Теоретичне обґрунтування та практика удосконалення селекції овець асканійської тонкорунної породи

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора сільськогосподарських наук

ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ТА ПРАКТИКА

УДОСКОНАЛЕННЯ СЕЛЕКЦІЇ ОВЕЦЬ

АСКАНІЙСЬКОЇ ТОНКОРУННОЇ ПОРОДИ

06.02.01 - розведення та селекція тварин

НЕЖЛУКЧЕНКО ТЕТЯНА ІВАНІВНА

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному аграрному університеті та Херсонському державному аграрному університеті Міністерства аграрної політики України

Науковий консультант: доктор сільськогосподарських наук, професор, заслужений працівник народної освіти України Штомпель Микола Васильович, Національний аграрний університет, завідувач кафедри технології виробництва продукції свинарства та вівчарства

Офіційні опоненти: доктор сільськогосподарських наук, професор Шуваєв Василь Тихонович, Дніпропетровський державний аграрний університет, професор кафедри технології виробництва продуктів тваринництва;

доктор біологічних наук, професор Трофименко Олексій Лукич, Національний аграрний університет, професор кафедри розведення та генетики сільськогосподарських тварин;

доктор сільськогосподарських наук, Світличний Іван Олексійович, Інститут тваринництва УААН, провідний науковий співробітник відділу вівчарства

Провідна установа: Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф.Іванова “Асканія-Нова” УААН, відділ вівчарства

Захист відбудеться “1” березня 2000 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.004.05 в Національному аграрному університеті, 03041, м.Київ-41, вул. Героїв Оборони, 15, навчальний корпус 3, аудиторія 65.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного аграрного університету, 03041, м. Київ-41, вул. Героїв оборони, 11, навчальний корпус 10.

Автореферат розісланий "28” січня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради СТОЛЮК В.Д.

Нежлукченко Т.І. Теоретичне обгрунтування та практика удосконалення селекції овець асканійської тонкорунної породи. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора сільськогосподарських наук за спеціальністю 06.02.01. - розведення та селекція тварин. Національний аграрний університет, Україна, Київ, 2000.

Дисертацію присвячено розробці системи удосконалення селекційного процесу асканійських тонкорунних овець при міжпородному схрещуванні з австралійськими мериносами. Розроблено комплексну систему породоутворення і поліпшення продуктивності тонкорунних овець з максимальним генетичним ефектом. Установлено нові закономірності динаміки генетичної структури популяції при зміні поколінь на основі поєднання показників вовнової продуктивності овець та їх мінливості. Запропоновані методи знайшли практичне застосування в селекції асканійської тонкорунної породи і при створенні таврійського внутріпородного типу.

Ключові слова: тонкорунне вівчарство, популяція, генотип, селекція, генетичний потенціал, материнський ефект, моделювання.

Нежлукченко Т.И. Теоретическое обоснование и практика совершенствования селекции овец асканийской тонкорунной породы. Диссертация на соискание учёной степени доктора сельскохозяйственных наук по специальности 06.02.01 - разведение и селекция животных. Национальный аграрный университет, Киев, 2000.

Диссертация посвящена теоретическому обоснованию и совершенствованию методов наследственного улучшения асканийских тонкорунных овец, полученных при чистопородном разведении и скрещивании с австралийскими мериносами, что послужило основой создания нового таврийского типа - самых лучших мериносов на Украине, отвечающих критериям мирового уровня. На протяжении пяти смежных поколений (1970…1995 г.г.) на популяции асканийских тонкорунных овец племзавода "Красный чабан" Херсонской области с помощью современных достижений популяционной генетики были проведены комплексные исследования закономерностей селекционного процесса при создании и совершенствовании таврийского внутрипородного типа.

В результате исследований установлен генетический потенциал шерстной продуктивности тонкорунных овец на уровне 3,5...3,6 кг настрига чистой шерсти. При повышении доли крови по австралийским мериносам степень его реализации увеличивается от 81,0 до 86,0%. Установлена дискретность генофонда овец таврийского типа, занимающих отдельный кластер по сочетанию и уровню признаков шерстной продуктивности. Показана эффективность использования приемов стабилизирующего отбора для консолидации и повышения шерстной продуктивности.

В чистопородном стаде асканийских тонкорунных овец по настригу чистой шерсти установлено преимущество особей класса М⁺, что указывает на действие направленного отбора. У помесных овец, по мере увеличения доли крови, наблюдается повышение значений этого признака в модальном классе (М⁰).

Предложены новые приемы оценки селекционно-генетических изменений в популяциях овец по частоте распределения особей смежных генераций в вариационных рядах.

Соотношение оценок изменчивости, величины приспособленности и средних значений признака могут использоваться для генетического мониторинга внутрипопуляционных процессов при направленном отборе в стадах и популяциях овец. Ухудшение условий содержания и кормления обусловливает пропорциональное уменьшение приспособленности всех классов распределения у чистопородных асканийских тонкорунных овец, помеси различной доли крови реагируют на стрессовые условия увеличением частоты особей минус-вариант.

Оценены информационно-статистические параметры популяции, полученные при использовании энтропийного анализа, установлена их корреляционная связь с уровнем гетерозиготности и шерстной продуктивности овец. Определена возможность интеграционной оценки фенотипа овец методом главных компонент, выявлен вклад мерных признаков в изменчивость продуктивности. Определено направление дивергенции по признакам шерстной продуктивности чистопородных овец и помесей с различной долей крови по австралийскому мериносу.

При оценке эколого-генетических параметров асканийских тонкорунных овец установлено, что чистопородные животные имели низкую стабильность признака живая масса, то есть они достаточно гетерогенные. При разведении помесей "в себе" резко повышалась пластичность и снижалась стабильность. По репродуктивным качествам овцы опытных групп имели высокие показатели пластичности и могут быть исходным селекционным материалом. Исследованиями показано, что для консолидации овец таврийского типа целесообразно использовать группы маток с высокой стабильностью основных хозяйственно-полезных признаков. Предложены приемы учета роли маток в стаде с использованием дисперсионного анализа, показана целесообразность получения овец нового типа от помесных овцематок.

Установлено, что основным критерием для выбора метода селекции является изучение типа наследования признаков. Аддитивный эффект генов преимущественно проявился при наследовании выхода шерсти, коэффициента шерстности и процента особей с желательным (белым) цветом жиропота.

Материнские эффекты во всех случаях были позитивными и не превышали аддитивных. Гетерозисный эффект проявился только по выходу чистой шерсти. Доказана эффективность использования производителей в сходных и контрастных спариваниях с матками различного уровня продуктивности для определения типа их препотентности. По уровню продуктивности потомства наиболее ценными были производители нейтрального и уравнивающего типов. Для прогнозирования живой массы овец рекомендуется использовать модель Т.Бриджеса.

Реализация разработанных теоретических положений и практических методов способствует повышению эффективности селекции асканийских тонкорунных овец.

Ключевые слова: тонкорунное овцеводство, популяция, генотип, селекция, генетический потенциал, материнский эффект, моделирование.

Nezlukchenko T.I. The theoretical background and the practise of the perfection of the selection process of sheep's in the ascanic merino breeding. Manuscript.

The dissertation for the Doctor of agricultural sciences degree on specialization 06.02.01 - the animal breeding and selection. The National Agricultural University, Ukraine, Kiev, 2000.

The dissertation is devoted of system the perfection and selection process was developed which concerns the askanic merino sheep in interbreeding with Australian merino sheep. Developed a complex breeding system and improvement of productivity of fine-fleece sheep. Established new dynamics conformities to natural laws of genetic population structure attached to generations change on indexes combination base wool of sheep productivity and changeability. The offered methods found a practical application in selection ascanic of fine-fleece breed and attached to creation of tavriches interbreeding type.

Key words: merino sheep breeding, population, genotype, selection, genetic potention, mother's effect, modelation.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В сучасних умовах важливо зберегти та збільшити накопичений у минулому генетичний потенціал тварин вітчизняних порід і раціонально використати кращий генофонд світової селекції. На необхідність подальшого розвитку науково обгрунтованих методів і прийомів селекційних процесів у популяціях сільськогосподарських тварин звертається увага в роботах вітчизняних вчених (М.З.Басовський, 1983; В.П. Буркат, 1996, 1999; Д.Т. Вінничук, 1993, 1997; М.В. Зубець, 1995, 1997; В.П. Коваленко, 1992, 1997; І.П. Петренко, 1997; М.В. Штомпель, 1989, 1999; Ф.Ф. Ейснер, 1981; Л.К. Ернст, 1984, 1995). Комплексна розробка методів селекції у вівчарстві розглядається як вирішення важливої наукової проблеми, що має теоретичне і практичне значення для підвищення ефективності галузі.

Одним із шляхів прискорення селекційного процесу в тваринництві може стати використання методів популяційної генетики, які дозволяють оцінити генетичний потенціал продуктивності перспективного генофонду, ступінь його реалізації при чистопородному розведенні і схрещуванні, динаміку мінливості ознак, закономірності нормального розподілу особин у популяціях за класами показників продуктивності. Ці методи дозволяють виявити особливості селекційного процесу, визначити компоненти полігенних ознак та типи їх успадкування. Перспективним є дослідження пластичності та стабільності господарсько-корисних ознак, що характеризують рівень реакції генотипів на зміну умов середовища, а також детальне вивчення селекційно-технологічної ролі маток у стаді та їх використання для отримання плідників-поліпшувачів.

Вирішення таких задач дозволить підвищити темпи селекційної роботи, спрямованої на створення нових високопродуктивних стад і типів овець, які б відповідали вимогам сучасних технологій виробництва продукції.

Впродовж останніх 15…20 років у тонкорунному вівчарстві для удосконалення кількісних і якісних показників вовнової продуктивності широко використовуються вівці породи австралійський меринос. З їх участю створено таврійський тип асканійської тонкорунної породи та одержано численне потомство з різною часткою крові поліпшуючої породи. Тому актуальним є науковий аналіз та узагальнення результатів використання різних форм схрещування для корегування селекційних програм, вивчення особливостей породоутворюючого процесу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконані відповідно з тематичним планом науково-дослідних робіт кафедри генетики і розведення сільськогосподарських тварин Херсонського державного аграрного університету за темою: “Розробка генетичних основ селекції тварин з використанням сучасних досягнень популяційної і екологічної генетики” (номер державної реєстрації 0195U028318).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи - дослідити та узагальнити закономірності селекційного процесу в популяції і на їх основі теоретично обґрунтувати та удосконалити методи спадкового поліпшення нового типу асканійських тонкорунних овець, одержаних при чистопородному розведенні і схрещуванні з австралійськими мериносами.

Відповідно до мети на стаді овець племзаводу "Червоний чабан" Херсонської області вирішувалися задачі:

- провести оцінку основних господарсько-корисних ознак продуктивності асканійських тонкорунних овець, визначити їх генетичний потенціал при різних методах розведення і рівень його реалізації в умовах взаємодії "генотип х середовище";

- вивчити закономірності генотипової, онтогенетичної, паратипової та кореляційної мінливості селекційних ознак овець;

- розробити методи аналізу і контролю селекційного процесу в тонкорунному вівчарстві за динамікою розподілу особин у поколіннях залежно від рівня продуктивності, оцінити пластичність і стабільність селекційних ознак в популяції овець;

- удосконалити програму селекції асканійських тонкорунних овець з урахуванням ролі маток у генетичному прогресі популяції, розробити методи оцінки плідників при подібних і контрастних паруваннях та критерії прогнозу живої маси молодняка, використовуючи показники інтенсивності їх росту і модель Т.Бріджеса;

- обгрунтувати селекційні методи подальшого якісного поліпшення овець асканійської тонкорунної породи.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше на основі результатів комплексних генетико-популяційних досліджень теоретично обгрунтовано і розроблено більш досконалу систему породоутворення і поліпшення генетичного потенціалу продуктивності тонкорунних овець шляхом селекції з використанням для схрещування австралійських мериносів. Це забезпечило створення таврійського внутріпородного типу - найбільш високопродуктивного в популяції асканійських тонкорунних овець.

Установлено закономірності формування і реалізації генетичного потенціалу продуктивності тонкорунних овець при чистопородному розведенні і схрещуванні. Оцінено ступінь впливу спадкових і паратипових факторів на рівень вовнової продуктивності. Виявлено специфіку групової трансгресії селекційних ознак поголів'я за бажаним рівнем продуктивності і значні евклідові відстані між селекційними групами тварин (за комплексом господарсько-корисних ознак). Кластерним аналізом установлено суттєві генетичні відстані між чистопородними і помісними тваринами залежно від частки крові австралійських мериносів.

Уперше досліджено величину парних кореляцій ознак продуктивності овець таврійського внутріпородного типу. На основі шляхового аналізу і принципів стабілізуючого відбору, нових методів дослідження у вівчарстві встановлено важливі для селекційної практики закономірності співвідносної мінливості між компонентами, що зумовлюють рівень продуктивності овець.

Установлено нові закономірності динаміки генетичної структури популяцій при зміні поколінь на основі поєднання показників рівня продуктивності овець та їх пристосованості і мінливості. За характеристиками ентропії, визначеними інформаційно-статистичним методом, виявлено динаміку гетерогенності овець в популяції. Визначено вплив пластичності і стабільності ознак на рівень продуктивності овець в процесі зміни поколінь.

Розроблено нову систему оцінки баранів-плідників і вівцематок для ефективного використання їх у селекційному процесі, а також більш досконалі методи відбору молодняка у ранньому віці на основі параметрів росту за моделлю Т.Бріджеса. Реалізація розроблених теоретичних узагальнень і практичних методів сприяла підвищенню ефективності селекції асканійських тонкорунних овець, розширенню та доповненню теоретичних положень про механізми породоутворюючого процесу при створенні овець таврійського внутріпородного типу.

Практичне значення одержаних результатів полягає в удосконаленні системи селекції овець асканійської тонкорунної породи і створенні високопродуктивного стада з настригом чистої вовни не менше 2,8…3,3 кг і діловим виходом ягнят 100…105 голів на 100 вівцематок. На підставі використання оцінок генетико-популяційних параметрів на півдні України створено новий тип асканійської породи із щорічною реалізацією до 3000 голів племінного молодняку. Встановлені дослідженнями закономірності широко використані при розробці селекційної програми і комплексних планів селекційно-племінної роботи з тонкорунними вівцями до 2000 року. Висновки і пропозиції виробництву ввійшли до рекомендацій для подальшого удосконалення асканійської тонкорунної породи і знайшли широке застосування в селекційній практиці.

Результати досліджень мають важливе значення для розробки теоретичних і практичних прийомів створення нових ліній та типів асканійської тонкорунної породи овець з високими кількісними і якісними показниками вовнової продуктивності, що забезпечують їх конкурентоспроможність в сучасних ринкових умовах.

Матеріали по впровадженню в племінних господарствах України нових селекційно-генетичних методів підвищення ефективності племінної роботи в тонкорунному вівчарстві розглянуті і затверджені на засіданні науково-технічної ради при головному управлінні тваринництва Міністерства АПК України, протокол №2 від 29 червня 1999 р.

Особистий внесок здобувача. Автором роботи особисто здійснено теоретичне обґрунтування досліджень, розроблено схеми експериментів, проведена оцінка продуктивних і репродуктивних якостей тварин з різною часткою крові австралійських мериносів. Здобувачем самостійно опрацьовано вихідний матеріал, проведено аналіз результатів дослідження живої маси, настригу вовни в немитому та митому волокні, лінійних вимірів тулубу, зразків вовни та індивідуальне бонітування овець, розроблено програму селекції з використанням персональних комп'ютерів. Із матеріалів наукових експериментів та публікацій дисертант використав за узгодженням із співавторами частину спільно одержаних результатів. У загальному обсязі досліджень частка автора становить 95%.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційної роботи доповідалися на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Херсонського державного аграрного університету (Херсон, 1983…1999), Національного аграрного університету (Київ, 1994, 1999), на координаційних засіданнях Ради з проблем вівчарства (Асканія-Нова, 1993, 1996, 1997, 1998), на республіканських науково-виробничих конференціях (Київ, 1991, 1994, 1997, 1999; Львів, 1999; Харків, 1990, 1999; Одеса, 1999), на обласних науково-практичних конференціях (Херсон, 1990, 1993, 1994, 1997, 1998, 1999), на міжнародних науково-практичних конференціях (Асканія-Нова, 1996; Жодино, 1998, Київ, 1999).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 56 наукових робіт, в тому числі в спеціалізованих наукових виданнях, включених у перелік ВАК - 20, з них 19 одноосібно, і 36 в матеріалах і тезах конференцій.

Об'єм і структура дисертації. Дисертація викладена на 312 сторінках машинописного тексту і складається зі вступу, огляду літератури, матеріалу і методики досліджень, результатів досліджень та їх обговорення, висновків і пропозицій виробництву, списку літератури, який включає 329 посилань, з яких 36 іноземною мовою, додатків. Містить 114 таблиць, 40 рисунків і схем.

МАТЕРІАЛ І МЕТОДИКИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Робота виконана впродовж 1983…1998 р.р. у племзаводі "Червоний чабан" Каланчацького району Херсонської області, на кафедрі технології виробництва продукції свинарства та вівчарства Національного аграрного університету, на кафедрі генетики і розведення с.-г. тварин Херсонського державного аграрного університету. Експериментальні дослідження проведено на популяції овець асканійської тонкорунної породи і на групах помісних тварин з різною часткою крові, отриманих при схрещуванні з австралійськими мериносами.

Загальну схему досліджень показано на рис. 1. У дослідах використано 17210 голів чистопородних асканійських тонкорунних овець і 9500 помісних, застосовано популяційний, кореляційний, кластерний, генетико-математичний, ентропійний та біометричний методи вивчення закономірностей спадковості, мінливості і повторюваності селекційних ознак. За 3…5 генерацій розведення досліджено всі загальноприйняті показники вовнової продуктивності і фізико-механічні властивості вовни чистопородних і помісних овець. За методикою А.В. Яблокова (1966) визначено основні форми мінливості, динаміку середніх значень кількісних ознак, компоненти фенотипової дисперсії (генотипова, паратипова, взаємодії "генотип х середовище"). Рівень генетичного потенціалу за даними вовнової продуктивності овець племінних заводів "Червоний чабан" Херсонської області і "Атманайський" Запоріжської області залежно від частки крові австралійських мериносів визначено за методикою П.Н.Прохоренко, Ж.Г. Логінова (1986):

А=2 х 3/4АМ - 1/2АМ, (1)

де А - генетичний потенціал австралійських мериносів;

АМ - продуктивність австралізованих помісей.

Генетичний потенціал продуктивності помісей з різною часткою крові вихідних порід визначали за формулою:

Р_АС/АМ=gАМ + рАС, (2)

де g - частка крові австралійських мериносів;

р - частка крові асканійських тонкорунних овець;

АС - продуктивність чистопородних асканійських тонкорунних овець.

Ступінь реалізації генетичного потенціалу

а = Р_АС/АМ/А. (3)

Оцінку дискретності і відокремленості генофонду чистопородних і помісних тварин за комплексом ознак (лінійні проміри, репродуктивні якості і вовнова продуктивність) здійснювали шляхом аналізу трансгресії варіаційних рядів, а генетичну відстань між ними - з використанням кластерного аналізу.

Співвідносну мінливість основних селекційних ознак вивчали на підставі результатів кореляційного, регресійного і шляхового аналізів. Прямий внесок (р_і) ознаки в інтегральний показник (настриг чистої вовни) і побічний (r_ip_i), що зумовлений дією інших факторів, визначено методом шляхового аналізу (Ч. Лі, 1978).

Для виявлення ефекту модального відбору проведено експериментальні дослідження вовнової продуктивності особин, розподілених на три класи (мінус варіант - М-; модальний клас - М⁰ і плюс варіант - М⁺). Розподіл на класи здійснювали на підставі величин кількісних ознак (жива маса, довжина тулуба, обхват грудей) за методикою Л.А.Животовського (1984).

Компоненти фенотипової мінливості ознак в міжпородному схрещуванні оцінювали за адитивним, материнським і гетерозисним ефектами (Мінкема і Ольденбрунк, 1974; 1979).

Селекційні зміни у популяції контролювали визначенням розподілу тварин на класи за продуктивністю. Проводили аналіз варіаційних рядів, теоретичні частоти використовували для побудови кривих нормального розподілу.

Для оцінки гетерогенності популяцій використано інформаційно-статистичні моделі, побудовані на ентропійному аналізі. Розрахунки показників відносної і безумовної ентропій проводили за методикою Ю.О. Рябоконя і співавторів (1996).

Вплив взаємодії "генотип х середовище" вивчено експериментально за схемою двофакторного дисперсійного комплексу, де організованими факторами були групи тварин з різною часткою крові австралійських мериносів і умови середовища (генерації розведення).

Загальну і специфічну адаптаційні здатності оцінено за методикою А.В.Кільчевського і Л.В. Хотильової (1985).

Параметри пластичності (b) і стабільності () селекційних груп овець визначено за методикою В.З. Пакудіна і Д.М.Лопатіної (1984).

Селекційно-технологічну роль маток у стаді оцінено методом трифакторного дисперсійного аналізу (плідники, матки, стать потомків) та за індексом подібності дочок і матерів (Д.Бубакар, 1986). Метод використано для виявлення компонентів фенотипової дисперсії, обумовлених впливом маток.

Для удосконалення прийомів оцінки плідників їх випробувано на матках різного рівня продуктивності (нижче середніх значень М- і вище середніх М⁺). Характер успадкування ознак потомками визначено порівнянням продуктивності маток і дочок, при цьому плідників класифіковано на нейтральний, зрівняльний і переважаючий типи.

Параметри росту овець (кінетична і експоненційна константи) обчислено на основі математичної моделі Т. Бріджеса (1986). Інтенсивність формування живої маси ягнят (t) визначено за методикою Ю.К. Свєчіна як різницю відносної швидкості росту в двох суміжних періодах (2...4 і 4...6 міс.), а показники рівномірності (І_р) і напруженності (І_н) росту - за методикою В.П. Коваленка (1996).

Експериментальні дані оброблено на ІВМ PC з використанням сучасних генетико-математичних методів.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Генетико-популяційні закономірності динаміки рівня продуктивності овець

Ефективність селекційної роботи у вівчарстві значною мірою обумовлена рівнем мінливості, успадкованості і повторюваності репродуктивних і продуктивних ознак. Нами досліджено динаміку ознак продуктивності та їх мінливість у овець асканійської тонкорунної породи п'яти генерацій, а також визначено дисперсії, що зумовлені генотиповими і фенотиповими факторами та взаємодією "генотип х середовище".

Результати досліджень (табл.1) свідчать про достатньо високий рівень продуктивності тварин, що суттєво перевершує нормативи породних і заводських вимог до овець тонкорунних порід. Середні показники живої маси і настригу вовни істотно змінюються в зв'язку із віком овець і проведеною селекцією. Показники індивідуальної варіації продуктивності тварин стабільні і за живою масою знаходяться в межах від 5,9 до 14,5%, за настригом вовни - від 13,7 до 18,6%. Більша індивідуальна мінливість живої маси (12,3…14,5%) спостерігається в ранній період онтогенезу (час відлучення), в наступні вікові періоди вона знижується (5,9…10,4%). Зменшення онтогенетичної мінливості можна обґрунтувати елімінацією тварин з низькою живою масою у віці 2...6 років.

Настриг вовни в процесі селекції збільшився, особливо в перші три роки життя: у ярок - на 0,65 кг (11,7%, Р<0,001), у дворічному віці - на 3,75 кг (11,1%, Р<0,001), у трирічному - на 0,66 кг (10,1%, Р<0,001), в 4...6-річному віці збільшення несуттєве. Коефіцієнти індивідуальної варіації продуктивності мало змінилися в процесі зміни популяційних генерацій і знаходилися за живою масою в межах 10…12%, а настригом вовни - близько 15…17%. Висока варіабільність показників продуктивності свідчить про значні потенціальні можливості селекційного поліпшення овець. Відносна стабілізація коефіцієнтів варіації господарсько-корисних ознак свідчить про специфіку дискретних механізмів генетичного контролю кількісних ознак продуктивності тварин в онтогенезі.

На основі дисперсійного аналізу визначено, що мінливість живої маси в значній мірі залежить від віку овець (²=35%, Р<0,001), покоління селекції (²=23%) та їх взаємодії (19%). Мінливість настригу вовни, на відміну від живої маси, більше формується під впливом паратипових факторів (²=36,4%, P<0,001), хоч величина взаємодії "вік х покоління" також досить суттєва (12,0%). Аналіз компонентів фенотипової дисперсії показників продуктивності овець (табл. 2) свідчить, що питома вага генотипової варіанси знаходилася в межах від 17,8 до 41,5%, паратипової - від 50,8 до 69,6% і взаємодії "генотип х середовище" - від 2,0 до 31,4%. Найбільшу генотипову варіансу має жива маса молодняка у річному віці (41,5%) і ягнят при відлученні (30,7%). Максимальна паратипова варіанса спостерігається за довжиною вовни (69,6%) і живою масою ягнят при відлученні (63,0%). Настриг немитої вовни переважає інші ознаки за питомою вагою варіанси взаємодії "генотип х середовище" (31,4%). Наведені дані свідчать про суттєву залежність динаміки рівня продуктивності овець від паратипових факторів (дисперсія більше 50%). Тому створення оптимальних господарських умов належить до першочергових виробничих заходів.

Таблиця 2 - Компоненти фенотипової дисперсії показників продуктивності овець (n=1084)

	Компоненти дисперсії, %
Ознака	генотипова	паратипова	Взаємодії "генотип х середовище
Довжина вовни переярок	22,9	69,6	7,5
Настриг вовни переярок	17,8	50,8	31,4
Жива маса при відлученні	30,7	63,0	6,3
Жива маса в річному віці	41,5	56,5	2,0

Але навіть за фактичних виробничих умов схрещування і селекція у вівчарстві не позбавлені сенсу. Порівняно з чистопородними вівцями у помісей із збільшенням частки крові австралійських мериносів поліпшуються кількісні і якісні показники вовнової продуктивності (табл. 3): збільшується настриг чистої вовни (у 3/4АМ - на 6,6%, у 5/8АМ - на 4,0%), суттєво зростає коефіцієнт вовновості (у 3/4АМ - на 13,9%, у 5/8АМ - на 11,0%), підвищується якість вовнового жиру, зменшується вміст поту. За виходом чистої вовни помісі переважали чистопородних ровесників на 6,8…11,0%.

Основним критерієм для вибору методів селекції є тип успадкування ознак, що зумовлює відповідні системи відбору і підбору тварин. Ефекти дії генів при міжпородному схрещуванні свідчать про значний поліпшуючий вплив австралійських мериносів на вовнову продуктивність потомків (табл. 4).

Адитивний ефект дії генів проявився переважно в успадкуванні відсотку вихода чистого волокна, коефіцієнта вовновості і відсотку особин з білим кольором жиропоту. Материнські ефекти, за винятком коефіцієнта вовновості - 6,05%, були позитивними і меншими від адитивного. Гетерозисний ефект проявився тільки за виходом чистої вовни і складає 2,59%. Генетична різниця (тренд) між породами свідчить про перевагу використання австралійських мериносів.

Таблиця 3 - Вовнова продуктивність чистопородних і помісних овець

Порода,		Настриг вовни, кг	Довжина	Вихід	Коефіцієнт
породність	n	Немитої	чистої	вовни,	чистої	вовновості, г/кг
				см	вовни, %
Асканійська тонкорунна	26	6,91±0,24	3,46	12,12	50,1	61,57±0,59
Помісі:
1/2 АМ	60	6,42±0,15	3,53	12,35	55,1	62,24±2,45
1/2 АМ "в собі"	48	6,52±0,10	3,61	12,20	55,3
1/4 АМ	68	6,72±0,18	3,60	12,00	53,5	67,90±2,32
1/4 АМ "в собі"	8	5,99±0,38	3,39	12,10	55,6
3/4 АМ	77	6,61±0,12	3,69	12,58	55,9	70,10±2,28
1/8 АМ	12	6,20±0,35	3,52	12,31	55,2
3/8 АМ	61	6,39±0,15	3,52	12,31	55,2	69,90±3,05
5/8 АМ	76	6,67±0,13	3,60	12,21	55,3	68,31±1,63

Примітка: АМ - порода австралійський меринос.

Таблиця 4 - Адитивний, гетерозисний і материнський ефекти за ознаками вовнової продуктивності овець

Ознака	Ефекти	Генетична
	адитивний, а	материн-ський, м	гетерозис-ний, h	різниця, g
Вихід митої вовни, %	4,80	0,925	2,59	6,65
Коефіцієнт вовновості, г/кг	4,40	6,050	-1,50	12,00
Товщина волокон, мкм	0,64	0,090	0,17	0,19
Доля особин з білим кольором жиропоту, %	61,00	5,000	-18,50	71,00

Компоненти дисперсії репродуктивних ознак залежать від частки крові овець за австралійським мериносом. Так, адитивна дисперсія заплідненості була на рівні 6,0%, не встановлено ефекту гетерозису (-8,1%). Багатоплідність і збереженість молодняку мали ефекти гетерозису і материнського впливу. Ефект гетерозису за багатоплідністю складав 4,1%, а за збереженістю - 6,1%.

Виявлений характер успадкування ознак у міжпородному схрещуванні овець доцільно використовувати в селекції на підвищення рівня продуктивних і репродуктивних ознак. Найголовніша із цінних якостей, що вносять австралійські мериноси в генофонд овець таврійського типу - це поліпшення якісних і кількісних показників вовнової продуктивності.

Уперше визначено генетичний потенціал за ознаками живої маси і вовнової продуктивності чистопородних і помісних овець. Із збільшенням частки крові австралійських мериносів генетичний потенціал за кількісними і якісними показниками вовнової продуктивності зростає, за живою масою - зменшується. Ступінь його реалізації, залежно від використаних методів схрещування, що впливають на зміну частки крові у помісей, представлено в табл. 5. селекція вівця асканійський меринос

Таблиця 5 - Оцінка ступеня реалізації генетичного потенціалу переярок

Варіанти зміни частки крові	Частка крові за АМ	Ознака
		жива маса, кг	Настриг вовни, кг	Довжина вовни, см	коефіцієнт вовновості, %
			% реал.		% реал.		% реал.		% реал.
Зниження	0,2500	57,72	93,6	4,13	83,1	12,40	96,8	71,55	87,3
Стабілізація	0,5625	56,75	92,1	4,24	85,3	12,43	97,0	74,71	91,1
Підвищення	0,8125	55,41	89,9	4,35	87,5	12,49	97,5	78,65	95,7

Підвищення частки крові австралійських мериносів у помісей призводить до відносного збільшення ступеня реалізації їх генетичного потенціалу. Несприятливі умови утримання і годівлі ініціюють його зменшення - нижче 70%. Отримані результати зумовлюють доцільність використання стабілізуючих форм міжпородного схрещування.

За допомогою багатомірного статистичного аналізу визначено вплив окремих ознак на рівень настригу чистої вовни. Найбільш суттєвими виявилися дії косої довжини тулуба, обхвату грудей, а також живої маси. На їх частку випадає від 11,6 до 52,5% усієї фенотипової мінливості. Для прогнозування вовнової продуктивності овець використано рівняння множинної регресії, де аргументами прийняті жива маса і лінійні проміри.

Внутріпопуляційне порівняння груп тварин різного походження проведено з використанням екстер'єрних показників. За комплексом фенотипових ознак помісі з часткою крові 3/4 і 1/8 АМ майже не відрізняються від чистопородних ровесників, для них 0<И₁<0,5. Порівняно з ними виділяються групи 1/2 "в собі" і 1/4 за австралійськими мериносами (1<И₁<1,5). Тварини з часткою крові 3/8, 1/2 і 5/8 за АМ мають низькі показники фенотипових ознак (-1,5<И₁<0,5).

Оцінено закономірності дивергенції ознак у процесі селекції на підвищення вовнової продуктивності в межах трьох суміжних генерацій (F₁...F₃). На рис. 2 наведено співвідношення напрямків мінливості дослідних груп овець за чотирма селекційними ознаками. Найбільше розходження встановлено за живою масою для груп 3/8 і 1/2 АМ "в собі". За настригом вовни в оригіналі найбільші відмінності були між групами з часткою крові 1/8 і

1/4 АМ. Відносно настригу вовни в чистому волокні в ході селекції спостерігається зближення груп 1/8, 3/8 і 7/8 АМ, значно відрізняється від них група 1/2 АМ "в собі". Таким чином, розроблений метод головних компонентів дозволяє встановлювати групові відмінності тварин різного походження і може бути використаний у процесі селекції для оцінки величини їх дивергенції.

Визначено ступінь генетичної відокремленості овець таврійського типу, створеного з використанням австралійських мериносів. Результати свідчать, що дослідні групи чистопородних і помісних тварин достатньо диференційовані, значення Т-критерію трансгресії ознак не перевищують 0,5. Вівці нового типу за основними продуктивними показниками наближаються до груп з більш високою часткою крові австралійських мериносів. Критерій трансгресій ознак можна використовувати для оцінки відмінностей тварин нових селекційних досягнень.

Процес селекції овець супроводжується розходженням ознак. Ураховуючи, що нові заводські лінії і типи створені переважно шляхом селекції і використання різних форм схрещування, слід очікувати певну подібність помісей з різною часткою крові та їх відмінність від вихідних порід.

Кластерним аналізом установлено, що за ознаками вовнової продуктивності асканійська тонкорунна порода і таврійський тип займають два відокремлені кластери. До кластеру, що займає асканійська тонкорунна порода, входять помісі з низькою часткою крові за австралійським мериносом (1/4 і 1/8). Він охоплює 37,5% всієї вибірки з популяції. Помісі проміжних груп займають 2 і 3 кластери, тобто не мають чіткої диференціації щодо вихідних порід.

Оцінка лінійних дистанцій між групами овець (рис.3) показала досить суттєві відмінності між асканійською тонкорунною породою і помісями з різною часткою крові. Материнська порода займає окремий кластер і має значні показники евклідової відстані (більше 5,0 одиниць) порівняно з групами помісних тварин.

Значний резерв групової спадкової мінливості тонкорунних овець свідчить про ефективність подальшої їх селекції. Підтверджено відокремлений генофонд овець таврійського типу.

Рівень співвідносної мінливості і взаємообумовленість ознак продуктивності овець

З позиції сучасної біології організм тварин є стійкою гомеостатичною системою, де всі його особливості морфологічного і функціонального характеру мають пристосувальне значення, зв'язані багатосторонніми залежностями.

З метою теоретичного узагальнення і прикладного використання цих залежностей вивчено кореляції між основними господарсько-корисними ознаками тонкорунних овець. Кореляція між довжиною штапелю і настригом чистої вовни була позитивною і змінювалася від 0,14 до 0,39. Це обумовлено тим, що довжина вовни належить до провідних компонентів формування кількісних і якісних показників вовнової продуктивності овець. Для помісей з 1/4, 3/4 і 5/8 часткою крові за австралійськими мериносами встановлена висока і суттєва від'ємна кореляція між живою масою і виходом чистої вовни (від -0,51 у 1/4 АМ до -0,77 у 3/4 АМ). Це вказує на те, що треба селекційним шляхом досягати оптимального поєднання показників живої маси з виходом чистого волокна у овець з різною часткою крові за австралійським мериносом. Для всіх груп жива маса має відносно стабільну і високу позитивну кореляцію з настригом немитої і чистої вовни. Поміж показників кореляцій виявлена окрема група функціонально обумовлених ознак - настриг немитої вовни, настриг чистої вовни, відсоток виходу чистої вовни і коефіцієнт вовновості. Вони характеризуються високими коефіцієнтами кореляції (0,46...0,89), що вказує на ефективність відбору за комплексом цих ознак. Дослідження виявили подібний характер кореляційних реакцій у помісей з різною часткою крові за австралійськими мериносами.

Ураховуючи, що кореляції між парами ознак не повністю розкривають причину біологічної залежності, визначено компоненти комплексної фенотипової кореляції - прямі і побічні ефекти (табл. 6).

Настриг немитої вовни має переважно прямий вплив на настриг чистої вовни. Установлено високий прямий ефект ознаки настриг немитої вовни (0,6695). Практично нульовим виявився вплив довжини вовни (0,0065). В усіх випадках одночасне збільшення живої маси і настригу немитої вовни зумовлює суттєвий сумарний ефект на настриг чистої вовни (Р_rx2x3=0,7335). Підвищення живої маси з одночасним зниженням виходу чистої вовни також негативно впливає на величину настригу чистої вовни (Р_ir=- 0,685).

Про високий прямий вплив настригу немитої вовни і коефіцієнта вовновості на настриг чистого волокна свідчить графік тримірного розподілу шляхових коефіцієнтів (рис. 4).

Таблиця 6 - Коефіцієнти шляху між селекційними ознаками овець 1/4 АМ

Ознака	Довжина вовни, Х1	Жива маса, Х2	Настриг вовни, Х3	Вихід чистої вовни, Х4	Коефіцієнт вовновості, Х5
Коефіцієнт кореляції (r)	-0,1419	0,4825	0,8458	-0,0988	0,4324
Прямий вплив (Р)	-0,0065	0,1139	0,6695	0,6031	0,0837
Побічні ефекти (r x P) від:Х1	-0,0065	-0,0040	0,0020	-0,0025	0,0450
Х2	0,0064	0,1139	0,0746	-0,0584	-0,0657
Х3	-0,3527	0,7335	0,6695	-0,6850	0,1375
Х4	0,2353	-0,3089	-0,3688	0,6031	0,2537
Х5	0,0190	-0,0483	0,0100	0,0352	0,0837

Аналізом шляхових коефіцієнтів виявлено існування двох альтернатив підвищення настригу чистої вовни. Перша полягає у використанні переважного впливу ознаки немитої вовни. Більш доцільним є другий варіант, коли відбувається високий прямий внесок коефіцієнта вовновості з одночасним впливом підвищення живої маси. При цьому відносний приріст настригу вовни вищий порівняно з приростом живої маси, що сприятиме збільшенню коефіцієнта вовновості. Все це свідчить про доцільність використання шляхового аналізу для оцінки і відбору вихідного селекційного матеріалу та уточнення програм селекції овець.

Використання для селекційних цілей резерву спадкової мінливості ознак овець базується на застосуванні різних методів відбору та створенні групової відмінності тварин (ліній, типів, порід) за продуктивними і адаптивними ознаками. Виходячи з цього вивчено вовнову продуктивність овець різних класів розподілу за живою масою і лінійними промірами (М^- - мінус-варіант, М⁰ - модальний варіант, М⁺ - плюс-варіант). Отримано переконливі результати про те, що групова диференціація овець за промірами і живою масою обумовлює суттєві відмінності їх за настригом чистої вовни (табл. 7).

Таблиця 7 - Показники настригу чистої вовни овець різних класів розподілу

Порода, породність	n	Класи
		М-	М0	М+
АС	26	3,86±0,18	3,78±0,19	3,96±0,16
1/2 АМ	28	4,16±0,27	4,30±0,29	3,96±0,46
1/2 АМ "в собі"	29	4,33±0,31	4,35±0,16	4,09±0,34
1/4 АМ	28	3,88±0,18	4,15±0,36	3,65±0,23
1/8 АМ	24	4,11±0,23	4,23±0,31	4,02±0,27
3/8 АМ	28	4,21±0,28	4,29±0,34	3,74±0,31
3/4 АМ	28	3,66±0,20	4,26±0,31	4,10±0,14
5/8 АМ	25	4,15±0,02	4,26±0,17	3,81±0,24

У чистопородних асканійських тонкорунних овець виявлено незначну перевагу особин класу М⁺, що свідчить про певні перспективи спрямованого відбору. У помісей, по мірі збільшення частки крові за австралійським мериносом, спостерігається підвищення настригу вовни у тварин класу М⁰, що вказує на резерви підвищення їх вовнової продуктивності шляхом відбору особин класу М⁰ з компактною будовою тіла і оптимальною живою масою. Аналогічні результати отримані також за виходом чистої вовни. Дослідження показали ефективність використання спрямованого і стабілізуючого відборів для підтримання оптимальної консолідації і рівня мінливості спадкових задатків продуктивності в генофонді популяції овець.

Інформаційно-статистичні параметри розподілу овець за показниками продуктивності

Сучасна селекція тварин базується на ефективному відборі та використанні високоцінних плідників і маток при чистопородному розведенні і різних видах схрещування. Контроль за селекційним процесом здійснюється переважно шляхом аналізу рівня середніх значень продуктивних і репродуктивних ознак у суміжних генераціях (ефект селекції) та динаміки їх мінливості. Безпосередній всебічний контроль мікроеволюційних процесів у вівчарстві не проводився через відсутність ефективних методичних прийомів.

Запропоновано методику визначення динаміки генетико-популяційних процесів при різних методах розведення у вівчарстві, яка базується на встановлені адаптивної норми окремих особин та їх груп у популяції. Це досягається побудовою кривих нормального розподілу, що характеризують міру мінливості ознак (середнє квадратичне відхилення, частота особин модального класу), а також їх трансгресію в процесі зміни поколінь. За міру оцінки пристосованості (W) прийнята різниця частот особин модального класу (М⁰) у суміжних генераціях

, (4)

де n - кількість генерацій.

За допомогою величин селекційного ефекту (SE), значень пристосованості (W), різниці між варіансами ознак () можна визначити напрям мікроеволюції селекційних груп тварин і зміну їх генетичної структури в наступних генераціях.

Установлено (табл. 8), що в популяції асканійських тонкорунних овець відбувається збільшення живої маси і вовнової продуктивності, в той же час збільшується пристосованість і мінливість ознак. У помісних тварин з високою часткою крові австралійських мериносів (3/4 АМ) збільшення живої маси та довжини вовни супроводжується підвищенням пристосованості та зменшенням дисперсії.

За настригом вовни відбувається перегрупування розподілу тварин, що проявляється у збільшенні питомої ваги плюс-варіанту і зниженні частки особин середнього (модального) варіанту. Це результат підвищення гетерогенності овець в популяції за показниками настригу вовни. При порівнянні за комплексом ознак небажаними слід вважати групи овець, у яких зменшуються значення ознак продуктивності з одночасним підвищенням мінливості. Особливо цей варіант проявився у 1/4-помісей за австралійським мериносом: жива маса зменшилася на 2,5 кг, пристосованість - на 7,26%, стандартне відхилення збільшилося на 1,73 кг.

Таблиця 8 - Динаміка пристосованості (W) і мінливості () продуктивних ознак

Порода, породність	Покоління	Ознака
		жива маса	настриг вовни	довжина вовни
		SE			SE			SE
	2-1	-0,3	+14,00	+0,25	-0,47	-3,00	+0,08	0,00	-1,00	-0,05
АС	3-2	+4,0	-14,87	+2,24	+1,18	-8,00	+0,56	+1,89	-12,00	+0,39
	4-3	-0,9	-0,02	+0,01	+0,18	+5,00	-0,42	-0,30	+2,40	-0,25
	5-4	-3,7	+2,73	-0,60	-0,20	+0,80	+0,04	+1,00	+0,004	-0,06
1/2 АМ	2-1	-0,3	11,83	-2,00	+0,32	+7,37	-0,52	+0,85	+5,72	-0,32
1/2 "в собі"	2-1	-1,4	+1,31	-0,08	+0,02	+0,35	-0,07	+0,20	+10,46	-1,34
1/4 АМ	2-1	-2,5	-7,26	+1,73	+0,43	-3,31	+0,19	+0,50	+2,77	-0,50
3/4 АМ	2-1	+2,0	+3,43	-0,50	+0,54	-4,12	+0,29	+1,80	+3,45	-1,44

Оптимальна динаміка селекційного процесу в популяції виявлена в ефектах зростання середніх показників продуктивності тварин, підвищенні пристосованості і зменшенні модифікаційної мінливості ознак. У цьому варіанті селекційний прогрес відбувається за рахунок частки середніх, найбільш пристосованих генотипів, з одночасним зменшенням кількості особин мінус-варіант і незначного збільшення особин плюс-варіант. Такий тип зміни структури популяції характерний для помісей 1/2 за австралійськими мериносами, де селекційний прогрес за настригом вовни та її довжиною досягнуто у тварин зі сталою масою (рис. 5).

Інформаційно-статистичними методами вивчена спадкова гетерогенність чистопородних і помісних тварин за показниками максимальної, безумовної і відносної ентропій. Установлено суттєві відмінності величин максимальної ентропії для окремих ознак і груп тварин. Для овець асканійської тонкорунної породи максимальні значення отримані для третього покоління селекції (Н_мах змінювалось від 1,946 до 2,398). Аналогічний характер фенотипового прояву ознак відбувається і в помісних тварин. Показник абсолютної організації системи (О) у помісних групах, за винятком 1/2 за австралійськими мериносами, коливався від 0,451 до 0,593 і в чистопородних асканійських тонкорунних овець - від 0,121 до 0,256. Загалом, згідно з класифікацією Ю.Г. Антомонова, за рівнем складності та організації біологічні системи можуть бути віднесені до квазідетермінованих, тобто їх кінцева величина може бути прогнозована за даними, отриманими у ранньому онтогенезі, а також за регресійними моделями, в яких використовуються значення ентропії ознак. Величина коефіцієнтів кореляції між показниками ентропії і основними господарсько-корисними ознаками свідчить, що найбільш інформативними є максимальна і безумовна ентропії (табл.9). Інформаційно-статистичним аналізом виявлено зв'язок між мірою ентропії і рівнем гетерогенності популяції та генетичним потенціалом продуктивності тварин.

Таблиця 9 - Кореляція між величинами ентропії і показниками продуктивності овець (r)

Ознака	Показник ентропії	Рівень організації систем
	максимальний	безумовний	абсолютний	відносний
Жива маса в річному віці	0,465	0,394	0,342	0,234
Настриг вовни	0,495	0,638	-0,0477	-0,200
Довжина вовни	0,590	0,766	-0,387	-0,206

Установлено суттєвий генотиповий вплив на адаптаційну здатність груп овець за живою масою і настригом вовни (Р<0,05…0,01). Для цих ознак, а також довжини вовни, визначена висока взаємодія "генотип х середовище". Виявлено високі показники загальної комбінаційної здатності за ознакою жива маса для тварин асканійської тонкорунної породи і помісей з 1/4 часткою крові австралійських мериносів, які відповідно дорівнювали 0,20 і 1,10 кг. Найвищою специфічною адаптаційною здатністю за настригом та довжиною вовни характеризувалися помісі з часткою крові 3/4 АМ, вони мали ефекти відповідно 0,16 кг і 0,52 см.

Критеріями визначення ступеня реакції генотипів на зміну паратипових факторів прийнято параметри пластичності і стабільності. Пластичність розглядається як міра реакції генотипу у формі середніх показників продуктивності тварин усіх випробовувань. Стабільність визначається як відхилення емпіричних значень продуктивності від теоретичних, одержаних за допомогою рівняння регресії. В сучасній біології вони вважаються показниками, за допомогою яких оцінюють норму реакції генотипу на зміну паратипових факторів.

Вівці асканійської тонкорунної породи мали низьку стабільність показників живої маси. Збільшення у овець частки крові за австралійським мериносом зумовлювало різне співвідношення показників пластичності і стабільності. Так, у напівкровних помісей показник пластичності складав 1,9 кг, у висококровних (3/4 за австралійським мериносом) він знижувався, а стабільність підвищувалася. Але у помісей з часткою крові 5/8 АМ, для одержання яких використовували помісних плідників, пластичність зростала до 4,03 кг. Для усіх ознак кореляція між теоретично очікуваними оцінками продуктивності і фактично одержаними складала 0,95...0,99.

Походження і генерації розведення суттєво впливали на мінливість ознак, які визначають репродуктивні якості овець. За виходом ягнят сила впливу цих факторів досягала 41,2%, за заплідненістю маток - 46,1% і збереженістю ягнят - 41,1%. Установлено, що дослідні групи асканійських тонкорунних овець мають високі показники пластичності і можуть бути вихідним матеріалом для відбору тварин з високими репродуктивними якостями (табл.10).

Таблиця 10 - Показники пластичності (b) і стабільності () в отарах виробничого використання (вихід ягнят на 100 вівцематок)

Отара	Пластичність,	Стабільність,	Коефіцієнти рівняння регресії	r
	b		А	b
1	1,62	14,08	-66,74	1,62	0,92
2	2,07	17,75	-119,99	2,07	0,93
3	0,56	9,85	49,76	0,56	0,45
4	0,88	10,31	15,94	0,88	0,68
5	0,91	11,51	10,07	0,91	0,64
6	0,69	0,85	29,65	0,69	0,51
7	1,15	11,63	-27,15	1,15	0,79
8	0,98	12,81	-6,66	0,98	0,64

Упродовж 5 суміжних генерацій визначено пластичність і стабільність продуктивних ознак 8 отар овець різного походження. Показники пластичності за виходом ягнят були на рівні 1,62...2,07. Найбільш перспективною можна вважати групу 6, у якій спостерігали низьку пластичність (b=0,69) і досить високу стабільність (=0,85) ознаки. Аналогічні результати отримані за ознаками запліднення маток і збереження ягнят. Виділяються також 1 і 2 групи, які одночасно характеризуються максимальними значеннями пластичності і мінливості з високими репродуктивними якостями маток. У конкретних екологічних умовах найбільш доцільно відбирати групи тварин із середньою пластичністю і достатньо високою стабільністю. До таких груп відносяться вівці таврійського типу, що свідчить про їх однорідність і консолідованість.

Удосконалення методів оцінки дорослих овець і молодняка

Прискорення селекційного прогресу в вівчарстві обумовлено розробкою нових методів і прийомів для більш точної оцінки племінних якостей тварин і підвищення селекційного диференціалу в процесі відбору за основними господарсько-корисними ознаками.

Класичні схеми великомасштабної селекції в тваринництві передбачають використання цінних плідників-лідерів породи, вірогідних поліпшувачів за комплексом ознак як основного фактору підвищення селекційного ефекту. При цьому недостатньо враховується селекційно-технологічна роль маток у стаді та вплив статевого диморфізму. Тому особливого значення набуває інтенсифікація селекційного процесу з використанням спадкової інформації в напрямку "мати-син" і "мати-дочка".