Біохімічні зміни за хвороб органів системи травлення свійських тварин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України ННІ ветеринарної медицини та якості і безпеки продукції тваринництва Факультет ветеринарної медицини

Кафедра біохімії і фізіології тварин імені акад. М. Ф. Гулого

спеціальність: 6.110101 - ветеринарна медицина

Курсова робота

З дисципліни ``Ветеринарна клінічна біохімія''

На тему: «Біохімічні зміни за хвороб органів системи травлення свійських тварин. Лабораторна діагностика ентериту собак»

Сидорченко Анастасія Андріївна

Науковий керівник

Грищенко В.А.

Київ - 2020

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. БІОХІМІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА ЇХ ЗМІНИ В ОРГАНІЗМІ ТВАРИН ПРИ ХВОРОБАХ ОРГАНІВ СИСТЕМИ ТРАВЛЕННЯ

1.1 Особливості біохімічних процесів та їх порушення в організмі тварин за хвороб органів системи травлення

РОЗДІЛ 2. ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА МЕТАБОЛІЧНИХ ЗМІН В ОРГАНАХ СИСТЕМИ ТРАВЛЕННЯ

2.1 Показники оцінки стану органів системи травлення

2.2 Обґрунтування практичної частини лабораторної діагностики захворювань органів травної системи

2.3 Лабораторні методи дослідження крові на прикладі вибраного клінічного випадку

2.4 Лабораторні методи дослідження калу на прикладі вибраного клінічного випадку

РОЗДІЛ 3. ПІДХОДИ ДО ПРОВЕДЕННЯ ЛАБОРАТОРНОЇ ДІАГНОСТИКИ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ ПРИ ДОСЛІДЖЕННІ МЕТАБОЛІЧНИХ ПРОЦЕСІВ ТА ЇХ ЗМІН В ОРГАНАХ СИСТЕМИ ТРАВЛЕННЯ

3.1 Значення диференційної діагностики та правильності проведення лабораторних досліджень при виявленні хвороб системи травлення

3.2 Новітні підходи у лабораторній діагностиці метаболічних порушень в органах системи травлення та організмі

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Травна система усіх живих організмів відіграє особливо важливу роль - перетворює необхідні поживні речовини на доступну для засвоєння тканинами форму. Завдяки її функціонуванню компоненти вжитого корму підлягають перетравлюванню - перетворенню високомолекулярних сполук на низькомолекулярні, які всмоктуються у кров або лімфу.

Система травлення має декілька життєво важливих функцій: моторну, обмінну, гормональну, секреторну, всмоктувальну, видільну.

Моторна функція забезпечується скоротливою діяльністю м'язів в результаті приймання корму та подальшого його перемішування з травними соками та просування його по шлунково-кишковому тракту.

Обмінна функція пов'язана з виділенням у порожнину шлунково-кишкового тракту різноманітних метаболітів разом із травними соками, активною участю слизової оболонки травного каналу у проміжному обміні вуглеводів, білків, жирів і мінералів.

Секреторна функція зводиться до діяльності травних залоз, які продукують слину, соки (шлунковий, підшлунковий і кишковий) та жовч, що, в свою чергу, забезпечують перетравлення поживних речовин корму.

Гормональна функція системи травлення обумовлена наявністю на різних ділянках шлунково-кишкового тракту секреторних залоз, які продукують речовини, подібні до гормонів, - панкреозимін, гастрин, гастрон, ентерогастрин, ентерогастрон, секретин тощо). Вони виконують роль гуморальних факторів регуляції секреторної, моторної, обмінної та інших функцій травної системи [11].

Всмоктувальна функція забезпечує транспортування води та метаболітів корму до крові та лімфи.

Видільна функція пов'язана із виділенням до порожнини шлунково-кишкового каналу різноманітних продуктів обміну речовин у складі травних соків, у тому числі безпосередньо із крові з наступним виділенням їх з організму у складі калу.

Важливу роль у травленні відіграють ферменти, кофактори (активовані форми вітамінів), субстрати, оптимальне значення рН.

До складу системи травлення входять шлунково-кишковий тракт, підшлункова залоза і печінка. Порушення їх функцій тягне за собою ряд патологічних змін в організмі, які погіршують якість життя тварин, а нерідко і призводять до загибелі.

Порушення процесів травлення і всмоктування може відбутися внаслідок наступних причин:

запальні процеси шлунка і кишечнику;

гальмування або відсутність дії ензимів;

із виникненням новоутворень.

Метою курсової роботи є огляд та ознайомлення із метаболічними порушеннями в органах травної системи за хвороб тонкого відділу кишечнику на прикладі ентериту собаки у реальному клінічному випадку, також посилання на основні принципи лабораторної діагностики даних змін у поєднанні із наведенням прикладів.

Для досягнення цього поставлено наступні завдання:

Визначити етіологію виникнення ентериту.

2. Оцінити морфологічні, біохімічні показники крові досліджуваних тварин за ентериту.

3. Визначити діагностичну значимість лабораторних показників при ентериті.

4. Описати методи диференційної діагностики ентериту з урахуванням метаболічних порушень.

5. Навести приклад альтернативних методів лабораторної діагностики ентериту.

Предмет дослідження: методи лабораторної діагностики метаболічних порушень різної етіології у тонкому відділі кишечнику.

Відомо, що протягом останніх років постійно зростає захворюваність тварин, особливо шлунково-кишкового тракту. Використання знань, що дозволятимуть виявляти причини та механізми розвитку патологічних процесів, локалізованих у різних ділянках травної системи, має важливе значення для профілактики цих захворювань, їхньої ранньої діагностики, вибору найточнішого лікування та подальший прогноз.

РОЗДІЛ 1. БІОХІМІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА ЇХ ЗМІНИ В ОРГАНІЗМІ ТВАРИН ПРИ ХВОРОБАХ ОРГАНІВ СИСТЕМИ ТРАВЛЕННЯ

1.1 Особливості біохімічних процесів та їх порушення в організмі тварин за хвороб органів системи травлення

Спеціалізовані клітини шлунково-кишкового тракту виділяють речовини (ферменти та речовини подібні до гормонів) для подальшого розщеплення складних сполук до простих і їх всмоктування у кров. Інші спеціалізовані клітини входять до складу травних залоз, що продукують слину, шлунковий, підшлунковий і кишковий соки та жовч, які забезпечують перетравлення поживних речовин корму [2].

Процеси перетравлювання деяких поживних речовин починаються ще у ротовій порожнині. Так, під дією амілази та мальтази слини складні вуглеводи зазнають часткового гідролізу. Але основні процеси перетравлювання складних вуглеводів відбувається у тонкому відділі кишечнику, де на них діють ферменти лактаза (на лактозу, ферментуючи її до галактози і глюкози), сахараза (на сахарозу, розщеплюючи до фруктоза та глюкози), мальтаза (на мальтозу, розщеплюючи до 2-х залишків глюкози), амілаза (на крохмаль і глікоген, розщеплюючи на залишки D-глюкози). Вказані залишки простих цукрі всмоктуються у кров, потрапляють у печінку і метаболізуються подалі до глюкози [9].

Під час запальних процесів органів травлення (ентерит, гастрит, гастроентерит) або підшлункової залози (панкреатит) порушуються процеси гідролізу полісахаридів внаслідок нестачі чи зсуву біосинтезу вище вказаних ферментів. Внаслідок цього дисахариди, що не були гідролізовані, потрапляють у товстий відділ кишечник, де зазнають впливу бактеріальної мікрофлори і зброджуються до лактату. Реакція калу змінюється на кислу. Лактоза і сахароза мають здатність зв'язувати значну кількість води, утримуючи останню у просвіті кишечнику і викликаючи діарею. Адсорбційні властивості слизової оболонки тонкого відділу кишечнику зазнають змін при запаленнях останнього, що призводить до порушення всмоктування моносахаридів у кров. При цьому недостатнє всмоктування глюкози у кров провокує розвиток гіпоглікемії [1,3].

Процеси перетравлювання білків починається у шлунку під дією певних ферментів, які порушують пептидні зв'язки між амінокислотами білкового ланцюга ланцюзі. Наприклад, шлунковий пепсин порушує пептидні зв'язки між аміногрупами тирозину та фенілаланіну, а також лайцину та глютамінової кислоти. Подальший їх гідроліз забезпечується іншими ферментами - хімотрипсином і трипсином, але вже у тонкому відділі кишечнику. Важливу роль відіграють дипептидази, екзопептидази - амінопептидази та карбоксиполіпептидази, завершуючи гідроліз білків до амінокислот. При порушенні дії пепсину (за прояву анацидного гастриту) білки шлунка потрапляють у тонкий кишечник, зазнаючи неповного гідролізу і посилюючи перистальтику кишечнику. У випадку порушення гідролізу білків і всмоктування амінокислот у порожній кишці вони зазнають гнилісного перетворення у товстому кишечнику. При цьому утворюються отруйні ароматичні сполуки фенол, крезол, (індол, скатол) та протеїногенні аміни (путресцин, кадаверин). В нормі їхня кількість незначна і вони утилізуються печінкою [13].

Розщеплення жирів можливе лише за нормального емульгування їх жовчними кислотами, які забезпечують зменшення поверхневого натягу для збільшення площі контакту із ліпазою (білком, саме тому її ефективність залежить від товщини шару емульсії). В нормі жири гідролізуються до насичених і ненасичених жирних кислот і гліцерину. Але за наявності хвороб підшлункової залози та тонкого відділу кишечнику можливе зменшення активності ліпази, а за хвороб жовчного міхура і печінки - жовчних кислот. Відмічається зростання у калі вмісту жирів (стеаторея) [2].

Визначення гастроентериту. Морфо-функціональні зміни ентероцитів при гастроентериті

Гастроентерит - інфекційне або неінфекційне захворювання шлунково-кишкового тракту, яке супроводжується блювотою і проносом, внаслідок чого тварини виснажуються, відчувають в'ялість, зменшення апетиту. Це поширене захворювання у свійських тварин, особливо собак.

Певною мірою вивчена вікова динаміка поширення ентеритів собак різних порід. Так, особливо схильні до такої категорії хвороб шлунково-кишкового тракту цуценята у віці до 6 місяців, на їх частку припадає 43,5% від загального числа хворих [2].

Досліджено породну схильність собак до хвороб травної системи. Найбільший відсоток захворюваності гастроентеритом було відзначено у ротвейлерів та німецької вівчарки (17,3 - 18,5%), менше у середньоазіатських, алабаїв, кавказьких вівчарок (7,3 - 8,3%) і ще нижче у пуделів, спанієлів і французьких бульдогів (від 4,2 до 6,4%) [2].

За етіологічним показником гастроентерити собак поділяють на специфічні та неспецифічні. До перших відносять: парвовірусний та бактеріальний гастроентерит. Останній викликаний сальмонелами, патогенними формами кишкової палички, клебсіелами, пастерелами, токсином Cl.botulinum.

Неспецифічні гастроентерити поділяються на первинні і вторинні. Основними факторами, що призводять до розвитку первинних гастроентеритів, є порушення умов годівлі та утримання сук в період щенності, а також при вигодовуванні та відлученні малеч; окремо - незбалансований корм для дорослих собак [2].

Вторинні гастроентерити часто відзначаються як ускладнення захворювань інших внутрішніх органів і систем - печінки, нирок, підшлункової залози та ін. [5,6].

Класифікують:

за поширенням гастроентерити поділяють на вогнищеві та дифузні;

за характером запалення - серозні, катаральні, геморагічні, фібринозні;

за локалізацією - поверхневі і глибокі.

Перебіг гастроентеритів за тяжкістю підрозділяється на легкий, середній, важкий [10].

У тваринному організмі всі органи і системи тісно взаємопов'язані між собою, тому це необхідно враховувати при аналізі будь-якої клінічної ситуації [15].

Епітеліальний шар слизової оболонки шлунково-кишкового тракту у період новонародженості зазнає значних структурних змін, що є генетично обумовленим процесом, пов'язаним зі зміною типу годівлі. Це дає підставу розглядати період новонародження як особливо критичний [9].

При виникненні патології органів системи травлення у тварин порушується функціонування адаптаційно-пристосувальних механізмів з боку шлунково-кишкового тракту. Повільна нормалізація функцій ентероцитів і системи транспорту поживних речовин корму крізь мембрани (базальну й апікальну) затримує відновлення метаболічних процесів у тканинах організму тварин [9].

Порушення функцій системи активного транспорту в ентероцитах характеризується зниженням всмоктування ворсинками кишечнику окремих компонентів корму. При зміні внутрішньоклітинного метаболізму відбувається порушення транспорту ліпідів до печінки, а це, в свою чергу, призводить до значного зниження рівня ліпідів у крові і стеатореї (втрати жиру з каловими масами).

Надмірна секреція води та електролітів викликає порушення водно-електролітного обміну за рахунок надмірної стимуляції ентероцитів відповідними речовинами, подібними до гормонів (ВІП - вазоактивним інтестинальним поліпептидом). Внаслідок запальних процесів збільшується порозність судин, виходить транссудат у порожнину кишки, при цьому ще і втрачається якась частка білка - виникає гіпопротеїнемія [9].

За появи у кишечнику ексудату і надмірного утворення слизу змінюється фізико-хімічне середовище зі зниженням бактеріостатичних і бактерицидних властивостей вмісту кишечнику, що призводить до виникнення дисбактеріозу і тим самим створює сприятливі умови для інтенсивного розвитку умовно-патогенної мікрофлори. Посилюються процеси бродіння і гниття, при цьому утворюються оцтова, пропіонова, молочна і масляна кислоти, також водень, метан, вуглекислий газ та інші гази. Продукти бродіння подразнюють рецептори слизової оболонки кишечнику і тим самим викликають його перистальтику, що зумовлює появу діареї, зневоднення організму, втрату великої кількості білка й електролітів.

Руйнування епітелію викликає появу ерозій і виразок, також порушення бар'єрної функції, що призводить до збільшення шансів потрапляння інфекції, яка розноситься по організму і викликає сепсис. Внаслідок зниження бар'єрної функції слизової оболонки кишечнику токсини всмоктуються у кров'яне русло і спричинюють інтоксикацію організму, дистрофічні процеси у печінці, міокарді, нирках і підшлунковій залозі [16].

РОЗДІЛ 2. ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА МЕТАБОЛІЧНИХ ЗМІН В ОРГАНАХ СИСТЕМИ ТРАВЛЕННЯ

2.1 Показники оцінки стану органів системи травлення

Нині ветеринарна медицина використовує різні методики щодо діагностування захворювань органів системи травлення. До них відносяться клінічні і лабораторні. Клінічні дають змогу дати оцінку загальному стану органів, а лабораторні - більш детально дослідити та проаналізувати метаболізм.

Основними та особливо інформативними є морфологічний та біохімічний аналізи крові, а також макроскопічний та мікроскопічний аналіз фекалій.

Біохімічний аналіз крові використовується для дослідження метаболічного потенціалу у тваринному організмі. При підозрі на ентерит слід звернути увагу на зміни наступних показників: загальний білірубін, амілаза, трипсин, АЛТ, АСТ, глюкоза [14].

Глюкоза - показник вуглеводного обміну. Підвищення показника вказує на порушення вуглеводного обміну, розвиток цукрового діабету, феохромоцитому. Також може бути маркером гормональних порушень, хвороби підшлункової залози, печінки і нирок. Важливо пам'ятати, що підвищення концентрації глюкози може бути спровоковано інтенсивним фізичним навантаженням. Зниження глюкози спостерігається при недостатньому харчуванні, передозуванні інсуліном, хворобах підшлункової залози, пухлинах. Недостатнє харчування має кореляцію із гастроентеритом наступним чином: запалення кишечнику погіршує загальний стан організму, тварини відмовляються від корму, в той же час зневоднення у супроводі із діареєю та блюванням зменшують можливість засвоєння корму. Тварин внаслідок цього недоотримують необхідних компонентів, стають в'ялими внаслідок нестачі вуглеводів та останніх недостатньо для підтримання енергії на рівні клітин [23].

Ферменти АЛТ (аланін-амінотрансфераза) і АСТ (аспартат-амінотрансфераза) - внутрішньоклітинні ферменти печінки, що приймають участь в обміні амінокислот. Їх показники можуть підвищуватися при збільшенні проникності мембран, розпаді та некрозі клітин в уражених гепатоцитах при гострому і хронічному запаленні, також за наявності онкопроцесу.

Білірубін - це пігмент печінки, що утворюється із гемоглобіну крові. Він дозволяє оцінити реальну функціональну активність печінки. З діагностичною метою визначають в сироватці крові загальний, непрямий і прямий білірубін. Рівень білірубіну зростає за хронічних і гострих гепатитах, гепатозі та цирозі печінки; при обтурації жовчних проток печінки (жовчнокам'яна хвороба, новоутворення печінки. В інших випадках - при лептоспірозі і кровопаразитарних захворюваннях (бабезіоз, еймеріоз, рикетсіоз). [19].

Трипсин використовується для діагностики панкреатиту у плазмі крові також. Він є органоспецифічним для підшлункової залози - його активність підвищується та знижується швидше, ніж амілази і ліпази. Збільшення активності амілази і трипсину у крові є особливим маркером панкреатиту. Крім того, за панкреатиту в сечі підвищується активність амілази і рівень пептиду, що активує трипсиноген у трипсин і сприяє процесу автолізу [3]. Фермент б-амілаза секретується, в основному, підшлунковою залозою. Амілаза розщеплює складні вуглеводи з утворенням дисахаридів, каталізує ендогідроліз крохмалю і глікогену до мальтози. Хоча сучасні дані стверджують про незначну кореляцію між підвищенням активності альфа-амілази та панкреатитом, оскільки вищевказаний фермент виробляється також слинними залозами. У клінічно здорових тварин активність б-амілази знаходилася в межах 500-1750 Од/л [21].

За парвовірусної інфекції у собак та панлейкопенії у кішок 9котяча чумка) відмічаються лейкопенія і лімфопенія, за бактеріальних діарей - навпаки лейкоцитоз. Це пояснюється тим, що бактерії провокують запалення і воно супроводжується розвитком запального процесу, а вірусні захворювання «атакують» лімфоцити, які беруть участь у формуванні імунної відповіді на чужорідні білки антигени. Крім того, парвовірусна інфекція і панлейкопенія супроводжуються раптовістю захворювання, віком тварин (частіше хворіють цуценята та кошенята), кал містить велику кількість домішок крові, а запах особливо специфічний і різкий, смердючий.

Важкі геморагічні ентерити можуть викликати анаеробні бактерії - клостридії. Геморагічний ентерит частіше реєструють у собак, невеликих за розміром, порід 2-4 річного віку. Фекалії з домішками крові можливий за отруєнь гемолітичними отрутами, інвагінації кишківника або інших травмах ШКТ. Іноді після геморагічного ентериту розвивається рецидив - грануломатозний ентерит.

Целіакія, або глютенова ентеропатія - аутоімунне захворювання тонкого відділу кишечнику, яке характеризується атрофєю слизової оболонки кишечнику у відповідь на уведення білка глютену, що міститься у більшості злакових (пшениця, овес, жито). Атрофія слизової призводить до порушення всмоктування компонентів корму у розщепленому виді із супроводженням діареї, стеатореї, втрати маси тіла тварин. Основою патогенезу даного захворювання є не характерна імунна реакція ентероцитів на білок. Відбувається інфільтрація слизової оболонки та збільшується кількість Т-лімфоцитів. Більш сприятливі молоді собаки. Є дані, що захворювання має спадкову причину.

Діагноз ставиться лише за повного дослідження біохімічних показників у комплексі із супроводженням інших методів дослідження органів травної системи.

У результаті проведення морфологічного аналізу крові слід врахувати гематокрит, кількість еритроцитів, тромбоцитів і різних форм нейтрофілів (лейкоцитарну формулу зі зрушенням ядра чи без нього). Результати загального клінічного аналізу крові дають можливість отримати дані, на підставі яких оцінюють ступінь тяжкості захворювання - тривалість анемії, її різновиди, а також визначити характер запального процесу та тромбоцитопенії. Гематологічні аналізи дають можливість дослідити лише неспецифічні зміни, які виникають пи за хвороб печінки (нормоцитарна, мікроцитарна, нормохромна, нерегенеративнна анемія). Також може бути виявлені лейкоцитоз і нейтрофілія (пухлини печінки, гострий бактеріальний гепатит) [12,13]. За цих патологій виявляють лише присутність запалення, але диференціювати види патології на даному етапі не є можливо.

2.2 Обґрунтування практичної частини лабораторної діагностики захворювань органів травної системи

Для досліджень особливостей метаболічних порушень за гастроентериту було обрано реальний клінічний випадок. У філіал ветеринарної клініки «АртВет», що розташована за адресою вул. Милославська, 43 9м.Київ), звернулися власники пса породи лабрадор із кличкою Рама, віком 8 років, маса тіла 42 кг. Звернення до клініки відбулося 8.08.2020 року.

Анамнез життя: пес утримується у квартирі. На вулиці буває щодня під час проулянок. У раціон тварини входять м'ясо (переважно жирна свинина, рідше - курятина), пшенична і гречана каші, кефір нежирний, домашній творог (сир), влітку як лакомство давали морозиво вершкове пломбір. Спеціальні корми для собак в раціон тварини не входять (тварина відмовляється їх споживати), мінерально-вітамінні добавки не використовуються. Доступ до води цілодобово.

Інших домашніх тварин на території немає. Зі слів власника, пса вакцинували Nobivac DHPPI + RL, а також проведено профілактичну дегельмінтизація щоквартально препаратом «Каніверм». Обробка від ектопаразитів відбувається 4 рази на рік препаратом «Бравекто».

Анамнез хвороби: перші симптоми захворювання у пса було вперше відмічено власником близько 6 серпня 2020 року пізно ввечері, майже вночі. Ознаки були виявлені наступні: підвищена температура до 410С (виміряна ректально), слизові оболонки мають злегка жовтушник колір, апетит погіршений, діарея, блювота. Собака в'яла та прагне сховатися у місце подалі; годинами лежить і майже не встає. Передбачуване джерело захворювання - залишки їжі, що лежали на вулиці і були з'їдені без нагляду власників. метаболічний гастроентерит травлення ентероцит

На момент надходження тварини в клініку клінічні ознаки були такими: апетит відсутній, температура підвищена, слизові оболонки істеричні, тварина значно пригнічена. Після кожного прийому води відзначається рідка блювота з домішками жовчі, іноді з домішками крові. Собака практично не рухається, прагне прийняти лежаче положення.

При проведенні загального клінічного дослідження було відмічено біль у правому підребер'ї.

Лікарі відібрали кров для проведення загального аналізу крові та біохімічного. Фекалії були отримані асистентами клініки протягом дня і надані для дослідження лаборантам клініки.

2.3 Лабораторні методи дослідження крові на прикладі вибраного клінічного випадку

Кров у тварини беруть з внутрішньої стегнової вени. Місце взяття крові вибрили, шкіру обробили ватою зі спиртом. Попередньо перетискають вену на у верхній третині стегна великим пальцем лівої руки. Стерильну голку ввели у вену. Кров набрали у 2 епіндорфа - в одному був гепарин (з розрахунку дві краплі на 10 мл крові) для загального аналізу крові та без гепарину для біохімічного аналізу, направляючи до стінки, щоб уникнути порушення цілісності клітин крові. Після взяття крові голку витягають з вени, а шкіру на місці уколу голки змазують спиртовим розчином і замотали каполом.

Визначення ШОЕ (швидкості осідання еритроцитів). Для малих тварин ШОЕ визначають у приладі Панченкова. Він складається зі штатива і набору капілярів діаметром 1 мм. На кожному капілярі є позначка 50 або буква Р (розчин), а у верхній частині -- 0 або буква К (кров). Перед роботою капіляр промивають 5%-м розчином лимоннокислого натрію. Потім набирають до позначки Р 5%-й розчин лимоннокислого натрію і виливають на годинникове скло. В той же капіляр двічі набирають кров до позначки К і виливають на годинникове скло. Кінцем капіляра все змішують. Капіляр наповнюють змішаною з розчином кров'ю до позначки К і ставлять у штатив у вертикальному положенні. Осідання еритроцитів спостерігають протягом години.

Визначення величини гематокриту за Тодоровим. Стабілізовану кров набирають у піпетки із приладу Панченкова до мітки 0. Кінці піпеток закривають гумовим кільцемабо кришкою. Піпетки центрифугують при 1500 об/хв протягом 1-1,5 год або при 3000 об/хв - півгодини. Потім визначають частину піпетки, яку займають еритроцити.

На сухе підготовлене предметне скло нанесли мазок крові - скляною паличкою невелику краплю крові. Залишили скло в горизонтальному положенні і розмазують краплю крові по склу за допомогою чистого шліфованого скла, поміщаючи його під кутом 45°. Сухий фіксований мазок поміщається у стакан із робочим розчином фарби (готовий барвник Романовського-Гімзи з розрахунку 1 крапля фарби на 1 мл дистильованої води) на 40 хвилин. Барвник складається з лужної частини (АЗУР II - яскраво-синій колір), і кислої частини (еозин - рожево-червони колір) [13,15, 16].

Ядра клітин - червоно-фіолетові;

Еозинофільні гранули - червонувато-коричневі; · Базофільні гранули - сині;

Нейтрофільні гранули - фіолетові;

Цитоплазма лімфоцитів - блакитна;

Еритроцити - блідо-червоні;

Тромбоцити - зовнішня частина синя (світліша); внутрішня - фіолетова (більш темна) [4].

Підрахунок еритроцитів у лічильній камері. Підрахунок еритроцитів виробляють в лічильної камері Горяєва. Принцип методу заснований на тому, що в строго визначеному обсязі камери підраховують під мікроскопом клітинні елементи і потім проводять перерахунок отриманого результату на 1 мкл крові. При підрахунку еритроцитів кров розводять в пробірках Флоринського, для чого в попередньо висушену пробірку беруть 44 мл 3% -ного розчину хлориду натрію. Капілярною піпеткою від гемометра Салі набирають 0,02 мл крові і видувають обережно в пробірку з розчином хлориду натрію, промивають цією ж рідиною капіляр. Пробірку закривають гумовою пробкою і ретельно перемішують, виходить розведення крові 1: 200. Після цього кінцем скляної палички відбираю з пробірки краплю крові і заповнюють камеру так, щоб вся поверхня, на яку нанесена сітка. була заповнена рідиною без затікання її в борозенки і без утворення бульбашок повітря. Після заповнення камеру залишають на 1 хв в спокої до осідання формених елементів. Потім підраховують еритроцити під мікроскопом в п'яти великих квадратах, розташованих по діагоналі, починаючи в лівому верхньому великому квадраті, розділеному на 16 маленьких квадратиків. У великому квадраті клітини починають рахувати з лівого верхнього маленького квадратика, а далі переходять в другий, третій, четвертий. Після верхнього ряду еритроцити рахують в нижньому, починаючи з першого правого квадрата. Кількість еритроцитів визначають за формулою:

Х = А ? 4000 ? В / Б,

де Х - кількість еритроцитів, якого ухвалено в 1 мкл крові;

А - кількість еритроцитів, полічених в 5 великих квадратах;

Б - кількість малих квадратиків в 5 великих (5 ? 16 = 80);

В - ступінь розведення крові; коефіцієнт, що характеризує обсяг рідини над одним маленьким квадратиком [6].

Підрахунок лейкоцитів в лічильної камері. Попередньо вносять в пробірку 0,4 мл рідини Тюрка. Мікропіпеткою набирають 0,02 мл крові, витирають її кінчик ватою і вносять кров в пробірку з розчинником. Не виймаючи мікропіпетки з пробірки, промивають її кілька разів верхньою частиною розчину. Пробірку закриваю пробкою і залишаю на 4 хв, при цьому злегка струшуючи. З цієї пробірки за допомогою піпетки беруть 2 краплі рідини і вносять в лічильну камеру Горяєва. Розрахунок загальної кількості лейкоцитів проводять за формулою:

Х - А ? 4000 ? 20/1600,

де Х - кількість лейкоцитів в 1 мкл крові;

А - кількість лейкоцитів у 100 великих квадратах. - множник перекладу до обсягу в 1 мкл крові. - ступінь розведення крові. - кількість малих квадратів [19].

Виведення лейкоцитарної формули. Для цього краплю крові наносять на край сухого знежиреного предметного скельця. Великим і вказівним пальцями правої руки затискають покривне скельце і ведуть його по предметному під кутом 45° до краплі крові, до стикання з її краєм. Коли кров розійдеться по лінії стик ання, тоді покривне скельце повільно рухають в напрямку ве ликого пальця під тим же кутом. Мазок повинен бути рівном ірним і тонким, з рівними краями. Його сушать на повітрі, на ньому тонкою голкою пишуть номер тварини і дату взяття крові. Для фіксації на мазок наливають 4-5 крапель метилового спирту, а через 3 хв спирт зливають, а мазок підсушують на повітрі. Висушений мазок покривають фарбою Романовського-Гімзи, розведеною дистильованою водою 1 : 3. Через 30 хв мазок промивають дистильованою водою і висушують, а потім розглядають під мікроскопом з імерсійним об'єктивом. Для цього на одну з крайніх ділянок мазка наносять краплю кедрової (імерсійної) олії і опускають об'єктив (х90). Підрахунок лейкоцитів ведуть за ламаною лінією -- меандром. На одній ділянці необхідно підрахувати 25 лейкоцитів. Всього на чотирьох ділянках необхідно підрахувати 100 лейкоцитів. Кожен лейкоцит заносять в табл. 5, що складається з 100 квадр атів: 10 по горизонталі й 10 по вертикалі. Для підрахунку форм лейкоцитів можна використати спеціальний лічильник. Після підрахунку визначають співвідношення різних груп лейкоцитів. Одержані дані порівнюють з показниками норми.

Проведено дослідження системи крові. Загальний клінічний аналіз крові досліджуваної тварини показав наступні дані (табл. 2.1):

Морфологічний аналіз крові

Таблиця 2.1

Показники крові	Дослідна проба	Норма
Гематокрит, %	63	42-47,5
Гемоглобін, г/л	182	80-150
Еритроцити, млн/мкл	12,6	5-10,7
Лейкоцити, тис./мкл	14,1	6-12
ШОЕ, мм/год	8,2	0,5-6

Обговорення результатів

Результати загального аналізу крові свідчать, що у хворого пса Рами із середнім перебігом гастроентериту показники гемоглобіну, гематокриту й еритроцитів знаходяться вище верхньої норми. Це свідчить про значне зневоднення в результаті інтенсивної втрати рідини організмом при блюванні і поносі. Якщо б у хворої собаки відзначався пронос з кров'ю, то поряд з втратою рідини відбувається інтенсивна втрата крові. Оскільки у даної собаки спостерігався пронос без крові, об'єм циркулюючої крові (ОЦК) в організмі є зменшений при збільшеному вмісті клітин крові

Підвищення ШОЕ порівняно з нормою вказує на наявність запального процесу, гострі або хронічні інфекції, отруєння.

Лейкоцитоз вказує на запальний процес в організмі, що характеризується збільшенням загальної кількості лейкоцитів на 13,3% відносно норми.

Виведення лейкоцитарної формули

Нижче наведено таблиці, в одній з яких вказані нормальні показники здорових собак (табл. 2.2), а в іншій - показники досліджуваної собаки (табл. 2.3).

Лейкоцитарна формула у здорових собак

Таблиця 2.2

Базофіли, %	Еозинофіли, %	Нейтрофіли, %	Лімфоцити, %	Моноцити, %
		Мієлоцити	Юні	Паличкоядерні	Сегментядерні
0-2	3-9	-	-	1-6	45-75	10-40	4-10

Лейкоцитарна формула у пацієнта

Таблиця 2.3

Базофіли, %	Еозино філи, %	Нейтрофіли, %	Лімфоцити, %	Моноцити, %
		Мієлоцити	Юні	Паличкоядерні	Сегментядерні
0	7	-	-	7	39	42	5

За результатами підрахунку окремих форм лейкоцитів можемо стверджувати про зсув лейкоцитарної формули вліво внаслідок підвищення кількості паличкоядерних ядерних форм нейтрофілів і зменшення сегментоядерних вказує на наявність запальних реакцій в організмі (гастроентерит), інтоксикацію, інфекційне захворювання.

Верхня межа фізіологічної норми щодо кількості еозинофілів у крові може бути результатом алергічної реакції на прийняті корми. Оскільки кожний квартал проводиться профілактична дегельмінтизація та обробка від ектопаразитів, то ризик виникнення еозинофілії, спричиненої наявністю паразитів в організмі, мінімальний. Дослідження тварини на власне паразитарні захворювання не проводилося.

Лімфоцитоз, можливо, був викликаний низькомолекулярними білками - інтерферонами, які синтезуються у відповідь на інфекційний агент в організмі.

Оскільки при важкому і вкрай важкому перебігу - нейтрофілія з дегенеративним зрушенням ядра, лімфопенія, еозинопенія і моноцитопенія, можемо зробити висновок, що перебіг захворювання середній.

Моноцити в межах фізіологічної норми.

У табл. 2.4 наведено результати біохімічного дослідження крові собаки у порівнянні з нормою.

Біохімічне дослідження крові

Таблиця 2.4

Показники крові	Дослідна проба	Норма
Загальний білок, г/л	81	55-79,2
Альбумін сироватки, г/л	31	25-33
АлАТ, МЕ/л	84	9-52
АсАТ, МЕ/л	58	11-42
Глюкоза, ммоль/л	4,5	4,3-7,3
Сечовина, ммоль/л	8,5	3,5 - 9,2
Креатинін, кмоль/л	117	26 - 120
ГГТ, МЕ/л	12	1 - 10
б-амілаза, МЕ/л	1780	685 - 2155
Лужна фосфатаза, МЕ/л	126	18 - 70
Загальний білірубін, ммоль/л	8,9	3,0 - 13,5
Кальцій загальний, ммоль/л	1,9	2,3 - 3,3
Фосфор, ммоль/л	2,4	1,13 - 3,0
Натрій, ммоль/л	133	138 - 164
Магній, ммоль/л	0,8	0,8 - 1,4
Калій, ммоль/л	4,4	4,3 - 6,2
Ліпаза, МЕ/л	160	30 - 250

Біохімічний аналіз крові здійснювався за допомогою біохімічного аналізатора BIOCHEM SA (рис. 2.1):



Рис. 2.1. Біохімічний аналізатор BIOCHEM SA

Отримані результати та їх обговорення.

У крові хворого собаки спостерігаємо підвищення кількості загального білка та альбумінів. Припускаю, це має зв'язок зі зневодненням організму Рами та втрати ним води через блювання та діарею. Механізм підвищення вмісту білків подібний до збільшення кількості формених елементів крові. З таблиці (див. табл. 2.4) видно, що функція печінки збережена щодо синтезу білку не порушена.

Пошкодження печінки у хворого на гастроентерит пса, підтверджується збільшенням активності у крові ферментів АсАТ і АлАТ, що є результатом порушення проникності і структури мембран клітин печінки та їхніх органел, внаслідок чого ці ферменти потрапляють у кров [12]. Окрім цього, частковим джерелом маркерів запалення при патологічному процесі є лейкоцити. У них відмічено збільшений вміст вище вказаних ферментів [23]. Оскільки кількість лейкоцитів є підвищеною (див.табл. 2.2), можливо саме вони є джерелом підвищення активності ензимів.

Вихід ЛФ (лужної фосфатази) з печінки у кров є результатом лізису клітин - руйнування клітин чи порушення проникності їхніх мембран.

Під час вивчення водно-електролітного обміну при гастроентериті у собаки основну увагу приділили визначенню зміни рівня іонів натрію і калію. При середньому і важкому перебігу гастроентериту відбуваються значні зміни водно-електролітного і кислотно-лужної рівноваги крові.

Показники водно-електролітного і кислотно-лужної рівноваги при гастроентериті у собак характеризується наступними параметрами: дефіцитом об'єму циркулюючої крові тій чи іншій мірі тяжкості.

Аналіз отриманих даних щодо КЛР та ОЦК. За результатами біохімічного аналізу (див. табл. 2.4.) можна зробити висновок, що втрата організмом іонів Калію не спостерігається, а Натрію - у невеликій кількості. Клітини у слизовій оболонці тонкого кишечника не здатні «компенсувати» втрату рідини через його запалення [9].

2.4 Лабораторні методи дослідження калу на прикладі вибраного клінічного випадку

Аналіз калу дає велику інформацію про стан травної системи. У мікроскопічному аналізі калу можуть бути виявлені ознаки недостатньої функціональної активності підшлункової залози або порушення всмоктування у тонкому відділі кишечнику. У випорожненнях часто виявляється слиз, велика кількість перетравлюваної і неперетравлюваної клітковини, мила. Іноді в калі виявляються клітини крові (еритроцити), які сигналізують про присутність джерела кровотечі в травній трубці.

У лабораторію був направлений ранковий свіжовиділений (в теплому вигляді) кал у кількості близько 10 г, зібраний шпателем з кількох місць у суху чисту скляну посудину з широким горлом. На стінку ємкості було наклеєно етикетку із зазначенням прізвища та ініціалів власник, вид і клички хворої тварини, масу, вік, назву дослідження і дату.

При макроскопічному дослідженні визначають колір, щільність, форму, запах, домішки (слиз, гній, кров, шлунково-кишкові паразити і випадкові сторонні тіла). Слиз утворюється у вигляді грудочок або плівок різної величини на поверхні калу. Гній має вигляд жовтуватих грудочок. Частіше він перемішується зі слизом чи калом. Кров у калі зустрічається у вигляді згустків різної величини на поверхні або змішаною з гноєм і слизом.

При мікроскопічному дослідженні (методом нативного мазка) калу виявляють м'язові волокна, рослинну клітковину, нейтральний жир, жирні кислоти, мила, лейкоцити, еритроцити, кишковий епітелій, слиз, яйця гельмінтів та ін.

Аналіз отриманих результатів.

При макроскопічному дослідженні у калі було виявлено:

Консистенція: рідка (в нормі ковбасоподібна)

Щільність: не щільний (в нормі не щільний)

Форма: не оформлений кал (в нормі оформлений)

Запах: солодкуватий (в нормі специфічний)

Домішки: відсутні

При мікроскопічному аналізі відмічено наступне

Краплі жиру (в нормі відсутні)

Клітини ентероцити

Неперетравлені рештки корму - залишки рослинної клітковини



Висновки щодо аналізу калу:

1.Отримані результати дають можливість припускати порушену функцію кишечнику та зменшення здатності перетравлювати окремі компоненти корму і всмоктувати продукти розпаду складних структур.

2.У собаки Рами спостерігається запалення кишечника (ентерит) на фоні дегідратації, спричиненої блюванням і проносом.

3.Стеаторея (наявність жиру у калі) також може свідчити про недостатність підшлункової залози або дискінезію жовчних протоків.

РОЗДІЛ 3. ПІДХОДИ ДО ПРОВЕДЕННЯ ЛАБОРАТОРНОЇ ДІАГНОСТИКИ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ ПРИ ДОСЛІДЖЕННІ МЕТАБОЛІЧНИХ ПРОЦЕСІВ ТА ЇХ ЗМІН В ОРГАНАХ СИСТЕМИ ТРАВЛЕННЯ

3.1 Значення диференційної діагностики та правильності проведення лабораторних досліджень при виявленні хвороб системи травлення

Необхідно пам'ятати про те, що зустрічаються і змішані захворювання та різні форми прояву, у зв'язку з чим лікування завжди підбирається індивідуально для кожної тварини. Гострі, підгострі перебіги захворювання органів травної системи найкраще всього лікувати комплексно і тривалий час, щоб процес не зсунувся в бік хронічного запалення. За хронічного запалення слід проводити регулярне динамічне спостереження за станом тварини, проводити аналізи крові, сечі, калу, ендоскопію, робити УЗД, рентген із введенням контрастної речовини (Барію), щоб вчасно діагностувати періоди повторення та загострення [3].

Щоб братися за профілактику захворювання органів травної системиту, у т.ч. кишечнику, треба запобігати появі метаболічних порушень у клітинах кишечнику та одразу починати лікування. А найкраще - регулярно проводити диспансеризацію тварин, як мінімум раз на рік, а при наявності показань - два рази на рік.

Правильність постановки діагнозу залежить від правильної диференціації хвороби. Оскільки гастроентерит із клінічними ознаками проносу може бути спричинений бактеріями (кампілобактеріями, патогенними штамами кишкової палички, цитробактеріями, сальмонелами, клебсіелами, хелікобактерами), вірусами (корона вірусами, парвовірусами, каліцивірусами, рота вірусами), найпростішими, гельмінтами, продуктами-алергенами, треба робити комплексну і диференціальну діагностику. Слід враховувати також дані анамнезу (систематичне незбалансоване годування відносно білків і вуглеводів, застосування токсичних препаратів, засобів із проносною дією та ін.., біохімічні показники.

3.2 Новітні підходи у лабораторній діагностиці метаболічних порушень в органах системи травлення та організмі

Більшість сучасних методів діагностики хвороб дають можливість чітко встановити діагноз, проте ці методи потребують витрат часу, що є недоліком. Також однією із проблем є складність у заборі біоматеріалу (крові, сечі, калу) у тварин. На сьогоднішній день розроблені прилади експрес-діагностики. В гуманній медицині таким приладом є «Автоматичний транскутанний аналізатор формули крові» (рис. 3.1), який дозволяє без забору крові протягом 180-720 секунд отримати 131 параметр життєдіяльності організму людини. Для спеціалістів ветеринарної медицини даний прилад міг би спростити роботу лаборантів і поліпшити точність лабораторних досліджень, а особливим плюсом було би збереження цілісності рук лікарів та асистентів від подряпин та укусів.

Рис. 3.1. «Автоматичний транскутанний аналізатор формули крові»

Прилад підходить однаково як для повсякденної роботи, так і для вирішення складних діагностичних завдань, коли кількість і сукупність різних симптомів і аналізів не можуть визначити до кінця клінічну картину.

Об'єктивне оцінювання стану організму і параметрів виражається кількісно в загальноприйнятих для кожного параметра міжнародних одиницях СІ.

У ветеринарних клініках України використовують аналоги наведеного вище приладу, такі як: автоматичний гематологічний аналізатор Mythic 18 VET.

Моя особиста пропозиція полегшити та покращити роботу ветеринарних лікарів і лаборантів - це запровадження експрес-тестів, таких як створено для аналізу сечі. Для цього необхідно буде отримати сироватку крові хворих тварин та в епіндорф або пробірку занурити тест , зміна кольору якого вказувала би на відповідні зміни окремих показників.

ВИСНОВКИ

Гастроентерит - інфекційне або неінфекційне захворювання, яке клінічно характеризується блювотою, проносом, пригніченням, підвищенням температури, втратою апетиту. Діагностика будь-якого захворювання має бути комплексною, але завдяки лабораторній діагностиці можна досить чітко встановити, який орган є вогнищем патологічного процесу.

Зниження функціональної активності тонкого відділу кишечнику при гастроентериті призводить до:

- порушення всмоктування поживних речовин із просвіту кишечнику у кров;

- збільшення порозності судин, патологічне всмоктування токсинів, продуктів неповного розпаду компонентів корму, бактерій у кров і спричинення інтоксикації і сепсису (у випадку з бактеріями)

- погіршення загального стану тварини, голодування, кахексії.

У практичній частині дослідження було проведено лабораторну діагностику крові і калу собаки лабрадора Рами. Кал досліджували макроскопічно і мікроскопічно і порівняно із клінічними ознаками і результатами аналізів крові.

У крові досліджуваної собаки визначали гемоглобін за методом Салі, підрахунок кількості еритроцитів і лейкоцитів проводився у камері Горяєва. У мазках крові, забарвлених за Романовським-Гімзою, визначалася лейкоцитарна формула. Швидкість осідання еритроцитів визначалася за методом Панченкова, гематокрит - в центрифузі при 1,5 тис. Об / хв 30 хв.

Всі біохімічні дослідження сироватки крові здійснювалися із використанням біохімічного аналізатора «BIOCHEM SA».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1 Бутенков А.И. Совершенствование методов диагностики и лечебных мероприятий при гастроэнтеритах у собак. Автореферат. - Саратов 2015. - С. 7.

2.Бутенков А.И. Дифференциальная диагностика болезней собак, протекающих с симптомом рвоты. /А.И. Бутенков. // Новое в диагностике, терапии и профилактике незаразных болезней. Сборник научных трудов. - Ростов-на-Дону изд-во «ЦВВР», 2012. - с. 51-52.

3.Георгадзе А.К. Современные принципы иммунокоррекции в лечении острого панкреатита / А.К. Георгадзе, А.А. Георгадзе, Н.И. Гудкова // 1 Сосков. Междунар. Конгрес хирургов. - М., 2012. - С. 211-223.

4 Крылова О. Диагностика и методы лечения алиментарных гастроэнтеритов собак в клинике "Ваш ветеринар": Диссертация - Воронеж, 2015. - С. 26-31..

5.Кирк Р., Бонагура Д. Современный курс ветеринарной медицины. - М.: Аквариум, 2014. - 1375 с.

6.Кондрахин И.П. (ред.) Методы ветеринарной клинической лабораторной диагностики: Справочник. -- М.: Колос, 2015. -- 520 с.

7.Левченко В.І. Ветеринарна клінічна біохімія / В.І. Левченко [та ін.] ; за ред. В. І. Левченка і в. Л. Галяса. - Біла Церква: [б. В.], 2002. - 400 с.

8.Левченко В. І. Внутрішні хвороби тварин частина 1. Підручник. Кондрахін і. П., Влізло В. В., Головаха М. О. Та ін. - Біла Церква, 2012. - С. 434-442

9.Мазуркевич А.Й. Фізіологія сільськогосподарських тварин: Підручник для студентів біолого-технологічного факультету. / А.Й. Мазуркевич, В.О. Трокоз, В.І. Карповський, М.П. Ніщеменко та ін. - Нова книга: Вінниця, 2015. - 370 с.

10.Мейер Д., Харви Д. Ветеринарная лабораторная медицина. Интерпретация и диагностика. М.: Софион, 2016. -- 456 с.

11.Мельничук Д.О. Ветеринарна клінічна біохімія: Навчальний посібник / Мельничук Д.О., Мельничук С.Д., Грищенко В.А., Томчук В.А., Цвіліховський В.І., Калінін І.В., Спиридонов В.Г. ---- 451 с.

12.Медведева М. Клиническая ветеринарная лабораторная диагностика. - М.: Аквариум, 2014. - 405 с.

13.Сидоров А.М., Субботин В.В. Основы Профилактики Желудочно-Кишечных Заболеваний Новорожденных Животных // Ветеринария. - 2014. - №1. - с. 37.

14.Tomchuk v. A. Veterinary clinical biochemistry: textbook, part 1 / v. A. Tomchuk, v. A. Gryshchenko, v. I. Tsvilikhovskyi. - k.: цп «компринт», 2016. - 268 с.

15.Томчук В.А.Лабораторна діагностика порушень метаболізму при патології внутрішніх органів: до занять з дисципліни «спеціальна біохімія» фахівців ОС «Магістр», ч. 1 / в. А. Грищенко, в. А. Томчук. - к.: цп «компринт», 2016. - 169 с.

16.Хомич В. Т. Особливості ультраструктурних змін епітеліоцитів з посмугованою облямівкою слизової оболонки порожньої кишки у перехворілихна ентеропатологію телят / В. Т. Хомич, В. А. Грищенко // Біологія Тварин. - 2004. - Т. 6, № 1-2. - с. 332-338.

17.Шахов А.Г. Актуальные проблемы болезней молодняка в современных условиях // ветеринарная патология. - 2013. - №2. - с. 6-7.

18. S. P. Poberezhets dynamics of morphological and biochemical of dog`s blood parameters after treatment generalized form of demodicosis and its prevention // Guideline for Treatment of Canine Demodecosis. - 2014. - 44 p.

19.J.Jerry Kanenko, John W. Harvey, Michael L.Bruss Clinical biochemisty of domestic animals. Book. The 6th edition. 916 p. - pages 821-837

20.E.V. Kuryatova Blood biochemical parameters of weaned piglets at non-specific gastroenteritis before and after treatment.

21 Mia A.S. Serum values of amylase and pancreatic lipase in healthy mature dogs and dogs with experimental pancreatitis / A.S. Mia, H.D. Koger, M.M. Tierney // Am. J. Vet. Res. - 1978. - n 39(6). - p. 965-969.

Размещено на Allbest.ru