Система виробничого обліку витрат

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Історичний аспект зародження і становлення управлінського обліку

2. Характеристика принципів: об'єктивності інформації та оцінки статей балансу

3. Види власного капіталу

Використана література

1. Історичний аспект зародження і становлення управлінського обліку

Вивчення наукових праць з теорії виробничого і управлінського обліку Друрі, Хорнгрена, Тостера, Стоуна... показують, що деякі з них називають “виробничий облік”, інші застосовують термін “управлінський облік”.

Система виробничого обліку займається підготовкою інформації про витрати виробництва, визначення собівартості виготовленої продукції та собівартості незавершеного виробництва для визначення прибутку підприємства. Система управлінського обліку займається підготовкою інформації про витрати, доходи та фінансові результати за центрами відповідальності для прийняття рішень, планування, контролю і регулювання. Управлінський облік як самостійна галузь діяльності виник в 20-х рр. ХХ ст. в країнах з високо розвинутою промисловістю. В 30-х рр. система “стандарт - кост” виникла в США. В той час в СРСР було опубліковано професором М.Х. Жебрак ряд праць з “нормативного обліку”. Наступний етап управлінського обліку пов'язаний з розробкою системи калькулювання змінних витрат, що одержала назву “директ - костинг” та виникненням системи обліку за центрами витрат. В 40-50 рр. управлінський облік є обов'язковим в університетах США, Німеччини та інших країн світу. Автори Хорнгрен і Фостер свою працю розпочинають словами “теперішні керівники багатьох компаній, таких як “Дженерал Моторс”, “Пепсі-кола” в минулому були бухгалтерами.

Досвід облікової роботи визначив ключову роль в їх кар'єрі, бо ці люди завдяки обліку, який пронизує всі служби підприємства були тісно пов'язані з оперативним плануванням та контролем”. Підготовка бухгалтерів США орієнтує їх на управлінську діяльність. Перша програма з управлінського обліку розроблена в 1972 році Національною асоціацією бухгалтерів США. Вивчення наукових праць з теорії виробничого і управлінського обліку Друрі, Хорнгрена, Тостера, Стоуна... показують, що деякі з них називають “виробничий облік”, інші застосовують термін “управлінський облік”. Система виробничого обліку займається підготовкою інформації про витрати виробництва, визначення собівартості виготовленої продукції та собівартості незавершеного виробництва для визначення прибутку підприємства. Система управлінського обліку займається підготовкою інформації про витрати, доходи та фінансові результати за центрами відповідальності для прийняття рішень, планування, контролю і регулювання. Управлінський облік як самостійна галузь діяльності виник в 20-х рр. ХХ ст. в країнах з високо розвинутою промисловістю. В 30-х рр. система “стандарт - кост” виникла в США. В той час в СРСР було опубліковано професором М.Х. Жебрак ряд праць з “нормативного обліку”.

Наступний етап управлінського обліку пов'язаний з розробкою системи калькулювання змінних витрат, що одержала назву “директ - костинг” та виникненням системи обліку за центрами витрат. В 40-50 рр. управлінський облік є обов'язковим в університетах США, Німеччини та інших країн світу. Автори Хорнгрен і Фостер свою працю розпочинають словами “теперішні керівники багатьох компаній, таких як “Дженерал Моторс”, “Пепсі-кола” в минулому були бухгалтерами. Досвід облікової роботи визначив ключову роль в їх кар'єрі, бо ці люди завдяки обліку, який пронизує всі служби підприємства були тісно пов'язані з оперативним плануванням та контролем”. Підготовка бухгалтерів США орієнтує їх на управлінську діяльність. Перша програма з управлінського обліку розроблена в 1972 році Національною асоціацією бухгалтерів США. Управлінський облік був створений інженерами і технологами ще у другій половині XIX століття у США.

Мета управлінського обліку формулювалася таким чином: надання інформаційної допомоги управлінцям, контроль і прогнозування витрат, вибір найбільш ефективних шляхів розвитку підприємства, прийняття оперативних управлінських рішень. Суть управлінського обліку полягає у забезпеченні інформації для управління. Великий вклад в управлінський облік вніс Гаррінгтон (Харрінгтон - Harrington) Емерсон (Emerson) (1853 - 1931рр.), який розробив основи нового методу обліку - стандарт-кост (в серії статей в журналі “Інженер” (“Engineering Magazine”) в 1908 і 1909 роках пропагував розвиток інформаційної системи, спеціально направленої на досягнення певного рівня продуктивності).

Ідея методу обліку “стандарт-кост” полягає у тому, що до початку виробництва продукції на основі норм визначається собівартість продукції, а в процесі виробництва - відхилення від норм. Ці ідеї втілив в теоретичні розробки Чартер Гаррісон у 1911р. Саме Дж. Чартер Гаррісон (G.Charter Harrison) в 1911 році розробив і впровадив першу повну діючу систему нормативного визначення затрат. В 1918 році Гаррісон вперше опублікував ряд рівнянь для аналізу змінних затрат. Починаючи з 1932р. поступово принципи організації обліку за нормами стали впроваджуватись на підприємствах України. Такий метод був названий нормативним і його суть полягає в організації нормативного господарства в розрізі деталей, вузлі, окремих агрегатів і виробу в цілому. На підставі норм витрат складаються нормативні калькуляції собівартості продукції.

Окремо ведеться облік відхилень в розрізі причин та винуватців, а також зміни норм. Управління за відхиленнями дає можливість в оперативному порядку стежити за формуванням собівартості продукції. В кінці 40-х і початку 50-х років XXст. пройшли (відбулися, мали місце) значні зміни в галузі (області) бухгалтерського обліку в державах з розвинутою ринковою економікою. Перш за все бухгалтерський облік став не тільки засобом обробки і групування економічної інформації, яка міститься в первинних документах, але перетворився в “учасника” і “виконавця” управлінської політики підприємства.

Появились додаткові функції по збору і узагальненню інформації для груп осіб, які приймають господарські рішення, по формуванню і збереженню довідкової інформації різного призначення - з метою планування, прогнозу, прийняття рішення, контролю. Бухгалтерський облік набуває оперативності, аналітичності. Велику увагу бухгалтери приділяють обліку затрат на виробництво, обліку фактичного обсягу виробництва, оцінці виконання виробничих програм не тільки всього підприємства, але і його підрозділів. В умовах концентрації капіталу, зовнішньої і внутрішньої конкуренції, інфляції, значного росту обсягів виробничих витрат, створення і функціонування транснаціональних корпорацій традиційні методи обліку не відповідали вимогам управління. Принцип ефективності управління зумовив (обумовив) необхідність появи управлінського обліку.

Управлінський облік сформувався у США паралельно з традиційним бухгалтерським обліком у середині XX століття і відбивав відносини у самому підприємстві. Появу управлінського обліку пояснюють тим, що традиційні методи виробничого (калькуляційного) обліку не відповідали вимогам управління. В передових країнах Заходу управлінський облік як окрема галузь теоретичних і практичних знань з'явився у 50-ті роки, однак великого поширення набув у 60 - 70-х роках як альтернатива фінансового обліку (financial accouting), хоч окремі положення його концепції і методик зародилися ще на початку XX століття. На перших етапах розвитку управлінський облік називався калькуляційним, потім виробничим, і поступово методи та прийоми виробничого обліку стали наближатися до обліку, який нині називається управлінським.

Тобто поступово в різних країнах термін “виробничий облік” був замінений на “управлінський облік”. Однак це була не просто зміна термінології, але й велика організаційна та методологічна перебудова системи бухгалтерського обліку. Це сприяло поділу його на дві галузі: фінансовий і управлінський облік. В цей час на підприємствах почали створюватися дві бухгалтерії - фінансова і управлінська, кожна з яких мала свою мету (цілі), завдання і функції. Передумовою до поділу (розділу, роз'єднання) було також створення калькуляційної бухгалтерії. Калькуляційний облік полягає в складанні попередніх кошторисів: визначенні затрат на певну (визначену) дату; розробці механізму контролю за витратами і їх змінами; виявленні позитивних і негативних відхилень від раніше складених кошторисів; проведенні оперативного аналізу виявлених відхилень і організації регулювання витрат виробництва. Новим виробничим відносинам повинен відповідати і новий підхід до організації бухгалтерського обліку і його складових (структурних) частин. Перш за все видозмінилися цілі (мета) управління, потім - вимоги до калькуляційного обліку. Вимагалася (потрібна була) калькуляція: за центрами відповідальності - для контролю за дотриманням технологічних процесів і діяльністю підрозділі, в котрих вони проходять (відбуваються); за найменуванням (назвою) виробів - для вирахування (визначення) повних витрат і цін на вироби; за видам продукції - для розрахунку часткових (окремих) витрат і контролю за інвестиціями.

Таким чином, різні види собівартості необхідні для різних цілей (для різної мети) управління. Все привело до створення внутрішньої бухгалтерії, котра була організована за децентралізованим принципом. Під децентралізацією управлінського обліку розуміють створення інформаційної системи підприємства з детально проробленими формами і методами комунікаційного зв'язку між підрозділами; забезпечення оперативності збору і обробки інформації; поточне планування діяльності структурних підрозділів; оперативний контроль за рівнем витрачання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. В подальшому розвиток і вдосконалення управлінського обліку проходило в рамках (межах) національних систем бухгалтерського обліку різних країн.

Розвиток західного обліку характеризується загальними тенденціями і специфічними рисами. Концепції управлінського обліку закріплені міжнародними нормативами фінансового й управлінського обліку в лютому 1989 р. Нормативи видані Комітетом управлінського і фінансового обліку Міжнародної Федерації бухгалтерів з метою сприяння розвитку і використанню управлінського обліку в практиці різних країн. У зв'язку з цим виникла необхідність проведення глибоких досліджень економічної природи, сутності та змісту управлінського обліку в умовах переходу до ринку, його фундаментальних теоретичних основ, а також визначення місця управлінського обліку в інформаційній базі управління.

управлінський облік калькулювання витрата

2. Характеристика принципів: об'єктивності інформації та оцінки статей балансу

Основним (а в ряді випадків і єдиним) джерелом інформації про економічну і фінансову діяльність підприємства є бухгалтерська звітність. Звітність підприємства в ринковій економіці базується на узагальненні даних фінансового обліку і є інформаційною ланкою, що зв'язує підприємство із суспільством і діловими партнерами - користувачами інформації про діяльність підприємства. На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства. Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності та суб'єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів. Форми фінансової звітності підприємств (крім банків) і порядок їх заповнення встановлюються Міністерством фінансів України за погодженням з Державним комітетом статистики України.

Для того щоб звітність була дійовим засобом управління і контролю, вона повинна ґрунтуватися на таких основних принципах:

обачність -- застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань і витрат та завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

повне висвітлення -- фінансова звітність повинна місти ти всю інформацію про фактичні і потенційні результати господарської діяльності і подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

автономність -- кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим власне майно і зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

послідовність -- постійно (із року в рік) застосування підприємством вибраної облікової політики, тобто сукупності принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності. Зміна облікової політики можлива тільки в передбачених положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку випадках і повинна бути обґрунтована і розкрита в примітках до фінансової звітності;

безперервність -- оцінка активів і зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде продовжуватися і надалі;

нарахування та відповідність доходів і витрат. Для визначення фінансового результату діяльності звітного періоду необхідно співставляти доходи звітного періоду з витратами, які здійснюються для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в момент їх ви никнення, незалежно від дати надходження чи сплати грошових коштів;

превалювання суті над формою -- операції обліковують ся згідно з їх сутністю, а не тільки виходячи з юридичної форми. Так, взяті у фінансову оренду основні засоби відображаються в балансі (звітності) орендаря, тобто по суті як власне майно, хоч за юридичною формою вони не перейшли у власність орендаря, але ним прийняті на себе ризики і вигоди, пов'язані з правом власності на об'єкти лізингу;

історична (фактична) собівартість -- пріоритетною с оцінка активів підприємства виходячи з витрат на їх виробництво і придбання;

єдиний грошовий вимірник -- вимірювання і узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці;

періодичність -- можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

Фінансова звітність не становлять комерційної таємниці, крім випадків, передбачених законодавством. Відкриті акціонерні товариства, підприємства-емітенти облігацій, банки, довірчі товариства, валютні і фондові біржі, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, кредитні союзи, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії та інші фінансові установи зобов'язані не пізніше 1 червня наступного року оприлюднювати річну фінансову звітність і конструйовану звітність шляхом публікації у періодичних виданнях до розповсюдження її у вигляді окремих друкованих видань.

3. Види власного капіталу

Фінансову основу підприємства складає власний капітал, проте ефективна фінансова діяльність підприємства неможлива без постійного залучення позикових коштів..Вони дозволяють суттєво розширити обсяг господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування різних цільових фінансових фондів та підвищити ринкову вартість підприємства. Таким чином застосування комбінованих джерел фінансування підвищує результативність діяльності підприємства.

В економічній теорії та господарській практиці під “капіталом підприємства” розуміють різноманітні його види, що характеризуються декількома десятками термінів. З метою забезпечення ефективного управління капіталом доцільно систематизувати його види за відповідними ознаками: - належність підприємству; - джерело мобілізації фінансових ресурсів; - національна належність власників капіталу; - форма власності; - організаційно-правова форма; - строковість залучення капіталу; - форми перебування в процесі кругообігу - об'єкт інвестування; - рівень ризику; - правові норми використання; - характер використання у виробничому процесі. За належністю підприємству розрізняють власний і залучений капітал. Власний капітал визначається як підсумок першого розділу пасиву балансу.

Позичковий капітал підприємства - це кошти, які залучаються для фінансування господарської діяльності підприємства на принципах строковості, поверненості та платності. До складу залученого капіталу входять: -короткострокові і довгострокові зобов'язання -кредиторська заборгованість. Різновидом залученого капіталу виступають облігаційні позики (кошти, які одержані внаслідок проведення емісії облігацій). Вони можуть переходити з групи залученого до групи власного капіталу шляхом конвертації облігацій в акції. Таким змінюється співвідношення між власними і залученими коштами. Співвідношення між власними і залученими коштами - один з важливих фінансових показників діяльності підприємств.

Його вагомість в тому, що підприємство може досягти значних результатів при використанні різних складових капіталу. Застосування комбінованих джерел формування загального капіталу значно підвищує результативність діяльності підприємства. Показник чистого капіталу є одним з найбільш поширених при аналізі діяльності підприємства. Він визначається як різниця між оборотними активами та короткостроковою заборгованістю. Використання різних джерел при формуванні капіталу підприємства пов'язано з певними витратами (виплати дивідендів акціонерам, процентів банкам тощо). Загальна сума коштів, яку підприємство повинно сплатити за використання відповідного обсягу фінансових ресурсів, розрахована у процентах до цього обсягу, і має назву “ціна капіталу”.

Використана література

1. Хорнгрен Ч.Т., Фостер Дж. Бухгалтерский учет: управленческий аспект: Пер. с англ./Под ред. Я. В. Соколова. - М.: Финансы и статистика, 2001.

2. Энтони А. Аткинсон, Раджив Д. Банкер, Роберт С. Каплан, С. Марк Янг. Управленческий учет. 3-е издание- М.: Издательский дом «Вильямс», 2005.

3. Николаева О.Е., Шишкова Т.В. Управленческий учет. 2-е изд. испр. и дополн. - М.: Эдиториал УРСС, 2001.

4. Савчук В.П. Финансовый менеджмент предприятий: прикладные вопросы с анализом деловых ситуаций. - К.: Издательский дом «Максимум», 2001.

5. Голов С.Ф. Управленческий учет. - К.: Либра, 2003.

6. Б.Нидлз, Х.Андерсон, Д.Колдуэлл. Принципы бухгалтерского учета. Четвертое издание. - М.: Финансы и статистика. 1997.

Размещено на Allbest.ru