Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

земля ґрунт меліорований

За територією Україна є однією з найбільших країн Європи, за якісним складом і біопродуктивністю земельних угідь - однією з найбагатших держав світу. В Україні зосереджена значна частина (7%) світових запасів чорноземних та інших найродючіших різновидів ґрунтів. Забезпеченість основних галузей господарства земельними ресурсами в 3 - 4 рази вища, ніж у західноєвропейських країнах. Із 60,3 млн. га території країни 41,8 млн. га (69,2%) становлять сільськогосподарські угіддя, розорюються 32,5 млн. га (54,1%) земель, або 78% усіх сільськогосподарських угідь. На землі населених пунктів припадає 7,1 млн. га (11,8%).

Високий земельно - ресурсний потенціал нашої держави створює реальну можливість виходу країни з економічної кризи. Досягнути цієї мети можна лише за умови подолання негативних тенденцій, що склалися в землекористуванні внаслідок нераціонального використання земельних ресурсів, виснаження і стрімкого зниження родючості ґрунтів, втрати ними самовідновлюваної здатності.

Погіршення якісного стану земель, зниження родючості ґрунтів викликають загрозу кризи виробництва сільськогосподарської продукції, особливо екологічно чистих продуктів харчування. Надійним засобом підвищення продуктивності землеробства є здійснення на національному рівні комплексу невідкладних заходів щодо структурної перебудови землекористування, вдосконалення системи охорони земель, насамперед сільськогосподарського призначення, на основі виваженої програми дій, яка б опиралась на узагальнення результатів наукових досліджень у галузі економіки, екології та права.

Останніми роками відбулися принципові, докорінні зміни в земельних відносинах України. Власниками землі стали мільйони громадян нашої держави. Структура власності земельного фонду значно змінилася -- від виключно державної власності на землю до власності фізичних і юридичних осіб.

Нова Конституція України (ст. 13) проголосила право власності на земельні, як і на інші природні ресурси Українського народу, який має право на володіння, користування і розпорядження цим багатством країни. Одночасно статтею 14 закріплюються конституційні положення щодо гарантій права власності на землю, які створюють принципово нову в Україні конституційну основу для регулювання земельних відносин (додаток 1). Конституція гарантує рівність усіх суб'єктів права власності на землю: громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Розв'язання економічних і соціальних проблем країни, продовження традицій українських землевласників та землекористувачів неможливі без удосконалення земельних відносин, формування нормативної бази для визначення й закріплення прав та відповідальності за використання землі. Усі ці питання допоможе вирішити новий Земельний кодекс України.

1. Наукові та методологічні основи раціонального й ефективного використання господарстві

1.1 Земля - головний засіб виробництва в сільському господарстві

Залучення в процес суспільного виробництва природних ресурсів означає перетворення їх на складовий елемент продуктивних сил суспільства. У зв'язку з цим природні ресурси слід розглядати як економічну категорію, яка відображує безпосередній зв'язок навколишнього середовища з діяльністю людини.

Найважливішою складовою природних ресурсів є земля - хранителька природних багатств, основа рослинного й тваринного світу, операційний базис промисловості, населених пунктів і доріг, основний засіб виробництва в сільському господарстві. Функціональні особливості користування землею в сільському господарстві визначили її важливе місце серед природних ресурсів. Вона являє собою одночасно і предмет, і засіб праці, є базисом для розміщення продуктивних сил, основою для відтворення всіх факторів економічного зростання.

Прикладаючи до землі працю, людина змінює склад грунтів, створює кращі умови для вирощування рослин У даному випадку земля є предметом праці. Водночас фізичні, хімічні, біологічні та інші якості землі використовуються для одержання врожаю сільськогосподарських культур, тобто земля виступає як знаряддя праці.

Як засіб виробництва земля має специфічні особливості а саме:

1) вона початково не є продуктом людської праці, виступає її природною умовою, тоді як усі інші засоби виробництва (машини, обладнання тощо) -- продукти людської праці. Земля є продуктом природи. Праця людини змінює її властивості, але створити земельні масиви вона не здатна;

2) земля просторово обмежена і не може бути за волею модний збільшена або новостворена. Однак просторова обмеженість землі не означає обмеженості її продуктивності;

3) земля не може бути замінена ніякими іншими засобами виробництва, тимчасом як створені руками людини машини, будівлі, споруди, багаторічні насадження поступово «нотуються в процесі використання, замінюються новими,

п прогресивними;

4) земля неоднорідна за якістю, внаслідок чого при однокових вкладеннях на одиницю площі одержують різні результати за обсягом валової продукції, валовим і чистим доходом;

5) використання землі як засобу виробництва пов'язане і постійним місцем її використання, хоча значна кількість Інших засобів виробництва з цим не пов'язана;

6) земля при правильному використанні не зношується (не виснажується), а навпаки, постійно поліпшується.

Впливаючи на землю як предмет праці, людина використовує особливості ґрунтового покриву, в якому проходить життєдіяльність рослин. Ґрунт - особливе природне утворення, якому властиві риси живої та неживої природи, що сформувалася в результаті тривалого перетворення поверхневих шарів літосфери під спільним, взаємозумовленим впливом гідросфери, атмосфери, живих і неживих організмів. Його властивість - родючість - відіграє першорядну роль у житті і є найважливішою умовою існування людства.

Поряд з природними властивостями ґрунтів на їх родючість впливають рівень розвитку продуктивних сил та інші піні в часі і просторі фактори. У зв'язку з цим однакові грунти забезпечують різну віддачу на власну працю у сільському господарстві.

Розрізняють природну і штучну, потенційну та дійсну (ефективну), абсолютну й відносну, а також економічну родючість ґрунтів.

Природна родючість характеризується особливостями грунту, набутими внаслідок багатовікового ґрунтоутворювального процесу, і існує

доти, доки людина не використовує землю для виробництва продукції. При цьому різниця між двома земельними ділянками за природною родючістю визначається не тільки дією кліматичних факторів, а й неоднаковим вмістом поживних речовин у ґрунтовому покриві.

Штучна родючість зумовлена додатковими властивостями, набутими ґрунтом внаслідок впровадження комплексу науково обґрунтованих заходів. Кількість поживних речовин у грунті при цьому зростає, а його родючість підвищується. Отже, родючість, набута ґрунтом внаслідок природного ґрунтоутворення, є основою штучної родючості, невід'ємним її елементом.

У різних умовах властивості ґрунту використовуються неоднаково і являють собою лише потенційну (приховану) родючість, реалізація якої залежить від рівня дослідження та розвитку продуктивних сил.

Ефективну (дійсну) родючість у кожному конкретному випадку називають абсолютною. Відносна ж родючість характеризується виходом валової продукції з одиниці земельної площі порівняно з іншою. Дійсну продуктивну здатність грунту називають економічною родючістю. Воно відображає спільну дію природних умов й економічних факторів у певний час і є узагальнюючим показником родючості ґрунту.

Площа всіх земель, взятих на облік, становить єдиний земельний фонд України. Відповідно до Земельного кодексу за основним призначенням він поділяється на:

1) землі сільськогосподарського призначення, які на даються громадянам для ведення особистого підсобною господарства, індивідуального садівництва і городництва; кооперативам громадян т- для колективного садівництва та городництва; громадянам, колективним і державним господарствам, іншим сільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам і організаціям -- для ведення товарного сільського господарства; сільськогосподарським науково-дослідним установам, навчальним та іншим закладам, сільським виробничо-технічним училищам і загальноосвітнім школам -- для дослідних, навчальних ці лей, пропаганди передового досвіду та ведення сільського господарства; несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям, релігійним організаціям -- для ведення підсобного сільського господарства;

2) землі населених пунктів, які використовуються відповідно до проектів планування та забудови міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів;

3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення. Розміри земельних ділянок, що надаються для таких цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм та проектно - технічної документації, а відведення ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння;

4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного і а історико-культурного призначення. До земель природо охоронного призначення належать землі заповідників, національних, зоологічних і дендрологічних парків, ботанічних садів, пам'яток природи; оздоровчого призначення -- земельні ділянки із природними лікувальними факторами, сприятливими для організації профілактики та лікування; рекреаційного призначення -- землі, призначені для організації масового відпочинку і туризму населення;

5) землі лісового фонду, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства;

6) землі водного фонду, зайняті водоймами, болотами, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами, а також землі, виділені для смуги відчуження по берегах водойм;

7) землі запасу -- усі землі, не надані у володіння або постійне користування. Вони перебувають у віданні сільських, селищних, районних, міських (в адміністративному під порядкуванні яких є райони) Рад народних депутатів і призначені для надання у володіння, користування і оренду переважно для сільськогосподарських цілей.

Слово «кадастр» походить від французького , що означає сукупність даних про землю. Він ведеться за рахунок коштів державного та місцевого

бюджетів і включає дані про державну реєстрацію землекористувань, тобто оформлення юридичного права користування землею; кіль кість та якість землі, бонітування ґрунтів та економічну оцінку земель. Порядок ведення кадастру, форми документації, періодичність уточнення даних встановлено Кабінетом Міністрів України. Порядок державної реєстрації земле користувань і ведення державного обліку земель, а також Земельної шнурової книги визначає Міністерство агропромислового комплексу України.

Для розробки Державного земельного кадастру встановлено таку систему показників:

1) продуктивність (урожайність, вартість валової продукції);

2) окупність витрат (вартість валової продукції на одиницю витрат;

3) диференціальний доход як додаткова частина чистого доходу, одержуваного на землях кращої якості та кращого місцеположення.

Результати цієї оцінки варто застосовувати в основному для визначення можливого обсягу виробництва продукції з одиниці земельної площі з урахуванням якості землі.

Основними землекадастровими документами є:

- Земельна кадастрова книга підприємства, організації, установи;

- Державна земельна кадастрова книга району (міста);

- Держав ний земельний кадастр області;

- Державний земельний кадастр України.

Державний облік земель ведеться на основі достовірних планово-картографічних даних і матеріалів спеціальних об стежень. Оновлення матеріалів регламентується спеціальними інструкціями.

Кількісний облік землі передбачає виявлення розподілу її за видами угідь та землекористувачами (ведеться на 1 листопада відповідного року); облік якості -- за ознаками, що визначають її господарську цінність як природного ресурсу і засобу виробництва. Такими ознаками можуть бути

ґрунтові відміни, рельєф, схильність грунту до водної і вітрової ерозії, забезпеченість поживними речовинами тощо.

Державний земельний кадастр призначений для надання заінтересованим підприємствам, установам, організаціям і громадянам відомостей про землю з метою організації її раціонального використання та охорони, регулювання земельних відносин, землеустрою, обґрунтування розмірів плати за землю. Його цільове призначення визначається суспільно-економічними умовами виробництва. За умов при ватної власності на землю кадастр є спеціальним держав ним обліково-оціночним заходом. Дані кадастру використовуються при формуванні податкової системи, визначенні ціни на землю, оформленні її купівлі або продажу, здійсненні орендних операцій та ін.

Розробка кадастру сприяє організації ефективного використання і охорони земель, планування народного господарства, розміщення та спеціалізації сільськогосподарського виробництва, меліорації земель й хімізації сільського господарства, обґрунтуванню закупівельних цін, плануванню виробництва і заготівель продукції, а також здійсненню інших народногосподарських заходів, пов'язаних із використанням землі.

Оскільки природні властивості ґрунту за своїм господарським значенням неоднозначно впливають на врожайність сільськогосподарських культур, виникає необхідність в їх порівняльній оцінці. Це здійснюється за допомогою бонітування ґрунтів за їх природними ознаками, які/необхідні для росту і розвитку рослин. Зокрема, при бонітуванні враховують характерні ознаки, що впливають на продуктивність певної ділянки: наявність гумусу, кислотність, вміст доступних форм азоту, фосфору, калію та ін. Кожна ознака за спеціальною шкалою оцінюється в балах.

Спочатку визначають середній бал оцінки ґрунту в господарстві по кожній ознаці -- як середньозважену величину за розмірами земельних ділянок. Середній бал бонітету ґрунтів встановлюють діленням середніх балів по окремих ознаках на їх кількість.

Бонітування дає змогу вивести відносну оцінку природної родючості ґрунтів, а також порівняльну оцінку їх потенційної родючості при вирощуванні певних сільськогосподарських культур за даного рівня інтенсивності. В Україні бонітування ґрунтів здійснюють за 100-бальною системою.

Економічна оцінка землі відображує продуктивну здатність землі як засобу виробництва в сільському господарстві. За допомогою такої оцінки визначають, у скільки разів краща чи гірша одна земля порівняно з іншою.

При здійсненні економічної оцінки землі найважливішими є вибір критерію оцінки та побудови оціночної шкали. Оцінку проводять за агровиробничими групами ґрунтів, як правило, за такими показниками: урожайність з 1 га, ц; обсяг валової продукції рослинництва з 1 га за єдиними кадастровими цінами, грн.; обсяг валової продукції на 1 грн. виробничих витрат, грн.

Матеріали економічної оцінки землі необхідні для розв'язання багатьох питань господарської діяльності: планування розмірів виробництва і заготівель сільськогосподарської продукції; диференціації закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію; оцінки господарської діяльності колективних і державних підприємств тощо.

Цінність землі визначається врожайністю сільськогосподарських культур, яка є кінцевим результатом виробництва. За цим показником можна встановити відносну оцінку різ них за якістю земель. Наприклад, на ділянці кращого чорнозему врожайність озимої пшениці становила 60 ц/га, середнього-- 45 і гіршого -- 30 ц/га. Якщо першу ділянку оцінити в 100 балів, то відносна оцінка другої буде 75, а третьої -- 50 балів. При цьому слід пам'ятати, що природні (крім родючості) та господарсько-економічні умови виробництва на всіх трьох ділянках мають бути однаковими.

Оскільки в будь-якій природно - економічній зоні країни вирощують не одну, а кілька культур, продукція яких неоднорідна, доводиться для вираження її в одному вимірнику користуватися грошовою оцінкою.

Найбільшого поширення набули такі критерії оцінки землі, як вартість валової продукції рослинництва з розрахунку на одиницю земельної площі або сума чистого доходу на цю ж саму площу. Вартість валової продукції, чистий доход чи будь-який інший показник, який обчислюють на одиницю ґрунтової підміни, необхідний для складання шкали оцінки ґрунтів. З метою розробки шкали відбирають підприємства (колективні і державні), які не різняться між собою за рівнем ведення виробництва. Цим досягається належна об'єктивність у наступному встановленні відносної оцінки землі. Шкали, як правило, розробляються 100-бальні.

Оцінка землі конкретних господарств і районів здійснюється накладанням оціночної шкали ґрунтів на ґрунтові карти та присвоєнням відповідних балів земельним масивам, однорідним за ґрунтом.

Доход, створений у процесі підприємницької діяльності на землі, називається земельною рентою. Джерелом диференціальної ренти є праця, яка на кращих і середніх за родючістю ділянках землі створює більшу вартість, ніж на гірших ділянках, а вища родючість ґрунтів є тільки умовою створення цього виду ренти.

Розрізняють диференціальну ренту І і II. Для утворення диференціальної ренти І необхідні відміни в родючості окремих ділянок землі та їх розміщенні щодо місць збуту продукції (у підприємств, ділянки яких розташовані ближче до місць споживання сільськогосподарської продукції, ви трати на її доставку будуть меншими).

Диференціальна рента II утворюється внаслідок додаткових вкладень підприємцем коштів в одну й ту саму ділянку землі, що сприяє підвищенню врожайності сільськогосподарських культур.

Механізмом вилучення диференціальної ренти повинні стати рентні платежі, плата за землю, величина яких диференціюється залежно від якості ділянок.

Є ділянки землі, які мають винятково сприятливі властивості, що дає змогу підприємствам, розташованим у таких місцях, одержувати рідкісні

Продукти. Перевищення попиту населення на цю продукцію над її пропозицією створює умови для реалізації продукції за монопольно високими цінами, які перевищують вартість товару.

Різниця між монопольною ціною та вартістю рідкісного продукту сільського господарства утворює надприбуток, який є монопольною рентою, що привласнюється землевласником. Найгіршу ділянку землі власник безплатно не віддасть в оренду. Отже, орендарі найнеродючішої ділянки повинні мати надлишок над середнім прибутком, щоб заплатити за право користуватись землею. Це може бути тільки в тому випадку, коли ціна сільськогосподарської продукції забезпечить їм надлишок над середнім прибутком. У цій орендній платі є дві частини: одна дорівнює проценту на капітал, уже вкладений у землю й невіддільний від неї (меліорація, будівлі); друга -- існує завжди і відповідає передачі права користування землею. Надлишок вартості сільськогосподарської продукції над суспільною ціною її виробництва, який привласнюється землевласниками, називається абсолютною рентою.

1.2 Ринок земельних ресурсів

Основу формування і розвитку земельних відносин становить власність на землю. В економічній літературі зустрічаються різні поняття власності як категорії взагалі й земельної зокрема. Наприклад, державна, загальнонародна, колгоспно-кооперативна, спільна, сумісна, колективна, індивідуальна, спільна, часткова, особиста, приватна, приватнотрудова, комунальна тощо. Власність -- це економічна категорія, яка виявляється у відносинах між людьми з приводу привласнення матеріальних благ фізичними чи юридичними особами або ж державною чи територіальною громадою, або належність їм у суспільстві матеріальних благ (цінностей).

Відповідно до Конституції України власність на землю виступає в таких формах: державна, комунальна і приватна. Всі вони є рівноправними. Суб'єктами права власності на землю визначаються: народ України, громадяни, юридичні особи, держава. Конституція надала право кожному громадянину володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, визнала право приватної власності непорушним. Основний Закон Української держави заклав підмурівок для формування реального господаря -- власника землі й започаткував процес еволюції земельної власності у нашій країні: ми повернулися до цивілізованих форм власності -- державної, комунальної та приватної.

Чотирнадцять років тому була прийнята Декларація "Про державний суверенітет України", яка започаткувала кардинальні зміни в новітній історії українського народу. Серед основних її положень визначено, що земля, як і всі інші природні ресурси, є власністю українського народу, матеріальною основою суверенітету Республіки й використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян. У зв'язку з цим постало ключове питання щодо створення нової системи земельних відносин, яка мала принципово відрізнятися від тогочасної, побудованої на принципах монопольного права державної власності на землю. Розпочалася земельна реформа, що стосувалася передусім питань власності на землю, економічних інтересів селянина-трудівника, мотивації його праці, а в кінцевому підсумку - ефективності суспільного виробництва.

Власність, особливо приватна, означає відповідальність людини перед собою, своїми нащадками і, зрештою, перед суспільством. Від остаточного розв'язання проблем власності на землю залежить подальший соціально-економічний розвиток українського села, Української держави, української нації.

У державній власності було залишено всі землі України, крім переданих у колективну та приватну власність. Держава могла передавати землі в колективну та приватну власність і віддавати їх у постійне або тимчасове користування, у тому числі в оренду. Кодексом передбачалися категорії земель, які не передавалися ні у колективну, ні в приватну власність.

Із сільськогосподарських земель у державній власності залишалися землі науково-дослідних установ, їхніх дослідних та навчальних господарств, підсобних господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, елітно-насінницьких та насінницьких господарств, племзаводів, племрадгоспів, державних господарств по вирощуванню хмелю, ефіроолійних культур, лікарських рослин, фруктів і винограду.

У державній власності знаходилися також ділянки, вилучені в колективних державних та інших сільськогосподарських підприємств (землі, які підлягають приватизації)), й включені у землі запасу, та ділянки резервного фонду землі, що створювалися в кожній сільській раді.

У колективну власність могли передаватися землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільгоспкооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільгосппідприємств, а також невеликі земельні масиви лісового фонду, площа яких не перевищує 5 га, і землі водного фонду (водойми до 3 га), розташовані в масивах сільськогосподарських земель господарств.

Таким чином, площа земель, яка передавалася у колективну власність сільськогосподарським підприємствам, становила різницю між загальною площею землі, що знаходилася у віданні відповідної ради, і площею земель, яка залишалася в державній власності та у власності громадян.

Розподілу на паї підлягали землі сільськогосподарського призначення. Цей розподіл спочатку мав номінальний характер, тобто розраховувалися тільки розміри паїв без визначення їх у натурі (на місцевості). Останнє здійснювалося в разі виходу окремих членів трудового колективу із колективного (державного) господарства з метою створення самостійного селянського господарства.

У приватну власність земельні ділянки надавалися громадянам України місцевими радами для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства та на інші цілі, обумовлені в Земельному кодексі. Права приватної власності на земельну ділянку громадянин набував і у випадку одержання її в спадщину, одержання часта землі у спільному майні подружжя, купівлі-продажу, дарування та обміну. Для зазначених цілей земельні ділянки передавалися в приватну власність безоплатно. Винятком була передача землі для ведення селянського (фермерського) господарства, коли безоплатно передавалася земельна ділянка у розмірі середньої земельної частки, яка припадала при виході громадянина з КСП на члена колективного (державного) сільськогосподарського підприємства в даній місцевості, або земельний пай. Понад цей норматив землі фермерським господарствам надавалися у постійне володіння або користування за плату з правом викупу.

У постійне та тимчасове користування земля надавалася громадянам України і для ведення особистого підсобного господарства, городництва, сінокосіння та випасання худоби; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; громадським об'єднанням; релігійним організаціям; промисловим, транспортним та іншим сільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; житловим, житлобудівним, гаражним та дачнобудівним кооперативам; спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю українських та іноземних юридичних і фізичних осіб.

Важливою правовою нормою в Земельному кодексі 1992 року було надання земель у тимчасове користування на умовах оренди. Орендодавцями могли бути не тільки сільські, селищні, міські та районні ради, але й власники землі -- окремі громадяни, що мали землю в приватній власності, колективні сільськогосподарські підприємства, а також землеко ристувачі, земля яким надана в користування.

З урахуванням потреб населених пунктів сільських і селищних рад на їхній території створювалися резервні фонди земель у кількості 15% площі всіх сільськогосподарських угідь, включаючи угіддя в межах від повідних населених пунктів (ця частка визначалася після виділення ділянок для земель запасу). Резервний фонд землі знаходився і тоді й нині знаходиться у державній власності. Він призначений для подальшого перерозподілу і використання за цільовим призначенням.

Розміри земельних ділянок, виділених для ведення селянського (фермерського) господарства, не повинні перевищувати 50 га сільськогосподарських угідь та 100 га всіх земель. Чинне законодавство встановлює, що конкретні розміри земельних ділянок громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, в межах вказаних норм визначають сільські, селищні, міські та районні ради диференційовано з урахуванням регіональних особливостей, спеціалізації та можливостей обробітку землі, що надається переважно членам селянського (фермерського) господарства. Питання розміру земельних ділянок фермерів спірні. Існує думка про те, щоб взагалі не встановлювати норм, а формувати розміри земельних ділянок, виходячи із спеціалізації, природно-економічних умов, ефективності та інших чинників виробництва.

Земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства, передані в приватну власність, не повинні перевищувати 0,60 га. Але вони можуть розширюватися наданням додаткових ділянок у користування.

Таке право забезпечено Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" (03.12.1999 р.). Тисячам громадян, яким у встановленому порядку із земель колективного сільськогосподарського підприємства відведено земельні ділянки в натурі на основі земельної частки (паю), надано можливості:

- розширювати особисті підсобні господарства без створення юридичної особи за рахунок цих ділянок, а також одержаних при виході із зазначених підприємств майнових паїв;

- реалізації громадянами та селянськими (фермерськими) господарствами права вільного викупу земельних ділянок, наданих їм у користування (понад норму, яка приватизується безоплатно), за ціною не нижче визначеної в установленому порядку грошової оцінки землі.

Для ведення колективного (кооперативного) та індивідуального садівництва виділяються ділянки у розмірі не більше 0,12 га. Ділянки садівницьких кооперативів підлягають приватизації. Для городництва виділяються ділянки в розмірі до 0,15 га. Громадянам, які мають у приватній власності худобу, виділяються ділянки для її випасання та сінокосіння в розмірі до 1 га.

1.3 Сутність, показники та методика визначення економічної ефективності використання землі

Якщо єдиний державний земельний фонд включає загальну земельну площу, то площа сільськогосподарських угідь складається лише з тих, з яких одержують продукцію (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища тощо).

За питомою вагою окремих видів угідь у загальній їх площі визначають структуру угідь. їх використання супроводжується трансформацією -- перетворенням і зміною основних первісних природних властивостей, виникненням нових. Розорювання площ, раніше вкритих трав'яною рослинністю, зрошення у посушливих та осушення боліт у зволожених регіонах, збільшення на цій основі площі ріллі сприяють зростанню обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Однак ці перетворення супроводжуються по рушенням природної рівноваги, глибокими змінами в навколишньому середовищі, які нерідко стають небажаними, ви ходять за межі початкових наслідків. Для забезпечення раціонального використання земельних угідь слід додержуватись оптимальних пропорцій між ріллею і природними кормовими угіддями.

Від співвідношення окремих видів земельних угідь, рівня інтенсивності їх використання залежить обсяг виробництва продукції як в абсолютному вираженні, так і на одиницю земельної площі.

Одним з основних показників використання орних земель (рілля + перелоги), є структура посівних площ. Під нею слід розуміти процентне співвідношення окремих культур або їх груп у загальній посівній площі. Залежно від природно-економічних умов, потреб народного господарства в різних видах продукції та економічної ефективності її виробництва в кожній зоні склалася відповідна структура посівних площ. У 1995 р. посівна площа в Україні становила 30 963 тис. га, з яких зернові культури займали 14 152 тис, технічні -- 3748, картопля та овочево - баштанні -- 2165, кормові -- 10 898 тис. га.

Земельний фонд України характеризується не тільки структурою угідь, а й формами землекористування, якістю та місцезнаходженням земельних ділянок. Останнє значною мірою визначає природно-економічні передумови для ефективного використання земельних ресурсів.

Земельне законодавство спрямоване на створення умов раціонального використання земель.

Землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання, ефективно використовувати надану їм землю, впроваджувати природоохоронні технологічні виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї господарської діяльності.

Громадянам, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (у межах 50 га сільськогосподарських угідь і 100га усіх земель), землі за їх бажанням надаються у довічне успадковуване володіння або в оренду. Такі господарства повинні розвиватися переважно на особистій праці членів сімей громадян.

Для ведення особистого підсобного господарства розмір земельної ділянки не повинен перевищувати 2 га, а членам садівницьких кооперативів -- 0,12 га.

Колективні, державні та інші сільськогосподарські підприємства і організації відповідно до проектів внутрішньо господарського землеустрою можуть закріплювати землю за окремими працівниками чи орендними колективами.

Землевласники і землекористувачі, в тому числі орендарі, здійснюють раціональну організацію території, збереження і підвищення родючості ґрунтів, захист земель від водної та вітрової ерозії; запобігають заростанню сільськогосподарських угідь чагарниками і дрібноліссям, іншим процесам погіршення культуртехнічного стану; проводять рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищення їх родючості та інших корисних властивостей тощо.

Розрізняють повноту, характер і рівень ефективного використання земель. Повнота визначається ступенем залучення земель у сільськогосподарський оборот; про характер використання свідчать склад земель за видами угідь, структура посівних площ, господарський стан земель; ефективність використання земельних угідь зумовлена оцінкою родючості земель і встановленням рівня виробництва, а останній -- виходом продукції на одиницю земельної площі. Ступінь раціонального використання землі визначається питомою вагою ріллі, зрошуваних земель, культурних пасовищ, структурою посівних площ та ін., а ефективність -- за такими показниками: урожайність з 1 га, ц; виробництво основних видів продукції рослинництва (зерно, цукрові буряки, картопля та ін.) з розрахунку на 100 га ріллі; виробництво основних видів продукції тваринництва: молока, вовни, м'яса великої рогатої худоби -- на 100 га сільськогосподарських угідь, свинини -- на 100 га ріллі та яєць -- на 100 га зернових культур (при цьому слід пам'ятати, що виробництво тваринницької продукції залежить від двох факторів: щільності поголів'я худоби і птиці та продуктивності тварин); виробництво валової продукції рослинництва на одиницю земельної площі, грн.; виробництво валової продукції тваринництва на одиницю земельної площі, грн.; виробництво валової продукції сільського господарства на одиницю земельної площі, грн. (у порівнянних цінах); щільність поголів'я на 100 га земельної площі, ум. гол. ; сума валового і чистого доходу від продукції рослинництва, грн.; прибуток на 1 га, грн. Рівень використання сіножатей і пасовищ визначається виходом кормів у кормових одиницях з 1 га цих угідь.

2. Рівень та економічна ефективність використання землі в господарствах

2.1 Природноекономічні умови розвитку сільськогосподарського виробництва

Сільськогосподарський виробничий кооператив «Вичівський» розташований в селі Вичівка Зарічненського району Рівненської області. Відстань від центральної садиби підприємства до ближчої залізничної станції - 45 км., до районного центру - 15 км., до обласного центру - 175 км., бази постачання та реалізації продукції - смт. Зарічне -15 км., м. Дубровиця - 60 км., м. Сарни - 100 км.Територія господарства належить до Поліської природнокліматичної зони. Клімат помірно континентальний з достатньою кількістю опадів, теплим літом і порівняно м'якою зимою. Безморозний період 150-155 днів. Перші осінні заморозки починаються в середньому 5-6 жовтня в окремі роки на 10-12 днів раніше, або на 20-22 днів пізніше. Сума опадів за період з середньодобовою температурою повітря 10? складають 360-370 мм , а за рік 600-690мм. Тривалість активних середньодобових температур - 155 днів. Весняні приморозки у повітрі припиняються у середньому 5 травня, а в окремі роки значно раніш (в другій декаді квітня), або значно пізніше на початку червня. Весняний сезон триває близько 2,5 місяця. Характерною особливістю весни є інтенсивний але нерівномірний ріст температури. У третій декаді квітня розпочинається вегетаційний період. Літо починається в третій декаді травня. Характерним явищем є літні зливи з грозами, які часто спричиняють вилягання хлібів, що ускладнюють їх збирання та знижують урожай. Наприкінці жовтня настає перехід середньодобової температури через 5? , що є ознакою закінчення вегетаційного і початком передзимового періодів. Тривалість зими в середньому близько 3,5 місяця. На півночі області переважають дерно-підзолисті ґрунти, на півдні - чорноземи глибокі вилугувані та опідзолені. Поширені також ясно-сірі лісові, темно-сірі опідзолені, в заплавах річок - лучні та болотні ґрунти.

Таблиця 1. Склад і структура земельних угідь

Аналізуючи дані таблиці можна зробити висновок, що в СВК «Вичівський» найбільшу площу становлять сільськогосподарські угіддя. Також спостерігається її зменшення, а саме ріллі у 2006- 54,15%, а у 2008- 40%, а площа сінокосів та пасовищ скоротилась до мінімуму внаслідок розпайовки.

Землезабезпеченість визначається навантаженням ріллі та с/г угідь на 1-го середньорічного працівника.

Таблиця 2. Землезабезпеченість господарства СВК «Вичівський»

2.2 Земельні фонди сільськогосподарського підприємства та рівень їх використання

Повне задоволення потреб населення в продуктах харчування, галузей легкої промисловості в сільськогосподарській сировині вимагає збільшення виробництва сільськогосподарської продукції на основі раціонального та ефективного використання землі. Практика господарювання в ринкових умовах підтверджує ту незаперечну істину, що результативність та ефективність діяльності сільськогосподарських підприємств передусім залежить від ефективного використання землі.

Рівень сільськогосподарського виробництва значною мірою зумовлюється якісним складом землі. Проте на ефективність використання землі впливає багато чинників, зокрема рівень розвитку продуктивних сил, ступінь розораності землі, структура посівних площ, частка меліоративних земель у загальній площі сільськогосподарських угідь.

Економічна ефективність використання земельних угідь у сільськогосподарському виробництві характарезується системою натуральних і вартісних показників. До натуральних показників належать урожайність сільськогосподарських культур та виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції з розрахунку на 100 га відповідних земельних угідь (молока, м'яса всіх видів, яловичини, вовни - на 100 га сільськогосподарських угідь; зерна, цукрових буряків та інших продуктів рослинництва, а також свинини - на 100 га ріллі; продукції птахівництва - на 100 га площі посіву зернових культур). До вартісних показників належать вартість валової продукції і товарної продукції, валовий і чистий дохід та прибуток з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь.

Оскільки натуральні показники характеризують рівень використання певної частини сільськогосподарських угідь при виробництві окремих видів продукції рослинництва і тваринництва, їх застосовують щодо господарств з однаковою галузевою структурою виробництва.

Вартісні показники найбільш повно характеризують економічну ефективність використання землі і дають змогу порівняти та об'єктивно оцінювати рівень використання земельних ресурсів у господарствах, які спеціалізуються на виробництві різних видів продукції.

Для початку проведемо аналіз ефективності використання сільськогосподарських угідь України за допомогою таблиці.

Таблиця 7. Ефективність використання сільськогосподарських угідь України (всі категорії господарств)

За даними таблиці можна оцінити рівень економічної ефективності використання землі в господарствах України. Аналізуючи його в динаміці, необхідно зазначити, що у 2005-2008 рр. відбулося значне зниження ефективності використання сільськогосподарських угідь. Так, у 2008 р. порівняно з 1995 р. вартість валової продукції (порівнянних цінах 2008 р.) з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь зменшилась з 3526 грн до 2027 грн, або в 1,8 рази. Водночас знизилась урожайність основних сільськогосподарських культур та скоротився рівень виробництва молока і м'яса, які є основою організації раціонального харчування населення.

У 2006-2008 рр. ефективність використання земельних ресурсів підвищилась. Вартість валової продукції на 1 га сільськогосподарських угідь збільшилась на 551 грн, або на 27,2%. Проте ефективність використання земельних угідь підвищується дуже повільно. Так, рівень виробництва валової продукції у 2008 р. зріс всього на 3,9%.

Підвищення ефективності використання земельних ресурсів є однією з найважливіших народногосподарських проблем, успішне розв'язання якої сприятиме ефективному функціонуванню аграрних підприємств. При цьому необхідно зазначити, що передові господарства України досягли досить високого рівня ефективності використання сільськогосподарських угідь.

Раціонального і ефективного використання землі в аграрних підприємствах можна досягти за умови здійснення заходів з підвищення родючості ґрунту і охорони його від ерозії та інших руйнівних процесів. Виходячи з національних інтересів, суспільство має використовувати землю так, щоб передати її поліпшеною наступним поколінням. Впровадження досягнень науково-технічного прогресу та інтенсивних технологій у сільському господарстві об'єктивно вимагає врахування не тільки їхнього позитивного впливу на земельні угіддя, а й можливих негативних наслідків, зумовлених специфічним проявом окремих засобів виробництва.

У зв'язку з цим можна виділити такі основні напрями підвищення економічної ефективності використання землі в сільському господарстві:

1) система заходів щодо підвищення родючості земель;

2) охорона ґрунтів від ерозії та інших руйнівних процесів;

3) зменшення площ земель, які випадають із сільськогосподарського обороту.

Різноманітність природних умов зумовлює необхідність впровадження науково обґрунтованої системи ведення сільського господарства, яка передбачає підвищення родючості ґрунтів, поліпшення якісного стану сільськогосподарських угідь. Тому головною складовою системи ведення сільського господарства є система землеробства.