Ефективне землекористування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ефективне землекористування

У нашому випадку модель контурно-меліоративної організації території має подвійний смисл: описувальний і нормативно-конструктивний, тобто на основі аналізу процесів (факторів), які впливають на використання й охорону земельних угідь сільськогосподарського призначення, складається уявлення (каркас) про організацію території, що забезпечить високий рівень використання та охорони земель. У зв'язку з цим модель включатиме такі основні частини: землекористування меліоративний управління

а) фактори, які впливають на організацію території агроландшафтів в умовах прояву водної та вітрової ерозій;

б) принципи контурно-меліоративної організації території сільськогосподарських угідь при складанні проектів землеустрою;

в) принципи оптимізації складу й співвідношення земельних угідь;

г) методичні рекомендації щодо формування збалансованих і стійких агроландшафтів;

ґ) фрагменти формування стійких агроландшафтів при контурно-меліоративній організації території.

Отже, модель повинна відображати такі характеристики функціонуючої системи землеволодінь та землекористувань:

екологічні -- стан земельних ресурсів землекористування порівняно з навколишнім природним середовищем;

економічні -- продуктивність і економічна ефективність землекористування;

соціальні -- рівень соціального розвитку сільської місцевості та демографічна ситуація.

Крім того, модель визначає тенденції розвитку і закономірності, що відображають причинно-наслідковий зв'язок між явищами й характеризує перебіг певних процесів у суспільстві або природі за допомогою показників, при яких можна визначити рівень її функціонування.

Модель сталого розвитку землекористування повинна ґрунтуватися на таких принципах, як:

Постійне зростання ефективності землекористування шляхом екологічної інтенсифікації виробництва;

Нормативно-правове забезпечення землекористування. Кожен землевласник і землекористувач повинен мати чітко визначені права й обов'язки, які б давали їм змогу самостійно забезпечувати високу ефективність та екологічність землекористування. Це, насамперед, право володіння, користування і розпорядження землею.

Відповідальність. Землевласник (землекористувач) несе повну відповідальність за раціональне й ефективне використання земельної ділянки за цільовим призначенням, її збереження та охорону без порушення екологічних вимог.

Раціональний землеустрій земельної ділянки землекористувача. Цей принцип передбачає організацію території, розробку і винесення на місцевість науково обґрунтованого проекту використання земельної ділянки, виходячи із бізнес-плану та її потенціальних можливостей;

Соціальна спрямованість землекористування. Ефективне й екологічне використання земельних ділянок має сприяти поліпшенню умов праці та проживання людей, їхньому здоровому відтворенню;

Державний контроль за землекористуванням екологізацією виробництва, охороною земель. Цей принцип передбачає вдосконалення та демократизацію контролю за землекористуванням, його матеріально-технічним забезпеченням, чітке визначення функцій державних органів і товаровиробників з організації екологічного й ефективного виробництва та органів, які здійснюють контроль за екологізацією виробництва;

7. Екологічність управління землекористуванням. Усі вимоги землевласників і держави до землекористувачів повинні бути екологічно обґрунтованими, безпечними при землекористуванні, сприяти захисту навколишнього природного середовища, поліпшенню його стану.

Моделі організації території окремих сільгосппідприємств та фермерських господарств наведено на рисунках 4.19--4.23.

Прогресуюче погіршення якісного стану земель, зниження родючості ґрунтів створюють реальну загрозу кризи виробництва сільськогосподарської продукції, особливо екологічно чистих продуктів харчування. Надійним засобом підвищення продуктивності землеробства є здійснення на національному рівні комплексу невідкладних заходів щодо структурної перебудови землекористування, вдосконалення системи охорони земель, насамперед сільськогосподарського призначення, на основі виваженої програми дій, яка опиралася б на узагальнення результатів наукових досліджень у галузі економіки, екології та права.

В умовах широкомасштабного здійснення земельної реформи на території сільськогосподарських підприємств України відбулися значні перетворення, які змінили організаційно-правові та організаційно-територіальні форми власності на землю і господарювання на ній, земельні відносини, порушили організацію виробництва й управління ним, знизили ефективність використання земельних та інших ресурсів. У результаті земельних перетворень істотно збільшилася кількість сільськогосподарських та інших землеволодінь і землекористувачів, порушилися межі, площі й організація території.

Крім того, в межах новостворених сільськогосподарських підприємств з'явилися значні площі земель, що потребують особливого режиму та умов використання, мають обмеження і земельні сервітути.

Досвід нашої держави й практика зарубіжних країн показують, що реальним механізмом наведення порядку у використанні земель, регулюванні земельних відносин і перевпорядкуванні території існуючих та новостворених сільгосппідприємств може бути тільки землеустрій, у процесі якого розв'язуються правові, соціально-економічні, екологічні й головне -- економічні завдання. Тому всі дії, пов'язані з перерозподілом земель, створенням нових землеволодінь і землекористувань, організацією використання та охорони земель, слід здійснювати тільки в порядку землеустрою, на основі проектів землевпорядкування території з відповідним економічним і ґрунтово-екологічним обґрунтуванням.

На сучасному етапі земельної реформи у зв'язку з реструктуризацією колишніх та створенням нових агроформувань ринкового типу виникає проблема оптимізації структури но-востворених землекористувань. Тобто вилучення із складу ріллі найбільш деградованих і малопродуктивних земель, збільшення площ природоохоронних угідь -- природних кормових, лісів, ландшафтно-стабілізуючих об'єктів (заповідники, національні парки, природні території). Ці заходи можна здійснити при розробці проектів землеустрою на еколого-ландшафтній основі та на основі агроекономічної оцінки останніх. Причому зазначені проекти повинні розв'язувати такі питання, як:

організація території земельних часток (паїв) при складанні схем поділу земель колективної власності;

агроекологічна організація території новостворених агро-формувань ринкового типу;

організація території сівозмін, полів (окремих типів агро-ландшафту);

освоєння еколого-ландшафтних систем землеробства при кмот.

Особливо прикро, що при розробці проектів землеустрою не проводять агроекологічної, ґрунтово-агроекологічної оцінки проектів землеустрою. Нами запропоновані деякі методичні підходи, спрямовані на розв'язання цих питань. Оскільки в проектах землеустрою земельних ділянок (паїв), які передаються у приватну власність, подано тільки площі угідь (за видами), ефективність проектного рішення визначають за коефіцієнтом екологічної стабільності агроландшаф-ту, який розраховують за формулою:

Розрахунок ефективності контурно-меліоративної організації новостворених агроформувань ґрунтується на госпрозрахунковому підході. Запроектований комплекс протиерозійних заходів оцінюють за показниками загальної (абсолютної) та порівняльної ефективності. Показник загальної ефективності (Е„), що складається з економічної та екологічної, обчислюють як відношення приросту сумарного прибутку (ДП), який зумовлюється капітальними вкладеннями на введення ґрунтозахисних заходів, до їхньої величини (К):

Економічний ефект визначають за приростом прибутку, а екологічний за величиною відвернутих втрат від функціонування ґрунтозахисного комплексу. Показник загальної ефективності використовують для оцінки як окремих груп проектних заходів, так і їхнього комплексу, і він не повинен перевищувати нормативний.

Порівняльну ефективність визначають зіставленням приведених витрат по кожному розробленому варіанту, що дасть змогу вибрати із них найбільш економічний. Розрахунок порівняльної ефективності передує розрахунку загальної ефективності, яку обчислюють для головного варіанта.

Порівняльну економічну ефективність розраховують для оцінки варіантів проектних рішень за двома основними показниками:

економією сукупних експлуатаційних витрат та капітальних вкладень, які приведені до річних показників, з урахуванням фактора часу;

максимумом чистого економічного ефекту. Перший показник використовують за умови однакового ступеня захищеності території від заходів, які проектують. Витрати визначають за такими групами заходів:

освоєння нових і поліпшення раніше оброблюваних земель;

впровадження комплексу протиерозійних заходів; впровадження організаційно-господарських заходів. Перша група містить капітальні вкладення і витрати на всі види проектних трансформацій та меліоративних поліпшень, рекультивацію і включення земель до сільськогосподарського обігу, а також на докорінне й поверхневе поліпшення угідь. Кошторисну вартість здійснення цих заходів визначають за вже розробленими проектами або їхніми аналогами, укрупненими нормативами. Витрати на всі види робіт, які виконує окреме сільгосппідприємство, розраховують за їхньою собівартістю. Капітальні вкладення на впровадження комплексу протиерозійних заходів включають:

вартість придбання нової протиерозійної техніки (знаряддя) порівняно з наявною сільськогосподарською технікою в сільгосппідприємстві;

вартість розробки проекту, авторського нагляду, створення та догляду за захисними лісонасадженнями.

Здійснення організаційно-господарських заходів не потребує значних капіталовкладень, які складаються з вартості розробки й винесення в натуру проекту внутрішньогосподарського землеустрою, а також авторського нагляду за його впровадженням.

До поточних експлуатаційних витрат відносять додаткові витрати на утримання основних фондів протиерозійного призначення, а також витрати, створені за рахунок зниження норм виробітку машинно-тракторними агрегатами при використанні протиерозійних засобів обробітку сільськогосподарських угідь, та витрати, пов'язані із збиранням урожаю, транспортуванням, переробкою й запроектованим його приростом.

Сучасна державна система управління у сфері раціонального використання та охорони земель має галузевий характер. Крім того, вона недостатньо збалансована між міністерствами й відомствами, які створюють управління земельними ресурсами відповідно до функцій землі та соціальних, економічних, екологічних і технічних пріоритетів. За радянських часів провідну роль в управлінні земельними ресурсами "взяло" на себе Головне управління землекористування та землеустрою.

Міністерства сільського господарства. Таке управління землями всіх задовольняло, оскільки власність (у тому числі й земля) була народною і контролювало її міністерство сільського господарства, в основному сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, кормові угіддя) що були головними у сільськогосподарській галузі.

На початку 90-х років XX ст. в Україні почалася земельна реформа, об'єктом якої стали всі землі держави. Було створено орган державної виконавчої влади по земельних ресурсах (Держкомзем України), який керує всіма земельними ресурсами, комплексно розв'язує питання організації землекористування, землеустрою та охорони земель різних категорій.

У нашій державі склалася критична ситуація з охороною земель. Прогресують деградація ґрунтів, ерозія й техногенне забруднення. Водній і вітровій ерозії піддаються понад 15 млн га сільськогосподарських угідь, або третина загальної площі. Площа еродованих земель щорічно зростає на 80--90 тис. га, а щорічні втрати ґрунту становлять близько 600 млн т.

З продуктами ерозії виноситься значна частина мінеральних та органічних речовин (11 млн т гумусу, 0,5 -- азоту, 0,4 -- фосфору й 0,72 млн т калію). Сумарні втрати гумусу через мінералізацію та ерозію щорічно сягають 32--33 млн т, що еквівалентно 320--330 млн т органічних добрив. Щорічні екологічні збитки, завдані ерозією ґрунтів, перевищують 9,1 млрд грн.

За оцінками економістів-екологів, щорічні втрати нашої держави від нераціонального використання природних ресурсів і тотального забруднення довкілля становлять 15--20% її національного доходу і є чи не найбільшими у світі. Продовжувати так, "господарювати" ми просто не маємо права.

Дійсно, стан земельних ресурсів викликає занепокоєння у зв'язку із прискореним зниженням родючості ґрунтів, тому нині особливого значення набуває охорона земель.

За роки земельної реформи в Україні на території колишніх колгоспів і радгоспів утворилося понад 18 тис. нових агроформувань, 38 тис. селянських (фермерських) господарств та 6,6 млн власників земельних часток (паїв).

У результаті реформування більш як 60,5% площі сільськогосподарських угідь передано реформованим сільськогосподарським підприємствам. Новостворені сільгосппідприємства й нові землевласники здебільшого використовують свої земельні ділянки без належної організації території та відповідної науково обґрунтованої системи чергування культур, що призводить до виснаження ґрунтів і втрати їхньої родючості.

Питання оптимального використання й охорони земель стає одним із ключових у прцесі здіснення земельної реформи та впровадження нових форм господарювання і землекористування, яке потребує докорінних змін у ставленні до ґрунтів як основного засобу виробництва в сільському господарстві.

Тому Держкомзем України разом із ДП "Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" й іншими профільними міністерствами і відомствами розробив концепцію Загальнодержавної програми використання та охорони земель (далі Програма).

У проекті Програми визначені науково обґрунтовані заходи щодо охорони земель та їхні обсяги, засоби державного управління, джерела фінансування і механізм реалізації передбачених заходів, а також наукове забезпечення Програми.

Стратегія оптимізації територіальної структури землекористування, передбаченої Програмою, ґрунтується на:

врахуванні земельно-ресурсної бази, динаміки розселення, регіональних особливостей розвитку продуктивних сил;

здійсненні заходів щодо екологічного планування територій, зокрема консервації малопродуктивних, деградованих та техногенно забруднених угідь;

обмеженні відведення продуктивних угідь для несільсько-господарських цілей;

застосуванні економічних важелів впливу на суб'єкти землекористування стосовно забезпечення сталості землекористування, а також біологічного різноманіття екосистем.

У процесі реалізації Програми запроваджуються обмеження права власності та права користування землею, які зумовлюються екологічними особливостями ландшафтів і специфікою землекористування. Регулювання інтенсивності використання земельних ресурсів є обов'язковим при реалізації заходів земельної реформи, пов'язаних із формуванням фондів земель різних форм власності та господарювання, різного цільового призначення.

Крім того, в Україні потрібно здійснити територіальну організацію агроландшафтів шляхом землекористування земель сільськогосподарських підприємств на площі 30 млн га, що забезпечить їхню саморегуляцію з мінімальними витратами енергії й ресурсів, підвищить стійкість проти деструктивних процесів. Усього передбачається законсервувати 2,4 млн га деградованих сільськогосподарських угідь, із них 1,8 млн га -- залуженням і 0,6 млн га -- залісненням. Систему природних територій у структурі агроландшафтів бажано довести до 5% загальної площі сільськогосподарських угідь і просторово узгодити з географією складових природних ландшафтів, зокрема територій та об'єктів природно-заповідного фонду, захисних і охоронних лісонасаджень.

Для забезпечення стійкості й високої продуктивності сільськогосподарських ландшафтів впроваджують ґрунтозахисну систему, землеробства з контурно-меліоративною організацією території (КМОТ). В її основу покладено принцип диференційованого використання земель залежно від ґрунтово-скологічних і соціально-економічних факторів, поетапного створення смугової й мозаїчної структур ландшафтів. Така система землеробства передбачена вищезазначеною Програмою використання та охорони земель, а саме:

контурно-меліоративною організацією території з урахуванням структури природних комплексів і ґрунтово-ландшафтних факторів;

розподілом орних земель на еколого-технологічні групи (ЕТГ) за потенційною небезпекою, ступенем прояву ерозійних процесів та інтенсивністю їх використанняоптимізацією структури посівних площ і сівозмін стосовно зональних ґрунтово-ландшафтних та соціально-економічних факторів;

забезпеченням відтворення оптимальних параметрів показників родючості ґрунту, бездефіцитного балансу гумусу й основних поживних речовин, поліпшення його фізико-хі-мічних і агрофізичних показників;

впровадженням ґрунтозахисних технологій обробітку ґрунту, його мінімізації з максимально можливим використанням рослинних решток.

В умовах інтенсивного прояву водноерозійних процесів та дефляції агротехнічні заходи доповнюють лісо-, лукомеліоративними і гідротехнічними заходами. Лише комплексний підхід до розв'язання питань охорони ґрунтового покриву може забезпечити послаблення ерозійних процесів до екологічно допустимих норм, створити умови для підвищення родючості ґрунтів та формування сталих, високопродуктивних агроекосистем.

Протиерозійна стійкість і збільшення мозаїчності агро-ландшафтів певною мірою забезпечується системою агролісомеліоративних заходів, здійснення яких підвищує рівень водоохоронної, кліматорегулювальної, санітарно-гігієнічної та рекреаційно-естетичної здатності екосистем.

Протиерозійні гідротехнічні споруди (земляні вали різних конструкцій, водоспрямовуючі й водозатримуючі гідротехнічні споруди) як найбільш капіталомісткі, створюються на територіях, де агротехнічні та лісомеліоративні заходи не забезпечують протиерозійної стійкості ландшафтів.

Як свідчить аналіз, останніми роками практично не розробляють проектів землеустрою, не проводять землевпорядних робіт з організації території новостворених агроформувань і фермерських господарств, із складання планів земельно-господарського устрою у населених пунктах. Державні роботи щодо раціонального використання та охорони земель припинилися ще у 1998 р. (табл. 6.1--6.4). Роль землеустрою зведено до оформлення рішень, які приймають відповідні ради у зв'язку з перерозподілом землі, видачею державних актів власникам і землекористувачам. Державний орган по земельних ресурсах через нестачу коштів не проводить необхідного землеустрою для реалізації земельної політики. Отже, завдяки землевпорядкуванню здійснюються такі функції управління земельними ресурсами, як: земельно-кадастрове забезпечення управління земельним фондом (планово-картографічний матеріал, земельна статистична звітність (форма 6 зем), проведення ґрунтових геоботанічних та землевпорядних вишукувань);

v прогнозування і планування використання земельних ресурсів та охорони земель (розробка державних і регіональних прогнозів та програм, схем (проектів) використання й охорони земельних ресурсів);

v організація раціонального використання та охорони земель у проектах землеустрою;

v контроль за здійсненням проектів з охорони і раціонального використання землі.

Размещено на Allbest.ru