Визначення характеру готової продукції та основні методи обліку витрат

3

• Зміст
• 1. Визначення характеру готової продукції та основні методи обліку витрат. 2
• 2. Фінансовий облік грошових коштів за готовими рахунками. 10
• Список використаної літератури 17
•  1. Визначення характеру готової продукції та основні методи обліку
• витрат.

Випуск продукції (виконання робіт, надання послуг) потребує здійснення певних витрат, тобто витрат виробництва. Згідно з П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» витрати виробництва -- це зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу між власниками) [4, 165].

Витрати визнаються витратами певного звітного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснюються. Витрати, які неможливо прямо пов'язувати з доходом певного періоду, відображаються в складі витрат періоду, в якому вони були здійснені.

Це загальні положення, які стосуються витрат усієї діяльності підприємства. У цій темі розглядатиметься методика обліку витрат виробництва, які становлять собівартість готової продукції (робіт, послуг). Собівартість продукції -- виражені в грошовій формі витрати підприємства на виробництво продукції (виробнича собівартість).

У виробничу собівартість продукції згідно з П(С)БО 16 «Витрати» не включаються адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати тощо.

До собівартості продукції включається вартість використаних у процесі виробництва сировини й основних матеріалів, комплектуючих виробів, палива, енергії на оплату праці та відрахування до соціальних фондів, загальновиробничі витрати, інші витрати, пов'язані з виготовленням продукції на рівні виробничих підрозділів (цехів).

Витрати на виробництво різні за своїм економічним змістом, напрямками використання, місцем виникнення та іншими ознаками. У таблиці 1 наведено класифікацію виробничих витрат.

Таблиця 1

Класифікація виробничих витрат

Залежно від характеру та призначення виробничих процесів структурні підрозділи підприємства (місця виникнення витрат) поділяються на основні, допоміжні (підсобні). До основних належать виробництва, цехи, дільниці, які безпосередньо беруть участь у виготовленні продукції (заготівельні, механічно-обробні, збиральні тощо). Допоміжні (підсобні) виробництва призначені для обслуговування основних (енергетичні, ремонтні, транспортні тощо). Усі витрати виробництва включаються в собівартість окремих об'єктів обміну (окремих виробів, груп однорідних виробів, окремих замовлень). Одноелементні витрати складаються тільки з одного елемента витрат, а комплексні -- з кількох економічних елементів [3, 65].

Економічний елемент -- це економічно однорідний вид витрат; серед них розрізняють:

· матеріальні витрати;

· витрати на оплату праці;

· відрахування на соціальні заходи;

· амортизація;

· інші витрати.

Склад кожного елемента витрат дається в П(С)БО 16 «Витрати», а групування за елементами показує, що витрачено. Для визначення собівартості конкретного об'єкта калькулювання витрати виробництва групуються за статтями калькуляції. Номенклатура статей калькуляції залежить від технологічних і організаційних особливостей підприємства (підрозділу підприємства). Статті калькуляції встановлюються самим підприємством у наказі про облікову політику (або рекомендуються органом управління).

Номенклатура статей калькуляції може бути така:

Сировина та основні матеріали.

Комплектуючі вироби та купівельні напівфабрикати.

Паливо й енергія на технологічні цілі.

Зворотні відходи (вираховуються).

Основна заробітна плата робітників.

Додаткова заробітна плата.

Відрахування на соціальне страхування.

Витрати на утримання та експлуатацію устаткування.

Загальновиробничі витрати.

Втрати від браку.

Виробнича собівартість.

Важливим моментом для визначення собівартості є розподіл витрат на прямі та непрямі. Прямі -- це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо на конкретний об'єкт витрат економічно можливим способом.

Непрямими є витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо на певний об'єкт обміну витрат. Ці витрати належать до кількох (багатьох) видів продукції, і їх потрібно розподіляти між об'єктами обліку пропорційно вибраній базі (пряма заробітна плата робітників тощо).

Витрати виробництва групуються і за іншими ознаками, наведеними в табл. 1. Підприємство самостійно визначає об'єкти обліку витрат, об'єкти та одиниці калькулювання.

Для узагальнення інформації про витрати на виробницто призначений рахунок бухгалтерського обліку 23 «Виробництво». Він використовується для обліку на окремих субрахунках витрат:

1) промислових і сільськогосподарських підприємств на виробництво продукції;

2) підрядних, геологічних і проектних організацій на виконання будівельно-монтажних, геологорозвідувальних та проектно-вишукувальних дослідних робіт;

3) підприємств транспорту та зв'язку на надання послуг;

4) науково-дослідних підприємств на виконання науково-дослідних і конструкторських робіт;

5) підприємств громадського харчування на випуск власної продукції;

6) підприємств торгівлі, постачання та збуту на здійснення діяльності з продажу товарів;

7) дорожніх господарств на утримання та ремонт автомобільних шляхів;

8) інших підприємств та організацій;

9) допоміжних (підсобних) виробництв;

10) на виконання некапітальних робіт (будівництво тимчасових споруд, демонтаж припиненого будівництвом об'єкта).

Рахунок 23 «Виробництво» -- активний, основний, витратний, призначений для обліку господарських засобів.

За дебетом цього рахунка відображаються прямі матеріальні, трудові та інші витрати, а також виробничі накладні витрати на втрати від браку продукції (робіт, послуг); з кредиту списуються суми фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції (у дебет рахунків 26, 27), виконаних робіт та послуг (у дебет рахунка 90). За кредитом субрахунків обліку витрат допоміжних (підсобних) виробництв, з виконання некапітальних робіт у кореспонденції з дебетом рахунків 11 «Інші необоротні матеріальні активи», 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети» та субрахунків обліку витрат основного виробництва списується собівартість виготовлених у допоміжних (підсобних) виробництвах виробів, споруд, робіт, послуг (інструменту, енергії, пари, транспортних і ремонтних послуг тощо).

До собівартості готової продукції включаються, крім прямих витрат, загальновиробничі витрати. До складу таких витрат відносяться витрати на утримання й експлуатацію обладнання та на управління й обслуговування виробництва. Відповідно до Плану рахунків вони групуються за дебетом рахунка 91 «Загальновиробничі витрати». Як правило, ці витрати в калькуляції показуються за окремими статтями.

До складу витрат на утримання та експлуатацію обладнання належать:

· витрати на утримання й експлуатацію виробничого підіймання-транспортного обладнання, цехового транспорту та інструментів, приладів зі складу основних засобів, інших малоцінних необоротних активів (амортизація, вартість енергії, вартість мастильних матеріалів, зарплата з нарахуванням робітників, які обслуговують виробниче та підіймально-транспортне обслуговування тощо);

· витрати на ремонти, що здійснюються підприємством для підтримання об'єкта в робочому стані [2, 143].

Усі ці витрати обліковуються за кожним цехом окремо в розрізі аналітичних статей (видів) витрат. Щомісячно зібрані з дебету рахунка 91 «Загальновиробничі витрати», із кредиту різних рахунків (13, 20, 65, 66 та інших) розподіляються між об'єктами обліку (видами продукції і т. д.) пропорційно вибраній базі (машино-години, пряма заробітна плата робітників, уся сума прямих витрат, обсяг перероблених основних матеріалів тощо). До складу загальновиробничих витрат належать:

· витрати на управління та обслуговування виробництва (витрати на утримання працівників апарату управління цехів, дільниць, їхня заробітна плата з нарахуваннями на відрядження, на оплату послуг за участь у семінарах тощо);

· витрати з операційної оренди виробничих основних засобів, витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконаленням технологій і організацією виробництв;

· витрати на обслуговування виробничого процесу;

· витрати на охорону праці;

· витрати, пов'язані з забезпеченням пожежної та сторожової охорони;

· витрати зв'язку;

· податки, збори, інші обов'язкові платежі (плата за землю, податок із власників транспортних засобів, за використання природних ресурсів тощо);

· витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення та інші витрати загальновиробничого призначення.

Ці витрати групуються за кожним підрозділом підприємства (цехом) і відображаються за дебетом рахунка 91 і кредитом різних рахунків (13, 20, 65, 66). Щомісячно ці витрати розподіляються між об'єктами обліку (видами продукції) пропорційно вибраній базі. Для списання витрат з рахунка 91 в дебет рахунка 23 необхідно їх розділити на змінні та постійні. До змінних загальновиробничих витрат належать витрати, які змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу виробництва. Ці витрати повністю відносять на собівартість виготовленої продукції записом з дебету 23 «Виробництво» і кредиту рахунка 91 «Загальновиробничі витрати».

Постійні загальновиробничі витрати -- це витрати, які залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу виробництва. Вони поділяються на витрати, які відносять на собівартість виготовленої продукції записом з дебету рахунка 23 «Виробництво» і кредиту рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» та на собівартість реалізованої продукції записом з дебету субрахунку 901 «Собівартість реалізованої продукції». Базою для поділу є показник нормальної потужності підприємства (машино-години, нормо-години відпрацьованого часу, обсяг виробництва тощо).

До складу інших виробничих витрат належать такі, що пов'язані з випробуванням продукції на її якість. Такі витрати, як правило, є прямими, та на підставі первинних документів їх відносять у дебет рахунка 23 «Виробництво» з кредиту відповідних рахунків (20, 65, 66 і т. д.) і включають до собівартості конкретних видів продукції. У собівартість продукції відносяться прямим способом і втрати від виробничого браку. Такі втрати оформляються на рахунку 24 «Брак у виробництві», де з дебетом відображаються собівартість невиправного браку, витрати на виправлення виправного браку, а за кредитом -- справедлива вартість невиправного браку, відшкодування витрат винуватцями браку. Втрати від виробничого браку списуються в дебет рахунка 23 «Виробництво» з кредиту рахунка 24 «Брак у виробництві». Зведений облік ведеться з метою визначення всіх витрат виробництва щодо кожного об'єкта обліку (виду продукції, однорідної групи продукції, виробничого замовлення тощо) та встановлення собівартості з об'єкта калькуляції і калькуляційної одиниці. Зведений облік може вестися одним з методів: нормативним, попередільним, позамовним.

Сутність нормативного методу полягає в тому, що фактичні витрати в поточному обліку підрозділяються на витрати в межах виробничих норм та відхилення від норм (економія, перевитрати). Окремо відображається вплив змін норм. Алгебраїчний підсумок цих складових показує суму фактичних витрат. Застосування цього методу (або його елементів) дає змогу оперативного контролю за формуванням собівартості продукції. Нормативний метод може застосовуватися в будь-якій галузі та на будь-якому підприємстві, де є витрати виробництва.

Попередільний метод застосовується на підприємствах, де виробничий процес організується за переділами, стадіями, фазами і на цих переділах виробляються напівфабрикати, які потім використовуються для виготовлення продукції на цьому самому підприємстві або реалізуються на сторону. У зведеному обліку всі витрати -- прямі та загальновиробничі -- групуються з дебету рахунка 23 «Виробництво». Для визначення собівартості готової продукції необхідно витрати за місяць скоригувати на собівартість незавершеного виробництва, якщо воно є на підприємстві. До незавершеного виробництва належить продукція, яка не пройшла всі технологічні операції на підприємстві, не прийнята відділом контролю якості та не передана на зберігання. Обсяг незавершеного виробництва на кінець місяця визначається за допомогою інвентаризації або розрахунку.

Методика оцінки незавершеного виробництва обирається підприємством. Це може бути фактична виробнича собівартість, нормативна (планова) собівартість. За наявності незавершеного виробництва собівартість готової продукції визначається за формулою:

НВп + Вм - Б - Нок = Св,

де НВп -- собівартість незавершеного виробництва на початок місяця;

Вм -- витрати за місяць;

Б -- собівартість невиправного браку;

НВк -- собівартість незавершеного виробництва на кінець місяця;

Св -- собівартість готової продукції.

Якщо на підприємстві відсутнє незавершене виробництво, то всі витрати за місяць становитимуть собівартість готової продукції (випущеної).

Якщо на підприємстві в процесі виробництва крім основної продукції одержують і побічну, то вона оцінюється за справедливою вартістю (собівартістю, вартістю можливого використання, вартістю реалізації), і на цю суму зменшується собівартість основної продукції.

2. Фінансовий облік грошових коштів за готовими рахунками.

Згідно з П(с)БО 4 під грошовими коштами розуміють готівку, кошти на поточних депозитних та інших рахунках у банках. Грошові кошти -- це найбільш ліквідні активи. Вони практично наявні на всіх стадіях діяльності підприємства -- від його створення до ліквідації. У складі грошових коштів обліковують еквіваленти їх, грошові документи.

До грошових коштів належать валюта України та іноземна валюта. Для обліку операцій із грошовими коштами призначені рахунки класу 3 “Кошти, рахунки та інші активи”. Для бухгалтерського обліку цих операцій можуть бути використані регістри, ухвалені Міністерством фінансів у спеціальних методичних рекомендаціях, або інші регістри, які відповідають вимогам ведення бухгалтерського обліку.

Підприємства всіх форм власності для зберігання готівкових коштів і здійснення операцій з ними створюють на підприємстві касу або вповноважують відповідальну особу для виконання таких операцій. Каса підприємства -- це спеціально обладнане приміщення або місце, призначене для приймання, видачі та зберігання готівкових коштів, інших цінностей і касових документів. У касі підприємства можуть зберігатися не тільки грошові кошти, а й цінні папери, грошові документи, які є бланками суворої звітності.

Для виконання операцій з готівкою на підприємстві призначається матеріально відповідальна посадова особа -- касир. Після видання наказу про призначення відповідального працівника на посаду касира його обов'язково під розписку ознайомлюють з порядком ведення касових операцій, після чого з ним укладається договір про повну матеріальну відповідальність за збереження всіх прийнятих ним цінностей. На підприємствах, де за штатним розкладом не передбачена посада касира, обов'язки останнього може виконувати бухгалтер або інший працівник відповідно до письмового розпорядження керівника підприємства за умови укладання з ним угоди про повну матеріальну відповідальність. Про це в письмовій формі обов'язково повідомляється банк, який здійснює розрахунково-касове обслуговування підприємства. Обов'язки касира визначені Положенням № 72 і зводяться до повної матеріальної відповідальності за зберігання готівки та проведення всіх операцій з нею.

Підприємства (підприємці), як зазначалося раніше, мають право розраховуватися між собою та з фізичними особами як у готівковій, так і в безготівковій формах. При цьому сума платежу готівкою між суб'єктами підприємницької діяльності протягом одного дня не повинна перевищувати 3 000 грн (обмеження не поширюються на закупівлю окремих видів сільськогосподарської продукції). За необхідності підприємства отримують готівку з власних рахунків у банку в межах наявних на них коштів на цілі, які визначає власник рахунку під час подання до банку чеку, без додаткових обґрунтовуючих документів. Готівкові кошти, одержані підприємством з банку, використовуються для розрахунків зі своїм персоналом із заробітної плати, допомоги, компенсацій, витрат на відрядження та з інших виплат фізичним особам. Вони можуть бути використані і для оплати юридичними особами (підприємствами, підприємцями) одержаних товарів, робіт, послуг.

Розраховуватися готівкою підприємство може не тільки за допомогою коштів, одержаних з каси банку, а й за рахунок готівкової виручки, яка надійшла до каси підприємства від операцій з реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інших запасів, необоротних активів, а також від позареалізаційних надходжень (внески до статутного фонду тощо). Отримані з каси банку готівкові кошти повинні використовуватися підприємством за цільовим призначенням [1, 84].

Положенням № 72 регламентується касовий обіг грошових коштів, а саме: залишок їх у касі підприємства на кінець робочого дня; сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного робочого дня. Ці обмеження змінюються залежно від стану грошового обігу в державі й утворюють ліміт залишку готівки. Ліміт залишку готівки -- її граничний розмір, що може залишитися в касі підприємства на кінець робочого дня. Згідно з Інструкцією про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України, затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 р. № 69 зі змінами, внесеними Постановою Правління НБУ від 23 липня 2002 р. № 259, ліміт залишку готівки в касі для підприємства встановлюється банком або самостійно визначається підприємством з урахуванням режиму та специфіки роботи останнього, його віддаленості від установи банку, розміру касових оборотів, визначених строків і порядку здавання касової виручки.

Ліміт каси встановлюється на весь термін дії договору за розрахунково-касового обслуговування, укладеного підприємством з установою банку. Підставою для затвердження загального ліміту каси (з урахуванням потреб відокремлених підрозділів, термінів і порядку здачі готівкової виручки) є складена у двох примірниках у вигляді додатку до договору заявка-розрахунок. Вона оформлюється на основі фактичних показників діяльності підприємства, наприклад за три будь-які місяці з останніх дванадцяти, що передують місяцю встановлення (перегляду), в яких був найбільший обсяг касових операцій. Якщо підприємство має поточні рахунки в різних установах банків, тоді воно самостійно визначає, в який з них подати заявку-розрахунок для встановлення загального ліміту каси. Після затвердження ліміту в одному з банків копії заявки-розрахунку, завірені ним, подаються до всіх установ банків, у яких відкриті поточні рахунки підприємства.

Якщо підприємство згідно з Інструкцією № 69 самостійно (без затвердження) розраховує ліміт каси, то воно також складає заявку-розрахунок. Усю готівку понад суму встановленого ліміту підприємство має здавати для зарахування на поточний рахунок у порядку й у терміни, передбачені в цій заявці. Понадлімітні залишки готівки в касі підприємства визначаються прямим розрахунком за кожен робочий день способом порівняння залишку готівки в касі підприємства на кінець дня з установленим йому (або самостійно визначеним) лімітом, незалежно від того, здійснювалися в цей день касові операції (надходження, виплати) чи ні. Якщо підприємству ліміт залишку готівки в касі не встановлено, тоді вся наявна в касі на кінець дня готівка вважається понадлімітною. Суми готівки, видані в підзвіт, але з об'єктивних причин не витрачені, повинні бути повернені до каси підприємства одночасно з авансовим звітом не пізніше наступного робочого дня після їх видачі (за відрядженнями -- не пізніше трьох робочих днів після повернення з відрядження, на закупівлю сільськогосподарської продукції -- не пізніше десяти робочих днів з дня їх видачі). Якщо ця вимога не виконана, такі суми додаються в касі та вся сума порівнюється з лімітом. Понад установлений ліміт підприємства мають право зберігати в касі грошові кошти, призначені для виплати заробітної плати, премій, дивідендів, допомоги з тимчасової непрацездатності, протягом 3 робочих днів. Після цього строку неодержані грошові кошти здаються в банк для зарахування на поточний рахунок підприємства.

За перевищення встановленого ліміту залишку готівкових коштів у касі підприємства пунктом 1 Указу Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення готівки” від 12 червня 1995 року № 436/95 (зі змінами та доповненнями) передбачені фінансові санкції у вигляді штрафу в двократному розмірі суми виявлених понадлімітних готівкових коштів за кожний день.

Під час здійснення готівкового обігу на підприємствах крім дотримання ліміту готівки діють й інші обмеження, а саме:

· забороняється за наявності податкової заборгованості використовувати готівкову виручку на виплату заробітної плати, заохочень, допомог усіх видів, компенсацій;

· видача готівки під звіт проводиться тільки за умови повного звіту за раніше отримані суми, а також дотримання термінів звіту за підзвітні суми і повернення невикористаних підзвітних сум (на відрядження -- 3 робочі дні після повернення з відрядження, на закупівлю сільськогосподарської продукції, заготівлю вторинної сировини й металобрухту -- 10 робочих днів з дня видачі під звіт, на всі інші господарські потреби -- наступний робочий день після видачі під звіт.

Надходження готівки до каси підприємства оформляється прибутковими касовими ордерами за формою № КО-1, підписаними головним бухгалтером або вповноваженою на це особою та касиром. Особі, яка здала гроші, після отримання їх касиром видається квитанція, підписана головним бухгалтером і касиром та завірена печаткою (штампом). Одержання готівки з власного рахунка в установі банку підприємство здійснює через касира або іншу вповноважену на те особу за грошовим чеком (іменним) з чекової книжки.

Чекову книжку підприємство придбаває в установі банку за заявою спеціальної форми. Зберігається чекова книжка в сейфі підприємства. При виписуванні грошового чека жодні виправлення в ньому не допускаються. У чеку вказується цільове призначення готівки, а на корінці зазначається прізвище, ім'я та по батькові особи, якій доручено одержання готівки. На суму одержаної готівки виписується прибутковий касовий ордер і квитанція до нього. Квитанція додається до виписки банку з поточного рахунка та є підтвердженням повного оприбуткування одержаної з банку готівки.

Видаткові касові ордери підписуються керівником і головним бухгалтером підприємства або ними вповноваженими особами, що зафіксовано наказом по підприємству. Якщо є дозвільний напис керівника на документах, що додаються до видаткових касових ордерів (заявках, рахунках та інших), то підпис керівника на самих ордерах не обов'язковий. Гроші з каси завжди видаються під розписку, яка оформлюється тільки власноручно одержувачем. Одержувач пред'являє касиру документ, що засвідчує його особу (паспорт громадянина, службове посвідчення тощо). Цей документ записується в касовому ордері. Видача грошей у рахунок праці, допомоги з тимчасової втрати працездатності, премій тощо проводиться за платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями. У цьому випадку одержана сума словами не пишеться конкретною особою. На титульній сторінці відомості робиться дозвільний напис про видачу грошей за підписами керівника і головного бухгалтера. На загальну суму видачі незалежно від кількості відомостей складається один видатковий касовий ордер, дата та номер якого проставляється на кожній відомості [5, 97].

Гроші видаються тільки особі, зазначеній у видатковому документі. Видача грошей іншій особі здійснюється тільки за дорученням, яке оформлюється у встановленому порядку з посиланням на нього у видаткових документах і додається до них. Після закінчення термінів виплати касир повинен:

· у платіжній відомості навпроти прізвища осіб, котрим суми не виплачені, зробити запис “депоновано”;

· скласти реєстр депонованих сум;

· у кінці відомості зробити запис про фактично видану суму та суму, що підлягає депонуванню;

· записати в касову книгу фактично виплачену суму, а на відомості проставити номер видаткового ордера;

· здати депоновані суми на поточний рахунок підприємства в банку.

Здавання готівки з каси підприємства на рахунок у банк оформляється заявою на внесення готівки, форма якої затверджена НБУ. Об'ява заповнюється касиром підприємства. Після здачі готівки касир одержує квитанцію (середня частина бланка об'яви). Прибуткові та видаткові касові ордери виписуються бухгалтерією й передаються до виконання безпосередньо касирові, а не через особу, що вносить або одержує гроші. Прибуткові та видаткові касові ордери до передання їх касирові реєструються бухгалтерією в Журналі реєстрації касових ордерів типової форми № КО-3, де їм надаються порядкові номери з початку звітного року.

Касова книга відкривається підприємством на звітний рік. Її аркуші повинні бути пронумеровані, прошиті та опечатані з прикладенням печатки. Кількість аркушів у касовій книзі засвідчується керівником і головним бухгалтером. Записи в ній проводяться у двох примірниках із застосуванням копіювального паперу, при цьому другий примірник є відривним і використовується як звіт касира, а перший -- залишається в книзі. Виправлення в ній засвідчуються підписами касира та головного бухгалтера, немотивовані виправлення забороняються. Записи в касовій книзі здійснюються за кожним прибутковим і видатковим касовим ордером, а додані до них документи з метою запобігання повторного використання погашаються штампом або підписом від руки “Одержано”, “Списано” із зазначенням дати.

Касовий звіт складається щодня (у разі виплати зарплати -- за 3 дні). Касир у кінці дня підбиває підсумки за день, виводить залишок у касі і передає другий відривний примірник до бухгалтерії як звіт з усіма додатками. Порядок ведення касової книги зберігається і за машинної обробки інформації. Після одержання звіту касира бухгалтерія перевіряє його з метою правової обґрунтованості, арифметичної точності всіх записів та на підставі цих даних відображає операції в системі рахунків і регістрів обліку.

Як було раніше сказано, для обліку касових операцій використовується активний рахунок 30 “Каса” з двома субрахунками:

· 301 “Каса в національній валюті”;

· 302 “Каса в іноземній валюті”.

За дебетом рахунка 30 “Каса” відображаються надходження грошових коштів до каси підприємства, за кредитом -- виплата грошових коштів з каси. Для ведення синтетичного обліку касових операцій можуть бути використані регістри бухгалтерського обліку, затверджені наказом Мінфіну України від 29 грудня 2000 р. “Про затвердження методичних рекомендацій щодо застосування регістрів бухгалтерського обліку” або ж інші регістри (за вибором підприємства).

Якщо суб'єкт господарювання використовує регістри, передбачені вищеназваним наказом, то касові операції відображаються за кредитом рахунку 30 “Каса” в кореспонденції за дебетом різних рахунків у Журналі 1 і відомості 1.1.

Список використаної літератури

1. Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник: Навчальне видання.- 3-е вид., перероб. і доп..- Житомир: Рута, 2001.- 672 c.

2. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник: Навчальне видання.- Тернопiль: Астон, 2005.- 496 c.

3. Лишиленко О.В. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: ЦУЛ, 2003.- 624 c.

1. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України: Підручник: Навчальне видання.- 6-е вид..- К.: А.С.К., 2001.- 784 c.

2. Ткаченко Н.М. Теретико-методологічні проблеми формування бухгалтерського фінансового обліку: Монографія.- К.: А.С.К., 2001.- 348 c.