Подальше піднесення галузі тваринництва, зростання його конкурентоспроможності не можливі без урахування історичного досвіду становлення і розвитку науки про годівлю, яка охоплює, передусім, теоретичні розробки та технологічні прийоми забезпечення раціонального живлення, що сприяють нормальному росту й розвитку, досягненню генетично зумовленого рівня продуктивності сільськогосподарських тварин і необхідної якості продукції, здоров'я та високої відтворної здатності за економного споживання кормів.

Окремі аспекти еволюції науки про годівлю сільськогосподарських тварин знайшли висвітлення у статтях попередніх дослідників [1; 5; 8]. Однак до цього часу не проведено цілісного науково-історичного аналізу передумов становлення даного наукового напряму, не узагальнено наукові розробки вітчизняних учених, які були пріоритетними на окремих етапах, не окреслено шляхи подальшого розвитку науки про годівлю у тваринництві і поставлено за мету даного дослідження. Автором використано історичні (порівняльно-історичний, предметно-хронологічний), загальнонаукові (аналіз, синтез, типологізація) та джерелознавчий методи дослідження.

Як засвідчив аналіз, предтечею становлення і розвитку науки про годівлю сільськогосподарських тварин були наукові розробки зарубіжних і вітчизняних учених у галузях фізики, хімії, фізіології, біології, біохімії та інших суміжних наук, що склали її теоретико-методологічну основу. Зокрема, відкриття кисню повітря Прістлі та Шерлом, з'ясування його значення для життя Лавуазьє дали змогу сформулювати поняття про організм і його життєдіяльність. Роль білка вперше дослідив у 1816 р. Ф. Мажанді, започаткувавши розробку наукових основ білкового живлення тварин. Потребу тварин у мінеральних речовинах обґрунтував О. Рубець. М.І. Лунін та К. Функ встановили присутність у продуктах вітамінів, які виявилися незамінними у годівлі.

У становлення теорії годівлі значний внесок зробили наукові школи вітчизняних фізіологів і біохіміків. Так, проблеми фізіології годівлі отримали розвиток у дослідженнях І.П. Павлова та його учнів, які з'ясували механізм травлення і сприятливі умови для проходження цього процесу.І.М. Сєченов обґрунтував нерозривний зв' язок організму із зовнішнім середовищем [2].

Упродовж ХІХ - на початку ХХ ст. у становлення теоретичних основ науки про годівлю сільськогосподарських тварин вирішальний внесок зробили німецькі вчені. Її фундатором вважають А.Д. Теєра, який сформулював теорію “сінних еквівалентів”. У книзі “Основания рационального сельского хозяйства" (1809) він вперше виразив потребу сільськогосподарських тварин у кормах у єдиних нормах, при цьому їхню поживну цінність навів у перерахунку на сіно. Розробив кормові таблиці і норми для худоби на відгодівлі.

Стрімкий розвиток органічної хімії в ХІХ ст. сприяв вивченню хімічного складу рослин і розробленню теорії оцінювання поживності кормів. У 1836 р. Ж. Буссенго довів важливе значення азоту корму та запропонував брати його відсоток за показник поживної цінності кормів. У середині ХІХ ст. Ю. Лібіх розділив усі речовини кормів на пластичні та респіраційні, обґрунтував роль білків, вуглеводів і жирів у годівлі. У 1866 р. Петтенкофер і К. Фойт, провів досліди в умовах азотистої рівноваги і сформулював поняття про баланс азоту. Г. Грувен визначив норми сухої органічної речовини, протеїну, жиру та вуглеводів для різних видів тварин, започаткував оцінювання кормів за вмістом поживних речовин. В. Геннеберг і Ф. Штоманн довели важливе значення засвоюваної частини корму порівняно з поживною, що дало змогу Е. Вольфу розробити таблиці поживності кормів за вмістом перетравних речовин [2].

При оцінюванні поживності кормів значну увагу приділяли способу, розробленому О. Кельнером, який запропонував оцінювати поживність корму у крохмальних еквівалентах, виходячи з того, що 1 кг крохмалю, згодований дорослому волу, може забезпечити у середньому 0,25 кг відкладених жирових тканин. В оцінювання поживності кормів суттєвий внесок зробив Г. Армсбі, який розробив схему енергетичного балансу організму тварин, ввів поняття про валову, перетравну, фізіологічно корисну й чисту енергію, запропонував оцінювати загальну поживність кормів в одиницях чистої енергії, відкладених в організмі у вигляді білка й жиру. Водночас Н. Фьорд і Н. Хансон для оцінювання поживності кормів використали скандинавську кормову одиницю, за яку брали 1 кг сухого ячменю, або 0,72 крохмального еквівалента [1].

У 1914 р.Л. Мендель і Т. Осборн з'ясували потребу лабораторних тварин у незамінних амінокислотах, що створило підґрунтя для розроблення норм їх споживання для сільськогосподарських тварин. З цього часу набули системного характеру дослідження з мінерального живлення, у результаті яких з' ясовано незамінність близько 70 речовин, елементів, факторів у годівлі тварин [2].

В Російській імперії послуговувалися кормовими нормами, розробленими німецькими вченими. Мізерні асигнування та слабка технічна оснащеність дослідних установ не сприяли становленню і розвитку цього напряму. До найбільш важливих досліджень, проведених у цей період на українських землях, відносимо магістерську дисертацію П.О. Широких, який вперше вивчив хімічний склад 139 зразків озимої пшеничної та 45 житньої соломи [3, арк.22-23]. Іншою важливою роботою був аналіз 150 зразків кормових рослин, проведений у 1900-1908 роках на Полтавському дослідному полі, який враховував вплив строків їх збирання на врожайність і хімічний склад. Представляє інтерес дослідження Ф.О. Рюрикова з хімічного складу степового пирійного сіна, що включає дані аналізу 36 його зразків з пирію з домішкою інших трав, зібраних у степовій зоні УСРР [7].

У цей період вітчизняна зоотехнія мала пріоритет у вирішенні окремих проблем годівлі тварин. Так, М.П. Чирвинський у 1882 р. довів можливість утворення жиру з вуглеводів, що сприяло вдосконаленню систем оцінювання продуктивної дії корму. Іншим його пріоритетним здобутком було обґрунтування впливу годівлі на ріст і розвиток тварин [4].

В колишньому Союзі систематичне розроблення питань годівлі було започатковане лише в 1929 р., коли за ініціативи Ю.Ф. Лискуна тему "Вивчення складу і поживності місцевих кормів” ВАСГНІЛ встановила як обов' язкову для виконання в усіх галузевих науково - дослідних установах. З того часу зусилля вчених спрямовувалися на встановлення вимог до кормових раціонів для тварин різних видів, віку, статі, господарського використання; визначення хімічного складу кормів та розроблення найбільш економічно вигідних типів годівлі для різних природно - кліматичних зон та ін. [2].

В цей період пріоритетними були дослідження з підвищення поживної цінності грубих кормів на основі їх силосування, дріжджування, ферментації, біологічної та хімічної обробки та ін. Солому як найбільш економний і доступний корм парили, квасили, обробляли гашеним вапном та іншими хімічними речовинами, збагачували мінералами та мікроорганізмами. За постановою РНК СРСР від 16 липня 1934 р. "Про роботу ВАСГНІЛ" першочергове значення приділяли використанню в годівлі тварин промислових відходів. Значну увагу також зосереджували на зростанні ефективності використання природних та створенні штучних пасовищ при відгодівлі худоби.

Вітчизняними вченими ще в довоєнні роки вивчено хімічний склад, перетравність і калорійність місцевих кормів. Дослідження з оцінки поживності кормів започаткував І.С. Попов, за їх результатами у 1933 р. видано книгу "Корма СССР, состав и питательность”. Вивчення поживності кормів Лісостепу УСРР вперше проведено в 1936 р. М.І. Богоявленським і П.Д. Пшеничним, в цілому по республіці у 1948 р. І.М. Захарченком та Є.С. Каленичем. Це дало змогу з' ясувати зміну складу та поживності кормів під впливом природно-кліматичних умов та агротехніки вирощування, способів збирання, консервування і зберігання. Пріоритетним досягненням цього періоду було розроблення в 1932 р. Б.Г. Левітським теоретичних основ дріжджування кормів як способу їх біологічної підготовки до згодовування [2].

У 1922 р. Державним інститутом дослідної агрономії за ініціативи Є.А. Богданова розроблено радянську кормову одиницю, за яку брали продуктивну енергію, що отримує тварина з 1 кг вівса. У 1933 р. після багаторічного випробування її було затверджено як обов'язкову для застосування в СРСР [1].

У довоєнні роки встановлено вимоги до кормових раціонів сільськогосподарських тварин, вивчено здатність окремих порід і їх помісей до відгодівлі, розроблено стандартні строки для окремих типів відгодівлі. Набули системного характеру дослідження з нормованої годівлі у тваринництві. Слід відмітити, що в цей період при нормуванні годівлі послуговувалися довідником "Кормовые нормы и кормовые таблицы" (1932), підготовленим І.С. Поповим. Потребу в кормах розраховували за факторіальним принципом, розробленим на основі класичних досліджень зарубіжних і вітчизняних учених Г. Армсбі, Є.А. Богданова, М.І. Дьякова, О. Кельнера, К. Нерінга, М. Рубнера та ін.

У другій половині ХХ ст. особливе значення приділялося розробленню проблем амінокислотного живлення, протеїнової годівлі тварин, можливості використання небілкового азоту корму. Цінні розробки у цьому напрямі запропонували Г.О. Богданов, М.Ф. Гулий, О.П. Дмитроченко, М.І. Дьяков, І.С. Попов, П.Д. Пшеничний, М.Ф. Томме та ін. Зокрема, в УРСР досліджено ефективність споживання жуйними мінеральних і органічних солей амонію (сульфату, бікарбонату, ацетату, лактату), сечовини, біурета та ін. Досліди зі згодовування бікарбонату натрію (з додаванням мікроелементів) як багатого джерела СО₂, що використовується на органічний синтез у тілі тварин, проведені за керівництва М.Ф. Гулого.

У цей період здійснювали пошук нових методів оцінки загальної поживності корму. Після критики буржуазної біологічної науки на 35 пленумі секції тваринництва ВАСГНІЛ у 1951 р., що була своєрідним продовженням липневої сесії ВАСГНІЛ 1948 р., відбулася відмова від факторіальних і перехід до єдиних норм. У 1959 р. вийшов довідник “Кормовые нормы и таблицы" за редакцією М.Ф. Томме, в якому добову норму в кормових одиницях, перетравному протеїні виражали сумарно, без розподілу на підтримання життєдіяльності тварин, виробництво продукції та репродукцію [6].

За рішенням березневого 1963 р. пленуму секції тваринництва ВАСГНІЛ визнано доцільним загальну поживність корму оцінювати за обмінною енергією. У 1983 р. нові норми були розроблені й схвалені Президією ВАСГНІЛ, а в 1985 р. опубліковані в довіднику “Нормы и рационы кормления сельскохозяйственных животных”. З цього часу як основний показник енергетичної поживності кормів і раціонів використовується вміст обмінної енергії, вираженої в мегаджоулях, в одиниці натурального корму та сухої речовини корму або раціону [2].

В останні десятиріччя українськими вченими розроблено основи мінерального живлення у тваринництві. Так, метаболізм фосфору та кальцію в організмі, вплив мікроелементів на розвиток тварин вивчив Г.О. Богданов; вплив сольової та фосфорної годівлі на продуктивність худоби - Г.Т. Кліценко. Вплив мінеральних сполук на здоров'я і продуктивність птиці обґрунтував І.Б. Ратич, на стимуляцію синтезу біологічно активних сполук симбіотичними мікробними асоціаціями в передшлунках жуйних - Ф.Ю. Палфій.

На розроблення і впровадження технологій повноцінного протеїнового живлення різних видів сільськогосподарських тварин, вивчення можливості поповнення дефіциту протеїну в раціонах лактуючих корів за рахунок використання синтетичних небілкових азотистих сполук була спрямована наукова діяльність Г.П. Западнюка та П.З. Лагодюка. Вплив лізину і метіоніну на здоров' я і продуктивність птиці дослідив І.Б. Ратич та ін.

У розроблення теорії вуглеводного живлення значний внесок зробили М.М. Карпусь, Ю.І. Савченко та ін. Так, Ю.І. Савченко встановив потребу в цукрі різних вікових і фізіологічних груп худоби, вплив вмісту цукру і виду цукристих кормів на обмін речовин і продуктивність. М.М. Карпусь розробив норми згодовування різним віковим групам свиней цукристих кормів за різного рівня та якості протеїну, клітковини і мінеральних речовин.

Основи вітамінного живлення сільськогосподарських тварин дослідили І.Ф. Авраменко, Г.О. Богданов, О.І. Звєрєв, І.А. Іонов, Г.І. Кисельов, С.М. Паєнок, 1.Ф. Рось, вивчили вплив вітамінів на стан їхнього здоров'я та формування продуктивних якостей. Вищезазначені роботи склали основу для впровадження контролю за повноцінністю годівлі на основі дослідження кормів за вмістом протеїну, мінеральних речовин і каротину, а також за станом білкового, мінерального та вітамінного обміну у тварин [2].

Наприкінці ХХ ст. вперше розроблено деталізовані норми годівлі сільськогосподарських тварин для зони Полісся, Лісостепу і Степу України, згідно з якими поживність раціонів контролюють за 20-24, свиней за 27-30 показниками. У розроблення теорії нормованої годівлі значний внесок зробили Г.О. Богданов, В.Ф. Каравашенко, М.М. Карпусь, М.А. Лапа, Г.М. Мартинюк, М.Т. Ноздрін, Г.В. Проваторов, В.П. Славов та ін.

В останні десятиріччя актуалізовано новий напрям наукових досліджень - обґрунтування ефективності дієтичної годівлі, вивчення її впливу на посилення резистентності у тварин. Теоретико-методологічну основу для його розвитку склали наукові праці вітчизняних учених В.А. Алікаєва, Б.Г. Левицького, A.П. Онєгова, А.С. Солуна, І.Ф. Храбустовського та ін.

Започатковано комплексні дослідження з оцінки якості кормових засобів. Представляють інтерес наукові розробки В.Г. Кебка, О.М. Маменка, Ю.І. Савченка, B.П. Славова з вивчення можливості використання у годівлі худоби у зонах, що постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС, кормових культур, що нагромаджують радіонукліди. Вченими обґрунтовано ефективні технологічні прийоми зниження рівня забрудненості тваринницької продукції радіоактивним цезієм до екологічно безпечних норм [2].

В сучасних умовах потребують подальшого опрацювання такі напрями:

1) широкомасштабне освоєння в господарствах різних зон України стабільної системи цілорічної однотипної, збалансованої за деталізованими нормами годівлі тварин високоякісними кормами із кормосховищ;

2) впровадження у виробництво вітчизняних преміксів нового покоління з підвищеною біологічною і продуктивною дією, антистресовими, імуностимулюючими, антирадіонуклідними властивостями;

3) розроблення зональних рецептур доступних білково-вітамінно-мінеральних добавок з використанням місцевих рослинних протеїнових кормів, повільно розщеплюваних у рубці синтетичних джерел, термооброблених зернобобових та ін.;

4) опрацювання альтернативної, екологічно чистої, енерго-, земле - та ресурсозберігаючої, з використанням енергії сонця, вітру і біоферментованого гною, системи стабільної цілорічної, біологічно повноцінної, дієтичної годівлі тварин зеленими кормами, вирощеними без використання землі із зернофуражних культур за біогідропонною технологією та ін.

Таким чином, предтечею становлення і розвитку науки про годівлю сільськогосподарських тварин були розробки зарубіжних і вітчизняних учених у галузях фізики, хімії, фізіології, біології, біохімії та інших суміжних наук, що склали її теоретико-методологічну основу. Систематичні дослідження у галузі годівлі були започатковані в кінці 20-х років минулого сторіччя і включені до наукової тематики профільних дослідних інститутів як обов'язкові. У період 1929-1950 років дослідження у цій галузі спрямовувалися на встановлення вимог до кормових раціонів сільськогосподарських тварин, визначення хімічного складу кормів та розробку найбільш економічно вигідних типів годівлі. У період 1951-1989 років наукові пошуки вітчизняних учених спрямовувалися на розроблення основ мінерального, протеїнового, вуглеводного та вітамінного живлення. Відбувся перехід від факторіальних до єдиних норм (1951) та оцінки поживності кормів за обмінною енергією (1963). В останні десятиріччя започатковано дослідження з вивчення ефективності дієтичної годівлі, оцінки якості кормів та ін.

Список використаних джерел