -- очевидні: кредитори (країни -- члени ЄБРР) стимулюють власних товаровиробників (ніхто, зрозуміло, не збирається кредитувати закупівлю технологічного обладнання, скажімо, в Китаї), українські ж товаровиробники завдяки довгостроковим комерційним кредитам ЄБРР мають можливість модернізувати виробництво та нарощувати його обсяги.

Україні, яка будує ринкову економіку, очевидно, слід використати у господарській та банківській практиці саме західний досвід в області організації комерційного кредиту.

Підсумовуючи, можна спрогнозувати напрями розвитку банківського маркетингу стосовно питань, пов'язаних із комерційним кредитуванням в Україні, та регулятивні заходи НБУ:

1. Вексельне кредитування.

2. Кредитування за відкритим рахунком.

3. Товарний кредит, що надається продавцем покупцеві (з використанням банківських поручительств, гарантій, кредитів).

На нашу думку, ці напрями мають широкі перспективи в Україні. Разом із тим слід враховувати (особливо з огляду на реалії нинішньої ситуації на фінансовому ринку), що комерційний кредит, поряд із перевагами, має також ряд недоліків.

Зокрема, строки оплати товару нерідко порушуються, продавець не завжди добре поінформований про фінансовий стан покупця, що створює серйозні ризики для його господарської діяльності. Продавець навіть за наявності векселя не завжди може здійснити його пере врахування у банку, оскільки воно залежить не тільки від якості векселя, а й значною мірою від дисконтної політики банку.

Зазначимо також, що обсяги комерційного кредиту зростають лише в часи економічного піднесення, у кризові ж періоди вони скорочуються.

Література.

1. Бухвальд Б. Техника банковского дела. -- М.: АО "Промиздат". -- 1926. -- С. 161--162.

2. Синки Дж. мл. Управление финансами в коммерческих банках. -- М.: СаїаІ-Іаху, 1994.

3. Конвенция № 358, устанавливающая Единообразный закон о переводном и простом векселе от 7 июня 1930 г. // Собрание Законов СССР. -- 1937. -- Отд. II, № 18. -- С. 108.

4. Брагинский С.В. Кредитно-денежная политика в Японии. -- М.: Наука, 1989. -- С.159.

5. Пономарёв В.А. Государственно-монополистическое регулирование деятельности банков. Границы и противоречия. -- М.: Финансы и статистика, 1987. -- С.123.

6. Де Ковни ГЛ., Такки К. Стратегия хеджирования / Пер. с англ. -- М.: ИНФРА-М, 1996. -- С.61.