Размещено на http://www.allbest.ru/

39

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Загальна оцінка стану та тенденцій розвитку вівчарства в Україні

Окремою галуззю тваринництва в Україні було вівчарство, де протягом тривалого часу формувалися цікаві традиції. Адже овець розводили з давніх-давен, оскільки вони забезпечували селян найнеобхіднішим: із шкір та вовни виготовляли одяг; м'ясо і молоко були цінними продуктами харчування; літування в кошарах на рільних площах сприяло удобрюванню ґрунту тощо.

Вівчарство в українському селянському господарстві узгоджувалось із усталеним напрямком і основними засадами культури господарювання. Хліборобські засади господарств на більшості території України і значною мірою ландшафт зумовлювали особливості випасання худоби в цілому і овець зокрема. Якщо для великої худоби були характерними вигінний, відгінний і навіть змішаний типи (коли корів залишали у селі, а воли і коні стаціонарно літувались на відповідних пасовищах), то для овець побутувала відгінна форма випасання і лише у степовій зоні переважала вигінна.

Своєрідного колориту - не лише як господарське заняття, а й як етнокультурне явище - набуло полонинське господарство у Карпатах, зокрема на етнографічній Гуцульщині, де воно збереглося в повному обсязі до 30-х років XX ст. У карпатському вівчарстві знайшли своє відображення окремі елементи пастухування з Полісся, Поділля чи Лівобережжя.

Головним персонажем у відгінному вівчарстві був старший пастух, якого більше знають у народі як ватаг. Саме на нього покладалися обов'язки з організації літування не тільки овець, а й усієї худоби, що випасалась на полонинах. Передусім це мусив бути старших пастух, якому виповнилось не менше 45 років, який добре знався на технології переробки молока, народній медицині та ветеринарії (для надання допомоги і вівчареві, і худобині у випадку недуги), народих обрядах, звичаях, ритуалах, віруваннях (для відтворення їх без будь-яких порушень). Це безумовно, повинна бути безстрашна людина, мужня, розсудлива, чесна і справедлива людина. Я. Головацький свого часу записав міркування гуцула щодо ролі ватага: «У полонині старшини нема…; ватаг-і війт, і пан; він цар в полонині».

Досвідчений ватаг користувався великою повагою поміж селян, адже він міг і худобу вберегти від стихій, нещасних випадків і звіра, і забезпечити господарям прибуток у молочних продуктах. Ватаг на свій розсуд добирав пастухів, розподіляв між ними обов'язки. Дійних овець випасав вівчар («вівчар»), в обов'язки якого входило і їх доїння. Доглядав за яловими вівцями, ягнятами, баранами інший вівчар («єлочєр», «ягнятар», «бараняр», «кізляр»). Велику рогату худобу випасав пастух («бовчєр», «коровар», «скотар»).

Ватаг обирав собі заступника («старший вівчєр»), який займався усіма справами щодо організації полонинського життя пастухів. Старшому вівчареві допомагав хлопець («менший вівчєр», «загонінник»), який заганяв овець під час доїння у струнку, мив посуд тощо. Бувало, що ватагові допомагав підтримувати вогонь («ватагу») його помічник («ватрак», «спузар»); він заготовляв дрова, варив їжу. До ватаги належали носильник («терхар») як помічник депутата (власника чи орендаря полонинських пасовищ), що привозив у село молочні продукти, а також бондар («боннар»), який виготовляв діжки та інший дерев'яний посуд для полонинського господарства.

Традиційно склалося, що виганяли худобу на полонини («полонинський хід») наприкінці травня. Це дійство набуло статусу справжнього громадського свята. А до цього часу випасали худобу на толоках у селі. Упродовж травня господарі готували вівці, яких стригли і досить своєрідно позначали: надрізаючи кожній вівці вухо або закладаючи у вухо дротик з ґудзиком тощо. Тоді ж виконувались і оберігальні дійства.

Побут пастухів був суворий, але влаштований так, що кожен міг якнайретельніше виконувати свої обов'язки, дотримуватись гігієни і певної естетики. У стаях було чисто; сорочки виварювались у спеціальній жировій суміші, що забезпечувало гігієну тіла і дозволяло легше переносити дощ і спеку.

Важливою ділянкою полонинської роботи була організація режиму випасання худоби і овець. Визначались площі випасання для овець, корів, волів, коней, телят тощо, а також час їх перебування на пасовищах, який узгоджувався з доїнням. Овець доїли тричі на день, корів -- двічі.

Приготування молочних продуктів мало свої традиції і технологію. Цією справою займався ватаг. Виготовляли грудковий сир -- «будз», з якого робили бринзу, густе кисле молоко -- «гуслянку» (з коров'ячого молока), масло тощо.

Основними продуктами харчування пастухів були молоко і борошняні вироби. Муку, солонину, хліб тощо поставляли на полонини селяни по черзі, забираючи при цьому свою частку молочних виробів.

За виснажливу, небезпечну, хоча й романтичну працю пастухи отримували плату натурою («сембриля») -- молочними продуктами або грошима («зарплата»). Інколи додатковою платнею служили ягнята, одяг тощо.

Вівчамрство - галузь тваринництва, що займається розведенням овець. Дає коштовні види сировини для легкої промисловості (шерсть, овчини, смушки) і харчові продукти (м'ясо, сало, молоко). Найбільше значення для народного господарства має шерсть, яка завдяки коштовним технічним властивостям -- міцності, розтяжності, гігроскопічності, валкоспособності і ін. є кращою сировиною для виробництва тканин, трикотажу, килимів, валяних виробів. З шкур овець виробляють шубні і хутряні овчини, з шкірок новонароджених ягнят порід смушок виготовляють хутряні вироби. З молока грубошерстних овець виробляють сири.

В Україні вівчарство традиційна галузь. Займаються ним в усіх регіонах, основна чисельність поголів'я овець зосереджена в зоні Степу.

За породним складом тонкорунні вівці асканійської породи та прекос спадають 34,6 %, напівтонкорунні цигайська 25,0 % та українські м'ясо-вовнові з кросбредною вовною 2,5 %, грубововнові 3,7 %, каракульські та смушкові 5,7 відсотки. За останні п'ять років навіть в умовах кризового стану створено і апробовано таврійський тип асканійської тонкорунної породи з настригом чистої вовни 3,6-3,9 кг при виході чистого волокна 49-52 %, два нових типи в породі прекос -- харківський та закарпатський живою масою вівцематок 57-58 кг і настригом чистої вовни з 1 вівці 2,65-3,0 кг, нові типи м'ясо-вовнових овець з кросбредною вовною асканійські кросбреди та асканійські чорноголові з виробництвом м'яса на вівцематку 65-78 кг і настригом чистої вовни 4,0-5,6 кг, апробовано гірськокарпатську породу овець з килимовою вовною.

2. Характеристики овець

Еластичність і шовковистість -- спадкові ознаки, що зумовлюють високі технологічні властивості та товарний вигляд вовни, визначаються органолептично.

Блиск люстровий -- спадкова ознака, що зумовлює високі технологічні властивості вовни та її товарний вигляд; визначають візуально. Обов'язково враховується при бонітуванні овець з кросбредною вовною із занесенням відповідних поміток до форм племінного обліку.

Найцінніший генофонд овець України зосереджений в 16 племзаводах. По асканійській тонкорунній 3 племзаводи («Асканія Нова» та «Червоний чабан» Чаплинського району Херсонської області, «Атманай» Якимівсько району Запорізької області); породі прекос 4 племзаводи («Іллічівка», «Степок» Барвінківського району та «Чувиріне» Вовчанського районів Харківської області та «Прикордонник» Виноградівського району Закарпатської області). Ці племзаводи щорічно вирощують близько 5,0 тис. голів племінник баранів для реалізації.

По цигайській породі діє 5 племзаводів (ім. Р.Люксембург Новоазовського району Донецької області, «Славне», «Чорноморський» АР Крим, «Вікторія» Одеської, «Дружба народів» Чернівецької областей). По українському типу м'ясо-вовнових овець 3 племзаводи («Асканія Нова», «Маркеєво» Чаплинського Херсонської та ім. Щорса Куп'янського районів Харківської області. Чорноголові вівці цього типу не мають аналогів у світовій та вітчизняній практиці з настригом чистої вовни у вівцематок 5,1 кг, баранів 8,3 кг виробництвом м'яса на вівцематку 78 кг. Сокільська порода овець представлена одним племзаводом «Сокільський» Полтавської області, асканійський багатоплідний каракуль розводять в племзаводі «Маркеєво» Херсонської області.

Наукове забезпечення галузі вівчарства здійснюється національним науковим селекційно-генетичним центром з вівчарства інститутом тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія Нова». Це нове формування по виробництву і використанню як цінного генофонду поголів'я, так і продукції вівчарства в умовах ринкової економіки.

Вівці -- єдиний вид сільськогосподарських тварин, які дають найбільш різноманітну продукцію: сировину для легкої промисловості -- вовну, овчини, смушки, вовновий жир та високо-поживні продукти харчування -- м'ясо, молоко, жир. їх особливістю є скоростиглість, невибагливість та універсальність.

У світі розводять приблизно 600 порід овець і велику кількість генетично відокремлених популяцій самого різного напрямку продуктивності. Цей вид сільськогосподарських тварин є одним з найпоширеніших і розводиться практично по всій планеті, але найбільше розповсюдження отримав у регіонах Азії, Європи, Австралії, Нової Зеландії. В Україні також з прадавніх часів розводили овець, що підтверджено археологічними матеріалами та історичними літописами.

На кінець вісімдесятих років двадцятого сторіччя в колективних господарствах держави нараховувалося близько 10 млн. голів. Сьогодні, через відомі соціально-економічні чинники, загальна чисельність овець дуже скорочена, але завдяки зусиллям, ентузіазму науковців, патріотів вівчарства породне різноманіття, племінна база збереглися. Залишився на високому рівні генетичний потенціал продуктивністі, який досягнуто зусіллями декількох поколінь вітчизняних селекціонерів. Серед них такі відомі не тільки в нашій країні, а й далеко за її межами вчені, як М.Ф. Іванов, А.К. Гребінь, З.В. Спешнєва, І.Л. Перегон, І.Д. Козлов, К.П. Лєтучев, П.І. Польська, М.В. Штомпель, В.Г. Шуваєв, Г.К. Даниленко, В.К. Чепур, В.І. Король, Я.Ф. Сулима, Т.О. Черномиз, Д.М. Охотіна, І .А. Помітун, І.О. Світлич-ний, Т.Г. Болотова та багато інших.

Вітчизняний генофонд складається з різних за напрямком продуктивності порід і типів овець, зокрема:

- тонкорунні: асканійська тонкорунна з таврійським внутрішньопородним типом; прекос з закарпатським та харківським типами;

- напівтонкорунні: цигайська з приазовським та кримським, асканійська м'ясо-вовнова з кросбредним, чорноголовим, одеським, буковинським та дніпропетровським типами;

- смушкові: каракульська, сокільська породи та асканійський тип багатоплідного каракулю;

- грубововнові: українська гірськокарпатська порода.

В даний час створення нових порід, типів і ліній овець, пристосованих до різних природно-клітичних умов нашої країни, розробка сучасних прогресивних технологій виробництва і переробки продукції вівчарства зумовлюється соціально-економічними умовами розвитку суспільства, рівнем фундаментальних теоретичних знань, успіхами галузевої науки і ефективністю використання наукових досягнень у виробництві.

Сьогодні над вирішенням проблем галузі під науково-методичним керівництвом Національного наукового селекційно-ге-нетичного центру з вівчарства плідно працюють науковці восьми науково-дослідних установ системи УААН (Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова "Асканія Нова", Інститут твариннництва, Інститут біології тварин, Інститут землеробства і тваринництва західного регіону, Інститут тваринництва центральних районів, Буковинський інститут АПВ, Закарпатський інститут АПВ, Кримський інститут АПВ, Коломийська та Гірськокарпатська ДСДС) та аграрних університетів: НАУ, Херсонський ДАУ, Одеський ДАУ, Луганський ДАУ, Дніпропетровський ДАУ, Харківська ЗВА.

Взагалі, науковою спільнотою вівчарів України накопичено багатий теоретичний та практичний матеріал з селекції, генетики, технології, біотехнології, годівлі овець. Проте підсумкового універсального наукового видання, в якому було б висвітлено досягнення вітчизняних вчених різних напрямів наукових досліджень цього виду сільськогосподарських тварин, з яким міг би познайомитися найширший загал зацікавлених читачів, до цього часу підготовлено не було. Тому за ініціативою провідних вчених Національного наукового селекційно-генетичного центру з вівчарства систематизовано накопичений матеріал і видано на розсуд наукової спільноти у вигляді книги під назвою "Вівчарство України".

Підвищення попиту на високоякісну ягнятину, молоду баранину й овече молоко в другій половині минулого століття поставило перед вченими й спеціалістами з вівчарства завдання щодо зміни напряму селекції і спеціалізації галузі. Внаслідок багаторічної селекційної роботи було створено нову асканійську м'ясо-вовнову породу овець із кросбредною вовною, в структурі якої п'ять зональних типів, у тому числі -- одеський.

Селекційно-племінну роботу зі створення на півдні Одещини нової породи було започатковано 1980 року на базі місцевої цигайської породи, яка добре адаптована до своєрідних кліматичних, кормових і технологічних умов. Для створення одеського типу застосовували складне відтворювальне схрещування маток цигайської породи з плідниками молочної остфризської породи та напівтонкорунних асканійських кросбредів селекції доктора с.-г. наук П.І. Польської (Інститут тваринництва “Асканія Нова” ім. М.Ф. Іванова).

У процесі відбору й добору особливу увагу звертали на такі селекційні ознаки, як скоростиглість, жива маса, якість баранини, молочність маток, якість кросбредної вовни і овчин. Працювали одночасно в кількох господарствах: “Нива” Саратського району, “Вікторія” Ізмаїльського та “Комунар” Тарутинського районів Одещини, що в південному, традиційно вівчарському, регіоні області.

Вивчення м'ясних, молочних і вовнових якостей овець, одержаних на окремих етапах селекційного процесу, сприяло своєчасному коригуванню планів добору й створенню до 2000 року значної кількості однорідних тварин бажаного типу. Аналіз та об'єктивну оцінку підсумків багаторічної роботи надала комісія Мінагрополітики з апробації. На підставі огляду й оцінки тварин безпосередньо в базових господарствах комісія констатувала наявність селекційного досягнення, а саме: створення нового типу овець, які за низкою ознак мають відмінності від інших типів у створеній породі та безумовні переваги над місцевими цигайськими вівцями.

Чабани сільськогосподарських підприємств регіону й місцеве населення відразу поцінували високі якості цих овець і охоче закуповують їх для своїх господарств. Вівці одеського типу нової породи розводять на трьох племзаводах не лише на півдні, а й в інших районах області.

За живою масою вівці всіх статевих і вікових груп значно перевершують аналогічні показники вихідної породи. Основна маса тварин має міцну конституцію, добре розвинене вим'я, молочність -- 135-150 кг за підсисний період. Ягнят відлучають у віці 120 днів, після чого всіх маток доять протягом 30-40 днів, одержуючи додатково по 20-25 кг товарного молока на кожну матку, яке переробляють на бринзу, що користується великим попитом у місцевого населення.

Дослідження показали, що ягнята вже в 9-12-місячному віці досягають 40-45 кг, а тушки важать 18-21 кг. Характерно, що ягнятина в цьому віці майже не має специфічного запаху баранини, тому що в її складі ще мало гірсинової кислоти, і страви, приготовані з такого м'яса, вдаються особливо смачними.

Вівці одеського типу характеризуються досить високими показниками якості вовни. В середньому на вівцю по стадах племінних заводів настригають близько 5 кг немитої кросбредної вовни за виходу митої вовни 58-61%. Довжина вовни коливається в межах 12-17 см, а в окремих тварин сягає навіть 23-25 см. Понад 90% вовни за тониною належить до 50-56 якості. Жиропіт вовни світлий та кремовий.

Овчини, одержані після забою молодняку, мають високу товарознавську оцінку завдяки однорідності, густоті й тонині вовни і є цінною сировиною для виготовлення хутрових виробів. Вони добре фарбуються в чорний, коричневий і сірий кольори.

Овець одеського типу регулярно демонструють на щорічних обласних і міжнародних виставках, де їх високо оцінюють експерти та спеціалісти.

За останні роки на Одещині, крім трьох племзаводів, створено ще два племрепродуктори овець одеського типу, однак попит на племмолодняк все ще перевищує пропозицію. Відтак важливим завданням місцевих вівчарів є збільшення племінного поголів'я овець одеської селекції.

3. Аналіз світових тенденцій розвитку вівчарства

Виходячи зі світових тенденцій, розглянуто пріоритетні напрями розвитку таких галузей тваринництва, як скотарство, свинарство, вівчарство, а також динаміку поголів'я сільськогосподарських тварин та їх продуктивність у світі.

Вівчарство - це найменш вимоглива до природних умов та кормової бази галузь тваринництва, має великий ареал розповсюдження. Найбільший розвиток вівчарство отримало в країнах, де посушливі степи, напівпустелі та гірські райони займають великі території. Вівці використовуються для отримання м'яса, молока, вовни. Значні райони товарного м'ясо-вовнового вівчарства знаходиться в посушливих частинах помірної та субтропічної зон Південної та Північної Америки, Австралії, Південної Європи, Центральної та Середньої Азії, Південної Африки.

Дві п'ятих світового поголів'я овець сконцентровано в Азії. Велике поголів'я мають Австралія, Нова Зеландія, Індія, Туреччина, Казахстан, Росія, Монголія, Аргентина, Уругвай. Головні виробники і експортери баранини - Австралія, Китай, Нова Зеландія, Аргентина. Ці ж країни покривають більшу частину світового попиту на вовну. За виробництвом вовни перше місце належить Австралії.

На сьогоднішній день в лідери-виробники виходять: Китай, Пакистан, Іран. ФАО вважає, що світовий експорт баранини і козлятини знизиться на 6%, і, в першу чергу, із Австралії та Нової Зеландії. Щодо імпортерів, то слід зазначити США. У цій країні спостерігається підвищений попит. Тому імпорт зросте на 2%. В ЄС він буде без змін. ФАО нагадує, що Євросоюз залишатиметься одним з головних покупців баранини на світовому ринку. Останнім часом зазначено певне зростання цін на це м'ясо, що становить 17%. Для порівняння - ціни на яловичину зросли на 7%, десь в тих же межах - на свинину. Тож бачимо, що в цьому випадку попит випереджає пропозицію.

Особливістю сучасного вівчарства є ріст виробництва ягнятини і молодої баранини. В більшості країн виручка від реалізації м'яса становить 90% і більше, а від вовни лише біля 10%. Тому набуває розвитку скороспіле м'ясне та м'ясо-вовнове вівчарство. При цьому в м'ясному балансі галузі підвищується питома вага ягнятини.

В окремих країнах світу на вівчарство припадає до 25% валового продукту сільського господарства. Маркетингові дослідження у цій галузі засвідчують, що підвищити економічну ефективність можна за рахунок зростання м'ясної продуктивності і налагодження виробництва різних видів баранини: молодої і лемзаводу з одночасним підвищенням смакових якостей м'яса.

Продовольча безпека держави - це захищеність життєвих інтересів людини, яка виражається у гарантуванні державою безперешкодного доступу людини до продуктів харчування з метою підтримання її життєдіяльності.

Саме тому ідеологія державної підтримки галузі тваринництва потребує кардинальної зміни, яка має бути спрямована виключно на створення в найкоротші терміни умов для виходу тваринництва на ефективне виробництво та повне забезпечення внутрішнього ринку високоякісною, конкурентоспроможною, екологічно безпечною сировиною. Вимогою часу стала необхідність виробляти те, що можна продавати, а не продавати те, що вироблено.

Австралія займає 6-е місце в світі за розмірами території. Однак за чисельністю населення країна перебуває лише на п'ятому десятку серед держав світу. Велика частина австралійської території взагалі не заселена. Самий населений штат Австралії - Новий Південний Уельс, і його столиця Сідней - найбільше місто країни. Другі місця серед штатів і міст займають відповідно Вікторія та її столиця Мельбурн.

Серед всіх країн-виробників вовни Австралія - незаперечний лідер. На цьому континенті її виробляють більше, ніж де-небудь ще в світі, причому найкращої якості - супертонких, від овець-мериносів. Розводять овець у всіх штатах, але одну третину - у Новому Південному Уельсі.

З'явилися тут порівняно недавно, майже одночасно з першими переселенцями, вівці відчули себе на нескінченних рівнинах як вдома і тут же почали плодитися і не припиняють це робити досі. На кожного австралійця в середньому припадає по десятку овець та баранів. Вони тільки й встигають їх стригти, знімаючи з кожного мериноса по 5-6 кілограмів руна. Причому захоплюючий процес їх стрижки перетворився в Австралії на національний вид спорту. Рінгери - аси серед стригаль - знімають з вівці шерсть з одного заходу, не поранивши тварини. Рекорд рінгер - 400 пострижених овець на день.

В Австралії свого роду культ вівці. Недалеко від Канберри височіє оригінальна архітектурна споруда у вигляді гігантської вівці - благодійниці австралійців. Основні аукціонні торги, на яких визначаються світові ціни на кращу австралійську шерсть, проводяться в Сіднеї, Мельбурні і Фрімантлі.

Цікаво, що головним імпортером австралійської вовни є Китай - саме ця країна лідирує нині в справі виробництва вовняних тканин. На другому місці після Китаю - Італія.

Все це підкреслює актуальність теми, крім того, не можна не відзначити, що Австралія - найбільш розвинена країна Південної півкулі. Успіхи її базуються на сільському господарстві і багатства надр, тобто на вивезенні сировини. Провідною галуззю сільського господарства залишається вівчарство. До цих пір Австралія є світовим лідером з виробництва та експорту вовни.

Про роль австралійського вівчарства у світовій економіці писав кандидат економічних наук Бєлозьоров В.А. у своїй праці «Австралія у світовій економіці». Стаття аспіранта УрГЕУ Гоголєва В.В. присвячена розвитку вівчарства в світі; розглянуті питання тенденції формування галузевих груп тваринництва в регіонах. Кандидат економічних наук Джапарідзе Т. проаналізував сучасний стан вівчарства в Росії і показав можливі шляхи його розвитку. Робота Крівдіна Л. розглядає Австралію з економічною та соціально-політичної точки зору. Малаховський К.В. дає характеристику Австралії з різних точок зору, виявляє вплив австралійського менталітету на різні сторони життя. Доктор технічних наук Овчинников А.В. проаналізував умови зовнішнього середовища в яких розвивається вівчарство Бурятії, Росії та деяких регіонах світу, зокрема, Австралії.

У світі поголів'я овець і кіз стабілізувалося і в перспективі на найближчі 10-15 років буде знаходитися на рівні 1,1-1,3 млрд. гол. Причому відзначається чітка спеціалізація у виробництві різних типів високоякісної мериносової (Австралія), напівтонкої (включаючи кросбредний), килимовій вовни, молодої баранини (а в Європі - парної чи охолодженої ягнятини), шкіряної продукції (особливо в Уругваї, Аргентині, Туреччині, Греції), каракулю (в ПАР, Ірані, Узбекистані, Туркменії). Козівництво теж розділилося по країнах і напрямками: шерстне, пухове, молочне (Іспанія, Болгарія, Голландія).

Виробництво баранини зростає, вовни - дещо зменшилося. В Австралії, ПАР, Аргентині, Уругваї, Індії скупчилися більше ніж річні запаси вовни. Підвищилися ціни на тонкі асортименти, в кросбредні - 56-58-го якості, з шовковистим блиском, чіткою пружністю і звитістю.

У країнах СНД максимальне поголів'я було зафіксовано в кінці 80-х і досягало 153 млн гол. Зараз воно складає близько 35 млн. Казахстан, Україна, Киргизія зменшили поголів'я більш ніж в 4 рази. У Росії за той же період чисельність дорослих овець впала з 63 до 14,8 млн. гол.

Є блискучий досвід швидкого збільшення чисельності овець у 80-х роках минулого століття в Австралії, коли за 10 років поголів'я зросло майже на 22 млн. У цей час різко підскочив попит на мериносової вовни і майже подвоївся обсяг реалізації охолодженої баранини на Смілдфілскому оптовому м'ясному ринку.

І тоді в штаті Західна Австралія для фермерів-вівчарів були введені податкові пільги, які дозволили форсувати зростання поголів'я. Це була ініціатива уряду, а лобіювали закон регіональне керівництво, федеральна асоціація вівчарів і Австралійська вовняна корпорація. Після деякого падіння попиту на вовну та баранину поголів'я овець в Австралії скоротилося на 15-18 млн гол. з подальшим продовженням зниження поголів'я до 113 млн.

Авторитет постачальника серед покупців - один з важливих принципів забезпечення конкурентоспроможності продукції. В Австралії протягом багатьох десятиліть классіровщікам вовни присвоюється власне клеймо, яке вказує на об'єктивність оцінки якісних показників підготовленої ними до реалізації вовни. Виробляти конкурентоспроможну продукцію - завдання виживання, подальшого розвитку галузі і повного забезпечення переробної промисловості вітчизняною сировиною, а населення - продуктами харчування високої якості.

Вивчення міжнародного досвіду показує, що в країнах, що займають провідні позиції у виробництві та продажу вовни, є добре організовані ринки вовни з налагодженими економічними і адміністративними методами управління аж до жорсткої централізації і чіткої системи поділу і кооперації праці. Наприклад, в тій же Австралії координацію технічної політики в галузі випробувань і продажу вовни за дорученням уряду країни здійснює Австралійська вовняна корпорація, в Південно-Африканській Республіці та деяких інших країнах на ці види діяльності введена державна монополія.

У Росії є всі можливості для організації цивілізованого ринку продажу вовни на аукціонах. Але ця робота повинна проводитися під егідою держави або з її участю, так як прийняті ще на початку перебудови заходи з врегулювання економічних взаємовідносин між підприємствами не дали позитивних результатів.

Самим ефективним з економічної точки зору виявився відбір з м'ясної продуктивності, отже, напрямок селекції в стаді необхідно зрушити в бік посилення м'ясності. Відбір за настригом вовни займає друге місце, тому він також буде сприяти підвищенню ефективності вівчарства (М. А. Сушенцова 2007). Роль вівчарства для Росії неможливо переоцінити. Для деяких територій це основна традиційна галузь, а часто і єдиний вид трудової зайнятості населення. В умовах ринкової економіки для відновлення галузі необхідно більш повне і раціональне використання кормових угідь, інших ресурсів. В Росії більше 80 млн. га пасовищ, сіножатей, перелогових земель. Останні роки більша частина цих природних угідь практично не використовується і деградує.

У 2001 р. на вівчарство з федерального бюджету було виділено 270 млн. руб. Дотувалося маточне поголів'я овець на 37 територіях. У 15 господарствах, де вівчарство - основна сільськогосподарська галузь, ставка на умовну голову була 120 руб., в 22 - 68 руб. У 2008 році ставка стала єдиною - 120 руб. за умовну голову, а загальна сума субсидій склала 320 млн. руб. Серйозні регіональні дотації на підтримку галузі визначені в Оренбурзькій, Волгоградській областях, Алтайському краї, Республіці Хакасії. В результаті ситуація у вівчарстві стала поліпшуватися. На початок року поголів'я овець і кіз в усіх категоріях господарств збільшилося до рівня 2000р. на 3,8%. Найбільший темп приросту відзначається в таких великих вівчарських регіонах Південного федерального округу, як Астраханська, Волгоградська, Ростовська область, республіка Дагестан і Калмикія. Однак дотації не вирішують усіх проблем. Продовжується скорочення чисельності овець на споконвічно вівчарських територіях: у республіках Бурятія, Тува, Алтай, Башкортостан, в Читинській області і Ставропольському краї.

Племінна база вівчарства представлена 71 племінним заводом, 144 племрепродукторах і 22 генофондними господарствами. Зараз в Росії розводиться 55 порід і внутрішньопородних типів овець, з них 15 тонкорунних, 10 напівтонкорунних, 11 грубошерстних. Різноманітність породних генотипів дозволяє господарствам вибирати найкращі для них природно-кліматичних умови. Високі показники мають багато племінні господарства Ставропольського краю. Серед них ГПЗ "Радянське руно", СВК ПЗ "Схід" Степновський району, СВК ПЗ "Шлях Леніна", СВК КПЗ "Червоний Жовтень" Арзгірський району, КПЗ "Манич", КПЗ "Шлях Леніна", КПЗ ім. Леніна, в Алтайському краї - держплемзаводу "Родинський", "Степовий", "Вільний". Бурятський племзавод "Баргойскій" існує в екстремальних посушливих умовах, де безморозний період всього близько місяця. У племзаводі 20 тис. овець забайкальської тонкорунної породи бурятського типу, в тому числі 10 тис. маток. Тут організована глибока переробка продукції. Баранина поставляється в магазини і кафе, з овчин шиють хутряний одяг, шерсть продають на Улан-Уденський тонкосуконний комбінат. У результаті рентабельність вівчарства склала 61%. У цій же республіці в СВК "Футайскій" виводять новий м'ясний тип овець з напівгрубої білої килимової шерсті. Рівень рентабельності від реалізації баранини та вовни перевищує 50%.

4. Аналіз факторів внутрішнього середовища

У вівчарстві спеціалізація галузі найбільш чітко виражена порівняно з іншими галузями тваринництва. За якістю основної продукції -- вовни розрізняють такі типи спеціалізації вівчарства: тонкорунне, напівтонкорунне і грубововнове. Ці типи спеціалізації, у свою чергу, поділяються на виробничі напрямки залежно від співвідношення між основною і супутніми видами продукції (м'ясо, сало, молоко та ін.).

Тонкорунне вівчарство дає найціннішу вовну. У кращих господарствах настриг від одного барана становить до 10 кг, а від матки -- до 6 кг вовни, приплід -- 140-150 голів на 100 маток. У тонкорунному вівчарстві розрізняють такі виробничі напрямки: вовнове, вовново-м'ясне і м'ясо-вовнове.

Від овець вовнового напрямку отримують найбільшу кількість чистої вовни з розрахунку на 1 кг живої маси (50-60 г). Тонкорунне вівчарство різних напрямків має неоднакову структуру стада. Так, у стадах вовнового і вовново-м'ясного напрямків доцільно утримувати валахів, бо вони дають велику кількість вовни. Цей напрямок розвинений у господарствах з великою площею дешевих природних пасовищ. За цих умов витрати на утримання валахів в 2-2,5 рази менші, ніж на обслуговуванні маток, а продукції вони дають лише на 10-15% менше, ніж матки (вовна і приплід).

У вівчарстві м'ясо-вовнового напрямку частка маток у стаді зростає до 65-75%. У районах інтенсивного кормовиробництва матки інколи становлять 75% загального поголів'я. Це дає змогу отримувати від них молодняк для відгодівлі і забою на м'ясо у віці 6-8 міс. Вартість баранини у загальній вартості продукції вівчарства становить 35-40%. Перетримка валахів не вигідна.

У напівтонкорунному вівчарстві баранина становить 50% і більше загальної вартості продукції напівтонкорунних овець. Продуктивність овець характеризується такими даними: настриг вовни з одного барана -- до 6 кг, з однієї матки -- до 4 кг, плодючість -- 130-140 ягнят на 100 маток.

М'ясо-вовнові напівтонкорунні породи овець за виходом вовни не набагато поступаються тонкорунним (від них одержують 2-2,5 кг чистої вовни) і значно переважають їх за виходом баранини. Вони характеризуються високою скоростиглістю. Від них отримують по 130-150 ягнят на 100 маток. Ягнят забивають на м'ясо у віці 6-8 міс., а то й раніше. Перетримка валахів в умовах інтенсивного утримання не бажана, оскільки призводить до подорожчання баранини. При підвищенні частки маток у стаді до 70-80% і залишенні в стаді лише ремонтного молодняку, можна мати значно більше дешевої баранини. Якщо в тонкорунному вівчарстві на одну вівцю виробляють 5-15 кг баранини, то в скоростиглому м'ясо-вовновому напівтонкорунному 20-30 кг, а в окремих господарствах -- 100 кг і більше.

У напівтонкорунному вівчарстві виділяють ще менш розвинений вовново-м'ясний напрямок, який представлений цигайською породою. Ці вівці невимогливі до кормової бази, дають кращу вовну для виробництва технічних тканин і багато молока.

Грубововнове вівчарство може бути овчинного, смушкового (каракульського), м'ясо-вовнового і м'ясо-сального напрямків. Грубововнові барани дають 4-4,5 кг, а матки -- 3-3,5 кг вовни, з розрахунку на 100 маток отримують 100-110 ягнят, а романівської породи -- 300-350 ягнят на 100 маток. Овчинне вівчарство -- одне з інтенсивних напрямків (романівська та інші породи). Головна його продукція -- теплі овчини і вовна, яку використовують для виробництва валянок. Від маток отримують по 2-3 ягняти за один окіт при двох окотах за рік. Для виділки овчин цих ягнят забивають у віці 6-8 міс., коли овчини мають найвищу якість. При двох окотах від однієї матки мають 40-50 кг баранини. У стаді маток 60-70% від загального поголів'я овець. Валахів віком понад 6-9 міс. утримувати у стаді недоцільно, тому що можна отримати овчини невисокої якості.

М'ясо-вовновий напрямок у грубововновому вівчарстві України слабко розвинений. Основні райони його поширення -- північний Кавказ Росії. Вівці цього напрямку дають по 2-3 кг білої вовни, яку використовують для виробництва килимів. Матки відрізняються високою молочністю -- 40-50 кг і більше молока за лактацію, з якого виробляють сири.

Смушковий напрямок представлений каракульськими породами овець. Для одержання смушків баранчиків забивають у віці 1-3 дні. Вовну дорослих овець використовують для виробництва грубих сукон. На м'ясо забивають переважно вибракуваних овець, тому вихід м'яса на одну матку становить лише 8-10 кг на рік. Якщо на смушки забивають половину приплоду, то маток у стаді 80% загального поголів'я.

М'ясо-сальний напрямок представлений різними породами курдючних овець, яких в Україні мало. Вони досягають живої маси 150-190 кг, а маси курдюка (жировий нарост на хвості) -- іноді 20 кг і більше. Це дає змогу вівцям легше переживати періоди низької продуктивності пасовищ. У структурі стада маток 60-70%, валахів -- 10-12%. Від них отримують найдешевшу баранину.

Основою аграрного ринку є виробництво вітчизняними товаровиробниками сільськогосподарської продукції, яке переважно формує продовольчу безпеку району.

Продовольча безпека - захищеність інтересів громадян, яка виражається у гарантуванні державою безперешкодного економічного доступу людини до продуктів харчування з метою підтримання її життєдіяльності.

Продовольча безпека визначається за такими критеріями:

- достатність продовольчого споживання;

- доступність продовольчого споживання;

- продовольча незалежність.

Програма розвитку вівчарства в реформованих сільськогосподарських підприємствах та приватних господарствах громадян району розроблена на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 року №1158.

Районна Програма розвитку вівчарства на 2010-2020 роки стане складовою частиною щорічних Програм соціально - економічного розвитку на наступні роки та тісно пов'язана з іншими цільовими програмами, що розроблені та реалізуються в районі.

Програма передбачає забезпечити стабільний розвиток галузі вівчарства на основі нових економічних підходів, фінансової підтримки, ринкової мотивації та поведінки, цим самим створити умови для підвищення рівня роботи галузі, нарощення поголів'я овець в господарствах усіх форм власності, підвищення продуктивності, як у сільгосппідприємствах, так і в особистих господарствах громадян.

Прийняття Програми дасть можливість надати допомогу сільгосппідприємствам та фізичним особам у придбанні племінних тварин, піднести зацікавленість громадян у реалізації вирощеної продукції, підвищити її соціальний захист та створити нові робочі місця у сільській місцевості.

Усе це вимагає підтримки розвитку галузі вівчарства в господарствах усіх форм власності району.

Головною метою Програми являється:

- забезпечення сталого розвитку галузі за рахунок відновлення роботи вівцеферм у районі та збільшення виробництва продукції вівчарства.

- розвиток вівчарства м'ясо-вовнового напрямку продуктивності з удосконаленням наявних порід, поліпшення продуктивних якостей;

На даному етапі розвитку сільськогосподарського виробництва існує нагальна потреба у відновленні поголів'я овець та нарощуванні виробництва продукції тваринництва, зокрема такої галузі як вівчарство. Для цього необхідно:

- створити умови, які б сприяли розвитку суб'єктів господарювання усіх форм власності на основі широкого використання коштів державного бюджету;

- відновити роботу вівчарських ферм в сільськогосподарських підприємствах, та забезпечити нарощення поголів'я овець у приватних господарствах громадян;

- забезпечити прискорений розвиток галузі за рахунок створення базового господарства по розведенню порід овець;

- забезпечити збільшення обсягів реалізації продукції вівчарства як за рахунок сільськогосподарських підприємств так і за рахунок розвитку малих ферм у приватному секторі;

- створити відповідні умови для стабільного збуту продукції вівчарства переробній та харчовій промисловості;

- впровадити у виробництво біотехнології для прискорення селекції, одержання молодняка з високим генетичним потенціалом продуктивності і відтворення, використання баранів-плідників високопродуктивних порід для штучного осіменіння;

- організувати спрямоване вирощування молодняка на поповнення основного стада;

- забезпечити збільшення робочих місць на селі.

Пріоритетне спрямування коштів державного бюджету на прискорене нарощування поголів'я овець, підвищення їх продуктивності та стимулювання розвитку галузі вівчарства шляхом:

- закупівлі племінного молодняку овець районованих порід одержаних шляхом штучного осіменіння від високопродуктивних маток як вітчизняної так і зарубіжної селекції;

- запровадження бюджетної підтримки сільськогосподарським підприємствам та фізичним особам на розширення маточного стада овець та збереження маточного поголів'я;

- розширення переліку обслуговуючої, кормодобувної техніки та обладнанння для вівчарських ферм, що підлягає частковому відшкодуванню;

- створення кооперативів, селянських спілок по вирощуванню овець та виробництву продукції вівчарства шляхом кооперації особистих селянських господар;

- надання послуг приватним господарствам громадян по штучному осіменінню вівцематок.

Необхідно сприяти формуванню прозорого і організованого ринку шляхом унормування договірної бази інтеграційних відносин в умовах партнерської діяльності виробництво- переробка-оптова реалізація.

Для забезпечення прозорої конкуренції на ринку сировини створювати заготівельні кооперативи по реалізації продукції.

Для даної галузі необхідно посилити ефективність залучення інвестиційних вкладень шляхом:

- віднесення до пріорітетних напрямків, пільгового кредитування виробництва продукції вівчарства у спеціалізованих великотоварних господарствах, фермерських господарствах та приватних господарствах громадян;

- зберегти часткову компенсацію вартості складного технологічного обладнання, вітчизнянного виробництва, за рахунок коштів та бюджетів всіх рівнів;

- передбачити у бюджеті фінансову підтримку за приріст та наявні вівцематки і ярки старше одного року в сільськогосподарських підприємствах та приватних господарствах громадян.

Щодо організаційних заходів впровадити інноваційні проекти розвитку вівчарства шляхом законодавчого визначення територій пріоритетного розвитку вівчарства. Сприяти організаційному формуванню великотоварних господарств, сільськогосподарських кооперативів на основі партнерства учасників єдиного ланцюга: сільгопвиробник - переробник - підприємство оптової тогрівлі. Створити інформаційну базу даних про найбільш конкурентноспроможні об'єкти існування в галузі вівчарства.

Сприяти концентрації виробництва продукції вівчарства в приватних господарствах громадян, що забезпечить одержання високоякісної сировини, екологічно безпечної для здоров'я продукції, підвищення товарності продукції, розширенню розвитку сільських територій.

Сформувати базу по реалізації такої важливої сировини як вовна.

Запровадження спрощеної системи оподаткування діяльності фізичних осіб, що займаються веденням галузі вівчарства.

Стимулювати закупівлю сільськогосподарськими підприємствами та приватними особами племінного поголів'я овець.

Вівці характеризуються підвищеним обміном речовин і енергії в порівнянні з іншими видами сільськогосподарських тварин, тому витрати кормів і поживних речовин на кілограм живої маси залишаються більшими. Рівень енергетичного і білкового обміну різниться у овець різних вікових груп та напрямків продуктивності. Тому прискорений розвиток галузі вівчарства повинен базуватись на застосуванні нових прогресивних технологій годівлі та використанні кормів згідно фізіологічних норм годівлі тварин.

Важливою умовою при виробництві кормів для годівлі овець, являється прогнозування посіву однорічних та багаторічних кормових культур на сіно та сінаж в такій кільсті щоб забезпечити в повному розрахунку на одну вівцематку з приплодом на календарний рік 10-12 цнт. кормових одиниць ( в тому числі 35%, з них у вигляді сіна), соковитих кормів -25%, концентрованих - 40%.

В літній період для годівлі та уримання овець необхіно забезпечити достатню кількість випасів, виділити площі під створення культурних пасовищ.

Передбачити щоб в структурі посівних площ кормових культур провідне місце займали культури з високим вмістом білку. Це в свою чергу дасть можливість забезпечити галузь вівчарства протеїном згідно потреби.

У ході виконання Програми здійснювати технічне та технологічне забезпечення галузі вівчарства на основі наукових технологій та техніки як вітчизняного так і зарубіжного виробництва.

Потребу у технічному забезпеченні здійснювати шляхом:

- розширення переліку техніки і обладнання, на яке поширюється часткова компенсація вартості, за рахунок місцевих бюджетів;

- проводити придбання техніки з частковою компенсацією за рахунок коштів державного бюджету;

- відновити роботу сервісних пунктів по обслуговуванню ферм.

З метою успішного ведення галузі вівчарства необхідно:

- більше уваги приділяти ветеринарному обслуговуванню тварин в господарствах усіх форм власності;

- забезпечити епізоотичне благополуччя господарств усіх форм власності;

- передбачити комплексними планами по боротьбі з інфекційними захворюваннями заходи направлені на недопущення різного роду захворювань тварин в господарствах усіх форм власності;

- здійснювати чіткий контроль за ввезенням тварин в господарства району особливо із-за кордону;

- проводити регулярні профілактичні щеплення тварин та лабораторні дослідження поголів'я овець в колективних господарствах та особистих господарствах громадян;

- здійснювати чіткий контроль за ідентифікацією та переміщенням тварин;

- вести постійний контроль за станом здоров'я тварин;

- періодично проводити обстеження фізіологічного стану тварин в господарствах усіх форм власності;

- запровадити європейську систему контролю за продукцією вівчарства;

- систематично проводити дослідження води для напування тварин на її якість та відповідність ДСТу;

- проведення аналізу грунтів на яких проводиться випасання овець;

- здійснювати контроль за якістю кормів при їх заготівлі, та використанні, за наявністю залишків гербіцидів, пестицидів, нітратів, мікотоксинів та інших отруйних речовин;

- задоволення потреб галузі вівчарства у високоефективних ветеринарних препаратах та засобах захисту тварин;

- продовжити роботу по переходу спеціалістів ветеринарної медицини на приватну практику;

- з метою покращення сервісного обслуговування тварин, що утримуються в господарствах усіх форм власності, розширити мережу державних та приватних пунктів ветеринарної медицини.

5. Аналіз факторів зовнішнього середовища

Нині керівники і спеціалісти агроформувань різних регіонів України проявляють значний інтерес до розведення овець, які одночасно продукують як дієтичні продукти харчування: м'ясо - ягнятину і товарне молоко для виготовлення сиру - бринзи з цілющими властивостями, а також високоякісну вовну.

Сучасні економічні ринкові відносини ставлять до вівці, як засобу виробництва, такі вимоги, що підтверджують дієздатність наукового висновку законодавця основ породоутворення академіка М.Ф. Іванова: майбутнє мають тількі м'ясо-вовнові вівці тому, що вони значно вигідніші, ніж м'ясні або вовнові.

Академік М.Ф. Іванов, виходячи із результатів особистих досліджень по метизації овець проведених в Асканії-Нова у 1925-1935 рр., які свідчили про низьку акліматизаційну здатність імпортних тварин, дійшов висновку про необхідність виведення вітчизняних порід овець.

Створена М.Ф. Івановим в Асканії-Нова 1925-1935 рр. перша вітчизняна порода - асканійська тонкорунна і розроблена ним методика виведення нових порід овець зіграли видатну роль у докорінному перетворенні в Радянському Союзі грубововнового вівчарства в тонкорунне і напівтонкорунне.

Через 20 років після дослідів, проведених академіком М.Ф. Івановим в Асканії-Нова, за ініціативою його учня і послідовника академіка Л.К. Гребеня, питання щодо створення в Україні м'ясо-вовнового вівчарства багаторазово розглядалося на державному рівні. Але ж керівництво України особливу увагу приділяло розвитку галузі вівчарства заради виробництва вовни, тому селекція овець протягом десятиліть була спрямована на підвищення настригу вовни і поліпшення її якості.

Спорудження Каховської зрошувальної системи в 60-х роках минулого століття, з метою перетворення посушливих земель на півдні України в зону стабільних врожаїв сільськогосподарських культур, довела необхідність проведення наукових досліджень щодо створення вітчизняного інтенсивного м'ясо-вовнового вівчарства шляхом використання кращого світового генофонду.

Академік Л.К. Гребень, виходячи з урядових завдань щодо інтенсифікації сільського господарства за умов великого зрошення, у 1959 році визначив автору даного сповіщення тему кандидатської дисертації “Схрещування цигайських і тонкорунних маток з баранами скороспілих порід для збільшення виробництва ягнятини”. Дослідження проведено у колекційному стаді овець інституту тваринництва “Асканія-Нова” із загальною чисельністю 980 голів, у т.ч. 760 вівцематок, яке включало 12 вітчизняних і зарубіжних порід , а також у класній отарі мериносових вівцематок (n=960) методом двократного повторення. Метою досліджень було виявлення найбільш вдалих породних поєднань при схрещуванні цигайських і асканійських тонкорунних вівцематок з баранами англійських м'ясних порід: суффольк, оксфорддаун, гемпшир, шропшир, лінкольн, ромні-марш, а також типу коридель вітчизняної селекції та курдючними - чунтуками і гісарами.

Англійські м'ясні барани завезені в Асканію-Нова у 1959 році, суффольки і оксфорддауни використані вперше. Продуктивність овець колекційного стада, яке слугувало експериментальною базою породоутворення, була дуже низька : середній настриг вовни по стаду становив 3,77 кг, митої - 1,62 кг при виході чистого волокна 43 % і діловому виході 70,5 ягнят на 100 вівцематок.

У результаті всебічного аналізу одержаних нами у 1959-1964 рр. матеріалів досліджень встановлено, що із 15 породних поєднань найбільший інтерес для створення інтенсивних типів овець з кросбредною вовною представляли барани-плідники таких імпортних порід : лінкольн, суффольк і оксфорддаун. Результати пошукових досліджень щодо виявлення ефективних породних поєднань при схрещуванні вівцематок асканійської і цигайської порід з англійськими м'ясо-вовновими баранами були визначальними при розробці в Інституті тваринництва “Асканія-Нова” методів виведення інтенсивних типів овець.

У 1965-1975 рр. нами, разом з академіком Л.К. Гребенем, на основі всебічної оцінки акліматизаційної здатності овець імпортних порід і одержаного від них селекційного матеріалу при схрещуванні з асканійськими тонкорунними і цигайськими вівцематками, розроблено методи виведення інтенсивних типів м'ясо-вовнових овець і в дослідному господарстві Інституту “Асканія-Нова” створено селекційні стада скороспілих асканійських кросбредів і асканійських чорноголових з високою комбінованою продуктивністю : м'ясною, молочною і вовновою.

В результаті виробничого випробування асканійських м'ясо-вовнових баранів-плідників у господарствах Херсонської і Кримської областей виявлено високу їх генетичну цінність як для промислового схрещування з метою виробництва ягнятини, так і створення на півдні України вівчарства нового м'ясо-вовнового напряму продуктивності - кросбредного.

Подальшими дослідженнями, проведеними нами, встановлено високу адаптивну здатність асканійських м'ясо-вовнових баранів-плідників до екстремальних природно-кліматичних умов, а також їх значний перетворюючий вплив за величиною, репродуктивними і м'ясними якостями та вовновим покривом як на базі асканійських тонкорунних, так і цигайських вівцематок, що дало змогу широко використовувати їх для ство-рення племінного вівчарства нового напряму продуктивності.

Внаслідок одержаних позитивних результатів щодо використання асканійських кросбредних баранів дослідного господарства “Асканія-Нова” для інтенсифікації галузі вівчарства, було прийнято рішення Херсонської обласної Ради народних депутатів від 05.09.1980 року № 529/17 “Про створення кросбредного вівчарства в господарствах Херсонської області”, згідно якому було доведено завдання на 1981-1985 рр. по створенню п'яти племінних репродукторів із загальною чисельністю 5,4 тис. вівцематок, щорічної реалізації племінних баранів від 140 до 550 голів і промисловому схрещуванню вівцематок планових порід з асканійськими кросбредними баранами-плідниками від 20 до 61 тис. голів щорічно.

Відповідно до наказу Міністерства сільського господарства України № 380 від 21.ХІІ.1981 р. “Про заходи по збільшенню виробництва продукції вівчарства в Українській РСР у 1982-1985 рр.”, дослідне господарство “Асканія-Нова” було затверджено племінним заводом асканійських м'ясо-вовнових овець, який забезпечував баранами-плідниками господарства 18 областей України для промислового схрещування і створення нового м'ясо-вовнового напряму вівчарства.

Згідно з Комплексною програмою прискорення науково-технічного прогресу у сільському господарстві Херсонської області на 1981-1985 рр. і на період до 1990 року, затвердженою Постановою бюро обкому КПУ і облвиконкому від 21.І.1981 р. № 61/2, а також рішенням Херсонського виконкому обласної ради народних депутатів від 18.VІІ.1981 р. № 323/12, кросбредне вівчарство створювалося в радгоспі “Зоря” Скадовського і в усіх господарствах Чаплинського районів. З цією метою Асканійська державна племінна станція була укомплектована асканійськими кросбредними баранами-плідниками і щорічно забезпечувала охолодженою спермою штучне осіменіння 24 тис. вівцематок в 14 господарствах Чаплинського району.