Вплив світових глобалізаційних процесів на розвиток агропромислового комплексу України

Размещено на http://www.allbest.ru/

СОДЕРЖАНИЕ

1 Види та організаційно-правові форми сільськогосподарських підприємств

2 Управління виробничим потенціалом підприємств АПК України в умовах світової глобалізації

3 Ресурсний потенціал продуктових підкомплексів

Література

1 ВИДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Протягом останніх років Верховна Рада України прийняла ряд законів, спрямованих на стабілізацію і розвиток агропромислового виробництва: «Господарський кодекс України» (2003 р.), «Земельний кодекс України» (2001 р.), «Про державну підтримку сільського господарства України» (2004 р.), «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» (2005 р.) та ін.

В Конституції України, прийнятій Верховною Радою України (1996 р.), передбачено функціонування державної, комунальної і приватної власності.

Залежно від форм власності Господарським кодексом України передбачено функціонування підприємств таких видів:

- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

- підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

- державне підприємство, що діє на основі державної власності;

- підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

Якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менше як десять відсотків, воно вважається підприємством з іноземними інвестиціями. Якщо ж іноземна інвестиція підприємства становить сто відсотків його статутного фонду, воно вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення та формування статутного фонду підприємство може бути унітарним або корпоративним.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне майно, формує статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та / або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Залежно від кількості працюючих та обсягу від реалізації продукції за рік підприємства відносять до малих, середніх і великих.

Малими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми. Організаційно-правова форма підприємств обумовлюється варіантом об'єднання капіталу учасників (засновників) і мірою відповідальності кожного з них.

На початок 2006 р. в Україні функціонувало 57877 сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм господарювання, в тому числі 7900 господарських товариств (переважно товариства з обмеженою відповідальністю), 4123 приватні підприємства, 1521 виробничий сільськогосподарський кооператив, 42447 фермерських господарств, 386 державних підприємств, 1500 підприємств інших форм господарювання.

2 УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ПІДПРИЄМСТВ АПК УКРАЇНИ В УМОВАХ СВІТОВОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Виробничий потенціал є важливим елементом розвитку підприємств АПК України, а особливо в умовах глобалізації.

Глобалізація (з англ. «globe» - земна куля) - це складний, багатогранний процес, який має безліч проявів. Це процес планетарного масштабу [2].

Позитивними наслідками глобалізації можна назвати такі, як: поширення нових інформаційних технологій та пов'язаних з ними переваг, а саме скорочення часу і витрат на трансакції, поліпшення умов праці та життя; перехід на ресурсо-заощаджуючі технології; впровадження інновацій у виробничі процеси та інші.

На рівні галузей АПК глобалізація визначається тим, наскільки конкурентоспроможність всередині галузі в даній країні взаємопов`язана з її конкурентоспроможністю в іншій країні.

Чим більше глобалізована галузь, тим більше переваг отримує підприємство від внесеної технології, виробничого процесу, фабричної марки. Глобалізовані галузі мають тенденцію домінувати на кожному ринку одним і тим самим набором глобальних компаній, які координують між собою стратегічні дії в усіх країнах своєї активності [2].

Глобалізація розширює інформаційне поле, диференціацію і відкриває нові можливості соціально-економічного розвитку підприємств АПК, які пов'язані з використанням новітніх технологій, структурною перебудовою економіки.

Виробничий потенціал - це можлива потенційно ефективна організаційна система управління ресурсами і виробничими потужностями підприємства при здійсненні виробничої діяльності.

Виробничий потенціал в умовах глобалізації формується під впливом великої кількості об'єктивно заданих для кожної країни факторів.

Для забезпечення ефективного управління виробничим потенціалом підприємств АПК України необхідно провести переорієнтацію звичайного руху фінансових потоків із сировинного ринку в сферу виробництва кінцевої продукції і високих технологій, тобто провести всі можливі заходи для збільшення виробничих потужностей і використання всього потенціалу виробництва.

Процес управління виробничим потенціалом в умовах глобалізації є результатом взаємодії управління технологічними, економічними, соціальними потенціалами галузі на макро- й мікрорівні.

Вирішальною перевагою раціонального управління виробничим потенціалом України є технологічний відрив від конкурентів, тобто здатність галузі створювати нові технології і, відповідно, конкурентоспроможні, високоякісні продукти.

Основна увага на шляху інтеграції України має бути відведена розробці та реалізації стратегії забезпечення конкурентоспроможності національної економіки та галузей АПК, досягнення європейського рівня продуктивності праці, прибутковості виробництва. [7].

Основними напрямками розвитку України в умовах глобалізації є:

- зміцнення ресурсного потенціалу підприємств АПК, як одного з елементів виробничого потенціалу, підвищення конкурентоспроможності продукції, забезпечення ефективного управління виробничим потенціалом та реалізація інноваційної політики в провідних виробничих регіонах України [1];

- головними пріоритетами розвитку виробничо-економічного потенціалу мають бути: розбудова виробничої, транспортної й ринкової інфраструктур; сприяння розвитку підприємництва, створення ефективної системи між бюджетних відносин [4].

Наша країна має величезний потенціал і якщо підтримати підприємства, надати їм можливості грамотно діяти на ринку, ефективно керувати виробничим потенціалом, то продукція підприємств АПК України займе лідируючі позиції в світовій економіці.

3 РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПРОДУКТОВИХ ПІДКОМПЛЕКСІВ

сільськогосподарський підприємство агропромисловий комплекс

Важливою проблемою сучасного етапу розвитку економіки України є пошук напрямів ефективнішого використання наявного ресурсного потенціалу продуктових підкомплексів. Ефективне використання ресурсного потенціалу регіональних продуктових підкомплексів є об'єктивною необхідністю і важливою передумовою розвитку не лише аграрного сектору економіки. У виробничому процесі як сільського господарства, так і промисловості найважливіша роль належить підвищенню ефективності його використання, оскільки це основний елемент виробничої системи будь-якої організації. Гостра невідповідність ресурсного потенціалу підприємств, які об'єднані у відповідні продуктові підкомплекси, сучасним вимогам потребує комплексного підходу до його оптимального формування та ефективного використання.

Всебічне вивчення об'єктивних умов аграрно-промислового виробництва у кожному конкретному регіоні має передувати формуванню та оцінці ресурсного потенціалу продуктових підкомплексів, оскільки такі умови неоднорідні та їхній вплив досить істотний та диференційований. Іншими словами, формування, використання та оцінка потенціалу продуктових підкомплексів повинні мати регіональний характер.

Найважливішими принципами формування ресурсного потенціалу, які ще називають техно-еколого-економічними, є наступні:

- екологічність та екологозабезпеченість стосовно різних природноекономічних умов ведення аграрно-промислового виробництва;

- технологічність, надійність, універсальність і комфортність технічних засобів за високих продуктивних та експлуатаційних показників;

- економічність та енерго-економність з урахуванням функціонування багатоукладної економіки на селі й різних форм господарювання в АПК;

- відповідність вимогам комплексної механізації, автоматизації та комп'ютеризації виробничих процесів у всіх ланках АПК як основи підвищення продуктивності праці і зростання ефективності використання ресурсів [1].

Забезпечення комплексного і високоефективного використання ресурсного потенціалу регіональних продуктових підкомплексів здійснюється за рахунок його формування та передбачає обчислення і визначення ступеня його використання.

Нині існують три концепції оцінки ресурсного потенціалу продуктових підкомплексів.

Розрахунок ресурсів здійснюється у відповідності до їх продуктивності. Такий метод придатний, в основному, для промислових підприємств, де досить легко співставити продуктивність двох факторів виробництва - праці та капіталу. Враховуючи, що продуктові підкомплеки об'єднують не лише промислові підприємства, а й сільськогосподарські, слід зазначити, що в аграрній сфері при використанні цієї методики існує потреба розрахунку інтегральних показників, наприклад, сільськогосподарські угіддя переводяться в умовні гектари, фізичні трактори - в еталонні одиниці, різноманітні види сільськогосподарської продукції за допомогою зернових або кормових коефіцієнтів переводяться в умовну продукцію тощо, що не зовсім коректно і досить технологічно накладно. Тому для більш високого рівня інтеграції факторів в даний час використовується в основному два методичні підходи:

- застосування регресійних моделей для отримання теоретичних значень результативних показників, величини яких розглядаються в якості можливостей виробництва;

- визначення інтегральних ресурсних можливостей регіонів і господарств шляхом зведення всіх ресурсів до єдиного показника в грошовому вираженні або шляхом нормування їх з наступним складанням отриманих умовних величин [2].

Інтегральним індикатором (показником) ресурсного потенціалу регіональних продуктових підкомплексів може виступати площа багатокутника, яка повинна відображати сумарний вплив всіх параметрів, що характеризують його потенціал, а саме: наявність ресурсів, їх інвестиційну та інноваційну привабливість, дані про ефективність тощо.

У описаній методиці розрахунку інтегральних індикаторів ресурсного потенціалу кількість і перелік індикаторів, які приймають участь в порівнянні може змінюватися у відповідності до конкретних цілей дослідження. Але при цьому не достатньо враховувати вагу та взаємозв'язок окремих показників. Також не слід змішувати абсолютні та відносні показники, включаючи їх в одну групу. Найкраще виконувати відповідну оцінку окремо за абсолютними і відносними індикаторами, розраховуючи площі двох варіантів багатокутників чи таблиць, які в сукупності і забезпечать необхідний об'єм інформації наявності ресурсів продуктових підкомплексів [3].

Визначається внесок кожного ресурсу у виробництво певного виду продукції. За такою концепцією на основі отриманих коефіцієнтів розраховують виробничі можливості підприємств, що входять до складу відповідних продуктових підкомплексів.

При цьому ресурсний потенціал розраховується як виробництво кількості ресурсу у відповідності до його продуктивності (працездатність, родючість тощо) і описується наступною формулою:

РП = К · Р · П,

де РП - ресурсний потенціал;

К - коефіцієнт співставлення (поєднання, заміщення);

Р - кількість ресурсу;

П - якість ресурсу (продуктивність).

Коефіцієнт співставлення в такій формулі порівнює показники вимірювання елементів потенціалу, приводячи їх до інтегрально єдиної величини. Так, якщо необхідно потенціал земельних ресурсів визначити в гривнях, а цей вид ресурсу має показники виміру - гектари, врожайність (продуктивність) - центнери з гектару, то розрахунок такого коефіцієнту дає нам можливість усунути ці протиріччя. Також коефіцієнт поєднання допомагає співставити кількість і якість одного ресурсу з відповідними такими ж характеристиками іншого [4].

Метод визначення внеску кожного ресурсу у виробництво певного виду продукції широко використовується при наукових дослідженнях, але він не враховує природноекономічних особливостей кожного господарства, тому не забезпечує необхідної точності.

Оцінка ресурсного потенціалу підприємств, що формують підкомплекси, на основі використання економіко-математичної моделі, яка передбачає розрахунок нормативної виручки та виробничих затрат. Така модель дозволяє максимально враховувати економічні та природні умови діяльності конкретного господарюючого суб'єкта. Нормативна грошова виручка розраховується на основі оптимального поєднання галузей, потенційно можливої для сільського господарства врожайності вирощуваних культур (продуктивності тварин), а також частки товарної продукції за кожним її видом та ціни, яка встановлена відповідно до кон'юнктури ринку. Виробничі затрати розраховуються множенням об'єму товарної продукції кожного виду на розрахункову собівартість.

Аналогічно з використанням такої моделі можна розрахувати нормативний прибуток і для інших підприємств, які об'єднані в продуктові підкомплекси. Кінцевим результатом підрахунку оцінення потенціалу стане сума нормативного прибутку та ефективності виробництва [5].

Оскільки головною метою оцінки ресурсного потенціалу є підвищення ефективності його відтворення, то вона (мета) визначає наступні задачі:

- аналіз впливу зміни динаміки умов аграрно-промислового виробництва, а також величини, структури та динаміки зміни виробничих ресурсів та їх продуктивності;

- прогнозування необхідності виробничих ресурсів;

- планування відтворення ресурсів;

- організація процесу виробництва в конкретних умовах;

- ефективне управління всіма видами ресурсів і створення необхідних умов для успішної діяльності суб'єктів господарювання.

Ефективність використання ресурсного потенціалу насамперед залежить від системи факторів, які певним чином впливають на нього. В такій системі розрізняють економічні, організаційні й технологічні фактори впливу. Так, економічні включають інвестиційну, податкову, фінансово-кредитну політику щодо аграрно-промислового виробництва, а також рівень розвитку ринкової кон'юнктури, забезпечення технологічного процесу і співвідношення цін на продукцію та ресурси, які були затрачені на її виробництво.

До організаційних факторів впливу належать: форми власності, структура управління, система відповідальності та зацікавленості у результатах виробництва.

До факторів технологічного впливу відносяться: технології виробництва продукції, кількісне та якісне забезпечення аграрно-промислового виробництва матеріально-технічними засобами, технологічна дисципліна якісного і своєчасного виконання робіт.

Досить важливе значення для ефективності ресурсного потенціалу як підприємств, так і продуктових підкомплексів в цілому, займає система виробничих відносин та інтересів, яка склалася в процесі виробництва, тому що фактично показники використання наявних ресурсів господарюючих суб'єктів залежать як від їх властивостей, так і від діючої системи виробничих відносин на даний період.

ЛІТЕРАТУРА

1. Боднар І.Р. Наслідки фінансової глобалізації для України // Фінанси України - 2009 р. - №8. - 70 с.

2. Глобалізація бізнесу [Електронний ресурс] / Режим доступу:http://www.kiev-diplom.com/80-globalizaciya-biznesu.html.

3. Глобалізація економіки [Електронний ресурс] / Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії. Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Глобалізація_економіки.

4. Карлова І.О. Вплив світових глобалізаційних процесів на економічний розвиток України // Актуальні проблеми економіки - 2008 р. - №11 - С.41-42.

5. Кучерук Т.Г. Реструктуризація виробничого потенціалу в умовах глобалізації: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. економ. наук.: спец. 08.01.01 - «Економічна теорія» / Т.Г. Кучерук. - Донецьк, 2006.

6. Основи економічної теорії: посібник [для студентів вищих навчальних закладів] / За редакцією Мочерного С.В. - К.: Видавничий центр «Академія», 2002. - 427 с. (Альма-матер) С.277.

7. Якубенко С.С. Україна і глобалізаційний простір / С.С. Якубенко [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://intkonf.org/yakubenko-ss-ukrayina-i-globalizatsiyniy-prostir.

Размещено на Allbest.ru