Размещено на http://www.allbest.ru/

Ціна води та ефективність зрошувального землеробства півдня україни

Проаналізовано частку води у собівартості та визначено максимально припустиму ціну води для деяких сільськогосподарських культур.

Ключові слова: вода, ефективність, опріснення, урожайність, овочі.

Постановка проблеми. Значна частина території України належить до зони ризикованого землеробства. У південній ґрунтово-кліматичній зоні головним лімітуючим фактором при вирощуванні сільськогосподарських культур, особливо овочів, є дефіцит вологи у ґрунті в період вегетації. Недостатню кількість вологі у ґрунті поповнюють за рахунок вегетативних поливів. Тому у південних областях країни вирішальну роль у підвищенні врожайності відіграє зрошення земель. Це дає змогу мінімізувати вплив посух та реалізувати генетичний потенціал рослин. Так, станом на 1991 рік, на поливних землях (площа 2,6 млн га або 6,7% загальної площі сільськогосподарських угідь) було одержано 15% валової продукції рослинництва [1].

Однією з проблем застосування зрошувального землеробства є обмеженість джерел прісної води в Україні: стоків річок, ґрунтових вод тощо. Згідно з прийнятими світових нормами, Україна вважається країною з недостатнім забезпеченням прісною водою [2]. Тому проблема доступу до прісної води має життєво важливе значення. Вирішенням цієї проблеми може стати опріснення солоної води: морської, підземної та стічної.

Вибираючи джерело води, необхідно враховувати її собівартість. Тому актуальним є дослідження впливу зазначеного показника на ефективність вирощування сільськогосподарських культур.

Аналіз останніх досліджень. Роль водної меліорації в забезпеченні продовольчої безпеки країни досліджувала низка вітчизняних вчених, зокрема, П.А. Лайко, М.Ф. Бабієнко, Г. Є. Жуйков, В.С. Сніговий, В.А. Скрипниченко та ін. Деякі аспекти ефективності зрошувальних земель на півдні України досліджували такі науковці, як В.А. Борисова та Л.М. Аничин [3, 4]. Питання корегування поливного режиму досліджувалися низкою вітчизняних вчених [5-7].

Важливість зрошувального землеробства знайшло відображення і в Державній цільовій програмі розвитку українського села на період до 2015 року. Вона передбачає відновлення та реконструювання зрошувальних систем на площі 2 млн га [8].

Зазначений напрямок господарювання викликає значний інтерес у представників агробізнесу. Так, дослідження, що були виконані Н.Л. Чекас, показують, що пріоритетними напрямами надання дорадчих послуг були, у тому числі, консультації із раціонального використання зрошувальних систем та технологій [9].

Слід констатувати, що проблема переведення зрошувального землеробства на інноваційну модель розвитку все ще залишається недостатньо дослідженою. Так, недостатньо вивченим залишається взаємозв'язок таких питань, як ціна води, вид сільськогосподарської культури, урожайність та рентабельність.

Мета статті. У роботі поставлено за мету дослідити вплив ціни прісної води на ефективність вирощування сільськогосподарських культур на зрошувальних землях, що дозволить визначити вимоги до техніко-економічних параметрів джерел прісної води.

Викладення основного матеріалу. Сьогодні частка зрошувальних земель у загальному обсязі сільськогосподарських угідь становить 5,2% та на них одержується 13,9% продукції сільського господарства. Безперечним лідером у цьому напрямку є Херсонська область. Аграрні формування, що розташовані на її теренах виробляють 37,1% овочів від загальнодержавного рівня. Далі йдуть Дніпропетровська, Запорізька та Миколаївська області. Зазначені чотири регіони України виробляють 60,6% овочів. Розподіл даної сільськогосподарської продукції за категоріями господарств,%: сільськогосподарські підприємства - 10,5; фермерські господарства - 3,5; господарства населення - 86% [10].

Однак існують і деякі проблеми. Зокрема, у 1996-2005 роках зовсім не поливали від 0,8 до 1,4 млн га зрошувальних земель. На решті земель було проведено 1-2 поливи замість необхідних за технологією 3-5, тобто відчувався дефіцит водопостачання. Так, якщо у 1986 році у Херсонській області витрати води склали 3648 м3/га, то у 2005 році - 926 м3/га. Питомі витрати електричної енергії на подачу води та дренаж відповідно склали 0,24 та 0,224 кВт*год/м3 [1]. Недостатні обсяги поливу призвели до зниження економічної ефективності зрошувального землеробства.

Розглянемо вплив зрошення на ефективність рослинництва. Аналіз виконано для деяких сільськогосподарських культур на підставі типових технологічних карт, а його результати представлено в табл.1 та 2.

Як видно з даних табл.1, найбільший приріст урожайності спостерігається у кукурудзи. А найнижчі витрати води на одиницю продукції серед розглянутих сільськогосподарських культур - у моркви (табл.2). Слід відзначити, що потенціал урожайності овочевих культур є значно вищим за рівень, що вказано в табл.2. Так, урожайність нових сортів та гібридів томатів сягає 800-1000 ц/га [6]. Однак реалізація потенціалу можлива за умови достатнього забезпечення вологою та добривами.

зрошувальне землеробство водна меліорація

\

Проведені дослідження показують, що частка води у собівартості сільськогосподарських культур (за цінами, що склалися у 2010 році) досить незначна (рис.1). Як видно, вона має менші значення при вирощуванні овочевих культур.

На економічну ефективність вирощування сільськогосподарських культур на зрошувальних землях суттєво впливає ціна води. Для визначення її максимального припустимого значення виконаємо аналіз беззбитковості виробництва. Суть методики полягає у пошуку такого її значення, при перевищенні якого підприємство починає зазнавати збитків. Враховуючи, що в український економічній науці та практиці немає однозначних поглядів на віднесення витрат до змінних та постійних [11], у розрахунках використано методичні підходи Т.С. Наконечного [12].

Розглянемо вплив ціни води на рентабельність вирощування деяких сільськогосподарських культур. Розрахунки виконаємо на підставі типових технологічних карт для ринкових умов станом на 2010 рік в Миколаївській області. У цей період часу склалися такі ціни на основні матеріальні ресурси: дизельне паливо - 8 грн/л; вода - 0,25 грн/м3; аміачна селітра - 3000 грн/т. За таких умов найбільшу рентабельність могло досягти виробництво томатів (не менше 50%).

Збільшення ціни води призводить до зниження економічної ефективності виробництва. Однак рентабельність може бути досить високою навіть за значного подорожчання води. Максимальну припустиму її ціну, за якої рентабельність вирощування досягає нульового значення для деяких видів сільськогосподарських культур, наведено на рис.2.

Рис.1. Частка води у собівартості сільськогосподарських культур

Рис.2. Ціна води, за якої досягається точка беззбитковості

Як бачимо, овочі менш чутливі до підвищення ціни води порівняно з іншими культурами. Тому для них можна використовувати більш дорогу воду, отриману, наприклад, шляхом опріснення солоної води різного походження. Так, низка регіонів України має вихід до Азовського та Чорного морів. Це АР Крим, Одеська, Миколаївська, Херсонська, Донецька та Запорізька області. Крім того, існують ґрунтові води, промислові, муніципальні та аграрні стоки з високим вмістом солей.

Закордонний досвід свідчить, що сучасні технології дають можливість отримати прісну воду за прийнятними цінами. В Іспанії (за використання мембранних технологій) собівартість опрісненої води з різних джерел складає (за курсом НБУ), грн/м3 [13]:

морська вода - від 5,1 до 8,1;

ґрунтові води - від 2,4 до 4,3;

промислові, комунальні та сільськогосподарські стоки - від 1,5 до 2,2.

Таким чином, для вирощування овочевих культур доцільно використовувати опріснену воду з усіх джерел. Зрошення зернових та технічних культур може бути рентабельним лише за умови використання стічних вод.

Висновки. На зрошувальних землях півдня України доцільно культивувати ті культури, які дають найбільший приріст урожайності та прибуток від зрошення. Це насамперед овочеві культури. У комплексі з переробними підприємствами це забезпечить максимальну економічну ефективність зрошувального землеробства в цілому.

Напрямами подальшої роботи є аналіз світового досвіду використання опріснювачів у сільському господарстві та ринку відповідного обладнання.

Література