Особливості організації збалансованих агроландшафтів з використанням фітомеліоративних заходів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут гідротехніки і меліорації УААН

Особливості організації збалансованих агроландшафтів з використанням фітомеліоративних заходів

Ясенчук Т.О., м.н.с., аспірант

Висвітлено значення лісомеліоративних заходів у боротьбі з ерозією ґрунтів, що має місце у агроландшафтах Лісостепу України

The article presents importance of forest melioration in contest with soils erosion in agrarian landscapes of forest-steppe zone of Ukraine

Раціональне використання земель та їх охорона - головне соціально-економічне та екологічне завдання сучасного суспільства, найважливіша передумова національної безпеки держави. Особливо актуальною ця проблема є для України, оскільки її земельні ресурси зазнають надзвичайно великих антропогенних навантажень і деградують досить високими темпами. У ХVII - ХХ століттях бурхливий розвиток промисловості та розширення площ для землеробства особливо вплинув на стан природних ландшафтів Лісостепу нашої країни, порушив їх нестійку динамічну рівновагу, спричинив розбалансування функцій саморегуляції, самоочищення та самовідновлення, що стало причиною інтенсифікації деструктивних процесів, посушливих явищ і катастрофічних неврожаїв.

Наша держава, має один з найвищих у світі рівнів сільськогосподарської освоєності та розораності. Так при загальній площі України 60,4 млн. га у нас розорано 56,9 % території, переважно з екстенсивним напрямом використання земельних ресурсів, їх безплатність для всіх землекористувачів, відсутність надійного господаря і дбайливого власника землі призвели до того, що покинуті землі, які не засіяні, не орються, не залужені, не заліснені не відпочивають, а потерпають від надвисоких врожаїв бур'янової навали, яка увесь свій вегетаційний період висмоктує поживні речовини з ґрунту. [1, 2]

Звісно, що ці фактори призвели до кардинальних змін природного середовища сільськогосподарських районів обумовлених тим, що на площах угідь змінюються потоки речовини, порушується твердий, рідкий і розчинений стік. Знищення лісів збільшує змив ґрунту, твердий стік річок, призводить до замулювання русел, водосховищ, заплавних масивів. Витрати водотоків при скороченні лісових площ на 10% знижуються в середньому на 5%. Активна міграція елементів по схилах, їх швидке надходження у водоймища з одночасним скороченням стоку приводить до сильного забруднення поверхневих вод. [3]

До основних антропогенних чинників, що призводять до негативних змін в ґрунтах, відносять порушення в техніці обробки, застосуванні мінеральних добрив, використовуванні важких машин і механізмів при здійсненні сільськогосподарських робіт, недостатнє використовування органічних добрив, вапняних матеріалів, відсутність догляду за меліоративними системами.

Зниження родючості сільськогосподарських земель, посилення на них ерозійних процесів великою мірою зумовлено тим, що в останні 15 років держава різко скоротила асигнування на охорону і покращення земельних ресурсів, а сільськогосподарські підприємства через кризовий фінансовий стан неспроможні здійснювати інвестування землеохоронних та протиерозійних заходів за рахунок власних коштів. Всі ці проблеми, обумовлені техногенним підходом до сільськогосподарського виробництва, який якщо не повністю ігнорував питання екології і раціонального природокористування, то в крайньому разі, не вважав ці проблеми актуальними. Агротехнології обробітку в сільському господарстві довгий час були орієнтовані на отримання високого врожаю, не надаючи особливого значення проблемам відновлення родючості. Отже, за такої тенденції ґрунти за короткий проміжок часу в історії ґрунтоутворення можуть зазнати катастрофічних змін і потребують вжиття невідкладних заходів по їх захисту та охороні від негативних ерозійних процесів, забруднення та погіршення екологічного стану. Стратегічними цілями в реалізації заходів з охорони земель мають бути:

– формування в усіх землеробських районах високопродуктивних, ерозійностійких та екологобезпечних агроландшафтів, які мали б належні рівні саморегуляції і були збалансовані з довкіллям завдяки оптимальним співвідношенням між різними елементами природного середовища та його основними екосистемами;

– запровадження еколого-ландшафтного землеробства з оптимальним співвідношенням сільськогосподарських угідь (рілля, луки, пасовища, сади), а також лісів, водойм, заповідників;

– забезпечення раціонального, невиснажливого, ґрунтозахисного та екологобезпечного землекористування в інтересах ефективного і сталого соціально-економічного розвитку;

– закріплення яруг і балок живими огорожами і залісення їх окраїн та верхівок, залісення пісків і горбів, безстічних мікропонижень непридатних для ріллі з метою збільшення вологості повітря, затримки снігу на відритих ділянках полів та переведення поверхневого стоку у ґрунтовий;

– комплексний науково обґрунтований підхід до процесів використання, збереження та відтворення родючості сільськогосподарських угідь, здійснення збалансованих землемеліоративних і землеохоронних заходів з урахуванням особливостей природнокліматичних зон;

– створення водоймищ у безстічних мікропониженнях, будівництво гребель в улоговинах і балках та влаштування колодязів з променевими трубами-накопичувачами на колекторах дренажної системи;

– охорона русел рік від забруднення і берегів від обвалів створенням деревної рослинності вздовж берегів;

– впровадження контурно-меліоративної організації території, що передбачає обробку ґрунту по горизонталям місцевості, посадку лісосмуг по горизонталям, будівництво водозатримуючих валів, валів-доріг.

Поряд з цим мають здійснюватися і інші протиерозійні заходи, які не потребують значних капітальних затрат, а саме: недопущення розміщення просапних культур в ґрунтозахисних сівозмінах і на схилових землях, проведення оранки тільки впоперек схилів, закріплення контурних рубежів і меж полів наорними валами та посівами багаторічних трав.

Проте зберігаються тенденції формування техногенного природоруйнуючого типу розвитку АПК, що ведуть до екологічної кризи в сільському господарстві. Зовнішніми проявами цієї кризи стали зменшення родючості, великомасштабна деградація і втрати сільськогосподарської землі через ерозію, зменшення вмісту гумусу в ґрунті і поживних речовин і ін. [4]

У зв'язку з необхідністю визначення сучасного стану розвитку сільського господарства на меліорованих землях Росії були узагальнені результати досліджень учених-меліораторів, які направлені на оцінку наслідків меліоративної і водогосподарської діяльності і розробку заходів по попередженню виникаючих при цьому негативних процесів, та формулювання основних положень теорії створення екологічно безпечних систем комплексної меліорації в сучасних умовах.

Основними з яких при формуванні агроландшафту є:

– створення динамічної стійкості і екологічної рівноваги агроландшафту за рахунок перманентного притоку енергії для компенсації енергетичних затрат на культивування рослин і відновлення ґрунтової родючості за допомогою комплексних меліорацій, агротехнічних і агрохімічних заходів;

– наявність балансу органічної речовини і біогенних елементів у ґрунті;

– формування систем комплексних меліорацій повинні бути в першу чергу: геосистемним, екологічним, соціально-економічним, агромеліоративним, з можливістю моделювання родючості і управління режимами меліорації та ін.

Розроблена методологія формування моделювання агроландшафту в комплексі меліоративних заходів, основаних на агромеліоративному районуванні з використанням ГІС, і визначенні приросту потенційної продуктивності за рахунок меліорації. [5].

Перехід до ринкових умов господарювання створив об'єктивну основу для подолання негативних наслідків антропогенного впливу. І крупні, і мілкі виробники сільгосппродукції об'єктивно зацікавлені не тільки в її зростанні, але і збереженні високої якості землі, яку вони або орендують, або є її власниками. Виробники зацікавлені не тільки в максимізації прибутку від реалізації продукції, але і в збереженні і навіть покращенні якості земельної власності.

Екологічне значення площі лісів у Лісостеповій зоні дуже велике. Висока сільськогосподарська освоєність цієї території, розораність сільгоспугідь, їх недостатня захищеність від деструктивних процесів, обумовлюють необхідність особливого підходу тут до організації системи ведення сільського господарства, де ландшафтно-меліоративна система базується на оптимізації співвідношення між лісовими, сільськогосподарськими і водними угіддями, максимальному насиченні сівозмін ґрунтозахисними і ґрунтововідновлювальними культурами (зернобобовими, багаторічними і однорічними травами). В перспективі площа лісів має бути доведена до оптимальної протиерозійної лісистості. Вона може бути збільшена за рахунок лісонасаджень на схилових землях, заліснення ярів, балок та інших малопродуктивних земель, що стане шляхом до створення агролісомеліоративних комплексів - ефективних інженерно-біологічних систем, які забезпечать сталий розвиток усіх агроекосистем, що знаходяться у межах їх меліоративного впливу. Вони просторово диференціюють окремі угіддя, впливаючи таким чином на перерозподіл потоків речовини, енергії та інформації, і є постійно діючим фактором, що забезпечує стабільність еколого-біологічних процесів у саморегуляції та самовідновленні ландшафтних комплексів. [6, 7]

Тобто мова йде про систему заходів постійної дії: полезахисні лісосмуги, дороги, гідротехнічні споруди, інфраструктури безпечного скидання поверхневого стоку тощо. Це своєрідний каркас ґрунтоохоронного і екологічно збалансованого агроландшафту. Формування екологічно сталих агроландшафтів є не лише процесом створення протиерозійних систем для пригнічення ерозійних процесів, а й глобальним стратегічним системним напрямком, який спроможний поєднати в собі знання й управління всіма складовими елементами ландшафтної сфери життєзабезпечення людства.

Враховуючи вказані властивості агролісомеліорацій, важливе природоохоронне та соціальне їх значення, захисні лісові насадження повинні створюватись під егідою держави і належним чином охоронятись як загальнонародна власність. Оскільки агролісомеліоративні комплекси розрізняються за функціональним призначенням і місцезнаходженням, то вони можуть мати загальнодержавне значення, природно-регіональний, обласний, районний та місцевий рівень.

Як відомо, створити комплекс лісомеліоративних насаджень можливо лише через кілька десятиліть, коли вони досягнуть проектної захисної висоти та віку. Можливо, настав час остаточно відповісти на насущне питання сьогодення про спроможність протистояти природі посушливого Лісостепу, єдиного науково-обгрунтованого агрономічно-лісомеліоративного комплексу як нового антропогенного чинника стабілізації сільськогосподарських ландшафтів.

Ці комплексні заходи мають велике значення у практичній реалізації основного положення вчення В.В. Докучаєва про оптимальне співвідношення угідь в тому числі лісових об'єктів і захисних лісових насаджень. У сучасних умовах воно повинно базуватись на чітких інженерно-біологічних розрахунках відповідно до кліматичних особливостей регіонів та ступеня антропогенної трансформації агроландшафтів. При оптимальному їх формуванні повинно розраховуватись співвідношення елементів водного і теплового балансів. Завдяки коригуванню радіаційного балансу можливе суттєве його зниження, зменшення нагрівання поверхні і скорочення випаровування ґрунтової вологи, що позитивно вплине на біокліматичний потенціал агроландшафтів. Аналіз прогнозно-ресурсного врожаю зернових у системах лісових смуг засвідчив, що при застосуванні ефективних технологій обробітку ґрунту навіть у несприятливі за кліматичними ресурсами роки, можливе не лише досягнення сільськогосподарськими культурами прогнозованого рівня врожайності, а і можна попередити ерозію та дефляцію ґрунтів і створювати умови для найповнішого природного зволоження і економного його використання рослинами. [2]

Важливою умовою раціональної організації агроландшафтів на меліорованих землях є виділення захисних і перехідних зон. Захисні зони повинні включати водоохоронні смуги, санітарно-захисні лісонасадження між житловими масивами і фермами, а також невеликі ділянки лісу посеред сільськогосподарських угідь. Перехідні зони мають виконувати буферну роль і зменшувати негативний вплив окремих видів землекористування на агроландшафти.

Іншою визначальною умовою раціонального облаштування агроландшафтів на меліорованих землях є збереження місцевого екологічного різноманіття, як основи стабільності і високої біологічної продуктивності ландшафту.

При його окультурюванні важливо зберігати вид, характерні риси й особливості, оптимальні співвідношення між площами поля і лісу, що дасть можливість створити умови для збалансованості і самовідновлюваності ландшафтів.

У поліських регіонах і на нечорноземних перезволожуваних територіях оптимальний відсоток лісистості становить у середньому 30-33%. Окремі дерева, які знаходяться між полями і на межах угідь, необхідно зберегти, вони стають їхньою структурною частиною. Площі, зайняті деревами і чагарниками у межах контурів меліорованих угідь, мають становити 5--7% у рівнинних районах і до 10--15% в умовах розчленованого хвилястого рельєфу. Тут деревинно-чагарникова рослинність виконує протиерозійні, водоохоронні та ландшафтно-захисні функції.

Окремі малородючі ділянки і неугіддя, такі, як піщані пагорби, постійно перезволожені ділянки напірного водного живлення, круті схили тощо, слід зберігати в контурах меліорованих площ у цілинному стані, тобто не включати у склад сільськогосподарських угідь.

За традиційного підходу до планування землеустрою і проведення меліоративних робіт виходили, передусім з інтересів сільського господарства: створювали великі поля правильної конфігурації з вирівняним рельєфом, однорідним водно-повітряним режимом. За раціональну форму полів приймали прямокутник із співвідношенням сторін від 1:2 до 1:5. Оптимальним розміром поля вважалось 200--500 га. У реальних умовах через локальні ландшафтні відмінності досягти рекомендованих параметрів не завжди вдавалося. Крім того, останні дослідження показують, що найбільша економія робочого часу спостерігається на ділянках площею до 50 га. На ділянках площею 50--100 га економія часу незначна, а на площах понад 100 га вона не простежується взагалі. Отже, повсюдне збільшення площ оброблюваних полів нераціональне ні з економічної, ні з екологічної точок зору. Тому можна вважати, що оптимальний розмір осушуваного поля повинен становити 35 - 65 га і відзначатися більш гармонійним поєднанням вимог землекористування і структур природних ландшафтів. [8, 9]

Кінцевим результатом впливу природних біогеоценозів на агроекосистеми є підвищення врожайності на 10--15%. Різноманіття в агроландшафтах, створене шляхом чергування природних екосистем та агроекосистем, підвищує стабільність агроландшафтів, зберігає їхню саморегулюючу здатність, продуктивність, посилює естетичний і рекреаційний потенціал.

лісомеліоративний ерозія ґрунт агроландшафт

Література

1. Програма проведення засідання круглого столу: "Проблеми екологобезпечного землекористування та шляхи їх вирішення". - Суми, 2005, http://іntro.ua.

2. Ведмідь М., Гладун Г., До 110-ої річниці початку діяльності експедиції В.В. Докучаєва // Історія та сучасність захисного лісорозведення. - Луганськ, 2005, http://lisnik.ua/.

3. Карловский В.Ф. Влияние мелиорации земель на окружающую среду // Воздействие сельского хозяйства на окружающую среду Издательство «БелНИИМиВХ», - Минск, 1989, http://revolution.allbest.ru/agriculture/.

4. Шилин А.В., Мелихов В.В. Состояние мелиоративного фонда, проблемы и пути их решения // Вестник АПК, №8, август 2006.

5. Отчет о научно-производственной деятельности ГНУ ВНИИГиМ в 2001-2005 гг. http://www.vniigim.ru.

6. Іванух Р.А., Дусановський С.Л., Білан Є.М. Аграрна економіка і ринок, - Тернопіль, "Збруч", 2003. c.-305.

7. Гладун Г.Б. Організаційно-правові аспекти агролісомеліорації в Україні // УкрНДІ лісового господарства і агролісомеліорації їм. Г.М. Висоцького, - Харків, 2006, http://agrilies.ua/.

8. Маслов Б.С, Минаев И.В. Мелиорация и охрана природ. - М.: Россельхозиздат, 1985. с.-271.

9. Трускавецький Р.С., Шмоток В.І., Насєдкін І.Ю. Агроландшафтне улаштування осушуваних земель // Сучасний стан, основні проблеми водних меліорацій та шляхи їх вирішення. - Київ, Аграрна наука, 2001, с.-176-179.

Размещено на Allbest.ru