Формування облікової політики малих підприємств

«ФОРМУВАННЯ ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ»

Важливою умовою ефективного функціонування кожного господарюючого суб'єкта в Україні є якісно побудована система бухгалтерського обліку, що передбачає формування та прийняття на тривалу перспективу чіткої облікової політики - сукупності принципів, методів і процедур, які використовує підприємство для складання та подання фінансової звітності. Облікова політика відіграє важливу роль як інструмент подальшого стабільного розвитку підприємств.

Значний внесок у розвиток теоретичних і практичних аспектів формування облікової політики підприємств зробили такі провідні вчені-економісти, як Ф. Бутинець, П. Житний, Л. Пантелейчук, М. Пушкар та ін. Проте особливості діяльності малих підприємств та недостатнє знання їхнім керівництвом завдань, які має вирішувати облікова політика, призводять до неповного розуміння її значущості. За таких умов науковці й бухгалтери-практики все частіше змушені шукати відповіді на запитання, що треба зробити для підвищення статусу та дієвості цієї політики на підприємстві.

Метою статті є розробка основних напрямів удосконалення та підвищення ефективності діючої облікової політики на малих підприємствах України виходячи з актуальності та важливості зазначеної проблеми.

Відповідно до цієї мети поставлені такі основні завдання:

висвітлити сутність облікової політики підприємства та її нормативно-правове регулювання;

розкрити поняття «мале підприємство», охарактеризувати особливості його функціонування та їхвплив на формування облікової політики;

визначити основні шляхи поліпшення формування та здійснення облікової політики вітчизнянихмалих підприємств.

Як відомо, на кожному малому підприємстві незалежно від форми власності, організаційно-правової форми та виду діяльності бухгалтерський облік ґрунтується на єдиних методологічних засадах, закріплених відповідними статтями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) і положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Встановлені цими нормативно-правовими актами принципи є базовими правилами, якими слід керуватися при веденні бухгалтерського обліку та складанні фінансової звітності. Одним із них є принцип послідовності, який передбачає постійне (із року в рік) використання підприємством обраної облікової політики.

Основні положення, які регулюють формування облікової політики підприємств в Україні, закріплені сукупністю нормативно-правових актів (табл. 1).

Нормативне регулювання питань формування облікової політики

Таблиця 1

Більш докладно норми чинного законодавства щодо формування облікової політики викладено у листі [4], де зазначено, що повноваження власника (власників) підприємства встановлювати облікову політику реалізується через визначення у розпорядчому документі (наказі, рішенні про облікову політику) переліку методів оцінки, обліку і процедур, щодо яких нормативно-методична база передбачає більше, ніж один їх варіант. Одноваріантні методи оцінки, обліку і процедур як імперативні для застосування підприємством норми до такого розпорядчого документа включати недоцільно.

Розпорядчий документ складає виконавчий орган управління підприємством і подає на затвердження (погодження) власнику (власникам).

Наказ (рішення) про облікову політику підприємства має визначити порядок використання:

методів оцінки вибуття запасів;

періодичності визначення середньо зваженої собівартості одиниці запасів;

5/порядку обліку (ідентифіковано чи загалом) і розподілу транспортно-заготівельних витрат;

Окремого субрахунку обліку транспортно-заготівельних витрат;

методів амортизації необоротних активів;

вартісних ознак предметів,: що входять доскладу малоцінних необоротних матеріальних активів;

класу 8 та/або 9 Плану рахунків бухгалтерського обліку;

періодичності (періоду) зарахування сум дооцінки необоротних активів до нерозподіленого прибутку;

методу обчислення резерву сумнівних боргів;

переліку створюваних забезпечень майбутніхвитрат і платежів;

порядку оцінки ступеня завершеності операцій із надання послуг;

сегментів, пріоритетного виду сегмента, засадціноутворення у внутрішньо господарських розрахунках;

переліку і складу змінних та постійних зага-льновиробничих витрат, бази їх розподілу;

переліку і складу статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг);

порядку визначення ступеня завершеності робіт за будівельним контрактом;

дати визначення придбаних у результаті систематичних операцій фінансових активів;

бази розподілу витрат за операціями з інструментами власного капіталу;

порогу суттєвості щодо окремих об'єктів обліку;

переоцінки необоротних активів;

періодичності відображення відстрочених податкових активів і відстрочених податкових зобов'язань;

окремого балансу філіями, представництвами,відділеннями та іншими відокремленими підрозділами підприємства [4].

Як уже зазначалося, принцип послідовності передбачає постійну реалізацію прийнятої стабільної облікової політики. Проте вона може змінюватися, якщо на підприємстві змінюються статутні вимоги або вимоги органу, що здійснює функції з державного регулювання методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності, або якщо зміни облікової політики забезпечать достовірніше відображення подій (господарських операцій) у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності.

Розпорядчий документ про облікову політику може бути прийнятий як базовий на час діяльності підприємства, до якого за необхідності вносять зміни. У разі внесення до облікової політики змін, що за обсягом охоплюють більшу частину тексту або істотно впливають на її зміст, розпорядчий документ про облікову політику необхідно викласти в новій редакції.

Облікову політику підприємства та її зміни розкривають у примітках до річної фінансової звітності в описовій формі або додаванням копії розпорядчого документа про встановлення і змінений облікової політики [4].

Дія наведених вище нормативно-правових актів з питань регулювання облікової політики поширюється на малі підприємства так само, як і на інші юридичні особи. Проте в нашій статті доцільно звернути увагу на те, що набуття статусу малого підприємства є важливим завданням для суб'єктів господарювання. Отримавши його, вони автоматично наділяються певними особливостями, що безпосередньо позначаються на організації та формуванні облікової політики. Тому спочатку розглянемо трактування малого підприємства та суб'єкта малого підприємництва.

У наказі про облікову політику підприємство визначає пріоритетні (господарські або географічні) та допоміжні сегменти.

Залежно від характеру ризиків та організаційної структури підприємства географічні сегменти діляться на два види:

географічний виробничий сегмент (виділяється за місцем розташування виробництва);

географічний збутовий сегмент (виділяється за місцем розташування основнихринків збуту).

Пріоритетним сегментом може бути визначений:

господарський сегмент;

географічний виробничий сегмент;

географічний збутовий сегмент.

При визначенні пріоритетного виду звітного сегмента враховується особливість діяльності підприємства, його спеціалізація та організаційна структура.

Якщо організаційна структура виробничих та інших відокремлених підрозділів підприємства побудована за видами продукції, тоді пріоритетним визнається господарський вид сегмента, а допоміжним -- географічний.

Якщо організаційна структуризація виробничих та інших відокремлених підрозділів підприємства здійснюється за регіонами, в яких підприємство функціонує, тоді пріоритетним визнається географічний виробничий або географічний збутовий вид сегмента, а допоміжним -- господарський.

У разі відсутності чітких переваг залежності фінансових результатів і ризиків діяльності пріоритетним звітним сегментом визнається господарський сегмент, а допоміжним -- географічний.

У сільськогосподарських підприємств, як правило, пріоритетними є господарські або географічні виробничі сегменти.

За певних обставин (реорганізація підприємства, припинення певного виду діяльності) підприємство може змінити у звітному періоді пріоритетний вид сегменту.

Якщо підприємством здійснюється один вид діяльності, виробляється однорідна продукція з однаковим рівнем ризику діяльності (виробництва, збуту) в конкретному економічному середовищі та реалізується в одному регіоні, тоді сегменти можуть виділятися за обраними підприємством способами розповсюдження продукції (товарів, робіт, послуг) (для продукції, товарів -- оптова та роздрібна торгівля, торгівля через дилерську мережу; для робіт та послуг -- через виконання робіт та

надання послуг безпосередньо'підприємством або через створення сервісної мережі тощо).

Якщо розповсюдження продукції (товарів, робіт, послуг) здійснюється в різних країнах, групах країн, регіонах, тоді виділяються відповідні географічні збутові сегменти.

У межах пріоритетних та допоміжних сегментів визначають звітні сегменти та перевіряють їх відповідність критеріям, що визначені у пунктах 9 та 13 П(С)БО 29.

Господарський сегмент або географічний сегмент визнається звітним, якщо більша частина його доходу (понад 50%) створюється від продажу зовнішнім покупцям і одночасно показники його діяльності відповідають одному з таких трьох критеріїв:

дохід сегмента підприємства від реалізації зовнішнім покупцям та іншим структурним підрозділам підприємства становить не менше 10% сукупного доходу відпродажу зовнішнім покупцям та іншимсегментам підприємства;

фінансовий результат сегмента становить не менше 10% сумарного фінансового результату всіх сегментів певноговиду. Якщо ж підприємство за різнимисегментами у звітному періоді має якприбутки, так і збитки, то звітним визначається сегмент, фінансовий результатякого становить не менше 10% більшоїз двох абсолютних величин -- сумарного прибутку або сумарного збитку всіхсегментів цього виду;

балансова вартість активів цього сегмента становить не менше 10% сукупноїбалансової вартості активів усіх сегментів.

Якщо показники визначених сегментів задовольняють хоча б один із трьох критеріїв, тоді ці сегменти визнаються звітними. Якщо ж із виділених сегментів є такі, що не відповідають визначеним критеріям, тоді такі сегменти не визнаються звітними.

На обрані за будь-якими з вищенаведених критеріїв звітні сегменти має припадати не менше 75% виручки підприємства від реалізації за операціями із зовнішніми покупцями.

Якщо сукупний дохід визнаних звітних сегментів буде менший 75%, тоді здійснюється виділення додаткових сегментів з метою досягнення зазначеного рівня доходів, навіть якщо такі додаткові сегменти не відповідатимуть трьом наведеним вище критеріям.

При невідповідності показників сформованих сегментів критеріям, зазначеним у п. 9 ПБО 29, необхідно провести подальше об'єд нання двох або кількох подібних сегментів. Сегмент, який не відповідає критеріям, може бути визнаний звітним сегментом, якщо цей сегмент має важливе значення для підприємства в цілому (забезпечує діяльність інших сегментів тощо) і інформація про нього є суттєвою.

Підприємства, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку продукції (товарів, робіт, послуг) або щодо продукції (товарів, робіт, послуг) яких до початку звітного року прийнято рішення про державне регулювання цін, визначають такі види продукції (товарів, робіт, послуг) окремими пріоритетними звітними господарськими сегментами незалежно від того, відповідають чи ні показники діяльності критеріям, наведеним в абзацах першому--четвертому п. 9 П(С)БО 29.

Методологічні засади формування підрядниками у бухгалтерському обліку інформації про доходи та витрати, пов'язані з виконанням будівельних контрактів, та її розкриття у фінансовій звітності визначені П(С)БО 18.

Відповідно до п. 4 П(С)БО 18 ступінь завершеності робіт за будівельним контрактом може визначатися за одним із методів:

вимірювання та оцінки виконаної роботи;

співвідношення обсягу завершеної частини робіт та їх загального обсягу забудівельним контрактом у натуральному вимірі;

співвідношення фактичних витрат зпочатку виконання будівельного контракту до дати балансу та очікуваної(кошторисної) суми загальних витратза контрактом.

У наказі про облікову політику підприємства вказують метод визначення ступеня завершеності робіт.

У наказі про облікову політику підприємства рекомендується зазначити дату визначення у результаті систематичних операцій придбаних фінансових активів, зокрема:

грошові кошти та їх еквіваленти;

контракт, що надає право отримати грошові кошти або інші фінансові актививід іншого підприємства;

контракт, що надає право обміну фінансовими інструментами з іншими підприємствами на потенційно вигіднихумовах;

інструмент власного капіталу іншогопідприємства.

Бази розподілу витрат за операціями з інструментами власного капіталу мають такий вигляд:

витрати на випуск або придбання інструментів власного капіталу відображаються зменшенням додатково вкладеногокапіталу, а при його відсутності нерозподілений прибуток (збільшенням непокритого збитку);

витрати, пов'язані з випуском складного фінансового інструменту власногокапіталу, розподіляються емітентом міжелементами зобов'язань і власного капіталу пропорційно розподілу надходженьвід такого випуску;

витрати, пов'язані з кількома операціями з інструментами власного капіталу,розподіляються між цими операціямиз використанням обґрунтованої базирозподілу (кількість акцій, сума операціїі т.д.), яка обирається підприємством ізастосовується послідовно.

Податковий облік здійснюється відповідно до чинного законодавства України. Якщо підприємство є платником податку на прибуток, то відображення у фінансовій звітності відстрочених податкових активів і відстрочених податкових зобов'язань здійснюється відповідно до вимог П(С)БО 17.

Відстрочені податкові активи та відстрочені податкові зобов'язання обчислюються на звітну дату та наводяться у проміжній звітності.

Державні сільськогосподарські підприємства використовують чистий прибуток відповідно до завдань, визначених у фінансовому плані та у порядку, визначеному нормативно-правовими та/або розпорядчими актами, які встановлюють для підприємств порядок розподілу одержаного чистого прибутку.

Рекомендується виділяти на окремий баланс філії.

У додатках до наказу про облікову політику підприємства рекомендується навести форми первинних документів, які застосовуються у філіях для ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Для підрозділів підприємства встановлюють терміни подання внутрішньої звітності до централізованої бухгалтерії, а також терміни подання фінансової, податкової й статистичної звітності (місячної, квартальної, річної), передбаченої чинним законодавством.

Відповідальність за достовірність звітності філій покладається на визначених осіб.