Основні етапи розвитку агрометеорології
Основні ланки аграрного виробництва. Історія розвитку синоптичної метеорології. Географічні відомості про Україну. Функції гідрометеорологічного центру. Методи опрацювання агрометеорологічних даних. Характеристика завдань тваринницького виробництва.
| Рубрика | Сельское, лесное хозяйство и землепользование |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 14.03.2011 |
| Размер файла | 521,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Міністерство аграрної політики України
Реферат
З предмету: «Агрометеорологія»
На тему: «Основні етапи розвитку агрометеорології»
План
- Вступ 3
- 1. З ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ СИНОПТИЧНОЇ МЕТЕОРОЛОГІЇ 6
- 2. Дослідження території України 8
- 3. Український гідрометеорологічний центр 12
- Література 18
Додаток 19
Вступ
Агрометеорологія - наука, що вивчає метеорологічні, кліматичні та гідрологічні умови у їх взаємодії з об'єктами та процесами сільськогосподарського виробництва. Агрометеорологія (сільськогосподарська метеорологія) як прикладна наука входить до складу метеорологічної науки.
У процесі розвитку агрометеорології на межі геофізичних, географічних, біологічних та сільськогосподарських наук виділились окремі її розділи як самостійні галузі наукових знань: загальна агрометеорологія, агрометеорологія, агрокліматологія, агрогідрологія, зоометеорологія.
Завдання агрометеорології визначаються вимогами ведення сільського господарства, його інтенсифікації шляхом механізації, меліорації земель, селекції високопродуктивних сортів культурних рослин.
До програми дисципліни „Агрометеорологія” входять основні питання агрометеорології та агрокліматології. У процесі вивчення дисципліни студенти повинні опанувати основні методи опрацювання агрометеорологічних даних.
Виникнення сільськогосподарського виробництва відбулося на ранніх етапах розвитку людського суспільства і на сьогоднішній день - це потужна галузь створення матеріальних благ.
У наш час сільське господарство є складною, цілісною і, в першу чергу, біологічною системою відтворення енергії за участі природних, соціальних, економічних і технічних чинників. Основними об'єктами сільського господарства, на які спрямована діяльність людини, є ґрунт, зелена рослина і домашня тварина.
Сучасне сільське господарство складається з двох основних взаємопов'язаних галузей - рослинництва і тваринництва, які забезпечують людину продуктами харчування, а промисловість - сировиною.
Рослинництво - це галузь, що займається, на основі головного засобу сільськогосподарського виробництва - ґрунту, вирощуванням культурних рослин. Тільки зелена рослина здатна утворювати органічні речовини з неорганічних під дією енергії Сонця, які є основою існування всього живого на Землі.
Основним завданням рослинництва є зростання кількості і якості продукції на основі збереження і раціонального використання земельних ресурсів, захисту ґрунту від ерозії, впровадження найпродуктивніших сортів і гібридів сільськогосподарських культур, удосконалення технології вирощування тощо.
Тваринницьке виробництво базується на розведенні і використанні домашніх тварин. Тваринництво включає ряд підрозділів: скотарство (розведення великої рогатої худоби), свинарство, вівчарство, конярство, птахівництво, бджільництво, розведення риби, хутрове звіринництво та ін.
Основним завданням тваринництва є зростання виробництва м'яса, молока та інших видів продукції на основі підвищення продуктивності тварин, зростання поголів'я, ефективності використання кормів, поліпшення умов утримання тварин, вдосконалення племінної роботи, механізації та автоматизації праці та впровадження сучасних технологій.
Сільськогосподарське виробництво має наукову основу. Питаннями вирощування рослин і іншими, пов'язаними з цим, процесами, в широкому розумінні, займається агрономія. Наукою, яка забезпечує функціонування та розвиток тваринництва, є зоотехнія.
Сільськогосподарські науки тісно пов'язані з біологією, хімією, географією та іншими галузями людських знань, взаємодія між якими дала початок самостійним напрямкам у науці, таким як агрометеорологія, сільськогосподарська ентомологія та ін.
Особливо важливим завданням аграрної науки є розробка таких способів ведення господарства, які б не завдавали шкоди природі, а навпаки, покращували довкілля. Сільське господарство повинно стати однією з ланок охорони природи.
Великий вклад у розвиток науки про сільське господарство внесли А.Т. Болотов, В.В. Докучаєв, Д.М. Прянишников, М.І. Вавілов, П.М. Кулешов, Г.О. Богданов та ін. Широко відомі прізвища видатних вчених-селекціонерів - І.В. Мічуріна, Л.П. Симиренка, П.П. Лук'яненка, В.М. Ремесла, Ф.Г. Кириченка, М.В. Цицина, В.С. Пустовойта, М.Ф. Іванова та інших, які створили високопродуктивні сорти культурних рослин та породи домашніх тварин.
Курс "Основи сільського господарства" охоплює основні ланки аграрного виробництва і включає наступні розділи: ґрунтознавство, землеробство, агрохімію, власне рослинництво (рільництво), овочівництво, плодівництво і тваринництво. Важлива роль сільськогосподарського виробництва в житті суспільства, тісний зв'язок аграрної науки з природничими, а також велика виховна роль праці на землі зумовили те, що в школі вже тривалий час приділяють серйозну увагу практичному і теоретичному вивченню сільськогосподарського виробництва.
1. З ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ СИНОПТИЧНОЇ МЕТЕОРОЛОГІЇ
синоптичний аграрний метеорологія
Прогнози погоди складаються методами синоптичної метеорології. Синоптична метеорологія (від грец. синоптикус - здатний усе оглянути), - це розділ метеорології, що вивчає атмосферні процеси, які визначають умови погоди і її зміни з метою розробки методів прогнозу погоди.
Перші спроби передбачення погоди, засновані на місцевих ознаках, відносяться до глибокої стародавності. Звичайно, такою «вигідною» справою займалися чаклуни, шамани, знахарі, жерці, тобто люди у своєму оточенні талановиті і спостережливі. Передаючи знання і досвід своїм послідовникам, вони помічали які місцеві ознаки (вітер з боку дерева, вкритого мохом - до похолодання, не випала зранку роса на траву - до утворення туману, зміна вітру - перед сильним дощем і т.д.) означають той чи інший стан погоди. Були в їхніх пророкуваннях і помилки, але їх списували на волю богів, яким поклонявся даний народ.
У 350 р. до н.е. давньогрецький філософ і вчений Аристотель одним з перших науково обґрунтував і написав логічний трактат «Метеорологіка».
Після винаходу в XVII столітті барометра, робилися спроби передбачення погоди по зміні атмосферного тиску в даному пункті, але одиничні дані не давали загальної картини для аналізу процесів, що протікають в атмосфері. Першу спробу створення прогнозних карт почав у 1826 р. німецький учений Г.В. Брандес. Але тільки винахід телеграфу створив передумови для широкого розвитку синоптичного методу і дозволив створити службу погоди. Практичним поштовхом до цього послужила бура 14 лютого 1854 р., під час якої в Балаклавській бухті загинуло багато кораблів англо-французького флоту, що діяв на Чорному морі в період Кримської війни (1853-1856р.).
Французький учений Урбен Жан Жозеф Левер'є астроном, член Паризької АН, який усе життя займався небесною механікою, питаннями стійкості Сонячної системи. Будучи до цього моменту директором Паризької обсерваторії, простежив переміщення цієї бурі в Європі за даними спостережень, що малися, і прийшов до висновку, що її можна було вчасно передбачити за умови обміну даними спостережень між різними країнами.
У Головну фізичну обсерваторію в Петербурзі метеорологічні телеграми почали надходити в 1856 р., а в 1872 р. у Росії під керівництвом М.А. Рикачова почалось видання щоденного бюлетеня погоди. Перше штормове попередження по Балтійському морю було дано 10 жовтня 1874 р.
Ще до організації служби погоди Г.В. Дове (1837) у Німеччині прийшов до висновку, що зміни погоди в помірних широтах пояснюються послідовною зміною полярних і екваторіальних потоків повітря і що усі атмосферні рухи мають вихровий характер.
У 60-х рр. англійський учений віце-адмірал Р. Фіцрой, той самий що очолював океанографічну експедицію на кораблі «Бігль», у якій брав участь Ч. Дарвін; під час цієї експедиції були зроблені зйомки берегів Патагонії, Вогненної Землі і Магелланової протоки. Розвиваючи погляди Дове, Фіцрой довів, що, в атмосфері помірних широт завжди виявляються перемежовані течії полярного і тропічного повітря, на межах між який виникають циклони.
У 20-і роки XX в. Норвезькі учені В. Беркнес, Т. Бержерон і ін. більш точно сформулювали уявлення про повітряні маси й атмосферні фронти, запропонували схеми еволюції циклонів і антициклонів і розвинули хвильову теорію циклогенезу. Циклогенез - це процес виникнення і розвитку циклона. Антициклогенез - це процес виникнення і розвитку антициклона.
Подальший розвиток синоптичної метеорології відбувався під знаком впровадження в синоптику аналізу аерологічних спостережень, що стали можливими після винаходу радіозонда, перша конструкція якого була запропонована П.А. Мол чановим у 1930 р. Наприкінці 40 - початку 50-х рр. зростання аерологічної мережі і збільшення висоти підйому радіозондів дозволили збагатити синоптичну метеорологію новими уявленнями, зокрема про струменеві течії. З 50-х рр. також інтенсивно розвивалися методи опису і прогнозу атмосферних процесів за допомогою складання і чисельного рішення рівнянь атмосферної гідротермодинаміки.
У 60-і рр. почався новий етап розвитку синоптичної метеорології - 28 лютого 1967 р. запущено першого метеорологічного супутника. На базі гідродинамічної теорії і чисельних методів аналізу, прогнозу полів тиску, температури і вітри виявилося можливим перейти до розгляду атмосферних процесів у цілому, у масштабі всієї планети (Дж. Смагоринський і ін., США) і чисельному короткостроковому а також довгостроковому прогнозу загального характеру погоди для великих територій.
І нарешті 90-і рр. подарували синоптичній метеорології персональні комп'ютери з їхньою мобільністю і світовою метеорологічною мережею. Це дозволяє сучасним метеорологічним службам значно підвищити наочність, якість і оперативність прогнозів погоди.
2. Дослідження території України
Ще у 1788 р. один із засновників вітчизняної агрономії Комов І.М. писав у книзі “Про землеробство”, що “… землеробство із високими науками тісний зв'язок має … і само воно є не щось інше, як частина фізики дослідної, тільки всіх корисніша”.
Перші географічні відомості про Україну належать стародавнім грекам. Так, Геродот (бл. 484 - бл. 425 рр. до н. е.) описав природні умови півдня України і життя скіфів, які заселяли цю територію. Цю територію описував також Гіппократ (460-370 рр. до н. е.). Описи півдня України наводять у своїх працях видатні античні географи Страбон (66 р. до н. е. - 20 р. н. е.)„ Птолемей (90 - бл. 160 рр.), римський натураліст Пліній Старший (23-79 рр.). Україна згадується в описах візантійських та арабських мандрівників у Х ст.
Важливі відомості географічного змісту містяться в літописах Київської Русі, зокрема "Повісті минулих літ". Тут називаються географічні об'єкти України, описуються природні явища.
У Київському літописі 1187 р. вперше згадується і назва Україна на означення Переяславської, Київської і Чернігівської земель.
Перші карти української території були видані в Європі у 1482 р. разом з "Географією" Клавдія Птолемея і перевидавались багато разів.
У 1650 р. французький інженер і військовий картограф Г. Л. де Боплан видав книжку "Опис України". У ній зазначалось, що Україна займає територію "від меж Московії до Трансільванії". Там же містилися карти України, виготовлені на основі топографічних знімань. Карти Г. Л. де Боплана були досить детальними, тому перевидавалися в XVII ст. і в першій половині XVIII ст.
У дальшому розвідуванні природних умов і ресурсів України мали значення відкриття Г. Капустіним родовищ кам'яного вугілля в Донбасі (1721 р.), вивчення родовищ залізних руд в долині р. Саксагані академіком Академії наук і мистецтв у Петербурзі В. Зуєвим (1781-1782рр.) і його ж опис природних умов, населення і господарства Лівобережної України і Причорномор'я. В 1793-1794 рр. Україну досліджували експедиції академіків П. Палласа та І. Гюльденштедта, які вивчали грунти, рослинність, тваринний світ.
Значний внесок у вивчення географії країни зробили вчені Київського, Львівського, Одеського, Харківського університетів. У 1873 р. в Києві було створено Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, до якого ввійшли такі відомі представники української інтелігенції, як Г. Ґалаґан, В. Антонович, Ф. Вовк, М. Драгоманов, П. Житецький, М. Лисенко та ін. Одним із засновників і керівників його був видатний етнограф і географ П. Чубинський, відомий тепер і як автор тексту національного гімну "Ще не вмерла Україна". Експедиція під його керівництвом досліджувала Україну, результати були видані під назвою "Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край" (1872-1878 рр.).
У вивченні природних умов України, зокрема й" рельєфу і геологічної будови, клімату, грунтів і рослинності, значну роль відіїрали дослідження таких відомих природознавців, як II. Броунова, В. Докучаєва, О. Карпінського, О. Воєйкова, А. Краснова, Г. Танфільєва та ін.
У 1918р. в Києві було засновано Академію наук України, вчені якої досліджували природні умови і ресурси, господарство і населення нашої держави. Засновником і першим президентом Академії наук України був академік В. Вернадський (1863-1945), який розвинув вчення про біосферу, про роль живої речовини в житті Землі; його праці відіграли важливу роль у розвитку геохімії, охорони природи, ландшафтознавства, палеогеографії. Він очолював комісію з вивчення природних багатств України. Одним із засновників Академії наук України був також географ і геолог П. Тутковський - професор Київського університету. Він розробив першу схему природно-географічного районування України, видав підручник "Загальне землезнавство". До основних елементів кожного з виділених ним на території України краєвидів П. Тутковський включав також сільське господарство, побут.
Одним із засновників наукової фізичної та соціально-економічної географії в Україні був академік С. Рудницький (1877-1937). Йому належать наукові праці з геоморфології, історичної і політичної географії, картографії, краєзнавства, загального землезнавства, фізичної географії України, антропогеографії. С. Рудницький був радником в уряді Західноукраїнської Народної Республіки з економіко-географічних та політико-географічних питань. У 1927р. він заснував Український науково-дослідний інститут географії і картографії у м. Харкові, провів експедиційні дослідження на території Наддніпрянщини, Донецької височини, Волині. С. Рудницький мріяв створити багатотомні праці з географії України. На жаль, у 1933р. вчений був заарештований і бездоказово засуджений, а в 1937 р. розстріляний. Реабілітували видатного українського географа посмертно.
Яскравим продовжувачем діяльності С. Рудницького був голова географічної комісії при НТШ В. Кубійович. Професор Кубійович у 30-х роках XX ст. видав дві фундаментальні праці з географії України - "Атлас України і суміжних країв" (1937) і "Географія українських і суміжних земель'" (1938). Виїхавши у 40-і роки XX ст. до Франції (Сарсель), він видав десятитомну "Енциклопедію українознавства".
Академік І. Висоцький (1865-1940) - різнобічний вчений: географ, ґрунтознавець, геоботанік, лісознавець, агроном. Він обгрунтував схему природно-географічного районування Східноєвропейської рівнини. Його учнем і послідовником був академік П.Погребняк (1900-1976) - відомий грунтознавець, лісознавець, еколог, фізико-географ. Він розробив наукові основи дослідження лісів України, охорони її природи. Його праця «Основи лісової типології» перекладена багатьма мовами.
Академік Б. Срезневський (1857-1934) проводив наукові дослідження з синоптичної метеорології, агрометеорології, кліматології України. Ним розроблена схема кліматичного районування України, він займався вивченням впливу метеорологічних чинників на здоров'я людини. Академік Й. Косоногов (1866-1922) вивчав метеорологічні явища, процеси в атмосфері, сонячну радіацію, її інтенсивність протягом року і за сезонами, вплив теплового режиму і вологості на ріст і розвиток сільськогосподарських культур. Академік В. Бондарчук (1905-1993) - відомий геолог, геоморфолог, палеогеограф, автор описів краєвидів України, праць про корисні копалини нашої країни. Досліджував Полісся і Причорномор'я, Українські Карпати і Наддніпрянщину, Донецьку височину, видав книжки з геології для вчителів.
Академік К. Воблий (1876-1947) - один із засновників Української енциклопедичної географії - досліджував історію народного господарства, розвиток і розміщення продуктивних сил України, розробив схему її економічного районування.
Для дослідження природних умов і ресурсів України, населення і господарства, їх картографування, проблем природокористування і охорони природи в 1964 р. при Інституті геологічних наук Академії наук України був створений Сектор географії. Пізніше він був перетворений у Відділення географії, а в 1991 р. на його основі був створений Інститут географії Національної академії наук (НАН) України - головна академічна установа в галузі географічних досліджень у нашій державі. Всіх географів України об'єднує Українське Географічне товариство, що існує з 1964 р. (з 1947 р. - Український філіал ГТ СРСР).
У 60-90-х рр. XX ст. в Україні виконано великі за обсягом і значні за результатами дослідження її геологічної будови, підземних вод, корисних копалин, клімату, поверхневих вод Чорного і Азовського морів, водних ресурсів, ґрунтового покриву, заповідних територій, рекреаційних ресурсів, складено відповідні карти. Досягненнями українських географів є створення Атласу природних умов і природних ресурсів України, багатотомної серії з природи України (геологія і корисні копалини, клімат, моря і внутрішні води, грунти, рослинність і тваринний світ, ландшафти і фізико-географічне районування). Найповніші географічні дані про природу нашої держави наводяться в трьохтомній "Географічній енциклопедії України" (1989-1993 рр.), яку видано вперше.
За роки незалежності в царині вітчизняної географії активно працюють проф. Заставний Ф.Д., Жупанський Я.І., Руденко Л.Г., Топчієв О.Г., Пістун М.Д., Шаблій О.І., Шищенко П.Г., Пащенко В.М. та ціла низка ін., хто всебічно і комплексно вивчають географію України.
3. Український гідрометеорологічний центр
Відділ агрометеорології є структурним підрозділом Центру аналізу, прогнозування гідрометеорологічних умов і забезпечення Українського Гідрометцентру, очолюється начальником відділу. У відділі працює 20 спеціалістів агрометеорологів,більшість із них має досвід роботи у відділі більше 10 років.
Структурно відділ складається з 3-х секторів:
· Сектор прогнозування по Україні
· Сектор прогнозування по Київській області
· Сектор агрометрежиму
Основними завданням відділу є:
4. дослідження та оцінка закономірностей формування метеорологічних і кліматичних умов сільськогосподарського виробництва в географічному розрізі і в часі;
5. кількісна оцінка впливу метеорологічних факторів на розвиток, стан і продуктивність сільськогосподарських культур;
6. прогнозування урожаю основних сільськогосподарських культур;
7. оперативне забезпечення агрометеорологічною інформацією сільськогосподарського виробництва;
8. обґрунтування розміщення нових сортів і гібридів сільськогосподарських культур і обґрунтування засобів найбільш повного використання ресурсів клімату для підвищення продуктивності землеробства;
9. обґрунтування диференційованого застосування агротехніки у відповідності зі сформованими й очікуваними умовами погоди, з урахуванням механізації і хімізації сільськогосподарського виробництва.
Для вирішення зазначених завдань та удосконалення методів і засобів досліджень на основі науково-технічного прогресу, відділ агрометеорології вивчає вимоги об'єктів сільського господарства до метеорологічних умов і встановлює кількісні зв'язки між цими умовами і процесами росту, розвитку і формування врожаю сільськогосподарських рослин. Це дає можливість за агрометеорологічними та агрокліматичними даними оцінювати ступінь сприятливості погоди і клімату для перезимівлі і формування урожаю сільськогосподарських культур, судити про необхідність меліорацій і агротехнічних заходів для одержання заданого врожаю і т.п.
Інформація про виникнення та розвиток посух, їхньої інтенсивності й охоплення території важлива для сільськогосподарських органів і є основою для прийняття різних управлінських і господарських рішень щодо пом'якшення наслідків посух, мінімізації збитку від них, причому можливо більшої завчасності. Вона дає можливість в період до сівби скорегувати структуру посівних площ (наприклад, збільшити площі засухостійких культур і сортів), або орієнтувати господарства на застосування вже на початкових етапах вологозберігаючих технологій і т.і.
Відділ агрометеорології є структурою, яка володіє найбільш повною інформацією про стан посівів та поточні агрометеорологічні умови вирощування сільськогосподарських культур і має змогу адекватно і об'єктивно оцінити майбутній урожай основних сільськогосподарських культур. Відділ отримує і оброблює інформацію зі 145 метеорологічних станцій, що мають агрометеорологічний розділ робіт і проводять спостереження на репрезентативних полях в районах своєї діяльності за основними сільськогосподарськими культурами, що є пріоритетними в конкретному регіоні. У Функції відділу входить:
- Забезпечення органів державної влади, МінАПК, організацій, відомств сільськогосподарського напрямку агрометеорологічними матеріалами:
· декадними агрометеорологічними бюлетенями по Україні і Київській області;
· агрометеорологічними прогнозами, в т.ч. врожаю та валового збору с/г культур;
· оглядами агрометеорологічних умов вирощування с/г культур та їх зимівлі;
· агрокліматичними довідниками по території України, областей, районів;
· агрометеорологічними щорічниками по території України і Київської області;
· спеціальними інформаціями про аномальні умови росту і розвитку с/г культур;
· результатами наземних обстежень і агрометеорологічними характеристиками умов вегетації, перезимівлі озимих культур, багаторічних трав, плодових дерев тощо;
· інформацією про опади, запаси вологи, рівні залягання ґрунтових вод, сніговий покрив, температуру ґрунту на глибині залягання вузла кущіння, прогрівання орного шару ґрунту у весняний період, накопичення ефективного тепла тощо. і агрометеорологічних умов і прогнозів врожаю сільськогосподарських культур.
Відділ має банк даних режимних і науково-оперативних агрометеорологічних матеріалів.
Так, за останніми даними агрометеорологічні умови формування урожаю пізніх сільськогосподарських культур, що склалися в Україні:
Починаючи з другої половини липня по теперішній час у більшості областей України спостерігається аномально високий температурний фон. Середні добові температури повітря в основному перевищують норму на 5-10°, у крайніх північно-східних районах - на 11- 12° і досягають +25-28?, в окремі дні - +30-32?.
Максимальна температура повітря за вказаний період у центральних, південних та східних областях протягом 35-40 днів перевищувала +30°, упродовж 10-22 днів - +35°. На території східних, північно-східних, південних, місцями центральних областей упродовж 2-8 днів максимальна температура повітря досягала або перевищувала + 40-41°.
Кількість опадів за вказаний період у східних, південних, центральних областях в основному не перевищила 2-10 мм, лише в окремих районах Київської, Чернігівської, Сумської та Харківської областей у третій декаді липня пройшли сильні дощі переважно у вигляді злив, однак на фоні високих температур повітря ефективність опадів була низькою, а розподіл навіть на території однієї області - вкрай нерівномірним.
Запаси продуктивної вологи у метровому шарі ґрунту під соняшником та кукурудзою понизилися до незадовільних значень і не перевищують 20-30% середніх багаторічних значень, на багатьох площах метровий шар ґрунту сухий зовсім.
Починаючи з кінця липня майже щодня відмічаються суховійні явища - вологість повітря знижується до критичних меж, що обумовлює порушення водного балансу рослин і масове в'янення. Тривалі високі температури повітря спричиняють передчасне припинення вегетації рослин.
Аномальні умови для формування урожаю всіх сільськогосподарських культур, в тому числі і пізніх, склалися на території Сумської та Чернігівської областей, де упродовж літніх місяців температура повітря була такою ж, а часом вищою, ніж на півдні. Дозрівання пізніх с.-г. культур (кукурудзи та соняшнику) на території цих областей відбулося на 3-4 тижні раніше середніх багаторічних строків.
На території західних областей, де також спостерігався підвищений температурний фон, але значно нижчий, ніж на решті території, кількість опадів, хоча і нерівномірних, була близькою до норми, умови для вегетації і формування урожаю кукурудзи складалися цілком сприятливо.
Таким чином, внаслідок тривалої дії аномально високих температур повітря та ґрунту у липні та на початку серпня 2010 року агрометеорологічні умови для формування урожаю соняшнику та кукурудзи значно ускладнилися в областях, де зосереджені найбільші посівні площі цих культур. З'явилася тенденція до зменшення урожаю за рахунок передчасного припинення вегетації та засихання рослин.
Зважаючи на те, що на початок серпня на більшості посівів кукурудза та соняшник (переважно ранніх строків сівби) сформували качани та кошики, які мають задовільну наповненість зерном та насінням, значного зниження урожайності соняшнику та кукурудзи не очікується.
За агрометеорологічними розрахунками урожайність соняшнику у нинішньому році в Україні можне скласти близько 14,5 ц/га, валовий збір - близько 6 млн. тонн, урожайність кукурудзи - 41,7 ц/га, валовий збір - близько 10 млн. тонн.
Найближчими днями характер погоди в Україні майже не зміниться - у більшості областей утримається спека з температурою повітря - від +34 до +42°, лише у західних областях -+26-32°.
Література
1. Гнап А.К., Рохманов М.Я. Механіка та молекулярна фізика: Навч. посібник / Харк. нац. аграр. ун-т, 1999. - 226 с.
2. Гнап А.К., Рохманов М.Я. Електрика та магнетизм / Навч. посібник. - Харк. нац. аграр. ун-т, 1999. - 175 с.
3. Гнап А.К., Рохманов М.Я. Оптика та атомна фізика / Навч. посібник / Харк. нац. аграр. ун-т, 1999. - 139 с.
4. Гнап А.К., Рохманов М.Я. Технічна механіка: Підручник / Харк. нац. аграр. ун-т, 2003. - 200 с.
5. Образцова З.Г. Лісова метеорологія: Навч. посібник/ Харк. нац. аграр. ун-т, 2003. - 108 с.
6. Рохманов М.Я., Онищенко В.В., Онищенко Н.О. Фізика: Зб. тестових завдань. - Навч. посібник /Харк. нац. аграр. ун-т, 2007. - 130 с.
7. Полевой А.Н. Сельскохозяйственная метеорология. - М.: Гидрометеоиздат, 1992
8. Руднев Г.В. Агрометеорология - Л.: Гидрометеоиздат, 1973
9. Синицина Н.И., Гольцберг И.А., Струнников Э.А. Агроклиматология - Л.: Гидрометеоиздат, 1973
10. Проценко Г.Д. Агрометеорологія. Методичні вказівки до вивчення дисципліни і виконання лабораторних робіт та плани семінарських занять. К.: КДУ, 1985
11. Руководство по составлению агрометеорологических прогнозов - Л.: Гидрометеоиздат, 1962.
12. Офіційний сайт Український гідрометеорологічний центр - http://meteo.com.ua/agro/a_review
Додаток
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Роль та основні напрями розвитку свинарства в Україні. Організація виробництва свинини. Коротка організаційно-економічна характеристика СК "Перемога". Розрахунок ефективності виробництва свинини на підприємстві. Аналіз фінансового стану організації.
курсовая работа [172,3 K], добавлен 17.11.2013Народногосподарське значення виробництва соняшника. Тенденції розвитку ринку соняшника в Україні. Економічна ефективність виробництва соняшнику, її показники, методика визначення. Умови і рівень розвитку сільськогосподарського виробництва в господарстві.
дипломная работа [176,5 K], добавлен 15.12.2013Аналіз науково-технічного та кадрового забезпечення аграрної науки. Структура фінансування інновацій в сільськогосподарському секторі, невідповідність отриманих ресурсів потребам товаровиробників. Напрями розвитку наукової інфраструктури аграрного ринку.
статья [87,8 K], добавлен 11.09.2017Розгляд наукових основ організації виробництва соняшнику. Характеристика діяльності ФГ "Максим" Генічеського району Херсонської області, знайомство з напрямками розвитку виробництва соняшнику. Макуха як цінний корм для сільськогосподарських тварин.
дипломная работа [140,1 K], добавлен 14.01.2014Історія козівництва, його сучасні здобутки і тенденції розвитку в культурі сільськогосподарського виробництва світу. Високі адаптивні властивості та наявністю природно-економічних умов для розвитку галузі. Особливості годівлі кіз та умов їх утримання.
презентация [3,6 M], добавлен 23.09.2014Показники економічної ефективності виробництва сої і методика їх визначення. Напрями інтенсифікації розвитку сільськогосподарських підприємств. Впровадження комплексної механізації виробничих процесів. Динаміка розвитку та підвищення виробництва зерна.
курсовая работа [88,4 K], добавлен 08.08.2015Стан, проблеми та перспективи інноваційного розвитку аграрного сектору України. Особливості концепції реформ і удосконалення аграрної освіти та науки. Основні стратегічні та пріоритетні напрями розвитку та результати міжнародної діяльності в сфері АПК.
курсовая работа [38,6 K], добавлен 24.03.2011Поняття високоолеїнового соняшнику та його значення для споживачів. Дослідження сучасного стану виробництва соняшнику в світі. Умови розвитку виробництва та формування ефективності. Перспективи нарощування виробництва високоолеїнового соняшнику.
статья [165,5 K], добавлен 07.02.2018Головні етапи та напрямки процесу зародження та розвитку цукробурякового виробництва на українських землях у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Вплив на нього кризи останніх років у сільському господарстві України, а також шляхи вирішення проблем.
статья [20,3 K], добавлен 14.08.2017Дослідження географії виробництва молока. Природні та соціально-економічні чинники розвитку м'ясо-молочного тваринництва в світі. Кобиляче, овече та верблюже молоко. Молочне скотарство, регіональні особливості розвитку. Найбільші експортери продукції.
курсовая работа [45,4 K], добавлен 04.03.2014
