Облік загальновиробничих витрат

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Економічна суть загальновиробничих витрат, завдання їх обліку, аналізу і аудиту.

1.1 Загальні принципи визначення витрати та їх класифікація.

1.2 Поняття про загальновиробничі витрати, їх характеристика.

1.3 Роль обліку, аналізу і аудиту в системі управління витратами підприємства.

Розділ ІІ. Облік загальновиробничих витрат. Шляхи його вдосконалення.

2.1 Порядок формування загальновиробничих витрат.

2.2 Облік і розподіл загальновиробничих витрат.

2.3 Порядок відображення загальновиробничих витрат в управлінському обліку.

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

У зв'язку з переходом України від моделі планової економіки до моделі економіки ринкового типу стає актуальним вивчення тенденцій та закономірностей розвитку системи бухгалтерського обліку, адже вимагає переорієнтування обліку з контрольно-розподільчих функцій на управлінські, адаптації національних стандартів бухгалтерського обліку до міжнародних.

Зрозуміло, що між підприємствами соціалістичного та ринкового типу існують відмінності принципового характеру, що обумовлює також відмінності принципового характер, що обумовлює також відмінності у системах бухгалтерського обліку. Пошуки моделі бухгалтерського обліку для України мають надзвичайно важливе значення, адже західні моделі в їх мовному обсязі неможливо використати, тому що кожна країна по-своєму унікальна, що проявляється в історико-економічному та соціально-культурному відношенні і обумовлює існування об'єктивних відмінностей у системах обліку.

Саме тому вивчення і узагальнення досвіду розвинутих країн і пропозицій вітчизняних науковців щодо створення моделей бухгалтерського обліку які адекватно відображають реальність господарської та фінансової діяльності підприємств України, є дуже важливим завданням науки і практики на сучасному етапі розвитку економіки.

Вирішення цього завдання вимагає посилення теоретичних досліджень, впровадження у практику нових підходів організації обліку ресурсів, процесів та їх ефективності, застосування нових методик обліку, посилення ролі бухгалтера в управлінні виробництвом.

Перші кроки на цьому шляху вже зроблено зокрема, впроваджено ряд Положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Новий План рахунків бухгалтерського обліку усі Інструкція щодо його застосування.

Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996 - XIV від 16 липня 1999 р., законодавство про аудиторську діяльність та ін. При переході на нові документи бухгалтерського обліку виникають певні проблеми, як в теорії, так і на практиці.

Одним із важливих, можна сказати, центральних, об'єктів обліку є витрати підприємства. Від достовірності інформації про цей об'єкт залежить правильність визначення фінансових результатів діяльності підприємства.

Бухгалтерський облік повинен надати повну, достовірну інформацію про витрати підприємства за звітний період. Така інформація є основною для аналізу і прийняття управлінських рішень, а тому доречно відображати результати за видами діяльності підприємства.

До витрат підприємства відносяться загальновиробничі витрати, що є об'єктом дослідження в даній дипломній роботі.

При написанні дипломної роботи використані Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність". Закон України "Про оподаткування прибутку", П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати". П(С)БО 16 "Витрати". 11(01,0 7 "Основні засоби". П(С)БО 8 Нематеріальні активи", П(С)БО 9 "Запаси", Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт і послуг) у промисловості, і інші нормативні документи монографічна і періодична література по обліку витрат підприємства.

РОЗДІЛ І. ЕКОНОМІЧНА СУТЬ ЗАГАЛЬНОВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ, ЗАВДАННЯ ЇХ ОБЛІКУ АНАЛІЗУ І АУДИТУ

1.1 Загальні принципи визначення витрат, їх класифікація

Найбільша кількість господарських операцій, що здійснюються на підприємстві, пов'язана з виникненням витрат.

Відповідно до П(С)БО 16 "Витрати" під витратами розуміють зменшення економічних вигод внаслідок вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу в наслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені..

Наприклад, до витрат, які виникають у зв'язку з зменшенням активів, належать:

списання матеріалів у виробництво, для ремонту обладнання, на адміністративні цілі;

нарахування зносу (амортизація);

списання основних засобів, що стали не придатними і не використовуються, нематеріальних активів, МШП та інших необоротних активів;

витрати від знецінення запаси;.

благодійні внески;

визнані економічні санкції: штрафи, пені, неустойки в сплачення;

інші витрати, пов'язані із зменшенням активів.

У свою чергу, витрати, що збільшують зобов'язання є нарахування:

заробітної плати;

податків, зборів, обов'язкових платежів;

відрахування на обов'язкове і добровільне страхування;

транспортні витрати;

оренди, комунальних послуг витрати зв'язку, послуг з реклами;

інші нарахування витрат, пов'язані із збільшенням зобов'язань.

У результаті таких витрат збільшується, як вже згадувалося, власний капітал підприємства.

Згідно П(С)БО 16 "Витрати" витрати можна про класифікувати за видами діяльності, а саме виділяють витрати звичайної і надзвичайної діяльності. (Рис. 1.1.1). Згідно схеми класифікації витрат за видами діяльності вони поділяються на звичайні та незвичайні.

Звичайні витрати підприємство несе у зв'язку із здійсненням всіх видів діяльності, якими воно займається. Це основна діяльність підприємства (операційна), пов'язана з процесом виробництва та реалізації продукції, а також інші види діяльності, які мають місце на підприємстві: фінансова діяльність. інвестиційна, та інша звичайна Діяльність (витрати від не операційних курсових різниць, оцінка необоротних активів тощо).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.1.1. Принципи визнання або невизнання витрат

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1.2 Схема класифікації витрат за видами діяльності.

Надзвичайні витрати підприємство має в разі настання таких подій, які підприємство не планує, наприклад стихійні лиха, техногенні катастрофи і аварії. Окремо виділяють ще витрати на сплату податку на прибуток. Отже, витрати підприємства визначаються згідно П(С)БО 16 "Витрати", як зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу. Витрати можна прокласифікувати за періодами віднесення на фінансові результати. (Рис. 1.1.2)

Як видно із схеми об'єктів дослідження загальновиробничі витрати включаються у собівартість продукції і списуються на витрати діяльності (фінансові результати) в період реалізації виробничої продукції. Якщо продукція не реалізована в цьому періоді, коли вона виготовлена, то ці витрати разом та прямими матеріальними витратами, прямі витрати на оплату праці іншими прямими витратами формують собівартість виготовлених виробничих запасів (готової продукції. напівфабрикатів власного виробництва, незавершеного виробництва).

Витрати можна прокласифікувати за такими ознаками:

за видами діяльності;

за періодами віднесення на фінансові результати:

в залежності від економічної ролі у процесі виробництва:

по відношенню до обсягів виробництва;

в залежності від способу включення в собівартість продукції;

за ємністю складу;

за місцем виникнення.

за економічним змістом:

за доцільністю:

за календарним періодом,

з точки зору можливості впливу менеджера на витрати;

Загальна класифікація витрат представлена в таблиці 1.1.1

Виходячи із загальної класифікації витрат можна зробити характеристику загальновиробничих витрат.

Загальновиробничі витрати мають такі ознаки:

· вони є витратами звичайної діяльності, накладними в залежності;

· від економічної ролі в процесі виробництва;

· комплексними за своїм складом;

· непрямими в залежності від способу включення в собівартість продукції (в управлінському обліку при визначенні повної собівартості продукції);

· за доцільністю загальновиробничі витрати в основному є продуктивними витратами.

Загальновиробничі витрати в більшій своїй величині (змінні і розподілені на постійні) списуються на собівартість реалізованої продукції, тобто на витрати діяльності одночасно із визнанням доходу від реалізації.

Загальновиробничі витрати є витратами конкретного цеху чи одного виробничого.

Таблиця 1.1.1

Загальна класифікація витрат

ОЗНАКИ КЛАСИФІКАЦІЇ	ГРУПИ ВИТРАТ
За видами діяльності	Звичайна і надзвичайна діяльність
За періодами віднесення на фінансові результати	Витрати, які списуються одночасно і визначенням доходу: витрати, які списуються на фінансові результати у І період їх виникнення
В залежності від економічної ролі у процесі виробництва	Основні і накладні витрати
По відношенню до обсягів виробництва	Постійні і змінні витрати
В залежності від способу включення в собівартість продукц	Прямі і не прямі витрати
За єдністю складу	Одноелементні і комплексні витрати
3а місцем виникнення	Витрати основного виробника: витрати допоміжного виробництва: витрати обслуговуючого виробництва
За економічним змістом	Витрати з економічними елементами; витрати зі статтями калькуляції
За доцільністю	Продуктивні і непродуктивні витрати
За календарним періодом	Поточні і одноразові витрати

1.2 Поняття про загальновиробничі витрати, їх характеристика

Методологію обліку витрат підприємства визначає НП(С)БО 16 ""Витрати" він затверджений наказом Міністерства фінансів України від31 Грудня 1999 року №318 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 19 січня 2000 року №27/4248.

Загальновиробничі витрати накопичуються та розподіляються між об'єктами обліку витрат відповідно до певного чинника. Об'єкти обліку витрат - це продукція, роботи або вид діяльності підприємства, які вимагають визначення пов'язаних з їх виробництвом витрат. Згідно п.15 П(С)БО 16 "Витрати" до загальновиробничих витрат відносяться:

1. Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на плату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо).

2. Амортизація основних засобів загальновиробничого цехового дільничого, лінійного) призначення.

3. Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого дільничого, лінійного) призначення.

4. Витрати на утримання експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

5. Витрати на вдосконалення технологій й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому персоналу: відрахування на соціальні заходи, медичне страхування та апарату управління виробництвом: витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт. послуг ).

6. Витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього природної о середовища.

7. Інші витрати (внутрізаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади: поточні нестачі незавершеного виробництва: нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах: оплата простоїв) [37,С. 194].

В першому варіанті П(С)БО 16 "Витрати" в складі інших загальновиробничих витрат передбачалося відображення втрат від браку. Пізніше, на нашу думку зовсім правильно, останні були виключені із складу цих витрат, так. як вони є прямими витратами.

Таким чином, в складі загальновиробничих витрат відображаються витрати, пов'язані з організацією і управлінням виробництвом у виробничих підрозділах, а також витрати, пов'язані з утриманням і експлуатацією устаткування і транспортних засобів внутрівиробничого значення. Порівняння складу загальновиробничих (загальноцехових) витрат в різні періоди нашої економіки показано, що різниця полягає як у підході до виділення окремих статей (в останній час спостерігається їх округлення), так і у виділенні нових статей наприклад, амортизація матеріальних активів; витрати на охорону навколишнього природного середовища і т. д ).

Першу тенденцію у підході до класифікації загальновиробничих витрат могла пояснити тим. що конкретний перелік і склад статей калькулювання собівартості підприємство може встановлювати самостійно. Другою - появою нових об'єктів обліку у відповідності до міжнародної практики.

Крім сказаного, зміни в складі загальновиробничих витрат полягають ще в тому, що на величину цих витрат не впливають лишки матеріальних цінностей і незавершеного виробництва. Останні відносини на збільшення доходу підприємства.

Слід зазначити, що абсолютно точного поділу витрат на постійні та змінні досягти важко, тому що існує ще й такий вид витрат, як змішані витрати, тобто витрати, які містять в собі постійну та змінну частини. Наприклад, оплата праці апарату управління цехами може включати до себе постійну частину - оклад, та змінну частину - преміальні винагороди за збільшення обсягів виробництва понад певний показник - 95 (чим більший відсоток збільшення обсягів, тим вищі преміальні). Окрім цього, затрати, що для одного підприємства є постійними, для іншого - змінними. Підприємству буде надано право відповідно НП(С)БО 7 "Основні засоби" обрати прийнятний для нього метод нарахування амортизації основних засобів (з-поміж чотирьох запропонованих). Якщо підприємство обере виробничий метод, за яким сума амортизації визначається залежно від кількості виробленої продукції, то дані витрати будуть відноситися до змінних витрат. Якщо підприємство обере добре відомий в минулому прямолінійний метод, то витрати на амортизацію будуть відноситися до постійних витрат. Все вищезгадане стосується лише бухгалтерського обліку, в податковому обліку визначається відповідно до чинного законодавства.

Поділ витрат на змінні і постійні має важливе значення як для правильного списання і розподілу цих витрат між окремими видами об'єктів обліку витрат, так і для контролю за накладними витратами. При цьому потрібно враховувати поведінку кожної статті накладних витрат. Остання може вести себе одним із таких способів:

1. Може представляти собою статтю перемінних витрат і змінюватися в прямій пропорційній залежності від об'єкту ділових операцій.

2. Стаття може бути незмінною по своїй величині при любій зміні об'єму виробництва. Це не означає, що витрати по цій статті не можна скоротити. Контроль і аналіз витрат дає можливість визначити резерви їх зниження і прийняти відповідні управлінські рішення.

3.Стаття може бути напівзмінною або напівпостійною.

Поведінку окремих статей накладних витрат потрібно в першу чергу враховувати при плануванні цих витрат. В зв'язку із різною поведінкою статей накладних витрат ці витрати складніше контролювати ніж всі інші витрати.. Деякі накладні витрати припадають на період більш ранній, ніж трапляються зміни у виробництві чи збуті. Інші накладні витрати припадають не суттєво більш пізній час після того як зміни у виробництві чи збуті вже пройшли. Якщо зробити порівняння адміністративних і загальновиробничих витрат, то адміністративні витрати, тобто загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування й управління підприємством.

До складу адміністративних витрат відносяться:

· загальні корпоративні витрати, тобто організаційні витрати,

· витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати;

· витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

· витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних оборотних активів загальногосподарського використання, а саме операційну оренду, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона;

· винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна);

· витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс);

· амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

· витрати на врегулювання строків у судових органах;

· податки, збори усі інші передбачені законодавством обов'язкові платежі, крім цих податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції робіт, послуг);

· плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги;

· інші витрати загальногосподарського призначення.

Вивчення змісту адміністративних витрат дає можливість, зробити висновок що їх склад в порівнянні із складом загальногосподарських витрат помінявся. Ці зміни полягають в тому, що статті адміністративних витрат є більш укрупненими і в дечому змінився їх економічний зміст. Порівняння складу адміністративних і загальногосподарських витрат можна зробити на підставі таблиці 1.2.1.

Таким чином, до складу адміністративних витрат не включені загальногосподарські витрати:

· поточні витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією фондів;

· природоохоронного призначення;

· витрати пов'язані з підготовкою і перепідготовкою кадрів;

· виграти пов'язані з набором робочої сили;

· витрати, на перевезення працівників до місця роботи і назад у районах, що не обслуговуються пасажирським транспортом загального користування;

· додаткові витрати, пов'язані з виконанням робіт вахтовим методом;

· витрати на сплату процентів за фінансовими кредитами;

· оплата концесійних платежів за використання природних копалин.

Вартість безкоштовно наданих працівникам окремих галузей народного господарства, комунальних послуг.

Новими статтями в складі адміністративних витрат є такі статті:

загальні корпоративні витрати;

витрати на врегулювання спорів у судових органах.

Отже, помінялася не тільки назва, а й їх економічних зміст. Це, на мою думку, пов'язано в першу чергу з тим, що адміністративні витрати даються в собівартість продукції, а відносяться до витрат звітного періоду.

Таблиця 1.2.1

Порівняльна характеристика складу адміністративних і загальногосподарських витрат

Статті	Склад адміністративних витрат у відповідності з П (С) БО 16 “Витрати”	Склад загально-господарських витрат у відповідності з Типовим положенням з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт і послуг) у промисловості від 26.04.96р.
1	2	3
Загальні корпораційні витрати	+	-
Витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу	+	+
Витрати на утримання основних засобів інших нематеріальних оборотних активів загальногосподарського використання	+	+
Винагороди за професійні послуги	+	+
Витрати на зв'язок	+	+
Витрати на врегулювання спорів у судових органах	+	-
Амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання	+	+
Плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків	+	+
Поточні витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення	-	+
Податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі, крім тих податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг)	+	+
Витрати, пов'язані з підготовкою і перепідготовкою кадрів	-	+
Витрати пов'язані з набором робочої сили	-	+
Витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад у напрямках, що не обслуговуються пасажирським транспортом загального користування	-	+
Додаткові витрати, пов'язані з виконанням робіт вахтовим методом	-	+
Витрати на сплату процентів за фінансовими кредитами	-	+
Сплата концесійних платежів за використання природних копалин	-	+
Вартість безкоштовно наданих працівникам окремих галузей народного господарства комунальних послуг	-	+

1.3 Роль обліку, аналізу і аудиту в системі управління витратами підприємства

Втрати на виробництво завжди знаходяться в центрі уваги працівників управління промислових підприємств, що пояснюється кількома причинами, серед яких можна виділити основні:

· необхідність раціонального використання обмежених ресурсів;

· забезпечення зростання прибутків за рахунок економії ресурсів;

· отримання синтетичного показника, який характеризує ефективність використання всіх видів ресурсів (собівартість продукції);

· планування ресурсні на одиницю продукції та аналіз;

· фактичних витрат з метою виявлення відхилень і причин;

· співставлення доходів і витрат для визначення маржинального доходу;

· прийняття рішень щодо удосконалення конструкції, технології існуючих виробів і визначення ефективності заходів;

· вирішення питань розширення асортименту продукції, використання потужностей підприємства, освоєння нових видів продукції.

У названих випадках інформація потрібна для прийняття управлінських рішень, які ґрунтуються на економічній доцільності і тих, чи інших альтернатив.

Собівартість продукції виступає універсальним показником, який в грошовому виразі акумулює всі витрати (прямі і непрямі), пов'язані з процесом чи виробом (частиною виробу -деталями, вузлами).

Методологія обліку витрат на виробництво в Україні ґрунтувалася на інтегральній системі бухгалтерського обліку, коли фінансовий і управлінський облік використовують одні і ті ж документи, але для різного призначення. Подібні між цими двома підсистемами обліку обумовлена тим, що окремі елементи фінансового обліку притаманні також управлінському:

· використання даних фінансового обліку в управлінському, що вимагає розробки єдиних правил збору первинних даних;

· оперативна інформація використовується як для фінансового так і для управлінського обліку, що усуває дублювання збору даних;

· дані фінансового і управлінського обліку використовуються для прийняття рішень.

Управлінський облік зарубіжні автори пов'язують з деталізацією витрат за центрами витрат і сферами відповідальності та прийняттям рішень, направлених на економію витрат та зниження собівартості продукції.

Управлінський облік вимагає в першу чергу, організації аналітичної теорії, функціями якої є:

Ш визначення витрат на виробництво і собівартості виробів;

Ш розрахунок фінансових результатів виробленої продукції;

Ш облік витрат за центрами і сферами відповідальності.

Організація аналітичного обліку витрат на виробництво в значній мірі залежить від правильного документування спожитих ресурсів підприємства. В документах під обов'язково передбачати відображення реквізитів як місце виникнення, найменування продукції і відповідні статті витрат. При наступній обробці документів ці реквізити використовуються для складання відомостей розподілу витрат матеріалів, заробітної плати, амортизаційних відрахувань, розподілу витрат допоміжних виробництв і господарств, розподілу витрат на освоєння виробництв, нарахування зносу малоцінних і швидкозношуваних предметів тощо.

Організація синтетичного та аналітичного обліку витрат на виробництво може бути успішною лише в тому випадку, коли буде розроблено проект організації обліку, в якому чітко вказується за якими ознаками побудований синтетичний і аналітичний облік та чітко описано методику збору інформації про витрати і формування собівартості продукції.

Ефективність контролю за формуванням собівартості товарного випуску та одиниці продукції залежить від того, яким методом виявляються фактичних витрат на виробництво від їхнього рівня та за який термін вони узагальнюються і подаються управлінському персоналу для прийняття рішень щодо мінімізації відхилень.

При традиційному способі обліку витрат на виробництво фактична собівартість продукції визначається в першій половині наступною за звітним місяця, коли будуть узагальнені дані у відомостях аналітичного обліку витрат на виробництво окремих видів продукції, враховані дані про незавершене виробництво і визначена сума витрат на товарний випуск. Лише після складання звітної калькуляції на кожний вид продукції стає можливим співставити дані про фактичну та планову суму витрат на товарний випуск в цілому та на одиницю продукції і знайти відхилення, які характеризують рівень витрат за окремими статтями калькуляції (економію чи перевитрати). Недоліком такого способу контролю є запізнення інформації про негативні відхилення, що не дозволяє прийняти рішення в той момент, коли вони виникли. Отже, відхилення не контролюються апаратом управління і формування собівартості знаходиться поза системою спостереження.

Слід відзначити, що на підприємствах України переважає традиційна система обліку та контролю фактичних витрат, яка доповнюється окремими елементами оперативного контролю (документування витрачання матеріальних ресурсів за допомогою лімітних карт, карт розкрою матеріалів, складання маршрутних листів обробки деталей тощо).

Зрозуміло, що окремі елементи такого контролю не можуть замінити собою систему, тому ефективність впливу апарату управління на формування собівартості дуже низька.

Наука і практика кращих підприємств давно виробили системи контролю за формуванням собівартості продукції, що базуються па стандартних (нормативних) витратах ресурсів. Однією з таких систем є система нормативного обліку і оперативного контролю витрат виробництва. Поняття "нормативні витрати" ґрунтується на розрахунку норм витрат на матеріали, оплату праці, встановлення нормативів на організацію та управління виробництвом.

Як технічний контроль здійснюється за допомогою приладів (тиск, температура, швидкість), що дозволяє попередити небезпеку, так і система нормативного обліку витрат попереджує адміністрацію про відхилення від норм. що свідчить про фінансову небезпеку підприємства.

Дисперсія (відхилення) фактичних втрат від нормативних показує позитивні або негативні тенденції у формуванні собівартості, що впливає на калькуляцію собівартості продукції та на її цін. Якщо Дисперсія негативна (переважають перевитрати), то собівартість продукції підвищується. У випадку, коли при підвищенні собівартості Продукції ціна не змінюється, підприємство не отримує планову масу прибутку.

Облік нормативних витрат і основою для управління бізнесом. Якщо вироби відповідають стандартам і знаходять збут то і в цьому випадку контроль витрат необхідний для попередження зайвих витрат.

При встановленні стандартних норм необхідно враховувати досвід роботи підприємства, а також досвід конкурентів. Стандартні витрати повинні вказувати шлях в майбутнє, а не відображати минуле. Виходячи з цього нормативні витрати це науково обґрунтовані норми, які отримані при аналізі всіх факторів виробництва та конкуренції на ринку. Нормативна (стандартна) собівартість визначається спеціалістами підприємства, які займаються закупками, виробництвом і збутом продукції. Не можна встановлювати нормативні витрати на матеріали довільно, обґрунтовуючи їх минулим досвідом, хоча на виробництві такий метод досить поширений.

Під час розробки річних планів на промислових підприємствах здійснюється планування витрат виробництва. У процесі планування вирішується такі завдання:

розраховується вартість ресурсів необхідних для виробництва продукції, і вишукується можливість для виконання виробничої програми з найменшими витратами;

визначається загальна величина витрат на виробництво;

обчислюється собівартість виробництва кожного виду продукції яка є критерієм нижчого рівня цін також рентабельність виробів як одна з умов формування виробничої програми;

створюється основа для визначення внутрішньовиробничих економічних відносин: організації оренди, підряду, інших форм оплати і стимулювання праці.

Розрахунки витрат проводяться з урахуванням суспільних умов виробництва, що визначають умови праці, правила використання природних ресурсів, безпечного ведення робіт, охорони навколишнього природного середовища.

Зазначені вище завдання вирішуються за допомогою техніко-економічних розрахунків, проведених з використанням технічних норм, нормативів та інших параметрів виробничого процесу, що фіксується технічною документацією, і з урахуванням економічних умов виробничої діяльності: оплати праці, цін на ресурси, нормативів, платежів, що визначаються законами та іншими нормативними актами.

Вихідними даними для планування витрат є:

Ш планові обсяги виробництві продукції в натуральному і вартісному виразах;

Ш норми витрат матеріальних ресурсів для виробництва продукції і розрахунки потреби в ресурсах у натуральному виразі;

Ш договори на постачання матеріальних ресурсів і продукції, що випускається, обслуговування виробництва і встановлення господарських зв'язків, у яких позначені умови їх виконання та оплати;

Ш норми затрат праці, розрахунки чисельності та професійного складу робітників, умови оплати їх праці, що визначаються позитивними договорами і контрактами;

Ш економічні нормативи норми амортизаційних відрахувань, відрахування на соціальні заходи, податків, зборів та інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством, тощо;

Ш плани організаційно-технічних заходів, щодо технічного переоснащення та удосконалення організації виробництва, економії матеріальних ресурси, поліпшення використання праці, спрямовання на усунення інших витрат і втрат.

Проводячи розрахунки витрат необхідно врахувати загальні умови і вимоги, зокрема:

Ш оптимізацію структури і умов виробництва (розмір партії виробленої продукції, якісні показники, змінність, режим роботи устаткування тощо);

Ш оптимізацію процесу виробництва, удосконалення його організації та управління, підвищення технічного рівня;

Ш раціональний вибір матеріальних ресурсів, що використовуються (структури та якості сировини і матеріалів, умови постачання, транспортування, зберігання);

Ш взаємозв'язок витрат з продукцією, що випускається;

Ш вирахування витрат, що не включаються до розрахунку собівартості продукції і відшкодовуються з прибутку та інших джерел;

Ш розподіл одноразового проведених витрат, що забезпечують виробництво протягом тривалого часу, за періодами пропорційно до обсягу продукції, що випускається в кожному періоді, або за іншими ознаками, що відповідають характеру витрат.

Залежно від мети планування. тривалість планового періоду, етапів і стадій розробки планів, визначення номенклатури продукції, ступеня організаційно технічної підготовки виробництва, повноти вихідної інформації, та інших умов планування собівартості визначається виконанням укрупнених розрахунків зміни базового рівня витрат або кошторисно-нормативних розрахунків величини необхідних витрат.

Процес планування передбачає наявність виробничих потужностей виходячи з яких розробляю виробничі завдання, норми і нормативи витрачення ресурсів на одиницю продукції, кошториси витрат на виробництво в розрізі виробничих підрозділів підприємства. Слід відмітити що процесу планування припадає детальний облік і аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища, конкурентній позиції на ринку, фінансові результати від збуту, тенденції їх пошуку та інші фактори.

Отже, планування не є ведучою ланкою в системі управління, як зосереджувалося в плановій економіці, а виступає одним з елементів системи управління. З іншого боку необхідно застерегти від недооцінки планування в процесі управління. План, або прогноз для підприємства грає значну роль, показує ту мету, до якої прагне підприємство. При відсутності детально розробленого плану апарат управління не може дати оцінки досягнутого фактичного рівня використання ресурсів випуску та реалізації продукції, отримання фінансового результату.

План виступає в ролі орієнтира господарської та фінансової діяльності, але він не повинен абсолютизуватися. План носить імовірний характер, ідеальний план в принципі не можливий і до нього не потрібно прагнути, але без плану роботи підприємство втрачає орієнтири, на які направлені його зусилля, щодо поліпшення своєї діяльності.

РОЗДІЛ ІІ. ОБЛІК ЗАГАЛЬНОВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ І ШЛЯХИ ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ

2.1 Порядок формування загальновиробничих витрат

Всі витрати операційної діяльності, в тому числі загальновиробничі, формуються в розрізі економічних елементів і статей витрат. В П(С)БО 16 "Витрати" виділені такі економічні елементи:

· матеріальні витрати;

· витрати на оплату праці;

· відрахування на соціальні заходи;

· амортизація;

· інші операційні витрати.

На загальновиробничі потреби можуть бути використані такі матеріальні ресурси: паливо, енергія, запасні частини. основні, допоміжні і інші матеріали. Зокрема, для отримання і експлуатації устаткування використовуються масивні, обтиральні матеріали, різні емульсії для охолодження устаткування, паливо, енергія. вода, пара, стиснуте повітря та інші види енергії на приведення в рух виробничого устаткування, запасної частини, деталі, вузли та інші матеріали для ремонтів, інструменти пристрої, які обліковуються в складі малоцінних і швидкозношуваних предметів. На інші загальновиробничі і загальногосподарські потреби можуть бути використані сировина, основні матеріали, комплектуючі вироби, на вдосконалення технології і організації виробництва (поліпшення якості продукції, підвищення її надійності довговічності, інші експлуатаційні характеристики), різні допоміжні матеріали для проведення ремонтів, електроенергія, вода, пара власного виробництва, спецодяг, спецвзуття, малоцінний інвентар і інші матеріальні цінності.

Облік матеріальних витрат ведеться на підставі документів про відпуск матеріальних цінностей зі складу у виробничі підрозділи, і про їх використання у виробництво. Відпуск матеріалів у виробництва може здійснюватися на підставі лімітно-забірних карт (Форма М - 8 або М -9), акту-вимоги на заміну (додатковий відпуск) матеріалів (Форма М-10), накладної-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (Форма М - 11).

Вартість матеріальних ресурсів віднесена на витрати виробництва залежить від вибору того чи іншого методу оцінки виробничих запасів. Відпущені запаси у відповідності з П(С)БО 9 "Запаси" можуть бути оцінені за одним із таких методів:

· ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасу;

· середньозваженої собівартості;

· собівартості перших за часом надходжень запасів (ФІФО);

· собівартості останніх ;за часом надходжень запасів (ЛІФО);

· нормативних витрат.

Зупинимося на особливостях застосування цих методів.

Метод ідентифікаційної собівартості застосовується щодо тих видів виробничих запасів, які використовуються для виконання спеціальних замовлень і проектів, а також, щодо тих видів запасів, котрі це замінюють одне одного. Застосування цього методу передбачає ведення індивідуального обліку кожної одиниці запасів. Цей метод Застосовується при невеликій номенклатурі матеріалів, а також при списанні матеріалів, що дорого коштують (дорогоцінного каменю. дорогоцінних металів тощо)

Запаси можуть складатися також за середньозваженою вартістю, яка визначається у кожному виду (групі) запасів як частка ділення загальної вартості виду (групи) запасів на їх кількість. Зазначені кількість і вартість складаються відповідно із собівартості та кількості по залишку на початок місяця і по запасах, що надійшли протягом місяця. Отже, при різних цінах на один і той же вид запасів обчислюється їх середня ціна. за якою згодом оцінюється списання запасів на виробництво. Цей метод застосовується при великій номенклатурі використовуваних при виробництві продукції матеріалів.

Метод ФІФО передбачає що запаси мають списуватися за собівартістю відповідних партій у хронологічному порядку їх надходження. В умовах інфляції він зумовлює зниження вартості відпущених виробництво ресурсів, за вищання їх залишку в балансі, а отже, завищення фінансового результату від основної діяльності підприємства.

Метод ЛІФО передбачу першочергове списання матеріалів за собівартістю останніх партій їх результаті відбувається завищення вартості відпущених цінностей, зниження їх залишку на кінець місяця в балансі, а отже, зниження прибутку підприємства.

Метод оцінки за нормативними витратами полягає в застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), установлених підприємством з урахуванням нормативних рівнів використання запасів. праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормованих витрат до фактичних витрат і піни мають регулярно перевірятися і переглядатися. Використання цього методу оцінки запасів при їх вибутті можливе при нормативному методі обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції. Суть його полягає в тому, що списання вартості запасів на витрати виробництва здійснюється за нормативною (плановою) собівартістю, а відхилення первісної вартості запасів від нормативу, які неминуче виникають у процесі виробництва, відноситься прямо на собівартість реалізації продукції в періоди їх виникнення. тобто по дебету рахунка 90 "Собівартість реалізації". Отже, матеріальні витрати у складі незавершеного виробництва і готової продукції будуть оцінені за нормативною (плановою) собівартістю.

Підприємство самостійно вибирає метод оцінки запасів. При цьому для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів котрі мають однакове призначення і однакові умови використання застосовується тільки один із запропонованих методів.

В складі загальновиробничих витрат значну питому вагу займають витрати на оплату праці (заробітна плата апарату управління підприємством: апаратом управління виробничими підрозділами, робітників що обслуговують устаткування; робітників, які зайняті переміщенням вантажів у виробничих підрозділах - водії авто і електрокарів; робітників, які здійснюють розвантаження матеріалів, інструментів, деталей. завантаження готової продукції; інших працівників, які зайняті у сфері управління і організації виробництва) Заробітна плата працівників зайнятих в управлінні і організації виробництва розраховуються за погодинною системою оплати праці. Витрати на оплату праці визначаються виходячи із посадових окладів і кількості відпрацьованого часу. На більшості підприємства використовується погодинно-преміальна оплата праці, при якій крім заробітної плати нараховується премія залежно від результатів роботи. Заробітна плата робітників. які обслуговують устаткування і зайняті переміщенням навантажувально-розвантажувальними роботами може розраховуватися за погодинною або відрядною системами, їх заробіток може залежати від заробітної плати робітників. які зайняті у виробничому процесі, тобто застосовуються непряма відрядна форма оплати праці

Друге, за величиною, місце в складі загальновиробничих витрат на багатьох підприємствах займає амортизація необоротних активів.

П(С)БО 7 Передбачає такі методи нарахування амортизації основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів):

· прямолінійний;

· зменшення залишкової вартості;

· подвійного залишку, що зменшується;

· кумулятивний;

· виробничий.

Розглянемо кожен із даних методів нарахування амортизації. За методом прямолінійного списання вартості об'єкта основних засобів, то амортизується, рівномірно списується (розподіляється) протягом строку його експлуатації. Щорічні амортизаційні відрахування визначаються за формулою:

Виробничий метод оснований на тому, що амортизація є тільки результатом експлуатації об'єкта основних засобів, і тимчасові строки не відіграють ніякої ролі в процесі її нарахування. Щорічна сума амортизації при цьому методі визначається так :

Амортизаційні відрахування = фактичний річний обсяг продукції (робіт, послуг) х виробнича ставка амортизації

в свою чергу:

Виробнича ставка амортизації = (первинна вартість - ліквідаційна вартість) : загальний розрахунковий обсяг виробництва

Суть прискорених методів амортизації основних засобів по тому, що на початку експлуатації основних засобів суми нарахованої амортизації значно перевищують амортизаційні суми, нараховані, в кінці строку служби об'єкта. Використовуючи ці методи, виходять з того, що багато видів основних засобів виробничого призначення діють ефективніше. поки вони ще нові і мають, високі продуктивні здатності. І з часом витрати на ремонт збільшуються; і в кінці строку експлуатації об'єкта значно вищі. ніж на початку. Це призводить до того, що загальна сума витрат на ремонт і амортизаційних відрахувань залишається фактично постійною протягом багатьох років В результаті корисність об'єктів основних засобів залишається однаковою протягом тривалого часу.

Відповідно до методу зменшення залишкової вартості:

Річна сума амортизації = залишкова вартість об'єкта основних засобів х х річна норма амортизації

Ступінь кореня n = кількість років корисного використання об'єкта.

При методі подвійного зменшеного залишку прискореної амортизації ліквідаційна вартість об'єкта не враховується, щорічні амортизаційні відрахування визначаються за формулою :

Амортизаційні відрахування = 2 * Норма амортизації * Балансова вартість

Кумулятивний метод називають ще методом списання вартості за сумою чисел років. Амортизаційні відрахування при цьому методі розраховуються таким чином :

Амортизаційні відрахування = кумулятивний коефіцієнт * (первинна вартість - ліквідаційна вартість)

Кумулятивний коефіцієнт = число років, що залишається до кінця строку служби об'єкта : сума років строки служби об'єкта

Крім вище перелічених методів нарахування амортизації, підприємств відповідно до 11(С)БО 7 "Основні засоби" може застосовувати норми і методи нарахування амортизації, передбачені податковим законодавством.

Згідно із П(С)БО 7 ""Основні засоби" нарахування амортизації починається з наступного місяця після визнання об'єкта основних засобів активом. Нарахування амортизації припиняється з наступного місяця після вибуття об'єкта основних засобів і призупиняється на період реконструкції, модернізації добудування (дообладнання) і консервації об'єкта основних засобів.

Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємство з сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році. Місячна сума амортизації при застосуванні всіх методів, крім виробничої о. визначається діленням річної суми амортизації на 12.

На підставі п. 27 П(С)БО 7 "Основні засоби" амортизація інших необоротних матеріальних активів нараховується з використанням тільки прямолінійного або виробничого методу. Крім цього, амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися у першому місяці використання об'єктів у розмірі 50% вартості що амортизується, а решта 50% вартості, що амортизується, - у місяці їх виключення з активів (списання з балансу) у результаті невідповідності критеріям визнання активом, або у першому місяці використання об'єкта 100% його вартості. Тобто за суттю для малоцінних необоротних активів залишається раніше існуюча система нарахування зносу.

До складу елемента "Інші операційні витрати" включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу названих елементів, зокрема оплата вартості продукції (робіт і послуг), одержаних зі сторони, витрати на відрядження, на послуги зв'язку, плата за розрахунково-касове обслуговування, винагороди за юридичні, й аудиторські послуги, послуги оцінки майна, тощо. Величина цих витрат визначається у відповідності з ; встановленими договірними цінами, нормами і тарифами.

Згідно з наказом №88 кіл 12.11.1993 року Міністерства фінансів України. Міністерства економіки України "Про затвердження норм коштів на представницькі цілі, рекламу та виплату компенсації за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок та порядок їх витрачання". Представницькі витрати це - затрати підприємств на прийом та обслуговування іноземних представників і делегацій та представників інших підприємств, які прибули за запрошенням для проведення переговорів з метою здійснення міжнародних зв'язків, становлення і підтримання взаємовигідного співробітництва та вирішення питань, пов'язаних з комерційною діяльністю.

Представницькі витрати можуть включати:

· затрати, пов'язані з проведенням офіційного прийому (сніданку, обіду, вечері). При цьому обмежень щодо алкогольних напоїв у даних випадках чинні нормативні акти не містять.

· транспортне забезпечення делегації;

· заходи культурної програми;

· буфетне обслуговування під час переговорів;

· оплату послуг перекладача, який не перебуває у штаті підприємства;

· оплату номерів у готелях;

· витрати, пов'язані з бронюванням номерів у готелях (але не більше 50 відсотків вартості номера за добу).

Кошти, витрачені на ці цілі повинні мати обов'язкове документальне підтвердження. Це дуже важливо як для податкового, так і для бухгалтерського обліку.

Крім первинних документів, безпосередньо пов'язаних з витрачанням грошових коштів (рахунків готелів, ресторанів тощо). необхідно оформити наказ про організацію проведення переговорів, запрошення для учасників, програму проведення ділової зустрічі, кошторис витрат на проведення заходу. У цих документах повинні бути зазначені: дата. місце і програма проведення ділової зустрічі (прийому), запрошені особи, представники підприємства, яке приймає делегацію, розмір витрат.

Наказом по підприємству або іншим документом підприємства визначається коло осіб, які мають відношення до прийому представників інших організацій з питань комерційної діяльності. В наказі №88 обумовлено, що кількість учасників від сторони, яка проводить офіційний прийом, не повинна перевищувати кількості учасників, які прибули від запрошеної сторони. У випадках, коли представницькі заходи організовуються з метою реклами, витрати на їх проведення включаються до складу витрат на збут.

Не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту Закону про прибуток не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів презентацій і свят на замовлення та за рахунок інших осіб (кафе, ресторани. бари).

Включаються до складу валових витрат витрати платника податку на проведення передпродажних і рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків-включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) квартал.

Як бачимо. Закон вимагає, щоб метою заходів, що проводяться, була реклама продукції, товарів (робіт, послуг) підприємства.

Такої ж точки зору дотримується і ДПАУ у своєму роз'ясненні від 07.03.2000 р. №1159/6/15-1116 "Включення витрат на організацію і проведення прийомів до валових витрат виробництва (обігу)".

Що таке реклама, визначає Закон України "Про рекламу" від 03.07.96 р. №270/96-ВР. Реклама - це спеціальна інформація про осіб або продукцію, що поширюється у будь-якій формі та у будь-який спосіб з метою прямого або опосередкованого отримання прибутку.

На жаль. Закон про прибуток нічого не говорить про склад затрат, які можна включати до складу витрат на проведення прийомів або презентації. Тобто будь-які втрати, що не заборонені законом. -дозволені. Але для включення цих витрат до складу валових витрат підприємства необхідно підтвердити їх зв'язок з господарською діяльністю підприємства. Тому при формуванні програми прийому або презентації можна тільки максимально пов'язати всі заходи, що проводяться. з рекламною діяльністю підприємства.

За затратами, що включаються до складу валових витрат, підприємство має право на податковий кредит з ПДВ (підпункт 7.4 1.Закону України "Про податок на додану вартість" від 0304.97р. 168/97-ВР).

Накопичуються загальновиробничі витрати в розмірі статей витрат, перелік яких виключається підприємством самостійно На нашу думку, у фінансовому обліку ці витратити можна відображати за статтями. які вказані в П(С)БО 16 "Витрати”. В управлінському обліку вказані статті доцільно деталізувати

Загальна методика побудови обліку загальновиробничих витрат за елементами аналогічне методиці побудови витрат виробничої діяльності.

Відповідно до законодавства підприємство має право обирати один між З способами обліку витрат діяльності:

· з використанням 8-го класу рахунків "Витрати за елементами";

· з використанням 9-го класу рахунків "Витрати діяльності";

· з одночасним використанням 8-го і 9-го класу рахунків.

Облік витрат тільки по рахунках класу 8 можуть вести суб'єкти малого підприємництва, а також організації. діяльність яких не спрямована на ведення комерційної діяльності. У них підприємств інформація про витрати. формуватиметься в розрізі економічних елементів. Витрати списуються безпосередньо з кредиту рахунків класу 8 в дебет рахунку 23 "Виробництво" в частині прямих і загальновиробничих витрат, а всі інші витрати відносяться на рахунок 79 "Фінансові результати". Усі витрати, пов'язані з інвестиційною і фінансовою діяльністю, витрати при надзвичайних операціях в цьому випадку враховуються на рахунку 85 "Інші витрати".

Підприємства використовують рахунки класу 9. їх використання дозволяє здійснювати докладніший облік витрат. Такі підприємства можуть нести облік витрат тільки на рахунках 9 класу або за бажанням можуть використовувати одночасно з цим і рахунки класу 8 для узагальнення інформації про витрати за елементами.

Схема обліку витрат із застосуванням рахунків 8 і 9 класів представлено на рисунку 2.1.1.

Рисунок 2.1.1

Загальна схема обліку витрат без застосування рахунків класу 8 є значно простішою, а щодо інформації про витрати в розрізі економічних елементів, то її можна одержати в позасистемному порядку із облікових регістрів (журнал 5,5А). Тому на наш погляд використання рахунків класу 8 є недоцільним, так як робить цей облік трудомістким і незручним.

2.2 Облік і розподіл загальновиробничих витрат

Облік загальновиробничих витрат на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного і допоміжного виробництва, також витрати на утримання та експлуатацію машин та устаткування ведеться на рахунку 91 "Загальновиробничі витрати "

Облік загальновиробничих витрат здійснюється на основі зведених документів про витрати, в яких накопичуються дані із первинних документів по обліку витрачання виробничих запасів, нарахування заробітної плати, про рух основних засобів і інших необоротних активів, накладних, актів про виконані роботи і послуги, авансових звітів і інші. До зведених документів по обліку витрат відносяться: відомість розподілу матеріалів, відомість розподілу заробітної плати, відомість нарахування амортизації основних засобів, відомість нарахування амортизації інших необоротних активів, листки-розшифровки по обліку грошових витрат.