Витрати утворюються в процесі формування та використання ресурсів для досягнення певної мети. Вони мають різне спрямування, але найбільш загальним і принциповим є поділ їх на інвестиційні та поточні (операційні) витрати, зв'язані з безпосереднім виконанням підприємством своєї основної функції - виготовлення продукції (надання послуг).

Поточні витрати чинників виробництва бувають циклічними та безперервними. Перші повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на матеріали, заробітну плату виробничників, інструмент та ін.), другі існують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, устаткування, управлінського персоналу тощо).

Витрати мають натуральну та грошову форми. Планування й облік витрат факторів виробництва в натуральній формі (кількість, маса, об'єм, довжина тощо) мають важливе значення для організації діяльності підприємства. Проте для оцінювання результатів цієї діяльності вирішальною є грошова оцінка витрат, оскільки вона виражає вартість продукції (послуг).

Слід відрізняти витрати, які утворюють вартість продукції в певному періоді (списуються на неї), і реальні грошові виплати. Перші витрати зв'язані з виготовленням продукції незалежно від того, коли куплено відповідні матеріальні ресурси чи найнято робочу силу. Другі - це виплати за придбані чинники виробництва без урахування часу їхнього використання. Реальні грошові виплати обслуговують зовнішній оборот підприємства та оплату праці.

Ясна річ, що будь-які витрати орієнтовано на певний результат. Тільки це виправдовує їхню доцільність. Стосовно виробничого підприємства цей загальний принцип діяльності, що його покладено в основу визначення собівартості продукції, виражається формулою «Витрати - Випуск» («Input - Output»).

Собівартість продукції - це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Що ліпше працює підприємство (інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), то нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість є одним із важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок з її ціною. Це виявляється в тім, що собівартість є базою ціни товару і водночас обмежником для виробництва (ніхто не випускатиме продукції, ринкова ціна якої є нижчою за її собівартість).

Для обчислення собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості й прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються в собівартість, є питанням їхнього розподілу між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розподілу полягає в тім, що через собівартість мають відшкодовуватися ті витрати підприємства, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили та природних ресурсів.

Сказане вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом курсової роботи є теорія бухгалтерського обліку.

Предмет дослідження - облік собівартості реалізованої продукції.

Метою курсової роботи є дослідження обліку собівартості реалізованої продукції.

1. Поняття про витрати виробництва і собівартість продукції. Склад витрат, що включаються в собівартість продукції

Випуск будь-якої продукції потребує здійснення певних витрат, які впливають на величину собівартості.

Витрати на виробництво відрізняються за складом, економічним призначенням, питомою вагою у виготовленні та реалізації продукції, залежністю від обсягу виробництва тощо. Це робить необхідним групування витрат за визначеними ознаками. В залежності від характеру виробництва витрати поділяються за видами продукції (послуг) та етапами виробничого процесу (стадіями, переділами). Різні місця виникнення витрат передбачають їх облік за структурними підрозділами (цехами, відділами, ділянками, бригадами), за центрами відповідальності. Витрати також класифікуються за рядом інших ознак: за економічними елементами та статтями калькуляції, за цільовим призначенням, ступенем однорідності, способом включення до собівартості, часом виникнення.

При калькулюванні собівартості реалізованої продукції необхідно керуватися вимогами П(С) БО 3, тобто врахувати, що з доходом від реалізації продукції, робіт, послуг необхідно співставляти тільки виробничу собівартість реалізованої продукції, до якої не включені наступні позиції: адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати, фінансові Витрати і інші витрати.

Згідно з П(С) БО 16 «Витрати» собівартість реалізованої продукції. (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та понаднормативних виробничих витрат.

Склад витрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції відображається в наступній таблиці (табл. 1).

Таблиця 1. Склад собівартості реалізованих продукції, робіт, послуг (товарів) [5, 284]

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

загальновиробничі витрати.

За способом включення до собівартості витрати поділяються на прямі та непрямі. Витрати на виробництво конкретного виду продукції, які безпосередньо включаються до її собівартості на підставі первинних документів, називаються прямими.

Непрямі витрати - це витрати на виробництво, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом і тому потребують розподілу. Прикладом таких витрат є загальновиробничі.

За ступенем залежності від обсягів діяльності, витрати поділяються на змінні та постійні. Змінні витрати змінюються разом зі зміною обсягу виробництва. Постійні - це витрати, абсолютна величина яких залишається постійною або змінюється при зменшенні або збільшенні обсягу виробництва продукції, яка випускається, в невеликій кількості.

Майже всі прямі витрати є змінними. Виключення складають амортизація спеціального обладнання, орендна плата та деякі інші прямі витрати.

Загальновиробничі (непрямі) витрати також поділяються на постійні та змінні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними або майже незмінними при зміні обсягу діяльності.

Підприємство може самостійно встановлювати перелік і склад змінних та постійних загальновиробничих витрат і обирати методику розподілу змінних загальновиробничих витрат, виходячи із специфіки своєї діяльності. Обрану базу розподілу накладних витрат зазначають в примітках до фінансової звітності та в наказі про облікову політику підприємства.

Не включаються до виробничої собівартості і списуються на витрати періоду (витрати виробництва, обігу), в якому вони були здійснені, наступні витрати:

понаднормативні відходи;

витрати на зберігання, крім тих, які необхідні у виробничому процесі, що передував наступній стадії виробництва;

адміністративні накладні витрати;

витрати на збут.

Крім того, не визнаються витратами, а отже не враховується в калькуляції собівартості вироблених, готових і реалізованих продукції, товарів, робіт і послуг:

1) попередня (авансова) оплата запасів, робіт і послуг;

2) погашення одержаних позик;

3) платежі по договорам комісії, агентським узгодженням і іншим аналогічним договорам на користь комітента і принципалу;

4) витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу у відповідності з Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку;

5) інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, якщо порушені обов'язкові умови достовірності оцінки витрат.

2. Класифікація витрат за економічними елементами та статтями калькуляції

Групування витрат за економічними елементами

При плануванні і калькулюванні собівартості продукції важливу роль відіграє класифікація витрат за елементами (економічним змістом) і статтями калькуляції (характером виникнення і призначенням). Елементи витрат за економічним змістом є однорідними. Витрати, які утворюють елемент собівартості, включають витрати незалежно від специфіки виробництва продукції.

Елемент витрат - це сукупність економічно однорідних витрат. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (п. 21) регламентує порядок групування витрат операційної діяльності за такими економічними елементами:

матеріальні витрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація;

інші операційні витрати.

Склад елементів операційних витрат подано в таблиці 2.

Групування витрат за економічними елементами здійснюється у всіх галузях народного господарства. Це дає можливість встановити потребу в основних та оборотних засобах, показує, скільки і яких засобів витрачено, незалежно від того, де вони вироблені і на які цілі використані, а також характеризує структуру витрат. Таке групування використовується для складання кошторису виробництва. В свою чергу, складання кошторису допомагає пов'язати план по собівартості з іншими розділами плану, визначити завдання по зниженню собівартості продукції, а також порівняти ефективність витрат на різних підприємствах і розробити міжгалузевий баланс, необхідний для планування цін.

Оскільки класифікація витрат за економічними елементами не дозволяє обчислювати собівартість окремих видів продукції та встановлювати обсяг витрат конкретних підрозділів підприємства, її доповнюють класифікацією витрат за статтями калькуляції - в залежності від їх призначення та місця виникнення.

Таблиця 2. Витрати операційної діяльності за елементами [5, 288]

Між витратами на виробництво, згрупованими за економічними елементами, і витратами в калькуляційному розрізі існує як взаємозв'язок, так і відмінність. Наприклад, до елементу «Матеріальні витрати» включаються всі витрачені на виробництво матеріали, а в собівартості товарної продукції за статтею «Сировина і матеріали» відображаються лише ті з них, які утворюють основу продукції, що виробляється. Матеріали, використані і на господарські потреби, утримання і обслуговування обладнання, транспортних засобів включаються в комплексні статті собівартості. В собівартості продукції до окремих статей виділено основну і додаткову заробітну плату тільки виробничих робітників. Інша частина заробітної плати відображається в статтях, що формують виробничу собівартість («Загальновиробничі витрати», «Витрати на підготовку і освоєння виробництва», «Втрати від браку» тощо) та у складі витрат діяльності - «Адміністративні витрати», «Витрати на збут» (рис. 1).

Класифікація за статтями застосовується в обліку при складанні планових і звітних калькуляцій собівартості конкретних видів продукції. Вона дає можливість здійснювати контроль цільового витрачання коштів та виявити резерви зниження собівартості продукції.

Рис. 1. Взаємозв'язок елементів та статей витрат [5, 289]

Відображення в бухгалтерському обліку затрат за елементами пов'язано з заповненням у Звіті про фінансові результати елементів операційних витрат (розділ II «Елементи операційних витрат»), здійснених підприємством у процесі діяльності протягом звітного періоду.

Суб'єкти малого підприємництва, які не займаються комерційною діяльністю, для обліку затрат можуть використовувати тільки рахунки класу 8 «Витрати за елементами» з наступним списанням відображених витрат на дебет рахунка 23 «Виробництво» (в частині прямих і виробничих накладних витрат) та на дебет рахунка 79 «Фінансові результати» (в частині адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат).

Для обліку затрат за елементами Планом рахунків передбачено рахунки:

Рахунок 80 «Матеріальні витрати» призначено для узагальнення інформації про матеріальні витрати підприємства за звітний період. Ведеться за субрахунками:

801 «Витрати сировини й матеріалів»,

802 «Витрати купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів»,

803 «Витрати палива й енергії»,

804 «Витрати тари і тарних матеріалів»,

805 «Витрати будівельних матеріалів»,

806 «Витрати запасних частин»,

807 «Витрати матеріалів сільськогосподарського призначення»,

808 «Витрати товарів»,

809 «Інші матеріальні витрати».

Рахунок 81 «Витрати на оплату праці» призначено для узагальнення інформації про витрати на оплату праці за звітний період. Ведеться за субрахунками:

811 «Виплати за окладами і тарифами»,

812 «Премії та заохочення»,

813 «Компенсаційні виплати»,

814 «Оплата відпусток»,

815 «Оплата іншого невідпрацьованого часу»,

816 «Інші витрати на оплату праці».

Рахунок 82 «Відрахування на соціальні заходи» призначено для узагальнення інформації про відрахування на соціальні заходи за звітний період. Ведеться за субрахунками:

821 «Відрахування на пенсійне забезпечення»,

822 «Відрахування на соціальне страхування»,

823 «Страхування на випадок безробіття»,

824 «Відрахування на індивідуальне страхування».

Рахунок 83 «Амортизація» призначено для узагальнення інформації про суму амортизації, нараховану за звітний період по основних засобах, інших необоротних матеріальних активах, нематеріальних активах. Ведеться за субрахунками:

831 «Амортизація основних засобів»,

832 «Амортизація інших необоротних активів»,

833 «Амортизація нематеріальних активів».

Рахунок 84 «Інші операційні витрати» призначено для обліку операційних витрат, що не відображаються на інших рахунках класу 8, зокрема: вартість робіт, послуг сторонніх підприємств; сума податків, зборів (обов'язкових платежів), крім податків на прибуток; втрати від курсових різниць, знецінення запасів; псування цінностей, списання уцінки активів, сума фінансових санкцій тощо. Таким чином на дебеті рахунків 80 «Матеріальні витрати»; 81 «Витрати на оплату праці», 82 «Відрахування на соціальні заходи», 83 «Амортизація», 84 «Інші операційні витрати» ведуть облік затрат за елементами, які в кінці звітного періоду разом з доходами, відображеними на рахунках класу 7 «Доходи і результати діяльності», списують безпосередньо на рахунок 79 «Фінансові результати». У цьому разі облік витрат і доходів можна відобразити такою схемою:

Рис. 2. Спрощена схема витрат і доходів [5, 292]

Усі інші підприємства для обліку витрат використовують рахунки класу 9 «Витрати діяльності» і рахунок 23 «Виробництво». У цьому випадку систематизацію інформації про елементи витрат можна виконати так. Спочатку витрати відносять на рахунки класу 8, а потім списують на рахунки класу 9 для обліку витрат за функціональними ознаками. Інформацію для заповнення другого розділу Звіту про фінансові результати дають дані оборотів рахунків класу 8 «Витрати за елементами».

У цьому разі загальна схема обліку доходів і результатів діяльності підприємства виробничої сфери буде мати такий вигляд:

Рис. 3. Загальна схема обліку доходів і результатів діяльності підприємства виробничої сфери [5, 293]

У торговельних підприємствах схема буде аналогічною за винятком рахунків 23 «Виробництво» і 91 «Загальновиробничі витрати» та застосування рахунка 28 «Товари» замість рахунка 26 «Готова продукція».

Крім того, будова Плану рахунків забезпечує можливість використовувати одночасно рахунки класу 8 «Витрати за елементами» і класу 9 «Витрати діяльності». Це дає змогу системним шляхом одержати інформацію про витрати за елементами, а потім перегрупувати ці витрати за центрами відповідальності і за видами діяльності.

Заключним етапом обліку витрат є обчислення собівартості одиниці Продукції (робіт, послуг), тобто складання калькуляції.

Калькуляція - це обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за встановленою номенклатурою витрат.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством самостійно.

Витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), можуть групуватись за наступними статтями калькуляції (типовими):

1) сировина і матеріали;

2) купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;

3) паливо та енергія на технологічні потреби;

4) зворотні відходи (вираховуються);

5) основна заробітна плата;

6) додаткова заробітна плата;

7) відрахування на соціальне страхування;

8) витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції;

9) відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення та інші спеціальні витрати;

10) витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

11) загальновиробничі витрати.

Організація обліку витрат залежить передусім від особливостей технології виробництва та характеру продукції, що випускається. Сукупність прийомів обліку виробничих витрат та способів обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) називається методом обліку витрат і калькулювання.

Витрати виробництва в залежності від його типу можуть обліковуватися декількома методами: позамовним, попередільним та комбінацією цих двох методів.

Позамовний метод обліку витрат на виробництво застосовують, в основному, на індивідуальних та дрібносерійних виробництвах. Об'єктом обліку при використанні цього методу с окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт (проект) або партія продукції, яка складається з ідентичних зразків, що проходять однаковий технологічний процес виготовлення. До таких виробництв відносяться суднобудівне, авіабудівне, видавниче, будівельне, меблеве та інші, включаючи аудиторську діяльність, надання консалтингових, бухгалтерських та інших послуг, ремонт автомобілів (тобто ті виробництва, а також послуги, де можна визначити затрати за окремим замовленням або окремою партією продукції; наприклад, затрати на випуск окремого номера газети або журналу у видавництві). При використанні позамовного методу обліку витрат на виробництво кожному замовленню надається власний номер, який вказується у всіх документах про витрати за замовленням.

ЖУРНАЛ-ОРДЕР №10 за вересень ц.р.

1. Витрати операційної діяльності

Використання цього методу передбачає, що всі виробничі витрати збираються в розрізі окремого замовлення, яке є унікальним виробом (роботою, послугою), що виготовляється із додержанням конкретних вимог замовника.

При використанні позамовного методу обліку витрат і калькулювання собівартості всі прямі виробничі витрати відносять на конкретне замовлення на підставі первинних документів, в яких проставляється порядковий номер замовлення. Загальновиробничі витрати щомісяця розподіляють між замовленнями.

Собівартість одного замовлення визначається як сума всіх витрат, зібраних в картці обліку витрат по конкретному замовленню від моменту її відкриття до моменту завершення робіт.

Попередільний метод обліку витрат (від слова переділ - певна сукупність технологічних операцій, внаслідок яких отримують продукт праці, готовий до використання чи продажу) на виробництво використовується у виробництвах, де продукція одержується внаслідок послідовної переробки вихідної сировини по окремих стадіях (переділах) на безперервній основі. Наприклад, в нафтопереробній, хімічній, сталеплавильній, харчовій, цукровій промисловостях тощо.

Попередільний метод обліку витрат на виробництво використовується в серійних виробництвах на безперервній основі для обліку витрат на виготовлення окремого виду однакової продукції (в цьому випадку береться до уваги однакова вартість кожного зразка продукції), наприклад: випікання одного сорту хліба, печива, виготовлення одного виду макаронних виробів, цукерок, соку, пива, фармацевтичних препаратів, взуття, одягу, виробництво цукру тощо.

Змішаний метод використовується, в основному, в серійних автоматизованих і роботизованих виробництвах, де готова продукція має багато загальних та індивідуальних характеристик. Наприклад, одночасний випуск на одній технологічній лінії декількох марок телевізорів, комп'ютерів, автомобілів та іншої продукції. При цьому облік витрат на виробництво будь-яких окремих ідентичних деталей (наприклад, корпусів до телевізорів) можна вести, використовуючи позамовний метод, а облік витрат на технологічній лінії (збирання або конвеєр), де із сировини одержується готовий продукт - попередільний.

Правильний вибір методів обліку витрат визначається особливостями технологічних процесів, що використовуються на виробництві і залежить від керівництва і бухгалтерів самого підприємства.

При виборі позамовного методу обліку витрат на виробництво повинна виконуватись одна з наступних умов:

1) кожний зразок або партія ідентичних зразків готової продукції легко відокремлюються від інших зразків або інших партій зразків готової продукції;

2) кожний зразок або партія ідентичних зразків готової продукції виконується за технічним замовленням або безпосередньо за завданням замовника;

3) випускається відносно невелика кількість продукції;

4) виготовлення кожного зразка партії ідентичних зразків готової продукції потребує значних витрат.

Основним моментом при використанні позамовного методу обліку цитрат на виробництво є необхідність точного обліку і відокремлення витрат за яким-небудь одним замовленням (роботою) від витрат за іншими замовленнями (роботами).

У випадку, коли витрати виробництва не можуть бути повністю піднесені до окремого замовлення (роботи) або до декількох з них, тобто облік ведеться тільки по виробництву в цілому, а не за окремими замовленнями - використовується Попередільний метод або комбінація позамовного і попередільного методів.

Для обчислення собівартості продукції при попередільному методі вартість всіх виробничих витрат (прямих та непрямих), які були здійснені на підприємстві протягом одного звітного періоду, ділиться на загальну кількість зразків готової продукції, виготовлених протягом цього звітного періоду.

Попередільний метод має два варіанти: однопередільний (простий) та багатопередільний.

При застосуванні однопередільного методу технологічний процес не поділяється на окремі етапи, а від першої до останньої операції складає одне ціле, наприклад, хлібовипікання тощо.

Багатопередільний метод використовується у випадку, коли технологічний процес поділяється на декілька технологічних фаз (переділів). При цьому наприкінці кожного переділу одержують напівфабрикат, собівартість якого калькулюється.

3. Облік прямих матеріальних витрат