Моніторинг племінної бази спеціалізованого м’ясного скотарства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Моніторинг племінної бази спеціалізованого м'ясного скотарства

Л. Вишневський, С. Войтенко

Анотація

Наведена оцінка генофонду галузі спеціалізованого м'ясного скотарства в племінних господарствах України вказує на значну варіативність основних показників продуктивності тварин, які залежить від генотипових та паратипових чинників.

Ключові слова: галузь м'ясного скотарства, породи, жива маса, продуктивність. м'ясне скотарство молочність племінний

The assessment of the gene pool of specialised meat cattle breeding in livestock hozyaistvo of Ukraine points to a considerable variability of main parameters of productivity of animals that depend on genotyping and partitioned factors.

Keywords: beef cattle industry, breed, live weight, productivity.

Важливим резервом при виробництві яловичини є підвищення генетичного потенціалу порід, яких розводять сьогодні в Україні. Виробництво даного виду м'яса в нашій країні здебільшого узгоджується із використанням великої рогатої худоби молочних та молочно-м'ясних порід як за чистопородного розведення, так і схрещування. Проте останні роки значним резервом яловичини є тварини спеціалізованих м'ясних порід великої рогатої худоби. В Україні галузь спеціалізованого м'ясного скотарства представлена такими породами: абердин-ангуською, волинською м'ясною, герефордською, лімузин, п'ємонтезе, південною м'ясною, поліською м'ясною, світлою аквітанською, симентальською м'ясною, сірою українською, українською м'ясною, шароле та знам'янським типом поліської м'ясної породи. Найбільша кількість племінних господарств утримує абердин - ангуську породу, волинську м'ясну і симентальську м'ясну. Тварини породи п'ємонтезе і герефордської утримуються тільки в одному племінному господарстві. Безперечна перевага за кількістю племінних господарств у галузі належить Волинській, Рівненській і Київській областям.

За типом тілобудови, продуктивними та біологічними особливостями сучасні породи м'ясної худоби поділяють на чотири групи: скороспілі, середні, великі довгорослі і зебувидні. До скороспілих тварин, для яких характерні невелика жива маса в дорослому віці, дуже висока скороспілість формування й інтенсивне відкладання жиру, в Україні відносяться горефордська, абердин-ангуська, лімузин і волинська м'ясні породи. До великих довгорослих порід, для яких характерні високі прирости до 21- місячного віку, невеликий вміст жиру, достатній вихід і якість туші відносяться українська м'ясна порода, симентальська м'ясна, шароле, світла аквітанська і п'ємонтез. Решту порід можна віднести до середніх за швидкістю росту, хоча така оцінка може бути не зовсім об'єктивною з огляду на наявність в породах особин, які ухиляються в той чи інший бік від середнього значення відповідної ознаки.

У переважній більшості порід великої рогатої худоби м'ясного напряму продуктивності створений тип тварин з високим генетичним потенціалом щодо виходу м'яса. Однак, щоб його реалізувати, потрібні відповідні умови, в тому числі і для вирощування більш масивних бугайців і теличок, порівняно із наявними, оскільки інтенсивність росту тварин узгоджується із їхньою живою масою і корелює із формуванням м'язової тканини в молодому віці. Від умов вирощування молодняка залежить стан здоров'я тварин, їх продуктивність, відтворна здатність й строки продуктивного використання. Вважається, що для збільшення виробництва яловичини, покращення її якості, необхідно вирощувати молодняк на рівні 800-900 г середньодобових приростів. Резервом інтенсивного нарощування м'язової тканини слугує білок, який надходить з кормом, проте його значне збільшення в раціоні, з одного боку, сприяє підвищенню середньодобових приростів, передзабійної живої маси та маси туші, але з іншого - приводить до збільшення вмісту жиру в найдовшому м'язі спини та підвищення калорійності м'яса. Тому для запобігання негативних наслідків годівлі тварин для кожної породи великої рогатої худоби м'ясного напряму продуктивності встановлена оптимальна жива маса в різні вікові періоди, дотримання якої забезпечить прояв генетичного потенціалу за бажаними ознаками продуктивності.

Мета роботи.Ураховуючи, що розведення великої рогатої худоби спеціалізованих м'ясних порід може суттєво впливати на вирішення проблеми забезпечення населення продукцією тваринництва як за чистопородного розведення, так і схрещування, нами був визначений стан даної галузі за позиціями численності поголів'я в племінних господарствах, живої маси корів і бугаїв-плідників, а також молодняка у різні вікові періоди їх росту, відтворної здатності і молочності корів. Моніторинг галузі м'ясного скотарства в суб'єктах племінної справи зроблено за зведеними звітами по бонітуванню тварин по таких породах: українською м'ясною, волинською м'ясною та її ковельським внутріпородним типом, поліською м'ясною та її знам'янським типом, симентальською м'ясною, південною м'ясною, сірою українською і абердин-ангусою.

Результати досліджень. На початок 2013 року в племінних господарствах України, які розводили вищевказані породи м'ясної худоби, утримувалося 40176 голів тварин, серед яких 434 голови (1,8%) бугаїв-плідників і 17952 голів (44,7%) корови. Українська м'ясна порода утримувалася в 5 суб'єктах племінної справи Дніпропетровської, Полтавської, Сумської і Чернігівської областей. Волинська м'ясна - 32 суб'єктах племінної справи Волинської, Київської, Львівської і Рівненської областей. Ковельський тип волинської м'ясної - 8 суб'єктах племінної справи Волинської областей. Поліська м'ясна - 16 господарствах Вінницької, Донецької, Житомирської, Львівської, Рівненської, Хмельницької і Чернігівської областей. Знам'янський тип поліської м'ясної породи в 5 господарств Кіровоградської і Чернігівської областей. Південна м'ясна - 8 господарств Донецької, Миколаївської, Одеської і Чернігівської областей. Симентальська м'ясна порода розводилася в10 господарств І.-Франківської, Київської, Черкаської, Чернівецької і Чернігівської областей. Сіра українська порода - у 3 суб'єктах племінної справи Дніпропетровської, Донецької і Херсонської областей. Абердин-ангуську породу розводили у 36 суб'єктах племінної справи Вінницької, Волинської, Донецької, Житомирської, І.-Франківської, Київської, Рівненської, Харківської, Хмельницької, Черкаської і Чернігівської областей.

Усі бугаї-плідники вищевказаних порід належали до чистопородних тварин. Найбільша кількість плідників, 109 і 93 голів відповідно, належали до абердин-ангуської та волинської м'ясної породи, а найменше бугаїв-плідників, 13 і 18 голів, утримувалося в племінних господарствах по розведенню знам'янського типу поліської м'ясної та сірої української порід. Серед загальної кількості корів м'ясного напряму продуктивності найбільше маток відносилося до абердин-ангуської породи - 4835 голів і волинської м'ясної -3689 голів, а найменше до сірої української - 411 голів та знам'янського типу поліської м'ясної породи -777 голів. Наявність чистопородних та ІVпокоління корів характерно для племінних стад ковельського типу волинської м'ясної породи, знам'янського типу поліської м'ясної і сірої української порід. В інших породах знаходиться частина не чистопородних корів, що узгоджується із створенням відповідних типів в породах чи є наслідком поглинального й ввідного схрещування.

Оцінювання бугаїв-плідників за живою масою у віці 2 роки вказує на перевагу за живою масою на 18,2…207,3кг плідників південної м'ясної породи над представниками інших досліджуваних порід, що може бути результатом належності тварин до генотипів з різною швидкістю рості і тілобудови, а також залежати від умов годівлі й утримання худоби (табл. 1). При цьому слід звернути увагу на значну мінливість показника у межах однієї породи, яка в окремих випадках перевищує різницю між породами.

В трьохрічному віці бугаї-плідники усіх досліджуваних порід мали середню живу масу на рівні 769,1±12,25кг. При цьому найбільш масивними були плідники української м'ясної породи 853,6±5,36кг, а найменшу живу масу мали представники абердин-ангуської породи 693,4 ±14,98кг, що дає змогу чітко розподілити породи за типом тілобудови та швидкістю росту тварин.

З віком тенденція переваги за живою масою бугаїв-плідників дещо змінилася й у 5-річному віці та старше найбільша жива маса була характерна для особин волинської м'ясної породи 1002,9 ± 11,06 кг, а найменша - симентальської м'ясної, відповідно, 797,2 ± 56,17кг. Згідно установленого коефіцієнту мінливості, результативною селекція за живою масою у дворічному віці серед бугаїв-плідників буде в стадах абердин-ангуської (C_v =29,4%), південної м'ясної (C_v =17,8%), симентальської м'ясної (C_v =11,7%) і української м'ясної (C_v =10,2%) порід.

1.Розподіл корів і бугаїв-плідників за живою масою(кг)

Проте така варіативність коефіцієнту мінливості живої маси тварин у межах порід свідчить також про неоднорідність та не консолідованість стад.

Корови досліджуваних м'ясних порід у 3- річному віці теж були не однорідними за живою масою. За середнього значення ознаки на рівні 461,1 ± 3,08кг перевагу мали корови української м'ясної породи 525,0 ± 7,89кг за найменшої живої маси у представниць абердин-ангуської породи - 436,9± 4,45кг(табл. 1). У п'ятирічному віці і більше найбільша жива маса виявлена у представниць української м'ясної породи - 596,2±10,23 кг, а найменша -абердин-ангуської породи - 520,8±4,96кг при середній величині показника -551,9± 3,37кг, що здебільшого обумовлено породними особливостями тварин.

Оцінка відтворної здатності корів м'ясних порід засвідчила, що міжотельний період в цілому за досліджуваними породами становив 375,1±4,81днів (табл. 2). При цьому більш тривалий міжотельний період характерний для корів симентальської породи - 411,6 днів та знам'янського типу поліської м'ясної породи - 398,4 днів. Найменшим міжотельним періодом характеризувалися корови сірої української і волинської м'ясної порід, відповідно, 361,5 та 366,4 днів. Слід вказати, що для досліджуваних м'ясних порід характерний не високий коефіцієнт мінливості ознаки - у середньому 8,5%, що вказує на відносну однорідність корів та не ефективність добору в напряму скорочення міжотельного періоду. Найбільша варіативність ознаки характерна для корів абердин-ангуської (C_v =18,8%), сірої української (C_v =12,3%) і симентальської м'ясної (C_v =11,0%) порід.

2. Відтворна здатність корів

Нами встановлено, що серед досліджуваних порід м'ясного напряму продуктивності вік першого отелення у корів в середньому становив 26,6 місяців за варіювання ознаки від 24,1 місяців у корів-первісток української м'ясної породи до 27,4місяців - абердин-ангус (табл. 2). Слід вказати, що частину корів симентальської м'ясної, волинської м'ясної, абердин-ангуської, поліської м'ясної породи та її знам'янського типу в племінних господарствах осіменяють штучно, але ця частка не суттєва. В основному використовується природне парування самиць.

Оцінка корів м'ясних порід за молочністю дала змогу зробити висновок про певну різницю між самками, залежно від швидкості їх росту й формування та стад. Так, серед корів-первісток досліджуваних порід молочність змінювалася від 184,5кг у сірої української породи до 218,0 кг в української м'ясної породи за середнього значення ознаки на рівні 202, 4кг (табл. 3).

Із збільшенням порядкового номера отелення серед корів усіх порід відбувається деяке збільшення молочності, що дає змогу отримувати більш крупноплідних телят від корів у дорослому віці. Найбільш відчутно молочність за третім отеленням підвищилася у корів сірої української, симентальської м'ясної, поліської м'ясної і абердин-ангуської порід, відповідно, на 20,9; 16,6; 14,4 14,4кг.

3.Характеристика корів за молочною продуктивністю

Аналіз живої маси бугайців і теличок у різні вікові періоди їх вирощування вказує на різну швидкість росту тварин, яка залежить як від породи, так і статі особин. Установлено, що при народженні бугайці мали в середньому живу масу 34,1±1,51 кг, а телички -29,5± 0,68кг (табл. 3, 4). Серед бугайців найвищу живу масу при народженні мали бугайці і телички української м'ясної породи, відповідно, 38,5± 5,5кг і 35,5±5,5кг.

4.Розподіл бугайців за живою масою

Серед племінних стад виявлена значна різниця за даною ознакою, що підтверджено коефіцієнтом мінливості, який для бугайців становив 7,3-33,39%, а теличок, відповідно, 2,7-21,9 %. При відлученні в 210 днів середня жива маса бугайців за всіма породами становила 212,5±3,79кг, а теличок -201,9±2,15кг. Найбільша жива маса в даний період була характерна для бугайців і теличок поліської м'ясної породи, відповідно, 232,3 кг і 218,3 кг, а найменша - молодняка абердин-ангуської породи. В 12- місячному віці тенденція переваги змінилася і вищою живою масою характеризувалися бугайці української м'ясної породи -378,0 кг за середнього значення ознаки на рівні 336,3±5,92. Серед теличок в даний віковий період перевага належала особинам української м'ясної породи -320,0 кг за найменшого значення ознаки в представниць породи абердин-ангус -280,4кг. У середньому в 12 - місячному віці телички мали живу масу 294,3 ±3,09кг (табл. 4).

По закінченню вирощування - у 18-місячному віці, бугайці й телички усіх досліджуваних порід мали середню живу масу, відповідно,471,6 ± 13,41 і 388,1±3,65кг.

5.Розподіл теличок за живою масою

Згідно проведеного аналізу можна зробити висновок, що ефективною селекція за живою масою бугайців буде в стадах поліської м'ясної, симентальської і абердин-ангуської порід, де коефіцієнт мінливості ознаки становить 11,5-14,4%, а теличок лише в поліській м'ясній породі - 10,9%. В стадах інших порід м'ясного напряму продуктивності живу масу тварин слід покращувати за рахунок ряду технологічних чинників.

Моніторинг порід великої рогатої худоби спеціалізованого м'ясного скотарства в суб'єктах племінної справив тваринництві України дав змогу зробити висновок про відповідність корів та бугаїв-плідників за живою масою у визначені вікові періоди вимогам класу еліта та першого. Проте більш детальний аналіз живої маси в розрізі стад конкретної породи вказує на значні відхилення від середнього значення ознаки, що вимагає змінювати підходи до технології виробництва продукції, включаючи як рівень годівлі тварин, так і методи добору. На невідповідність вимогам класу еліта і першого вказують також дані щодо живої маси бугайців і теличок у віці 210 днів та 12 місяців за деякого покращення ознаки в подальшому.

Отже, ураховуючи необхідність поліпшення ознак продуктивності великої рогатої худоби спеціалізованого м'ясного скотарства в суб'єктах племінної справи, вбачається за доцільне більш об'єктивно проводити оцінювання тварин за екстер'єром, власною продуктивністю і якістю потомків, для чого створити тваринам необхідні умови для прояву їх генетичного потенціалу.

Размещено на Allbest.ru