Проблемні питання земельної реформи в Україні на сучасному етапі

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Ужгородський національний університет

Проблемні питання земельної реформи в Україні на сучасному етапі

Лахоцька Е.Я.

Висвітлено основні аспекти розвитку земельної реформи в Україні. Визначені головні чинники, що гальмують процес доступу громадян, підприємців до земельних ресурсів та обумовлюють негативн наслідки земельної реформи на сучасному етапі.

Ключові слова: земельна реформа, безоплатна приватизація, земельний кадастр, земельні торги.

Постановка проблеми. У 1991 році в Україні була започаткована земельна реформа, яка спрямовувалась на докорінну перебудову відносин землекористування і полягала у створенні системи сталого землекористування. Однак, внаслідок об'єктивних і суб'єктивних причин у ході земельної реформи були допущені зволікання у реформуванні досконалих правових механізмів раціонального землекористування, формалізм у вивченні цілей і завдань їх регіонів [5]. За час незалежності вже відновлена приватна власність на землю, усунуті обмеження на надання земельних ділянок громадянам, з'явилися фермерські господарства, дозволена оренда земельних ділянок, введена платність землекористування. І якщо на початок 1992 р весь земельний фонд був у державній власності, то на початку цього року її частка склала 47,9%, а приватної - 52%.

На сьогоднішній день одним із ключів що до виводу економіки України зі стану стагнації є забезпечення безперешкодного доступу громадян та підприємців до земельних ресурсів, адже саме з одержання землі розпочинається будь-який інвестиційний проект у промисловості, сільському господарстві або будівництві. Для вирішення цієї проблеми необхідно в кожній області, районі та населеному пункті створювати програми раціонального використання та охорони земельних ресурсів, супроводжуючи цей процес організованою щоденною співпрацею органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, землевпорядних, природоохоронних установ, організацій та підприємств[1, 3,5].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання раціонального використання земель в умовах реалізації земельної реформи висвітлюють спеціалісти аграрного спрямування. Серед них В.В. Горлачук, Г.Д. Гуцуляк, Д.С. Добряк, П.Г. Казьмір, Л.Я. Новаковський, М.Г. Ступень, А.Я. Сохнич, А.М. Третяк, Н.Г.Мазій та ін.

Л.Я. Новаковський [4] підкреслює, що в сучасних умовах управління землекористуванням неможливе без створення чітко діючої системи планування землекористування і землеустрою одночасно він застерігає, що теперішня система планування й землеустрою не до кінця відпрацьована та не відповідає вимогам ринкової економіки.

Н.Г. Мазій [2] повідомляє, що розвиток ефективного використання земельних ресурсів потребує відповідного вдосконалення й механізмів управління земельними ресурсами з боку державних земельних органів, тобто державної підтримки.

В.В. Горлачук [1] наголошує, що впровадження механізму управління земельними ресурсами має здійснюватися не шляхом адміністративного тиску, а через економічно-правовий і екологічний диктат, тобто створенням таких умов, за яких господарським об'єктам стало б вигідним ефективне використання земель, не виходячи з рамок правового поля.

Виклад основного матеріалу. У 2001 році Верховна Рада України прийняла новий Земельний кодекс України, а у 2003 - Закон України "Про землеустрій". Цими основоположними документами було визначено фундаментальні правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою, спрямовані на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними і фізичними особами в процесі забезпечення сталого розвитку землекористування.

За вищевказаними законними актами кожен громадянин України має прово на безоплатну приватизацію земельної ділянки у межах площ визначених чинним законодавством.

Але слід зазначити, що правовий інститут безоплатної приватизації земель державної та комунальної власності, що діє на сьогодні в Україні, є надзвичайно недосконалим - він не забезпечує громадянам рівних можливостей для реалізації «гарантованих» законом прав, натомість виступає причиною несправедливого перерозподілу земельних ресурсів як у регіональному, так і людському вимірах.

Попри те, що безоплатна приватизація земельних ділянок формально є благом, яким мають право скористатися усі громадяни України, фактично можливість реалізувати це право наразі змогли лише близько 15 млн. громадян (або 33 % населення України). У випадку ж, якби всі «безземельні» громадяни України захотіли у повній мірі реалізувати своє, гарантоване законом, право на безоплатну приватизацію земельних ділянок для ведення особистого господарства максимально можливого розміру - 2,0 га, то в цьому разі для задоволення усіх бажаючих не вистачить усієї території нашої держави.

Зрозуміло, що за таких умов право кожного на безоплатне отримання ділянки у власність є порожнім, декларативним гаслом.

Серед обставин, що зумовлюють актуальність відмови від безоплатної приватизації земель або її трансформації в інші форми державної соціальної підтримки населення потрібно виділити і такі чинники:

1. Очевидною є соціальна несправедливість встановлених норм безоплатної приватизації. Наприклад, кожен громадянин теоретично може безоплатно отримати присадибну земельну ділянку розміром 0,1 га у місті, 0,15 га у селищі або 0,25 в селі (ст. 121 Земельного кодексу України). Поза сумнівом, найбільш привабливими є земельні ділянки, розташовані у Києві, проте очевидно, що всі 45,6 млн. громадян України отримати їх у цьому місті не зможуть. Таким чином, дехто отримає земельну ділянку в столиці, а дехто - у місті обласного значення, селі або селищі. Вартість отриманих земельних ділянок різнитиметься у сотні разів, проте формально при цьому всі громадяни використали одне й те саме право на приватизацію земельної ділянки.

2. Безоплатна за законом приватизація земельних ділянок фактично давно є платною, причому плата може вноситися у різних формах. Для «безоплатного» отримання у власність земельної ділянки громадянин повинен нести витрати на виготовлення документації із землеустрою та адміністративні послуги, що надаються органами земельних ресурсів та органами реєстрації прав.

3. Відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України, процедура приватизації земельних ділянок складається із багатьох стадій, є досить тривалою, а її успішне завершення залежить від багатьох дозвільних органів.

4. Приватизація може бути заблокована органами державної влади та місцевого самоврядування на будь-якому етапі, і заявник практично позбавлений ефективних засобів захисту свого права на приватизацію земельної ділянки, проголошеного законом. [3]

Цю проблему необхідно вирішувати шляхом підготовки та внесення змін до Земельного кодексу України, якими безоплатна приватизація земельних ділянок державної та комунальної власності замінюється іншими формами державної підтримки соціально незахищених верств населення. При цьому має бути збережене право безоплатного оформлення у приватну власність земельних ділянок, на яких розташовані існуючі житлові будинки.

Відповідно до Закону України від 06.09.2012 № 5245-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» 1 січня 2013 року в Україні відбулося розмежування земель державної власності, при чому землями комунальної власності, якими можуть розпоряджатися територіальні громади, переважно стали землі в межах населених пунктів (12,4 % території України), а переважна більшість раніше не розмежованих земель були визнані власністю держави, яка реалізує це право через посадових осіб органів державної влади.

При цьому життєві інтереси жителів територіальної громади, як правило, пов'язані не лише із землями населеного пункту, а з усіма землями колишньої «сільської ради», якими громада розпоряджалася до 1 січня 2002 року. У сучасних умовах місцеве населення, як правило, не має жодного впливу на рішення чиновників - розпорядників земель, які призначаються на посади, а не обираються на місцевому рівні. Це стає причиною виникнення конфлікту інтересів територіальних громад та відомств, чиновники яких розпоряджаються землями.

Починаючи з 1 січня 2013 року посадові особи територіальних органів Держзем-агентства України від імені держави реалізують повноваження власника земель сільськогосподарського призначення загальною площею понад 6 млн. гектарів, у тому числі безоплатно передають земельні ділянки у приватну власність громадян у межах норм приватизації, надають земельні ділянки у постійне користування та оренду, узгоджують розмір орендної плати та строк оренди, змінюють умови укладених договорів оренди земельних ділянок, а також здійснюють їх поновлення.

Процес прийняття рішень щодо передачі (надання) земельних ділянок є непрозорим та позбавленим публічного контролю.

Помилковою є також ідея надання повноважень із розпорядження державними землями центральним органам виконавчої влади, адже мета діяльності таких органів за своєю суттю не спрямована на вирішення проблем розвитку територій та місцевих територіальних громад.

Тому прагнення до децентралізації влади, яке декларується новим Урядом України, може бути реалізоване за допомогою рішення, що передбачає повернення органам місцевого самоврядування повноважень по розпорядженню землями територіальних громад за межами населених пунктів та мінімізації випадків, коли розпорядження землями (в т.ч. безоплатна приватизація ділянок) відбувається за одноособовими рішеннями призначених чиновників. земельний реформа торги

Через складність, зарегульованість та затратність процедур проведення земельних торгів, ця найбільш проста та прозора форма розпорядження державними та комунальними землями в України застосовується дуже обмежено. Внаслідок цього продаж та передача цих земель в оренду переважно відбувається у поза ринковий спосіб. Тому було б доцільним підготувати та внести зміни до Земельного кодексу України, якими: кардинально спростити процедуру проведення земельних торгів, а також запровадити можливість їх проведення у електронній формі; звузити перелік випадків, коли земельні ділянки державної та комунальної власності можуть надаватися (передаватися) у власність (користування) на неконкурентних засадах без проведення земельних торгів.

Україні дотепер не вдалося створити ефективну систему управління земельними ресурсами. Реформування земельних відносин в Україні здійснюється вже протягом двох десятиріч, проте кінцева мета реформ дотепер не визначена. Найгострішими проблемами є: незавершеність процесів трансформації економічних та правових відносин власності на землю; недосконалість державного управління у сфері використання і охорони земель, формування земельного законодавства та інфраструктури ринку земель; технічна незавершеність Державного земельного кадастру; відсутність механізму економічного стимулювання використання і охорони земель. Комплексне вирішення наявних проблем стає можливим у разі прийняття спеціальної державної цільової програми, що відображатиме довгострокові пріоритети земельної політики.

Система управління повинна бути прийнятною за витратами, відкритою для кожного громадянина, задовольняючи потреби всіх її користувачів. Система управління земельними ресурсами має відзначатися стійкістю, а її керівництво - професійністю.

Починаючи з 1 січня 2013 року в Україні запроваджується нове законодавство щодо ведення Державного земельного кадастру та реєстрації речових прав на нерухоме майно. Державний земельний кадастр в Україні так і не перетворився на ефективно функціонуючу складову інфраструктури ринкової економіки. Практично усі складові кадастру мають значні труднощі щодо їх реалізації, а сам кадастр наразі не можна вважати джерелом необхідних, достовірних та своєчасних відомостей про земельні ресурси. Всупереч вимогам профільного закону прямого доступу до даних Державного земельного кадастру позбавлені державні реєстратори прав, що створює «штучну потребу» в одержанні витягів із

Державного земельного кадастру при укладанні цивільно-правових угод із земельними ділянками, а державні кадастрові реєстратори не можуть надавати витяги про ділянки, розташовані за межами їх району (міста).

Не забезпечується своєчасна передача відомостей про зареєстровані до 2013 року права на земельні ділянки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що дозволяє у шахрайський спосіб повторно передавати в оренду вже орендовані земельні ділянки.

Доступу до кадастрових даних позбавлені землевпорядники, геодезисти, оцінювачі та банки, що різко знижує цінність цих даних для суспільства, заважає отримувати відомості про координати меж земельних ділянок для вирішення земельних спорів.

У Державному земельному кадастрі практично відсутні відомості про адміністративно-територіальний устрій та обмеження у використанні земель.

Державні кадастрові реєстратори позбавлені технічної можливості виправляти помилки Державного земельного кадастру.

Землеустрій є однією з найважливіших складових системи регулювання земельних відносин в Україні а, отже, і головним чинником Земельної реформи в Україні.

Проте системною проблемою як для розробників документації із землеустрою (сертифікованих інженерів землевпорядників), так і посадових осіб дозвільних органів, які здійснюють її розгляд, експертизу та погодження, є відсутність чітких технічних вимог щодо змісту та оформлення навіть найбільш поширених видів землевпорядної документації.

Держземагентством України дотепер не розроблені стандартизовані вимоги до складання землевпорядної документації, наслідком чого стає неоднакова практика застосування земельного законодавства у різних регіонах, штучне маніпулювання вимогами до складу і змісту документації із землеустрою чиновниками місцевого рівня.

Висновки та пропозиціїї

На сучасному етапі для подолання негативних наслідків земельної реформи слід надати землеустрою більш інноваційного спрямування в частині безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України. Повернути органам місцевого самоврядування повноваження по розпорядженню землями територіальних громад за межами населених пунктів. Спростити процедуру проведення земельних торгів, а також запровадити можливість їх проведення у електронній формі. Прийняти спеціальну державну цільову програму, що відображатиме довгострокові пріоритети земельної політики, забезпечити доступ до даних Державного земельного кадастру та державних реєстраторів прав, землевпорядників, оцінювачів, геодезистів. Розробити стандартизовані вимоги до складання найбільш поширених видів землевпорядної документації.

І чим швидше на державному рівні будуть урегульовані питання щодо законодавчого становлення земельних відносин, тим швидше будуть урегульовані процеси проведення земельної реформи.

Список використаної літератури

1. Горлачук В.В. Управління земельними ресурсами [Підручник]/ В.В. Горлачук, В.Г. В'юн, І.М. Песанська, А.Я. Сохнич.- Львів: Магнолія плюс, 2006.- 443 с.

2. Мазій Н.Г. Шляхи удосконалення управління земельними ресурсми (на прикладі Львівської області).- Автореферат дис. на здобуття наук. ст. к.е.н. Наталія Григорівна Мазій.- Національний аграрний у-т.+ К., 2008.

3. Мартин А., Мірошниченко А., Ріпенко А. Приватизація земель: від корупційного механізму до засобу забезпечення соціальної справедливості. http://zsu.org.ua/andrij-martin/ електронний ресурс/

4. Новаковський Л.Я. Регіональна земельна політика/ Л.ЯЧ. Новаковський, М.І. Шквар.- К.: Урожай, 2006.- 135 с.

5. Панас Р. Моніторинг використання земельного фонду України за роки її незалежності/ Р.Панас// Геодезія, картографія і аерофотознімання, 2013.- Вип.. 77.- С. 9-12.

Размещено на Allbest.ru