Використання земельних ресурсів

Система землеробства - це комплекс взаємопов'язаних агротехнічних, меліоративних і організаційно-економічних заходів, спрямованих на ефективне використання землі, збереження і підвищення родючості ґрунту, одержання високих урожаїв сільськогосподарських культур. Система землеробства включає структуру посівних площ, системи сівозмін, обробітку ґрунту, удобрення, насінництва, заходи боротьби з бур'янами, шкідниками та хворобами сільськогосподарських культур, систему меліоративних заходів, охорону ґрунтів від водної і вітрової ерозії, охорону навколишнього середовища.

Підвищенню ефективності використання землі в сільському господарстві сприяє інтенсифікація рослинництва на основі впровадження прогресивних систем землеробства, передової техніки і технології вирощування сільськогосподарських культур.

2.3 Економічна ефективність використання земельних ресурсів господарства

На кожному аграрному підприємстві з урахуванням його конкретних умов (типів ґрунтів, їх механічного складу, конфігурації земельних ділянок, кута їх нахилу, спеціалізації виробництва тощо) необхідно розробити і впровадити систему агрономічних, зооветеринарних, технічних і організаційно-економічних заходів, що забезпечують ефективне використання земельних ресурсів. Важливе місце займають заходи, спрямовані на підвищення потенційних можливостей підприємства щодо збільшення виробництва сільськогосподарської продукції з кожного гектара угідь. Такі можливості значно залежать від рівня інтенсивності використання земельних ресурсів. Порівняльна оцінка показників інтенсивності в динаміці та в різних підприємствах дасть змогу виявити деякі напрями подальшого поліпшення використання землі.

Досягнутий у сільськогосподарських підприємствах рівень економічної ефективності використання землі нині (2006 р.) ще низький. У багатьох з них знижується родючість землі. Великі площі піддаються вітровій і водній ерозії, не зменшується площа засолених і кислих ґрунтів. Тому важливо в кожному підприємстві запровадити науково обґрунтовану систему землеробства, що відіграватиме вирішальну роль у підвищенні родючості грунтів.

Якщо єдиний державний земельний фонд включає загальну земельну площу, то площа сільськогосподарських угідь складається лише з тих, з яких одержують продукцію.

За питомою вагою окремих видів угідь у загальній їх площі визначають структуру угідь. їх використання супроводжується трансформацією - перетворенням і зміною основних первісних природних властивостей, виникненням нових. Розорювання площ, раніше вкритих трав'яною рослинністю, зрошення у посушливих та осушення боліт у зволожених регіонах,

збільшення на цій основі площі ріллі сприяють зростанню обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Однак ці перетворення супроводжуються по рушенням природної рівноваги, глибокими змінами в навколишньому середовищі, які нерідко стають небажаними, ви ходять за межі початкових наслідків. Для забезпечення раціонального використання земельних угідь слід додержуватись оптимальних пропорцій між ріллею і природними кормовими угіддями.

Від співвідношення окремих видів земельних угідь, рівня інтенсивності їх використання залежить обсяг виробництва продукції як в абсолютному вираженні, так і на одиницю земельної площі.

Одним з основних показників використання орних земель є структура посівних площ. Під нею слід розуміти процентне співвідношення окремих культур або їх груп у загальній посівній площі. Залежно від природно-економічних умов, потреб народного господарства в різних видах продукції та економічної ефективності її виробництва в кожній зоні склалася відповідна структура посівних площ.

Розрізняють повноту, характер і рівень ефективного використання земель. Повнота визначається ступенем залучення земель у сільськогосподарський оборот; про характер використання свідчать склад земель за видами угідь, структура посівних площ, господарський стан земель; ефективність використання земельних угідь зумовлена оцінкою родючості земель і встановленням рівня виробництва, а останній - виходом продукції на одиницю земельної площі.

Ступінь раціонального використання землі визначається питомою вагою ріллі, зрошуваних земель, культурних пасовищ, структурою посівних площ та ін., а ефективність - за системою натуральних і вартісних показників.

Слід відзначити , що не всі згадані показники однаковою мірою характеризують використання земель і тільки їх порівняння може розкрити тенденції землекористування.

Таблиця 8. Економічна ефективність використання земельних угідь в СВК «Вичівське»

Проаналізувавши таблицю можна зробити такі висновки, що більш ефективним використанням земельних ресурсів даного підприємства є при вирощувані пшениці урожайність якої становить 15,9 ц/га. Вироблено на 100 га ріллі найбільше зернових та зернобобових тим більше виробництво зростаю в динаміці зо три звітні роки. Але одержано на 1 га с/г угідь збиток за 2006 - 143,8 грн , за 2007 - 126,5 грн., та за 2008 - 100,6 грн.

При аналізі й оцінці цих показників слід пам'ятати, що завдяки трансформації земельних угідь і вдосконаленню їх структури, підвищенню частки ріллі, багаторічних культурних насаджень і меліорованих земель у загальній площі сільськогосподарських угідь, а інтенсивних культур - у структурі посівів, підвищенню коефіцієнта повторного використання землі до оптимальних рівнів можливості підприємства щодо збільшення обсягу виробництва продукції зростатимуть. Але тут важливо не вийти за раціональні межі кожного з названих показників, оскільки це може призвести до погіршення використання землі, втрати її родючості.

3. Шляхи підвищення ефективності використання землі в умовах переходу до ринкових відносин

3.1 Інтенсифікація та інновація у землеробстві - головні напрями підвищення ефективності використання землі

Сільське господарство може розвиватися двома шляхами: екстенсивним та інтенсивним. У першому випадку обсяги виробництва продукції збільшуються за рахунок розширення посівних площ, збільшення поголів'я тварин, як правило, при незмінному рівні техніки і технології. В другому - за рахунок поліпшення використання виробничих ресурсів на основі широкого використання досягнень науково-технічного прогресу, що сприяє підвищенню врожайності сільськогосподарських культур, продуктивності худоби та птиці.

Екстенсивний шлях розвитку сільського господарства обмежується відсутністю нових земель, які можуть бути залучені в сільськогосподарське виробництво. Тому єдиним залишається інтенсивний шлях, що передбачає збільшення виробництва продукції на основі застосування досконаліших засобів виробництва, кваліфікованої праці, нових технологій та методів господарювання. В свою чергу це вимагає додаткових вкладень у розвиток сільського господарства як у цілому, так і з розрахунку на одиницю земельної площі. Однак таке збільшення вкладень потребує поліпшення їх розподілу з метою раціонального поєднання застосовуваних земельних, матеріальних та трудових ресурсів, відповідних їм технологій, форм та методів господарювання. Неврахування цих вимог зумовлює дію «закону максимально проявитися дії решти елементів виробництва. З другого боку, надмірне нагромадження та застосування будь-якого ресурсу якщо й не заважає збільшенню виробництва продукції, але й не сприяє підвищенню ефективності виробництва.

Таким чином інтенсифікація - це форма розширеного відтворення, яка грунтується на оптимальному формуванні та раціональному використанні на

основі науково-технічного прогресу сукупних затрат уречевленої та живої праці на одиницю земельної площі з метою збільшення обсягу продукції та підвищення ефективності її виробництва

Суть інтенсифікації полягає не тільки в ефективнішому використанні землі чи тварин, а й в удосконаленні всіх інших факторів виробництва - матеріальних і трудових ресурсів, впровадженні нових організаційних форм господарювання, нових технологій і т. ін.

В умовах ринкових відносин поряд із впливом на кінцеві результати виробництва механізації, автоматизації, хімізації, меліорації, інших факторів збільшуються роль і значення так званих нематеріальних факторів - підприємливості, організованості, вміння працювати в умовах, що швидко змінюються.

Матеріальною основою інтенсифікації сільського господарства є науково-технічний прогрес, метою - збільшення обсягу продукції, підвищення ефективності виробництва.

Процес дослідження інтенсифікації доцільно вивчати за такою схемою:

· об'єкт інтенсифікації

· рівень інтенсивності

· результат інтенсивності

· ефективність інтенсифікації

Наведена схема передбачає визначення об'єкта інтенсифікації, яким у сільському господарстві є земля і тварини. Відповідно до цього одиницею об'єкта в сільському господарстві є 1 га сільськогосподарських угідь, в рослинництві - 1 га посіву, а в тваринництві - 1 гол. худоби.

Рівень інтенсивності розраховують також як у цілому по сільському господарству , так і в розрізі окремих галузей рослинництва і тваринництва.

Він характеризує рівень ви трат на одиницю об'єкта інтенсифікації (1 га сільськогосподарських угідь, 1га посіву, 1 гол. тварин). Розрізняють загальні та часткові, вартісні й натуральні показники рівня інтенсивності.

Узагальнюючою характеристикою рівня інтенсивності є сума виробничих витрат на одиницю об'єкта інтенсифікації. Вона включає основні виробничі засоби в тій частині, в якій вони пішли на виробництво даної продукції, вартість оборотних засобів та оплату праці.

До показників рівня інтенсивності належить сума вартості основних засобів та поточних виробничих витрат (без амортизації) з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь. Ця характеристика відображує повні затрати живої та уречевленої праці на одиницю земельної площі й розраховується тільки в цілому по сільському господарству.

Система показників рівня інтенсивності включає й вартість основних засобів виробництва з розрахунку на одиницю об'єкта інтенсифікації. Цей показник характеризує суму уречевленої праці й розраховується як у цілому по господарству, так і по комплексу галузей - рослинництву і тваринництву.

Затрати живої праці з розрахунку на одиницю об'єкта інтенсифікації також характеризують рівень інтенсивності сільського господарства або його галузі.

Таблиця 9. Показники рівня інтенсивності використання землі в сільському господарстві

З таблиці ми бачимо, що річні виробничі витрати на 1га с/г угідь у 2007 році навпаки зменшилися на 267,62грн,а у 2008 році зросли на 229,46грн., що позитивно вплинуло на розвиток господарства в цілому. Середньорічна вартість основних та оборотних фондів змінювалась аналогічно в 2007 році зросла на 2660грн.,а у 2008 році знизилась на 32,5грн.

Показники валової продукції, валового і чистого доходу, прибутку визначають у цілому по сільськогосподарському виробництву, по рослинництву і тваринництву, по окремих їх галузях. З одного боку, ці показники належать до результативних, тобто характеризують ефект інтенсифікації, з другого - вони характеризують економічну ефективність використання одиниці земельної площі, задіяної у виробництві сільськогосподарської продукції, а також ефективність усіх факторів інтенсифікації в інтегрованому вигляді, оскільки прикладені до одиниці земельної площі.

До показників економічної ефективності інтенсифікації належить також обсяг валової продукції, валового та чистого доходу, прибутку з розрахунку на одиницю виробничих витрат, одиницю вартості основних та оборотних виробничих фондів, 1 люд.- год., одного середньорічного працівника.

Таблиця 10. Основні результативні показники інтенсифікації використання землі в сільському господарстві

За даними таблиці видно, що в аналізованому підприємстві вартість валової продукції зменшується протягом трьох звітних років, також урожайність в цілому по підприємству є дуже низькою, продуктивність тварин теж не висока в порівняні з передовими господарствами. У 2008 році тваринництво занепало.

Розглянемо наступний вид показників це економічної ефективності використання землі в сільському господарстві.

Таблиця 11. Показники економічної ефективності використання землі в сільському господарстві

Отже, можна зробити висновок, що інтенсифікація використання землі в сільському господарстві не ефективна. Спостерігається високий збиток на 1га с/г угідь, а також рівень збитковості. Окупність виробничих витрат зменшується, а окупність додаткових витрат спостерігається лише в 2007 році.

3.2 Розширення площі меліорованих земель

Меліорація земель - комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного і поживного режиму грунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь. Меліоративні заходи - роботи, спрямовані на поліпшення хімічних і фізичних властивостей грунтів, обводнення пасовищ, створення захисних лісових насаджень, проведення культуртехнічних робіт, поліпшення земель з несприятливим водним режимом та інженерно-геологічними умовами, проектування, будівництво (реконструкція) і експлуатація меліоративних систем, включаючи наукове, організаційне та виробничо-технічне забезпечення цих робіт.

Меліоровані землі - угіддя, на яких здійснено комплекс меліоративних заходів відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації.

Розрізняють такі основні види меліорації земель: гідротехнічну, культуртехнічну, хімічну, агротехнічну і агролісотехнічну.

Гідротехнічна меліорація здійснюється з метою поліпшення водного і повітряного режимів ґрунтів та захисту їх від шкідливої дії води (затоплення, підтоплення, ерозії тощо). Основними меліоративними заходами, що здійснюються при гідротехнічній меліорації , є зрошувальні, осушувальні,

осушувально-зволожувальні, протиповеневі, протипаводкові, протисельові та протиерозійні. Цей вид меліорації капіталомісткий і передбачає створення спеціальних гідротехнічних споруд.

Культуртехнічна меліорація -- це заходи щодо проведення впорядкування поверхні землі та підготовки до використання її в сільськогосподарському виробництві. До таких заходів відносяться викорчовування дерев і чагарників, зрізування купин, вирівнювання поверхні, розчищення землі від каміння, меліоративна оранка, залуження тощо.

Хімічна меліорація передбачає комплекс заходів, спрямованих на поліпшення фізичних та фізико-хімічних властивостей ґрунтів і здійснюється шляхом вапнування, гіпсування і фосфоритування.

Агротехнічна меліорація спрямована на збільшення потужності та поліпшення агрофізичних властивостей кореневмісного шару ґрунтів і здійснюється завдяки застосуванню таких меліоративних заходів, як плантажна оранка, кротовий аераційний дренаж, глибоке меліоративне розпушення, щілювання, піскування і глинування тощо.

Агролісотехнічна меліорація -- це докорінне поліпшення землі шляхом використання таких важливих властивостей захисних лісових насаджень, як ґрунтозахисна та регулююча. Бажаний ефект від цього виду меліорації досягається завдяки формуванню таких поліфункціональних меліоративних систем, як площинні (протиерозійні) захисні лісонасадження і лінійні (полезахисні) лісонасадження.

Меліорація сприяє підвищенню врожайності сільськогосподарських культур і забезпечує стабільність виробництва. Підприємства, особливо в умовах зрошення, позбавлені ризику істотного зниження врожаю в несприятливі за погодними умовами роки. Крім того, меліорація дає змогу підприємствам запроваджувати нові галузі сільськогосподарського виробництва, які неможливо було б розвивати без осушення або в умовах богарного землеробства (наприклад, вирощування рису на півдні України). Це значно збільшує можливість вибору підприємством виробничих альтернатив, а також повного та ефективного використання наявних ресурсів і залучення нових, підвищення інтенсивності виробництва, в тому числі і збільшення поголів'я тварин і зрештою -- одержання більших прибутків.

Однак впровадження меліорації ставить перед підприємствами і нові вимоги: потрібні додатковий власний або позичковий капітал, нові технології, додаткова робоча сила нової кваліфікації для експлуатації меліоративних систем і меліоративної техніки, нові навички щодо організації виробничих процесів. Важливо пам'ятати, що в умовах насиченого ринку нерідко виникає проблема збуту одержаної додаткової продукції. Підприємства ризикують більше й у зв'язку з коливанням цін на неї, і через більшу залежність від партнерів. Як бачимо, в умовах меліорації підприємству доводиться вирішувати значно більше проблем, ніж звичайно. Серед меліоративних заходів провідне місце належить зрошенню й осушенню земель. У 2006 р. площа цих земель в Україні становила відповідно 2408 і 3299 тис. га. Найпродуктивнішими є зрошувані землі. На них в Україні виробляється весь рис, значна частка овочів, фруктів і винограду, а також зерна кукурудзи.

Оцінюючи ефективність зрошення, слід враховувати ту обставину, що вода (з економічного погляду) є важливим виробничим ресурсом, який має вартість, а використання його - раціональні межі. Це означає, що максимальна віддача від зрошення досягається лише за певних обсягів використання води. Перевищення або зменшення її призводить до зниження такої віддачі відповідно до вимог закону граничного приросту результату. Але описана закономірність витримується лише за оптимальних строків поливу, оскільки саме вони значно більше впливають на зростання врожайності, ніж обсяги використання зрошувальної води. Тому важливо, щоб кожне підприємство, яке має зрошувані землі, було забезпечене необхідними приладами для вимірювання вологості ґрунту, що дасть змогу своєчасно поливати і тим самим мінімізувати обсяги витрачання води і максимізувати приріст результату. Але це можливо за умови, коли підприємство будь-коли може одержати необхідну кількість води. Тому при організації зрошуваного землеробства забезпечення достатнього водопостачання є необхідною умовою доцільності його впровадження.

Економічно ефективне зрошення можливе, коли будуть правильно визначені періодичність поливу і затрати зрошувальної води на один полив. Що стосується останньої проблеми, то вона зводиться до визначення потреби у воді для зволоження ґрунту до повної польової вологості на необхідну для рослин глибину, враховуючи при цьому властивості даного ґрунту й особливості вирощуваної культури (глибину залягання її кореневої системи). Вирішення питання про частоту поливу залежить від того, який варіант зрошення вибрало підприємство, тобто який відсоток зниження польової вологості ґрунту воно вважає можливим. Якщо вибрано більш вологий варіант зрошення з меншим зниженням польової вологості, то потрібно поливати частіше. Це дає вищий приріст урожаю, але вимагає і більших виробничих витрат та більшого витрачання води. При менш вологому варіанті з більшим зниженням польової вологості - навпаки.

Меліорація, особливо зрошення, вимагає значних витрат - капітальних і поточних. Капітальні витрати виникають у зв'язку зі спорудженням внутрішньогосподарської меліоративної мережі, придбанням необхідної техніки та обладнання. Якщо використовуються власні джерела зрошувальної води, слід ще придбати техніку та обладнання, необхідні для її видобутку і доставки на поля. Поточні витрати виникають у зв'язку з транспортуванням води до території підприємства, її доставкою на полив по внутрішньогосподарській зрошувальній мережі та в зв'язку з безпосереднім зрошенням полів.

Для аналізу й оцінки ефективності використання меліорованих земель визначають показники інтенсивності і продуктивності такого використання. Показники рівня інтенсивності до певного ступеня характеризують ті фактичні умови використання меліорованих земель, які склалися на підприємстві чи в регіоні. До них відносять:

1. Ступінь господарського використання меліорованих земель (відношення фактично використаних у сільськогосподарському виробництві земель зі зрошувальною чи осушувальною мережею до їх загальної площі). За нормальних умов господарювання цей показник має дорівнювати одиниці.

2. Коефіцієнт повторного використання меліорованих земель.

3. Питома вага інтенсивних культур у загальній посівній меліорованій площі.

4. Водомісткість виробництва. Розраховується у натуральній формі як відношення витраченої зрошувальної води на гектар певної культури в кубічних метрах до одержаного врожаю з цієї ж площі та у вартісній формі - як витрати води на 1 000 грн валової продукції, оціненої у порівнянних цінах.

5. Водовіддача - обернений показник водомісткості.

До показників ефективності використання меліорованих земель відносять:

1. Приріст врожаю окремих сільськогосподарських культур

2. Ступінь освоєння меліоративної системи на землях підприємства

3. Рівень підвищення продуктивності праці і зниження собівартості продукції на меліорованих землях

4. Приріст прибутку від меліорації земель

5. Рівень рентабельності поточних витрат на меліорацію

Правильна експлуатація меліорованих земель сприяє високій ефективності їх використання. Наприклад, з гектара зрошуваних земель одержують у 2,5--3,5 раза більше продукції, ніж з гектара богарних. Однак подекуди в Україні меліоровані землі використовуються неефективно, врожайність на них дуже низька.

Значно підвищити ефективність використання меліорованих земель можна завдяки реконструкції старих і будівництву нових, технічно досконалих зрошувальних і осушувальних систем. Перевагу слід віддати системам крапельного, синхронно-імпульсного і надкронного зрошення, закритим зрошувальним системам із застосуванням залізобетонних напірних, азбестоцементних і пластмасових труб, осушувальним системам з пластмасовим дренажем, блочно-комплексним насосним станціям з моноблочними насосами для підкачування.

На зрошуваних і осушених землях важливо запровадити раціональну структуру посівних площ, сівозміни, систему обробітку ґрунту, прогресивні форми організації й оплати праці. Скажімо, на осушених землях набір культур і сівозміни необхідно визначати, виходячи з типів ґрунтів.

У зрошувальному землеробстві потрібно запроваджувати водозберігаючі технології. Наприклад, безгербіцидна технологія вирощування рису з введенням у сівозміну люцерни дає змогу скоротити водоспоживання в три рази й ліквідувати небезпечне забруднення довкілля.

Необхідно також поліпшити селекційну роботу щодо виведення високоврожайних сортів і гібридів, які добре «відповідають» на зрошення і задовольняють вимоги індустріальних технологій.

Істотного підвищення продуктивності меліорованих земель можна досягти завдяки раціональному забезпеченню підприємств основними виробничими фондами і насамперед унаслідок використання сучасної меліоративної техніки, засобів механізації для вирощування сільськогосподарських культур, встановлення необхідного обладнання для експлуатації меліорованих систем на індустріальній основі. Потрібно впровадити комплексну механізацію поверхневого поливу і засоби автоматизації управління водогосподарськими системами за агрометеопараметрами з використанням мікропроцесорної техніки та ЕОМ.

Значного підвищення продуктивності землі можна досягти завдяки культурно-технічним заходам, ліквідації невиправданої дрібноконтурності полів, проведенню лиманного зрошення, обводненню сінокосів і пасовищ, повнішому використанню стічних вод, вапнуванню кислих і гіпсуванню лужних ґрунтів.

3.3 Впровадження системи заходів щодо ефективного використання й охорони земельних ресурсів

Охорона земель - система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Необхідність раціонального використання землі зумовлена тим, що її площа не змінюється, а кількість населення зростає.

Раціональне землекористування означає максимальне залучення до господарського обороту всіх земель та їх ефективне використання за основним цільовим призначенням, створення найбільш сприятливих умов для одержання з одиниці земельної площі найбільшої кількості продукції при найменших затратах праці і коштів.

Більшість земель України використовуються в різних сферах виробничої діяльності й піддаються систематичному антропогенному впливу. Як свідчить практика, саме найактивніше використовувана частина земельного фонду загрозливо деградує і потребує принципово нових законодавчих заходів щодо їх охорони, які б дали можливість усунути негативні тенденції у зміні якісного стану земельних ресурсів країни. Виникла нагальна потреба в законодавчому вирішенні питань раціонального використання земель та всебічної їх охорони.

Комплексна система охорони земель передбачає впровадження ґрунтозахисних сівозмін, плоскорізного обробітку ґрунту, ґрунтозахисних технологій вирощування сільськогосподарських культур, полезахисного лісонасадження та проведення інших протиерозійних заходів.

Ґрунтозахисна безплужна система землеробства має забезпечити інтенсифікацію рослинницьких галузей, відтворення і підвищення родючості ґрунту, що сприятиме збільшенню врожайності сільськогосподарських культур, зменшенню затрат праці і коштів на одиницю продукції. Про високу ефективність цієї системи свідчать дані багаторічного порівняльного випробування відвального і плоскорізного обробітку ґрунту.

Впровадження ґрунтозахисних систем землеробства в сучасних умовах має виняткове економічне і соціальне значення, зумовлене життєвою необхідністю збереження землі як засобу виробництва і незамінного середовища розвитку людського суспільства. Щороку за рахунок зростання ярів площа ріллі в Україні істотно зменшується, а внаслідок ерозійних процесів з полів і пасовищ виноситься і втрачається понад 3,5 млн. т мінеральних добрив (у перерахунку на 100% поживних речовин).

Земельні ресурси сільського господарства України порівняно великі, але не безмежні, тому важливою державною проблемою є охорона сільськогосподарських угідь, і особливо найбільш продуктивної їхньої частини - ріллі, які випадають із сільськогосподарського обороту.

З розвитком промисловості, транспорту і будівництвом міст відбувається постійне вилучення земель із сільськогосподарського виробництва. Трапляється і необґрунтоване відведення земель сільськогосподарського призначення для інших потреб. Тому необхідно застосовувати економічні заходи захисту земельних ресурсів сільського господарства. Відповідно до земельного кадастру слід встановити таку грошову оцінку гектара сільськогосподарських угідь, щоб промисловим підприємствам і організаціям не завжди було вигідно використовувати їх для несільськогосподарських потреб.

Велике значення для раціонального використання землі має вдосконалення економічного механізму господарювання, спрямованого на охорону природних ресурсів. Промислові і будівельні підприємства після розробки корисних копалин або виконання інших робіт зобов'язані провести рекультивацію земель і передати їх для використання сільському або лісовому господарству.

Досягненню сталих врожаїв сільськогосподарських куль тур сприятимуть поліпшення селекційної роботи та збереження вирощеного врожаю. Впровадження системи захисту рослин від шкідників, хвороб і

бур'янів дасть змогу зберегти до 12-15 % валової продукції. У землеробстві намітилася тенденція до розвитку інтегрованих методів боротьби з шкідниками та хворобами при одночасному вдосконаленні біологічних методів захисту рослин.

Застосування інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур є новим етапом інтенсифікації землеробства, що ґрунтується на досягненнях науки та передової практики. Це дає змогу на основі оптимізації факторів виробництва забезпечити найповніше використання генетичного потенціалу рослин з метою досягнення максимального виходу продукції на одиницю земельних, трудових і матеріальних ресурсів.

Необхідно зазначити, що у значній частині підприємств урожайність на меліорованих землях не досягла проектного рівня, спостерігається висока собівартість вироблюваної продукції. Близько половини зрошуваних земель поливається поверхневим способом, що збільшує затрати ручної праці. Великі втрати поливної води на фільтрацію, технологічні порушення режиму зрошення призводять до засолення і погіршення меліоративного та екологічного стану в цих районах. Для підвищення економічної ефективності використання меліорованих земель важливе значення мають здійснення в єдиному комплексі будівництва меліоративних і систем і сільськогосподарського освоєння території, вибір найбільш ефективних способів поливу сільськогосподарських культур, дотримання технології їх вирощування, забезпечення підприємств досконалими технічними засобами і мінеральними добривами.

Ці та багато інших заходів щодо підвищення ефективності використання землі можуть бути ефективно впроваджені за умови врахування регіональних особливостей сільськогосподарського виробництва, економічних і правових умов господарювання. Реалізація зазначених заходів є основою успішного розвитку сільськогосподарських підприємств, підвищення добробуту народу і зміцнення економіки країни.

Постійне підвищення продуктивної сили землі - одне і головних завдань, оскільки від цього залежить зміцнення економіки країни.

Висновок

Досліджуване господарство розміщене в Поліській природокліматичній зоні. Найбільшу частку сільськогосподарських угідь займає рілля у 2006р. - 54,1%, а у 2008р. - 43,6% далі сінокоси та пасовища. Землезабезпеченість у даному господарстві у 2006 році помітно зростала в зв'язку зі зменшенням чисельності працівників, а у 2008 році різко скоротилася це пояснюється зменшенням площі сільськогосподарських угідь. Коефіцієнт використання трудових ресурсів господарства з 2006-2008 рр. в середньому становить 0,7 , що свідчить про середнє використання трудових ресурсів. А також поступово знижується трудова активність працівників, що негативно впливає на розвиток підприємства. Показник фондозабезпеченості помітно зріс в порівняні за три роки. Фондоозброєність за 2006- 2008 роки помітно зростає за рахунок зменшення середньорічної чисельності працівників. Норма збитку становить у 2007 році -13%, а у 2008 році -3%.

Господарство спеціалізується на вирощувані зернових. Рівень збитковості у 2006 році становив -11,6%, а у 2008 році -27,7%. Господарство «Вичівське» має недостатній рівень рентабельності, оскільки оптимальний 40% - 50%. Ефективне використання земельних ресурсів даного підприємства є при вирощувані пшениці урожайність якої становить 15,9 ц/га. Вироблено на 100 га ріллі найбільше зернових та зернобобових тим більше виробництво зростає в динаміці за три звітні роки. Але одержано на 1 га с/г угідь збиток за 2006 - 36,8грн , за 2007 - 143,8 грн та за 2008 - 126,5 грн..

Отже, можна зробити висновок, що інтенсифікація використання землі в сільському господарстві не ефективна. Спостерігається високий збиток на 1га с/г угідь, а також рівень збитковості.

Список літератури

земля ґрунт меліорований

1.Аграрний сектор України: уроки, завдання. І.Г. Кириленко. Економіка АПК. 2003, № 8. - 8 - 122 с.

2.Агропромисловий комплекс України: тенденції та перспективи розвитку. - К.: ІАЕ УААН, 2000. - 574 с.

3.Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств. К. : ІЗМН, 1996.

4.Андрійчук В.Г. Економіка аграрного підприємства. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с.

5.Бухгалтерські звіти та інші статистичні матеріали по господарству.

6.В.К. Савчук. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств - К.: Урожай, 1995. - 294 стор.

7.Економіка сільського господарства: Навч.посібник / За ред. В.К.Збарського і В.І.Мациборию - К.:Каравела, 2009. - 264с.

8.Економіка сільського господарства. За ред. П.П. Русанка. - К: Урожай, 1998 - 320 с.

9.Економічний довідник аграрника. За ред. Ю.Я. Лузана. - К: Преса України, 2003 - 628 стор.

10.Основні напрями збереження підвищення ефективності використання сільськогосподарських угідь .// Економіка АПК №3 ст -31. 2001.

11.Псібник по реформуванню сільськогосподарських та переробних підприємств. 2-е доповнене видання. - К.: ІАЕ УААН, 2000. -633 с.

12.Підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва С.М. Ганганов. Економіка АПК. 2002, № 5. - 16 - 21 стор.

13.Реформування та розвиток підприємств агропромислового виробництва. За ред. П.Т. Саблука. - К: ІАЕ, 1999. - 532 стор.

14.Мацибора В.І., Збаарський В.К., Мацибора Т.И. Економіка підприємства: Навч.посібник. - К.:Каравела,2008. - 312с.

Размещено на Allbest.ru