Аудит готової продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОРГАНІЗАЦІЯ І МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ АУДИТУ

1.1 Історія розвитку аудиту

1.2 Класифікаційні ознаки аудиту

1.3 Нормативне забезпечення аудиторської діяльності

1.4 Стандарти аудиторської звітності

1.5 Відмінність аудиту від ревізії фінансово - господарської діяльності

1.6 Організація зовнішнього аудиту та його методи

1.7 Оцінка фінансової звітності

1.8 Аудиторські ризики

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. АУДИТ РЕАЛІЗАЦІЇ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ

2.1 Цели проверки и источники информации

2.2 Методи оцінки готової продукції

2.3 Аудит руху готової продукції

2.4 Аудит реалізації готової продукції

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3. АУДИТОРСЬКЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Теоретичні питання аудиторського дослідження фінансової звітності

3.2 Аудиторський аналіз фінансового стану пілприємства

3.3 Аудиторський аналіз фінансових результатів діяльності підприємства

Висновки до розділу 3

РОЗДІЛ 4. АУДИТОРСЬКИЙ ВИСНОВОК І ЗВІТ

Список літератури

ВСТУП

В умовах ринкових відносин в Україні підприємства працюють в умовах жорсткої конкуренції, розраховуючи тільки на власні сили.

Актуальність темі полягає в тому, що реалізація продукції завершує операційний цикл у діяльності підприємства. У ринкових умовах процедурі її планування передує виробничий процес. Підприємство має виробляти ту продукцію, яка користується попитом на ринку збуту. Головну роль у забезпеченні конкурентоспроможності підприємства відіграє система контролю за реалізацією продукції, оскільки вона впливає на фінансовий результат, який є узагальнюючим показником роботи підприємства. За таких умов завданням обліку є забезпечення управлінського персоналу інформацією для оперативного регулювання реалізації продукції, планування майбутньої діяльності, запобігання суб'єктивності у процесі прийняття рішень.

Питання, пов'язані з обліком реалізації готової продукції, робіт та послуг висвітлювали вітчизняні та зарубіжні економісти. Найбільш ґрунтовно проблеми бухгалтерського обліку розглянуто в працях вітчизняних вчених Бутинця Ф.Ф., Герасимовича А.М., Голова С.Ф., Єфименка В.І., Жиглей І.В., Кужельного М.В., Линника В.Г., Мурашка В.М., Пархоменка В.М., Сук Л.К., Савченка В.Я., Сопка В.В. та інших, а також зарубіжних вчених Безруких П.С., Блейка Д., Нідлза Б., Палія В.Ф., Соколова Я.В., Хендерксена Е.С., Хонгрена Ч.Т. Дослідження методик аудиту знайшли своє відображення у наукових працях вітчизняних учених Бутинця Ф.Ф., Білухи М.Т., Давидова Г.М., Дорош Н.І., Жила В.Г., Пилипенка І.І., Редька О.Ю., Рудницького В.С. та інших, а також у працях зарубіжних вчених Андрєєва В.Д., Аренса Е.А., Баришникова М.П., Богомолова О.М., Воронова В.В., ДоджаР., КармайклаД.Р., ЩаділовоїО.Д.

Проте більшості з проведених досліджень притаманний традиційний підхід до проблем обліку реалізації. Автори приділяють увагу побудові обліку на великих підприємствах. Питання обліку процесу реалізації продукції на середніх та малих підприємствах залишаються недостатньо дослідженими. Водночас велике поширення середнього та малого бізнесу в Україні потребує більш глибокого підходу до розкриття організації обліку на таких підприємствах. При цьому особливу увагу слід приділити обліку реалізації готової продукції, робіт та послуг та визначенню фінансового результату від реалізації відповідно до галузевого напряму діяльності підприємства. Деякі положення обліку потребують трансформації з урахуванням сучасних досягнень у міжнародній обліковій політиці. У зв'язку з цим постає завдання по-новому осмислити підходи до проблем реалізації, критично оцінити діючий облік процесу реалізації, привести облікову інформацію у відповідність до вимог ринкової економіки та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Метою дослідження є вдосконалення обліку й аудиту реалізації готової продукції, робіт та послуг.

Для досягнення поставленої мети в роботі визначено такі завдання:

уточнити критерії визначення реалізації продукції;

проаналізувати нормативно - правові засади щодо обліку реалізації готової продукції, робіт та послуг;

провести економіко-правовий аналіз літературних джерел щодо обліку реалізації готової продукції, робіт та послуг;

критично оцінити законодавче та методичне забезпечення і сучасний порядок відображення операцій з реалізації продукції у системі бухгалтерськогооблікутазвітностіпідприємств;

дослідити практичні аспекти обліку реалізації готової продукції, робіт та послуг провести економічний аналіз та аудит реалізації готової продукції, робіт та послуг.

Предметом дослідження виступає сучасна система обліку та аудиту реалізації готової продукції, робіт та послуг на підприємствах України.
Методи дослідження. Методичною основою дослідження є діалектичний метод пізнання економічних явищ і процесів у безперервному їх розвитку та взаємозв'язку.

У роботі було використано загальнонаукові методи дослідження: моделювання, аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, порівняння, математичні методи.

Інформаційним забезпеченням для застосування зазначених вище методів дослідження слугували показники фінансово-господарської діяльності підприємств.

У процесі дослідження було вивчено й проаналізовано погляди вітчизняних і зарубіжних учених-економістів, законодавчі акти щодо питань обліку й аудиту реалізації готової продукції, робіт та послуг.

Робота складається з трьох розділів, у яких послідовно розглядається методологія аудиту готової продукції та аудиторського висновку.

РОЗДІЛ 1. ОРГАНІЗАЦІЯ І МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ АУДИТУ

1.1 Історія розвитку аудиту

Історична наука свідчить, що аудит виник у глибоку давнину. Офіційна реєстрація перших професійних аудиторів відбулася в 1853 р. у Великобританії, проте згадки про аудиторів містяться у документах, датованих 1299 р.

Термін "аудитор" - латинського походження, що в перекладі на українську мову означає "вінвислуховує". У давні часи контроль на приватному рівні найбільшого розвитку набув у древній Греції та Римі (подвійний запис Луки Пачолі), на державному - у Вавилоні, Єгипті та Китаї. Тенденція паралельного співіснування контролю на приватному і державному рівнях зберігається в багатьох європейських державах.

Визнання необхідності оцінювання ефективності системи внутрішнього контролю як невід'ємної частини аудиторської перевірки у XIII-XVI ст., й особливо у перші десятиріччя XX ст., стало підставою зародження внутрішнього аудиту. У міру розвитку аудиту поступово змінювались його цілі і методи. В еволюції аудиту з певною часткою умовності можна виділити такі етапи: у 1600 р. аудит був державним та незалежним, його основним завданням було викриття шахрайства; масштаби перевірки були детальні і глибинні. У 1600-1850 рр. цей вид аудиту також мав на меті викриття шахрайства та виявлення помилок в облікових записах; перевірки проводились глибокі, проте оцінка ефективності внутрішнього контролю на достатньому рівні не здійснювалась.

У 1850-1905 рр. аудиторські перевірки проводились з метою визначення правдивості та якості фінансової звітності й викриття шахрайства, застосовувались окремі тести з тих чи інших важливих питань. У 1905-1940 рр. існував державний, незалежний та внутрішній аудит, основним завданням їх також було визначення достовірності фінансової звітності, розроблялися тести і вже давалася оцінка внутрішньому контролю на об'єктах, де надавались аудиторські послуги. Достовірність та правдивість фінансової звітності перевірялись аудиторами у 1940-1960 рр., а з 1960 р. і донині основна мета аудиту - це визначення достовірності фінансової звітності, при цьому особлива увага приділяється ефективності внутрішнього контролю. Розвиток аудиту сприяв появі нових нормативно-правових документів, що важливо.

У Великобританії існує серія законодавчих актів про компанії, які повинні один раз протягом року запрошувати незалежного аудитора для перевірки і підтвердження звітності та звіту перед акціонерами. Аналогічні законодавчі акти щодо проведення обов'язкового незалежного аудиту в компаніях були прийняті у Франції (1867 р.), США (1887 р.), Швеції (1895 р.), Німеччині (1931 р.), Канаді та інших державах. Підтверджуючи інформацію фінансової звітності, аудитор виступає певним гарантом порядності відносин між акціонерами та іншими учасниками господарської діяльності, у цьому і полягає його суспільне значення. У країнах з ринковою економікою існує громадський інститут аудиту зі своїм правовим статусом, проте відносини державних структур з аудиторськими організаціями в європейських країнах і США різні. Якщо в США і Великобританії аудиторські організації самостійні, вони самі ведуть підготовку аудиторів, дають їм відповідну кваліфікацію та стежать за тим, як вони виконують свої обов'язки, то в багатьох країнах Європи аудиторська діяльність організовується урядовими установами. Розвиток аудиту сприяв утворенню великих транснаціональних компаній і фірм, які мають свої філії в багатьох країнах світу. Насамперед це "Велика четвірка" - "Ернст і Янг", "КПМГ", "Ділойт і Туш", "Прайсвотерхаус Куперс".

Аудиторська діяльність почала розвиватись в Україні з переходом до ринкових відносин. Аудиторські послуги особливо були потрібні спільним підприємствам, іноземний інвестор вимагав підтвердження звітності аудитором. Розвиток аудиту й організація його здійснюються з використанням досвіду, набутого світовою практикою.

В Україні аудиторська діяльність включає такі основні рівні:

Перший - це ухвалення Закону України "Про аудиторську діяльність" у 1993 р., який визначив у правовому полі місце аудиту, що дуже важливо.

Другий рівень - розроблення системи нормативно-правового регулювання аудиту, яка включає національні нормативи і кодекс професійної етики аудиторів України.

Третій рівень - розроблення документів, які потрібні для реалізації нормативів і використанняїх.

З прийняттям Закону України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р. становлення і розвиток аудиту здійснювалися прискореними темпами. Йдеться насамперед про сертифікацію аудиторів, створення аудиторських фірм та надання ліцензії (дозволу) на цей вид діяльності. У 1994-1995 рр. критерієм високої якості роботи аудитора й аудиторської фірми була гарантія своєчасності і правильності сплати податків та інших платежів у бюджет і позабюджетні фонди підприємствами після аудиторської перевірки.

Відносний спад в аудиті відбувся у 1997 р. у зв'язку із законодавчим звуженням кола об'єктів обов'язкового аудиту. В останні роки спостерігається ускладнення ділових господарських операцій, що вимагає підвищення надійності та достовірності фінансової інформації в економіці. Тому саме на незалежний аудит покладаються функції отримання та висловлення достовірної думки про фінансову звітність окремих підприємств, доведення своїх висновків до заінтересованих користувачів такої інформації.

Набуває розвитку аудит і в країнах СНД. Ще у колишньому Радянському Союзі у 1987 р. почали утворюватися спільні підприємства (СП), і для контролю за їх фінансово-господарською діяльністю було засновано першу незалежну аудиторську організацію - акціонерне товариство "Інаудит" на базі Головного управління валютного контролю Міністерства фінансів СРСР. Основною метою створення такої структури на першому етапі був дійовий контроль за діяльністю СП і певною мірою консультування учасників спільних підприємств у галузі фінансового і податкового законодавства.

З 1989-1990 рр. - це період, коли почали з'являтися аудиторські фірми, створені на недержавній основі. Їх засновниками були банки, комерційні та торговельні організації, приватні особи. Надзвичайно важливим питанням цього періоду було створення нормативної бази для роботи аудиторів і аудиторських фірм. Її відсутність давала можливість протягом тривалого часу будь-якій людині або організації проводити аудит. Для цього потрібно було вказати у засновницьких документах аудиторську діяльність як один із видів підприємницької діяльності.

У Росії аудит з'явився за Петра І. Інститут аудиторів був уведений в армії, де аудитори вивчали майнові питання та різного роду конфліктні ситуації. У Російській Федерації були затверджені Правила аудиторської діяльності, які визначили організаційні основи побудови аудиту, його цілі і завдання. Цей нормативний документ мав великий позитивний вплив на розвиток не тільки аудиторської діяльності, а й усієї системи ринкових відносин. У Росії аудиторська діяльність розвивається досить активно, збільшується кількість аудиторських фірм і сертифікованих аудиторів, з'являється багато професійних періодичних видань, розвивається система підготовки аудиторів. У 1994 р. затверджено критерії обов'язкового аудиту, відповідно до яких розширилося коло підприємств, які підлягають аудиту, і зріс попит на аудиторські послуги. Розроблені нормативи аудиту, що сприяло підвищенню якості перевірок. Основною метою аудиторської діяльності є встановлення достовірності бухгалтерської (фінансової) звітності організацій і відповідності здійснених ними фінансових і господарських операцій нормативним актам, чинниму Російській Федерації.

Постійне зростання попиту на аудиторські послуги в Росії визначається такими факторами, як розвиток господарського законодавства і розвиток ринку як такого.

У Республіці Білорусь прийнято Закон "Про аудиторську діяльність" у листопаді 1994 р. Цим законом аудиторська діяльність визначається як незалежна перевірка аудитором і аудиторськими організаціями бухгалтерської (фінансової) звітності та інших документів суб'єктів господарювання з метою оцінки достовірності та відповідності здійснених фінансових і господарських операцій законодавству Республіки Білорусь. Ця діяльність спрямована на захист інтересів власників та надання допомоги суб'єктам господарювання, сприяння їм в організації розрахунків з бюджетом і в підвищенні ефективності їхньої діяльності. Отже, зміст аудиторської перевірки значно розширено.

У республіці Казахстан Закон "Про аудиторську діяльність" ухвалено в жовтні 1993 р. У Законі розрізняються поняття аудиту й аудиторської діяльності. Закон визначає аудит як перевірку бухгалтерської звітності, обліку первинних документів та іншої інформації про фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання з метою визначення їх достовірності, повноти і відповідності чинному законодавству і встановленим нормативам.

Аудиторську діяльність розуміють як підприємницьку діяльність у вигляді організаційного і методичного забезпечення аудиту.

У Казахстані багато положень, що стосуються аудиту, в основному збігаються з аналогічними положеннями інших країн СНД. Відповідні законодавчі акти прийняті в Естонії, Латвії, Литві та інших країнах СНД.

В Україні аудиторська діяльність включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне здійснення аудиторських перевірок (аудиту) та надання інших аудиторських послуг.Професія аудитора є саморегульованою. Це означає, що держава встановлює лише вимогу здійснення аудиту, а методику його проведення визначають професійні організації у стандартних положеннях, нормативах.

1.2 Класифікаційні ознаки аудиту

За характером виконуваної аудиторської роботи виділяють три типи аудиту:

Операційний аудит.

Аудит надотримання нормативних вимог.

Аудит фінансової звітності.

Операційний аудит. Операційний аудит - це перевірка будь-яких існуючих на підприємстві, в організації процедур і методів з метою оцінки їх ефективності. Результатом проведення операційного аудиту стають рекомендації керівництву щодо шляхів підвищення ефективності роботи організації.

Через те, що операційний аудит проводиться у багатьох сферах, у яких можна оцінити операційну ефективність, неможливо точно охарактеризувати типовий операційний аудит. В одній організації аудитори можуть оцінити надійність і достатність інформації, що використовується керівництвом для прийняття управлінських рішень (наприклад, щодо придбання нових основних засобів), тоді як в іншій організації аудитори можуть оцінити ефективність документообороту, пов'язаного з процесом продажу. У процесі операційного аудиту перевірка не обмежується тільки перевіркою процедур ведення бухгалтерського обліку.

Результати операційного аудиту значно важче визначити, ніж результати двох інших видів аудиту. Причина полягає в тому, що ефективність проведення певних операцій оцінити об'єктивно значно важче, ніж дотримання нормативних вимог або опублікування фінансової звітності відповідно до загальноприйнятих принципів бухгалтерського обліку. Установлені для оцінки операційної ефективності критерії є дуже суб'єктивними, тому з цього погляду операційний аудит часто відносять скоріше до управлінського консультування, ніж до аудиту.

Метою аудиту на додержання нормативних вимог є визначення, чи дотримується організація, аудит якої проводиться, процедур і правил, установлених для неї.

Аудит на дотримання нормативних вимог, що проводиться для організацій, які ведуть комерційну діяльність, передбачає, зокрема, таке:

визначення, чи дотримуються працівники бухгалтерського відділу компанії установлених для них керівництвом процедур ведення бухгалтерського обліку;

перевірку ставок заробітної плати, з метою визначити, чи дотримуються при нарахуванні заробітної плати встановлених законодавством мінімальних ставок заробітної плати;

перевірку дотримання компанією умов договорів із позичальниками та ін.

В окремих підрозділах складність проведення аудиту на дотримання нормативних вимог значно зростає, оскільки їх діяльність регулюється великою кількістю нормативних актів.

Аудит фінансової звітності проводиться, з тим щоб визначити, чи дотримано під час складання фінансової звітності в цілому спеціально встановлених критеріїв. Цими критеріями звичайно є загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку.

Проводячи аудит фінансової звітності, з самого початку припускають, що ця звітність буде використовуватись різними групами людей і для різних цілей. Зокрема, користувачами фінансової звітності можуть бути:

кредитори або потенційні кредитори, які використовують фінансову звітність, щоб оцінити ризик, пов'язаний із кредитуванням даного підприємства;

фінансові аналітики або потенційні інвестори, які оцінюють доцільність інвестування у підприємство;

банки або спеціальні рейтингові агентства, яких цікавить фінансовий стан підприємства. Працівники даного підприємства, яких цікавить можливість збільшення заробітної плати і стабільність роботи;

урядові структури, які використовують фінансову звітність для законодавчих чи статистичних цілей.

Зрозуміло, що підхід, за якого один аудитор проводить аудит і готує загальний висновок, котрий може задовольнити усіх користувачів фінансової звітності, є значно ефективнішим за підхід, коли кожен користувач фінансової звітності здійснює аудит сам. Якщо ж користувачеві недостатньо загального аудиторського висновку, він завжди може отримати додаткові дані. Наприклад, загальний аудит фінансової звітності дає достатньо інформації для банку, до якого компанія звертається за кредитом, але корпорація, яка хоче злитися з цією компанією, може потребувати докладнішої інформації (наприклад, про вартість заміни основних засобів та ін.). У цьому разі корпорація може скористатися послугами своїх власних аудиторів, щоб отримати потрібну їй інформацію.

Види аудиту. За організаційно-процесуальними ознаками аудит поділяють на регламентований, договірний, внутрішній, однопредметний, багатопредметний і комплексний, за функціями - запобіжний, предметний, ретроспективний і стратегічний та ін. Розрізняють також аудит зовнішній і внутрішній.

Внутрішній аудит визначають як незалежну діяльність в організації (на підприємстві) з перевірки й оцінки роботи цієї організації в її інтересах. Внутрішні аудитори вивчають господарські операції з метою надання рекомендацій щодо економного й ефективного використання ресурсів, досягнення найкращого кінцевого результату і вироблення політики компанії. Аудит повинен допомагати керівникам у виконані їхніх функцій і сприяти збільшенню прибутковості підприємства. Для досягнення цілей, які ставить перед собою аудит, спочатку необхідно визначитись, у достовірності яких саме тверджень аудиторам потрібно пересвідчитися.

Твердження керівництва тісно пов'язані з загальноприйнятими принципами бухгалтерського обліку. Ці твердження - частина критеріїв, якими користується керівництво для відображення бухгалтерської інформації у фінансовій звітності.

Згідно зі Стандартами аудиторської звітності установленими Американським інститутом дипломованих громадських бухгалтерів, твердження класифікуються за п'ятьма категоріями.

Існування або виникнення. Згідно з цими твердженнями, активи, зобов'язання й акціонерний капітал, включені у баланс, справді існують; надходження і витрати, включені у звіт про доходи, справді мали місце (виникли) протягом звітного періоду.

Наприклад, керівництво корпорації стверджує, що товарно-матеріальні запаси, включені до балансу, справді існують і можуть бути реалізовані станом на вказану в балансі дату. Так само керівництво стверджує, що у звіті про доходи показані суми надходжень від продажу, які справді мали місце.

Повнота. Відповідно до цих тверджень, усі господарські операції і залишки на рахунках бухгалтерського обліку, які мають бути відображені у фінансовій звітності, туди включені (тобто включені у повному обсязі). Наприклад, керівництво корпорації стверджує, що весь обсяг продажу товарів і послуг документально оформлений і включений до фінансової звітності. Так само керівництво стверджує, що всі векселі, видані корпорацією, включені до балансу як зобов'язання цієї корпорації.

Твердження щодо повноти є протилежними твердженням щодо існування і виникнення. Твердження щодо повноти враховують можливість невідображення в балансі статей, які мають бути до нього включені, а твердження щодо існування і виникнення припускають можливість включення до фінансової звітності сум, які туди не повинні входити. Звідси відображення в документах продажу, який реально не відбувся, було б порушенням твердження щодо виникнення, а невідображення у документах продажу, що реально мав місце, було б порушенням твердження щодо повноти.

Права і зобов'язання. За цими твердженнями відображені в балансі активи є правами, які має юридична особа, а пасиви - зобов'язаннями цієї юридичної особи на звітну дату.

Оцінка або розподіл. Згідно з цими твердженнями статті активів, пасивів, акціонерного капіталу, надходжень і витрат включені у фінансову звітність належними сумами. Наприклад, керівництво стверджує, що дебіторська заборгованість, включена до балансу, відображена у реальних сумах, які очікується отримати.

Подання і відкритість.Необхідно зауважити, що наведена вище класифікація тверджень є далеко не єдиною. Багато аудиторських фірм розробляють свою власну класифікацію тверджень керівництва, керуються нею у своїй роботі, підтверджуючи ці твердження чи заявляючи в аудиторських звітах про їх недотримання.

Методичні основи проведення аудиторської перевірки бухгалтерської звітності підприємства. Проводиться загальний огляд наявності та правильності оформлення форм звітності, про що роблять відмітки в робочих документах аудиту.

Достовірність звітності і своєчасність її подання відповідним органам перевіряється аудитором на підставі нормативних документів про бухгалтерські звіти і баланси. При цьому аудитор перевіряє графіки подання звітності, пояснювальної записки і річного звіту, а також те, як на підприємстві виконуються зауваження податкових служб, пропозиції і рішення фінансових органів, банків щодо поточної і періодичної звітності, зокрема з'ясовує, чи внесені корективи до балансу, зроблені при затвердженні звіту за минулий рік.

Установлюється реальність балансу, повнота і своєчасність проведення інвентаризації всіх товарно-матеріальних цінностей і розрахунків, дебіторської і кредиторської заборгованості, правильність відображення фінансових результатів. Перевіряючи звітність, аудитор визначає повноту і взаємозв'язок звітних форм поточної і річної бухгалтерської та статистичної звітності. Одночасно з'ясовує, як на підприємстві здійснюються аналіз і затвердження звітності структурних підрозділів, чи обговорюється поточна і річна звітність на виробничо-технічних нарадах, зборах засновників та акціонерів, наявність протоколів про затвердження звітності і розподіл прибутків, як виконуються рішення цих нарад, зборів.

Аудитор вивчає всі зауваження щодо поточної і річної звітності, які надходять на підприємство від місцевих фінансових органів, податкових служб, з'ясовує, що зроблено керівником підприємства для усунення недоліків і поліпшення фінансово-господарської діяльності.

Для впевненості у правильності складання бухгалтерського балансу (ф. № 1), звіту про фінансові результати та їх використання (ф. № 2) і звіту про фінансово-майновий стан підприємства (ф. № 3) аудитору необхідно перевірити взаємну погодженість показників фінансової звітності. Досвід показує, що для такої перевірки аудитору необхідно скласти спеціальну таблицю взаємозв'язків показників, які відображені у звітних формах. Методичні рекомендації з перевірки порівнянності показників форм річної фінансової звітності підприємства відображено в табл. 1.4.

Після того як аудитор перевірив взаємну погодженість показників фінансової звітності підприємства за рік, який контролюється, і виявив певні розбіжності, він разом з головним бухгалтером підприємства встановлює їх причини. У разі потреби до звітності керівництвом підприємства вносяться необхідні корективи. Переконавшись у достовірності фінансової звітності, яка складена за даними бухгалтерського обліку, підтвердженого первинною документацією про господарську діяльність підприємстві аудитор має підстави підтвердити правильність її складання.

1.3 Нормативне забезпечення аудиторської діяльності

Аудиторська діяльність в Україні, регулюється низкою законодавчих актів, основним з яких є Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22.04.93 р. № 3125-12, остання редакція якого прийнята 14.09.2006 р. № 140-V і набула чинності з 19.01.2007 р. Цей Закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні та спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів користувачів фінансової й іншої економічної інформації. А також стандартами. Стандартами аудиту називають загальні вимоги щодо проведення аудиту, яких повинні дотримуватись аудитори під час виконання ними своїх професійних обов'язків, тобто здійснюючи аудит фінансової звітності. Ці вимоги стосуються як професійної підготовки аудиторів (компетентність та незалежність аудиторів), так і аудиторської звітності та достатності аудиторських свідчень і доказів.

Найзагальніші вимоги щодо проведення аудиту містяться у десяти загальноприйнятих стандартах аудиту. Ці стандарти були розроблені Американським інститутом дипломованих громадських бухгалтерів багато років тому і досі залишаються майже незмінними.

Загальноприйняті стандарти згруповані в три групи: загальні, робочі та стандарти звітності.

Загальні стандарти:

Аудиторська перевірка повинна виконуватись особою (особами), яка має необхідну академічну і технічну підготовку як аудитори.

Аудитор (аудитори) повинен бути неупередженим і незалежним від об'єкта перевірки.

Виконуючи процедури перевірки і готуючи аудиторські звіти, аудитори повинні відповідально ставитися до роботи, яку вони виконують.

Робочі стандарти. Робота має бути належним чином спланована, за нею повинен здійснюватись відповідний нагляд з боку керівництва аудиторської фірми. Аудитор повинен бути достатньо обізнаним зі структурою внутрішнього контролю, щоб спланувати проведення аудиту і визначити характер і необхідну кількість тестових перевірок, які необхідно виконати. За допомогою перевірок, спостережень і опитувань аудитор повинен отримати таку кількість компетентних свідчень, яка є достатньою для аудиторського висновку пр фінансову звітність, що перевірялася.

1.4 Стандарти аудиторської звітності

Аудиторський звіт повинен визначити, чи відповідає фінансова звітність загальноприйнятим принципам, вказати на причини, з яких не було дотримано цих принципів у поточному звітному періоді, якщо у попередніх звітних періодах такі принципи дотримувалися. Вважається, що повнота відображеної у фінансовій звітності інформації є достатньою, якщо інше не вказано в аудиторському звіті.

В аудиторському звіті має бути висловлена думка аудиторів щодо фінансової звітності в цілому, або зазначено, що ця думка висловлена бути не може. Якщо в аудиторському звіті не висловлюється думка аудиторів щодо фінансової звітності в цілому, то потрібно вказати причину цього. В усіх випадках звіт повинен чітко вказувати характер проведеної аудиторами перевірки (якщо вона була проведена) і ступінь відповідальності аудиторів.

Загальні стандарти підкреслюють важливі особисті якості, які повинен мати аудитор.

Перший загальний стандарт - достатня технічна підготовка і професіоналізм. Як правило, він означає вимогу до аудитора мати академічну освіту в галузі бухгалтерського обліку й аудиту та достатній практичний досвід аудиторської роботи. Крім того, аудитор повинен постійно підвищувати свій професійний рівень.

Другий загальний стандарт - незалежність і неупередженість. Цей стандарт вимагає від аудиторів дотримуватись певних правил поведінки й етичних норм. Детально цей стандарт викладено у Кодексі професійної етики аудитора, розробленому Американським інститутом дипломованих бухгалтерів.

Третій стандарт - відповідальне ставлення до роботи. Він означає, що аудитор - це професіонал, який мусить виконувати свої обов'язки відповідально і ретельно. Зокрема, це передбачає повноту робочої документації, достатність аудиторських доказів і свідчень, правильність аудиторського висновку тощо.

Робочі стандарти стосуються збирання аудиторських свідчень і доказів під час безпосереднього проведення аудиторських перевірок. Перший стандарт - планування і нагляд за роботою. Він вимагає, щоб аудиторська фірма належним чином спланувала перевірку. Насамперед це стосується призначення аудиторського персоналу, який міг би виконувати передбачену планом аудиту роботу, а також призначення керівника, котрий наглядав би за роботою персоналу.

Другий стандарт вимагає розуміння структури внутрішнього контролю клієнта. Якщо аудитор впевнений, що клієнт має відмінну структуру внутрішнього контролю, яка передбачає надійний внутрішній контроль за складанням фінансової звітності і за збереженням фінансових активів та інформації, то він може значно зменшити кількість аудиторських свідчень і доказів, які вважає за необхідне зібрати. І навпаки, в деяких випадках структура внутрішнього контролю клієнта може бути настільки недосконалою, що проводити аудит буде просто недоцільно.
Третій стандарт - достатність компетентних аудиторських свідчень і доказів. Згідно з цим стандартом аудитор повинен сам прийняти рішення, яку кількість аудиторських свідчень і доказів він вважає за необхідне зібрати за обставин, що склалися.

Стандарти аудиторської звітності вимагають, щоб аудитор підготував висновок щодо фінансової звітності в цілому, вказавши при цьому, чи є опублікована у фінансовій звітності інформація достатньою і чи опублікована вона в повному обсязі.

Аудиторська палата України прийняла рішення № 73 від 18.02.1998 р. і затвердила Національні нормативи аудиту в Україні, аналогічні міжнародним нормативам аудиту. Залежно від виду аудиту їх поділяють на нормативи зовнішнього аудиту і внутрішнього.

Розроблені Національні нормативи аудиту в Україні є досить прогресивними, і за умови їх дотримання аудиторська практика в державі могла б наблизитись до міжнародного рівня. Проте Національні нормативи аудиту є настільки новими, що багато аудиторів, особливо тих, хто не має досвіду, їх просто не розуміє і тому не може використовувати. Застосування нормативів потребує роз'яснювальної роботи серед самих аудиторів, особливо тих, які не бачать суттєвої різниці між аудитом та ревізією або вважають, що кожен кваліфікований бухгалтер може зразу ж стати аудитором. Здійснюючи роботу, спрямовану на дальший розвиток й удосконалення аудиту в нашій державі, необхідно вивчати передовий досвід аудиторських послуг в інших країнах з метою використання його в аудиторській практиці.

Аудитор повинен виконувати свої функції неупереджено, для чого він мусить бути незалежним, чесним та об'єктивним на всіх етапах його роботи. Прагнення до підвищення свого професійного та загальноекономічного рівня є обов'язком аудитора. Аудитор зобов'язаний зберігати в таємниці всю інформацію, яка стосується стану справ клієнта.

1.5 Відмінність аудиту від ревізії фінансово - господарської діяльності

Спільним між аудитом і ревізією насамперед є те, що вони проводяться на основі документально перевірених показників. Однак між ними є і суттєві відмінності, які можна розглядати за їх сутністю, цілями, характером, правовим регулюванням, об'єктами, зв'язками, принципом оплати роботи, практичними завданнями і результатами.

Ревізія проводиться на підставі наказів державних органів управління. Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували) кошти з бюджетів усіх рівнів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Аудит є видом підприємницької діяльності, тоді як ревізія являє собою виконавчу діяльність. Контрольно-ревізійний апарат і аудитори використовують під час перевірки фінансово-господарської діяльності підприємств однакові методичні прийоми, джерела інформації, зокрема, законодавчі і нормативно-правові акти, первинні документи і регістри бухгалтерського обліку ,баланс і звітність.

Правове регулювання ревізії та аудиту також різне.

Аудит як незалежна форма контролю добровільно обирається власником, котрий формулює питання, на які аудитори мають дати обґрунтовані висновки для подальшого удосконалення роботи підприємства.

Кредитори, акціонери, засновники, власники цінних паперів та інші суб'єкти заінтересовані, щоб перевірка достовірності звітності була проведена належним чином, щоб правильно були нараховані і сплачені податки до бюджету, бо в цьому разі, якщо будуть конфліктні ситуації з податковою адміністрацією, вони матимуть надійний захист в особі аудитора або аудиторської фірми.

Аудит відрізняється від ревізії не тільки цілями, а й організаційними формами проведення. Аудит виконують незалежні аудиторські фірми чи особи, які здійснюють приватну підприємницьку діяльність, мають сертифікат і включені до Національного реєстру на проведення аудиту, причому на платній основі за договорами з адміністрацією різних підприємницьких структур. Аудитор і аудиторські фірми несуть відповідальність перед зовнішніми споживачами (акціонерами, кредиторами) щодо якості зробленого висновку згідно з укладеним договором і чинним законодавством.

Суттєвою відмінністю аудиту від ревізії є не тільки перелік виявлених недоліків, а й детальні вказівки аудитора щодо того, як їх виправляти.

1.6 Організація зовнішнього аудиту та його методи

При зовнішньому аудиті, застосовані процедури можна поділити на такі категорії:

Аналітичні процедури.

Аналіз структури внутрішнього контролю.

Перевірка господарських операцій і сальдо рахунків із застосуванням аудиторської перевірки.

Аналітичні процедури включають вивчення й оцінку фінансової інформації через порівняння її з іншими фінансовими або нефінансовими даними. Діапазон існуючих аналітичних процедур дуже широкий - від простого порівняння до складних математичних моделей з кількома змінними. В основі використання аналітичних процедур лежить припущення, що існує певний зв'язок між різними типами даних і цей зв'язок продовжуватиме існувати за інших рівних умов. Якщо існування таких зв'язків у цій звітності, яка піддягає аудиту, очевидне, то аудитор має свідчення, що основні події і господарські операції відображені у цій звітності правильно.Основні етапи процесу аудиту - укладення угоди на проведення аудиторських послуг, планування, вивчення, оцінка і тестування внутрішнього контролю на підприємстві, підтвердження залишків на рахунках бухгалтерського обліку, аналіз тенденцій, коефіцієнтів, системний аналіз, статистичний метод аналізу фінансової звітності ін. Підготовка і підписання аудиторського висновку.Зміст процедур - попередня оцінка властивого ризику та ризику контролю на підприємстві, глибока оцінка загального аудиторського ризику, отримання правильної оцінки ризику контролю для підприємства та рахунків бухгалтерського обліку, уточнення процедур підприємств.Одним із видів аналітичних процедур є порівняння фінансових показників поточного року з даними підготовлених клієнтами фінансових планів. Однак перш ніж використовувати ці дані в процесі подальшого аналізу необхідно визначити, наскільки інформація є надійною. При цьому звичайно отримують відповіді на такі питання:

Чи не ставить клієнт за мету досягти нереально високих результатів, коли розробляє внутрішні фінансові плани?

Чи не перебуває менеджмент компанії чи корпорації під тиском необхідності досягти встановлених фінансовими планами результатів, через що дані фінансової звітності будуть підігнані під "бажані"?

Аналіз трендів (тенденцій). Аналіз трендів - це прогноз певних показників поточного періоду, який базується на вивченні значень цих показників за минулі періоди. Основною перевагою аналізу трендів є його простота.

На жаль, простота аналізу трендів обмежує його ефективність. Візьмемо, наприклад, суму грошових надходжень. З погляду суттєвості вважається, що похибка в 1% для такої статті фінансової звітності, як грошові надходження від продажу, є несуттєвою. Припустимо, що ця стаття фінансової звітності була завищена на 1,5 % через помилкове віднесення обсягу продажу початку наступного року до кінця попереднього року. Отже, замість збільшення на 8,2 % було показано збільшення обсягу продажу за рік на 9,7 %. Здається малоймовірним, щоб просте порівняння з попередніми роками виявило цю помилку. Імовірність виявлення помилки можна було б збільшити, якби була використана модель, побудована для прогнозування продажу, а дані аналізувалися б поквартальне або помісячне, а не щорічно і при цьому враховувалися б сезонні коливання.

Аналіз коефіцієнтів - це вивчення взаємозв'язку між двома або більше змінними (коефіцієнтами), взятими з фінансової звітності.

В процесі проведення аудиту застосовують такі методи як - діалектика. Метод - це спосіб дослідження явищ, процесів створених людиною систем та сукупність прийомів, за допомогою яких оцінюється стан об'єкта, що вивчається.

В аудиті застосовуються загальнонаукові методичні прийоми дослідження: спостереження й експеримент, ідеалізація і формалізація, аналіз та синтез, індукція та дедукція, гіпотеза й аналогія, вимірювання та обчислення, опитування і порівняння тощо.За останні роки в науку увійшли методичні прийоми соціології, математичної логіки, теорії та інформації. Систематичні завдання і мистецтво аудиторів полягає в тому, щоб застосовувати під час проведення аудиторських послуг найефективніші методичні прийоми для успішного виконання поставлених завдань.

У межах загального діалектичного методу застосовуються дедуктивні та індуктивні методи. За індуктивного методу об'єкт вивчають, поступово переходячи від малого, часткового до загального. Загальні положення при цьому ґрунтуються на багатьох фактах. Дедуктивний метод, котрий передбачає логічне виведення конкретних положень із загальних, використовують при вивченні фінансово-господарської діяльності підприємства для оцінки напрямку й ефективності системи управління, в межах якої діє об'єкт. А для оцінки окремих господарських операцій, розв'язання різних локальних завдань використовується в основному індуктивний метод. Об'єкти аудиторської діяльності. Під об'єктами аудиторської діяльності розуміють окремі і взаємозв'язані економічні, організаційні, інформаційні та інші форми функціонування системи, що вивчається, стан яких може бути оцінено кількісно та якісно.

1.7 Оцінка фінансової звітності

Оцінювання фінансової звітності підприємства є важливою процеду- рою аудиту. Аудитор повинен керуватися Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-ХІУ від 16 липня 1999 р. та такими нормативними документами: П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності"; П(С)БО 2 "Баланс"; П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати"; П(С)БО 4 "Звіт про рух грошових коштів" та ін. На підставі нормативних актів аудитор досліджує достовірність оцінки статей балансу і фінансової звітності. Насамперед аудитор оцінює використання необоротних активів за даними рахунка 12 "Нематеріальні активи". Оцінка фінансової звітності здійснюється на підставі чинних нормативних документів.

Як правило, фінансова оцінка складається з таких компонентів (заходів):

Опитування працівників компанії стосовно:

принципів бухгалтерського обліку та практики їх застосування компанією;

методів практичного застосування цих принципів бухгалтерського обліку;

останніх змін у діяльності компанії та (або) застосовуваних принципів бухгалтерського обліку;

подій, що мали місце після дати складання фінансової звітності, які можуть мати суттєвий вплив на цюзвітність.

Аналітичні процедури, метою яких є:

визначення та вивчення співвідношень між елементами фінансової інформації;

виявлення незвичайних фактів (елементів), що не вписуються до прийнятої практики (стандартів);

з'ясування відповідності фінансової звітності загальній основі бухгалтерського обліку;

отримання звітів інших аудиторів, які залучалися до оцінювання фінансової звітності великих підрозділів компанії-клієнта (якщо такі перевірки мали місце).

Компіляція. Компіляція - це вид роботи, під час якої аудитор подає надану йому керівництвом (власниками) фінансову інформацію у вигляді комплекту фінансової звітності без висловлення будь-яких гарантій щодо цієї звітності. Метою компіляції є застосування бухгалтерських знань та досвіду (саме бухгалтерських, а не аудиторських) для збирання, класифікації та підсумовування фінансової інформації. Як правило, ця робота включає приведення детальної інформації до ясної і зрозумілої форми; при цьому не вимагається перевіряти припущення, що лежать в основі цієї інформації. Застосовувані процедури не мають на меті надати будь-які гарантії щодо фінансової інформації. Проте така робота бухгалтера (аудитора) приносить певну користь користувачам фінансової інформації, оскільки вона виконується кваліфіковано і на належному професійному рівні.

Обсяг роботи під час виконання компіляції. Робота над компіляцією, як правило, включає підготовку повного або неповного комплекту фінансової звітності, але може також передбачати збирання, класифікацію та підсумовування інших фінансових даних.

Під час аудиту фінансової звітності необхідно одержати інформацію про бізнес клієнта, як цього вимагає норматив "Знання бізнесу клієнта". Інформація є достатньою, якщо охоплює галузь, у межах якої здійснює діяльність підприємство, і показує, як це підприємство працює. Знання про галузь фінансово-господарської діяльності є інформаційною базою, на підставі якої аудитор дає свою оцінку бізнесу підприємства. Розглядаються такі необхідні питання про бізнес: загальні економічні фактори, ринок та конкуренція, сезонний характер діяльності; зміни в технології виробництва продукції; ризик ділової активності; зменшення або розширення виробничої діяльності; негативні умови; організація виробництва та форма власності; корпоративна структура; організаційна структура; джерела та методи фінансування; кадровий потенціал; оперативне керівництво; функції внутрішнього аудиту; діяльність підприємства; дозволи, патенти та лекції, фінансові результати; витрати; умови звітування; законодавчі і нормативноправові документи та їх вимоги; оподаткування; користувачі фінансової звітності; вимоги до подання аудиторської звітності.

Необхідно зазначити, що всі ці питання стосуються кожної окремої аудиторської перевірки і їх перелік неповний для виконання завдань аудиту, тому аудитор особисто вирішує, яку інформацію потрібно ще додатково отримати. Головні вимоги до фінансової звітності - своєчасність, достовірність, ясність, єдність методики звітних показників, порівнянність звітних показників з попередніми.

1.8 Аудиторські ризики

Сутність аудиторського ризику та його види

Ризик аудиту, або загальний ризик, полягає у тому, що аудитор може висловити неадекватну думку у випадках, коли в документах бухгалтерської звітності існують суттєві перекручення, інакше кажучи, за неправильно підготовленою звітністю буде зроблено аудиторський висновок без зауважень.

Ризик аудиту має такі три складові: властивий ризик; ризик, пов'язаний з невідповідністю функціонування системи внутрішнього контролю; ризик невиявлення помилок та перекручень.

Властивий ризик-це імовірність суттєвих перекручень залишку за певним бухгалтерським рахунком чи певної категорії операції або можливість перекручень цих показників у комплексі з перекрученнями за іншими рахунками чи операціями, з припущенням, що до них не застосовувалися заходи внутрішнього контролю підприємства.

Ризик, пов'язаний з невідповідністю функціонування системи внутрішнього контролю - це ризик неефективності внутрішнього контролю, що може призвести до помилок та перекручень у залишках бухгалтерських рахунків чи операцій. Ризик невиявлення помилок полягає у тому, що аудиторські процедури підтвердження не завжди можуть виявити помилки, що існують у залишку за повним рахунком.

Ризик невиявлення безпосередньо пов'язаний з проведенням незалежних процедур перевірки. Зроблена аудитором оцінка внутрішнього контролю й внутрішнього ризику впливає на характер, строки й обсяг аудиторських процедур, які виконуються аудитором з метою зменшення ймовірності невиявлення помилок і перекручень. Певний ризик невиявлення помилок існує завжди, навіть коли аудитор перевірить 100% залишків за рахунками або всі види операцій, тому що більша частина аудиторських доказів має скоріше аргументаційний, ніж підсумковий характер. Існує взаємозв'язок між ризиком невиявлення помилок та властивим ризиком і ризиком невідповідності системи внутрішнього контролю. За будь-яких обставин, незважаючи на розміри властивого ризику і ризику невідповідності системи внутрішнього контролю, аудитору слід виконати незалежні процеду ри згідно з програмою.

Прийнятний аудиторський ризик - це суб'єктивно встановлений рівень ризику, котрий готовий взяти на себе аудитор. Полягає він у тому, що у фінансовій звітності будуть виявлені похибки після завершення аудиту і подання аудиторського висновку без застереження. Якщо аудитор установлює для себе менший рівень аудиторського ризику, то це означає, що він прагне до більшої впевненості у тому, що фінансова звітність не має істотних погрішностей. Нульовий ризик означав би повну впевненість у цьому, а 100-відсотковий ризик - повну невпевненість. Ступінь ризику може коливатися у діапазоні між нулем і одиницею (від 0 до 100%), але не може бути ні вищим, ні нижчим цих значень. Повна гарантія (нульовий ризик) точності фінансової звітності економічно не доцільна, бо для цього аудитору необхідно не вибірковим, а суцільним способом перевірити всю документацію, а також у разі потреби залучити до проведення аудиту технологів, маркетологів та інших фахівців. Такий аудит буде довготривалим, не оперативним, дорого коштуватиме для клієнта та не завжди сприятиме удосконаленню його діяльності.

Для того щоб запобігти аудиторському ризику або зробити його мінімальним, аудитор має визначити оптимальний обсяг інформації для дослідження, з тим щоб взяти на себе професійну відповідальність. При цьому вартість доказів (свідоцтв) має бути мінімальною. Для повного забезпечення інформаційних потреб аудитору необхідно вивчити бізнес клієнта та його галузеві особливості. Фінансова звітність відображає своєрідні аспекти тих або інших видів діяльності. Так, аудит страхової діяльності не може бути виконаний із достатньою достовірністю без вивчення особливостей цієї роботи. Неможливо уявити аудиторську перевірку клієнта, який будує мости, без знання технології будівельного виробництва, а також бухгалтерського обліку робіт за ступенем готовності об'єктів. Це стосується також сфери промислового виробництва, транспорту, зв'язку, торгівлі, невиробничої сфери, банків та ін., отже, для проведення аудиту в них необхідно володіти технологією виробництва продукції, робіт, послуг.

Таким чином, для того щоб підготувати оптимальний план проведення аудиту, необхідно під час розрахунку аудиторського ризику системно враховувати не тільки загальні основні аспекти контролю, а й попередньо оцінити сукупність факторів, що впливають на них. Тільки системний підхід і комплексна оцінка усіх факторів під час розрахунку аудиторського ризику дає змогу скласти прийнятний план аудиту.

Висновки до розділу 1

Аудиторська діяльність, як правило, не обмежується тільки перевіркою фінансової звітності підприємства, але передбачає і оказаня аудиторами (аудиторськими фірмами) своїм клієнтам на договірній основі різних додаткових послуг. До таких послуг відносяться: Постановлення, відновлення та ведення бухгалтерського обліку, складання бухгалтерської звітності та її захист у податковій інспекції; здійснений діючої системи обліку; автоматизація облікового процесу; проведення економічного і фінансового аналізу; розробка фінансовивих прогнозів, Планування оподаткування; оцінка активів і пасивів; консультування з широкого кола фінансових і юридичних питань, маркетингу, менеджменту; розробка установчих документів; навчання та підвищення кваліфікації бухгалтерського персоналу; інформаційне обслуговування та ін.

Аудит відрізняється від таких видів контролю, як ревізія і судово-бухгалтерська експертиза за своєю сутністю, підходу до перевірки документа-ції, взаєминам між перевіряючим і клієнтом, висновків, зроблених за результатами перевірки, і т. д.

Аудит полягає у вираженні думки про достовірність фінансовим-вої звітності, а також наданні послуги, допомоги клієнту. Це підпри-ємницької діяльності, що здійснюється на основі договору між аудитором і клієнтом. Аудит проводиться незалежним експертом, носить добровільний характер, передбачає рівноправні відносини сторін, співпраця між ними. Він спрямований на виявлення причин спотворення фінансової звітності, факторів, що погіршують фінансове становище клієнта. За результатами перевірки формулюються аудиторський заключення та рекомендації для клієнта, забезпечується конфіденційність інформації.