Формування регіонального ринку ячменю

У першому розділі -- “Теоретичні основи формування і функціонування регіонального ринку ячменю” -- розглядається сутність ринку, його трактування вітчизняними та зарубіжними економістами, розкривається зміст суб'єктів і об'єктів ринку, його складових елементів: товар, попит, пропозиція, ціна, конкуренція.

На основі вивчення літературних джерел охарактеризовано особливості функціонування ринку зерна в розвинених країнах. Висвітлюються питання формування ринкової інфраструктури та маркетингу, викладена методика маркетингових досліджень.

Регіональний ринок -- ринок певного товару чи товарної групи, сфера функціонування якого обмежується переважно рамками одного району (області, краю, республіки). У даній роботі регіоном виступає Вінницька область.

Ступінь орієнтації підприємств-виробників товарного зерна ячменю на задоволення попиту споживачів, розміщених у регіоні, визначається співвідношеннями виробництва і вивозу продукції з регіону, споживання і ввозу продукції в регіон.

Завдяки своїй біологічній характеристиці -- ячмінь належить до групи товарів виробничого призначення, які купуються для використання у виробництві інших товарів, господарської діяльності чи перепродажу іншим споживачам. У класифікації товарів виробничого призначення належить до групи “сировина та матеріали”.

У другому розділі -- “Сучасний стан розвитку ринку ячменю” -- досліджено фактори формування якості ячменю різного виробничого призначення, а також вимоги ринку до фуражного та пивоварного зерна.

Вивчення сучасного стану виробництва ячменю в регіоні показує тенденцію до його спаду.

Так, у 1997 р. у порівнянні з середньорічними даними за 1981- 1985 рр. валовий збір знизився на 23,5%, а частка ячменю в структурі зернофуражних культур зменшилась на 5,9% і склала 46,1%. Це -- результат скорочення посівних площ і значного зниження урожайності як ярого (на 17,4%), так і озимого (на 9,5%) ячменю.

Співвідношення темпів росту посівних площ, урожайності та валового збору ячменю показано на рис. 1.

Рис. 1. Динаміка темпів росту валового збору, урожайності і посівної площі ярого ячменю, в%.

Дослідженням динамічного ряду урожайності ярого ячменю за 1979-1997 рр. встановлено залежність його стійкості від складного співвідношення факторів природного комплексу та рівня інтенсифікації землеробства, які визначають характер випадкової варіації та основну тенденцію. Вирівнювання ряду динаміки урожайності ярого і озимого ячменю, виконане на ЕОМ з використанням восьми функцій, показало, що мінімальне значення залишкової дисперсії (² = 25,35) досягається при вирівнюванні по прямій. Отже, щорічні випадкові коливання урожайності ярого ячменю, які пов'язані з кліматичними умовами, становлять в середньому 5 ц/га або 18,4%. Дещо нижча варіація і більш висока стійкість у часі рівнів урожайності озимого ячменю: щорічні випадкові коливання складають 4,2 ц/га, а коефіцієнт залишкової варіації -- 13,8%. Розрахований індекс кореляції та коефіцієнт детермінації свідчать, що у щорічному коливанні урожайності ярого ячменю роль випадкових факторів складає 39%, вплив факторів, залежних від людини, -- 61% (індекс кореляції 0,628), по озимому -- 44 та 56% (індекс кореляції 0,662). Має місце висока варіація посівних площ ярого (26%) і озимого (74%) ячменю. Щорічне їх скорочення у середньому відповідно складає 5,3 і 0,4 тис. га.

Основними виробниками ячменю є колективні сільськогосподарські підприємства, на долю яких у 1997 р. припадало 89,4% валового збору, на держгоспи та інші державні підприємства -- 6,1%, підсобні та фермерські господарства -- близько 5%. У 1995-1997 рр. спостерігається зниження показників ефективності виробництва ячменю в регіоні (табл.1).

Таблиця 1

Ефективність виробництва ячменю в колективних сільськогосподарських підприємствах Вінницької області

Виходячи з того, що значна частина зерна залишається на внутрішньогосподарські потреби, для оцінки ефективності виробництва ячменю доцільно скористатися розрахунком маси прибутку на 1 га посіву культури з урахуванням зміни рівня товарності. Ефективність виробництва ячменю за цим показником значно вища. Це пояснюється тим, що один і той же рівень рентабельності може бути досягнутий при різній масі прибутку на 1 га посіву.

Аналіз виробництва ячменю за природно-кліматичними підзонами регіону показав, що основне виробництво ярого сконцентровано в північній (44,2%) та центральній (33,6%) підзонах. Близько 64% загального обсягу виробництва озимого ячменю припадає на південну підзону. Спостерігається зниження частки посівних площ ярого ячменю в найбільш придатних для його виробництва підзонах. Розрахований коефіцієнт кореляції (r=0,34) свідчить, що 12% змін урожайності в господарствах суспільного сектору обумовлено впливом даного фактору. Необхідно відзначити, що в області 89,9% загальної площі ярого ячменю зайнято районованими сортами, озимого -- 82,4%. Проте, як показали дослідження, в значній частині районів частка посівів районованими сортами складає близько 50%.

У роботі відзначається, що навіть у період, коли державне замовлення було основою для укладання договорів контрактації по зерну і обсяги його заготівель в цілому зростали (незважаючи на коливання по роках), по ячменю спостерігалася зворотна тенденція. Вони зменшилися з 257,2 тис. т (в серед-ньому за 1976-1980 рр.) до 196,3 тис. т (1986-1990 рр.), а його питома вага у заготівлях зернових -- з 26,1 до 17,2%. У роки загальної економічної кризи (1991-1997 рр.) спостерігався різкий спад обсягів заготівель всіх зернових, у тому числі ячменю, особливо у 1997 р. (11,8 тис. т). Знизився рівень виконання договорів контрактації, що відображає загальну нестабільність економічної ситуації, перш за все у взаємовідносинах між товаровиробниками і заготівельними організаціями. Потреби регіону у 1995-1997 рр. формувалися через регіональний контракт, який у 1997 р. був виконаний лише на третину.

Сегментація регіонального ринку за товарністю ячменю показала, що основна кількість районів мала рівень цього показника від 18,0 до 26,9%. У 1997 р. в середньому в області він зріс до 40,6%. Ця тенденція спостерігається на всіх виділених сегментах ринку в порівнянні з 1995 р. До першого і другого сегментів ринку, де рівень товарності не перевищував 40%, належали господарства 15 районів, до четвертого і п'ятого сегментів з найвищим рівнем товарності (49-67%), -- чотирьох районів. Кореляційній аналіз дозволив встановити фактори, які на 63,5% вплинули на його зміну (r=0,798).

Зміни в господарському механізмі, нестача оборотних коштів обумовили суттєві зміни в структурі товарної пропозиції ячменю. Так, у 1997 р. продаж у рахунок державних закупівель не перевищував 11%; одночасно зросла питома вага реалізації працівникам у рахунок оплати та через систему громадського харчування з 6,4 (1993 р.) до 30,8% (1997 р.), за бартерними угодами з 0,1 до 34,9%, на ринку з 9,0 до 23,7%. Збільшення реалізації продукції працівникам господарств стало своєрідною компенсацією за низький рівень оплати праці. Низький платоспроможний стан підприємств, недостатній досвід підприємливості товаровиробників у нових умовах, а також недостатня інформація про кон'юнктуру внутрішнього і зовнішнього ринків зерна призвело до зростання реалізації за бартерними угодами, хоча в багатьох випадках це невигідно для господарств.

У 1995-1997рр. незначну кількість ячменю (1,2 - 0,2 тис. т) було продано зарубіжним країнам за прямими зв'язками, а також через Вінницьку товарно-універсальну біржу (2,7 - 0,4 тис.т).

Встановлено, що у регіоні в основному досягнута відповідність між обсягами зернової продукції, яка надходить на зберігання, і загальними ємкостями зерносховищ. Близько третини зернової продукції зберігається в елеваторах, потужністю до 500 тис. т. Проте, із загальної кількості наявних зерносховищ, які перебувають в експлуатації, близько 40% не відповідають вимогам комплексної механізації робіт з зерном, потребують капітального ремонту. В останні роки спостерігається низький рівень використання виробничих потужностей в елеваторній та зернопереробній промисловості. Причинами цього є зниження на 67% надходжень зерна від сільськогосподарських підприємств та висока плата за його відповідальне зберігання.

Виробничий потенціал міжгосподарської комбікормової промисловості використовується на 19%. У 1997 р. порівняно з 1993 р. рівень фондовіддачі знизився на 59%. Не діє колишня система забезпечення заводів сировиною. У 1997 р. забезпеченість зернофуражем склала 52% рівня 1993 р. Через його недостатню кількість загальний простій потужностей міжгосподарських комбікормових заводів у 1996 р. становив 23 тис. годин. Всього 4% загального обсягу комбікормів складають гранульовані. На державних комбікормових підприємствах наявна матеріально-технічна база також не відповідає сучасним вимогам. Виробничі потужності з виробництва гранульованих комбікормів використовуються на 40,4%, розсипних -- на 27,2%. Введення зерна в сировину знизилося до 55%, у її структурі частка ячменю становить 54%. В господарствах залишається близько 60% валового збору ячменю. Виготовлена з нього дерть дає низьку віддачу на відгодівлі тварин.

З метою підвищення продуктивності громадського тваринництва на основі поліпшення забезпечення його концентрованими кормами, вважається за доцільне як стимулюючий фактор впровадити зустрічний продаж комбікормів виробникам фуражного зерна у розмірі 25-40% від його кількості, проданої підприємствам комбікормової промисловості. Проведені розрахунки показали, що ємкість ринку фуражного ячменю для створення належної кормової бази сучасного тваринництва має бути близько 500 тис. т, що значно перевищує фактичні обсяги виробництва.

Проблема ефективного використання ячменю та глибини його переробки є актуальною і для підприємств пивоварної промисловості. Ринок пива в регіоні ненасичений. Споживання вітчизняної продукції на душу населення знизилося до 10-12 л у рік, а у сільській місцевості -- ще більше. Потенційна ємкість регіонального ринку оцінюється нами в обсязі до 4 млн. дал. Для виробництва такої кількості пива необхідно як мінімум 11 тис. т високоякісного ячменю. Підприємства пивоварної промисловості, залишившись без державної підтримки, знизили виробництво пива, рівень використання виробничих потужностей (табл. 2).

Таблиця 2

Виробництво пива на підприємствах пиво-безалкогольної промисловості Вінниччини та державні закупівлі пивоварного ячменю

Зношеність основних фондів становить понад 50%, ступень їх оновлення -- близько 7%. Незважаючи на це, за 1995-1997 рр. підприємства пиво-безалкогольної галузі майже на 60% оновили асортимент пива і виробляють близько 20 сортів. Потрібно підкреслити, що закупівлі пивоварного ячменю за аналізований період значно більші виробничих потреб пивоварів. Пояснюється це тим, що 40-60% їх обсягів вивозилося в інші регіони. Має місце недосконалість технологій переробки та низька якість сировини (за даними пивоварних заводів екстрактивність складала 74-75%), що приводило до перевитрат ячменю на виробництво солоду. Однією з причин низької якості було порушення норм складування пивоварного ячменю, який часто змішувався з фуражним. Монографічні спостереження свідчать, що більшість пивоварних підприємств не мають достатніх коштів для заготівлі необхідної кількості пивоварного ячменю і в літній період простоюють. З переходом до ринку постає питання про укладання взаємовигідних контрактів та договорів переробних підприємств з товаровиробниками сировини на рівних партнерських умовах, що регламентують спільний інтерес і однакову відповідальність за кінцеві результати.

У третьому розділі -- “Напрями формування і розвитку регіонального ринку ячменю” -- на основі виявлених тенденцій змін урожайності ярого і озимого ячменю, концентрації посівів культури, врахування перспектив розвитку тваринництва та пивоварної галузі, встановлено обсяги потенційної пропозиції зерна ячменю та перспективи його використання. Прогноз виробництва виконано у двох варіантах. Розраховано можливості збільшення реалізації зерна за межі регіону, у тому числі на експорт. За нашими розрахунками, до 2005 р. посівні площі ярого ячменю доцільно довести до 254,9 тис. га, озимого -- до 27 тис. га. Основне збільшення виробництва прогнозується за рахунок факторів інтенсифікації й підвищення врожайності, яка має досягти 34,5 ц/га по ярому і 42,7 ц/га по озимому ячменю.

Економічна оцінка ефективності виробництва ячменю в перспективі, яка виконана на основі розробленої технологічної карти з врахуванням запланованої врожайності, показує, що при середньобіржовій ціні 22,5 грн. за 1 ц пивоварного ячменю прибуток від його реалізації може скласти 9,54 грн. Це забезпечить достатній рівень рентабельності його виробництва (73,6%). Проведена біоенергетична оцінка агротехнічних прийомів пропонованої технології вирощування характеризує її як ефективну, енерго- та ресурсозберігаючу так як коефіцієнт біоенергетичної ефективності більше одиниці (К = 1,27).

Важливим елементом агротехніки є використання високоякісного насіння. Дослідження показали, що потреба у якісному насінні високопродуктивних сортів ярого ячменю в господарствах області залишається незадоволеною. У той же час, Вінницька ДСГДС пропонує нові високоврожайні сорти з добрими пивоварними властивостями, занесені до державного реєстру, а саме: Подолян і Каштан (максимальна урожайність 73,0-73,7 ц/га), Терен (88 ц/га); а також ті, що передані в державне сортовипробування -- Вишневий (83,5 ц/га), Надійний (76,8 ц/га) і Злагода (92,4 ц/га). Для нормального функціонування ринку насіння розпочата робота по створенню нової структури насінництва з вирощування ярого ячменю на базі Вінницької ДСГДС.

Обсяги реалізації насіння ярого ячменю по Вінницькій ДСГДС у 1997 р. зросли у 5 разів порівняно з 1995 р. і у 2 рази -- порівняно з 1996 р. За період 1995-1997 рр. було реалізовано 323,2 т елітного насіння, в тому числі у 1997 р. 201,2 т. Розрахований нами коефіцієнт цінової еластичності попиту на таке насіння ячменю більше одиниці (Ер=1,51). Тобто попит на високопродуктивне насіння з боку товаровиробників є відносно еластичним і зростає в більшій мірі, ніж ціна на елітне насіння, незважаючи навіть на низьку платоспроможність господарств. Щодо пропозиції елітного насіння за період 1995-1997 рр. цей коефіцієнт дорівнює майже одиниці ( Е_s=0,99). У даному випадку зростання ціни на насіння призводить до пропорційно рівноцінної зміни обсягу пропозиції.

Основними умовами ефективного розвитку ринку насінництва на даному етапі вважаємо:

збільшення виробництва та обсягів реалізації товарного насіння;

врахування різниці між матеріальними та грошовими еквівалентами;

формування внутрішніх і зовнішніх цін на насіння відповідно до біржових.

Недостатнім залишається рівень технічного забезпечення процесу виробництва і збирання зернових. Парк зернозбиральних комбайнів старіє і зменшується. У 1997 р. в області налічувалося близько 5,6 тисяч зернозбиральних комбайнів при технологічній потребі 6,1 тисяч. В десятки разів скоротилося придбання сільськогосподарської техніки. Навіть великі сільськогосподарські підприємства не спроможні сьогодні купити техніку зарубіжного виробництва, яка характеризується високою продуктивністю. Тому в регіоні розпочата робота з організації на акціонерній основі пунктів прокату, збирально-транспортних загонів та машинно-технологічних станцій. Аналіз роботи зернозбиральних комбайнів фірми “Джон-Дір” у 1997 р. на збиранні ярих зернових у 36 господарствах області показав, що виробіток на один комбайн був 391 га, денний -- 17,6 га. Відповідні середньообласні показники становили 130,0 і 4,8 га.

За сприятливих кліматичних умов та поліпшення ресурсного забезпечення у 2000 р. пропозиція зерна ячменю може скласти 966 тис. т (табл. 3).

Це забезпечить високий внутрішній попит на зерно ячменю, значно збільшиться його реалізація за межі області та на експорт, чому сприятиме розширення сфери діяльності Вінницької товарно-універсальної біржі. Тому необхідно завершити роботу по створенню і акредитації на Вінницькій товарній універсальній біржі районних агроторгових домів, після чого вони стають її членами. Відкривши брокерські контори, здійснюватимуть біржову торгівлю від імені клієнта або від свого імені й за свій рахунок. Сітка цих підприємств розширюється. У 1998 р. в області вже налічувалося 20 торгових домів, але лише три з них були акредитовані на Вінницькій товарній універсальній біржі. Встановлено, що більшість з них не відповідають Типовому положенню про міжрегіональний та районний агроторговий дім, не виконують своїх основних функцій, діють як структурні підрозділи “Райагротехсервісу” та “Райагромашу”. Вся їх діяльність стосується бартерного обміну матеріально-технічних засобів на агропродовольчу продукцію.

Таблиця 3

Прогноз обсягів пропозиції та використання зерна ячменю (тис.т)

Для товаровиробника можливий інший шлях -- участь у біржовій торгівлі на договірній основі з брокерськими конторами і незалежними брокерами, які зареєстровані на біржі.

Аналіз діяльності Вінницької товарно-універсальної біржі показав, що на ній укладалися угоди на реальний товар, у тому числі з коротким строком поставки “спот”, а також із відстроченою поставкою “форвард”, крім того, бартерні. За обсягами виконання угод по ячменю домінують спотові. Виконання контрактів за укладеними угодами в 1995-1997 рр. коливалося від 56% по ячменю пивоварному 1 класу до повного виконання угод по фуражному.

При укладанні угод на реальний товар важливе значення має вибір базису поставки товарів, оскільки це одна з найважливіших умов формування його вартості. Продаж ячменю на Вінницькій товарно-універсальній біржі в основному здійснюється за базисом поставки “франко-елеватор” (ЕХW). У 1996 р. на біржі застосовувався більш широкий спектр угод за базисом поставки -- спот ЕХW (франко-елеватор), спот ДАF (поставка до кордону), форвард ЕХW (франко-елеватор).

Товарообіг на біржі досягнув найбільших розмірів у 1996 р., коли загальний обсяг проданого ячменю за всіма видами угод склав 10,4 тис.т. У той же час спостерігається різке зниження ділової активності біржі, зменшення кількості укладених угод, зниження рівня їх ліквідності. За різними оцінками понад 40% укладених угод на біржах України не виконуються, тоді як у світі ліквідність складає майже 99%. На Вінницькій товарно-універсальній біржі встановлена така динаміка зміни рівня цього показника по ячменю пивоварному II класу: 68,3% у 1995 р., 2,9 -- у 1997 р. Загальний рівень ліквідності угод по ячменю пивоварному І класу у 1995 р. склав 74,6 %. По фуражному ліквідність угод з відстроченою поставкою (форвард -- ЕХW) знизилася з 75,7 у 1995 р. до 6,4 % у 1997 р.

У 1997 р. через біржовий ринок реалізовано 625 т ячменю, вартістю 137 тис. грн. Це становить 4% загального обсягу торгівлі на Вінницькій товарно-універсальній біржі, яка в рейтингу бірж -- членів Національної асоціації бірж України, що торгують сільськогосподарською продукцією, знаходилася на першому місці.

В умовах недостатньо сформованого ринкового середовища одне з головних завдань біржового ринку -- встановлення реальних цін, які ґрунтуються на співставленні попиту і пропозиції на ячмінь у регіоні. За аналізований період спостерігалося різке коливання цін, навіть протягом однієї торгової сесії, не співпадання обсягів пропозиції і попиту на ячмінь, тому в багатьох випадках попит залишався незадоволеним, торги не відбувалися.

Розрахований нами коефіцієнт еластичності попиту за ціною (Ер=0,49) по пивоварному ячменю вказує на нееластичний попит, коли значні зміни цін не призвели до значної зміни обсягу. По фуражному ячменю, навпаки, попит був еластичний (Ер=2,28). У той же час результати біржових торгів за період 1995-1997 рр. свідчать про платоспроможно-нееластичний попит на даний товар. Відсоткова зміна пропозиції була менша відсоткової зміни ціни як на фуражний, так і на пивоварний ячмінь, що говорить про її нееластичність (Еs < 1).

Вважаємо, що причинами зниження ділової активності біржі, у тому числі торгівлі ячменем за 1995-1997 рр., була відсутність або недоступність для товаровиробників інформації про стан внутрішнього і зовнішнього ринку, недосконалість законодавчо-правової бази товарного біржового ринку. Як наслідок, обмежене число учасників біржових торгів та кількості поданих заявок на продаж ячменю.

Проведений аналіз показує, що в найближчій перспективі надійним каналом збуту залишаться заготівельні організації, навіть і після відміни держзамовлення, зросте роль біржі в реалізації зерна ячменю. Цьому буде сприяти прискорення процесу приватизації хлібозаготівельних і переробних підприємств, формування інфраструктури зернового ринку в регіоні (становлення агроторгових домів, створення мережі брокерських контор при біржі та ін.). Проведені обстеження в господарствах області дають підставу вважати, що зменшення бюджетних асигнувань на закупівлю зерна, неплатоспроможність заготівельних підприємств та несвоєчасність розрахунків з товаровиробниками зумовлюють істотні зміни у структурі реалізації зерна ячменю за різними каналами. В зв'язку з цим на найближчий період нами прогнозується (табл. 4 ), що продаж працівникам господарств у рахунок оплати праці збережеться на рівні 27-30%. Відбудеться переміщення товарних потоків між реалізацією на ринках і за бартерними угодами. Через те, що ринкова інфраструктура знаходиться в процесі формування, безпосередній продаж товаровиробниками зерна на біржах буде незначним.

Таблиця 4

Прогноз реалізації зерна ячменю сільськогосподарськими

виробниками за маркетинговими каналами

Основними продавцями зерна на біржах і надалі виступатимуть посередники (наприклад, хлібоприймальні підприємства). Господарсько-фінансова діяльність підприємств по зберіганню і переробці зерна буде здійснюватись за прямими зв'язками з товаровиробниками, а також має переорієнтуватися на закупівлю продукції у комерційних структурах.

ВИСНОВКИ

1. Зерно ячменю -- агробізнесовий товар суто виробничого призначення, до якого ринок висуває жорсткі вимоги (узагальнені в дисертації), пов'язані, перш за все, з його якістю. Удосконалення діючих стандартів на фуражний та пивоварний ячмінь сприятиме підвищенню його конкурентоспроможності на ринку. Встановлено, що в цілому сприятливий природно-кліматичний потенціал Вінниччини для вирощування високоякісного ячменю різного виробничого призначення використовується недостатньо. Вважаємо за доцільне формувати зони товарного виробництва ячменю, виходячи з умов агрокліматичних підзон області, спеціалізувати господарства на вирощуванні сортів різного виробничого напряму з відповідним комплексом агротехнічних, організаційно-господарських та інших заходів.

2. Дослідженнями виявлено тенденцію до зниження питомої ваги ячменю в структурі зернофуражних культур та скорочення посівних площ ярого, нестабільність посівів озимого, значні коливання урожайності, результатом чого є висока варіація валових зборів. Виявлено, що річні коливання урожайності ячменю за 1979-1997 рр. (ярого на 61, озимого на 56%) залежать від факторів господарської діяльності, а також встановлено, що 74,4% відмінностей урожайності ячменю в господарствах суспільного сектору різних природно-кліматичних підзон області в основному залежать від наявного сортового складу, забезпечення господарств високопродуктивним насінням, мінеральними добривами, технічного забезпечення товаровиробників.

3. Основними виробниками ячменю в регіоні залишаються колективні сільськогосподарські підприємства, які забезпечують близько 89% його валового збору. Рентабельність виробництва культури в суспільному секторі у 1995-1997 рр. знизилась з 41,6 до 37,0%. У той же час маса прибутку на 1 га посівів з урахуванням коефіцієнта товарності зросла з 18,6 до 22,45 грн., що є свідченням поступового зміцнення позицій цих підприємств на ринку. У фермерських господарствах виробництво ячменю вже зараз займає 41,8% у посівах і 38,3% у валовому зборі зернових. Подальший розвиток фермерських господарств призведе до підвищення їх частки у виробництві ячменю та зростання конкуренції виробників товарного зерна.

4. Децентралізація заготівель зумовила зміни у структурі товарної пропозиції ячменю: питома вага заготівельних організацій знизилася з 90 в 1993 р. до 11% у 1997 р., зросла до 89% питома вага обсягів реалізації через власні магазини на ринку, працівникам господарств у рахунок оплати праці та за бартерними угодами.

5. Проведені дослідження дають підстави передбачити вірогідні зміни ринкової ситуації, можливості товаровиробників, зробити прогнозну оцінку розвитку маркетингових каналів. На наше переконання, реалізація зерна заготівельним організаціям і підприємствам комбікормової та пивоварної промисловості за прямими зв'язками, на біржах -- це основні канали, які дозволять товаровиробнику одержати максимальну ціну за свою продукцію. За прогнозом в найближчій перспективі вони, відповідно, займатимуть понад 25% і близько 3%, з подальшим збільшенням їх частки в структурі товарної пропозиції ячменю.

Удосконалення системи збуту передбачає розвиток інших каналів, зміну співвідношення між ними, розширення прав і послуг закупівельних підприємств, підвищення ролі договірних відносин.

6. Покращання сучасного стану регіонального ринку споживачів ячменю (переробних підприємств) може бути досягнуто належною державною підтримкою та шляхом здійснення інвестицій, захищеністю внутрішнього ринку від імпортної продукції, створенням задовільного сировинного забезпечення та налагодженістю прямих зв'язків переробних підприємств з товаровиробниками.

7. До 2005 р. посівні площі ярого ячменю доцільно розширити з 223,0 до 254,9 тис. га, озимого -- з 11,4 до 27,0 тис. га. Основне збільшення виробництва ячменю прогнозується за рахунок підвищення урожайності (ярого з 23,2 до 34,5 ц/га, озимого з 28,6 до 42,7 ц/га). Обсяги виробництва становитимуть близько 995 тис. т проти 526 у 1997 р.

8. За нашою оцінкою, ємкість регіонального ринку ячменю на прогнозований період (2000-2005 рр.) визначатимуть зростаючі потреби тваринництва у фуражному зерні, рівень розвитку комбікормової та пивоварної промисловості, налагодженість міжрегіональних та зовнішньоекономічних зв'язків. Ємкість ринку фуражного ячменю може скласти близько 500 тис.т, високоекстрактивного пивоварного -- 12-15, для харчових цілей -- близько 1 тис. т, реалізація за межі області -- понад 180-210, експорт -- близько 70-90 тис. т.

9. Для створення цивілізованого конкурентного середовища, захисту вітчизняного товаровиробника від зовнішньої експансії та забезпечення йому економічної підтримки в Україні необхідна єдина державна програма щодо реформування існуючої інфраструктури збуту зерна у регіональному розрізі. Вважаємо, що її розширення та зміцнення в найближчій перспективі доцільно здійснювати шляхом організації збутових кооперативів; розвитку фірмової торгівлі та малої переробки у господарствах товаровиробниках; удосконалення діяльності Вінницької товарно-універсальної біржі; розширення мережі посередницьких структур -- брокерських контор, районних агроторгових домів, зовнішньо-торговельних організацій.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ПО ТЕМІ ДИСЕРТАЦІЇ