Еколого-орієнтований підхід в оптимізації ресурсного потенціалу аграрного сектора

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЕКОЛОГО-ОРІЄНТОВАНИЙ ПІДХІД В ОПТИМІЗАЦІЇ РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ АГРАРНОГО СЕКТОРА

У статті обґрунтовано еколого-орієнтований підхід щодо оптимізації ресурсного потенціалу аграрного сектора. Представлено складові оптимізації ресурсного потенціалу як основи сталого розвитку аграрного сектора.

Ключові слова: ресурсний потенціал, оптимізація, еколого-орієнтований підхід.

Постановка проблеми. Україна за рівнем ресурсного потенціалу посідає дев'яте місце у світі, що характеризується сукупністю природних і створених можливостей у розвитку національної економіки. Актуальним залишається питання щодо використання ресурсного потенціалу, екологізації виробництв, зниження негативного впливу на природні ресурси. Загальний індекс природоємності вітчизняного валового внутрішнього продукту становить більше 10 одиниць, індекс шкідливості - більше 15, що порівняно із іншими країнами перевищує середнє значення у 4 рази, середньосвітовий рівень - у 10 разів. За індексом сталого розвитку, який включає економічні, соціальні й екологічні критерії, вітчизняна економіка посідає 45 місце у світі.

У зв'язку з цим потребує розроблення еколого-орієнтований підхід щодо оптимізації потенціалу, забезпечення зростання соціально-економічного розвитку сільських територій і сталого розвитку аграрного сектора.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Значний внесок у дослідження питання зробили вітчизняні та зарубіжні вчені: В.Я. Амбросов, В.Г. Андрійчук, В.А. Борисова, П.І. Гайдуцький, В.І. Глушко, В.В. Григор'єв, О.Д. Гудзинський, О.Ю. Єрмаков, М.Я. Дем'яненко, Ф.С. Зіятдінов, І.І. Лукінов, М.Й. Малік, В.Я. Месель-Веселяк, Б.Й. Пасхавер, П.П. Руснак, П.Т. Саблук, В.К. Савчук, Б.І. Смагін, І.Н. Топіха, О.М. Царенко, В.С. Шебанін, О.М. Шпичак, В.В. Юрчишин та інші. Необхідність подальшого дослідження і обґрунтування напрямів сталого розвитку аграрного сектора пов'язана із актуальністю й існуючою проблематикою забезпечення соціально-економічного розвитку галузі з урахуванням екологічних критеріїв.

Постановка завдання. Актуальність проблеми зумовлена не тільки тенденцією поглиблення значних структурнодинамічних змін у використанні ресурсного потенціалу, але і галузевими особливостями національної економіки. Майже 40,0% бюджетного фінансування, або більше 4 млрд гривень, припадає на програми підтримки сільськогосподарських виробників, що сконцентровано переважно у двох напрямах - це бюджетна тваринницька дотація і фінансова підтримка виробників продукції рослинництва шляхом дотацій на одиницю площі. Такий перерозподіл, відповідно до затвердженої Державної цільової програми розвитку українського села у період до 2015 року, не дозволяє вирішувати соціальні і екологічні питання, концентрувати зусилля товаровиробників у збереження ресурсного потенціалу.

Метою нашого дослідження є обґрунтування екологоорієнтованого підходу щодо оптимізації ресурсного потенціалу для забезпечення сталого розвитку аграрного сектора, збереження природно-ресурсного потенціалу окремих регіонів країни.

Виклад основного матеріалу дослідження. Враховуючи вищезазначене, основним ресурсом в аграрному секторі є земельний, який потребує впровадження жорстких заходів щодо збереження біологічних особливостей і забезпечення можливостей нарощування обсягів екологічно чистого виробництва. В Україні до господарського використання залучено більше 90,0% території і тільки близько 8,0% (майже 5,0 млн га) знаходиться у природному стані (болота, озера, ріки, гори).

За даними Національного наукового центру «Інституту аграрної економіки» до 2030 року площі сільськогосподарських угідь у користуванні і володінні сільськогосподарських підприємств усіх форм власності будуть становити до 35 млн га, це лише на 3,0% менше існуючого рівня, що характеризує негативне навантаження на природні ресурси і у майбутньому.

Станом на початок 2011 року найбільшою є концентрація сільськогосподарських угідь у степовій зоні країни - до 46,0%. Рівень створеної вартості валової продукції галузі є найбільшим у лісостеповій зоні, а саме: Харківський і Полтавській областях, де сконцентровано майже 36,0% площ. Решта сконцентрована у Поліссі, а саме - 18,0%. Питома вага створеної вартості валової продукції є найбільшою також у Лісостеповій зоні - до 42,0%, а саме Черкаській, Вінницькій і Київській областях [2].

Досліджуючи показник у динаміці, слід відмітити, що рівень створеної вартості валової продукції галузі на 100 га сільськогосподарських угідь був найвищим у перший період дослідження, результативний показник характеризується стійкою тенденцією до зниження у другому періоді дослідження. В середньому за природно-кліматичними зонами найвищій рівень показника у четвертому періоді отримано у Поліссі - до 320,0 тис. грн, що на 8,8% більше, ніж у Лісостеповій зоні і на 54,0% - ніж у Степовій зоні.

Одним із факторів впливу на формування виробничих потужностей є рівень ресурсоємності продукції. Так, у Степовій зоні до 40,0% сільськогосподарських підприємств характеризуються високим рівнем ресурсоємності створеної продукції, Лісостеповій зоні - до 30,0%, у Поліссі - до 60,0% всіх сільськогосподарських підприємств [1].

Високий рівень ресурсоємності негативно впливає на природно-ресурсний потенціал регіону, окремої сільської території, що призводить до погіршення екологічної ситуації і значно підвищує ризик недотримання запланованого рівня вартості валової продукції.

За проведеними нами розрахунками, за останні десять років найбільша питома вага капітальних інвестицій на охорону навколишнього природного середовища в Україні припадає на заходи щодо очищення води - 38,6%, охорону і відновлення ґрунту, підземних і поверхневих вод - 23,9%, на заходи щодо зменшення відходів і шкідливих викидів припадає лише до 7,0% всіх інвестицій [3].

Враховуючи результати проведених нами досліджень, проблема захищеності навколишнього природного середовища від антропогенного навантаження, яке постійно посилюється, набуває все більших масштабів. Методичний підхід до оцінки захищеності компонентів навколишнього середовища полягає в зіставленні показників кількісного і якісного складу речовин, які поступають на поверхню з атмосфери, з можливістю їхнього поглинання і самоочищення на окремих територіях, що характеризує їхню асиміляційну здатність.

Асиміляційний потенціал території може бути визначений як балансове співвідношення між кількістю викидів забруднюючих речовин, що потрапляють в атмосферне повітря (з урахуванням якісного і кількісного складу викидів, а також балансової схеми їх розподілу в результаті фізико-хімічних перетворень, транскордонного перенесення, залишкової або фонової концентрації), та кількістю забруднювачів, яку здатна поглинути підстилаюча поверхня, тобто рослинність, з урахуванням її біологічних особливостей [4].

Отже, до напрямів оптимізації ресурсного потенціалу аграрного сектора необхідно включати фінансово-кредитні, організаційно-правові, інноваційно-інвестиційні і регуляторні складові, що відповідає Міжнародним концепціям ресурсозбереження, а саме: Demand Side Management (DSM) - управління з погляду забезпечення тільки необхідних потреб суспільства через ресурсозбереження; Least Cost Planning (LCP) - планування мінімальних витрат через оптимізацію використання окремих видів ресурсів; Integrated Resources Planning (IRP) - комплексне планування ресурсів.

Практична реалізація зазначених напрямів вимагає активізації використання інтенсивних технологій виробництва, надає можливість активізувати процес екологізації, забезпечити збереження асиміляційного потенціалу, який є основою ресурсозбереження і самовідновлення природних ландшафтів, нарощування можливостей у запровадження екологічно чистого виробництва сільськогосподарської продукції.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Складові реалізації інтегрованого, еколого-орієнтованого підходу у оптимізації ресурсного потенціалу галузі представлено на рисунку, які включають функції природних ресурсів, особливості об'єкту екологізації і формування завдань на регіональному рівні з урахуванням асиміляційного потенціалу території.

Отже, необхідність переходу розвитку економічних систем на принципи екологізації, в першу чергу, обумовлена тими історичними змінами, які відбуваються в усіх регіонах світу. Техногенне навантаження на окремі регіони вже сьогодні досягло критичних позначок, саме тому потрібно приділяти більше уваги тим факторам і ресурсам, які знищуються без можливості відновлення, для досягнення добробуту суспільства. Спрямованість економіки лише на зростання призводить до появи негативних екстерналій, а саме - зростання рівня забруднення навколишнього середовища і інтенсивного використання природних ресурсів, що, в свою чергу, призводить до зменшення асиміляційного природного потенціалу. Зрозуміло, що такі взаємовідносини між природною і економічними системами призводять до серйозних екологічних загроз.

Розвиток сільських територій країн Європейського Союзу свідчить про дещо інші орієнтири у розвитку сільськогосподарського виробництва. Основним з них є ресурсозбереження для наступних поколінь. Державний сектор жорстко регулює як обсяги виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції для мінімізації перевиробництва, так і екологоекономічне використання ресурсів на сільських територіях [5].

Ситуація, яка склалася, викликає жорсткі дискусії на Економічних та Екологічних Саммитах, конференціях світового рівня. Важливий вплив здійснюють і затверджені складові Кіотського Протоколу, згідно з якими на державному рівні регулюються усі шкідливі викиди і для кожної екосистеми створюється своя власна економіко-організаційна система екологічного регулювання.

Дана система створюється для розроблення і забезпечення реалізації програм з відновлення і зберігання екосистеми, а, відповідно, природних ресурсів, які не потрапляють під юрисдикцію окремих держав світу - це ресурси Світового океану і космічний простір, які здійснюють свій вплив на природнокліматичні зміни в окремих регіонах світу, останнім часом переважно негативні. А також ставлення до природних ресурсів, що потрапляють під юрисдикцію окремих держав світу та надають можливість використовувати їх для створення валового внутрішнього продукту та нарощувати експортний потенціал країни.

Висновки. Еколого-орієнтований підхід в оптимізації ресурсного потенціалу ми характеризуємо через поєднання складових розвитку аграрного сектора з урахуванням екологічних критеріїв, негативного впливу на окремі види природних ресурсів. Оптимальне ресурсозабезпечення галузі повинно ґрунтуватися на спроможності природних систем нейтралізувати негативний вплив результатів використання ресурсів у виробничому процесі і поновленні якісних компонентів природного середовища. Результатом реалізації заходів щодо оптимізації ресурсозабезпечення є не тільки ріст натуральних і вартісних показників діяльності підприємств аграрного сектора і біо-соціо-еколого-економічної ефективності, а й забезпечення продовольчої безпеки регіонів і країни в цілому.

Формування збалансованого ресурсного потенціалу аграрного сектора повинно базуватися на основі системного, еколого-орінтованого підходу з урахуванням впливу природнокліматичних особливостей регіону і асиміляційного фактора впливу, який виступає основою для самовідновлення природних ландшафтів сільської території. Реалізація напрямів практичного застосування повинно базуватися на активізації заходів щодо екологізації виробництва з метою забезпечення самоочищення територій і зниження негативного впливу на екосистеми.

Література

потенціал сільський аграрний ресурсний

1. Аналітика екологічної ситуації в Україні [Електронний ресурс]. -- Режим доступу :http://ecology.at.ua

2. Валовий регіональний продукт [Електронний ресурс] / Державний комітет статистики України. -- Режим доступу : www.ukrstat.gov.ua

3. Вишневська О. М. Ресурсний потенціал підприємств сільських територій / О. М. Вишневська : [монографія]. -- Миколаїв, 2009. -- 248 с.

4. Вишневська О. М. Ресурсний потенціал аграрного сектора економіки України: соціально-економічні та екологічні аспекти : [монографія] / О. М. Вишневська -- Миколаїв, 2011. -- 490 с.

5. Світовий досвід розвитку державної політики щодо підтримки сільськогосподарського товаровиробника / Ю. С. Коваленко, І. В. Охріменко, М. І. Асаула, О. В. Демченко // Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку: Інформ.-аналіт. зб. : (Вип. 5) / За ред. П. Т. Саблука та ін. -- К., 2009. -- 647 с.

Размещено на Allbest.ru