Аналіз та управління системою банківського обслуговування

94

ЗМІСТ

ВСТУП

1. СУТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСОВИХ РОЗРАХУНКІВ І

ОРГАНІЗАЦІЯ ЇХ ВИКОНАННЯ КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ

1.1 .Характеристика міжнародних фінансових розрахунків

1.2.Обслуговування зовнішньоекономічних зв'язків комерційними банками

1.3.Організація обслуговування операцій покупців і продавців комерційними

банками

2. МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ ПО

КОМЕРЦІЙНИМ ОПЕРАЦІЯМ МІЖ РЕЗИДЕНТАМИ ТА НЕРЕЗИДЕНТАМИ УКРАЇНИ У АППБ "АВАЛЬ"

2.1.Обслуговування міжнародних розрахунків фізичних осіб

2.2. Обслуговування суб'єктів ЗЕД

2.3. Організація проведення валютних операцій комерційними банками

3. АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ РІЗНИХ ІНСТРУМЕНТІВ ПЛАТЕЖУ І ЗНИЖЕННЯ РИЗИКІВ ПРИ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКАХ

3.1 .Напрямки зниження ризиків у міжнародних операціях 50 3.2.Оцінка методів розрахунків і платежу по операціям між резидентами та нерезидентами України

3.3.напрямки підвищення ефективності обслуговування міжнародних фінансових розрахунків

4.0РГАНІЗАЦІЯ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ, ОХОРОНА

ПРАЦІ ТА ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА 69

4.1 .Аналіз умов праці в підрозділах ХОД АППБ "Аваль

4.2.Розробка заходів по покращенню умов

4.3.Розрахунок освітлення та повітрообміну за тепловиділеннями

4.4.Протипожежна профілактика

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

РЕФЕРАТ

Дипломна робота студентки групи МЗ-51 Терещенко Ірини Борисівни на тему: "Аналіз та управління системою банківського обслуговування фізичних та юридичних осіб у міжнародних фінансових розрахунках" (на матеріалах АППБ "Аваль"). Метою написання цієї дипломної роботи є вивчення організації та аналіз банківського обслуговування фізичних та юридичних осіб у міжнародних фінансових розрахунках. При виконанні роботи були використані: закордонний досвід обслуговування міжнародних розрахунків, статистичні та інструктивні матеріали Банку "Аваль", розрахунки показників, зміна даних за декілька років. У роботі використана методика розрахунку валютної позиції банку на прикладі Херсонської обласної дирекції (ХОД) АППБ "Аваль". Науковий керівник роботи доц., к.е.н. Жуганов Є.П.. Робота складається з 4 розділів, у кожному розділі є підрозділи, вона має 2 малюнки, 18 таблиць. Об'єм роботи 94 сторінки.

ВСТУП

Протягом усієї історії міжнародна торгівля допомагає економічному розвитку суспільства. Вона збільшує обсяг товарів і послуг, несе користь споживачам і прибуток торговим компаніям, допомагає збільшенню добробуту держави. Разом із тим, виходячи на міжнародну арену покупці і продавці стикаються в процесі розрахунків із більшістю ризиків. Тому банки відіграють вирішальну роль в обслуговуванні міжнародних розрахунків. Функціями сучасного банку, що дає міжнародні послуги є не лише розрахункове обслуговування клієнтів, трансфер фондів і забезпечення іноземною валютою, але і підбір найбільш оптимальних, таких, що дають можливість знизити різні ризики й обминути перепони, методів розрахунків і платежів, надання різних інструментів хеджування валютного ризику, надання інформації клієнтам для більш ефективного проведення міжнародних розрахунків.

У зв'язку з тим, що Україна взяла курс на створення ринкової економіки, інтеграцію нею в міжнародних фінансових відношеннях, необхідний новий підхід до взаємовідносин банку з клієнтом і між самими банками, тобто створення ефективної системи розрахунків у середині країни і на міжнародному рівні.

Згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність" банки на території України повинні здійснювати розрахунки в зазначених Національним банком України формах, відповідно до міжнародної практики.

Тому вивчення основних методів розрахунків і платежів, що діють у закордонних країнах, вивчення законів і правил, що регламентують застосування цих методів за межею й в Україні є актуальним і допомагає в збільшенні ефективності обслуговування міжнародних розрахунків українськими банками.

Метою написання цієї дипломної роботи є вивчення організації й аналіз банківського обслуговування фізичних і юридичних осіб у міжнародних фінансових розрахунках.

Основним завданням роботи є:

- вивчення основних форм міжнародних фінансових розрахунків, що діють за кордоном й в Україні;

- розгляд організації їх виконання й обслуговування комерційними банками, на прикладі Акціонерного Поштово-Пенсійного Банку (АППБ) "Аваль" у розрізі розрахунків фізичних і юридичних осіб - суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

- аналіз використання різних інструментів розрахунків і платежів по операціях між резидентами і нерезидентами України;

- вказівка основних напрямків зниження ризиків у міжнародних операціях;

- визначення напрямків збільшення ефективності обслуговування міжнародних фінансових розрахунків фізичних і юридичних осіб.

При виконанні завдань використаний закордонний досвід обслуговування міжнародних розрахунків, статистичні й інструктивні матеріали Банку "Аваль'", розрахунки показників, зміна даних за декілька років. У роботі використана методика розрахунку валютної позиції банку й аналіз структури прибутків відділу міжнародних розрахунків на прикладі Херсонської обласної дирекції (ХОД) АППБ "Аваль".

Банк "Аваль" є одним із ведучих українських банків у сфері міжнародних розрахунків. Він є засновником пластикового бізнесу в Україні, займає шосте місце у світі, як агент міжнародної системи грошових переказів Western Union, має широку мережу банків-кореспондентів за кордоном і великий досвід роботи в сфері міжнародних фінансових розрахунків.

Тому показники роботи Банку "Аваль", а також його статистичні та інструктивні матеріали є актуальними та представляють велику практичну цінність.

1.СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСОВИХ РОЗРАХУНКІВ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ЇХ ВИКОНАННЯ КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ

1.1. Характеристика міжнародних фінансових розрахунків

Під поняттям розрахунки слід розуміти обмін інформацією між платниками та отримувачами грошових коштів, а також фінансовими посередниками (банками) про порядок та спосіб погашення зобов'язань. Що стосується платежів, то це безвідклична та безумовна передача грошових коштів платником отримувачу, яка є заключним етапом у процесі розрахунків.

Історія розвитку господарської системи являє собою нескінченний ланцюг спроб зробити простішими, легшими та прискорити платежі та розрахунки між учасниками економічного обігу. Діючий у теперішній час механізм платежів та розрахунків є продуктом тривалої історії еволюції.

Так як міжнародні фінансові розрахунки основані на системі безготівкових розрахунків, то для їх характеристики необхідно зрозуміти сутність, інструменти та методи системи безготівкових розрахунків.

Як ми вже зауважили заключний платіж безвідкличне та безумовно завершує процес розрахунків, полягає в передачі коштів, а саме загальновизнаної в даному суспільстві форми фінансових активів, які приймають усі учасники обігу як оплату за товар, послуги та погашення боргу.

У XIX столітті таким засобом погашення фінансових зобов'язань були металеві гроші, виготовлені з шляхетних металів (золота та срібла). У обігу також були й банкноти, боргові зобов'язання приватних банків, які підлягали обміну на "справжні" гроші (тобто золото). Крім цього, держава випускала паперові гроші, які не мали забезпечення та ґрунтувалися на довірі до них учасників господарського обігу. Ці гроші називали фідуциарними (від лати. Fides - довіра).

З появою та розвитком банків почала складатися система безготівкового розрахунку. Банки приймали депозити та відкривали рахунки фірмам та приватним особам. Це дало змогу здійснювати платежі використовуючи перекази депозитних залишків з одного рахунку на інший. Суми коштів на банківських депозитних рахунках на які можуть бути виписані чеки та інші платіжні інструменти, є основою сучасних безготівкових розрахунків.

Безготівкові розрахунки у формі бухгалтерських (дебетових рахунків платників та кредитових рахунків отримувачів) записів на рахунках припускають обов'язкову частку фінансових посередників - банків та інших видів кредитних закладів, які спеціалізуються на здійсненні розрахунків. Фінансові посередники діють на основі інструкцій, отриманих від власника депозитного рахунку, та згідно цих інструкцій здійснюються бухгалтерські операції. Якщо клієнти мають рахунки в різних банках, то розрахунки проводять через кореспондентські рахунки цих банків. З'являється міжбанківський обіг грошових коштів. Ініціаторами міжбанківських переказів можуть бути не лише банківські клієнти, а й самі банки. При цьому в міжбанківському обігу розрахунки часто ведуться через агента по розрахунках, у ролі якого як правило виступають центральний банк, але ним також може бути й спільний банк кореспондент.

Згідно класифікації яка застосовується в багатьох країнах безготівкові розрахунки можна розділити на дві крупні групи в залежності від інструкції учасників платіжного обігу про переказ коштів. Це дебетові та кредитові трансферти.

При дебетовому трансферті отримувач коштів дає наказ дебетувати рахунок платника на зазначену суму та зарахувати її на свій банківський рахунок, тобто кредитувати рахунок отримувача.

При кредитовому трансферті платник наказує банку кредитувати банківський рахунок отримувача коштів та дебетувати свій рахунок у своєму банку.

- До числа інструментів міжнародних фінансових розрахунків, основаних на дебетових трансферту належать: чеки, включаючи дорожні чеки, єврочеки; вексель, включаючи банківську трату.

До розрахунків , які основані на кредитових трансфертах належать:

- доручення про перерахування використовуючи пошту;

- перекази в міжнародній системі грошових переказів "Western Union";

- перекази в системі платежів "SWIFT".

Особливий вид розрахунків являють собою пластикові картки, можуть мати якість як дебетових, так і кредитових інструментів:

- кредитові картки;

- дебетові картки.

Наприклад, можна виділити форму розрахунків, де перед тим як здійснити платіж, треба надати товаророзподільчі документи:

- документарний акредитив;

- документарне інкасо.

Далі наведемо характеристику зазначених форм міжнародних розрахунків.

Чек - це письмовий наказ клієнта банку, який веде його поточний рахунок, про оплату зазначеної суми грошових коштів яка надала чек, його наказу чи іншій зазначеній у чеці особі.

Чеки можуть використовувати фізичні та юридичні особа для взаємних розрахунків. Чеки можуть передаватися по індосаменту - надпису на зворотній стороні чеку. Тим самим власник чека надає право отримувати гроші за чеком іншій особі.

Єврочеки - це стандартизовані чеки, які випускають банки-члени міжнародної організації єврочеків та супроводжуються спеціальною гарантійною карточкою. Цей вид платіжних інструментів виник у 60-х частках, коли ряд великих європейських банків надали право своїм клієнтам виписувати чеки при відрядженнях та отримувати за ними грошові кошти у відділеннях закордонних банків-кореспондентів за надання гарантійної картки.

Пізніше була введена єдина форма чека, яка отримала назву єврочеку. Його почали видавати клієнтам ,фінансові установи багатьох європейських країн, які приєдналися до системи єврочеку. Функції єврочекової картки (Euro Card ) розширилися : вони не лише гарантували оплату чека в рамках встановленого ліміту, а й могли використовуватись, як дебет карта для отримання готівки в мережі банкоматів. Особливістю єврочеку є те, що його можна виписувати у валюті країни перебування : у Франції - у франках, в Іспанії - у песетах та ін.

Дорожній чек - стандартний копійчаний документ, виписаний у національній або іноземній валюті та тієї, що можна використати при відрядженнях та закордонних подорожах для оплати товарів або отримання в банку готівки. При купівлі дорожнього чеку в банку клієнт ставити на ньому свій підпис; та знову підписується коли отримує готівку або купує товар. У випадку втрати дорожнього чеку його власнику повертається його вартість.

Вексель - письмове зобов'язання чітко установленої форми, яку видає позичальник (векселедавець) кредитору (векселетримач), яку надає останньому право вимагати від позичальника оплату до зазначеного терміну указаної суми грошових коштів. Векселі поділяють на прості та перевідні. Існує відмінність між визначенням простого та перевідного векселів, але головна відмінність полягає у тому, що простий вексель оформляється і підписується особою, яка обіцяє здійснити даний платіж (покупцем)Д відправляється особі, якій покупець заборгував кошти (експортеру). Перевідний вексель виписується експортером і відсилається покупцю, від якого очікується, що він акцептує і у майбутньому оплатить цей вексель.

Далі розглянемо розрахунки, які ґрунтуються на кредитових трансфертах.

Поштовий переказ - письмове платіжне доручення, яке виписує один банк іншому (закордонному), яке може бути аутентифіковане, як підписане відповідною посадовою особою у висилаючому банку, яке являє собою наказ іншому банку виплатити відповідну суму грошових коштів зазначеному бунефіціару. Поштовий переказ висилається авіапоштою. У переказному листі зазначаються деталі платежу, ім'я та адреса бенефіціара, ім'я відправника та ін. Воно має необхідну кількість підписів вповноважених осіб, оговорену в кореспондентські угоді та вказівки, як повинен бути здійснений кінцевий розрахунок між банками.

Перекази у системі Western Union. Western Union - міжнародна система грошових переказів, створена компанією Western Union разом з іі багаточисленними партнерами по всьому світу. Діє майже в 180 країнах. Поєднує майже 80 тисяч пунктів обслуговування клієнтів, у тому числі більше 1500 пунктів у країнах СНД та Балтії. Американська компанія Western Union заснована в 1851 році. З 1871 долі займається грошовими переказами з використанням сучасних засобів зв'язку. Є світовим лідером в сфері грошових переказів за дорученням фізичних осіб без відкриття банківських рахунків. Ці перекази можна отримати вже через декілька хвилин після відправлення в будь-якому пункті обслуговування клієнтів за системою Western Union. Надавши посвідчення особи та назвавши контрольний номер переказу, отримувач переказу може отримати свої гроші.

Перекази в системі SWIFT. Комерційні банки, здійснюючи міжнародні валютні електронні перекази, потенційно можуть використати послуги, які надає ряд незалежних телекомунікаційних компаній. Найбільш широко використовується система для всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій (Society for Word - Wide Interbank Financial Telecommunications - SWIFT). Перші операції почали здійснюватися з 1977 році. Основою для передачі інформації по системі SWIFT є натовські ( пентагонівські) телекомуникаційні канали, що забезпечує її високотехнологічний рівень, надійність, захищеність та відносну дешевизну. SWIFT організований як некомерційна кооперативна організація з штаб-квартирою в Брюсселі. У її основі лежать світові регіональні процесингові центри, які знаходяться в Нідерландах ( для Європи ), поблизу Вашингтона (для Північної Америки), у Бразилії ( для Латинської Америки) та в Токіо (для Південно-Східної Азії). Крім того в кожній країні створений країновий процесинговий центр ( для

України - у Києві). Закриваються телекомунікаційні канали SWIFT на термінальних комп'ютерах, встановлених у банках-членах системи. У системі SWIFT використовують стандартизований формат повідомлень, що полегшує обробку (процесинг) отриманих повідомлень та їх подальшу передачу (трансмісію). Містить більш як 120 типів різних форматів послання, у тому числі для переказів клієнтських та банківських фондів, обміну валюти (форекса), кредитів, документарних інкасо, акредитивів та ін. У 1977 р. 505 банків-користувачів з 15 країн обмінювалися 50000 послань у день. До початку 90-х років 2700 користувачів з 67 країн світу посилали більш як 1,2 млн. послань у день.

Пластикові картки - особливий клас інструментів платежу. Розрахунки за допомогою пластикових карток давно вже вийшли за межі національних платіжних систем, тому ця форма міжнародних фінансових розрахунків широко застосовується переважно фізичними особами. Виникнення пластикових карток відносять на кінець 40-х років нашого століття. Ідея створення банківських кредитних карток належить Джонові С. Біггісу - спеціалісту в області споживчого кредиту у Флітсбургському національному банку Брукліна (1946 р). У 1951 році " Франклін Націонал Банк " у Нью-Йорку випустив першу пластикову картку. У ході розвитку карткових систем виникли різні види пластикових карток, які відрізняються за призначенням, функціональними та технічними характеристиками. З точки зору механізму розрахунків виділяють двосторонні та багатосторонні системи. Двосторонні картки виникли на базі двосторонніх угод між учасниками розрахунків, де власники карток можуть використовувати їх для купівлі товарів у замкнутих мережах, які контролює емітент карток. На відміну від цього багатосторонні системи, які очолюють національні асоціації банківських карток (крупніші VISA, MASTER CARD), a також компанії, які випускають картки туризму та розваг ( наприклад American Express), надають власнику карток право купувати товари в кредит у різних торговців, які визнають їх як платіжні . Картки цих систем дають змогу також отримати касові авансові, користуватися автоматами для отримання готівки та інше.

Розрізняють кредитові та дебетові картки. Перші пов'язані з відкриттям кредитної лінії в банку, що дає змогу власнику використовувати кредит при купівлі товарів чи отриманні касової позики. Дебетові призначені для отримання готівки в банкоматах чи купівлі товарів з розрахунком через електронний термінал. Гроші при цьому списують з рахунку власника картки в банку.

Є відмінності у використанні карток у системах основаних на паперових технологіях чи електронних системах. У "паперових" системах користувач СТАВИТЬ СВІЙ ПІДПИС НА ТОРГОВОМУ РАХУНКУ ЧИ ІНШОМУ ДОКУМЕНТІ. ЩО Є ПІДТВЕРДЖЕННЯМ ЙОГО дозволу дебетувати свій рахунок у банку.

У електронній системі користувач картки напряму зв'язується з емітентом через термінал. Замість підпису на рахунку він уводить секретну комбінацію цифр, що при вірному наборі є санкцією на дебетування його рахунку.

Банківські кредитні картки призначені для купівлі товарів з використанням банківського кредиту, який діє в межах встановленого банком ліміту. Індивідуальні видаються окремим клієнтам банку та можуть бути "стандартними" чи "золотими". Золоті призначені для осіб з високою кредитоспроможністю та передбачають багато пільг. Корпоративна картка видається організацією, яка на основі цієї картки може видавати індивідуальні, своїм робітникам, які відкривають особисті рахунки, "прив'язані" до корпоративного карткового рахунку. Відповідальність перед банком по корпоративному рахунку несе організація, а не індивідуальні власники карток.

Картки туризму та розваг випускаються компаніями, які обслуговують зазначену сферу, приймаються для оплати товарів та послуг, надають власникам пільги на бронювання авіабілетів, номерів у готелях та ін. Відмінність цих карток полягає у відсутності разового ліміту на купівлю та заборгованість повинна бути погашена на протязі місяця без права пролонгувати кредит.

Приватні картки підприємств торгівлі та послуг застосовуються в замкнутих мережах торгівельних установ зазначеної компанії, яка надає кредит та отримує відсотки за позики. Починаючи з 70-х pp. З'явилися банківські приватні картки для купівлі товарів у зазначених магазинах, але випуском карток та наданням кредиту займався банк. Іноді такі картки випускалися для членів відповідних професіональних груп (пілотів, адвокатів). їх називають "клубними" картками.

Картки для банкоматів - різновид дебетових карток, які дають змогу власнику отримувати готівку в межах залишку коштів на рахунку через автоматичні пристрої, встановлені в банках, торгових залах, вокзалах та ін. Деякі види автоматів виконують більш ширше коло операцій : вносити кошти на рахунок, дають змогу робити внески на погашення позики, переказувати гроші з одного рахунку на інший. Картки для автоматів пов'язані не з кредитною лінією, а з поточним рахунком власника, тому система розрахунків за цими картками адміністративно та функціонально відокремлена від системи банківських карток. Картки для купівлі через термінали в торгівельних точках виконують функції банківського чеку, але її застосування більш надійне, так як ідентифікація відбувається в момент здійснення операції та гроші перераховуються на банківський рахунок торгового підприємства .

Чекова гарантійна картка видається власнику потокового рахунку в банку для ідентифікації чекодавця та гарантії платежу по чеку. Картка базується на кредитній лінії, яка дає право власнику рахунку використовувати кредит по овердрафту. При цьому банк гарантує торговцю отримання коштів по чеку в межах встановленого ліміту в тому разі, коли на рахунку чекодавця відсутня необхідна сума.

Ще одна класифікація пластикових карток пов'язана з їх технологічними особливостями. Найбільш поширені картки двох видів - з магнітною полосою та з вбудованою мікросхемою (чіпова картка або смарт картка).

Перший вид карток має на зворотному боці магнітну смужку, де знаходяться данні, необхідні для ідентифікації особа власників картки при її використанні в банкоматах та електронних терміналах торгових закладів. Коли картка вставлена в читаючий пристрій, індивідуальні данні власника передаються по телекомунікаційній мережі для отримання дозволу на здійснення операції.

Картка з мікросхемою була винайдена у Франції в 1974 р. встроена в картку мікросхема (чіп) є зберігачем інформації, яка записується заздалегідь, а потім може поновлюватися в момент здійснення операції. Це розширює функціональні можливості картки та підвищує її надійність. На основі записаних на чіпі даних операція по картці може здійснюватись в автономному режимі офф-лайн (off- line), без безпосереднього зв'язку з центральним процесором банківської комп'ютерної системи в момент здійснення операції. Оскільки картка сама зберігає в пам'яті суму коштів, які є на банківському рахунку, то авторизація тут непотрібна : якщо ліміт перевищено, операція не відбудеться. У момент здійснення операції суму вільного ліміту буде зменшено і записується на новий залишок. При внесені коштів на рахунок ліміт відновлюється, про що робиться новий запис у мікросхемі. Інформаційна можливість смарт-карти більш ширша, ніж у карток з магнітною полосою (8-32 тис. біт у порівнянні з 1 тис. біт), вона більш надійна, але її вартість у 5-7 разів вища. Крім того, їх введення в обіг у країнах, які з початку створення системи карткових розрахунків орієнтувалися на магнітні картки, є важким. Там встановлено десятки та сотні тисяч одиниць обладнання, які не застосовуються для читання інформації з мікросхеми, а заміна цього обладнання на прилади, які є спільними зі смарт-картами, потребували б великих капіталовкладень. Тому експерти не чикають швидкого впровадження смарт-карт, хоч експерименти по розробці міжнародного стандарту на ці картки проводяться великими картковими асоціаціями світу.

Далі розглянемо форми розрахунків, де платежу передує надання товаророзподільчих документів.

Документарний акредитив - це обіцянка банку виплатити бенефіціару за рахунок свого заказника вказану суму в зазначеній валюті, якщо бенефіціар

надасть документи в зазначений термін, наведені в акредитиві. Правовою основою для розрахунків є "Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів" ( УПДА). У УПДА зібрані понятійні положення та правила поведінки, які використовуються в міжнародних акредитивних операціях та вважаються єдиними які мають силу. Норми УПДА затверджені Міжнародною торговою палатою в Парижі. Згідно видання №500, редакція 1993 р. ( набрала сили з 01.01.94.): терміни "документарний Акредитив" та " резервний Акредитив" ( далі іменуються "Акредитиви") означають будь-яку угоду, як вони не називались, згідно якої банк ("Банк - Емітент"), діючий згідно з дорученнями та інструкціями клієнта ("наказодавець Акредитиву") або в особистих інтересах, повинен: зробити платіж третій особі чи його наказу ("Бенефіціару") чи акцептувати та оплатити перевідний вексель (" Витрати"), виставлені бенефіціаром; чи вповноважити інший банк здійснити такий платіж чи акцептувати та оплатити такий вексель ( перевідний вексель); чи вповноважити інший банк негоціювати проти обумовлених документів, при умові, що виконуються умови Акредитиву. "Акредитиви за своїм характером відрізняються від договорів купівлі-продажу чи інших контрактів догоди, на яких вони можуть ґрунтуватися, а банки ні як не пов'язані обов'язками та не мають відношення до таких контрактів, навіть якщо в акредитиві і є посилання в якій би то не було формі на такі контракти".

У залежності від узгодження про обсяги забезпечення та моменту прийняття на себе ризику розрізняють наступні форми акредитиву:

- відкличний акредитив - будь-коли може бути змінений або анульований банком-емітентом без повідомлення про це бенефіціару;

- безвідкличний акредитив - тверде погодження платежу банку-емітента, для змінення або анулювання умов потрібно як згода бенефіціару, так і відповідальних банків;

- безвідкличний непідтверджений акредитив - банк кореспондент лише авізує бенефіціару відкриття акредитиву та не приймає ніякого особистого обов'язку платежу;

- безвідкличний підтверджений акредитив - банк-кореспондент підтверджує бенефіціару акредитив та зобов'язується оплатити по документах, згідно акредитиву та поданим в зазначений термін.

У залежності від способу використання, використовують один із наступних видів або конструкцій акредитиву. Види акредитиву:

- акредитив з платежем по пред'явленню - негайне отримання суми при пред'явленню документів; платіж готівкою був погоджений;

- акредитив , який передбачає акцепт витрат бенефіціара - отримання суми при настанні терміну оплати; Термін оплати за векселем був погоджений; можливо отримання суми платежу за відсутністю відсотку (дисконту) за векселем після подання документів;

- акредитив з відстрочкою платежу - отримання суми після настання терміну платежу; термін платежу (без векселя) був погоджений; можливо отримання суми без відсотку після подачі документів;

- акредитив "з червоною оговоркою" - отримання авансу;

- револьверний акредитив - використання в межах встановленої частини, яка відновлюється ; відвантаження частковими поставками;

- акредитив , який передбачає негоціацію витрат бенефіціара - отримання суми в будь-якому банку, тобто не лише в авізованому;

- акредитив " стенд бай " - використовується в якості гарантії;

- перевідний акредитив - забезпечення особистих постачальників. Конструкції акредитиву:

- акредитив "бек ту бек" - комерсант-посередник уповноважує свій банк відкрити акредитив на користь постачальника; цей акредитив ґрунтується на перевідному акредитиві, який був відкритий на користь комерсанта-посередника (можливості повинні бути зазначені в кожному конкретному випадку);

- передача по акредитиву (цесія) - повна або часткова передача виторгу комерсантам-посередникам на користь свого постачальника.

Документарне інкасо - отримання через банк належної суми коштів проти передачі відповідних документів. Правовою основою для розрахунків з використанням документарного інкасо є "Уніфіковані правила по інкасо" (УПІ), видані Міжнародною торговою палатою в Парижі. У розділі "Загальні положення та визначення "УПІ в редакції 1979 р. зазначена наступне: "Справжні положення та наступні статі застосовуються до усіх, вказаних нижче та є обов'язковим для зацікавлених сторін, якщо інше прямо не погоджене або якщо ці положення, визначення та статі не суперечать положенням національного, державного чи місцевого законодавства та/ або правил, від яких не може бути зроблено відступ.

1. " Інкасо" означає операції, які здійснює банк на основі отриманих інструкцій з документами, вказаних нижче в підпунктах 2. У цілях: отримання акцепту та/ або платежу, у залежності від випадок, або видачі комерційних документів проти акцепту та/ або проти платежу, у залежності від випадку, або видачі на інших умовах.

2. "Документи" означає фінансові документи та/ або комерційні документи, при цьому:

- " фінансові документи" означають переказні векселі, прості векселі, чеки, платіжні розписки або подібні документи використані для отримання платежу коштами;

- "комерційні документи" означають рахунки відвантажувальні документи , документи про право власності або тому подібні документи ,які не є фінансовими документами.

3. "Чисте інкасо" означає інкасо фінансових документів не супроводжуваних комерційними документами.

4. "Документарне інкасо" означає інкасо:

- фінансових документів супроводжуваних комерційними документами;

- комерційних документів, не супроводжуваних фінансовими документами.

1.2.Обслуговування зовнішньоекономічних зв'язків комерційними банками

Базова діяльність комерційного банку може бути зведена до трьох типів операцій:

- виконання платежів (у тому числі міжнародних);

- фінансове посередництво (у першу чергу, у формі прийому депозитів та надання кредитів);

- надання не кредитних фінансових послуг (управління фінансовими ризиками, операціями цінними паперами, інформаційно-консалтингова діяльність).

Крім того, банк повинен керувати своїми фондами. Тому він здійснює фінансове управління своїми операціями. Головна різниця полягає в тому, що продаж та витрати банку базуються на використанні фінансових інструментів, а не реальних товарах та послугах.

У цілому - обслуговування зовнішньоекономічних зв'язків - це комерційна та інвестиційна банківська діяльність, яка включає транснаціональні операції в різних іноземних валютах. Хоч базовим завданням міжнародного банкіра ( так і вітчизняного) залишаються традиційне залучення депозитів та інших джерел формування ресурсів, надання кредитів, керування ризиками та надання інформаційних послуг, але інструменти, клієнти та правила діяльності на міжнародній арені досить вагомо відрізняються від тихий, які здійснюють на вітчизняних банківських ринках.

Міжнародна банківська справа включає такі операції :

- надання кредитів закордонним клієнтам, які є не резидентами країни кредитора;

- отримання депозитів від клієнтів, які є резидентами інших країн;

- надання фокерса (іноземної валюти) для здійснення міжнародних операцій;

- емісія документрних акредитивів та інших інструментів менеджменту ризику для захисту клієнтів від різних ризиків у міжнародній торгівлі;

- надання не кредитних фінансових послуг для клієнтів, таких як консалтингові послуги, кліринг чеків та інше.

Міжнародна банківська справа має тенденцію бути оптовим бізнесом з великими обсягами операцій, які складають велику частину банківської діяльності. Міжбанківський ділінг на мільйони доларів США, німецьких марок або японських ієн у рамках однієї операції є звичною для міжнародних грошових ринків (євроринків) та для інвалютного ринку. Це обумовлює великий обсяг вартості міжнародних банківських операцій. Але великий обсяг міжнародних операцій банків не повинен переоцінюватися. Насправді велика кількість операцій у міжнародній банківській справі складає фінансування експорту та імпорту, а також невеликий фокерний ділінг з клієнтами. У цілому великі операції продовжують домінувати в загальному обсягу міжнародної діяльності комерційних банків.

При обслуговуванні зовнішньоекономічної діяльності ( так, як і вітчизняної) головним джерелом прибутку банку залишається надання кредиту. Принципи міжнародного та вітчизняного кредитування в більшості однакові. Але клієнти міжнародних банків у цілому відрізняються один від одного. Або можуть бути:

- імпортери та експортери, яким необхідно профілювати свою міжнародну торгівлю;

- кореспондентські банки , яким необхідні грошові засоби для фінансування торгових або інвестиційних операцій своїх клієнтів;

- крупні міжнародні фірми, які потребують фонди для зарубіжного інвестування, контролю над відсотками та валютно-курсовим ризиком;

- іноземні керівництва, які потребують коштів для фінансування дефіциту платіжного балансу або для виконання програм розвитку.

При цьому банк здійснює міжнародну кредитну діяльність у наступних формах:

- надає фонди безпосередньо позичальнику;

- розміщує фонди на депозит у кореспондентських банках;

- укладає контракт з клієнтом про надання фонду на протязі деякого майбутнього періоду;

- надає зобов'язання повернути засоби іншому кредитору ( третій стороні), якщо клієнт не в змозі цього зробити.

У першому випадку, надаючи кредит напряму позичальнику, банк використовує такі джерела фонду, як депозит, розміщені та підтримані в ньому, позикові фонди, а також особистий капітал.

При здійсненні міжнародної діяльності комерційні банки, крім валютного кредитування, надають багато інших не кредитних фінансових міжнародних послуг та інструментів. У табл. 1.1. наведена класифікація міжнародних банківських послуг у виді матриці "продукт-клієнт".

Таблиця 1.1.

Класифікація міжнародних банківських послуг у вигляді матриці "продукт-клієнт".

Види послуг	Тип клієнтів
	Керівництво (1)	Фінансові інститути (2)	Корпорація (3)	Фізичні особи (4)
1		2	3	4	5
Послуги ,які базуються на обов'язках(І)	П11	П12	П13	П14
Послуги, які базуються на активах (2)	П21	П22	П23	П24
Послуги, які базуються на небалансових позиціях (3)	П31	П32	П33	П34

За цією класифікацією міжнародні банківські послуги, базуються на обов'язках, являють собою джерела фондів. Банки приймають депозити у різних формах:

- офіційні валютні резерви іноземних керівництв на поточних та термінових рахунках (У 11);

- валютні залишки на рахунках " ЛОРО", які належать закордонним банкам-кореспондентам (У 12);

- операційні залишки (поточного рахунку), термінові депозити корпорацій, угоди про перезакупівлю з корпоративними клієнтами (У 13);

- операційні залишки, термінові депозити та ощадні вклади, які належать населенню (У 14).

Міжнародні послуги банків, які базуються на активах, представляють собою напрямки використання фондів:

- надання синдикованих позик закордонним керівництвом (У21); міжбанківські розміщення депозитів та надання овердрафта для закордонних кореспондентських банків (У22);

- надання короткострокових позик для фінансування оборотного капіталу, торгове та проектне фінансування корпорацій (У23);

- споживче кредитування (У24);

З початку 80-х років комерційні банки почали проявляти підвищену зацікавленість до міжнародних банківських послуг, базованих на небанківських операціях, впершу чергу, через боргову кризу країн третього світу, а також потреб банків покращити свої коефіцієнти достатності капіталів.

Небалансові послуги називають комісійними, підкреслюючи їх різницю від балансових (кредитно-депозитних) послуг, які відносять до відсоткових послуг. Міжнародні небалансові послуги наведені :

- трестовими послугами, послугами по менеджменту свопів для закордонного керівництва (У31);

- інкасуванням та трансферами міжнародних фондів для закордонних банків-кореспондентів (У32);

- акредитивами "стенд-бай", відсотковими свопами, послугами по грошовому менеджменту та керуванням валютними ризиками (УЗЗ);

- послугами по менеджменту міжнародних інвестицій для індивідуальних інвесторів (УЗЗ).

- Крім того, банки постійно знаходяться у стані пошуку фінансових інновацій, створюючи нові (в тому числі міжнародні) банківські продукти (послуги).

Далі наведений більш детальний перелік міжнародних банківських послуг:

- прийняття депозитів - депозити до запиту (поточні рахунки), термінові депозити, ощадні депозити та інші;

- валютний та грошовий ділінг - інструменти грошового ринку, цінні папери фондового ринку, форекс (валютний спот- і форвард-ринок), валютні та відсоткові свопи, деревативні інструменти (фьючерен, опціони) та ін.

- Продаж цінних паперів банку - депозитні сертифікати, звичайні акції, привілейовані акції та інші ;

- Кредити (у вітчизняній та закордонній валюті) - керівництвам, корпораціям, фірмам, банкам-кореспондентам, фізичним особам, роздрібним (споживчим, іпотечні);

Спеціалізована діяльність по фінансуванню - фінансування акціонерного капіталу, нерухомості, злиття та поглинання, проектне та експертне фінансування;

- Першочергове розподілення цінних паперів - вітчизняні та міжнародні, акції та облігації;

- Консалтингові послуги - грошовий менеджмент для корпорацій, фінансове (податкове) планування, загальні послуги по фінансуванню корпорацій, послуги по управлінню ризиками (відсотковий ризик, інвалютний ризик, країновий ризик та інші), консалтингові послуги по міжнародній торгівлі, з юридичних питань та інвестиціях по оподаткуванню, загальний фінансовий консалтинг;

- Споживчі послуги - кредитні картки, туристичні чеки. Інші споживчі послуги;

- Брокерські послуги - грошовий ринок, форекс (інвалютний ринок), акції, фінансові фьючери, опціони, товари, страхування;

- Платіжні механізми - трансфер вітчизняних та міжнародних фондів;

- Послуги подібні до страхування - акредитиви "стенд - бай", револьверні кредити, страхування життя;

- Послуги по міжнародній торгівлі - міжнародні інкасо, документарні акредитиви, банківські акцепти, вивчення ринків.

Також, важливим джерелом комісійних прибутків для багатьох крупних комерційних банків стали в останнє десятиріччя прибутки трансферів клієнтських фондів між країнами, а також керівництво депозитних компаній для збільшення відсоткових доходів цих корпоративних клієнтів. Клієнти, здійснюючи валютно-фінансові операції в різних країнах та у різній валюті, вцілому потребують швидкого та ефективного методу "руху" фондів між ними. Міжнародні банки можуть надавати послуги по трансферту фондів через особисті мережі філіалів, а також здійснює ділінг з іншими банками. Очевидно, що витрати для клієнтів будуть мінімальними, якщо банк може запропонувати такі послуги, перекази валютних коштів всередині особистої мережі філіалів, не звертаючись до інших банків (кореспондентам) для здійснення трансферів.

Крім того, банки надають послуги по міжнародному менеджменту депозитів (тимчасово надмірних засобів) клієнтів, які прагнуть отримати більш надійними валютні міжнародні перекази, однак принципово не змінить функції каналів інформації про трансфери фондів.

Згідно комерційний банк, виходячи на міжнародну арену, повинен спочатку вирішити у якій організаційно-інституційній формі він це здійснить. Існують наступні форми:

- Освіта міжнародного департаменту (валютного або зовнішньоекономічного управління) у вітчизняному офісу штаб-квартирі банку, встановлення кореспондентських відносин з низкою спеціально відібраних банків за кордоном і здійснення міжнародних операцій через кореспондентські міжбанківські канали;

- Освіта неопераційного підрозділу за кордоном (представницького офісу) для здійснення корисних для головного банку функцій, в основному інформаційного, контактного, дослідного, іміджевого та часто посередницького характеру;

- Заклад операційного підрозділу за кордоном у цій або іншій доступній для данного комерційного банку організаційно-інституційній формі (закордонного філіалу, агентства, дочірнього або спільного банку) для здійснення "повносервісній" або "обмежено сервісній" діяльності на території місцезнаходження і для міжнародних операцій.

Розглянемо докладніше форми організації обслуговування покупців та продавців у процесі міжнародних розрахунків.

Комерційний банк може почати здійснення міжнародних операцій, створивши секцію (відділ) у своєму головному офісі. Внутрішня структура (організація) такого міжнародного відділу або департаменту пристосовується до обслуговування визначених подробиць як клієнтів (наприклад, по валютним дилінговим операціям).

Міжнародний департамент виконує також операції з іноземною валютою, які здійснюються комерційними банками у вітчизняній валюті. Він приймає термінові депозити, відкриває поточні рахунки клієнтам (фірмам, фізичним особам та ін.), підтримує особисті рахунки в інших фінансових банківських та небанківських інститутах, отримує грошові перекази на рахунки клієнтів та здійснює трансфери клієнтських або особистих фондів, кредитує валютні кошти вітчизняних клієнтів.

З іншої сторони, міжнародний департамент здійснює ряд операцій, з якими вітчизняні відділи не мають стосунків:

- відкриття і виконання комерційних (товарних) акредитивів для обслуговування зовнішньоторгових операцій клієнтів;

- торгівля іноземною валютою (форексні операції);

- купівля та продаж іноземних банкнот;

- інші міжнародні операції.

Закордонні банківські представництва зазвичай створюються банком у столиці або ведучому фінансовому центрі закордонної держави, якщо він бажає бути присутнім там, але не має достатнього об'єму очікуємих операцій, щоб виправдати витрати які потрібні для створення філіалу. Іншою причиною заснування представництва є той факт, що філіали іноземних банків можуть бути забороненими у деяких країнах. Штат представництва дуже малий. Представники не можуть здійснювати банківські операції (прийняття депозитів, надання кредитів), але вони направляють відповідні пропозиції та заяви місцевих фірм та фінансових закладів головного офісу.

У багатьох випадках створенню представництва передує створення філіалу, виконуючи корисну функцію збору фінансово-економічної інформації про країну базування, а саме про податкові, регулятивні та ринкові умови у цій країні.

Крупні транснаціональні банки мають філіали майже на кожному закордонному грошовому ринку і обов'язково у міжнародних фінансових центрах. Більшість банків, мають лише декілька закордонних філіалів, розміщують їх у найбільш важливих світових грошових центрах або у офшорних територіях (наприклад Багамські острови та Кіпр), де закони дозволяють створити філіал. Багато філіалів надають перевагу повному набору банківських послуг для національних та міжнародних компаній, для фізичних осіб та місцевих правлячих агентств. Іноземний філіал повинен погодити свою діяльність з усіма банківськими правилами, валютним контрактом та урядовими регуляціями країни, що приймає. Він належить перевіркам банківською владою, як приймаючою так і рідної країни. Закордонний філіал банку виконує двоякі функції. З однієї сторони він є іноземним банком, конкуруючим з місцевими банками, як на ринку країни базування за місцевих клієнтів. З іншої сторони, філіал є локальною лінією зв'язку у міжнародній мережі підрозділу вітчизняного банку.

Але такі організаційно-інституційні форми виходу банку на іноземний ринок, як закордонний філіал і дочірній банк за кордоном є такими, що дорого коштують . Крім того, на ринку деяких країн комерційні банки не можуть вийти у формі філіалів, агентств, дочірніх або спільних банків, так як це може бути заборонено законодавством. Так як банки намагаються розвивати мережу кореспондентських відносин, стають клієнтами один одного. При цьому банки відкривають у своїх бухгалтерських книгах відповідні кореспондентські рахунки, які по режиму є поточними рахунками, для того, щоб вносити необхідні дебетові та кредитові записи і по ним здійснювати міжнародні трансфери валютних фондів, а також надавати низку міжнародних розрахунків.

Депозити до запиту, які підтримуються іноземним банком -кореспондентом у вітчизняному банку називається " ЛОРО" рахунками (віл лат. Loro - їх).

Ведучі комерційні банки з індустріально розвинених країн підтримують лоро - рахунки, які належать банкам з усього світу. Такі рахунки корисні не тільки для банків володарів, але й для підтримуючих банків. Першим лоро рахунки дають змогу отримувати надходження у іноземній валюті здійснювати розрахунки на користь інших країн. Для інших рахунки "лоро" являють собою депозити до запиту, а прибутки від їх використання як грошового ресурсу плюс комісійні за операції, використовуючи ці рахунки, перевищують витрати банку по операційному обслуговуванню таких рахунків.

Рахунок, який підтримується вітчизняним банком у зарубіжному банку за кордоном, називається "НОСТРО" (від лат. - nostra - "наш") рахунком. Такий рахунок так як і лоро - рахунок, може бути деномінованим у трьох типах валют : у валюті країни банка утримувача, у валюті третьої країни, у вітчизняній валюті банку, якому цей рахунок належить. Зазвичай лоро-рахунок деномінується у валюті держави, резидентом якої є банк-утримувач цього рахунку.

Тепер розглянемо на прикладі як відбуваються розрахунки між покупцем та продавцем за допомогою кореспондентських рахунків.

Наприклад, Британська компанія " Пібоді Лтд" купила деякі товари у постачальника з США, компанії 'Тренд Юта" та хоче оплатити ці товари. Компанія " Пібоді Лтд" є клієнтом " Саус Бенк" у Великійбританії, а компанія "Гренд Юта" - банка "Вестерн Грінбек" у США. Банки є банками -кореспондентами та мають відповідні рахунки один в одного, прицьому лоро рахунки є "кредитовими" та сальдо по ним входить до пасиву банку, а іноземні рахунки у активи банку мал. 1.1.

Рахунки 2 та 6, а також 3 і 5 є "дзеркальним відображенням" один одного. Припустимо, що рахунок має бути виконаний у доларах США. Тоді бухгалтерські проводки будуть наступними :

- у Великобританії Банк "Саус Бенк" дебетує рахунок компанії "Пібоді" ( рахунок № 1) на суму розрахунку у еквіваленті фунтів стерлінгів, конвертує валюту і зараховує на особистий рахунок у доларах в банку "Вестерн Грінбек" ( рахунок №3)

- у США Банк "Вестерн Грінбек" дебетує доларовий рахунок банку "Сауз бенк" (рахунок №5) і кредитує рахунок компанії "Гренд Юта" (рахунок №4)

В підсумку сальдо на рахунку доларів США банку "Саус Бенк" в банку "Вестерн Грінбек" зменшиться на суму розрахунку.

Якщо розрахунок здійснюється у фунтах стерлінгів, то :

- у Великій Британії Банк "Саус Бенк" дебетує рахунок компанії "Пібоді" (рахунок№1) і кредитує рахунок банку "Вестерн Грінбек" (рахунок №2) на суму розрахунку у фунтах стерлінгів;

- у США Банк "Вестерн Грінбек" дебетує свій стерлінговий рахунок у банку "Саус Бенк" , проконвертовує валюту і кредиту рахунок компанії "Гренд Юта" (рахунок№4) еквівалент у доларах.

Звернемо увагу на те що валюта ніколи не залишає країну свого походження. Якщо розрахунок здійснюється у доларах, вони не залишають США. А залишаються у банку "Вестерн Грінбек", який переказує суму з доларового рахунку банку "Саус Бенк" на рахунок компанії "Гренд Юта". Аналогічно, фунти стерлінгів залишаються в банку "Саус Бенк", який переказує суму з рахунку компанії "Пібоді" на рахунок банку "Вестерн Грінбек".

Та насамкінець, якщо розрахунок постачальника виконується у третій валюті, наприклад в марках, суми переміщуються з одного Німецького банка -кореспондента в інший. Це об'єднує чотири банки у ланцюг для виконання розрахунку, як показано на мал. 1.2.

Мал. 1.2. Розрахунок у третій валюті за допомогою банків кореспондентів

Таким чином комерційні банки у всьому світі виступають активними клієнтами один одного, допомагаючи один одному у здійсненні розрахунків, обмінюючись відповідного типу повідомленнями (про перекази фондів, про відкриття акредитивів) та інформацією (про стан рахунку одного банку, відкритого у іншому банку, про проведення операційних за ним).

Кореспондентські міжбанківські відносини є основою для трансферу фондів (валютних переказів), обміном фондами у інвалюті (форексі), фінансування міжбанківської торгівлі через банківську систему і ряду інших операцій.

У цілому на міжнародній арені не існує, і мабуть, не може існувати єдиний світовий центральний банк (як Федеральна резервна система у США) у зв'язку з тим, що зберігаються і будуть зберігатися у перспективі національні керівництва і держави.

У силу цього у рамках міжнародної валютної системи єдиної офіційної платіжної системи (як система платежів через центральний банк, яка існує у любій розвиненій країні). Тому система платежів і розрахунків по міжнародним операціям буде базуватися на мережі міжнародних кореспондентських банківських відносин.

2.ПРОВЕДЕННЯ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ ПО КОМЕРЦІЙНИМ ОПЕРАЦІЯМ МІЖ РЕЗИДЕНТАМИ ТА НЕРИЗИДЕНТАМИ УКРАЇНИ У АКЦІОНЕРНОМУ ПОШТОВО -ПЕНСІЙНОМУ БАНКУ "АВАЛЬ"

2.1. Обслуговування міжнародних розрахунків фізичних осіб

Одним з головних завдань Акціонерного Поштово - Пенсійного Банку (АППБ) "Аваль" є удосконалення здійснюючих напрямків роботи з населенням, впровадження нових методів і форм роботи з фізичними особами у сфері міжнародних розрахунків.

Міжнародні розрахунки фізичних осіб, які здійснюється через систему Банку "Аваль" можна розділити на 4 напрямки у залежності від інструментів, які застосовуються:

- розрахунки за допомогою системи грошових переказів "Western Union";

- розрахунки за допомогою міжнародних валютних переказів у системі SWIFT;

- розрахунки за допомогою пластикових карток;

- розрахунки за допомогою дорожніх та комерційних чеків. Розглянемо докладніше кожне направлення.

Значних успіхів Банк "Аваль" зазнав, як агент американської компанії "Western Union Financial Service Inc." У вересні 1998 p. банк був визнаний кращим агентом "Western Union" у Східній Європі. Кількість клієнтів Банку, які використовують послуги системи грошових переказів постійно збільшується і у 1998 р. склало 135 тисяч, що майже втричі є більшим за аналогічний показник попереднього періоду ( 46 тис. клієнтів). Прибутки банку отримані від роботи з операціями такого характеру, склали за 1998 р. 1,8 млн. доларів США. Відкрито 220 агентств, у яких можна отримати або відправити кошти за цією системою. У 1998 р. у АППБ "Аваль" впроваджено за цією системою переказ коштів у

гривнях по території України. До недавнього часу "Western Union" передбачав переказ коштів лише між фізичними особами. Тепер існує послуга QP (Quik Pay) - перекази від фізичних осіб юридичним. Дана послуга дає змогу фізичним особам оплатити готівкою рахунки будь-яких організацій, які повинні мати спеціальні угоди з "Western Union" для прийняття цих платежів.

При оформленні грошових переказів відправник у пункті обслуговування заповнює бланк для відправлення коштів, вносить зазначену суму та оплачує послуги згідно з діючими тарифами. У бланку відправник вказує: місто та країну призначення переказу, суму у доларах США, ім'я отримувача, своє повне ім'я, номер телефону, країну та місто свого проживання, контрольне питання і відповідь на нього (у випадку втрати отримувачем документів, які засвідчують його особу). Отримувач у пункті обслуговування заповнює бланк для отримання коштів, у якому вказує: своє повне ім'я, свій адрес, очікуєму суму, повне ім'я відправника, номер телефону відправника, країну та місто проживання відправника, десятизначний контрольний номер переказу (якщо знає). Навіть у випадку втрати документів отримувач може отримати переказ (при сумі до 500 доларів США), вірно відповівши на контрольне питання, запропонований відправником переказу. При сумі більш як 500 доларів потрібно опис зовнішності отримувача. Перекази сплачуються готівкою, чеком на грошовий переказ, або їх комбінацією у завізованому вигляді. Виплата переказів здійснюється у валюті країни призначення (у деяких країнах виплата здійснюється лише у доларах США). Виплачуємі кошти перераховуються за курсом системи, діючій на момент перерахунку. У країнах СНД і Балтії виплата переказів з-за кордону здійснюється у доларах США.