Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Агробіологічний факультет

БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА

(пояснювальна записка)

на тему «Якіснa оцінка грунтів господарства ТОВ «Носівка Агро» Чернігівської області Носівського району»

Напрям підготовки 201 “ Агрономія ”

Виконав Н.Р.Ніколаєнко

Керівник роботи, О.Л. Тонха, д.с.-г.н., доцент

КИЇВ 2017

АНОТАЦІЯ

Бакалаврська робота представлена на 105 сторінках друкованого тексту і містить 53 друкованих джерел. В результаті дослідження проаналізовано стан грунтів ТОВ «Носівка Агро», розраховано баланс гумусу і бонітет, грунти поділено на групи і класи земель. Встановлено, що найбільш поширеними грунтами господарства є чорноземи типові, які займають 28 % усієї площі господарства, темно-сірі опідзолені 26,7%, сірі лісові 18,1%, дерново-підзолисті 12,2%, лучно-чорноземні грунти 1,9 %, лучні грунти - 2,8 %, болотні грунти - 1,0 %, солоді - 0,1 %. Реакція середовища змінюється від слабокислої (с. Хотинівка) до слаболужна (с. Держанівка). Найбільші середньозважені показники гумусу у с. Селище (3,48%), далі у порядку зменшення с. Держанівка, с. Хотинівка, найменші с. Плоске.

За середньозваженим показником рухомого фосфора найбільші значення у с. Селище і с. Адамівка. Середньозважений показник обмінного калію по грунтам біля населених пунктів відрізняється від низького до підвищеного. За обмінним калієм найбільше забезпечені грунти с. Держанівки

Найвищим балом бонітету в ТОВ «Носівка -агро» характеризуються чорноземи типові потужні легкосуглинисті на лесовидних відкладах 66 балів, найменшим - дерново слабо- і середньо підзолисті неоглеєні та глеюваті зв'язнопіщані -19 балів. У середньому по господарству бал бонітету становить 44.

Зміст

• Вступ
• РОЗДІЛ 1. ЯКІСНА ОЦІНКА ГРУНТІВ, МЕТОДИКИ БОНІТУВАННЯ ТА ЇХ ЗВ'ЯЗОК З УРОЖАЙНІСТЮ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР
• 1.1 Методологічні аспекти оцінки якості земель
• 1.2 Якість грунту
• 1.3 Методика проведення якісної оцінки та паспортизації земель з використанням агроекологічного методу
• 1.4 Якісна оцінка грунтів методом спеціального бонітування
• 1.5 Бонітування грунтів і якісна оцінка земель
• 1.6 Складання шкал бонітування грунтів
• 1.7 Застосування матеріалів бонітування ґрунтів і якісної оцінки земель у сільськогосподарському виробництві
• 1.8 Агроекологічна та екологічна оцінка здатності грунтів до росту культурних рослин
• 1.9 Природна та ефективна родючість земель України за агропотенціалом сільськогосподарських культур
• РОЗДІЛ 2. ПРИРОДНІ УМОВИ, МЕТОДИКА І МЕТОДИ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ
• 2.1 Місце розташування господарства, зв'язок з адміністративними центрами, пунктами реалізації продукції
• 2.2. Система сівозмін і стан їх освоєння
• 2.3 Система удобрення культур
• 2.4. Природні умови ґрунтоутворення
• 2.5. Методика проведення досліджень
• РОЗДІЛ 3. ГРУНТИ ГОСПОДАРСТВА ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА
• 3.1 Процеси ґрунтоутворення
• 3.2 Номенклатурний список грунтів
• 3.3 Характеристика ознак, складу і властивостей грунтів
• 3.4 Характеристика обмінної кислотності і агрохімічних показників
• 3.5 Бонітування ґрунтів
• 3.6 Баланс гумусу в грунті господарства
• РОЗДІЛ 4. ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЯКІСНОЇ ОЦІНКИ ГРУНТІВ
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

Раціональне, ощадливе, ефективне, рентабельне використання природних ресурсів є одним з головних пріоритетів нашої України. Чільне місце тут неодмінно посідає проблема раціонального використання землі, збереження та підвищення родючості ґрунтів у сучасних ринкових умовах господарювання за різних форм власності на землю, адже переважно більшість продуктів харчування ми отримуємо завдяки ґрунтам. Ці вислови закладені у Конституції України, нажаль, останніми роками відбуваються активні деградаційні процеси, тобто втрата властивостей грунтів, характерних їм як природному тілу (підкислення, засолення, вилуговування, ерозія, підтоплен- ня, заболочення, забруднення, опіщанення тощо). Ступінь деградованості ґрунтів буває слабкою, середньою та сильною. На слабодеградованих ґрунтах ознаки погіршення їх властивостей ледь помітні, проте рівень врожайності тут зменшується на 10%. На середньодеградованих ґрунтах ознаки погіршен- ня їх властивостей настільки чітко окреслені, що зумовлюють перехід до іншого типу чи різновиду. Зменшення врожайності при цьому сягає 50%. Продуктивність вирощуваних культур на сильнодеградованих ґрунтах зменшується більш ніж на 50%. При цьому можуть зберігатися морфологічні ознаки ґрунтової відміни, проте вони стають малопридатними для вирощування культурних рослин. Господарська діяльність людини (антропогенний фактор) є основною причиною деградації ґрунтів. Коли господарська діяльність людини не перевищує екологічно допустиме наванта- ження на грунт, він не деградує. Але варто переступити цей поріг, як грунт починає деградувати. Потрібно чітко усвідомити, що деградовані землі дуже важко, а іноді зо- всім неможливо відродити.

Видатний вчений К.А. Тімірязєв зазначав, що „володіння землею - не право лише чи привілегія, а важкий обов'язок, що загрожує відповідальністю перед судом нащадків”. За якісним складом земельних угідь Україна продовжує займати одне з провідних місць у світі, на її території зосереджено 8% світових запасів чорноземів. Земельні ресурси та в цілому сприятливі кліматичні умови створюють належний потенціал для високоефективного ведення землеробства, інших галузей АПК, але екстенсивний підхід до використання основного засобу сільськогосподарського виробництва - землі - призвів до її деградації на значних площах. Упродовж багатьох років розширення площі сільгоспугідь та ріллі було чи не єдиним заходом збільшення виробництва продукції. В гонитві за додатковими центнерами продукції розорювалось усе: крутосхили, захисні зони вздовж водоймищ та пасовищ, узбіч доріг. Особливо великими темпами відбувалося погіршення земельних угідь країни в 90-х роках минулого століття у зв'язку із загостренням кризових явищ в економіці України. Через відсутність коштів було припинено впровадження системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території, зрошувані землі стали занедбаними, на них не здійснювались меліоративні заходи; землеробство велося за різко від'ємним балансом органічної речовини, основних біогенних елементів, що зумовило втрату близько 10% його енергетичного потенціалу

РОЗДІЛ 1. ЯКІСНА ОЦІНКА ГРУНТІВ, МЕТОДИКИ БОНІТУВАННЯ ТА ЇХ ЗВ'ЯЗОК З УРОЖАЙНІСТЮ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР

1.1 Методологічні аспекти оцінки якості земель

Основним призначенням сільськогосподарських земель є вирощування на них врожаю культур, який реалізується землевласником з метою одержання прибутку. Величина врожаю за однакових кліматичних і економічних умов та нормативних затрат буде залежати від родючості ґрунтів, які входять до складу землеволодіння. [http://ua.textreferat.com/referat-3450-1.html]

Родючість ґрунту -- це його здатність відповідати потребам рослин і забезпечити їх водою, елементами живлення, а їхні кореневі системи -сприятливими екологічними умовами. Родючість ґрунту залежить від багатьох його властивостей, але в основному визначається кінцевою кількістю основних показників, серед яких найпершим є вміст і запаси гумусу. [http://ua.textreferat.com/referat-3450-1.html]

Отже, найголовнішою умовою економічно обґрунтованої ціни на землю є точне визначення її якості, тобто родючості ґрунту чи кількох ґрунтів, що входять у землеволодіння. Кількісна оцінка якості ґрунтів визначається їх бонітуванням. [http://ua.textreferat.com/referat-3450-1.html]

Бонітування грунтів - узагальнена оцінка їхньої продуктивної здатності, здійснювати, як правило, за їхніми властивостями, що корелюють із врожаєм. Витоки бонітування грунтів, ідуть у глиб століть. Хлібороба почала цікавити порівняльна цінність земель, як тільки він став їх обробляти й вирощувати сільськогосподарські культури. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-5]

Докучаєв В.В. (1950) - автор першої наукової методики бонітування - оцінював грунти Нижегородської й Полтавської губернії за 27 параметрами, використовуючи для цього хімічний і гранулометричний склад, вологоємність, капілярність, випаровуваність, теплопровідність. Для кожного дослідженого грунту будувалися діагарми глибини гумусованого профілю і вмісту гумусу, суми поживних речовин, фізичних властивостей. Потім виводили середні показники, визначали кращий грунт (100 балів) і стосовно порівнювали із середньою врожайністю культур за кілька років. Звичайно, і у цій , здавалося б, бездоганній методиці були уразливі місця (нестача даних, використання опитувальних і неаналітичних методів їхнього одержання, спрощені методи обробки, відсутність у ряді випадків зв'язку бонітетів із урожайністю культур). М.М. Сибірцев (1951) поліпши методику, а головне, зумів переконливо довести її переваги. І навіть тепер методика В.В. Докучаєва - М.М. Сибірцева здається більш прогресивною, ніж більшість використаних пізніше.[ В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-5]

Найбільш популярною на пострадянському просторі стала методика С.С. Соболєва - Московського інституту грунтознавства. Вона широко апробована у 60-70 - ті роки минулого сторіччя у багатьох регіонах. Об'єктом у ній була найменша грунтова таксономічна одиниця - різновид. Бонітувальні шкали побудовано на властивостях грунтів (їхній перелік залежно від регіонів і результатів кореляційного аналізу змінювався) і урожайностях основних культур. Потім обидві шкали порівнювали. За 100 балів брали грунт із найкращими урожаями і властивостями. Дуже широко використовували виправлення на властивості, які не було враховано в основних шкалах. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-5-6]

Такі підходи використовували в методиці бонітування грунтів Молдови. Як основні властивості використано глибину гумусових горизонтів, уміст гумусу, азоту, грансклад, суму поглинених основ, рН. Виправлення застосовували до еродованості, оглеєння й солонцюватості. Бонітування, крім того, проводили за шкалами урожаїв озимої пшениці, кукурудзи, соняшника й цукрових буряків. Результати поширювали на сільськогосподарські підприємства з урахуванням структури посівних площ. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-6]

Ф.Я. Гаврилюк (1970) бонітувальні шкали для грунтів Північного Кавказу склав за двома показниками - глибиною гумусових горизонтів і загальними запасами гумусу. Виправлення використано лише до гранскладу й змитості. Далі залежно від структури грунтового покриву отримано бали бонітету природних і адміністративних одиниць. Бали бонітету за властивостями грунтів порівнювали з даними врожайності провідних культур, виходячи з майже функціональних залежностей між ними. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-6]

В Узбекистані методика пристосована до провідної культури бавовнику й ураховувала, насамперед, зональні умови (супінь їхньої придатності до вирощування цієї культури), рівень окультуреності грунтів (а саме давнину зрошення), а також меліоративні показники(дренованість, засоленість та інші). Бонітувальні шкали складали окремо для зон і рівнів окультуреності грунтів. Поправні коефіцієнти вводили до гранскладу і деяких інших показників. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-6]

У Киргизстані діє методика, у якій бонітувальні шкали порівнюють не з урожайністю, як це було у попередніх методиках, а й кліматичними показниками. Середній бонітувальний бал за кліматичними показниками обраховують на підставі кількості опадів за рік, суми температури вище 10 *С і тривалості безморозного періоду. Дані врожайності у бонітуванні не враховують.[ В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-6-7]

Дещо іншим шляхом здійснювали бонітування в Латвії і Литві. Грунти оцінювали разом з умовами їхнього залягання. Території залежно від технологічних умов (рельєф, завалуненість, зволоженість, грунтові породи, їх грансклад), а також грунтових умов (глибина гумусового шару, вміст гумусу й рН) розподіляли на класи (5-10) - від найкращого до непридатного до використання. Виправлення використовували обмежено (тільки на рельєф і кам'янистість). [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-7]

Фактично аналогічно оцінюють грунти в Естонії, Північному Заході Росії, де поряд із грунтовими показниками використовують рельєф, строкатість полів, умови дренованості й навіть ступінь придатності території до меліоративних робіт. У зв'язку з останнім згадаємо вираження відомого вченого-грунтознавця М.Л. Благовидова (за А.І. Сірим, 1988) про те, що грунт неможливо відокремити від характеристик території , полів, меліоративних умов. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-7]

У Білорусі в основу бонітування покладено гранулометричний склад, який в останні роки доповнили широким переліком інших показників (Н.И. Смеян і др., 2000). До речі, оцінювання агрономічних особливостей гранскладу зроблено дуже детально щодо генетичних типів, підтипів і видів грунтів. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-7]

Далі розглянемо особливості бонітування грунтів у деяких країнах далекого зарубіжжя. Навіть короткий огляд дозволяє дійти висновку про про надзвичайну строкатість підходів і методів. Напевно, не знайдеться і двох країн, де методологія була б однаковою. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-7]

Наприклад, у Чехії оцінювання родючості здійснюють на підставі генетичних властивостей грунту, клімату і рельєфу. Грунти поділяють на 9 груп - від найкращих до несприятливих для господарського використання. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-7]

У США немає єдиної системи оцінки. Наприклад, в окремих штатах використовується система, що складається із двох частин: оцінювання земель і оцінювання території. Перша включає 8 классів, розділених залежно від доцільного виду землекористування. Якість грунтів оцінюють головним чином за врожайністю, яку можна на них одержати, або за забезпеченістю поживними речовинами, продуктивною вологою, теплом. В оцінку земель включено також такі чинники, як віддаленість від найближчого міста, економічні й соціальні умови. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-7-8]

У Канаді система оцінки базується на урахуванні грунтово-кліматичних чинників, які обмежують продуктивність рослин (недостатня температура, низькі запаси поживних елементів, токсичність, переущільнення, вузький діапазон продуктивної вологи, еродованість). Раніше у Канаді існувала, так звана, система оцінювання методом Сторі, що включала 5 класів земель (за якістю грунтів, придатністю до обробітку, кам'янистості й схильності до дефляції) і 7 класів грунтів (100 балів - найкращі грунти, менше 30 балів - дуже бідні грунти). [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-8]

У Франції в оцінюванні грунтів широко застосовують фізичні властивості - шпаруватість, гідрофізичні характеристики, вологостійкість і співвідношення різних структурних компонентів, схильність до ущільнення. На підставі цих даних оцінюють реальний стан грунтів і можливі еволюційні зміни (прогноз). [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-8]

У Великій Британії оцінки грунтів одержують за врожайністю на спеціальних фіксованих ділянках (кожні 10 років) або за потенційною урожайністю, розрахованою на підставі показників грунтів і місцевості. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-8]

У Польщі існує класифікація земель (6 класів за придатністю до різного використання) і бонітування грунтів за багатьма властивостями і врожайністю. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-8]

Дуже детально розроблено бонітування грунтів у Німеччині. Тут бонітування розглядають як оцінювання грунтів за властивостями і відділяють від оцінювання грунтів за продуктивністю. Бонітування грунтів проводять за гранскладом, геологічним походженням (для Німеччини, що відрізняється великою строкатістю грунтотворних порід, це не дуже важливо) і сучасним станом (або трансформованістю під впливом антропогенної діяльності - знов-таки для Німеччини, де інтенсивне землеробство обчислюється вже не менш чим 150 роками, це також важливо). Всі землі Німеччини розділено за гранскладом на 9 видів, за геологічним походженням - на 5 груп, за станом грунтів - 7 ступенів. В оцінюванні стану грунтів використовують дані морфології профілю, вилугованості, опідзоленості, заболоченості, ущільненості й інші. У кожній групі грунти оцінюють певними балами, які потім коригують виправленням на клімат і рельєф залежно від еталонних показників. Результати бонітування грунтів занесено до кадастрів нерухомості і широко використовують у різних цілях (раціональному використанні, охороні, оподаткуванні, відведенні сільськогосподарських земель в інші категорії, а розмір плати визначають залежно від їхніх бонітетів). Дані бонітування систематично оновлюють. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-8-9]

Широко відомі за кордоном також оцінки земель ФАО, які використовують головним чином у країнах Африки, Азії й Латинській Америці, що розвиваються. Оцінки грунтів (у балах для кожного показника) здійснюють за глибиною профілю, гранскладом , структурним складом, ємністю катіонного обмінну, засоленням, умістом гумусу, складом глинистих мінералів, видом грунтотворної породи, дренованістю місцевості й іншими чинниками. Отриманні оцінки порівнюють з вимогами культур (ці дані для великої кількості культур зібрано у спеціальному томі) і, таким чином, визначають відносну придатність грунтів до обробітку або до вирощування тієї чи іншої культури. Якщо в країні є дані грунтового обстеження й грунтова карта, використання ФАО не створює ніяких труднощів. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-9]

Короткий огляд існуючих підходів до оцінки грунтів, які використовують у світі, дозволяєзробити деякі узагальнення. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-10] Бонітування здійснюють для досягнення подвійної мети - класифікації грунтів за придатністю до використання й оцінювання їхньої родючості. Методи дослідження для досягнення цієї мети дуже різноманітні. Домінують підходи, колидля бонітування залучають багато показників грунту, клімату, рельєфу й інших. Через те, що показників багато, їх поділяють (до речі, дуже вільно) на основі й додаткові. Найчастіше одиницею оцінки виступає різновид грунту, але іноді оцінюють і цілі агрогрупи. Основну оцінку іноді отримують на підставі всього декількох показників, додаткові - за допомогою поправних коефіцієнтів, обгрунтування дуже недостатньо, або відсутнє взагалі. Як правило, найвищі бали (використовують замкнуті або незамкнуті шкали) одержують грунти із кращими показниками. Дані врожайності найбільш часто використовують для верифікації оцінок за властивостями, іноді вони є основними, а в деяких методиках не використовують взагалі. З аналізу підходів не ясно, які категорії родючості требі оцінювати - потенційну або фактичну (середньо багаторічну). Відповідно до цього нема якості у добрі основних показників. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-10]

Сучасний етап бонітувальних робіт в Україні слід починати з В.П. Кузьмовича (1969, 1970), який здобув порівняльні оцінки продуктивності грунтів, використавши за основний критерій багаторічну врожайність провідних культур у колгоспах і радгоспах країни. Було зібрано інформацію з 10000 господарств за 20 років. Для того, щоб виокремити вплив грунтів від дії інших чинників було запропоновано сільськогосподарське районування. Виділено 101 район з однотипними грунтами, кліматом, спеціалізацією господарств, подібним рівнем виробничих ресурсів (забезпеченістю робочою силою, технікою, добривами). У межах районів господарства поєднували в групи. Просторовою одиницею бонітування фактично були агровиробнича група і грунтовий вид, що домінував у ній. Складено декілька оціночних шкал - загальних бонітетів - за врожайністю і валовими зборами з гектара ріллі основної продукції зернових і технічних культур (зернових одиницях), а також часткових бонітетів - за врожайністю окремих культур. На базі грунтової карти України 1:1500000 було складено картосхеми бонітетів грунтів за ступенем їхньої придатності до вирощування різних культур, а також опрацьовано єдину шкалу (класифікацію) якісної оцінки грутнів України. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-10-11]

Незважаючи незначну і результативну роботу, виконану під керівництвом В.П. Кузьмовича, методику бонітування за врожайністю було піддано критиці як ученими, так і виробничими через те, що врожай не є тільки функцією грунту і не може бути використаний у бонітуванні грунтів. Наприклад, за цією методикою, чорноземи типові середньосуглинкові, дерново-підзолисті грунти і, навіть, осолоділі грунти западин мали дуже близькі часткові бонітети відносно озимої пшениці. Бонітування за врожайністю не здатне розрізнити природну родючість (диференціальна рента 1) і диференціальну ренту 2 (добрива, механізація, сорти, інтенсивне і високоякісне господарювання). Фактично ця методика саме й оцінювала у більшій мірі рівень господарювання, ніж якісні характеристики грунту. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-11]

М.І. Полупан і інші. (2008) запропонували методику бонітування грунтів, критерієм у якій був також врожай сільськогосподарських культур, але на відміну від попередньої методики - врожай на контрольних ділянках тривалих стаціонарних дослідів. Цей підхід до певної міри був кроком уперед, але через недостатню кількість стаціонарних дослідів, уразливу методику екстраполювання даних на грунти, де дослідів не було, і взагалі, невідповідність дослідних і виробничих умов, перспективи цієї методики є неясними. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-11]

Більш досконалу методику запропонував А.І. Сірий (1987) з Національного уніврситету біоресурсів і природокористування. За основні критерії використано запаси доступної вологи, гумусу і поживних речовин, тобто, об'єктивні критерії, що характеризують родючість грунту. За додаткові - показники місцевих умов, що знижують родючість (засоленість, солонцюватість, кислотність, оглеєння тощо). Нарешті, у методиці знайшли відображення і особливості клімату, і технологічні особливості конкретної земельної ділянки (рельєф, крутизна та експозиція схилу, розмір і конфігурація поля тощо). Тобто, у цій методиці оцінено не тільки грунт, але й весь комплекс умов, що визначають ефективність використання земель. Не зважаючи на деякі недоліки методики (не завжди обгрунтоване використанням поправних коефіцієнтів, довільні і недостатньо обгрунтвані показники еталонного грунту, бонітет якого прийнято за 100 балів, обмежену перевірку), методика А.І. Сірого представляється коректною і перспективною. Більше того, основні її постулати збігаються з методиками, які існують у багатьох країнах. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-11-12]

При інженерно-геологічних вишукуваннях ґрунтову товщу будівельного майданчика розчленовують на інженерно-геологічні елементи (ІГЕ) і для кожного із них визначають нормативні та розрахункові значення характеристик ґрунтів. За інженерно-геологічний елемент треба приймати об'єм ґрунту одного й того ж номенклатурного виду при виконанні однієї із таких умов:

- характеристики ґрунту в межах елемента змінюються незакономірно;

- існуюча зміна характеристик така, що нею можна знехтувати.

Попереднє розділення ґрунтів будівельного майданчика на інженерно-геологічні елементи виконують з урахуванням їх віку, походження, текстурно-структурних особливостей та номенклатурного виду. У подальшому, на основі спеціальної перевірки, передбаченої стандартом [1], два сусідніх інженерно-геологічних елемента з ґрунтами різного походження, але одного й того ж номенклатурного виду, можуть бути об'єднані в один елемент, якщо різниця в характеристиках ґрунтів цих елементів несуттєва. Сукупність визначень характеристик ґрунтів у межах кожного попередньо виділеного інженерно-геологічного елемента аналізують для виділення значень, що різко відрізняються від основної маси. Такі значення вилучають, якщо вони спричинені помилками дослідів, або відносять до відповідної сукупності при наявності в межах інженерно-геологічного елементу ґрунту іншого виду. Правильність виділення інженерно-геологічного елемента перевіряють, аналізуючи просторову мінливість показників властивостей ґрунтів.
Характер просторової мінливості виявляють на основі якісної оцінки розподілення значень цих показників у плані та за глибиною. Для цього використовують інженерно-геологічні плани та розрізи, на які наносять значення характеристик у точках їх визначення, будують графіки зміни характеристик за глибиною та в плані, графіки розсіяності, а також графіки зондування. Аналіз просторової мінливості здійснюють, використовуючи такі показники властивостей ґрунту:

- для великоуламкових ґрунтів - зерновий склад і додатково загальну вологість заповнювача для великоуламкових ґрунтів із глинистим заповнювачем;

- для піщаних ґрунтів - зерновий склад та коефіцієнт пористості і додатково вологість для пилуватих пісків;

- для глинистих ґрунтів - характеристики пластичності (межі та число пластичності), коефіцієнт пористості та вологість.

При цьому зерновий склад великоуламкових та піщаних ґрунтів і характеристики пластичності глинистих ґрунтів використовують для визначення номенклатурного виду ґрунту інженерно-геологічного елемента. Додатково до переглянутих показників при необхідності потрібно здійснювати оцінку просторової мінливості і для інших характеристик ґрунту. У сукупності з прямими методами визначення характеристик ґрунтів для виділення інженерно-геологічних елементів треба використовувати зондування.
При достатній кількості (не менше 6) визначень характеристик, що безпосередньо використовують у розрахунках (модуль деформації, опір зсуву, тимчасовий опір одноосному стиску), необхідно аналізувати характер просторової мінливості цих показників. Вибір методу аналізу просторової мінливості характеристик ґрунтів залежить від кількості визначень.

Якщо кількість визначень характеристики менша 10, то її значення наносяться на інженерно-геологічні розрізи і візуально оцінюється розподіл цих значень у межах елемента. Тут можливі два випадки:

- часткові значення характеристики розподілені незакономірно (випадково);

- є закономірність у зміні характеристики - мінімальні значення зосереджуються у верхній або нижній частині елемента за глибиною, чи максимальні значення зосереджуються в одній частині елемента за площею, а мінімальні - в іншій.

У першому випадку виділення інженерно-геологічного елемента треба вважати закінченим, у другому випадку потрібно розглянути необхідність подальшого розчленування елемента. При кількості визначень характеристик більше 10, будують точкові графіки зміни їх значень за глибиною і в плані елемента. Якщо кількість визначень характеристики більша 30, для виявлення характеру її просторової мінливості необхідно поряд з якісною оцінкою використовувати статистичні критерії, а також виявляти аналітичну залежність величин показників властивостей ґрунтів від координат.

Якщо виявлено, що зміни характеристик ґрунту незакономірні в плані і за глибиною інженерно-геологічного елемента, приступають до обчислення нормативних значень відповідних характеристик ґрунтів. При наявності закономірності в зміні характеристик ґрунту в плані та за глибиною інженерно-геологічного елемента, подальше розчленування можна не проводити, якщо коефіцієнт варіації характеристики, що змінюється закономірно, не перевищує таких величин: для коефіцієнта пористості та вологості -0,15; для модуля деформації (за даними як польових, так і лабораторних випробувань), для опору зсуву (при однакових значеннях тиску, що ущільнює) та для тимчасового опору одноосному стиску - 0,30.

Якщо коефіцієнт варіації перевищує наведені величини, подальше розчленування інженерно-геологічного елемента здійснюють так, щоб для знову виділених інженерно-геологічних елементів коефіцієнт варіації не перевищував зазначених величин.При розчленуванні елемента на основі коефіцієнта пористості та вологості можливі такі випадки:- закономірно змінюються обидві характеристики;- закономірно змінюється одна з характеристик.В обох випадках додаткове розчленування необхідне, якщо коефіцієнт варіації однієї з характеристик перевищує 0,15.При використанні механічних характеристик оцінку просторової мінливості та додаткове розчленування інженерно-геологічного елемента здійснюють окремо для кожної механічної характеристики. У зв'язку з цим можливий випадок, коли за одною механічною характеристикою додаткове розчленування інженерно-геологічного елемента не потрібне, тому що ця характеристика змінюється незакономірно або при закономірній зміні її коефіцієнт варіації не перевищує 0,30, а за іншою характеристикою розчленування елемента необхідне.Вирішуючи питання про положення меж при поділі інженерно-геологічного елемента, необхідно врахувати такі фактори:

- рівень ґрунтових вод;- наявність зони, збагаченої рослинними залишками;- наявність зон просідаючих, набухаючих та засолених ґрунтів;

- наявність у скельних та нескельних елювіальних ґрунтах зон різних ступенів вивітреності;- наявність у моренних ґрунтах зон із великою кількістю гравію, гальки, валунів тощо.

Після виділення інженерно-геологічного елемента приступають до визначення нормативних та розрахункових значень характеристик ґрунтів.

З набуттям України незалежності і поступовим формуванням ринкових відносин, у держави виникає потреба оцінити якість грунту для об'єктивного його залучення у ринкові механізми. Замовлення на виконання цієї роботи було надано Інституту землеустрою, який до цього оціночними дослідженнями займався лише епізодично і не мав відповідного досвіду роботи, такого, який накопичено в Інституті грунтознавства та агрохімії (В.П. Кузьмович, Р.Г. Дерев'янко, Т.М. Лактінова і інші), або в Національному університеті біоресурсів і природокористування (А.І Сірий, М.К. Шикула). У результаті, як і слід було очікувати, запропоновано спрощену методику бонітування (Л.Я. Новаковський і інші., 1992). Позитивним в методиці було лише те, що за критерії бонітування було обрано властивості грунтів. Здається, головним аргументом для вибору критеріїв була вимога, щоб вихідні аналітичні дані були «під рукою», а саме: в обласних філіалах інституту землеустрою, які прискореними темпами провели розрахунки, спираючись на матеріали великомасштабних досліджень 1957-1961 р. Матеріали агрохімічної паспортизації, яких на той час було аж за 5 турів, було проігноровано. Не зацікавили керівників розробки і матеріали технологічної паспортизації полів, що на той час були опрацьовані відповідним підрозділом Мінагрополітики. Хоча до створення методики залучено і А.І. Сірого, і наукових співробітників Інституту грунтознавства та агрохімії, їхніми пропозиціями не скористалися. Взагалі після завершення роботи будь-яка інформація про те, як результати бонітування сприйняли виробничники і регіональні установи, де матеріали використовували, як це стверджують розробники, для обчислення грошової вартості земель, податків і інших платежів, відсутні. Нема і наукового узагальнення результатів роботи. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-12-13]

Фактично з 1993 року методика стала чинною. У наступні роки невідомі будь-які спроби оновити методику і, взагалі, провести чергові тури бонітування, хоча у законі про оцінку земель встановлено, що бонітети треба перглядати кожні 7 років. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-13]

Отже, чинна методика як основні критерії у бонітуванні використовує вміст гумусу, фізичної глини, рН, глибину гумусованих і глейових горизонтів. Стверджується, що ці показники вирішальним чином впливають на врожай, хоча відповідних доказів не доведено. Фактично ці критерії обрано експертним шляхом. Посилання на попередні розрахунки Р.Г. Дерев'янко є не зовсім доречними, бо якраз нею встановлено (1983) дуже суперечливі зв'язки між властивостями грунтів і врожайністю сільськогосподарських культур. Між іншим не ясно, як основні критерії, будучі фактично відносно сталими, можуть вирішальним чином впливати на врожай, який, як відомо, є дуже варіабельною характеристикою як у просторі, так і за часом. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-13]

Модифікаційними властивостями (тобто, такими, які мають регіональний характер) у чинній методиці коригували бонітети еродованих, оглеєних, кислих і інших грунтів з агрономічними вадами, використовуючи для цього поправні коефіцієнти. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-13]

Для того, щоб усунути вплив клімату на бонітети грунту територію України поділили на 198 природно-сільськогосподарських районів з однаковими гідротермічними умовами. Такий підхід змусив роботи з бонітування вести за природно-сільськогосподарськми районами, у кожному з них шукати еталонний грунт і мати 198 шкал бонітетів, а якщо врахувати кількість культур, стосовно яких розраховано часткові бонітети, то набагато більше. До того ж, подібні грунти у різних районах отримали різні бонітетні оцінки. І, навпаки, різні грунти, які знаходяться у різних агрогрупах, виявилися з однаковими бонітетами. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-13-14]

«За кадром» залишилось і питання пошуку еталонних грунтів, бонітет яких дорівнює 100 балів. В методиці сказано, що їх шукали за багаторічною врожайністю у грунтових агрогрупах. Якщо так, то остання, як відомо, визначається за полями, підприємствами, тобто, за адміністративними одиницями, а не за природно-сільсько-господарськими районами чи агрогрупами. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-14]

Отже, чинна методика базується на властивостях грунтів, що можуть характеризувати лише їхню потенційну родючість і не може бути надійною у використанні для оцінки реальної продуктивності орних грунтів. У чинній методиці потребує доопрацювання просторова одиниця богітування і еталони грунтів, що отримують максимальний бал і відносно яких обчислюються бонітети інших грунтів. [В.В. Медведєв, І.В. Пліско, стр.-14]

Важливою складовою методологічної основи якісної оцінки зель є система показників, вибір яких, зумовлений необхідністю адекватної характеристики основних функцій грунтів, грунтоутворювальних або грунторуйнівних процесів основних режимів і параметрів найважливіших для рослин. Тобто ті властивості (характеристики) грунту, які визначають його здатність задовольняти потреби рослин в елементах живлення, воді, повітрі і теплі в достатніх кількостях для їх нормального розвитку, і є в сукупності основним показником якості грунту. [. Барвінський А.В., Тихоненко Р.В. стр-15 ]

В літературі зустрічається значна кількість методичних підходів до якісної оцінки земель. Виділено багато як індивідуальних, так і комплексних показників, проте немає єдиної системи. Отже, в загальному вигляді проблема полягає в тому, щоб визначити перелік показників для адекватної оцінки якості грунтів. Розробку системи таких показників треба провадити з урахуванням можливості використання інформації діючих нині служб контролю за станом грунтового покриву, родючості й санітарного стану грунтів, а також необхідності поширення обсягу досліджень на основі сучасної технічної бази і перспективних методів. [. Барвінський А.В., Тихоненко Р.В. стр-15]

Незаперечним є те, що оцінка якості земель повинна бути комплексною, адже фактори родючості грунтів незамінні рівнозначні. Це в свою чергу вимагає визначення значної кількості показників, що зв'язано з відповідними затратами часу і коштів. Тому показники вибирають за принципом «розумного мінімуму і реального максимуму», а саме: беруть максимально можливу кількість показників, що входять до реально діючого контролю певних організацій, в той же час ця кількість є мінімальною (звуженою) для комплексної екологічної оцінки територій. [. Барвінський А.В., Тихоненко Р.В. стр-15]

На Україні існує багато наукових і практичних установ, що функціонують у цій галузі, але, на жаль, результати їхньої роботи ніхто не координує. Це обласні проектно-технологічні центри з охорони родючості земель Мінагрополітики України, обласні філіали Державного підприємства «Головний науково-дослідний і проектний інститут землеустрою», мережа пунктів спостережень Держкомгідромету України, гідрогеолого-меліоративні експедиції, державні сільськогосподарські дослідні станції та інститути агропромислового виробництва НААН України, обласні санепідеміологічні станції тощо. Щоб уникнути дублювання і підвищити якість обробки інформації необхідно діяльність цих організацій координувати. Найбільш коректно цю функцію могла забезпечити єдина Служба охорони грунтів України, про необхідність створення якої вже не один рік висловлюються провідні вчені-аграрії. [. Барвінський А.В., Тихоненко Р.В. стр-16]

Кожне відомство, яке причетне в тій чи іншій мірі до проведення якісної оцінки земель, мас свою систему показників, за якими збирається і оброблюється інформація. Основні показники родючості грунтів, якими користуються дані установи, належать до розряду індивідуальних:

1. рН водної і сольової витяжки, форми потенційної кислотності, окисно-відновний потенціал;

2. загальний вміст гумусу і його якісний склад;

3. ємність вбирання і склад обмінних катіонів;

4. активність іонів у системі грунт - фунтовий розчин;

5. ступінь нагромадження в грунтах важких металів як стосовно загального їх вмісту, так і форм сполук;

6. щільність складення в рівноважному стані:

7. структурно-агрегатний склад грунту та водотривкість агрегатів;

8. водопроникність га польова вологість грунту;

9. вміст рухомих форм макро- та мікроелементів тощо.

Дотримуючись такого набору, можна адекватно оцінювати сучасний стан грунтів, діагностувати всі види їх деградації і прогнозувати зміни на ближчу або навіть на віддалену перспективу. Проте, такий значний масив показників, отриманий різними організаціями, нерідко, без дотримання єдиних стандартизованих (сертифікованих) методик, а тим паче не в акредитованих лабораторіях, не може забезпечити цілісну картину якості земель в різних регіонах зокрема і країні в цілому. [ Барвінський А.В., Тихоненко Р.В. стр-17]

1.2 Якість грунту

Якість грунту - це здатність певного типу грунту функціонувати в межах природних або керованих людиною екосистем, забезпечувати продуктивність рослин та тварин, покращувати якість води та повітря, підтримувати здоров'я людини та умови його мешкання. Якість грунту - це сукупність усіх наявних позитивних та негативних характеристик та властивостей, що визначають його родючість. Якість грунту визначається взаємодією його фізичних, хімічних та мікробіологічних властивостей.

Грунти високої якості забезпечують поживну придатність, аерацію, проникнення та затримання води, структурну та високу біологічну активність. Для оцінювання якості грунту використовують показники(індикатори) якості грунту.

Показники якості грунту - це фізичні, хімічні та біологічні властивості, процеси та характеристики, які вимірюють з метою моніторингу змін у грунті.

До основних показників якості грунту відносять фізичні, хімічні та біологічні показники. Фізичні показники якості грунту визначаються агрегаційною стабільністю, текстурою, структурою, об'ємною густиною, пористістю, аерацією, кольором, вологістю та температурою. Оскільки фізичні показники пов'язані з взаємним розташування грунтових частинок та пор, вони відбивають здатність або обмеженість коріння до зростання, появу сходів, інфільтрацію, рух води у грунтовомупрофілі.

Хімічні показники якості грунту включають результати вимірювання рH, солоності, органічної речовини, концентрації фосфору, кругообігу поживних речовин, катіон-обмінної здатності, концентрації елементів, які можуть бути потенціальними забруднюючими речовинами ( важких металів, радіонуклідів тощо) або які потрібні для росту та розвитку рослин.

Біологічні показники якості грунту характеризують загальну біомасу грунту, мікробну біомасу, загальну чисельність бактерій та мікроскопічних грибів, продукування двоокису вуглецю або дихання грунту, ферментативну активність тощо. Біологічні показники включають результати вимірювань мікро- та макроорганізмів, їх активності або утворення побічних продуктів. Популяція черв'яків, нематод, комах та патогенних мікроорганізмів, швидкість респіраційних процесів, розкладання органічної речовини та залишків рослин у грунті - все це може бути використанно для оцінювання якості грунту.

1.3 Методика проведення якісної оцінки та паспортизації земель з використанням агроекологічного методу

Еколого-агрохімічна паспортизація полів і земельних ділянок здійснюється з використанням матеріалів якісної оцінки (бонітування) грунтів і показників їх санітарно-гігієнічного стану. . [Рідей Н.М., Строкаль В.П., Рибалко Ю.В., Шофолов Д.Л., стр. -26]

Враховуючи те, що з 1964 по 2002 роки агрохімічною службою України за 38 років накопичено величезну кількість даних, що характеризують рівень родючості грунтів, ступінь їх забруднення радіонуклідами, важкими металами, пестицидами та іншими токсикантами, і поряд з цим в різних грунтово-кліматичних умовах проведено тисячі польових дослідів з органічними та мінеральними добривами, хімічними меліорантами, пестицидами та іншими засобами хімізації, а також створено високоінформативну базу даних з поживності кормів і якості рослинної продукції, можна вважати, що для якісної оцінки грунтів та їх еколого-агрохімічної паспортизації найкраще підходить агроекологічний метод Зражевського-Сірого. Авторами цього системного методу обгрунтовані відповідні нормативи і поправочні коефіцієнти, які входять до Керівного нормативного документу "Еколого-агрохімічна паспортизація полів та земельних ділянок”. . [Рідей Н.М., Строкаль В.П., Рибалко Ю.В., Шофолов Д.Л., стр. - 26]

Теоретичною основою агроекологічного принципу бонітування грунтів є закон рівнозначимості та незамінності факторів життєзабезпечення рослин, до яких за К.А. Тімірязєвим належать світюло, тепло, пожива та волога. Перші з них (світло і тепло) віднесені до космічних, два останніх ( пожива і волога) - до земних факторів. . [Рідей Н.М., Строкаль В.П., Рибалко Ю.В., Шофолов Д.Л., стр. -26]

Бонітування грунтів, як «метод визначення грунтової родючості» ( за В.В. Докучаєвим), дає можливість надати кількісну оцінку якості грунтів, тобто виявити, наскільки один грунт краще за інший. . [Рідей Н.М., Строкаль В.П., Рибалко Ю.В., Шофолов Д.Л., стр. - 26]

Показником якості або еколого-агрохімічного стану грунту є бонітет, виражений в балах. Останній являє собою інтегральну величину різноманітних властивостей і природних ознак, виражених в мг, %, мг-екв, мм, т і інших одиницях вимірювання, які перераховують в бали бонітету. Внутрішні природні властивості і ознаки грунту виступають як критерії бонітування критеріїв і діляться на дві групи - основні (типові) та модифіковані. . [Рідей Н.М., Строкаль В.П., Рибалко Ю.В., Шофолов Д.Л., стр. - 27]

Агрохімічна оцінка якості грунтів характеризується фізико-хімічними і властивостями з використанням показників, які визначають за результатами аналізів агрономічного обстеження цих грунтів і вираження в балах по 100 бальній оцінці. За 100 балів береться еталонний грунт з найвищим значенням показників властивостей грунту, інші грунти отримують оцінку відповідно еталону. . [Рідей Н.М., Строкаль В.П., Рибалко Ю.В., Шофолов Д.Л., стр. - 27]

Еколого-агрохімічний стан грунту визначається шляхом внесення в агрохімічну оцінку поправки на забруднення його радіонуклідами, важкими металами, пестицидами, з урахуванням кліматичних умов регіону, зрошення, осушення, кислотності або засоленості грунтів, тощо. . [Рідей Н.М., Строкаль В.П., Рибалко Ю.В., Шофолов Д.Л., стр. - 27]

До основних показників агрохімічного стану грунту входять вміст в орному шарі гумусу, азоту (що легко гідролізується), рухомих сполук фосфору, обмінного калію та мікроелементів (марганцю, молібдену, цинку, міді, бору, кобальту), а також кислотність грунту, ємність вбирання, сума ввібраних основ, щільність ґрунту, максимально можливі запаси продуктивної вологи. . [Рідей Н.М., Строкаль В.П., Рибалко Ю.В., Шофолов Д.Л., стр. - 27]

Екологічний стан поля визначається рівнем антропогенного забруднення радіонуклідами (цезій-137, стронцій-90), важкими металами (рухомі форми кадмію, цинку, міді, свинцю, ртуті), залишками ДДТ та ін. високотоксичними речовинами. Дані агрохімічної та екологічної оцінки грунтового покриву заносяться в еколого-агрохімічний паспорт поля чи земельної ділянки , розроблений згідно з Указом Президента України від 2 грудня 1995 року « Про суцільну агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення». Еколого-агрохімічний паспорт - це документ, в якому зосереджена інформація про родючість грунту та його агроекологічний стан. Він розробляється для кожного поля або земельної ділянки на основі матеріалів агрохімічного, радіологічного та інших видів моніторингу грунтів, в тому числі на вміст важких металів і залишкових кількостей пестицидів. Такі паспорти дають можливість розробити заходи спрямовані на раціональне використання та підвищення родючості грунтів, поліпшення їх агроекологічного стану. . [Рідей Н.М., Строкаль В.П., Рибалко Ю.В., Шофолов Д.Л., стр. - 28]

1.4 Якісна оцінка грунтів методом спеціального бонітування

Для оцінки родючості, грунту та його екологічного стану використовують матеріали великомасштабного обстеження грунтів України (нариси, грунтові карти), матеріали детального агрохімічного і екологічного обстеження грунтів та результати польових дослідів з добривами, проведених агрохімічною службою України за 1966-1991 рр. [Булигін С.Ю., Барвінський А.В., Ачасов А.Б., Ачасова А.Б. стр. - 70]

На першому етапі складається еколого-агрохімічний паспорт поля, який характеризує стан родючості ґрунту та ступінь його забруднення токсичними агрохімікатами, важкими металами, радіонуклідами тощо. [Булигін С.Ю., Барвінський А.В., Ачасов А.Б., Ачасова А.Б. стр. - 70]

На другому етапі проводиться оцінка родючості ґрунту поля (земельної ділянки). Для цієї мети розробляються нормативні дані урожайності зернових культур (озима пшениця, ярий ячмінь, горох, просо, овес) на різних типах ґрунтів. Нормативні врожаї розробляють на рівні адміністративних районів і областей. Нормативна врожайність відповідає переважно середнім показникам родючості ґрунту. На конкретному полі нормативна врожайність корегується на фактичні показники родючості ґрунту, які наведено в еколога- агрохімічному паспорті поля. Для корегування розроблено поправочні коефіцієнти на еродованість, заболоченість, солонцюватість, засоленість, гранулометричний склад, ступінь кислотності, вміст рухомих поживних речовин та інші. [Булигін С.Ю., Барвінський А.В., Ачасов А.Б., Ачасова А.Б. стр. - 70]

Корегування нормативної врожайності проводиться на найбільш істотні фактори. Спочатку на еродованість, заболоченість, засоленість, а потім на грунтові показники (гранулометричний склад, ступінь кислотності, вміст рухомих поживних речовин). Кількість поправочних коефіцієнтів повинна бути обмеженою і диференціювати в залежності від розміщення поля (рельєф, експозиція та ін.), поправочні коефіцієнти вводимо тільки на ті показники, які найбільше будуть знижувати врожайність. [Булигін С.Ю., Барвінський А.В., Ачасов А.Б., Ачасова А.Б. стр. - 70]

Наступним етапом є екологічна оцінка грунту. Як правило, встановлюється рівень забруднення грунту важкими металами, радіонуклідами, пестицидами та іншими токсичними речовинами. До визначення агрохімічного балу вводиться поправка на забрудненість. Одержаний бал з поправкою на забруднення переводиться в урожайність за шкалою. Одержана врожайність буде фактично можливою на конкретному полі. [Булигін С.Ю., Барвінський А.В., Ачасов А.Б., Ачасова А.Б. стр. - 71]

1.5 Бонітування грунтів і якісна оцінка земель

В умовах реформування земельних відносин ключовим питанням запуску ринкових механізмів в аграрному секторі економіки є встановлення економічно обґрунтовано ціни на землю, що дає її власникам широкі можливості в залучені інвестицій для інтенсивної розбудови сільськогосподарського виробництва. Ціна повинна враховувати можливу величину врожаю, нормативні затрати на його вирощування, реалізацію, а також прибуток, який буде отримано. При цьому слід враховувати, що занижена ціна на землю може призвести до неконтрольованого монопольного скуповування її через підставних осіб як вітчизняними, так й іноземними громадянами, а завищена -- гальмуватиме ринкові процеси в сільському господарстві. [Городній М.М., Генгало О.М., Слюсар О.В. стр. - 121]

Основним призначенням сільськогосподарських земель є вирощування на них врожаю культур, який реалізується землевласником з метою одержанняприбутку. Величина врожаю за однакових кліматичних і економічних умов та нормативних затрат буде залежати від родючості ґрунтів, які входять до складу землеволодіння. [Городній М.М., Генгало О.М., Слюсар О.В. стр. - 121]

Родючість ґрунту -- це його здатність відповідати потребам рослин і забезпечити їх водою, елементами живлення, а їхні кореневі системи -сприятливими екологічними умовами. Родючість ґрунту залежить від багатьох його властивостей, але в основному визначається кінцевою кількістю основних показників, серед яких найпершим є вміст і запаси гумусу. [Городній М.М., Генгало О.М., Слюсар О.В. стр. - 121]

Отже, найголовнішою умовою економічно обґрунтованої ціни на землю є точне визначення її якості, тобто родючості ґрунту чи кількох ґрунтів, що входять у землеволодіння. Кількісна оцінка якості ґрунтів визначається їх бонітуванням. Городній М.М., [Городній М.М., Генгало О.М., Слюсар О.В. стр. - 121]

Бонітування грунтів - спеціалізована, генетико-виробнича класифікація грунтів, побудована за їх об'єктивними природними і стійко набутими у процесі сільськогосподарського використання ознаками та властивостями, які мають найбільше значення для сільськогосподарських культур, і виражена кількісних показниках - балах. [Городній М.М., Генгало О.М., Слюсар О.В. стр. - 122]

Основна мета бонітування кількісне визначення відносної якості грунтів за їх родючістю, тобто на скільки один грунт краще чи гірше за інший здатний забезпечувати екологічні вимоги сільськогосподарських культур. [Городній М.М., Генгало О.М., Слюсар О.В. стр. - 122]

Будучи складовою частиною земельного кадастру, бонітування грунтів

мас велике самостійне значення, оскільки:

- дозволяє вирівнювати і групувати грунти за продуктивністю;

- дас можливість виявляти найсприятливіші грунти для вирощування тих чи інших культур;

- сприяє ефективному використанню добрив, проведенню агротехнічних та меліоративних заходів;

- допомагає розробці та впровадженню зональних систем землеробства;

- ставить за мету підвищення продуктивності природних кормових угідь та лісових насаджень;

- має велике значення в охороні грунтів від деградації (ерозії, забруднення важкими металами, пестицидами заболочення тощо).