Особливості будови органів травлення та дихання в дрібних свійських тварин

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Особливості будови органів травлення в дрібних свійських тварин

В основі життєдіяльності організму лежить обмін речовин - складний процес асиміляції (засвоєння) поживних речовин, які надходять із зовнішнього середовища та використовуються організмом для будови клітин і тканин та дисиміляції (розпаду) складних речовин на більш прості зі звільненням необхідної для життєдіяльності енергії шляхом їх окислення киснем. Процес переробки корму до відносно простих одиниць і їх всмоктування називається травленням, яке здійснюється комплексом внутрішніх органів - апаратом травлення.

Травна трубка в дрібних свійських тварин поділяється на наступні відділи:

- головна кишка - ротова порожнина і глотка;

- передня кишка - стравохід і шлунок

- середня кишка - дванадцятипала, порожня і клубова кишки, а також застінні травні залози - печінка і підшлункова залоза.

- задня кишка - сліпа, ободова і пряма кишки.

1.1 Особливості будови органів головної кишки

Особливості прийому корму в м'ясоїдних зумовлені характером корму та будовою органів головної кишки. Як правило, вони захоплюють корм різцями та іклами, відкушують і відривають шматки, іноді допомагають лапами. У гризунів основим способом прийому їжі є її згризання.

Ротова порожнина в собак залежно від породи може мати різноманітні форму та розміри. Як правило, вона відносно вузька в ростральній частині та сильно розширюється в задній половині. В собак доліхоцефалічних порід ротова порожнина довга й вузька, а в собак брахіцефалічних порід - коротка й широка. В кішок усіх порід порожнина рота коротка та широка. У гризунів ротова порожнина сильно витягнута вперед від корінних зубів і різко тут звужена. Верхні і нижні аркади віділяють дозовні від неї присінок рота, обмежований спереду губами, збоку щоками.

Ротова щілина в собак дуже велика і тягнеться каудально до 3-4-го кутнього зуба. В м'ясоїдних вона може відкриватися на досить великий кут, що значною мірою допомагає захопленню та утриманню здобичі. З цим пов'язаний сильний розвиток вискових м'язів, які призначені для виконання цієї функції завдяки прикріпленню поблизу центру обертання висково-нижньощелепного суглобу. Кут рота в деяких порід сильно звисає, внаслідок чого рот може бути відкритий дуже широко.

У гризунів ротова щілина невелика, кути її досягають рівня передньої третини діастеми.

Присінок та власне ротова порожнина часто сполучаються через широкі щілини між іклами та молярами (відсутність премолярів!), у тому числі при центральній оклюзії (змикання зубів верхньої та нижньої щелепи). Велика ротова щілина м'ясоїдних, яка дозволяє широко відкривати пащу, полегшує дослідження ротової порожнини та глотки, а також проведення оперативних втручань.

Слизова оболонка тварин блідо-рожева, проте у собак може бути пігментована в чорний колір.

1.1.1 Присінок ротової порожнини

Губи тонкі, рухлива верхня губа довга, особливо каудально в ділянці переходу в нижню губу. Невелика безволоса пігментована ділянка, яка розміщена посередині, переходить у носове дзеркало. Фільтром називається плоска серединна борозна на верхній губі, яка в деяких брахіцефалічних порід (боксер, мопс, бульдог та ін.) може бути такою широкою та глибокою, що оголює (відкриває) різцеву кістку. Більш коротка нижня губа рострально і частково латерально вкрита верхньою губою і ближче до кута рота має зубчики. Робота губ найчастіше проявляється в оголенні різців та іклів. Шкіра губ густо вкрита волоссям, із них у кішок особливо сильно розвинуте довге пружне синуозне. Це волосся дозволяє кішкам дуже добре рухатися в темряві та сигналізує про можливість проходження вузьких місць.

В кішки на зовнішній поверхні нижньої губи є численні жирові залози.

У гризунів губи рухливі. Верхня губа розсічена борозною.

Щоки порівняно короткі, з гладенькою і часто пігментованою слизовою оболонкою. У гризунів щоки добре розвинуті, мають подушки, які утворені шкірою, що заходить із кутів рота всередину.

Зуби в собаки, як і в інших видів свійських тварин, розміщені на межі присінка і власне ротової порожнин у вигляд верхньої та нижньої зубних аркад. Зубні аркади в них анізогнатні (неспівпадаючі) - нижня аркада вужча, ніж верхня, тому аркади верхніх і нижніх зубів не співпадають. Це означає, що при змиканні щелеп зуби верхньої щелепи своїми язиковими поверхнями контактують з губними та щічними поверхнями зубів нижньої щелепи. Такий прикус характеризує зубну систему собаки як секодонтну і дозволяє відповідно до будови суглобу рух щелеп лише у вертикальній площині.

В результаті виведення численних порід, з дуже різними формами черепа і пов'язаними із цим порушеннями прикусу, зуби собак зазнали дуже сильні зміни, в тому числі часто відносно твердості. Крайні варіанти представляють короткоголові, брахіцефалічні породи, такі як пекінес, мопс, бульдог, боксер та ін., з одного боку та довгоголові, доліхоцефалічні породи, такі як борза, колі, грейхаунд та ін., з іншого боку.

В цілому діють наступні закономірності. Доги, бульдоги, боксери, мопси, пекінеси та подібні до них породи собак відрізняються так званим щучим прикусом (прогенія) - генетично зумовлена аномалія, що характеризується скороченням верхньої щелепи. Такси, колі і тер'єри мають карповий прикус (прогнатія) - скорочення нижньої щелепи. Решта порід собак мають ножицеподібний прикус, який є нормальним.

Собаки великих порід (сенбернари, леонбергери, доги, борзі, колі та ін.) мають м'які зуби, а собаки дрібних порід (тер'єри, пінчери, такси, шпіци) - тверді.

Собакам та кішкам притаманна лише одна зміна зубів - діфіодонтизм (dis - два, двічі; phyo - росту; odus, odontos - зуб). Перший, неповний комплект зубів називається молочним, другий - постійним. Відповідно зуби першого комплекту називаються молочними - dentes decidui (deciduus - випадаючий), зуби другого комплекту - постійними - dentes permanentes. Зміна торкається різців, ікл, а також премолярів, за винятком першого премоляра, який не змінюється. Моляри не мають молочних попередників. Всі постійні зуби прорізаються з язикового боку від молочних.

За функцією зуби собаки поділяють на різці (зачепи, середні, окрайки), ікла, кутні (премоляри - передкутні та моляри - власне кутні). Різці верхньої щелепи більш міцні, ніж різці нижньої щелепи. Їх масивні, овальні в поперечному розрізі корені розміщуються в окремих альвеолах. Недовгі корені більш дрібних різців нижньої щелепи розміщуються в альвеолах, перетинки яких можуть бути частково відсутні. Губна поверхня різців опукла, язикова - ввігнута, із жолобоподібним заглибленням. Різці верхньої щелепи при змиканні дещо заходять спереду нижніх на їх губну поверхню (ножицеподібний прикус), що проте спостерігається не у всіх порід собак. Ікла є на обох щелепах по одному з кожного боку. Їх масивні корені в дорослих собак заходять під корені першого і другого премолярів, що, можливо, є причиною втрати премолярів. Кутні зуби в ростро-каудальному напрямі збільшуються в розмірах, досягаючи максимальної величини на першому молярі, а потім знову зменшуються. Перший нижній премоляр має маленьку коронку з одним зубцем і називається вовчим. Найбільші кутні зуби - четвертий премоляр верхньої щелепи та перший моляр нижньої щелепи називаються січні (хижі) зуби. Як правило, премоляри обох щелеп при змиканні не стикаються, а входять у проміжки між зубами. Лише у фокстер'єра коронки премолярів чітко змикаються як зуби пили. Січний зуб верхньої щелепи контактує із січним зубом, який має аналогічну форму, нижньої щелепи. При змиканні він своєю язичною поверхнею рухається щільно вздовж щічної поверхні нижнього зуба (зрізуюча дія). Обидва січних зуба знаходяться в ділянці дії жувальних м'язів.

Функціонально-морфологічний розподіл зубів дозволяє тварині в природних умовах захоплювати здобич, утримувати її, умертвляти, виривати шматки і після грубого подрібнення шляхом розможження підготувати корм для заковтування, при цьому премоляри служать для відкушування, моляри - для розщеплення.

За будовою всі зуби короткокоронкові (брахідонтні), за формою поверхні змикання - зубчасті.

В цуценят у перші 3 тижні життя зуби відсутні, з 4-го тижня починається прорізування молочних зубів. В кінці молочного періоду з'являються 32 молочних зуба, з яких 12 різців, 4 ікла і 16 кутніх. Приблизно в 6 тижнів зуби досягають своїх постійних розмірів. Постійних зубів 42, з них 12 різців, 4 ікла та 26 кутніх зубів. Молочні зуби суттєво тонші і дрібніші постійних та мають гострі кромки і тонкі, слабкі корені. По мірі наближення зміни зубів, яка відбувається приблизно в 4-7 місяців, відстань між зубами збільшується внаслідок росту щелеп. Зміна зубів і прорізування молярів відбувається досить рано, так що в собаки у відносно молодому віці вже є повністю функціонуюча постійна зубна система. Проте існують індивідуальні та породні відхилення від цих термінів, тому це навряд чи може бути надійним критерієм визначення віку собаки. Те саме стосується термінів сточування зубів, які також залежать від породи, типу утримання та годівлі, призначення собаки. Відсутність премолярів (1 і 2) та молярів (2 верхньої щелепи та 3 нижньої щелепи) у певних порід спостерігається досить часто (вівчарки, такси).

Зубна система кішки подібна до собаки. Кількість молочних зубів, які прорізуються на 1-му місяці життя, 26, з них: 12 різців, 4 ікла, 10 кутніх зубів (премолярів). Кількість постійних зубів, які прорізуються на 6-му місяці життя, складає 30 зубів: 12 різців, 4 ікла, 10 премолярів, 4 моляра. Зубний апарат кішки порівняно із собакою з кожного боку менший на один премоляр і один моляр верхньої щелепи та два премоляра і два моляра нижньої щелепи. Таким чином, зубна система кішки представляє собою крайній варіант секодонтної системи. Різці дуже маленькі і тонкі, в нестертому вигляді мають тризубчасту коронку. Кінжалоподібні гострі ікла є найбільшими зубами в кішки. Нижні ікла верхівками коронок також дещо вивернуті назовні. Із кутніх зубів січними є четвертий премоляр верхньої щелепи і перший моляр нижньої щелепи.

У морських свинок 20 зубів, із них різців по 2 на кожній щелепі, ікол немає премолярів по 2 і молярів - по 6 на кожній щелепі

У кроля 28 зубів по 14 зубів на кожній щелепі, по 2 різці на верхній і по1 на нижній по 3 на верхній і по т2 на нижній щелепі премолярів і по з оляри. Жувальна поверхня корінних зубів має вигляд невеликих горбистостей. У гризунів різці тільки ззовні вкриті емаллю, а з внутрішньої сторони- дентином, що дає змогу їм стиратися та самозаточуватися. У кролів різці вкриті як ззовні так із внутрішньої споверхні емаллю, але більш тонкою

1.1.2 Власне ротова порожнина

На дні власне ротової порожнини поряд з вуздечкою знаходиться під'язиковий сосочок (під'язикова, голодна бородавка). В ньому є отвори вивідних протоків піднижньощелепної та однопротокової під'язикової залоз. При закупорці вивідних протоків може утворюватися дивертикул та «жаб'яча пухлина» - ретенційна киста або ранула, яка в собак досить часто зустрічається.

Тверде піднебіння вузьке в ростральній частині, від різцевих зубів в каудальному напрямку сильно розширюється. Його слизова оболонка роговіє, в собаки незначно, в кішки - більшою мірою. В підслизовому шарі розміщені венозні сплетення. В собаки слизова оболонка твердого піднебіння гладка, в більшості випадків пігментована. В кішки між поперечними валиками розміщені короткі, спрямовані каудально сосочки.

У криси на твердому піднебінні розміщено 8 поперечних валиків, 5 з яких вигніті і перервані посередині.

У кроля кількість валиків 16-17. В передній частині є добре розвинутий різцевий сосочок. свійський тварина кишка гортань

М'яке піднебіння розвинуте помірно, кінцевою ділянкою прилягає до кореня язика. За напруженого дихання м'ясоїдні можуть дихати ротом завдяки активному підніманні піднебінної завіски.

Язик у більшості випадків не пігментований, за винятком чау-чау, в яких язик має синюватий колір. У м'ясоїдних язик служить в основному для прийому рідкого корму. В зв'язку із цим у собаки верхівка язика має форму лопатки; в кішки поглинання рідини здійснюється шляхом занурення та швидкого втягування верхівки язика, вкритого великою кількістю щільно розміщених зроговілих сосочків. В якості тактильного органа і носія органів смаку язик сортує та оцінює їжу, виконує головну роль в акті жування та ковтання, а також служить для очищення та догляду за шерстю і шкірою.

Дуже рухливий рожевий язик м'ясоїдних має плоску форму та загострені краї, по середній сагітальній лінії якого проходить слабка язикова борозна. Морфологічною особливістю м'ясоїдних є наявність на нижньому боці верхівки язика в пухкій сполучній тканині веретеноподібного язикового хряща. Язиковий хрящ представляє собою сполучнотканинний тяж, пронизаний жировою тканиною, в середній частині якого в собаки є окремі посмуговані м'язові волокна і хрящові утвори в формі лінз. Передбачається, що язиковий хрящ служить у м'ясоїдних для підтримки верхівки язика.

Густо розміщені ниткоподібні сосочки м'які, тонкі, спрямовані вершинами назад, біля основи язика вони довгі, а в кішок - із зроговілими верхівками, особливо в передній половині. Вони надають язику, особливо його ростральній частині, характерну структуру щітки і особливо підходять для утримування рідини на язику, «зашліфовування» залишків м'яса з кісток, а також для догляду за шерстю. Грибоподібні сосочки розповсюджені по всій спинці язика, проте біля країв розміщуються рядами і краще помітні. Валикоподібних сосочків 2-3 пари на корені язика, листкоподібні - слабо помітні.

На передній третині язика новонароджених м'ясоїдних з країв є особливі крайові сосочки, які підтримують процес смоктання.

У гризунів на язиці добре розвинуті ниткоподібні сосочки. У кроля є подушка. Серед смакових сосочків є 1 пара валиководібних та спереду від них по великому 5-6 мм листкоподібному сосочку. Грибоподібні сосочки розсіяні по всій поверхні язика. У криси розвинуті в основному зроговілі ниткоподібні сосочки. На основі язика розміщені конічні соосочки у вигляді гачків, а на кореня язика примітивні грибоподібні сосочки. По середній лінії на корені язика розміщений непарний валикоподібний сосочок.

Із пристінних слинних залоз губні і щічні розвинуті слабо, вони мають переважно локальне значення для змочування корму та зволоження слизової оболонки ротової порожнини. Із щічних залоз добре розвинута лише дорсальна щічна залоза округлої форми, зміщена в ділянку орбіти медіально від виличної дуги і називається орбітальна (вилична) залоза - gl. orbitalis (zygomatica); вона має 4-5 дрібних відвідних протоків або один великий, які відкриваються в защічний простір; вентральні залози відсутні або слабо розвинуті.

Застінні слинні залози виділяють частково рідкий серозний, проте в основному густий слизовий секрет, який розмочує та розріджує корм, за необхідності допомагає його ковзанню по стравоходу. В м'ясоїдних слинні залози менші, ніж у травоїдних, що зумовлено особливостями харчування.

Привушна слинна залоза трикутно-округлої форми з виїмкою для вушної раковини (вигляд виделки), протока залози проходить упоперек жувального м'яза; піднижньощелепна - округлої форми, велика, лежить вентрально від привушної слинної залози; під'язикова багатопротокова - лежить збоку від язика, протоки відкриваються на дні ротової порожнини, складається з окремих часточок; під'язикова однопротокова - сильно розвинута і тісно зростається з піднижньощелепною залозою.

У морської свинки застінні залози мають значні розміри, особливо піднижньощелепова. Слинні залози продукують слину постійно, але почерзі - ліва потім права.

Із мигдаликів - язиковий відсутній, є парні піднебінні, які лежать у широких мигдаликових пазухах, випинаючись із них у вигляді потовщень мигдалеподібної форми та непарний глотковий, який знаходиться у задній стінці глотки між отворами слухових труб. У кішки є бічний білянадгортанний мигдалик, який представляє собою невелику, вкриту окремими лімфатичними вузликами пластинку на основі надгортанника.

Глотка має типову будову, межа між нею і стравоходом добре помітна.

1.2 Особливості будови органів передньої кишки

Завдяки ритмічним скороченням мускулатури головної і передньої кишки відбувається рух харчової грудки через зів у глотку, стравохід і шлунок - процес ковтання; в шлунку відбувається початкова фаза перетравлення білків під дією фермента - пепсина, подальша механічна обробка харчової маси і формування хімуса, частково всмоктується вода, мінеральні солі, спирт і деякі інші низькомолекулярні речовини, а також відбувається евакуація хімуса в тонку кишку.

Стравохід у собаки має три частини - шийну, грудну і дуже коротку черевну. В дистальній третині шиї стравохід зміщується на латеральний бік трахеї, де його можна пальпувати і легко здійснювати оперативний доступ. Проходження шийної частини стравоходу і, особливо, його згини можуть змінюватися залежно від положення та рухів голови і шиї.

Ділянки переважної закупорки (обструкції) або тривалих судорог мускулатури (ахалазії) стравоходу розміщуються:

1. на рівні каудальних констрикторів глотки;

2. при вході в грудну порожнину;

3. поблизу аорти, особливо при персистенції дуги аорти;

4. над біфуркацією трахеї;

5. на рівні стравохідного отвору діафрагми.

Слизова оболонка вистелена плоским багатошаровим незроговілим епітелієм, зібрана в поздовжні складки, що легко розправляються, так як має добре розвинутий підслизовий шар. На поверхні слизової оболонки відкриваються численні слизові залози, які розсіяні по всьому стравоходу в собаки, а в кішки - є лише в краніальній третині. М'язова оболонка в собаки повністю побудована із посмугованої м'язової тканини, складається в основному з двох шарів: внутрішнього - колового і зовнішнього - поздовжнього. Непосмугована мускулатура з'являється лише перед входом у шлунок, тому для собаки характерна легка здатність до блювоти. В кішки посмуговані м'язові волокна є лише в краніальній третині стравоходу, а потім змінюються непосмугованою м'язовою тканиною. Перед входом у шлунок стравохід лійкоподібно розширюється з одночасним потовщенням стінки. Зовнішня оболонка шийної частини представлена адвентицією, грудної - плеврою, а черевної - очеревиною.

Шлунок однокамерний, кишкового типу. Шлунок досліджується в лівому підребер'ї (9-12 м. р. п.) та ділянці мечоподібного хряща, пілорична частина - в правому підребер'ї. Проте його розміри та форма, а також положення можуть сильно коливатися залежно від ступеню наповненості. В стані помірного наповнення шлунок має форму U-подібного зігнутого мішка, який прилягає своєю краніальною парієтальною поверхнею до діафрагми та печінки, а каудальною вісцеральною поверхнею повернений до кишечнику. Пустий шлунок має форму V-подібно зігнутої не дуже широкої трубки з випином - наповненим повітрям дном шлунку. При попаданні корму спочатку розширюється тіло шлунку і присінок пілоруса, в той час як канал пілоруса залишається відносно вузьким. За сильного наповнення U-подібна форма шлунку вже не розпізнається, шлунок скоріше набуває округлі обриси. Особливо це помітно в собаки: максимально наповнений шлунок має вигляд мішка без форми, який заповнює все ліве підребер'я. Одночасно із зміною форми відбувається і зміщення шлунку. Вже в помірно наповненому стані він може виступати в пупкову ділянку і прилягати до вентральної черевної стінки. За подальшого наповнення шлунок випинається із підребер'я і в крайньому випадку може доходити з лівого боку до входу в таз. При цьому також збільшується площа контакту з вентральною черевною стінкою і остання може помітно випинатися.

Положення шлунку залежить також від положення тіла. Кардія та пілорус у собаки, яка стоїть розміщується на рівні 9 міжребер'я, в положення лежачи на животі - на рівні 10 міжребер'я. В положенні лежачи на боці кардія та пілорус знаходяться на різних рівнях: в положенні лежачи на лівому боці кардія розміщується на рівні 8 міжребер'я, пілорус - на рівні 9 міжребер'я; в положення лежачи на правому боці кардія розміщується на рівні 10 міжребер'я, пілорус - на рівні 8 міжребер'я. В положення лежачи на спині кардія розміщується на рівні 11 міжребер'я, пілорус - на рівні 10 міжребер'я. Це свідчить про те, що незважаючи на фіксацію шлунку на вході і виході, переміщення органу все ж відбувається. Перекручування шлунку відносно часто відбувається у великих собак, які активно рухаються із повним шлунком. На противагу цьому в кішки шлунок достатньо міцно зафіксований, так що можливості його зміщення сильно обмежені. Розтягування шлунку в кішки, як і в собаки, досить значне. З огляду конусоподібної форми грудної клітки в кішки пустий шлунок не завжди повністю знаходиться в лівому підребер'ї, проте в будь-якому випадку, як і в собаки, пустий шлунок не торкається вентральної черевної стінки. Для наповненого шлунку кішки в принципі характерні всі особливості, описані для шлунку собаки.

Слизова оболонка в м'ясоїдних містить залози на всій поверхні шлунку. В пустому шлунку слизова оболонка збирається у вільні складки, які розправляються при його наповненні. Три види шлункових залоз локалізовані в собаки та кішки так, що кардіальні залози займають вузьку смужку біля входу в шлунок; зона донних або власних залоз шлунку вкриває ділянку дна та тіла шлунку, тобто приблизно дві третини всієї площі. При цьому є велика різниця між собакою та кішкою: в кішки ця зона є однорідною; в собаки в ділянках, близьких до кардії, слизова світліша, тонша і вкрита добре помітними ямочками, а в ділянках, близьких до пілорусу, товста слизова оболонка має темне червонувато-коричневе забарвлення і шлункові ямочки розрізняються погано. Слизова оболонка, яка містить пілоричні залози, в м'ясоїдних знаходиться в пілоричній частині шлунку. Вона червонувата з легким жовтуватим відтінком. У мертвої собаки слизова оболонка шлунку може набувати зеленуватого відтінку в зв'язку із відтоком жовчі із дванадцятипалої кишки. М'язова оболонка складається із шарів непосмугованих м'язових волокон. Уся зовнішня поверхня шлунку вкрита серозною оболонкою - очеревиною, яка на більшій та меншій кривизні переходить у дорсальну та вентральну брижі шлунку. Більший сальник - добре розвинутий, охоплює кишки з вентрального та латеральних боків. Печінка, сечовий міхур та низхідна частина дванадцятипалої кишки лежать поза сальником. Зліва на нього накладається селезінка.

У морських свинок шлунок розміщений в лівій половині черевної порожнини. З боку слизової оболонки кардіальна частина шлунку відокремлена від дна складкою.

У кролів шлунок однокамерний кишкового типу, підковоподібної форми. Поділяється на дві частини: початкову- велику і широку, яка прилягає до входу в шлунок- донний відділ і кінцевий, невеликий і звужений, який веде із шлунка - пілоричний відділ. З середини шлунок поділяється глибокою серпоподібною складкою.

У крис та нутрій шлунок однокамерний стравоходно-кишкового типу. Стравохід входить в шлунок майже посередині з боку малої кривини шлунка.

1.3 Особливості будови органів середньої кишки

Відбувається практично повне перетравлення кормової кашиці, яка потрапляє сюди із шлунка, під дією ферментів підшлункової залози (трипсина, що діє на білки, ліпази - на жири, амілази - на вуглеводи) і секрету печінки - жовчі яка емульгує жири. В тонкій кишці, зокрема порожній і клубовій, відбувається всмоктування в кров і лімфу перетравлених кормових речовин через епітелій ворсин слизової оболонки. Порівняно з іншими свійськими тваринами довжина кишечнику відносно невелика, так як малооб'ємний м'ясний корм швидко перетравлюється і не вимагає великої довжини кишечнику: собака - 1-5 м (залежно від породи), кішка - в середньому 1,3 м.

Незважаючи на те, що травлення в усіх ссавців відбувається за загальним принципом, структура і функція відділів травного тракту суттєво відрізняються, що зумовлено характером їх живлення. Так, у м'ясоїдних тварин основна маса корму перетравлюється в шлунку і менше в тонкому відділі кишечнику.

У кролів тонка кишка характеризується великою довжиною у 12 раз перевищує довжину тіла, загальна довжина близько 5 м.

У нутрії довжина кишечника складає 6-7 м і перевищує довжину тіла в 10-12 разів.

Дванадцятипала кишка в собаки порівняно коротка, підвішена на довгій брижі. Досліджується в правому підребер'ї, дистальний кінець - у поперековій (нирковій) ділянці (позаду нирок).

Порожня кишка - найдовша ділянка тонкого кишечнику, підвішена на довгій брижі, вентрально прикрита сильно розвинутими листками сальника. Порожня кишка утворює 6-8 досить великих петель, які розміщуються між шлунком та печінкою з одного боку і входом у таз з іншого. При цьому вони вкриваються більшим сальником і через нього щільно прилягають до вентральної та бічних черевних стінок. Відносно велика рухливість петель дозволяє здійснювати власні рухи кишки, необхідні для перемішування харчової кашиці та її руху, а також забезпечує розтягування при різних положеннях тіла або різному наповненні сусідніх органів (шлунок, сечовий міхур, матка). За наявності грижевих воріт петлі порожньої кишки часто в них попадають. Досліджується в пупковій ділянці, вентральній частині правої та лівої здухвин, також може заходити в підребер'я, ділянку мечоподібного хряща та лобкову ділянку.

Порожня кишка у кроля довга 200-225 см.

Клубова кишка досліджується в поперековій ділянці, відкривається на межі сліпої та ободової кишок у товстий відділ втулкоподібно.

Скупчення лімфатичних вузликів у тонкій кишці невеликі - 7-8,5 мм, лише в каудальному відрізку клубової кишки досягають 10-40 см.

У морської свинки довжина кишок досягає 2,3м і перевищує розміри тіла в 10 разів. Довжина 12-палої кишки близько 12 см, порожньої- 1-1,4 м.

У кроля клубова кишка коротка, у формі петлі, її довжина досягає 36 см. Стінка потовщена, бо в ній розташовані численні лімфоїдні структури: 2 пейєрові бляшки по вільному краю, а перед впадінням в сліпу кишку лежить лімфоїдний дивертикул. Він неправильної трикутно-овальної форми розміром 2,8Ч1,8 см. В його стінці розміщені крипти, через які лімфоцити потрапляють у просвіт кишечника, де під час їх руйнування виділяють лейкіни- речовини, які діють на мікрофлору кишечника подавляють ріст ентерококів, залишаючи кишечну паличку. Лужний сік лімфатичного дивертикулу нейтралізує органічні кислоти, які утворюються в результаті життєдіяльності мікробів, що розщеплюють клітковину. Таким чином посилюючи процеси бродіння.

Печінка у м'ясоїдів має чіткі частки, які відокремлені одна від одної глибокими вирізками. Ліва і права частки поділені додатково на латеральні і медіальні. Середня частка розділяється на невелику квадратну та добре розвинуту хвостату із сосочковим і хвостатим відростками, на останньому виділяється ниркове втиснення. Жовчний міхур не досягає гострого краю печінки, його видно як з вісцеральної, так і з діафрагмальної поверхні. Жовчна протока відкривається разом і з протокою підшлункової залози в дванадцятипалу кишку слабо помітним сосочком. Досліджується печінка в правому та лівому підребер'ях по останнім ребрам та ділянці мечоподібного хряща. При наповненні шлунку печінка може зміщуватися і справа прилягати до правої нирки.

У морської свинки печінка темно-бурого кольору, об'ємна масою 18,5 г т.б. 3,9 % від маси тіла. В печінці розрізняють 6 часток: ліву медіальну та латеральну, серединну, квадратну (невеликих розмірів), латеральну та медіальну праву, а також хвостату, на якій виділяють сосочковий, що нависає над ворітьми та хвостатий відростки з втисненням для правої нирки. Серед часток найбільших розмірів досягає ліва латеральна частка. Жовчний міхур видовженої форми .

У кроля печінка велика 80-120г т.б. 4,0-4,5 % ваги тіла, товста,буро-червоного кольору, поділена на лопасті. Поділяється на велику ліву латеральну і медіальну та невелику праву. Жовчний міхур поділяє праву частку на праву латеральну і вузьку деформовану квадратну . Дорсально над ворітми розміщена хвостата частка, яка має сосцевидний відросток і сильно відокремлений хвостатий (довжиною 3,2 см), на якому є втиснення для правої нирки. Печінка розміщена в куполі діафрагми більше зліва, лівий край доходить 10-го ребра, а правий 8-го. На дорсальному краї є глибока округла вирізка для каудальної порожнистої вени та зліва для стравоходу. Жовчний міхур зеленуватого кольору, витягнутий. Протока відкривається на 1 см від пілоруса.

У криси печінка велика (12-16 г) т.б.4-6 %, поділяється на 6 часток: латеральну і медіальну ліву та праву, хвостату і додаткову, жовчного міхура немає. Протока відкривається 20-30 мм від пілоруса

Підшлункова залоза - вузька, видовжена, за формою нагадує бумеранг. Тіло залози складається із двох часток. Права частка розміщена в брижі дванадцятипалої кишки і називається дуоденальною часткою (дуоденальна ніжка). Ліва частка простягається в дорсальну брижу шлунку до дорсального кінця селезінки та називається селезінковою часткою (селезінкова ніжка). Обидві частки з'єднуються в коротке тіло підшлункової залози, яке розміщене поряд із краніальною частиною дванадцятипалої кишки.

Положення підшлункової залози відносно сусідніх органів визначається її розміщенням у дорсальній брижі шлунку та дванадцятипалої кишки. Права частка йде разом із низхідною частиною дванадцятипалої кишки до каудального згину і, таким чином, розміщується праворуч від висхідної ободової та сліпої кишок і під правою ниркою. Ліва частка стикається з пілоричною частиною шлунку, проходить перед поперечною ободовою кишкою та досягає дна шлунку і, в більшості випадків, також селезінки та лівої нирки.

Вивідних протоків два: основний у кішки відкривається разом із жовчною протокою, в собаки - окремо, а додатковий - на відстані 3-5 см позаду першого. В кішок інколи спостерігається утвір у вигляді підшлункового міхура.

У кроля підшлункова залоз є серозною гроноподібної або розрізнено часточкової форми, рожево-жовтого кольору. Має дві частки. Вивідна протока відноситься до правої частки, яка лежить на 12-палі кишці і відкривається на відстані 40 см від шлунка.

У морської свинки підшлункова залоза блідо-рожевого кольору і складається з двох часток. Права частка (близько 2 см) розміщена поблизу 12-палої кишки. Ліва частка (близько 8 см довжини та 1,5 см ширини) розміщена на великій кривині шлунка.

У криси підшлункова залоза подовжена, гроноподібна. Розрізняють тіло, ліву та праву частки. Довжиною 30мм, шириною -3 мм. Має 2 протоки, які відкриваються або в жовчну протоку або бяля нього в 12-палу кишку.

1.4 Особливості будови органів задньої кишки

У м'ясоїдів відбувається незначне всмоктування поживних речовин та інтенсивне - води, а також формування та періодичне видалення через відхідник неперетравлених залишків корму.

Товста кишка характеризується в цілому відсутністю теній і випинів, невеликою довжиною і незначним діаметром.

У гризунів товста кишка довга, складає 1/3 довжини всього кишечника і досягає 200 см .В тостій кишці відбувається зброжування клітковини, її засвоєння, а також води і формування фекалій із неперетравних продуктів. .

Сліпа кишка у м'ясоїдів підвішена на короткій брижі і має вигляд у собаки - сліпої трубки з 2-3-ма згинами, довжина - 40-150 мм, у кішки - непомітний утвір у формі коми на висхідній ободовій кишці, довжиною 10-40 мм. Червеподібний відросток у собаки та кішки відсутній. Основа досліджується в поперековій ділянці, верхівка спрямована каудально (до тазової порожнини).

У морської свинки довжина сліпої кишки 15 см.

У кролів сліпа кишка довга (50-60 см), велика, об'ємна з добре розвинутим апендиксом і спіралеподібними перехватами. Займає 2/3 черевної порожнини, ділянку мечоподібного відростку, а також латеро-вентральну частину мезогастрію. За рахунок перехватів сліпа кишка поділяється на 23-26 комірок. Діаметр сліпої кишки на початку становить 3-3,5 см, поступово звужуючись в середній ділянці - 2,4 см та 1,3 см - в кінці. Клубова кишка при вході в сліпу кишку утворює заслінку із двух складок слизової оболонки. Сліпа кишка має дві лімфоїдні бляшки- більшу ля устя клубової кишки в межах другої спіралеподібної складки та меншу - бяля дивертикула.

Сліпий відросток (апендикс) це звужена частина сліпої кишки у вигляді пальцеподібного виростка довжиною 10 см, широною 1,5 см. Він білуватого кольору, стінки його рівні, потовщені (3 мм). Розміщений косо упоперек (справа на ліво) в поперековій ділянці, де кріпеться за допомогою короткої брижі. В товщі слизової оболонки розміщені лімфоїдні утвори, тому має губчатий характер, за рахунок глибоких крипт.

Ободова кишка у м'ясоїдів має вигляд простого обода, який розміщується в горизонтальній площині в дорсальній частині правої і лівої здухвин (права висхідна та ліва низхідна частини) та поперековій ділянці (поперечна частина). У морської свинки довжина ободової кишки- 70 см.

У кролів ободова кишка має форму спіралеподібного обода і відповідає висхідній частині ободової кишки у великих тварин. Ободова кишка поділяється на товсту та тонку ободові кишки. Товста ободова кишка досить коротка (20 см), в діаметрі близько 2 см, має 3 тенії та 3 ряди випинів, утворює неповну петлю або півобода. Розміщена в у правій здухвині та пупковій ділянці. Тонка ободова кишка має вигляд петлі, довша за товсту (близько 25 см) і тонше (діаметр 0,6-0,8 см), має 1 тенію і 1 ряд випинів. У верхній частині правої здухвини тонка ободова кишка при переході в передпряму кишку утворює сфінктер (м'язовий жом) у вигляді подушки і поздовжній складок. Слизова оболонка ободової кишки на початку ніжна ,гладка, а потім в ній з'являються зроговілі підвищення у вигляді сосочків, які до кінця тонкої ободової кишки зменшуються.

Передпряма кишка відповідає нисхідній частині ободової кишки і розміщена зверху малої кривини шлунка отворюючи невеликі зигзагоподібні петлі, довжиною 60-70,5 см. Тягнеться від шлунка вздовж хребта, досить вузька вузька, має вигляд чіток із-за розміщених в ній округлих екскрементів утворює багато петель і завитків. Вона поділяється на три відрізки: початкову петлю, подібну до малої ободової кишки, середню- має 2 закрутки, та задню

Пряма кишка тягнеться прямолінійно під хребетним стовпом (під крижею) до відхідника, утворюючи ампулоподібне розширення. Особливістю є наявність огинаючих навколовідхідникових залоз та залозистих мішечків - параанальних синусів (залоз).

У кролів пряма кишка довга, висить на довгій брижі і може зміщуватися, її поперекова ділянка досягає 20-21,5 см довжини, тазова - 13 см,. Зверху і з боків недалеко від отвору відхідника (за 1 см) під 1-м хвостовим хребцем лежать парні великі (довжина 1,2 см) подовжні , часточкові ректальні залози темно-сірого кольору. Відхідник розміщений на рівні 4-5-го хвостового хркебця і відвисає до низу (висячий відхідник), не утворюючи випуклості ззовні. При зігнутому хвості отвір направлений вентро-рострально, назустріч сечостатевовому отвору, щільно прилягаючи до нього.

2. Особливості будови органів дихання в дрібних свійських тварин

2.1 Особливості будови носу та носової порожнини

Передня ділянка носа в собак рухлива. Ділянка носа вкрита звичайним волосяним шкірним покривом, проте на передній ділянці (носовому дзеркалі) волосся відсутнє, тому епідерміс тут значної товщини і з поверхні розбитий багатьма бородавками на невеликі поля дзеркальця. Рельєф поверхні завжди має індивідуальний рисунок і може використовуватися для впізнавання тварини. В кішки на носовому дзеркальці є невеликі горбки. За білого забарвлення шерсті на лицевій частині голови носове дзеркальце не пігментоване, рожевого кольору. Носове дзеркальце в нормі вологе і дещо прохолодне від випаровування рідини. При патологічних станах з підвищенням температури ніс часто на дотик сухий та гарячий. Проте це не може розглядатися як вірогідна діагностична ознака.

Ніздрі в кішки та собаки вузькі. Бічний край кожної ніздрі має вирізку, внаслідок чого утворюються верхнє та нижнє крила носа. В м'ясоїдних м'язи в ділянці входу в носову порожнину розвинуті слабо, тому можливість активного розширення ніздрів дуже сильно обмежена. У зв'язку з цим у собак деяких брахіцефалічних порід через надто вузькі ніздрі спостерігається затруднене дихання, а інколи навіть інспіраторна задишка. В таких випадках потрібно оперативне розширення крилової борозни. Через вузькі ніздрі м'ясоїдних практично неможливе проведення будь-яких хірургічних втручань у носовій порожнині. Так, деформовані носові раковини можна видалити лише після оперативного відкриття кісткового склепіння носу. З огляду небезпеки пошкодження продірявленої пластинки решітчастої кістки і, разом з нею нюхового мозку, слід проводити видалення турбіналій решітчастої кістки з особливою обережністю.

Хрящова носова перегородка потовщується ближче до орального краю і формує невеликі (дорсальні й вентральні) бічні хрящі. Обширні носові порожнини заповнені складними складками слизової оболонки, тому їх повітряні простори невеликі. В складки слизової оболонки в ділянці присінка носа вставлені хрящові пластинки, а в більш глибоких відділах - тонкі кісткові. Завдяки цьому твердому остову складки слизової оболонки набувають пружності, повітряні ходи залишаються завжди відкритими, не спадають і дають можливість вільному ходу повітря через дуже звивисту носову порожнину. В носовій порожнині знаходяться дорсальна й вентральна раковини, а в її задній ділянці розміщені закрутки лабіринту решітчастої кістки.

Приносові синуси (пазухи) розвинуті слабо. В собаки є велика лобова пазуха, розділяється на передній та задній відділи, сполучається із середнім носовим ходом та верхньощелепний рецесус.

У кішки присутня лобова пазуха, верхньощелепний рецесус і додатково в тілі клиноподібної кістки є клиноподібна пазуха. Над клиноподібною пазухою проходять борозна зорового перехрестя та зоровий канал. Таким чином, патологічні процеси в клиноподібній пазусі інколи можуть впливати на зорові нерви.

Через хоани носова порожнина сполучається з носоглоткою. При введенні носо-шлункового зонду необхідно «перехитрити» носоглотку, яка знаходиться в положенні дихання. Зонд не повинен потрапити через гортань у нижні дихальні шляхи, його потрібно провести через внутрішньоглотковий отвір у стравохід. Тому використовується ковтальний рефлекторний рух, викликаний механічно проходженням зонду. При попаданні зонду в гортань виникає кашель.

2.2 Особливості будови гортані

Гортань відносно широка і майже кубічної форми. В м'ясоїдних вона починається каудально від гілок нижньощелепних кісток і тягнеться при витягнутій голові та шиї до рівня другого шийного хребця. Таким чином, вона легко доступна для пальпації. Хрящовий остов утворений кільцеподібним, щитоподібним, черпакуватими хрящами та чотирикутним надгортанним хрящем, які в дорослих тварин інколи костеніють. Слизова оболонка присінка гортані в собаки утворює бічні шлуночки (відсутні в кішки) із щілиноподібним входом. Вони досить глибокі, тому правий і лівий шлуночки вентрально стикаються. Вентральний шлуночок відсутній, голосові губи великі і спрямовані косо - вперед і вниз.

2.3 Особливості будови трахеї

У собаки та кішки в стоячому положенні на трахеї можна розрізнити три згини. Каудально від гортані трахея спочатку вигинається дорсально. На рівні останнього шийного хребця трахея, вигинаючись вентрально, проходить через краніальний отвір грудної порожнини в середостіння. Тут вона робить помітний поворот у бік основи серця. Після слабого дорсального опуклого згину трахея закінчується біфуркацією. Правий магістральний бронх порівняно з лівим має більший діаметр. Магістральні бронхи в ділянці біфуркації утворюють в собаки кут 63-68°, у кішки - 30-40°. При цьому лівий магістральний бронх сильніше відхиляється від осі трахеї, утворюючи з нею в собаки кут 45-50°. В цілому трахея циліндрична, в собаки складається із 40-46, у кішки - 38-43 кілець. Дорсальні кінці кілець не стикаються один з одним, поперечний трахейний м'яз проходить дорсально від хрящів.

2.4 Особливості будови легень

В легенях зародка альвеоли маленькі, спалі. Вони вистелені ізопризматичним епітелієм. Легені містять тканинну рідину, яка з початком дихання після народження швидко заміщується повітрям. Легені мертвонароджених цуценят і кошенят внаслідок відсутності повітря тонуть при водній пробі.

В легенях з'єднані елементи повітряної та газообмінної систем. У процесі дихання легені виконують пасивну функцію. Коли діафрагма та м'язи-вдихачі скорочуються, об'єм грудної порожнини збільшується, і легені завдяки своїй еластичності розтягуються під дією присмоктувального негативного тиску в плевральному мішку. Потік повітря одночасно розправляє газообмінні структури (альвеолярну систему).

На противагу вдиху звуження грудної порожнини при акті видиху відбувається повністю пасивно. М'язи-вдихачі розслабляються, і грудна клітка повертається в положення видиху. Лише при затрудненому диханні внаслідок легеневих захворювань, а також при чханні та кашлі включаються м'язи-видихачі. Видих особливо активно підтримується м'язами черевного пресу шляхом підвищення тиску в черевній порожнині та зміщення розслабленої діафрагми в грудну порожнину. При паралічі діафрагми дихання може підтримуватися лише м'язами грудної клітки.

Вкриті легеневою плеврою легені оточені плевральними порожнинами. Знижений тиск у плевральних порожнинах допомагає розправленню легеневої тканини, яка знаходиться під атмосферним тиском. В кінці вдиху легеня щільно прилягає до стінки плевральної порожнини. Лише в ділянці кута, утвореного діафрагмою і грудною стінкою - реберно-діафрагмальній кишені, залишається вільний простір.

Частки легень відокремлені глибокими вирізками, які доходять до магістральних бронхів. Права і ліва легені мають три частки: верхівкову, серцеву і діафрагмальну, крім того на правій легені є додаткова частка. Малюнок на поверхні легень слабо виражений, трахейний бронх відсутній. Необхідно відмітити, що в дорослих собак і кішок у задньому середостінні правий і лівий плевральні мішки сполучаються.

У собак звужений верхівковий купол правого плеврального мішка - шийний синус - виходить за передній край першого ребра в шийну ділянку і завжди вміщує кінцеву частину верхівкової частки відповідної легені. Також у собаки виражені поперекові вирости плеври - поперекові синуси - це каудальні кінці плевральних мішків, які виступають за межі останнього ребра під поперек.

Для розмежування перкусійних полів легень у собаки та кішки, як і в інших свійських тварин, використовують так звані М-С-П-лінії: М-лінія - лінія, яка проходить через маклак; С-лінія - лінія, яка проходить через сідничний горб; П-лінія - лінія, яка проходить через плечовий суглоб. Каудально перкусійне поле обмежується дещо опуклою лінією, яка починається латерально від хребта в 12 міжребер'ї, перетинає М-лінію в 11 міжребер'ї, С-лінію - в 10 міжребер'ї та П-лінію - у 8 міжребер'ї. Вентральна межа також має дугоподібну форму і проходить до каудальної поверхні плечового суглобу.

Краніо-дорсальна межа починається від плечового суглобу, проходить через лопаткову ость і закінчується поряд з хребтом латерально на дорсальних м'язах хребетного стовпа, які можна розглядати як дорсальну межу. Для оцінки перкусійного поля потрібно враховувати, що гострий (вентральний) край легені в процесі дихання змінює своє положення, тому каудальна межа перкусійного поля може зміщуватися на ширину одного міжребер'я.

В собаки та кішки внутрішньолегеневі ін'єкції виконуються, в основному, з метою евтаназії. В собаки місце введення голки розміщено каудально від триголового м'яза плеча в 5 або 6 міжребер'ї вентрально від каудального кута лопатки. Можна виконувати ін'єкцію на тій же висоті в 7 або 8 міжребер'ї, так як в цьому місці легеня досягає найбільшої товщини і нема ризику проколоти легеневу тканину наскрізь. У кішки внутрішньолегеневу ін'єкцію можна виконувати в правому 7 або 8 міжребер'ї. При введенні голки каудальніше 9 міжребер'я можна проколоти легеню і діафрагму наскрізь та попасти в праву частку печінки.

У морської свинки трахея довжиною 3,5 см, діаметром 3-5 мм. Хрящові кільця позаду не замкнені. Легені . Права розділена на 4 частки: верхівкову, серцеву, діафрагмальну та додаткову. Ліва три- верхівкову, серцеву та діафрагмальну.

Размещено на Allbest.ru