Господарські операції

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Типи господарських операцій

Кожний господарський факт як явище має два аспекти: продуктивний (активний, функціональний) та правовий (пасивний) власний або запозичений. На цьому будується балансова структура господарства. Водночас кожний господарський факт як процес теж має два аспекти, бо торкається двох об'єктів господарювання як явища або процесу.

Приклад. Із складу передані матеріали для виробництва.

Цей господарський факт пов'язує такі об'єкти господарювання: склад матеріалів, де внаслідок господарського факту (як процесу) цінностей стало менше, та виробництво (як діяльності), де цінностей стало більше.

Господарські факти як процеси бухгалтерського обліку називаються господарськими операціями. Оскільки засоби господарювання активи й джерела їх утворення пасиви відображаються в балансі, то кожна господарська операція певним чином впливає на нього.

За характером таких змін усі господарські операції можна віднести до чотирьох типів:

Господарські операції першого типу відображають залучення до господарської діяльності нових засобів господарювання за рахунок нових власних або позичених джерел. Вони призводять до змін в активі й пасиві балансу, одночасно дозволяють розширити склад наявних засобів або збільшити вартісну характеристику засобів та їх джерел.

Приклад. У господарство залучено нові матеріальні цінності на суму 2 тис. грн., які оприбутковано на склад але гроші за них не сплачено.

Суть цієї господарської операції полягає в тому, що на складі господарства стане більше засобів (матеріалів), тобто актив балансу збільшиться. Оскільки за матеріали ще не сплачено, то виникає заборгованість перед їх постачальниками. Тобто до господарського обороту залучені чужі кошти (для господарювання позичені джерела), пасив балансу збільшується на 2 тис. грн. Унаслідок цього водночас змінюються суми активу й пасиву балансу.

Господарські операції другого типу відображають вилучення із господарської діяльності існуючих засобів і джерел їх утворення. Такі операції призводять до зменшення сум в активі й пасиві балансу одночасно, а також зменшення оцінки вартісної характеристики.

Приклад. Постачальникам із розрахункового рахунку господарства для погашення заборгованості перераховано 1 тис. грн.

Ця господарська операція спричиняє зміни в активі й пасиві балансу одночасно. Суть її полягає в тому, що на розрахунковому рахунку господарства залишиться менше коштів, тобто засобів господарювання. Оскільки кошти перераховуються на сплату боргу постачальникові, то заборгованість погашається. Це означає, що з господарського обороту вилучаються чужі джерела на суму 1 тис. грн. Унаслідок цієї господарської операції зумовлюють збільшення одних засобів за функціональною ознакою за рахунок зменшення інших. При цьому загальна сума засобів господарювання залишається незмінною.

Господарські операції третього типу спричиняють зміни складу й структури засобів господарювання. Це найпоширеніший тип господарських операцій.

Приклад. Із складу у виробництво видані (передані) матеріали вартістю 3 тис. грн.

Ця господарська операція спричиняє зміни тільки в активі балансу. Суть її полягає в тому, що на складі господарства зменшується кількість матеріалів. Разом з тим збільшується їх кількість у виробництві. тобто у виробничому процесі.

Господарські операції четвертого типу показують зміни в джерелах формування господарських засобів. Оскільки усі джерела формування господарських засобів відображаються у пасиві балансу, то й зміни, пов'язані з їх станом, не призводять до збільшення або зменшення загальної суми, а тільки до змін у складі й структурі джерел формування засобів.

Приклад. Через відсутність коштів на розрахунковому рахунку заборгованість постачальнику (кредитору) сплачується за рахунок кредиту банку, що становить 4 тис. грн.

Ця господарська операція викликає зміни тільки в пасиві балансу. Одержаний у банку кредит являє собою нові джерела утворення господарських засобів, збільшується борг перед банком, що викликає нове залучення позичених (чужих) коштів. У зв'язку з перерахуванням цих грошей постачальнику зменшуються раніше залучені до господарської діяльності чужі джерела, що теж відображені в пасиві балансу. Отже, господарські операції четвертого типу спричиняють зміни у балансі складу й структури джерел формування засобів господарювання. Це найменш поширений тип господарських операцій.

2. Бухгалтерський облік у системі управління підприємством

Підприємницьку діяльність можна здійснювати в різних галузях економіки й у різних організаційно-правових формах. Але незалежно від форми та сфери діяльності реалізація функцій бізнесу потребує залучення певного капіталу для фінансування операцій, визначення об'єктів та обсягів інвестування отриманих коштів. Успіх бізнесу безпосередньо залежить від ефективного використання в процесі господарських операцій наявних ресурсів. Відтак будь-яка підприємницька діяльність складається з трьох взаємопов'язаних елементів: інвестиційної, операційної та фінансової діяльності. Для узгодження різних видів діяльності існує специфічна функція - управління. Управління забезпечує планування, організацію, мотивацію, контроль та регулювання діяльності.

Планування охоплює встановлення мети діяльності, визначення необхідних ресурсів і шляхів досягнення мети.

Досягнення будь-якої мети можливе тільки в разі плідної праці колективу підприємства. Тому необхідно організувати діяльність персоналу, узгодити його зусилля та, врахувавши інтереси людей, заохотити їх. Контроль забезпечує порівняння досягнутих результатів із запланованими.

Для нормального виконання розглянутих функцій управління необхідна інформація. Таку інформацію має надавати, насамперед, система бухгалтерського обліку, яка виявляє і систематизує дані про господарську діяльність підприємства.

Ту частину системи бухгалтерського обліку, що забезпечує потреби управління в інформації, називають управлінським обліком.

Інформація, яку надає управлінський облік, зорієнтована на задоволення потреб стратегічного, так і поточного управління, на оптимізацію використання ресурсів, забезпечення об'єктивної оцінки діяльності підрозділів та окремих менеджерів. Тобто управлінський облік є складовою процесу управління; він надає інформацію, важливу для:

- визначення стратегії та планування майбутніх операцій організації;

- контролювання її поточної діяльності;

- оптимізації використання ресурсів;

- оцінки ефективності діяльності;

- зниження рівня суб'єктивності в процесі прийняття рішень.

Кінцевою метою управлінського обліку є допомога керівництву у досягненні стратегічної мети підприємства.

Тому управлінський облік є необхідним для функціонування системи управлінського контролю.

Це означає, що проектування управлінського обліку слід здійснювати у комплексі з розробленням стратегії, організаційної структури та всіх функцій управління підприємством.

Перша відмінність - це споживачі інформації. Фінансова звітність призначена насамперед для зовнішніх споживачів (банків, акціонерів тощо), хоча використовується і керівництвом підприємства.

Але для управління підприємством необхідна детальніша інформація, котра враховує технологію й організацію саме цього підприємства. Тому інформація управлінського обліку формується і подається саме з урахуванням потреб керівників конкретного підприємства.

По-друге, на відміну від фінансового обліку, який ведеться з дотриманням певних офіційних регламентів (інструкцій, стандартів тощо), встановлених державними органами або професійними організаціями, управлінський облік не обмежений у виборі методів та правил.

Його розробляє саме підприємство з урахуванням різних параметрів, беручи до уваги при підготовці варіантів управлінських рішень якісні чинники. Це також відрізняє його від фінансового обліку, де всі операції відображаються у рахунках та у звітності в єдиному грошовому вимірнику.

Фінансова звітність відображає фінансовий стан і результати діяльності підприємства за рік або за квартал. Така звітність не дає змоги оцінювати й аналізувати діяльність окремих підрозділів та оперативно впливати на відхилення від запланованих параметрів.

Тому в системі управлінського обліку інформація про діяльність окремих сегментів (підрозділів, районів збуту, виробничих ліній тощо) готується і надається менеджерам за стислі проміжки часу (доба, тиждень, місяць), або мірою потреби прийняття рішень.

Зрештою, якщо фінансову звітність оприлюднюють шляхом публікації, або її можна отримати на замовлення, то більшість даних управлінського обліку є комерційною таємницею підприємства, оскільки відображає його стратегію і тактику у конкурентній боротьбі.

3. Фінансова бухгалтерська звітність

Звітність - це система показників у формі таблиці, які відображають обсяг і результати діяльності підприємства. Її складання - завершальний етап облікової роботи.

Фінансова звітність визначена П(С)БО 1 як бухгалтерська звітність, яка відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період. Метою такої звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень (таблиця 1).

Як ми бачимо, у таблиці державні органи управління тепер стали одним з цих користувачів, а не тим єдиним, що постійно диктував свої вимоги, змінюючи їх на потребу податкового законодавства. Це є визнання того фактору, що врахування потреб інвестора (власника) та інших сторін, які приймають участь у підприємницькій діяльності, не менш важливе, ніж інтереси держави в отриманні податків. Адже якщо ніхто не буде вкладати свої кошти у бізнес, то й нікому буде сплачувати податки.

Для прийняття економічних рішень користувачами фінансових звітів необхідна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому стані підприємства. Зазначені інформаційні потреби обумовили склад фінансової звітності:

Баланс;

Звіт про фінансові результати;

Звіт про власний капітал;

Примітки до звітів.

Інші звіти (звернення ради директорів до акціонерів, звіт керівництва компанії, звіт аудитора тощо), які включені до звітності підприємства, не є фінансовою звітністю.

Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду та розкриття облікової політики та її змінах, що робить можливим ретроспективний та перспективний аналіз діяльності підприємства (таблиця 2).

Документація, яка ведеться підприємством, містить масу деталізованої інформації. З цієї маси деталей бухгалтер повинен відібрати та об'єднати необхідні дані у форми звітів, ознайомившись з якими керівництво зможе дізнатися про справжній стан речей з метою розробки або зміни політики і контролю фактичної діяльності у відповідності зі встановленою політикою.

Система ведення документації повинна встановлюватися для того, щоб забезпечити надходження необхідної інформації з бухгалтерських записів у звіти. Чітка система звітів базується на чіткій системі ведення документації.

Обліковий процес має на меті забезпечити сталий потік такої інформації до всіх зацікавлених осіб. У загальних рисах зазначене вище зображено на рисунку 1. Фінансові звіти є головним джерелом потрібної інформації на постійній основі. Ця інформація забезпечує зворотній зв'язок по кожному прийнятому рішенню.

Деякі рішення приймаються інтуїтивно і без значної інформаційної підтримки. У таких випадках систематичний збір необхідних даних не проводиться. Прийняття рішень на основі інтуїції здійснюється з кількох причин:

1. час і вартість збирання інформації можуть зашкодити уважному аналізу;

2. користувач інформації не розуміє важливості систематичних підходів до прийняття рішень;

3. особи, які приймають рішення, надмірно спрощують процес прийняття рішень, не звертаючи уваги на основну інформацію, і часто нехтують фінансовими наслідками рішення.

Але для прийняття більшості ділових рішень необхідно користуватися тією інформацією, яку містять фінансові звіти.

Об'єкти обліку у фінансовій звітності можуть наводитися лише за умови, що:

існує вірогідність надходження і вибуття майбутніх, економічних вигод;

оцінка таких об'єктів може бути достовірно визначена.

Готуючи фінансову звітність, необхідно дотримуватися наступних якісних характеристик:

1. зрозумілість - доступність для розуміння користувачів, які мають достатні знання в сфері ділового та економічного життя, бухгалтерського обліку. Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити дані про:

підприємство;

дату звітності і звітний період;

валюту звітності та одиниці її виміру;

облікову політику підприємства та її зміни;

консолідацію фінансових звітів;

припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

обмеження відносно володіння активами, участь у спільних підприємствах;

виявлені помилки минулих років і пов'язані з ними користування;

переоцінку статей фінансових звітів, а також містити іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними П (С) БО;

2. доречність - вплив на економічні рішення користувачів, оцінку минулих, теперішніх і майбутніх подій, прогнозування результатів діяльності, виправлення помилок у господарській діяльності. Фінансова звітність повинна містити тільки доречну інформацію, що дозволяє належним чином впливати на прийняття рішень; оцінку минулих і майбутніх подій;

3. надійність - в представленій у звітності інформації не повинно бути суттєвих помилок. Надійність звітності забезпечує:

правдиве подання операцій і подій;

перевагу сутності над формою (необхідність відображання операцій і подій у відповідності до їх економічної сутності й реальності);

нейтральність (необхідність неупередженого відображання інформації в звітності, тобто відображення інформації без цілі здійснення впливу на рішення для досягнення бажаного результату);

обачність (обережність в процесі формування суджень, розрахунків);

повнота (інформація не повинна містити пропусків).

До фінансової звітності пред'являють наступні вимоги, що забезпечують її достовірність.

Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників - фізичних осіб. Таким чином, особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства. Тому у фінансовій звітності (зокрема, в балансі) передбачене відображення лише зобов'язань власників за внесками до капіталу та розподілу власникам (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу тощо). Цей принцип отримав назву принципу автономності підприємства.

Фінансові звіти складаються також виходячи з принципу безперервності діяльності підприємства, тобто підприємство не має ні наміру, а ні потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності, і залишатиметься таким у подальшому (принаймі протягом наступного звітного періоду).

За протилежних обставин, якщо події після дати балансу свідчать про наміри підприємства припинити свою діяльність або про неможливість її продовження, підприємство не може використовувати П(С) БО як основу для підготовки своїх фінансових звітів (п-18 П(С) БО). Тоді поділ його активів і зобов'язань на необоротні та оборотні (довгострокові і короткострокові) втрачає доречність: адже підприємство повинно в процесі ліквідації покрити усі свої зобов'язання (спочатку перед кредиторами, потім перед власниками), тому всі активи стають оборотними, а зобов'язання - короткотерміновими. Переважна оцінка статей балансу за історичною собівартістю також не може бути використана, їх слід переоцінювати за ринковою вартістю.

Принцип періодичності припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності.

Під час визначення оцінки активів у балансі пріоритет надається їх історичній собівартості, яка складається з витрат на їх виробництво або придбання. Наприклад, до собівартості придбаного обладнання будуть включені ціна постачальника, витрати на його доставку та монтаж.

Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій визначаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції, пов'язані з виплатою або отриманням грошових коштів, але й про зобов'язання сплатити грошові кошти в майбутньому та про ресурси, які мають надійти у майбутньому. Така інформація щодо минулих операцій є найбільш корисною для прийняття користувачами економічних рішень. П(С) БО1 зазначає, що принцип нарахування має застосовуватися одночасно з принципом відповідності, за якими витрати визначаються у звіті про фінансові результати на основі прямого зв'зку між ними та отриманими доходами.

Щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах повинна бути також повною, зважаючи на її важливість для користувача та витрати, пов'язані з отриманням цієї інформації. Тому фінансова звітність не обмежується лише балансом, звітами про фінансові результати, власний капітал та рух грошових коштів, але містить примітки, які надають інформацію про облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів.

Щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємств формує облікову політику, тобто обирає принцип, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансове положення і результати діяльності підприємства і забезпечити зіставність фінансових звітів.

Фінансова звітність повинна надати дохідливу, доречну, достовірну та зіставну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності підприємства, руху його грошових засобів, змін у складі власного капіталу.

Для досягнення дохідливості інформації припускається, що користувачі мають певний рівень знань і прагнуть уважно вивчити надану інформацію. Проте можлива складність розуміння інформації, яка необхідна для прийняття економічних рішень користувачам, не може вважатися підставою для виключення такої інформації зі складу фінансових звітів.

Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, П(С) БО1 вимагає наявності у ній даних про:

підприємство;

дату звітності та звітний період;

валюту звітності та одиницю її виміру;

відповідні показники (статті) за звітний період та попередній періоди;

облікову політику підприємства та її зміни;

аналітичну інформацію щодо статей фінансової звітів;

консолідацію фінансових звітів;

припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

обмеження щодо володіння активами;

участь у спільних підприємствах;

виявлені помилки та пов'язані з ними коригування;

переоцінку статей фінансових звітів;

іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними П(С) БО.

Список літератури:

господарський звітність фінансовий операція

1. Бутинець Т.А., Чижевські Л.В., Береза С.Л. Бухгалтерський облік. Навчальний посібник для студентів. // За ред. Ф.Ф. Бутинця. Житомир: ЖІТІ, 2000. - 627 с.

2. Грабова Н.М. Теорія бухгалтерського обліку: 2001: Навчальний посібник // За ред. М.В. Кужельного. - К.: А.С.К., 2001. - 272 с.

3. Сопко В. Бухгалтерський облік. Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2000. - 578 с.

4. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський облік на підприємствах з різними формами власності. Навч. посібник. - К.: А.С.К., 2005. - 512 с.

5. Фінансова звітність за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Практичний посібник. - К.: Лібра, 1999. - 336 с.

6. Учебно-практическое пособие «Курсом реформ - учет 2000». - Днепропетровск: ООО «Баланс-клуб», 2000. - 336 с.

7. Фінансовий менеджмент: теорія і практика. Підручник // Под ред. Е.С. Стояновой. - М. - 2002. - 574 с.

8. Фінансовий менеджмент: підручник для вишів // Г.Б. Поляк, И.А. Анодіс, Т.А. Краєва и т.і., под ред. Г.Б. Поляка. - М.: Фінанси ЮНИТИ, 2001. - 518 с.

Размещено на Allbest.ru