Дерматологія свійських тварин

30

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

Дніпропетровський державний аграрний університет

Факультет ветеринарної медицини

Кафедра нормальної і патологічної анатомії сільськогосподарських тварин

Навчально-методичні рекомендації

до лабораторних занять та самостійної роботи з дерматології

(для викладачів та студентів факультетів ветеринарної медицини аграрних вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації)

Гаврилін П.М., Оліяр А.В.

Дніпропетровськ - 2011

Навчально-методичні рекомендації до лабораторних занять та самостійної роботи з дерматології (для викладачів та студентів факультетів ветеринарної медицини аграрних вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації). - Дніпропетровськ: ДДАУ, 2011. - 22 с.

Укладачі: д.в.н., професор Гаврилін П.М., к. в. н., доцент Оліяр А. В.

Представлені методичні підходи до викладання особливостей анатомії шкіри та її похідних у свійських тварин з урахуванням специфіки майбутньої професійної діяльності лікаря ветеринарної медицини. Подано схеми, які відображають особливості будови шкірного покриву, його залозистих та рогових похідних, а також їх видові ознаки будови в свійських тварин, що спрямовано на підвищення ефективності самостійної роботи студентів із вивчення дерматології.

Рецензент: доцент кафедри клінічної діагностики та внутрішніх хвороб тварин Дніпропетровського державного аграрного університету, канд. вет. наук О.В. Семьонов

Методичні рекомендації розглянуто і схвалено на засіданні кафедри нормальної і патологічної анатомії сільськогосподарських тварин ДДАУ

Протокол №13 від "16" березня 2011 р.

Методичні рекомендації розглянуто і схвалено до друку науково-методичною радою факультету ветеринарної медицини ДДАУ

Протокол №5 від "22" березня 2011 р.

Заняття №1

Тема. Будова шкіри, волосся. Залози шкіри: потові, сальні, молочні. Видові та вікові особливості будови шкіри, волосся, залоз.

Мета заняття. Засвоїти особливості будови шкіри та волосся. Вивчити закономірності структурно-функціональної організації шкірних залоз. З'ясувати видові та вікові особливості будови шкіри, волосся, потових, сальних, молочних та спеціалізованих шкірних залоз.

дерматологія шкіра свійська тварина

Матеріальне забезпечення. Вологі препарати фрагментів шкіри з різних ділянок тіла, молочних залоз різних видів свійських тварин, муляжі, рисунки, схеми.

Методичні особливості викладання та підходи до вивчення матеріалу під час лабораторного заняття під керівництвом викладача.

На початку заняття акцентувати увагу, що вчення про будову і функції шкірного покриву та його похідних називається дерматологія. Шкіра міцна і досить товста оболонка, яка одягає тіло тварини і поступово переходить на межі природних отворів у слизову оболонку. Відносна маса шкіри складає від 3,5% до 8%, в людини - до 18% за рахунок підшкірної основи. Шкірний покрив хребетних надзвичайно складний. У ньому розрізняють ряд шарів, неоднакових за будовою та своїм значенням (схема 1).

Схема 1.

Будова шкіри

Надшкір'я, або епідерміс - epidermis - побудований з багатошарового плоского зроговілого епітелію, за функцією клітин, що його утворюють, розпадається на два шари. Глибокий ростковий (камбіальний) шар - stratum basale - розміщений на маленьких сосочках власне шкіри, його клітини діляться, відходять у верхній шар і перетворюються в зроговілі пластинки. У цьому шарі є пігментні клітини - меланоцити, які виробляють меланін, що надає шкірі певного кольору, за їх відсутності епідерміс не пігментований (явище альбінізму). Поверхневий зроговілий шар - stratum corneum - утворений відмерлими клітинами, котрі багаті кератогіаліном. Зроговілі пластинки з відмерлих клітин, по мірі поділу росткового шару, поступово злущуються невеликими лусочками у вигляді лупи і замінюються новими пластинками. Разом із злущеними клітинами видаляється поверхневе забруднення, мікроорганізми, паразити.

В епідермісі всіх ссавців відсутні судини, проте є багато нервових волокон та складних чутливих апаратів - рецепторів.

Власне шкіра (основа шкіри) - derma (corium) - один з видів волокнистої сполучної тканини, яка багата еластичними і колагеновими волокнами, що йдуть у різних напрямах. Дерма визначає товщину шкіри, в ній розміщені потові й сальні залози, кровоносні й лімфатичні судини, нервові волокна, рецептори, корені волосся, непосмуговані м'язи - підіймачі волосся. Дерма за будовою та функцією поділяється на два шари: сосочковий та сітчастий. Її сосочковий шар - stratum papillare - складається з пухкої волокнистої сполучної тканини, має велику кількість судин і живить епідерміс (трофічна функція). Пальцеподібно проникає в безсудинний епідерміс, завдяки чому зростає міцність їх з'єднання і площа дотику, що збільшує площу поверхні під час дифузії поживних речовин. У волосистій шкірі - cutis pilosa - сосочковий шар слабкий, замість нього в ній виділяють пілярний шар, що містить корені волосся. Сітчастий шар - stratum reticulare - утворений щільною волокнистою неоформленою сполучною тканиною, в якій переважають різноспрямовані колагенові волокна, проте в різних ділянках тіла вони все ж мають певні закономірності напряму, що враховують під час оперативних розрізів (розріз впоперек волокон зумовлює сильне зіяння рани). Сітчастий шар зумовлює товщину, пружність, міцність шкіри.

Еластичні волокна надають шкірі пружність (шкіра, що зібрана в складку, швидко розправляється). Однак, еластичність шкіри в різних ділянках неоднакова: в одних вона розтягнута рівномірно у всіх напрямках, в інших - нерівномірно. Внаслідок цього кружок, вирізаний з певної ділянки шкіри, рівномірно звужується, а отвір, що залишається після його витягнення, навпаки, рівномірно розширюється, в інших місцях такий же кружок витягується в одному напрямі, а отвір - у протилежному. Еластичність шкіри втрачається з віком, що веде до появи зморшок і складок, проте є й фізіологічна складка шкіри - колінна.

Товщина основи шкіри в цілому неоднакова не лише в тварин різних видів, але й у різних місцях у однієї й тієї ж тварини. Найтовстіша шкіра у великої рогатої худоби (3-7 мм, до 13 мм), а найтонша - в овець та кіз (0,5-3 мм), у коня - 1-7 мм, свині - 0,6-3 мм. Особливо тонка шкіра в північного оленя, а товста - в слона, бегемота, носорога та китоподібних (до декількох сантиметрів). У старих тварин шкіра товща, ніж у молодих, у самців товща, ніж у самок. Найтовща шкіра на спині, шиї, бічних частинах тіла, тонка - на медіальній поверхні кінцівок, найтонша і найбільш рухлива - на вентральній поверхні тулуба (животі) та голові.

Підшкірна основа - tela subcutanea - складається з пухкої волокнистої сполучної тканини, без особливої міцності з'єднує основу шкіри з глибше розміщеними фасціями та м'язами, тому від ступеню розвитку цього шару залежить рухливість шкірного покриву в певній ділянці тіла. За відсутності підшкірної основи шкіра просто приростає до глибше розміщених органів (на п'ятці в людини). В рухомих місцях тіла в підшкірній основі є невеликі щілиноподібні порожнини, заповнені слизом - підшкірні сумки - bursa subcutanea (над ліктьовим горбом у коня). Підшкірна основа сильно розростається в ділянці м'якушів, де вона разом із жировою тканиною утворює пружиноподібні пристосування.

Звернути увагу, що у вгодованих тварин тут розростається у великій кількості жирова тканина - підшкірна жирова клітковина - panniculus adiposus. Жир відкладається в одних тварин у певні сезони - влітку й восени, завдяки чому вони легко переносять зимову нестачу в їжі, причому в самок більше, ніж у самців, що пов'язано, напевно, з виношуванням та годівлею потомства ними, а в свині - накопичується незалежно від пори року. В одних видів тварин спостерігається його значне нагромадження (китоподібні, ластоногі), що сприяє збереженню теплоти, забезпечує захист, термоізоляцію (добре переносять холод), зменшення питомої ваги (легко утримуються на поверхні води), а в інших у певних місцях тіла жир формує спеціальні утвори - горби у верблюда, курдюк у вівці. В різних частинах тіла величина жирових відкладів різна, особливо багато їх у ділянці шиї, крупа, в деяких ділянках є спеціальні жирові подушки (очне яблуко, основа вушної раковини). Зовсім немає жирових відкладів у шкірі вушних раковин, повік та статевого члена.

Схема 2.

Класифікація похідних шкіри

Акцентувати увагу, що волосина - зроговіла, тверда, проте гнучка та еластична нитка, похідна із клітин епідермісу. Зовні вкрита шкірочкою волосини - cuticula pili, що складається із одного шару пластинчастих, зроговілих клітин - рогових лусочок. Під кутикулою розміщується кора волосини - cortex pili, а в центрі - мозкова речовина - medulla pili, або серцевина.

Наголосити, що у волосині розрізняють корінь - radix pili, розміщений у шкірі та стрижень - scapus pili, що випинається на поверхню шкіри. Корінь починається волосяною цибулиною - bulbus pili, в центрі якої знаходиться багатий на судини сполучнотканинний сосочок волосини - papilla pili, що її живить. Корінь розміщується в сполучнотканинному епітеліальному фолікулі волосини - folliculus pili. Останній складається із сумки волосини - bursa pili та кореневих піхв - vaginae radices. До сумки волосини під тупим кутом підходить м'яз-підіймач волосини - m. arrector pili, складається з непосмугованих м'язових волокон. М'яз спрямовується косо до епідермісу і обмежує знизу сальну залозу.

Волосся може бути різноманітної товщини, будови і значення (схема 3). Звичайне покривне волосся відрізняється за будовою не лише в ряду тварин, а й у їх різних порід. Воно характеризуються помірною довжиною і товщиною та наявністю серцевини. Серед нього зустрічається тонке, ніжне шерстне волосся із слабко розвинутою або взагалі відсутньою серцевиною, що вкриває все тіло (за винятком морди і кінцівок) та, навпаки, грубе, з добре вираженою серцевиною щетинисте (остьове) волосся, яке розсіяне поміж шерстного волосся або вкриває всю шкіру (щетина свиней, борода козлів, вії). Різновидом шерстного волосся у овець є пухове волосся.

Схема 3.

Типи волосся у свійських тварин

Довге волосся, порівняно товсте і грубе, зустрічається в певних місцях тіла (волосся чубка, гриви, щітки в коня та волосся хвоста у великої рогатої худоби).

Чутливе (синуозне) волосся товсте, порівняно довге, характеризується наявністю заповнених кров'ю синусів у волосяній сумці. Воно дуже багате нервовими закінченнями, завдяки чому його називають "чутливе волосся". Лежить не лише у власне шкірі, а й в підшкірній основі, розвинуте на губах, щоках, підборідді та навколо очей, росте постійно, не випадає.

По досягненні певного ступеню зрілості волосся старіє і випадає, а на його місці виростає нове. Цей процес зміни волосся називається линяння. Линяння може відбуватися в певні сезони - весною й взимку (в диких тварин) і визначається як періодичне (сезонне). Линяння, що відбувається в невизначений час, по мірі старіння волосяної цибулини, визначається як перманентне (постійне) (довге волосся в коня, щетинисте - в свині, шерстне - у вівці, волосся голови - в людини). Линяння на певних частинах тіла починається в різний час і відбувається з різною швидкістю. В першу чергу линяють ділянки спини, шиї, лопаток, крижів та нижньої частини кінцівок, потім - ділянка пахвин і останніми - ділянки живота і голови. Ювенільне линяння характеризується поступовою зміною волосся ембріонального типу на постійне, від сезону не залежить. Найбільш інтенсивно відбувається в молочний період, продовжується до періоду статевої зрілості.

Далі, слідуючи за схемою 4, розгляньте залозисті похідні шкіри.

Схема 4.

Класифікація залозистих похідних шкіри

Серед дифузно розсіяних в шкірі залоз звернути увагу на потові й сальні.

Потові залози - glandulae sudoriferae - розміщені по всьому тілі в глибоких шарах власне шкіри, а інколи навіть і в підшкірній основі, їх протоки відкриваються на поверхню шкіри або у фолікул волосини. Секрет залоз - піт - sudor - змочує волосся та епідерміс шкіри, захищаючи їх від висихання; випаровуючись, охолоджує тіло. З потом виводяться з організму деякі солі, тому і хімічний склад його різний, інколи він містить сильно пахучі речовини. Потові залози відсутні на синуозному волоссі, голівці статевого члена та сосках вим'я.

Сальні залози - glandulae sebaceae - розсіяні майже по всій шкірі у верхніх шарах дерми, протоки відкриваються у фолікул волосини. Секрет залоз - шкірне сало - sebum - змащує стрижні волосся та поверхню епідермісу, пом'якшуючи їх, захищає від намокання, висихання, набухання, завдяки кислій реакції, від дії мікроорганізмів. Відсутні в шкірі носо-губного дзеркала, рила, в м'якушах і сосках вим'я корови.

Акцентувати увагу, що особливе клінічне і біологічне значення мають компактні, парні молочні залози - glandulae lactiferae - характерна особливість класу ссавців. За походженням - це видозмінені потові й сальні залози.

Наголосити, що в ссавців розрізняють три основних типа молочних залоз:

1. множинне вим'я - ubera polyglandularis - представлене численними парними горбами (грудні, черевні й пахвинні), які лежать паралельно білій лінії живота по нижній частині черевної й грудної стінок, притаманне свині, хижакам, багатьом гризунам.

2. вим'я - uber - представлене декількома (1-3) парними, злитими в одне ціле горбами, які розміщені на вентральній черевній стінці між стегнами (в пахвинній ділянці черевної стінки), притаманне корові, кобилі.

3. молочні залози представлені однією парою горбів, які розміщені на грудних стінках між грудними кінцівками - glandula mammaria (грец. mastos - груди), притаманні людині, приматам, слону, китоподібним.

Анатомічно на вимені розрізняють тіло - corpus uberis та сосок - papilla uberis. Тіло може бути складним, тобто складатися з декількох з'єднаних молочних горбів.

Розглянути будову молочної залози на прикладі корови. Акцентувати увагу, що вим'я складається з трьох основних компонентів:

сполучнотканинної строми;

активно діючої залозистої паренхіми;

системи відвідних протоків.

Вим'я прикріплене до черевної стінки і утримується підвішуючим апаратом: поверхневою і глибокою фасціями та підвішуючою зв'язкою вим'я, які зовні вкриті шкірою. Поверхнева фасція вим'я є продовженням поверхневої фасції живота. Жовта (глибока) черевна фасція в ділянці білої лінії живота віддає в бік основи вим'я значний пласт з великою кількістю еластичних волокон, який проникає між обома половинами тіла залози, формуючи перетинку вим'я - septum uberis і одночасно служить підвішуючою зв'язкою вим'я - lig. suspensorium uberis. Під шкірою та фасціями знаходиться сполучнотканинна строма (остов) залози, яка безпосередньо одягає її тіло у вигляді оболонки - капсули, в ній проходять судини та нерви. Від сполучнотканинної капсули вглибину органа відходять перетинки - trabeculae, котрі розділяють його на окремі округлі залозисті часточки - lobulus uberi, які є структурною одиницею вим'я, утворюючи в сукупності паренхіму. Основна маса часточки представлена округлими або дещо витягнутими одношаровими пухирцями - альвеолами - alveolae lactiferae та трубочками, клітини яких виробляють молоко, вони обплетені ніжними пучечками, що відгалужуються від сполучнотканинних перетинок. Молоко з вим'я виводиться по системі відвідних протоків, яка представлена:

а) молочними трубочками - tubulae lactiferae - починаються з альвеоло-трубочок, секретують молоко;

б) молочними каналами - canalis lactiferae - утворюються в результаті злиття трубочок, частково секретують молоко, видні неозброєним оком;

в) молочними протоками (ходами) - ductus lactiferae - вистелені слизовою оболонкою, можуть відкриватися самостійно на вершині соска або сильно розширюючись біля основи соска, впадають у цистерну;

г) молочною цистерною - sinus lactiferae - вистелена слизовою оболонкою, поділяється на залозисту - pars glandularis - і соскову - pars papillaris - частини, яка закінчується сосковим каналом - ductus papillaris із зовнішнім отвором на верхівці соска і м'язом-стискачем соска (сфінктером) - m. sphincter papillae.

Залежно від особливостей відкриття молочних протоків розрізняють два види сосків:

1. справжні - молочні протоки відкриваються самостійно на вершині соска багатьма отворами (гризуни, мавпи, людина, сумчасті);

2. несправжні - молочні протоки відкриваються в синусоподібні заглиблення всередині самого соска - молочну цистерну (копитові, хижаки).

У деяких ділянках тіла при переході шкіри в слизові оболонки (губи, повіки, відхідник), а також у шкірних пазухах (підочноямкові, міжпальцеві, навколовідхідникові) розміри, форма, густота й характер секреції потових і сальних залоз змінюються. Тому, спеціалізовані шкірні залози представляють собою скупчення залоз у певних ділянках шкірного покриву, вони є похідними сальних або потових залоз.

Окрім того, розрізняють пахучі залози, що є звичайними потовими залозами в певних ділянках тіла (пахвинна ділянка, соски молочних залоз, навколо статевих губ), виділяють пахучий секрет, функція їх пов'язана із статевою активністю.

Зміст і послідовність самостійної роботи студентів за темою.

Використовуючи вологі препарати фрагментів шкіри з різних ділянок тіла, муляжі, рисунки та схеми засвойте загальні закономірності будови епідермісу, власне шкіри та підшкірної основи, вивчіть класифікацію похідних шкіри. Далі пригадайте закономірності будови волосся, його типи та дайте характеристику видам линяння, з'ясуйте особливості структурно-функціональної організації залозистих похідних шкірного покриву. Після цього розгляньте видові і вікові особливості будови шкіри та її похідних - волосся, потових, сальних, молочних і спеціалізованих шкірних залоз.

Відзначте, що товщина шкірного покриву коня коливається залежно від породи, статі (в кобили тонша), віку (в дорослих товща) та місця на тілі. В загальному вона менша, ніж у великої рогатої худоби, проте більша, ніж у інших свійських тварин. Шкірний покрив особливо товстий у ділянці гриви (верхній контур шиї), на вентральній поверхні хвоста. Дещо товщий він на голові, спині, передній та бічній поверхнях кінцівок, тонший - на животі, задній та медіальній поверхнях кінцівок. У тонкошкірих коней чітко виділяються частини, що під нею лежать - кісткові випини на кінцівках, мускулатура і сухожилки, судини на лицевій поверхні голови, на животі, кінцівках. У цілому шкірний покрив щільно прилягає до тіла, проте в деяких місцях випинаються помітні складки - колінна.

Зауважте, що у великої рогатої худоби шкірний покрив у цілому товстіший, ніж в інших свійських тварин, сполучнотканинні пучки масивніші, еластичні волокна більші. У вигляді особливих утворів шкіри в жуйних на шиї та середній лінії передньої частини грудної стінки розрізняють шкірну вентральну поздовжню складку (підгруддя) - plica longitudinalis ventralis. У овець шкірний покрив тонкий і ніжний, на спині та потилиці він товстіший. Шкірна складка є у мериносових овець на шиї - комір, у кози, вівці, іноді свині в ділянці гортані - шкірні сережки. В свині шкірний покрив, за винятком підшкірної основи, порівняно тонкий - 1,5-3 мм. Товстіший він у ділянці вентральної частини шиї, на латеральних поверхнях кінцівок, тонший - на спині.

Підшкірна основа має велику кількість жирової тканини, у вгодованих свиней вона досягає великої товщини, що вимірюється сантиметрами - шпиг. У самців до періоду статевої зрілості від кінця шиї з боків плеча і плечового поясу (не підіймаючись до холки) і далі на бічній грудній стінці розвивається в напрямку до черевної стінки так званий щит. Він складається із щільних сполучнотканинних пучків з прошарками жирових часточок. Щит локалізується в ретикулярному шарі власне шкіри і розповсюджується глибше, захоплюючи підшкірну основу. Власне шкіра в одних порід собак помірно товста і порівняно груба, в інших - тонка, м'яка і еластична.

Запам'ятайте, що в коня покривне волосся порівняно коротке і пряме, синуозне розповсюджено на голові: повіках, щоках, губах, підборідді, піднижньощелепному просторі. Довге волосся утворює чубок - cirrus capitis, гриву - juba, щітки - cirrus pedis (на задній поверхні путового суглобу), волосся хвоста - cirrus caudae (відсутнє на вентральній поверхні хвоста). В деяких порід (особливо у важковагових коней) у певних місцях є чітко виражені потоки волосся: на лобі, груді, здухвині, животі та інших. У великої рогатої худоби покривне волосся коротке, а в лобовій ділянці кучеряве. Хвіст на кінці має пучок довгого волосся у вигляді пензлика (кісточки). У свійських овець шерстне і остьове волосся виходять із епідермісу пучками по 10-12 волосин, вкривають разом тулуб, утворюючи руно. У кіз серед покривного волосся є небагато ніжного, м'якого, пухового волосся, в самців на морді виділяється борода - barba hirci.

В свині свійської волосяний покрив рідкий, а в деяких порід шкіра майже оголена. Між порівняно довгим і твердим покривним волоссям зустрічається тонке і м'яке волосся. В ділянці холки та спини грубе й довге волосся росте у вигляді щетини, верхівки цих волосин розщеплені на тонкі ниточки. Існують породи свиней, досить волосаті і кучеряві, з відносно м'яким волоссям. У собак волосяний покрив густий, але надзвичайно різноманітний за довжиною, твердістю, гладкістю або кучерявістю. Найгустіше волосся розміщено на спині, а також на дорсо-латеральній поверхні кінцівок, де й сама власне шкіра товща, ніж на животі і медіальній поверхні кінцівок.

На губах, над очима, часто в міжщелепному просторі розвинуте синуозне волосся. Волосини з'єднані в групи по 4-8 штук таким чином, що цибулини їх у глибині покриву лежать поодиноко одна біля одної, а біля поверхні вони зближаються і з'являються назовні з однієї загальної волосяної лійки. При цьому дуже часто одна із волосин групи найбільш розвинута - основна, а інші, більш слабкі - побічні.

У коня протоки потових залоз відкриваються по всій поверхні тіла, навіть у м'якушах. Піт містить значну кількість білка (2-5%), тому може збиватися в піну, яка при підсиханні перетворюється в білий наліт (звідси вираз "змилений кінь"). Найбільші потові залози в ділянці відхідника, у вентральній частині грудної й черевної стінок, у шкірі пахвинної ділянки та бічних частинах шиї. У великої рогатої худоби протоки потових залоз також відкриваються по всій поверхні тіла, проте найбільше їх у ділянці груді та морди. В овець найбільше потових залоз у шкірі мошонки, в ділянці відхідника та крайньої плоті, піт змішується із шкірним салом, утворюючи в густій шерсті "жиропіт". У свині потові залози є на всій поверхні тіла, проте найбільше їх у ділянці вентральної поверхні грудної й черевної стінок, на вушних раковинах, на медіальній поверхні передпліччя й гомілки, між ратицями. В собаки потові залози розвинуті слабо, є лише на м'якушах. У зв'язку із цим собака не потіє, а підвищена температура в них вирівнюється за рахунок прискорення дихання через відкритий рот шляхом випаровування рідини із ротової порожнини.

У коня сальні залози сильно розвинуті. У великої рогатої худоби найбільші сальні залози знаходяться в ділянці носо-губного дзеркала, біля коренів рогів, у ділянці вінця ратиць. Сальні залози в свині найкраще розвинуті в ділянці потилиці, вушних раковин, щелеп, між ратицями і при вході в препуціальний мішок, найменше їх - у ділянці грудної й черевної стінок. Сальні залози є в усіх порід собак, проте густина їх на тілі неоднакова: в собак з короткою шерстю, з грубим покривним волоссям, вони розвинуті краще, а з довгим і ніжним волоссям - слабкіше. В цілому, особливо великі залози розміщені на губах, дорсальній частині шиї, спині та хвості, а дрібніші - на животі.

Особливу увагу приділіть видовим особливостям молочної залози (схема 5).

Схема 5.

Видові особливості молочної залози в свійських тварин

Вид тварин	Кількість залозистих горбів (часток) на кожному боці	Кількість сосків на кожному боці	Кількість соскових каналів в одному соску
Корова	2-3	2-3	1
Коза	1	1	1
Кобила	2-3	1	2
Свиня	5-8	5-8	2-3
Собака	4-5	4-5	6-12

Вим'я в жуйних розміщується між стегнами в лобковій ділянці. В корови, порівняно з самками інших свійських ссавців, складне тіло залози і соски розвинуті найсильніше. Вим'я утворилося в результаті злиття в одне масивне ціле 2-3-ох парних залозистих горбів з трьома парами сосків, з яких задня пара недорозвинена, а найчастіше зникає (4-6 сосків), в кожному соску по одному сосковому каналу. Шкіра сосків немає ані потових, ані сальних залоз.

Межею правої й лівої половин є плоска серединна сагітальна борозна - sulcus sagittalis (interuberalis). Залозиста маса передньої (черевної) і задньої (стегнової) часток кожної половини вим'я ззовні і зсередини зростаються без чітких меж, проте в паренхімі є 2 (3) системи молочних ходів, кожна із своїми сосками.

Вим'я вкрите порівняно ніжним шкірним покривом, який переходить на нього з боку живота і медіальних поверхонь правого й лівого стегна, з тонким та рідким волоссям. На каудальній поверхні вим'я в бік соромітної щілини часто випинаються чіткі відвислі складки шкіри з помітними лінійними потоками волосся, що визначається як молочне дзеркало.

У кози вим'я утворене злиттям однієї пари залоз, має два довгих соска, в кожному з яких по одному сосковому каналу. Залоза сильно відтягнута вниз, а соски дещо відхилені вперед і в боки.

У вівці вим'я двороздільне, з 2-4-ма сосками, в кожному з яких по одному сосковому каналу. Соски більш віддалені один від одного і верхівками помітно обернені в боки.

У кобили вим'я розділено сагітальною борозною на праву та ліву половини, представлене однією парою горбів, яка утворилася в результаті злиття 2-3-ох залозистих часток, має два соска, в кожному з яких по два соскових канали. Шкірний покрив залози гладкий, з дуже ніжним волоссям, потовими й сальними залозами.

У свині множинне вим'я, складається з 5-8-ми пар залозистих горбів (частіше 6-ти), на кожному є сосок і 2-3-и соскових канали в ньому.

У собаки множинне вим'я, складається з 4-5-ти пар залозистих горбів, на кожному є сосок і 6-12-ть (інколи 20) соскових каналів у ньому. На шкірі сосків є рідке ніжне волосся, сальні й потові залози.

Далі розгляньте спеціалізовані шкірні залози в різних видів свійських тварин (схема 6). У всіх видів тварин виділіть залози зовнішнього слухового ходу - gl. ceruminosae, похідні потових залоз, виділяють "вушну сірку", яка затримує пилові частинки і має бактерицидні властивості і тарсальні (мейбомові) залози - gl. tarsales (Meibomii) - розміщуються на внутрішньому ребрі повік, є похідними сальних залоз, виділяють очну змазку - sebum palpebrale, яка, змазуючи краї повік, попереджує скочування сліз на щоку.

Зауважте, що в коня похідні потових і сальних залоз є на м'якушах і сосках вим'я.

У великої рогатої худоби залози носо-губного дзеркала - gl. planum nasolabialis є похідними потових залоз, виділяють серозний секрет.У вівці залози носового дзеркала - gl. planonasalis - є похідними потових залоз, виділяють серозний секрет, залози підочноямкового синуса (слізна ямка) - gl. sinus infraorbitalis - лежать попереду медіального кута ока на глибині 1 см, є похідними сальних залоз, виділяють в'язкий секрет, який при підсиханні отримує вигляд жовтої сальної мазкої маси, залози пахвинного синуса (пахвинний мішечок) - gl. sinus inguinalis - є похідними сальних залоз, лежать у самок з боків вим'я - sinus uberalis (mammaricus), а в самців - у пахвинній ділянці у вигляді щілиноподібного заглиблення, залози міжпальцевого синуса (міжратичні мішечки) - gl. sinus interdigitalis - заглиблення між пальцями, в стінці якого знаходиться ніжне волосся і численні сальні залози. Похідні потових залоз розміщуються також на вентральній поверхні кореня хвоста.

Схема 6.

Видові особливості спеціалізованих шкірних залоз

Вид тварин Залоза	Кінь	Велика рогата худоба	Дрібна рогата худоба	Свиня	Собака
зовнішнього слухового ходу	+	+	+	+	+
тарсальні (мейбомові)	+	+	+	+	+
м'якушеві	+	-	-	-	+
сосків вим'я	+	-	-	+	+
носо-губного дзеркала	-	+	-	-	-
носового дзеркала	-	-	+	-	-
слізної ямки (підочноямкового синуса)			+
пахвинного синуса (пахвинний мішечок)			+
міжпальцевого синуса (міжратичні мішечки)			+
кореня хвоста	-	-	+	-	-
рила	-	-	-	+	-
зап'ясткові	-	-	-	+	-
підборідні	-	-	-	+	-
міжратичні	-	-	-	+	-
препуціального випину	-	-	-	+	-
огинаючі відхідникові (привідхідникові)					+
навколовідхідникові (параанальні)	-	-	-	-	+

У свині залози рила - gl. planum rostrale, зап'ясткові залози - gl. carpales (на медіальній поверхні зап'ясткового суглоба) та підборідні залози - gl. mentalis (на підборідді) - є похідними потових залоз, виділяють серозний секрет. Окрім того, на шкірному покриві між ратицями і при вході в препуціальний випин є великі (0,5-1 мм) видозмінені сальні залози.

Особливістю собак є наявність у ділянці відхідника двох видів залозистих органів, що є похідними сальних залоз: огинаючих відхідникових (привідхідникових) залоз - glandulae circumanales, що формують неправильної форми кільце навколо відхідникового отвору та навколовідхідникових (параанальних) залоз - glandulae sinus paranales, короткі вивідні протоки яких відкриваються у порожнину навколовідхідникових (параанальних) синусів - sinus paranales, розміщених з обох боків від отвору відхідника.

Питання для самоконтролю:

1. З яких шарів складається шкіра?

2. З яких шарів складається епідерміс?

3. Особливості будови росткового та зроговілого шарів епідермісу.

4. З яких шарів складається власне шкіра?

5. Які характерні особливості будови має сосочковий шар власне шкіри?

6. Які особливості будови має сітчастий шар власне шкіри?

7. Опишіть будову та характерні особливості підшкірної основи.

8. Класифікація похідних шкіри.

9. Опишіть будову волосини.

10. Які види волосся розрізняють у свійських тварин? Видові особливості волосся в коня, великої рогатої худоби, свині та собаки.

11. Дайте визначення поняття линяння. Види линяння.

12. Класифікація залозистих похідних шкіри.

13. Опишіть загальні закономірності будови потових і сальних залоз та їх видові особливості.

14. Класифікація молочних залоз.

15. Закономірності будови основних компонентів вим'я.

16. Які відмінності будови молочної залози в коня, великої рогатої худоби, свині й собаки.

17. Видові особливості спеціалізованих шкірних залоз.

Заняття №2.

Тема. Рогові утвори шкірного покриву: ріг, м'якуш, копито, ратиця, кіготь, ніготь. Видові та вікові особливості будови рогових утворів шкірного покриву.

Мета заняття. Засвоїти структурно-функціональні особливості рога, м'якуша, копита, ратиці, кігтя, нігтя. З'ясувати видові та вікові особливості будови рогових утворів шкірного покриву.

Матеріальне забезпечення. Порожнисті та цільні роги, фрагменти шкіри із зап'ястковими м'якушами коня та собаки, заплесновим м'якушем коня, п'ястковими і плесновими м'якушами коня й собаки, пальцеві м'якуші всіх видів тварин, сагітальний розріз копита коня, ратиці великої рогатої худоби й свині, кігтя собаки, рогові капсули копита, ратиці, кігтя, муляжі, рисунки, схеми.

Методичні особливості викладання та підходи до вивчення матеріалу під час лабораторного заняття під керівництвом викладача.

Звернути увагу, що до рогових утворів належать ділянки шкіри, в яких епідерміс утворює добре розвинений роговий шар із своєрідною (листкоподібною, трубчастою) структурою (схема 7).

Схема 7.

Класифікація рогових похідних шкіри

Акцентувати увагу, що тварини залежно від будови рога поділяють на порожнисторогих та цільнорогих.

У порожнисторогих жуйних (велика і дрібна рогата худоба) ріг - cornu - визначається як роговий утвір, що вкриває рогоподібний кістковий відросток лобової кістки. Шкірний покрив, який вкриває ці відростки, складається лише з двох шарів - основи шкіри і епідермісу. Основа шкіри рога - corium cornus - прилягає безпосередньо до окістя лобових відростків. Сосочковий її шар має досить сильно розвинуті сосочки, які біля основи рога низькі, густі і є продовженням основи шкіри лобової ділянки. Ростковий шар сильно розвинутого епідермісу продукує дуже міцний трубчастий ріг, який формує роговий чохол, або ріг - cornu.

У цільнорогих тварин (олень, жираф) роги гілкуваті, представляють собою суцільні кісткові утвори, вкриті тонкою шкірою з шерстю, багатою судинами, періодично відпадають. Рогової капсули не мають, шкірний покрив зберігається на них до кінця росту і формування. Після скостеніння рога тварини здирають з нього шкіру, оголюючи їх. За рахунок порушеного кровопостачання біля основи рога кістка розсмоктується і він відпадає. На лобовій кістці залишається лише розетка, завдяки якій у подальшому відбувається ріст нового рога з великою кількістю гілок. Роги є лише в самців, а в північного оленя - і в самок.

Далі зауважити, що подушкоподібне потовщення шкірного покриву, що утворилося за рахунок підшкірної основи визначається як м'якуш - torus (pulvinar). Епідерміс представлений доволі товстим безволосим шаром м'якого трубчастого рога, а власне шкіра має сітчастий і сосочковий шари з високими сосочками. Зупинити особливу увагу на будові сильно розвинутої підшкірної основи м'якуша, в якій поміж сітки еластичних й колагенових волокон містяться прошарки жирової тканини, згрупованої в поліморфні "часточки". В результаті формується пружна та зручна для опори жирова подушка, що є основною частиною м'якуша.

М'якуші дуже чутливі завдяки нервовим закінченням. Відмітити, що в собаки м'якуші справжні, а в коня, великої рогатої худоби й свині - рудименти м'якушів. У цілому, в свійських тварин розрізняють зап'ястковий - torus carpeus і заплесновий м'якуші - torus tarseus, п'ястковий - torus metacarpeus і плесновий м'якуші - torus metatarseus та пальцевий м'якуш - torus digitalis (схема 7). Лише пальцевий м'якуш виражений у всіх видів тварин, розміщується в ділянці суглоба між другою й третьою фалангами пальця. В копитових цей м'якуш сильно розвинутий, так як має безпосереднє відношення до рогового наконечника пальця. Підошовний м'якуш знаходиться в ділянці п'ястко- (плесно-) фалангового суглоба, тому називається п'ястковим або плесновим, є лише в коня і собаки. Зап'ястковий м'якуш є в коня й собаки, а заплесновий - лише в коня.

Особливу вагу приділити будові копита - ungulae - як складному спеціалізованому утвору, що вкриває третю фалангу пальців в однокопитових. Вказати, що на копиті анатомічно розрізняють чотири ділянки (схема 8):

А) Копитова облямівка (край) - limbus ungulae - вузька (0,5 см), безволоса смужка, яка знаходиться між шкірою і копитом, охоплює півкільцем спинкову й бічні сторони початку копита, а позаду без меж зливається з пальцевим м'якушем. Має всі три шари шкіри - епідерміс, власне шкіру і підшкірну основу. Ростковий шар епідермісу, розміщуючись на сосочковому шарі власне шкіри, продукує дещо опуклий, м'який, еластичний, тонкий блискучий трубчастий ріг - глазур, який добре помітний у молодих тварин.

Б) Копитовий вінець - corona ungulae - у вигляді широкого валика (до 1,5 см) розміщений дистальніше від облямівки, обмежуючи напівкільцем передню й бічні стінки пальця. Має три шари шкіри - епідерміс, власне шкіру і підшкірну основу. Ростковий шар епідермісу одягає сосочковий шар власне шкіри, продукує товсту і міцну масу (1,5 см) твердого трубчастого рога. Трубчастий ріг зазвичай пігментований, виростає в довжину до 8-9 мм у місяць, тому коня необхідно регулярно перековувати, обов'язково обрізаючи при цьому рогову стінку копита і розчищаючи рогову підошву.

Схема 8.

Пошарова будова копита

Частина копита	Підшкірна основа	Власне шкіра	Епідерміс
Копитова облямівка	+	короткі сосочки (1-2 мм), спрямовані вер-хівками дистально	м'який трубчастий ріг - глазур
Копитовий вінець	+	довгі сосочки (4-6 мм), спрямовані вер-хівками дистально	твердий трубчастий ріг
Копитова стінка	-	листочки	м'який листочковий ріг
Копитова підошва	-	сосочки середньої довжини	м'який трубчастий ріг

Підшкірна основа власне шкірарогова капсула копита копита копита

В) Копитова стінка - paries ungulae - найбільша частина копита, розміщена нижче вінця, має лише два шари шкіри - епідерміс та дерму, підшкірна основа відсутня. Ростковий шар епідермісу продукує м'який і світлий листочковий ріг, який складається із рогових листочків, що розміщуються вздовж рогової стінки копита. Листочки зростаються із твердим трубчастим рогом копитового вінця і на підошовному краї рогової стінки копита, на межі його з роговою підошвою, формують білу лінію копита (листочкову зону) - linea alba ungulae (zona lamellata).

Г) Копитова підошва - solea ungulae - опорна поверхня копита, має лише два шари шкіри - епідерміс та власне шкіру. Ростковий шар епідермісу продукує досить щільний, але м'який трубчастий ріг, поверхневі шари якого з часом висихають, стають крихкими і частинками відпадають.

Таким чином, з огляду на анатомічну будову наголосити, що копито складається із епідермісу, власне шкіри та підшкірної основи (схема 8). Акцентувати увагу, що похідні росткового шару епідермісу всіх складових частин копита формують рогову капсулу копита - capsula ungulae, на якій розрізняють рогову стінку і рогову підошву.

Рогова стінка копита - paries corneus ungulae - складається з трьох зрослих шарів рога різної будови й походження: поверхнево розміщеної глазурі облямівки, основного середнього шару - твердого трубчастого рогу вінця і глибоко розташованого м'якого листочкового рогу стінки.

Рогова підошва копита - solea cornea ungulae - утворена м'яким трубчастим рогом підошви.

Звернути увагу, що в коня з практичною метою, для точного визначення місця можливих уражень і для орієнтації під час підковування, рогову стінку копита умовно розмежовують на ділянки. Спочатку покажіть її дорсальну частину - зачіпну ділянку - pars dorsalis parietis corneae, яка з боків переходить у латеральну й медіальну бічні стінки - pars lateralis et medialis parietis corneae. У місцях загинання бічних стінок на підошву зверніть увагу на заворітні (п'яткові) кути - anguli ungulae, які переходять на підошву як латеральна й медіальна заворітні частини стінки - pars inflexa lateralis et medialis. На роговій підошві вкажіть на розділені роговою стрілкою тіло й гілки, які спрямовані до п'яткових кутів. Окрім того, на роговій капсулі виділіть проксимальний вінцевий край - margo coronarius ungulae, обернений до вінця і дистальний підошовний (вільний) край - margo solearis ungulae.

Зважаючи на вищезазначене, вказати на необхідності відрізняти копитову стінку, в якій розрізняють два шари шкіри - епідерміс, власне шкіру від рогової стінки копита, що складається лише з тришарового епідермісу - глазурі, твердого трубчастого рога, м'якого листочкового рога, а також копитову підошву з двома шарами шкіри - епідерміс, власне шкіра від рогової підошви копита, в якій розрізняють лише один шар епідермісу - м'який трубчастий ріг.