Організація обліку розрахунків з покупцями та замовниками

Зміст

Вступ

1. Огляд літератури

2 Аналіз умов господарювання та рівня розвитку СТОВ „Вітчизна” Карлівського району Полтавської області

3. Стан обліку розрахунків з покупцями і замовниками

3.1 Економічний зміст і завдання обліку

3.2 Форми розрахунків з покупцями і замовниками

3.3 Первинний облік розрахунків з покупцями і замовниками

3.4 Синтетичний і аналітичний облік

4. Удосконалення розрахунків з покупцями і замовниками

5. Економічне обґрунтування результатів дослідження

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

Розвиток сільськогосподарських підприємств у даний час потребує принципово нового підходу до організації обліку. Впровадження індустріальної технології , інтенсифікації виробництва, забезпечує стійкий розвиток сільського господарства, збільшення виробництва його продукції, зниження її собівартості і підвищення рентабельності галузі стає особливо актуальним у теперішніх умовах, коли намітилася тенденція зниження виробництва продукції сільського господарства.

Разом з тим агропромисловий комплекс переживає труднощі, обумовлені низьким рівнем продуктивності праці, недостатніми економічними та фінансовими показниками. Завдання в сучасних умовах полягає в тому, щоб значно покращити виробничі показники роботи підприємства, підвищити економічний рівень господарювання, підняти рівень оплати праці членів колективу, забезпечити своєчасну виплату заробітної плати. Вирішенню цих виробничих та економічних питань значна роль належить бухгалтерському обліку, який повинен забезпечити суворий контроль за зберіганням і ефективним використанням власності підприємства, за процесом виробництва і стати основним і самим дійовим фактором зниження собівартості продукції, заходом комерційної діяльності, фінансовими результатами роботи.

Реформування системи бухгалтерського обліку в Україні є складовою частиною заходів, орієнтованих на впровадження економічних відношень ринкового напрямку. У Посланні Президента України до Верховної Ради від 22 лютого 2000 року відзначається необхідність переходу підприємств у 2000-2001 році на світові стандарти бухгалтерського обліку. Такий перехід здійснюється в рамках реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію зі світовим економічним простором, що передбачає адаптацію законодавства України до законодавства розвинутих країн.

Бухгалтерський облік повинен бути такий, щоб фінансова звітність підприємства була прозорою і вона давала повну інформацію про фінансовий стан підприємства для її користувачів.

Фінансова бухгалтерія фіксує інформацію про поточні витрати у по елементному розмірі ,прибутки підприємства , стан дебіторської та кредиторської заборгованості , розміри фінансових інвестицій, стан джерел фінансування.

1. Огляд літератури

Реформування економічних відносин, запровадження ринкових механізмів господарювання, різноманітність форм властності потребують внесення змін в систему бухгалтерського обліку і звітності, як необхідної умови для отримання правдивої інформації, прийняття обгрунованих рішеннь, вибору надійних господарських партнерів і запобігання ризику в економічній діяльності підприємства.

У відповідності з Указом Президента України “Про перехід України до загальноприйнятої в міжнародній практиці системи обліку і статистики” затверджена Концепція побудови національної статистики України і Державна програма переходу на міжнародну систему обліку. Для виконання вказаних рішень Міністерство фінансів та економіки, НБУ, інші відмоства, профсійні об'єднання і наукові заклади здійснюють міроприємства по інтеграції і гармонізації системи бухгалтерського обліку у відповідності з потребами економіки і управління господарським комплексом в умовах запровадження законодавчих основ функціонування ринкової економіки. [10]

За поданням цих органів прийнято закони України:

“Про підприємництво” - визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, регістрації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки. [4]

“Про аудиторську діяльність”, котрий визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні, і спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власників. [6]

“Про селянське (фермерське) господарство”, він регламентує як умови створення, реєстрації селянських (фермерських) господарств, так і їх господарську діяльність, матеріально-технічне забеспечення, порядок реалізації продукції, облік, взаємовідносини з банківськими утановами, страховими органами і бюджетом. [1]

Указ Президента України “Про перехід України на загальноприйняті в міжнародній практиці системи обліку і статистики” в якому вказуються шляхи і заходи по запровадженню в Україні єдиної системи обліку і статистики, що відповідає загальноприйнятим в міжнародній практиці системи оперативного висвітлення економічних реформ.[10]

Набув чинності Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність на Україні”.

Як вважають автори Николайчук О, Зіненко Н. необхідність прийняття закону є в тому, що на сьогоднішній день в Україні немає заходу, регламентуючого єдині принципи бухгалтерського обліку та звітності, яка забеспечувала б усіх користувачів повною та достовірною інформацією про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Крім цього, Закон передбачає введення національних стандартів, які не суперечать міжнародним, що на думку спеціалістів необхідно для нормальної інтеграції України в світову економічну систему. Цей Закон дозволяє вирішити проблему контролю як за веденням звітності, так і за її якістю, тобто цим Законом ми бажаємо встановити єдині правила гри і покласти кінець тому хаосу, коли кожний перевіряючий трактує документи, як він бажає.[11]

Зіненко Ю., аналізуючи Закон, приводить такі його позитивні сторони:

- буде узаконене існування бухгалтерського обліку;

- відповідність за ведення бухгалтерського обліку покладена на власника (керівника) підприєства, а не на головного бухгалтера.

Негативними сторонами Закону автор вважає:

- не визначені конкретні органи, що мають право здійснити контроль за веденням бухгалтерського обліку;

Суттєвість Закону полягає втому, що ним закріплено перехід України на систему бухгалтерського обліку і звітності, основану на національних Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, які не суперечать міжнародним стандартам.

При організації і веденні бухгалтерського обліку господарство в своїй роботі керується Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, які являють собою нормативно-правові акти, затверджені Міністерством фінансів України, що визначають принципи та методи бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам.

Наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року за №291 було затверджено План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, який на даний час повністю запроваджено у всіх суб'єктах господарювання, які ведуть облік з використанням бухгалтерських рахунків.

Метою обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції є повне і достовірне визначення фактичних витрат, які пов'язані із виробництвом, а також обчислення собівартості продукції. Для здійснення контролю за використання матеріальних, трудових та інших ресурсів, витрати необхідно згрупувати за певними ознаками.

Нормативним документом, який забезпечує групування витрат за економічними елементами, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 „Витрати” визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності.

Облік витрат на виробництво продукції здійснюється на підставі методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджено наказом Мінагрополітики України від 18.05.2001 року №132.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Загальні принципи організації системи безготівкових розрахунків у господарському обороті України визначені в Інструкції № 7 “ Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України”, що затверджена постановою Правління НБУ від 2 серпня 1996 року № 204. [13]

В ході становлення ринкових відносин і відповідної трансформації грошової сфери економіки посилюється значення і роль безготівкових розрахунків як важливого самостійного і відновленого об'єкта економічних відносин, а відповідно й окремого предмета дослідження економічної науки. Завдання економічної науки полягає в тому, щоб науково відображаючи й обгрунтовуючи практику безготівкових розрахунків, одночасно впливати на неї, виробляти правильні приклади рекомендації щодо вдосконалення і раціональної зміни системи безготівкових розрахунків.[25]

Доктор економічних наук Шпичак О.М. вважає розрахунки важливою ланкою функціонування всього господарського механізму, необхідною умовою здійснення розширеного виробництва і розвитку соціальної сфери. За їх допомогою виконується кругообіг засобів і починається новий цикл. Розрахунки використовуються для взаємного контролю постачальників і покупців, замовників і підрядчиків. Завдяки чітко організованому порядку розрахунків підвищується відповідальність виробників за збереження продукції та її якість, своєчасність поставки та здійснення робіт. Через розрахунки банки і фінансові органи контролюють діяльність організацій, спостерігають за їх фінансовим станом.[34]

В статті Левандовського аналізуються існуючи форми безготівкових розрахунків, вказуються рекомендації по більш ефективному здійсненню підприємствами розрахункових взаємовідносин. [24]

Він констатує, що на сьогодні розрахунки платіжними дорученнями є однією з найбільш поширених форм безготівкових розрахунків в Україні. Платіжні доручення застосовуються як при внутрішньоміських, меншою мірою при зовнішньоміських поставках, так і між державами. Недоліком розрахунків платіжними дорученнями, на думку автора є те що немає гарантії платежу, відбувається вилучення коштів. Також застосовуються платіжні вимоги-доручення, які використовуються в тому випадку, коли покупець одержує товар і дає згоду на оплату. А це змушує постачальника вилучати з обороту свої власні оборотні кошти. В цьому Левандівський О.Т. вважає один з недоліків цієї форми розрахунків. [24]

На думку Дем'яненко М.Я. позитивним моментом даної форми безготівкових розрахунків є те, що при використанні вимог-доручень підвищується відповідальність суб'єктів розрахункових відносин за організацією розрахунків у зв'язку з тим, що розрахункові документи пересилаються постачальником платнику, обминаючи банк.[18]

Гусєв А.Ю., як і Левондівський О.Т., вказує на те, що значне місце в структурі розрахунків займають платіжні доручення. Як правило, ця форма застосовується в розрахунках з постачальниками і покупцями сільськогосподарської продукції. При постійних і відносно равномірних поставках товарів покупці можуть розраховуватися з постачальниками платіжними дорученнями порядку планових платежів. В цьому випадку розрахунки здійснюються не по кожній поставці окремо, а шляхом періодичного перерахування кощтів з рахунку покупця на рахунок постачальника на основі планового відпуску товарів і послуг на наступний місяць, квартал. Цей спосіб розрахунків також широко застосовується в сільськогосподарських підприємствах. [16]

Іванов Ю. вважає, що акредитивна форма розрахунків в умовах неплатежів найповно відповідає інтересам обох сторін - постачальника і покупця. Він зазначає, що при застосуванні цієї форми безготівкових розрахунків банки не залишаються осторонь, а здійснюють контроль за використанням коштів. При цьому досить доступною є технологія її застосування. Особливістю акредитиву є те, що його можна відкрити в банку платника або в банку постачальника у одному з видів: покритий і непокритий. Отже, можна констатувати, що акредитивна форма розрахунків відповідає інтересам як постачальника, так і платника і тому мусить більш активно використовуватись у безготівкових розрахунках. [22]

Солідарний з Івановим Ю. й інший вчений Фомін Ф.Ф. На його думку акредитивна форма розрахунків, з одного боку, гарантує вчасність і повноту платежу постачальникові за відвантажені товари чи надані постуги, однак, з другого боку, вона сповільнює оборот грошових коштів, тому що вимогає депонування покупцем певної грошової суми ще до того, як здійснений сам акт купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей. Форма розрахунків за акредитивами у кожних умовах є засобом адаптації системи безготівкових відносин в умовах кризової економіки.[33]

Лебідь В. і Коваленко С. зазначають, що чекова форма розрахунків використовується підприємствами АПК України в основному при внутріміських поставках, і тому вона не знайшла широкого застосування господарствами. Але вона має ряд переваг порівняно з іншими формами безготівкових розрахунків: гарантована оплата, зближення строків поставки і строків оплати товарів, контроль платника за дотриманням товарної угоди. В Україні розрахунки чеками розвинуті не на стількі широко, як у західних країнах, де чек займає у безготівкових розрахунках провідне сісце. До теперішнього часу чек в Україні залишається виключно технічним інструментом платежів по банківських рахунках, що визначає обмеженість його використання.[23]

Професор Пізенгольц М.З. відмітив, що з переходом до ринкових відносин в платіжному обороті все більшого значення набувають векселі. Вексельний оборот для підприємства має великі переваги в умовах дефіциту вільних грошових коштів на рахунках і неплатежів. Більш того, він є однією з форм запобігання і ліквідації неплатежів, якщо при цьому використовують всі можливості і переваги вексельного обігу, в тому числі операції по дисконту векселів.[28]

На думку Горобця І.В. вексель сприяє прискоренню реалізації товарів і збільшенню швидкості обігу коштів, що знижує потреби господарських суб'єктів в кредитних ресурсах і в грошових коштах в цілому. Можливість передачі векселя за допомогою передаточного надпису збільшує обертаємість векселя і додає до вексельної функції кредитного інструменту ще одну - засобу для погашення боргових вимог. Погашення цілого ряду забов'язань за допомогою такого векселя дозволяє зменшити потреби в коштах. Автор також зазначив, що з впровадженням вексельного обігу і розрахунково-платіжну систему України підвищується роль банків і їх контрольна функція.[17]

На погляд Тріща А.Г. рішення проблеми неплатежів за допомогою векселів здається дуже перспективним. Можна виділити дві найважливі переваги такого механізму вирішення кризи неплатежів. Це, по перше, його ринковість - ринкові відносини регулюють обіг таких векселів, і, по-друге, такий механізм дозволяє у повній мірі уникнути інфляційного процесу. Перспективність вексельного обігу важко переоцінити. Векселі дозволяють покращити розрахунки і нормалізувати фінансовий стан підприєств. Вексель - одне з основних знарядь, використовуючи яке можна зменшити обсяг неплатежів.[32]

На думку Зав'ялової Л., особливістю векселя є те, що в господарській практиці він виконує ряд функцій, в тому числі засобу розрахунків, боргового забов'язання, застави для отримання банківського кредиту і власне цінного паперу як елемента майна підприємства. Активізація вексельного обігу викликана об'єктивною економічною реальністю, потребами господарської практиці, а також тим, що державні форми стимулюють застосування векселя як ефективного засобу виходу з кризи неплатежів.[20]

Маневич В.Е. і Перламутров В.Л. Характеризують вексель як безумовне забов'язання. Вексельне право і вексельна практика передбачають протест векселів і примусове стягнення. Але протест при цьому залишається виключним випадком. Нормою повинні бути обов'язкові платежі по векселям. Якщо нормою будуть неплатежі, протест, неакцепт переказного векселя, то реальний вексельний обіг неможливий. Для реального налагодження вексельного обігу потрібна не тількі взаємна обізнаність у справах один одного його учасників, але й контроль за емісією векселів, його лімітування, потрібна надійна гарантія платежу по векселю. Тільки при цих умовах можна сподіватись на впровадження векселя в обіг. [26]

Горобець І.В. відмічає, що сьогодні в Україні дуже гостро постає проблема ліквідності, яка викликала кризу взаємних неплатежів. Це один із головних факторів, дестабілізуючих роботу всіх галузей в багатьох регіонах. Але не дивлячись на неплатоспроможність підприємств, поставки продукції продовжуються. При цьому для забеспечення діяльності підприємств оплата за поставлену продукцію виконується по бартерним поставкам. Таким чином, в сучасних умовах все більшого розповсюдження набуває такий вид розрахунків, як залік взаємної заборгованості.[17]

На думку Жихарєвої Л.К., заначна увага повинна приділятись питанню розвитку розрахунків шляхов заліку взаємних вимог. Установам банків необхідно вивчати господарські відносини між підприємствами і організаціями і при наявності постійно зустрічних поставок рекомендувати їм розраховуватись один з одним по сальдо зустрічних вимог. При цьому слід відмітити, що при взаємозаліку у вигіднішому становищі знаходяться якраз не платник, оскільі йому зараховується сума заборгованості, яка виникла задовго до дня заліку і тому знецінена інфляцією. На основі заліку взаємних вимог можуть організовуватись і бартерні операції, які свідчать про відсутність стабільних грошей і стабільних цін. Але вони дозволяють проводити взаємні товарообмінні операції з передачею права власноті на товар без оплати грішми (натуральний обмін) і без будь-яких банківських розрахунків за поставлені товари. Це дозволяє партнерам, з однієї сторони, оперативно погодити номенклатуру, обсяг, ціни і умови взаємних поставок, а з другої підриває стійкітсь грошової одиниці. Крім того, від таких операцій державний бюджет недодержує значні суми податку, а також звужує товарно-грошові відносини. Тому при переході до ринку даний спосіб платежу в Україні застосовується як вимушений.[19]

2 Аналіз умов господарювання та рівня розвитку СТОВ „Вітчизна” Карлівського району Полтавської області

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Вітчизна”.

Район : Карлівcький

Область : Полтавська

Розрахунковий рахунок № 26008100273307

Телефон : 96 - 7 - 63

Адреса господарства : с. Максимівка.

відстань від центральної садиби господарства :

до районного центру м. Карлівка - 18 км;

до обласного центру м. Полтава - 60 км.

Господарство знаходиться в східній, в південно - західній частині Південно - східного (Харківського) ґрунтового регіону лівобережного лісостепу.

Рельєф на території господарства переважно рівнинного типу, слабо розчленований.

Клімат господарства помірно - континентальний, відзначається недостатнім зволоженням, жарким, а іноді сухим кліматом. Середня температура найтеплішого місця липня складає + 19,6 ⁰С, а а найхолоднішого місяця січня - 5,1 ⁰С. Середня багаторічна температура повітря складає 7,7 ⁰С, коливаючись по роках від 6 ⁰С до 9 ⁰С.

Сума активних температур за вегетаційний період складає 2660 - 2700 ⁰ С. Сніговий покрив не перевищує 20 - 30 см. і не завжди зберігається до весни.

Кліматична фактори часто складаютьсяя несприятливо для вирощування сільськогосподарських культур. Це створює необхідність планування агротехнічних заходів, так щоб найкраще використати сприятливі агрокліматичні умови, зменшити шкідливий плив не сприятливих умов погоди. Взимку можливе вимерзання озимих культур та пошкодження плодових насаджень, особливо у безсніжні зими, а на весні, у травні місяці, спостерігається зниження середньодобової температури до - 5 ⁰ С, що призводить до масової загибелі і зниження урожайності, а звідси і недобору врожаю сільськогосподарських культур. Влітку бувають засухи, які призводять до загибелі культур, так, як господарство не забезпечене зрошувальною технікою.

За рік випадає до 404 мм. опадів, з яких 70 % у період вегетації рослин.

Найбільш поширені ґрунти - чорноземи, які мають глибокий гумусовий горизонт і добре забезпечені рухомими формами калію і фосфору, сприятливі для механізованого обробітку ґрунту з великими запасами азоту, фосфору, калію. А в цілому в господарстві природні і кліматична умови сільськогосподарських культур, а наявність лук і пасовищ дозволяє розвиватися тваринницькій галузі.

СТОВ “Вітчизна” включає три населених пункти : Короленківська, Давидівка і Максимівка. Створене 7 березня 1998 року в результаті розпаду великого КСП ім. Островського. Спочатку мало малу кількість землі і працівників.

Таблиця 2.1. Структура земельних угідь господарства

Угіддя	2003	2004	2005
	Га	%	Га	%	Га	%
Загальна площа	2617.4		2787.0		2809
Всього сільськогосподарських угідь: з них : рілля сінокоси пасовища багаторічні насадження ставки і водомийща	2617.4 2617.4 - - --	100 100	2787.0 2787.0 - - --	100 100	2809 2809 - - --	100 100
Навантаж. на 1 середньо-річного працівника -с/г угідь -ріллі	15.8 15.8	0.6 0.6	17.5 17.5	0.63 0.63	15,9 15,9	0.63 0.63

СТОВ “Вітчизна” створена на основі людських земельних і майнових паїв. І тому крім ріллі більше не має нічого. Все інше знаходиться у власності Максимівської сільської ради. З таблиці видно, що з кожним роком в господарстві збільшувалися земельні площі. Це пов'язано з тим, що пайовики з інших новостворених господарств віддавала свої паї саме у СТОВ “Вітчизна”, бо саме тут був найбільш стабільний стан виробництва і розвитку. Із прийняттям до свого складу земельних паїв господарство приймало і працівників, які мали бажання тут працювати, і в яких була потреба в господарстві.

Таблиця 2.2. Структура посівних площ господарства

Показники	2003	2004	2005	Останній рік до базового в %
Зайнято працівників в усіх галузях господарства	165	159	159	96.4
Зайнято працівників в сільськогосподарському виробництві в тому числі: в рослинництві в тваринництві	165 112 45	159 101 58	159 116 43	96.4 103.6 95.6

Отже з таблиці видно, що з кожним роком в СТОВ “Вітчизна” приходили ще люди працювати. В основному працівники тваринництва, тому, що господарство широко зайнялося тваринництвом і перебувало все більше людей у цій галузі.

Основна ціль господарства - це вирощування сільськогосподарських культур і сільськогосподарських тварин з метою подальшої їх реалізації і одержання прибутку. СТОВ “Вітчизна” має виробничий напрямок зерново-бурячний з розвинутим молочним скотарством.

До ресурсного потенціал входять : земля - головний засіб виробництва, багаторічні насадження, виробничі споруди, продуктивна і робоча худоба, насіннєвий і посадковий матеріал, а також ресурси і машини.

Головним базовим і виробничим ресурсом сільськогосподарського виробництва є земля. Вона виступає предметом так і знаряддям праці. Від того скільки її і настільки раціонально вона використовується, залежить кількість виробленої продукції і результати господарювання.

Також дуже важливим ресурсом є трудові ресурси. Про забезпеченість трудовими ресурсами господарства можна зробити висновок аналізуючи таблицю 1.2. З цієї таблиці ми бачимо що господарство в цілому 100 % - но забезпечено трудовими ресурсами і потреби в них не має, лише на 3-й квартал є потреба в додаткових працівниках, у зв'язку з піком сільськогосподарських робіт (жнива, збирання урожаю), а у 4-му кварталі, коли роботи в рослинництві припиняються, спостерігається вже надлишок робочої сили. Джерелами покриття нестачі трудових ресурсів є додаткове залучення працівників (сезонних робітників), це люди, які працюють на прополці цукрового буряка соняшника по договорах, а також залучення учнів місцевої максимівської середньої школи.

Про забезпеченість господарство засобами виробництва можна прослідкувати з таблиці 1.3.

Таблиця 2.3. Забезпеченість господарства основними засобами.

Показники	2003	2004	2005	Останній рік до базового в %
Наявність основних засобами у господарстві, всього тис. грн.в т. ч. - виробничих - невиробничих	3532 3532 -	3848 3848 -	5060,1 5060,1 -	143,3 143,3 -
2. Фоднозабезпеченість, тис. грн	134,9	138,1	180,1	133,5
3. Фондоозброєність, тис. грн	21,4	24,1	31,8	148,6

Аналізуючи таблицю 1.3 можна зробити висновок, що у 2005 р. в порівнянні з базовими роками у господарстві збільшилось основних засобів на 43,3 %. Це відбулось завдяки тому, що господарство придбало нові основні засоби, незважаючи на їх високу вартість, все ж господарство знаходило кошти, брало в кредит. За аналізуючи період СТОВ “Вітчизна” придбало нові комбайни ЛАН, 2 трактори МТЗ - 80, велось капітальне будівництво приміщень свинарника і телятника. Звідси зросла і фондозабезпеченість господарства на 33,5 % в порівнянні з базовим роком, підвищилось забезпеченість працівників основними засобами, тобто зросла фондоозброєність, так у 2005 р. в порівнянні з базовим збільшенням на 48,6 %, що говорить про підвищення рівня механізації трудомістких робіт та скорочення затрат ручної праці, що в свою чергу впливає на зниження собівартості виробленої продукції.

Отже можна зробити висновки, що сільськогосподарське підприємство „Вітчизна” повністю забезпечене земельними, трудовими і виробничими ресурсами і має більш-менш високі показники економічної діяльності.

Господарство розташоване у сприятливих для росту і розвитку сільськогосподарських культур, умовах клімат, природні умови і земельні ресурси в цілому сприяють вирощуванню різноманітних сільськогосподарських культур і розвитку тваринницької галузі.

Значний ефект у підвищенні рівня виробництва землі дає удосконалення структури посівних площ, яка дає змогу забезпечити внутрішньогосподарські потреби в продукції при найменших затратах праці і коштів. В таблиці 1.4 наведені дані про структуру посівних площ сільськогосподарських культур.

Таблиця 2.4. Структура посівних площ СТОВ “Вітчизна”

Сільськогосподарські культури	2003	2004	2005	Останній рік до базового, в %
	Га	%	Га	%	Га	%
Зернові і зернобобові всього	1152	68	1653	71	1513	60	151,6
Озима пшениця	1152	68	380	23	575	38	49,9
гречка	-	-	185	11	57	4	-
кукурудза на зерно	-	-	110	7	70	4,6	-
ячмінь	-	-	680	41	658	43	-
горох	-	-	150	9	115	8	-
овес	-	-	20	1	6	0,4	-
інші зернові	-	-	128	8	32	2	-
насіння соняшнику	330	19	380	16	581	23	176,1
соя	-	-	89	4	50	2	-
цукрові буряки	195	11	170	7	350	14	233,3
кормові коренеплоди і баштанні кормові	20	2	20	2	13	1	65
Всього посівів	1697	100	2312	100	2507	100	147,7

Склад і структура посівних площ господарства, як бачимо з таблиці 1.4 щорічно змінюється. Найбільшу питому вагу у посівних площах займає ячмінь (43%) у 2005 р. і озима пшениця (38%). У 2005 р. в порівнянні з базовим площі посіву зернових озимої пшениці зменшились на 577 га. Разом з тим збільшилась площа посіву цукрових буряків на 10 га (6,6%), а от площа посіву соняшника зменшилась на 155 га (76,1%)..

Господарство протягом усього свого існування займається вирощуванням сільськогосподарських культур і проводе заходи по удосконаленню їх вирощування. Про результати цих заходів можна судити з урожайності цих культур, це можна побачити в таблиці 1.5.

Таблиця 2.5. Урожайність сільськогосподарських культур, ц/га

с/г культури і групи культур	2003	2004	2005	Останній рік до базової, %
Зернові і зернобобові -всього: озима пшениця гречка кукурудза на зерно ячмінь горох овес інші зернові насіння соняшнику соя цукрові буряки кормові коренеплоди і баштанні кормові	52,7 52,7 - - - - - - 15,7 - 245,6 100,1	33,8 49,6 8,8 34,5 33,9 22,9 36,4 34,6 10,7 5,6 280,9 260,1	34,5 46,7 6,4 60,4 26,7 16,7 20,8 35,6 17,6 15,7 278,1 188,5	65,5 88,6 - - - - - - 112,1 - 113,2 188,3

Аналізуючи таблицю 1.5 бачимо що в господарстві завдяки використанню нових технологій вирощування, використання нових сортів, гібридів, високої культури землеробства, удосконалення існуючої системи сівозміни, збільшується досконалість сільськогосподарських культур.

Зокрема по озимій пшениці урожайність зменшилась на 11,4 %, а в загальному урожайність по зернових і зернобобових зменшилась на 34,5% . По технічних культурах, зокрема, по цукровому буряку і соняшнику бачимо підвищення урожайності на 13,2 % і 12,1 % відповідно.

В останні роки, крім галузі рослинництва, СТОВ Вітчизна широко зайнялося галуззю тваринництва. Це можна подивитися у таблиці 1.6.

Таблиця 2.6. Поголів'я тварин, гол.

Групи тварин	2003	2004	2005	Останній рік до базової, %
ВРХ - всього корови свині	247 100 317	356 100 522	352 100 598	142,5 100 188,6

З таблиці бачимо, що в господарстві порівняно з базовим роком збільшується поголів'я ВРХ (42,5 %) і свиней (88,6 %). Отже господарство звернуло увагу на тваринницьку галузь, адже це завжди живі гроші для створення СТОВ.

Господарство існує тому, що займається фінансово-економічною діяльністю, воно вирощує продукцію рослинництва і тваринництва, а потім реалізує її, тому і має прибуток. Склад і структура товарної продукції господарства можна проаналізувати з таблиці 7.

Таблиця 2.7. Склад і структура товарної продукції СТОВ Вітчизна

Галузі і види продукції	Обсяги реалізації продукції, ц	Полрівняльна ціна 1ц. грн.	Вартість товарн. продукту. тис.грн	Структура %
	2003	2004	2005	В сере. за 3р.
Рослинництво	69966	45120	87527	67265,3		32772632,4	-
Зернові і зернобобові всього	52745	38684	43922	45117		-	-
Озима пшениця	46600	10743	20785	26042,6	43,34	1128686,3	3,4
Гречка	-	1309	222	-	65,91	-	-
кукурудза на зерно	-	3675	3638	-	49,69	-	-
Ячмінь	-	17499	18316	-	37,52	-	-
Горох	-	2617	858	-	-	-	-
Овес	-	158	103	-	31,94	-	-
Інші зернові	-	2683	-	-	-	-	-
Насіння соняшнику	5133	4434	8715	6094	51,61	31451134	94,6
Соя	-	-	817	-	-	-	-
цукрові буряки	12088	2002	34073	16054,3	12,01	192812,1	0,6
Тваринництво	3410	4132	4354	3965,2		483084,1	-
ВРХ	189	292	363	281,3	406,01	114210,6	0,3
свині	98	300	402	266,6	543,14	144801,1	0,4
молоко	3123	3540	3589	3417,3	65,57	224072,4	0,7
Разом по с.-г. виробництву	73376	49252	91881	71503	?	33255716,5	100

Перше місце в структурі товарної продукції займає соняшник (94,6%) товарної продукції. Це пояснюється високою урожайністю соняшника і великою його посівною площою, а значить і великим обсягом реалізації. Розраховуємо коефіцієнт спеціалізації за формулою:

К_с = 100%/ Р_і*(2і-1)

Де Р_і - частка галузі в сумі виручки;

і - порядковий номер (місце в структурі) даної галузі.

Р_і*(2і-1) = 94,6*1 + 3,4*3 + 0,7*5 + 0,6*7 + 0,4*9 + 0,3*11 = 119,3

К_с = 100%/119,3 = 0,838

0,21<0,838<0,40 - поглиблена спеціалізація.

Виходячи з таблиці і розрахунку можна бачити, що головними галузями господарства є зерновиробництво, виробництво цукрового буряка і соняшника. Таким чином, виробничий напрямок СТОВ „Вітчизна” можна визначити як зерновий з розвиненим буряківництвом та виробництвом соняшника з поглибленою спеціалізацією.

Така спеціалізація і виробничий напрямок обумовлені як наявністю сприятливих умов (природно-кліматичних, ресурсних, економічних), так і загальнорайонним напрямком спеціалізації.

Головна ціль господарства - це збільшення виробництва вирощування і покращення якості сільськогосподарської продукції, скорочення витрат на її виробництво, зниження собівартості продукції. Чи вдається це даному господарству, можна побачити в таблиці 1.8.

Таблиця 2.8. Собівартість і прямі затрати праці на одиницю продукції

Види продукції	Собівартість 1ц, грн	Затрати праці на 1ц люд/год
	2003	2004	2005	2003	2004	2005
Зернові і зернобобові всього	10,58	26,36	24,83	1,02	0,98	1,07
Озима пшениця	10,58	17,93	22,51	0,59	1,48	1,27
Гречка	-	79,68	110,19	-	1,23	2,75
Кукурудза Ячмінь	- -	40,29 26,57	28,62 25,07	- -	1,05 0,65	1,18 0,68
Горох	-	42,82	29,23	-	1,16	1,56
Овес	-	19,23	32	-	1,37	8
Інші зернові	-	18,09	26,36	-	0,23	0,88
Насіння соняшнику	25,17	80,66	52,11	3,84	2,45	0,19
Соя	-	163,67	68,88	-	2	1,27
Цукрові буряки	12,95	7,33	8,83	2,55	2,07	2,02
ВРХ	1174,67	589,29	1788,76	69,87	309,52	440,8
Свині	1119,5	67,95	779,81	188,68	187,84	206,5
Молоко	89,47	64,46	52,98	14,21	13,65	12,52

Аналізуючи таблицю 8, ми бачимо, що собівартість основних сільськогосподарських культур в 2005 р. в порівнянні з базовим збільшилася по зерну і по озимій пшениці, на 134,7 і 112,8 % відповідно. Суттєве збільшення затрат праці відбулося по озимій пшениці на 115,3%. По цукровому буряку навпаки відбулося зменшення собівартості 1ц продукції на 4,12 грн і відбулося деяке зменшення затрат праці на 0,53 люд/год. Високу собівартість і затрати праці на одиницю продукції має продукція тваринництва.

3. Стан обліку розрахунків з покупцями і замовниками

3.1 Економічний зміст і завдання обліку

Здійснюючи свою виробничо-господарську діяльність сільськогосподарські підприємства вступають в розрахункові взаємовідносини з іншими підприємствами, організаціями і особами. Ці розрахунки пов'язані з формуванням основних і оборотних засобів, реалізацією виробленої продукції і наданих послуг, з розподілом прибутку, розрахунками з фінансовими органами і органами соціального страхування і соціального забезпечення. Господарства можуть також вступати в розрахункові взаємовідносини з окремими особами, наприклад, для виконання різних доручень при видачі грошових коштів підзвіт, одержанні кредитів на індивідуальне житлове будівництво і господарське влаштування.

Вірна організація розрахунків потребує суворого дотримання фінансової дисципліни, власної оплати боргів по забов'язанням підприємства і забеспечення своєчасного одержання коштів за реалізовану продукцію та надані послуги. Облік всих цих операцій повинен відбуватися з дотриманням діючих інструкцій та положень, які затверджені Міністерством фінансів, Міністерством економіки, Міністерством статистики, Міністерством юстиції, службою безпеки та Міністерством Внутрішніх справ, а також Міністерством аграрної політики України.

Встановлення господарських відносин суб'єкта підприємницької діяльності з іншими фізичними та юридичними особами передбачене виникненням між ними певних прав та зобов'язань.

Під зобов'язаннями сторін у цивільному законодавстві розуміють усі дії, які кожна зі сторін договору повинна здійснити на користь іншої сторони і які обумовлені договором, адміністративними актами, юридичними вчинками та іншими підставами, що не суперечать законодавству.

На відміну від цього, у бухгалтерському обліку підприємства зобов'язання виникають не в момент укладення договору, а після здійснення однією зі сторін передбачених у ньому дій (або бездіяльності), внаслідок яких виникає заборгованість однієї сторони перед іншою.

Виникнення заборгованості пов'язано з тим, що одночасне виконання обома сторонами зустрічних зобов'язань за договором відбувається дуже рідко. Як правило, спочатку свої зобов'язання виконує одна зі сторін, внаслідок чого у неї виникає право вимагати компенсації за заборгованістю, а з іншої сторони - обов'язок оплатити цю заборгованість. Тобто у бухгалтерському обліку у першої сторони в складі господарських засобів виникає актив у вигляді дебіторської заборгованості, а з іншої сторони виникає зобов'язання перед кредитором погасити цю заборгованість. Яка називається кредиторською заборгованістю.

Тому правильна організація розрахунків потребує суворого дотримання фінансової дисципліни, власної оплати боргів по зобов'язаннях і забезпечення своєчасного одержання коштів за реалізовану продукцію та надані послуги.

Затримання оплати за одержані матеріальні цінності або несвоєчасне надходження коштів за реалізовану продукцію та надані послуги призводить до фінансових труднощів у веденні господарства.

Дебіторська заборгованість спричиняє вилучення коштів з обороту підприємств, що негативно позначається на їх фінансовому стані, а несвоєчасна оплата боргів і зобов'язань веде до залучення в оборот коштів, які належать іншим підприємствам.

Завданнями бухгалтерського обліку розрахункових операцій є:

Ш дотримання встановлених правил розрахункових відносин;

Ш своєчасне документальне оформлення розрахункових операцій;

Ш своєчасне і достовірне ведення аналітичного і синтетичного обліку розрахунків;

Ш своєчасне відображення розрахункових операцій у податк. обліку;

Ш своєчасне взаємне звіряння розрахунків з дебіторами і кредиторами;

Ш недопущення нереальної дебіторської і кредиторської заборгованості.

3.2 Форми розрахунків з покупцями і замовниками

Розрахунки з покупцями виникають у наслідок реалізації продукції і товарів, виконяння робіт і послуг на сторону. При цьому потрібно визначитися з тим, коли продукція або товари вважаються проданими.

Принципи бухгалтерського обліку вимагають, щоб доход був врахований в тому періоду, в якому товар буде відвантажений. В даний час часто практикується попередня оплата, тобто оплата в рахунок майбутніх поставок. До фактично відвантаженого товару така оплата не вважається покупкою для покупця і реалізацією для продавця. Проти часто буває, що товар відвантажений, але гроші за нього ще не надійшли, тобто проведено продаж у кредит.

В обліку потрібно дотримуватися зв'язку доходів і видатків, тобто вони повинні бути відображені в одному періоді. Отже, якщо відвантажений товар вважати проданим, оскільки він вже покинув підприємство і спричинив видаток, то в цьому ж періоді потрібно відобразити виручку від реалізації, тобто показати відповідний доход незалежно від того, одержано чи ні гроши за відвантажений товар.

У більшості країн світу використовують метод нарахування (поставки), тобто реалізацію відображають по відвантаженій продукції. Це найбільш сприятливий метод тому, що касовий метод викриває фактичний стан справ. Наприклад, за відвантажені цукрові буряки і зерно окремі сільськогосподарські підприємства фактично одержують оплату лише у наступному році. Таким чином, вирощена і відвантажена заготівельним організаціям сільськогосподарська продукція фактично вже використана, а тому має бути віднесена на реалізацію. В сільському господарстві реалізацію відображають по відвантаженій продукції - метод нарахування.

Положення “Про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні” чітко визначено, що датою реалізації продукції, товарів (робіт, послуг) вважається дата відвантаження (передавання) продукції, товарів (підписання документів про виконані роботи, надані послуги).

Облік розрахунків з покупцями і замовниками може здійснюватись як готівкою так і безготівковим методом.

При здійсненні розрахунків готівкою підприємства (отримувачі платежу) зобов'язані надавати підприємствам-платникам податкову накладну, рахунок-фактуру, товарний чек, акт виконаних робіт, квитанцію прибуткового касового ордера, касовий чек та інші документи, які б підтвердили факт витрати готівки. Це визначено порядком ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

Розрахунки між підприємствами і організаціями здійснюються, як правило, у безгобівковій формі через банк. Вони бувають іногородніми та одногородніми.В Україні безготівкові розрахунки можуть здійснюватись за такими формами:

- платіжними дорученями;

- платіжними вимогами-дорученнями;

- чеками;

- акредитивами;

- векселями;

- інкасовими дорученнями (розпопядженнями).

Підприємство само обирає форму розрахунків з іншими підприємствами, організаціями та установами.

Банк на договірній основі проводить касово-розрахункове обслуговування своїх клієнтів, перераховуючи грошові кошти з рахунків підприємств в черговості, встановлюваній керівником підприємства згідно з Положенням “Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України”.

Якщо на підприємстві накопичились документи по платежах з безспірним стягненням коштів, згідно діючого законодавства України, оплата їх проводиться банком при надходженні коштів у примусовому порядку за календарним надходженням цих документів.

Документи, представлені до банку, повинні мати такі реквізити: назву, номер розрахункового рахунку, число, місяць, рік їх виписки.

Число вказується цифрами, місяць - прописом, рік цифрами.

Платіжні документи виписуються як правило під капіювальний папір в кількості примірників, необхідних банку та сторонам, котрі беруть участь у розрахунках.

Однією з найбільш поширених форм розрахунків є розрахунки платіжними дорученнями і платіжними вимогами-дорученнями.

Платіжне доручення являє собою розпорядження власника рахунку в банку на перерахування грошових коштів на рахунок іншого підприємства. Доручення приймаються банком до виконання протягом десяти днів від дати його виписки. Банк приймає доручення тільки в тій сумі, яка може бути по наявності грошових коштів на рахунку. Платіжними дорученнями підприємства можуть здійснювати такі перерахування:

- підприємствам, організаціям на виплату заробітної плати, за організований набір робітників, для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення в місцевостях, де немає банків;

- окремим громадянам: авторський гонорар, пенсії, аліменти, заробітну плату, командировочні витрати;

- для зарахування на рахунок в банках торгової виручки, податків та інших коштів.

Платіжними дорученнями здійснюються розрахунки по взаємній заборгованості, планові платежі, попередня оплата за товари, послуги.

Розрахунки за допомогою платіжних вимог-доручень є формою розрахунів, яка об'єднує форму розрахунків платіжними вимогами з дорученням покупця на оплату товарів або послуг.

Платіжна вимога-доручення складається з двох частин:

- верхня частина - вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця оплатити вартість поставленої йому продукції або наданих послуг;

- нижня частина - доручення платника своєму банку вказаної в графі “суми до оплати”.

Платіжна вимога-доручення заповнюються постачальником і передається покупцеві разом з відвантаженою продукцією або після надання послуг. Нижня частина цього документу заповнюється платником у разі згоди оплатити платіжну вимогу-доручення і після цього здається ним до обслуговуючого його банку.

Якщо платіж необхідно здійснити телеграфом, то постачальник на всіх примірниках платіжної вимоги-доручення зверху на полях робить надпис “Платіж виконати телеграфом”. Платіжні вимоги-доручення можуть бути використані для здійснення попередньої оплати.

Розрахунки за допомогою чеків використовуються для постійних розрахунків, що гарантують перерахування грошей незалежно від стану розрахункового рахунку платника. Чеки, що видаються банком, зброшуровані в книжки по 10, 20, 25, 50 залежно від потреб платника і виготовлені за зразками, затвердженими Національним банком України.

Термін дії чекової книжки встановлює банк за погодженням з підприємством.

Чек - це письмове розпорядження чекодавця банку, що веде його рахунок, оплатити чекодержателю вказану в чеку суму грошових коштів.

Гаранована оплата чека забеспечується за рахунок депонування чекодавачем коштів на окремому рахунку в банку чекодавача і наявністю коштів на відповідному рахунку чекодавача, але не вище суми, гарантованої банком за погодженням з чекодавачем при наданні чекової книжки.

Підприємство для одержання чекової книжки надає банку заяву за підписом осіб, уповноважених правом підпису документів для здійснення операцій на розрахунковому рахунку, з відтиском печатки. Разом з заявою банку надається платіжне даручення для депонування коштів на окремому рахунку чекодавача. Термін на пред'явлення чека в установу банку чекодержателем - 10 днів без урахування дня його заповнення. Після закінчення вказаного терміну чек банком не приймається. Банк при видачі чекової книжки на палітурці проставляє граничну суму - ліміт, затверджує її підписом управляючого банком та печаткою.

Чек виписує чеодавець і проставляє такі реквізити:

- суму - цифрами в спеціальній зоні правої частини чека і прописом - в центральній частині чека;

- мотив для перерахування над графою “сума прописом”;

- найменування одержувача платежу в полі “кому”;

- дату, місце заповнення на спеціальних полях чека.

Видані чеки чекодавець реєструє на спеціально відведених сторінках в кінці чекової книжки. Чекодержатель здає до банку чеки з реєстрами. В реєстрі мають бути відображені такі реквізити:

- найменування банку платника (чекодавача), його номер, найменування і номер банку, кореспондентський рахунок банка платника, номер коррахунку;

- номер рахунку чекодавача;

- сума чека;

- номер чека.

Реєстр підписується і завіряється печаткою чекодержателя згідно картці зразків.

При наданні виписаного для оплати банку одержувача чек має бути завірений підписом посадових осіб чекодавача та його печаткою, що підтверджує факт одержання товару або надання послуг.

Після закінчення терміну дії чекової книжки невикористана сума ліміту повертається на розрахунковий рахунок власника книжки. За його дорученням ліміт витрат по книжці може бути доповнений. На підприємствах чекові книжки мають зберігатися як бланки суворої звітності. Для обліку розрахунків чеками використовується рахунок № 313 “Інші рахунки в банках”.

Розрахунки акредитивами. Акредитивна форма розрахунків використовується за договором між постачальником і покупцем для прискорення надходження коштів на розрахунковий рахунок.

Акредитив - це грошове зобов'язання банку, яке видається ним за дорученням клієнта на користь його контракту згідно договору. Банк відкриває акредитив і здійснює платежі постачальникам або надає право банку здійснювати такі ж платежі при умові пред'явлення документів, обумовлених в акредитиві.

У банку покупця або постачальника можуть бути відкриті такі акредитиви:

1. покриті (депоновані в банку постачальника або в банку платника);

2. непокриті (гарантовані).

Акредитивна форма розрахунків невігидна покупцеві, тому що змушує його відволікати вільні гошти і перераховувати їх з розрахункового рахунку на рахунок акредитивів.

Акредитиви бувають відзивні і безвідзивні. Покритим, депонованим в банку постачальника є акредитив, при відкритті якого банк покупця перераховує кошти платника до банку постачальника (банк-виконавець) за умови зарахування його на окремий балансовий рахунок “Акредитиви” на увесь термін дії зобов'язання банку покупця. Прийнятий до виконання акредитив у банку платника зараховується на забалансовий рахунок “Акредитиви до оплати”.

Непокритий (гарантований) акредитив - це акредитив, що відкривається покупцеві у банку постачальника шляхом надання йому права списувати всі суми акредитива за розрахунком банка покупця.

За домовленістю покупця і постачальника здійснюється відкриття банком одержувача гарантованих акредитивів у банку постачальника.

Відзивний акредитив - такий, що може змінюватися або анулюватися банком постачальника без попередньої згоди з постачальником.

Безвідзивний акредитив - такий, що змінюється або анулюється тільки при погодженні з постачальником.

Акредитив відкривається для розрахунків тількі з одним покупцем.

Строк дії і порядок розрахунків акредитивами встановлюється договором між платником і постачальником.

Для відкриття акредитива платник подає обслуговуючому банку заяву, в якій вказує:

- номер договору, за яким відкривається акредитив;

- найменування постачальника і найменування банка, що виконує акредитив;

- вид акредитива, тобто загальну назву таварів або послуг, що оплачуються за рахунок акредитива;

- умови реалізації акредитива (документи, види товарів тощо);

- сума акредитива.

Для одержання грошових коштів по акредитиву, депонованому в банку постачальника, постачальник, котрий відвантажив продукцію, надає реєстр розрахунків і необхідні документи, обумовлені акредитивом, в обслуговуючий банк до закінчення строку дії акредитива. Не приймаються до оплати з акредитива документи без дат відвантаження, номерів і дат прийомо-здаточних документів, номерів квитанцій.

Акредитиви в банку постачальника закриваються в таких випадках:

- після закінчення обумовленного строку акредитива;

- за заявою постачальника про припинення дії відзивного акредитива до закінчення його строку. Недовикористана сума перераховується банку платника на рахунок, з якого депонувалися кошти;

- за заявою одержувача по відзивному акредитиву про відмову від акредитива повністю або частково. Акредитив закривається або зменшується в день одержання сповіщення від банка покупця.

Акредитиви можуть використовуватися для оплати векселів у тих випадках, коли місце оплати їх визначено за місцем знаходження векселедавача.

Нині звертається увага на широке використання при розрахунках векселів. Вексель - це цінний папір, що посвідчує безумовний грошовий обов'язок векселедавача сплатити до настання терміну визначену суму грошей власника векселя (векселедержателю).

Випускається два види векселів: Прості і переводні.

Простий вексель має такі реквізити: найменування - “вексель”, прості й нічим не обумовлені обіцянки сплатити визначену суму, зазначення терміну платежу, вказівка місця, де повинен здійснюватися платіж, найменування того, кому або за чиїм наказом має бути здійснений платіж, зазначення дати і місця складання векселя, підпис векселедавача.

Переводний вексель має такі реквізити: найменування - “вексель”, зазначення терміну платежу, підис векселедавача, прості й нічим не обумовлені пропонування сплатити визначену суму, найменування платника.

Заборгованість по розрахунках з покупцями підприємство облічує на рахунку №34 “Векселі одержані”. Аналітичний облік на рахунку 34 “Векселі одержані” ведуть по кожному одержаному векселі.

3.3 Первинний облік розрахунків з покупцями і замовниками

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських опреацій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених данних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних насіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;