Зростання ефективності використання енергетичних ресурсів в СТОВ "Хлібороб"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Енергетичні ресурси сільськогосподарського підприємства та ефективність їх використання (теоретична основа)

1.1 Склад енергетичних ресурсів в системі сільськогосподарського виробництва та забезпеченість підприємства ними

1.2 Витрати пов'язані з утриманням сільськогосподарської техніки

1.3 Тракторний парк, комбайновий парк, автопарк та ефективність їх використання на підприємстві

1.4 Огляд інформаційних джерел

Розділ 2. Досягнутий рівень ефективності виробництва в СТОВ «Хлібороб»

2.1 Природна, організаційно-економічна та соціальна характеристика підприємства

2.2 Аналіз економічної ефективності господарської діяльності в СТОВ «Хлібороб»

2.3 Структура витрат виробництва в СТОВ «Хлібороб»

Розділ 3. Перспективні напрямки підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів в СТОВ «Хлібороб»

3.1 Підвищення продуктивності праці

3.2 Шляхи підвищення ефективності використання мотопарку в сільськогосподарському підприємстві та їх обґрунтування

3.3 Сучасне обладнання для обслуговування тварин

3.4 Нетрадиційна енергетика в агропромисловому секторі

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

енергетичні ресурси агропромисловий сектор

Для вчасного та якісного виконання всього комплексу сільськогосподарських робіт потрібна велика кількість різної техніки -- від тракторів і автомобілів до плугів, сівалок, різноманітного технологічного обладнання. Попри постійне вдосконалення конструкцій машин -- застосування високоякісних матеріалів і зміцнювальних технологій, поліпшення якості механічної обробки, якості експлуатаційних матеріалів, -- машини спрацьовуються, виходять із ладу, і виконання ремонтних робіт для поновлення їхньої працездатності є об'єктивною реальністю сьогодення й близького майбутнього.

Наразі ринкова економіка визначає перелік і площу культур, які буде вигідно вирощувати у певній природнокліматичній зоні. Під впливом природнокліматичних та економічних чинників в Україні так склалося, що на 100 га посівних площ на зернові культури припадає 55,8 га, на технічні -- 13,5, на овочі -- 7,8 і на кормові -- 22,5 га. Чи не найважливішою умовою ефективного ведення сільгоспвиробництва, в рослинництві зокрема, є вчасність виконання технологічних процесів. Не секрет, що підвищення рентабельності неможливе без застосування високопродуктивної та високонадійної техніки, тобто без високоефективної системи забезпечення підприємства енергоресурсом.

Метою написання курсової роботи є дослідити ефективність використання енергоресурсів і які причини їх підвищення або зниження. В загалом дати визначення витратам та ефективності здійснення господарської діяльності.

Відповідно до визначеної мети під час виконання курсової роботи необхідно вирішити такі основні завдання:

- визначити склад та розмежування виробничих витрат за їх економічним змістом, місцем прикладання (центрами відповідальності), елементами, статтями обліку, суміжними періодами та іншими ознаками, передбаченими відповідними стандартами фінансового обліку;

- прослідити на скільки своєчасно та повно відображається виготовлена продукція, наданих робіт чи послуг за їх кількістю та якістю в розрізі окремих об'єктів обліку, центрів відповідальності та суміжних періодів;

- дослідити встановлення фактичного рівня собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) відповідно до затверджених положень та порівняння його з нормативним, розрахунковим (прогнозним, кошторисним) та рівнем ринкових цін;

- прослідити формування відповідної інформації про обсяг витрат та виготовленої продукції (робіт, послуг) в передбаченій системі документів.

Об'єктом дослідження є витрати виробництва в СТОВ «Хлібороб» Андрушівського району Житомирської області.

Предметом дослідження є система теоретичних, методичних та практичних аспектів, що стосуються витрат виробництва і виходу продукції на шляху інтенсифікації в умовах розвитку ринкової економіки.

Теоретичною і методологічною основою дослідження слугували положення економічної теорії, Закони України та інші нормативно-правові документи органів державної влади України, наукові розробки і публікації вітчизняних і зарубіжних вчених з питань проведення обліку витрат виробництва і виходу продукції в умовах покращення економічної діяльності.

Методичний інструментарій дослідження становлять: дослідно-статистичний, нормативний, балансовий, розрахунково-конструктивний метод, статистичний аналіз рядів динаміки, економіко-математичні методи.

Джерелами інформації були: сільськогосподарські звіти підприємства за три роки, що включає спеціалізовані форми фінансової та бухгалтерської звітності підприємства та в розрізі галузей і за видами продукції.

Розділ 1. Енергетичні ресурси сільськогосподарського підприємства та ефективність їх використання (теоретична основа)

1.1 Склад енергетичних ресурсів в системі сільськогосподарського виробництва та забезпеченість підприємства ними

Засоби праці, що сприяють підвищенню продуктивності праці і за допомогою яких здійснюється комплексна механізація й автоматизація виробництва і як наслідок -- знижується трудомісткість продукції, ліквідується важка, непрестижна ручна праця, відбувається умовне вивільнення працівників, які можуть бути використані в інших сферах виробництва, становлять енергетичну забезпеченість підприємства. Зазначену функціональну роль відіграють такі засоби праці, як робочі і силові машини, транспортні засоби, комбайновий парк, автоматичні лінії, засоби механізації тваринницьких приміщень, різні прилади й устаткування тощо. Ці матеріально-речові елементи основного капіталу також активно впливають на процес виробництва. Абсолютна більшість їх відтворюється за межами аграрного сектора, а тому ступінь їх впливу визначається темпами розвитку науково-технічного прогресу в галузях промисловості і масштабами його реалізації у виробництві.

Однією з найважливіших характеристик цієї частини засобів праці є те, що вони мають певну енергетичну потужність. Це -- найактивніша частина основного капіталу, яка формує енергетичні ресурси аграрних підприємств і сільського господарства в цілому.

Енергетичні ресурси підприємств представлені потужністю тракторів, автомобілів, моторів комбайнів, стаціонарних двигунів, електродвигунів і електроустановок, живої тяглової сили, що виражена у механічних кінських силах. При цьому потужність електромоторів і електроустановок переводиться у механічні кінські сили за коефіцієнтом: 1 кВт -- 1,36, робочих коней -- 0,75, робочих волів -- 0,5 м.к.с. На основі даних про загальну кількість енергоресурсів визначаються такі важливі показники, як енергозабезпеченість виробництва та енергоозброєність праці. Енергозабезпеченість виробництва визначається діленням енергоресурсів підприємства на його посівну площу. Енергоозброєність праці розраховується діленням енергоресурсів підприємства на середньорічну кількість працівників.

Слід зазначити, що більшість аграрних підприємств має ще низьку забезпеченість енергоресурсами. В господарствах з високим рівнем організації виробництва енергозабезпеченість сягає 650--700 м.к.с., а енергоозброєність -- більше 50 м.к.с. Між рівнем цих показників і кінцевими результатами виробництва існує пряма залежність -- з їх підвищенням зростає врожайність культур і продуктивність тварин, збільшуються продуктивність праці і прибутки підприємств.

Про ефективність використання енергетичних потужностей судять, виходячи з показника енергоємності виробництва, що визначається діленням енергоресурсів підприємства на обсяг одержаної валової продукції. У підприємствах з інтенсивним типом розвитку, де запроваджені енергозберігаючі технології, енергоресурси використовуються ефективно і рівень цього показника не перевищує 2--2,5 м.к.с. на 1000 грн валової продукції в порівнянних цінах.

Значну частку (понад 20 %) в структурі енергоресурсів аграрних підприємств займають електродвигуни та електроустановки. Вони дають змогу ширше використовувати на господарські потреби електроенергію як один з найбільш економічно вигідних видів енергії, що застосовуються в сільськогосподарському виробництві.

Оскільки електрифікація є основою комплексної механізації та автоматизації виробництва, то рівень виробничого споживання електроенергії значною мірою характеризує стан розвитку матеріально-технічної бази підприємства, його потенційні можливості в досягненні вищих валових і економічних показників господарської діяльності. Для оцінки досягнутого рівня споживання електроенергії аналізують показники електрооснащеності виробництва і електроозброєності праці. Перший з них визначається діленням використаної на виробничі цілі електроенергії на посівну площу, а другий -- на середньорічну кількість працівників.

1.2 Витрати пов'язані з утриманням сільськогосподарської техніки

Витрати, пов'язані з утриманням техніки, є складовою частиною всіх витрат підприємства. Розмір їх в абсолютному і відносному виразі зростає в зв'язку з підвищенням забезпечення виробництва необхідними силовими і робочими машинами і різким подорожчанням паливно-мастильних матеріалів. Щоб не допустити невиправданого зростання витрат на утримання техніки і по можливості їх мінімізувати, важливо чітко уявляти механізм формування окремих складових елементів цих витрат і завдяки цьому здійснювати адекватний умовам підприємства режим економії.

Усі витрати на утримання техніки поділяють на постійні і змінні. Постійні витрати -- це витрати володіння, які не залежать від інтенсивності використання техніки -- кількості годин роботи або виконаного обсягу робіт. Нині в аграрних підприємствах України ці витрати представлені амортизацією, страховими платежами (на розсуд підприємства) і витратами на утримання приміщень, де зберігається техніка. В країнах з розвинутим ринком до постійних витрат, крім названих, відносять ще проценти і податок на майно. Процентні витрати дорівнюють процентній ставці за кредит, що був узятий для купівлі техніки. За умови, що вона придбана за власні кошти, розмір цих витрат розраховують як добуток процентної ставки на середню величину капіталовкладень, визначену як частка від ділення суми первісної і ліквідаційної вартості техніки на два. Процентна ставка в даному випадку береться на рівні найбільш вірогідної норми прибутку на капітал.

Змінні витрати на техніку безпосередньо пов'язані з її експлуатацією. До них відносять витрати на паливо і мастила, ремонт техніки, оплату праці робітників, які її обслуговують, інші витрати (наприклад, ганчірний матеріал). Сума постійних і змінних витрат дає сукупні річні витрати на утримання техніки. Діленням цих витрат по машинно-тракторному парку на загальний обсяг виконаних ним робіт в умовно-еталонних гектарах визначають собівартість одиниці цих робіт. По окремих тракторах доцільно визначати собівартість гектара виконуваних ними робіт (оранки, посіву, культивації тощо). У сукупні витрати включають і витрати (постійні та змінні) на утримання тих причепних (навісних) машин та знарядь, в агрегатуванні з якими працює той чи інший трактор. По інших видах техніки, наприклад, по зернових, бурякозбиральних, силосозбиральних, кукурудзозбиральних комбайнах сукупний обсяг витрат відносять до зібраної площі; по сінопакувальних преспідбирачах -- до кількості тонн упакованого сіна; по стаціонарних двигунах -- до кількості відпрацьованих годин.

Обсяг річних витрат на утримання техніки на одиницю робіт (продукції) залежить від трьох факторів: строку її служби, співвідношення між постійними і змінними витратами, а також від обсягу виконуваних робіт. Із збільшенням першого і третього факторів та зменшенням частки постійних витрат у їх загальній сумі собівартість одиниці робіт (продукції) знижується, і навпаки.

Співвідношення між постійними і змінними витратами на утримання техніки є важливим економічним параметром, за допомогою якого можна правильно розв'язувати важливі проблеми господарської діяльності. Однією з таких проблем є обґрунтування обсягу робіт, за якого досягається беззбитковість використання власної техніки порівняно з її підрядом. Важливість її посилюється тим, що для багатьох фермерських господарств України і підприємств, які виникли на базі колективних підприємств, гостро постала проблема нестачі окремих видів техніки для виконання сільськогосподарських та інших робіт. Одним з варіантів її розв'язання стало створення спеціалізованих фірм -- машинно-технологічних станцій (МТС), які надають підрядні послуги таким підприємствам за відповідну плату.

Із зміцненням економіки аграрних підприємств кожному з них необхідно вирішувати питання: чи продовжувати користування послугами підрядної фірми, чи придбати власну техніку для виконання заданого обсягу робіт. Щоб одержати відповідь на це, необхідно розрахувати річні постійні і змінні витрати на утримання потрібної техніки з розрахунку на одиницю виконуваних робіт. Водночас потрібно знати вартість підряду за одиницю роботи, виконуваної даним видом техніки.

Тоді обсяг робіт, за якого підприємство досягає беззбиткової роботи власної техніки порівняно з послугами підрядників, можна визначити за формулою:

де -- обсяг робіт, за якого досягається беззбитковість роботи власної техніки порівняно з її підрядом; -- постійні витрати на утримання техніки протягом року, грн; -- вартість підряду техніки за одиницю роботи, грн; -- змінні витрати на утримання техніки в розрахунку на одиницю роботи, грн.

Висновок про доцільність купівлі техніки чи її використання на умовах підряду значно залежить від вартості робіт. З її зростанням розцінка підвищується через збільшення суми амортизаційних відрахувань та відсотків на кредит, і навпаки. Тому закономірно в структурі розцінок за одиницю роботи різних марок тракторів постійні витрати займають питому вагу від 43 % при оранці трактором «Джон-Дір» до 18,7 % -- трактором Т-150.

Іншою проблемою, яку можна обґрунтовано розв'язати на підставі аналізу динаміки співвідношення між постійними і змінними витратами, є заміна техніки. Існує багато причин, що зумовлюють необхідність такої заміни, проте однією з найважливіших є специфічність руху річних витрат на експлуатацію власної техніки впродовж строку експлуатації.

В умовах застосування методів прискореної амортизації, починаючи з перших років експлуатації техніки, сукупні витрати на її утримання знижуються за рахунок постійних витрат (головним чином завдяки зменшенню амортизаційних відрахувань). Проте в наступні роки в міру старіння техніки сукупні витрати починають зростати через збільшення витрат паливно-мастильних матеріалів і перевищення темпів збільшення витрат на її ремонт над темпами зниження амортизаційних відрахувань. Іншими словами, зростання сукупних витрат починається тоді, коли зниження постійних витрат не може компенсувати підвищення змінних витрат, пов'язаних з експлуатацією техніки. Це і є сигналом для постановки питання про заміну старої техніки на нову.

1.3 Тракторний парк, комбайновий парк, автопарк та ефективність їх використання на підприємстві

Тракторний парк

Ступінь забезпечення аграрних підприємств тракторним парком визначається діленням фактичної наявності тракторів на їх нормативну потребу. Знаючи тривалість календарного пікового періоду, загальну потребу в певній групі тракторів можна визначити за формулою:

де -- потреба в певній групі тракторів; -- обсяг робіт у змінних нормах виробітку, що повинні бути виконані в календарному піковому періоді; -- кількість днів у календарному піковому періоді; -- коефіцієнт використання календарного періоду за метеорологічними умовами; -- коефіцієнт змінності; -- коефіцієнт виконання змінних норм виробітку; -- коефіцієнт технічної готовності, який залежить від тривалості календарного (робочого) періоду.

Для визначення рівня ефективності використання тракторного парку, встановлення міжремонтних строків, контролю за витрачанням пального, організації планової роботи сільськогосподарських підрозділів (тракторних і тракторно-рільничих бригад, механізованих ланок, загонів) є необхідність у використанні таких умовних показників, як умовно-еталонний трактор і умовно-еталонний гектар. Ступінь раціональності (ефективності) використання тракторного парку підприємства визначається за такими трьома групами показників.

1. Показники інтенсивності використання тракторного парку:

коефіцієнт використання тракторного парку, визначається діленням тракторо-днів у роботі на тракторо-дні перебування в господарстві;

відпрацювання одним трактором машино-днів, розраховується діленням усього обсягу відпрацьованих тракторним парком машино-днів на середньорічну кількість тракторів;

відпрацювання одним трактором машино-змін, обчислюється діленням усього обсягу відпрацьованих машино-змін на середньорічну кількість тракторів;

відпрацювання одним трактором нормозмін, визначається аналогічно, лише в чисельнику беруться виконані тракторним парком нормозміни;

коефіцієнт змінності, розраховується як відношення відпрацьованих машино-змін до відпрацьованих машино-днів.

2. Показники продуктивності використання тракторного парку:

річний виробіток умовно-еталонних гектарів одним трактором, визначається діленням загального обсягу виконаних тракторним парком робіт, включаючи стаціонарні, земляні і транспортні в умовно-еталонному визначенні, на середньорічну кількість тракторів;

змінний виробіток одним трактором, обчислюється діленням загального обсягу виконаних тракторним парком робіт на кількість відпрацьованих ним машино-змін;

денний виробіток одним трактором, визначається аналогічно попередньому показнику, лише в знаменнику беруться відпрацьовані машино-дні;

коефіцієнт виконання тракторним парком норм виробітку, розраховується діленням виконаних нормо-змін на відпрацьовані машино-зміни.

3. Показники економічності використання тракторного парку:

собівартість одного умовно-еталонного гектара, визначається діленням усіх витрат на експлуатацію тракторів, сільськогосподарських машин і знарядь на загальний обсяг робіт в умовно-еталонних гектарах, виконаних тракторним парком;

витрати палива на один умовно-еталонний гектар.

Для визначення економічної ефективності використання всього машинно-тракторного парку, включаючи не лише силові (трактори), а й робочі машини, розраховують показник виходу валової продукції рослинництва на гривню вартості цих машин. З підвищенням даного показника створюються необхідні економічні передумови для швидкої окупності витрат на придбання техніки та її заміни на більш продуктивну.

Комбайновий парк

Забезпечення підприємства комбайнами і досягнутий рівень їх використання істотно впливають на валовий збір сільськогосподарських культур, оскільки запізнення із збиранням призводить до значних втрат вирощеного врожаю. Відомо, наприклад, що втрати зерна досягають 25--30 % при запізненні збирання зернових колосових на 10--12 днів. Затягування строків збирання цукрових буряків може призвести до повної втрати врожаю внаслідок настання морозів, які унеможливлюють проведення збиральних робіт. Тому підприємствам економічно вигідно мати таку кількість комбайнів, які забезпечать збирання культур в оптимальні строки.

Фактичне забезпечення аграрних підприємств комбайнами характеризується показником їх кількості по видах у розрахунку на 1000 га збиральної площі або оберненим співвідношенням -- величиною збиральної площі певної культури до наявної кількості комбайнів відповідного виду.

Показник ступеня забезпечення аграрних підприємств комбайнамин визначається відношенням їх фактичної наявності до нормативної потреби Пк. Останню розраховують за формулою:

де -- збиральна площа культури, га; -- тривалість збирання культури, за якої не допускаються втрати врожаю, днів; -- змінна норма виробітку, га.

На великих аграрних підприємствах більшість культур збирають за потоковою технологією, завдяки якій скорочуються строки збиральних робіт, отже, зменшуються втрати врожаю, досягається економія коштів за рахунок вилучення допоміжних операцій. При цьому найбільший ефект потокових технологій досягається при груповому використанні машин і оптимальному забезпеченні комбайнів транспортними засобами.

Ефективність роботи комбайнів визначають за показниками інтенсивності, продуктивності та економічності. До показників інтенсивності відносять такі, як кількість відпрацьованих одним комбайном машино-днів і окремо машино-змін за сезон. Їх розраховують діленням відпрацьованих певним видом комбайнів машино-днів (машино-змін) на середньосезонну кількість комбайнів (як тих, що працювали, так і тих, що не працювали).

Продуктивність комбайнів визначають за такими показниками, як кількість зібраних гектарів одним комбайном за сезон, за машино-день і за машино-зміну. Перший з названих показників розраховують діленням зібраної площі певним типом комбайнів на їх середньосезонну кількість, два інших показники -- аналогічно з тією лише особливістю, що в знаменнику беруть відпрацьовані машино-дні (машино-зміни).

Для зернозбиральних комбайнів визначають і такі важливі показники продуктивності, як обсяг намолоченого зерна одним комбайном за сезон, один машино-день, за одну машино-зміну. При розрахунках цих показників у чисельнику оперують оприбуткованим зерном у бункерній вазі.

Про економічність роботи комбайнів судять за показниками собівартості гектара зібраної площі і витрат пального на цю площу. Зокрема, собівартість гектара зібраної площі визначають діленням суми всіх витрат на експлуатацію комбайнів певного виду (оплата праці працівників збирального комплексу з нарахуваннями, амортизація, пальне і мастила, ремонт, транспортні витрати) на збиральну площу.

Автопарк

Великі обсяги і широкий ареал виробництва сільськогосподарської продукції, високий рівень її товарності, необхідність завезення значної маси ресурсів промислового походження для здійснення в сільському господарстві відтворювального процесу, виконання аграрними підприємствами будівельно-монтажних робіт зумовлюють високий рівень транспортоємкості цієї галузі. Даний показник визначається діленням обсягу транспортних робіт у тоннах перевезеного вантажу й окремо в тоннокілометрах на площу ріллі.

В аграрних підприємствах обсяг вантажів у тоннах визначають за технологічними картами вирощування сільськогосподарських культур і виробництва продукції тваринництва з одночасним урахуванням перевезень різних матеріалів (наприклад, будівельних), мінеральних добрив, нафтопродуктів, палива тощо, обсягу робіт по обслуговуванню соціальної сфери. Знайдений обсяг вантажів множать на коефіцієнт повторності їх перевезень і в такий спосіб одержують обсяг транспортних робіт (вантажоперевезень) у тоннах. Коефіцієнти повторності розраховують по кожному виду вантажів діленням загального обсягу перевезень певного виду продукції (виду вантажу) на обсяг її виробництва.

Обсяг транспортних робіт у тонно-кілометрах, або вантажооборот обчислюють множенням обсягу вантажоперевезень у тоннах на середню зважену відстань перевезень, яку визначають на основі звітних даних. Чим більший обсяг транспортних робіт по підприємству, тим більше йому потрібно мати транспортних засобів для перевезення вантажів. Водночас на потребу в цих засобах істотно впливає і такий фактор, як клас вантажів.

Транспортні роботи в аграрних підприємствах виконуються такими видами транспорту: автомобільним, тракторним, гужовим і в незначних обсягах -- трубопровідним (водопроводи, молокопроводи). Співвідношення між окремими видами транспорту і розподіл обсягу перевезень за видами транспортних засобів установлюються у кожному підприємстві з урахуванням таких факторів, як клас вантажу, дорожні умови, відстань перевезень, терміновість, погодні умови, спосіб виконання вантажно-розвантажувальних робіт, технологія виробництва сільськогосподарської продукції. За інших однакових умов критерієм вибору транспортного засобу є мінімізація витрат на тонну перевезеного вантажу.

Вибір транспортного засобу повинен здійснюватися і з орієнтацією на досягнення якісних показників транспортного обслуговування, головними з яких є перевезення вантажів вчасно, без втрат і повнота виконання замовлень на транспортні перевезення.

Для того щоб визначити потребу в середньорічній кількості відповідних транспортних засобів, необхідно із загального обсягу транспортних робіт підприємства виділити їх частки, які доцільно виконувати автомобільним, тракторним і гужовим транспортом. Тоді потребу в середньорічній кількості автомобілів визначають діленням обсягу перевезень даним видом транспорту на продуктивність середньооблікової автомобіле-тонни (остання коливається в межах 800--1190 т), а потім на середню вантажопідйомність автомобіля. Необхідну кількість автомобілів можна визначити за місяцем найбільших перевезень ними вантажів, користуючись формулою:

де -- обсяг транспортних робіт, у тоннах; -- час простою автомобіля під навантаженням і розвантаженням, год.; -- кількість днів у місяці; -- тривалість роботи автомобіля протягом дня, год.; -- вантажопідйомність 1 автомобіля, т; -- коефіцієнт використання вантажопідйомності.

Середньорічну потребу в тракторних причепах визначають діленням обсягу перевезень у тоннах, що припадає на тракторний транспорт, на річну продуктивність причепів у розрахунку на тонну їх вантажопідйомності. Залежно від конкретних умов рівень наведеної продуктивності коливається в межах 380--420 т.

Витрати на транспортні роботи включаються в собівартість сільськогосподарської продукції і здорожчують її виробництво. Знизити ці витрати можна лише завдяки ефективнішому використанню транспортних засобів, насамперед вантажних автомобілів. Для оцінки й аналізу рівня їх використання застосовують ряд техніко-економічних показників, що відображають специфіку транспортного процесу, продуктивність, умови і режим роботи транспортних засобів.

Усі показники використання автотранспорту поділяються на три групи: інтенсивності, продуктивності й економічності. До показників інтенсивності відносять:

коефіцієнт використання автопарку, який визначають діленням автомобіле-днів перебування в господарстві на автомобіле-дні в роботі;

коефіцієнт технічної готовності, що розраховується діленням різниці між автомобіле-днями перебування в господарстві і автомобіле-днями в ремонті на автомобіле-дні перебування в господарстві;

середню технічну швидкість, яку обчислюють діленням загального пробігу автомобілів на час перебування в русі;

середню експлуатаційну швидкість, що є часткою від ділення загального пробігу на час перебування автомобілів у наряді;

середню відстань перевезень тонни вантажу, яку розраховують діленням вантажообороту в тонно-кілометрах на загальну кількість перевезеного вантажу в тоннах;

середньодобовий пробіг автомобіля в кілометрах, який визначають діленням загального пробігу автомобілів на автомобіле-дні в роботі;

коефіцієнт використання пробігу, що дорівнює відношенню пробігу автомобілів з вантажем до загального пробігу;

коефіцієнт використання вантажопідйомності, який розраховують за формулою:

де -- коефіцієнт використання вантажопідйомності; -- загальний вантажооборот, ткм; -- вантажооборот причепів, ткм; -- пробіг з вантажем, км; -- вантажопідйомність середньооблікового автомобіля, т.

Показники продуктивності автотранспорту:

виробіток автомобілів на одну середньооблікову автомобіле-тонну:



де -- виробіток автомобілів на 1 середньооблікову автомобіле-тонну; -- кількість перевезених вантажів, т; -- автомобіле-тонно-дні;

кількість тонно-кілометрів на середньооблікову автомобіле-тонну в тонно-кілометрах, що розраховується з виразу:

.

Показники економічності автотранспорту:

собівартість тонно-кілометра (десяти або ста тонно-кілометрів), яка визначається діленням прямих експлуатаційних витрат по автотранспорту на вантажооборот;

прямі експлуатаційні витрати на 100 км пробігу й окремо на тонну перевезеного вантажу, грн;

витрати пального на 100 км пробігу й окремо на 100 ткм.;

витрати пального на тонну перевезеного вантажу.

Найбільш повно про ефективність використання автомобільного парку можна судити за показниками продуктивності й економічності.

1.4 Огляд інформаційних джерел

Однією з основних польових операцій, що визначає майбутній урожай сільськогосподарських культур, є сівба, від якості якої залежить як динаміка сходів рослин, так і активність їх росту. Посівні роботи здійснюють сівалками та посівними комплексами вітчизняного або зарубіжного виробництва. Проте скрутний фінансовий стан сільськогосподарських підприємств спричинив відчутне зниження фондозабезпеченості, технічної та енергетичної оснащеності. Брак коштів на закупівлю запасних частин не дає змоги виконувати потрібний обсяг ремонту наявної техніки, а тому через технічні несправності значну частину тракторів і сільськогосподарських машин не використовують.

Посилює негативну тенденцію ще й та обставина, що переважна більшість вітчизняної техніки значно нижчої якості, ніж зарубіжні аналоги. Це пояснюється тим, що випускають машини непрофільні підприємства. Не маючи достатнього наукового потенціалу в новій для себе сфері та конструкторського досвіду проектування машин, такі підприємства розробляють, у кращому разі, копії сільгосптехніки зарубіжних фірм. Тобто це просто близькі за значенням і характеристиками моделі, які по суті є малоперспективними. Хоча вітчизняні традиції у створенні машин для сівби мають кількадесятирічну історію.

Основним вітчизняним виробником посівної техніки було і є ВАТ “Червона зірка”. Воно постачає сільгоспвиробникові, порівняно із зарубіжними аналогами, рівні за значенням і способом агрегатування посівні машини. За основу розробки нових моделей просапних сівалок конструктори поклали принципи точного висіву -- підвищення якості розподілу насіння в засіяному рядку. Точне висівання дає змогу підвищити врожайність завдяки оптимальному розміщенню рослин по площі живлення і скоротити витрати на формування густоти рослин. Окрім того, це сучасний дизайн, якість, зручність і надійність у використанні. Все це має універсальна просапна сівалка УПС-12 для висіву буряків, кукурудзи та інших просапних культур (соняшнику, сорго, гречки тощо). За якістю висіву вона не поступається сівалкам Multikorn, Pneumasem та іншим зарубіжним аналогам і, до того ж, удвічі-тричі дешевша. І, що дуже важливо, вітчизняні виробники не копіюють західні моделі, а самі створюють нові вузли та агрегати, спираючись на досягнення агрономії та національні особливості агротехнологій.

Пневматичні висівні апарати сівалки дають змогу висівати насіння за заданою густотою, що значно економить посівний матеріал, а також забезпечує низький процент пошкодження насіння в процесі висівання. Конструкція сівалки така, що її можна переобладнати для висіву з широким діапазоном міжрядь (45, 60, 70, 90, 45х90, 60х20 см).

Для вирішення більшості економічних питань, у т. ч., підвищення продуктивності праці та ефективності виробництва, велике значення має застосування економічних норм і нормативів. Норми потрібні на всіх рівнях управління, а в аграрному секторі країни в період ринкових відносин вони особливо актуальні. У цих умовах нормування праці є важливим чинником підвищення ефективності виробництва, основою прогнозування та оперативного його планування мірою праці, споживання, важелем встановлення цін на продукцію та послуги, критерієм рівня організації і засобом оцінки конкурентоспроможності підприємств.

Працівники лабораторії нормативів на нову техніку НДІ “Украгропромпродуктивність” упродовж кількох років проводили фотохронометражні спостереження за роботою сівалки УПС-12 для визначення науково обгрунтованих норм виробітку та витрати палива на сівбі різних культур. Норми розраховували на семигодинну робочу зміну з урахуванням чинної технології виконання робіт і належної організації виробництва. Розрахунок норм передбачав раціональне використання робочого часу зміни та оптимальний склад посівного агрегату. Норми виробітку розраховували за допомогою аналітично-дослідного методу.

Розраховуючи продуктивність і витрати палива для механізованих польових агрегатів, використали встановлені наукою основні чинники, через які позначається вплив багатьох подібних умов роботи на продуктивність та витрати палива вказаних агрегатів. Цими головними чинниками є природні умови: вимоги агротехніки та якості виконуваних робіт; тягові та енергетичні ресурси; питома енергоємність робіт (або питомий опір машин-знарядь) і затрати часу за елементами. В Україні нормоутворюючі фактори, залежно від їх впливу на виробіток тракторних агрегатів, зведено в 14 груп за умови виконання механізованих робіт, з яких вісім груп охоплюють рівнинні райони, а решта -- малі фермерські господарства, гірські та передгірні райони Карпат і Криму, що, за даними паспортизації полів, лук, культурних пасовищ і багаторічних насаджень, зараховано до IX-XIV груп полів. Відповідно до даних паспортизації земельних угідь, у кожному середньому за розмірами господарстві використовують не менше двох і не більше чотирьох груп полів (за винятком малих підприємств). На підставі фактичних умов розробляють норми продуктивності та норми витрат паливно-мастильних матеріалів. Згідно з чинними методичними рекомендаціями, прийнято групи полів, які відповідають певним довжинам.[18.2]

В умовах становлення ринкових відносин, коли реформовані сільгосппідприємства мають застарілу техніку, а коштів на придбання дорогих технічних засобів не вистачає, важливим є вдосконалення машин для обробітку грунту, сівби, догляду за рослинами, поєднання технологічних операцій. [18.3]

Аналіз технічного рівня, показників якості техніки сільськогосподарського призначення вітчизняного виробництва, яка вироблялася і після 1991 р., а експлуатується на полях України, свідчить, що за всіма ознаками, характеристиками, показниками вона була і залишається низької якості.

Якість, технічний рівень, надійність і сервіс вітчизняної сільськогосподарської техніки були та є складною і хронічно болючою проблемою для машинобудівників і сільгоспвиробників (її споживачів) тому, що затратна частина від використання ненадійної техніки істотно і негативно впливає на виробництво конкурентоздатної сільськогосподарської продукції.

Для власника сільськогосподарської техніки в умовах ринкової економіки важливо знати й бути впевненим, що тією чи іншою машиною, яку він придбав, зможе вчасно та якісно виконати польові роботи й отримати запланований урожай і, відповідно, певний прибуток. Таку впевненість дає змогу мати якісна і надійна техніка. За інших обставин виконання будь-якої технологічної операції в полі чи на стаціонарі перетворюється у “битву за врожай”, тобто всі польові роботи перетворюються в суцільну битву з труднощами, а всі селяни -- у “бійців видимого і невидимого фронтів”.

Якісна і надійна техніка для хліборобів -- це насамперед зекономлений час на зменшенні простоїв, їх тривалості, ремонтних, регулювальних роботах і, відповідно, виграний час для польових робіт.

На зміну катастрофічно застарілій і спрацьованій техніці мають прийти нові високопродуктивні машини належної комфортності, на яких мають працювати матеріально і морально зацікавлені кваліфіковані молоді працівники. Не бачити демографічну кризу на селі можна, але це ще не означає, що її немає.

Згідно з дослідженнями ВИИТиН, до 80% машинно-тракторних агрегатів працюють з невідрегульованими робочими органами та без налагодження на задані режими роботи. За висновками науковців, відбувається це тому, що трудомісткість регулювань і технологічних налагоджень доволі значна. Трудомісткість разового регулювання і технологічного налагодження плуга становить 1,4 год, дискової борони -- 1,0; лущильника -- 0,9; культиватора для суцільного обробітку грунту -- 2,2; зернової сівалки -- 2,4; зернозбирального комбайна -- 2,4 год. Отже, щоб забезпечити високопродуктивну і високоякісну роботу машинно-тракторного агрегату, механізатор має щодня витрачати 1-1,5 год на технічне обслуговування сільськогосподарської машини, а всього -- 2-2,5 год/зміну. Тому механізатори скорочують час, потрібний для підготовки машинних агрегатів, унаслідок чого знижується ефективність використання техніки.

Середнє значення наробітку на відмову нового трактора Т-150К, за оптимістичними науковими даними, становить 180-230 мотогодин, а зарубіжних фірм -- “МФ”, “Джон Дір” -- 900-1100 мотогодин, зернозбиральних комбайнів -- 18-20, а провідних зарубіжних фірм -- 140-160 мотогодин.

34% робочого часу машини простоюють у ремонті. Провідні фірми світу -- виробники сільськогосподарської техніки -- прискорюють у часі впровадження у виробництво сучасних машин; новітніх наукових досягнень, прогресивних технологій: нових систем керування; новітніх трансмісій, бортових комп'ютерів; авіаційних технологій фарбування машин; модульного компонування. [18.1]

Сільськогосподарська техніка на Сорочинському ярмарку

Всього на виставці виставлялись понад 35 фірм -- виробників сільгосптехніки, в тому числі такі відомі, як ВАТ “Галещина машзавод”, ВАТ “БілоцерківМАЗ”, ВАТ “Полтавамаш”, ТОВ “Укравтозапчастина”, НВО ім. Фрунзе, Суми, тощо. Серед зразків, які експонувались на виставці, заслуговують на увагу такі.

Трактори та енергетичні засоби.

На ярмарку експонувалися трактори заводу ХТЗ, “Ленінська кузня”, МТЗ та широкий типорозмірний ряд тракторів китайського виробництва. Потужність останніх -- від 12 до 35 к. с. Торговий дім ХТЗ продемонстрував трактори ХТЗ-17222, ХТЗ-17221 та ХТЗ-181, які обладнуються двигунами ЯМЗ потужністю, відповідно, 175, 175 та 190 к. с., і трактор ХТЗ-16331-03, обладнаний двигуном КАМАЗ потужністю 180 к. с. Широкий асортимент тракторів ХТЗ, МТЗ і ПМЗ показало ЗАТ “Ірбіс”.

Уперше після довгої перерви на ярмарку з'явилося самохідне шасі СШ-25 (Харківський завод самохідних шасі), яке комплектується завантажувальною лопатою, бульдозером і щіткою для очищення майданчиків і доріг. Трактори Мінського тракторного заводу представляли офіційні дилери МТЗ: 

-- компанія “Техноторг”: моделі МТЗ-80.1/82.1 (81 к. с.), МТЗ-892 (89 к. с.), МТЗ-1025 (105 к. с.), МТЗ-1523 (155 к. с.), МТЗ-1221 (155 к. с.); 

-- ЗАТ “ІРБІС”: моделі МТЗ (80.1 та 82.1) потужністю 81 к. с.; МТЗ-892 (N = 105 к. с.), МТЗ-1025 (N=130 к. с., МТЗ-1523 (N= 155 к. с.) та МТЗ-320 ( N=33,5 к. с.).Велику зацікавленість фермерів викликав малогабаритний трактор ТМК-0,7 “Плай” виробництва ТОВ “Агромаш-ІФ”. На ньому встановлено дизельний двигун 2G40 Hatz потужністю 20 к. с. Він обладнаний частково незалежним ВВП, має швидкість від 2,9 до 19,8 км/год; тягове зусилля -- 4,5/450 кН/кГс. Трактор може виконувати майже 40 видів сільгоспробіт і комплектується причепом та різними сільськогосподарськими агрегатами.

Сівалки.

Широкий попит на виставці мала сівалка для присадибних ділянок ТЗОВ “СА-ЮЗ” (Тернопіль), яка дає змогу висівати насіння овочів без його пошкодження на глибину до 5 см із шириною міжряддя від 20 до 45 см, тип висівного апарату щітковий, маса сівалки -- 13,5 кг; для внесення насіння різних овочів встановлюються диски з різним діаметром отворів. Широкий типорозмірний ряд китайських тракторів експонувало ВАТ “Укравтозапчастина”.

Грунтообробна техніка.

ЇЇ демонстрували на виставці ВАТ “Галещина, машзавод”, ВАТ “БілоцерківМАЗ”, ВАТ “Уманьферммаш”. Традиційно найбагатшу й чудово оформлену експозицію техніки для грунтообробітку експонувало ВАТ “Галещина, машзавод”. Його пропозиція: культиватори для основного обробітку грунту КШН “Резидент”, культиватори для передпосівного обробітку грунту КПН “Вакула” та ККП-3 “Кардинал”, просапні культиватори КП-5,6 “Козак Пацюк”, дискові борони ВГР-4,2 “Солоха”, БГД “Явдоха”, пружинні борони БПН-12 “Метелик”, ротаційні грунтообробні агрегати “Агро-3”, щілювачі ЩН-4 “Кіндрат”, чизельні агрегати АЧН-3 “Хома”, машини посівні зернотукові МВЗ-4,5 і МВЗ-4,5 01 “Меланія”. Велику зацікавленість у відвідувачів ярмарку викликав практично перший вітчизняний агрегат для прямого висіву зернових “Меланія”, який забезпечує передпосівну підготовку грунту, внесення гранульованих мінеральних добрив; стрічковий і суцільний способи висівання та коткування. Це дає можливість успішно використовувати машину для сіяння на полях, мінімально оброблених дискуванням і традиційно зораних плугом. Продуктивність агрегату становить 3,1-5,4 га/год; агрегатується з тракторами класу 3.

ВАТ “БілоцерківМАЗ” експонував широку гаму дискових грунтообробних агрегатів начіпного, напівпричіпного й причіпного типів; начіпних глибокорозпушувачів і передпосівних протиерозійних культиваторів для суцільного обробітку грунту. Зазвичай, ВАТ “БілоцерківМАЗ” виробляє типорозмірні ряди грунтообробних агрегатів для агрегатування з тракторами різних класів. ВАТ “Уманьферммаш” для обробітку грунту продемонстрував зчіпку, борони зубові, пружинні й дискові; різні типи культиваторів, дискові лущильники, передпосівні агрегати АП-6, плуг-плоскоріз-розпушувач ППР-2,5; коток зубчасто-кільчастий КЗК-9,2 і КЗК-6; агрегат для внесення гербіцидів або добрив АВГ-8 з одночасним загортанням їх у грунт. З експонованої техніки заслуговують на увагу насамперед міжрядні просапні культиватори з пристосуванням для підживлення УСМК-5,4Б; агрегати для внесення гербіцидів або добрив з одночасним загортанням у грунт, плуги-плоскорізи-розпушувачі ЛПР-2,5.

Подрібнювачі рослинних решток. Однією з проблем під час використання зернозбиральних комбайнів, які залишають рослинні рештки в полі, є подрібнення останніх. З огляду на це на увагу заслуговують начіпні та причіпні подрібнювачі рослинних решток від ВАТ “БілоцерківМАЗ”. Причіпний подрібнювач рослинних решток ПРЗ має ширину захвату 2,0 м, продуктивність -- 2-2,5 га/год і агрегатується з тракторами МТЗ-80/82. Начіпні подрібнювачі рослинних решток ПН-2,0 і ПН-4,0, відповідно, агрегатуються з тракторами МТЗ-80/82 і Т-150К; їхня продуктивність -- 2,25 і 4,45 га/год.

Бурякозбиральна техніка.

Її експонувало ВАТ “Уманьферммаш”. Це -- гичкозбиральна машина МГ-6 з продуктивністю 1,0-1,6 га/год і шириною захвату 2,5 м; копач коренеплодів АЗК-6 продуктивністю до 1,2 га/год та агрегат для підбирання й навантаження буряків АЗК-6 з висотою навантаження 2,6 м і робочою швидкістю 5-10 км/год.Зернозбиральні комбайни. На ярмарку експонувався тільки один зернозбиральний комбайн: фірма “Техноторг” представила “Вектор” заводу “Ростсільмаш”.Техніка для очищення зерна. Її демонструвало ВАТ “Вороніжсільмаш”. Вона складалася з великої гами зерноочисних агрегатів, з яких новинками є сепаратори вороху універсальні СВУ-60 (продуктивність на попередньому очищенні -- 60 т/год; первинному очищенні -- 40 т/год і вторинному очищенні -- 20 т/год); сепаратори первинного (товарного) очищення зерна СВТ-40 (продуктивність на попередньому очищенні -- 60 т/год; первинному -- 40 т/год) і сепаратори попереднього очищення зерна СПО-100 (продуктивність -- 80 т/год). Перевага сепараторів СВУ-60 і СВТ-40 -- у тому, що тут установлено дві аспіраційні системи з використанням діаметральних вентиляторів і є легка інтегрованість у наявні зерноочисні комплекси.Сушарки зерна. Зернову модульну сушарку СЗМ-330 експонувало ВАТ “Хорольський механічний завод”. Її продуктивність на пшениці вологістю 15-20% -- 25 т/год, установлена потужність -- 80 кВт.

Техніка для заготівлі кормів.

Для заготівлі кормів техніку демонструвало ТОВ “БілоцерківМАЗ”. Це добре відомі роторний причіпний комбайн “Рось-2”, кормозбиральний причіпний комбайн КПІ-Ф-2,4 “Персей” і підбирач сіна й соломи ПНС-1,8. Особливо цікавим в умовах широкого використання в Україні зернозбиральних комбайнів, які формують валки соломи, був підбирач-подрібнювач соломи та сіна ПНС-1,8, продуктивність якого сягає 14 т/год, ширина захвату -- 1,8 м і швидкість руху -- близько 8 км/год.Широкий набір техніки для заготівлі кормів -- косарки, граблі, пакові та рулонні прес-підбирачі, агрегати для обмотування рулонів плівкою польських фірм Sipma та Samasz -- експонувало ВАТ “Укравтозапчастина”.

Прес-підбирачі рулонні ПРФ-145 виробництва “Бобруйськсільмаш” і прес-підбирачі пакові фірми Famarol (Польща) представляла на виставці фірма “Техноторг”.Машини для приготування кормів. На ярмарку були й малогабаритні комбікормові установки, прес-екструдери, коренерізки, плющилки зерна. Їх експонували ВАТ “Уманьферммаш”, ТОВ “Укравтозапчастина”, ТОВ “Електромотор” (Полтава), ПП “Лаврін” (Дніпропетровськ).

Малогабаритні комбікормові агрегати.

Їх демонстрували ВАТ “Хорольський механічний завод”, ВАТ “Уманьферммаш”,”Райагроснаб” (м. Миргород) та інші. Заслуговують на увагу малогабаритні комбікормові агрегати МКУ-1,5 і МКУ-0,7 ВАТ “Хорольський механічний завод” (продуктивність, відповідно, -- 1,5 і 0,7 т/год, установлена потужність -- 25,7 і 12 кВт), які проти установок УМК-Ф-2 мають низку істотних переваг, приміром, у них є обладнання для самозавантаження агрегату фуражним зерном, застосування вагового дозування й порційного змішування, що дає змогу приготувати високоякісний комбікорм. Широкий типорозмірний ряд плющилок зерна польської фірми Sipma експонувало на виставці ТОВ “Укравтозапчастина”. Плющилки мають два робочих отвори, через які почергово проходить фуражне зерно. Поступове розплющування дає фураж найвищої якості.

Універсальні подрібнювачі коренеплодів (продуктивність -- 240-480 кг/год), зерна (120-240 кг/год) та інших кормів експонувало ВАТ “Електромотор” (Полтава).

Прес-екструдери. ВАТ “Уманьферммаш” показало прес-екструдер ПЕС-250 для екструдуювання зерна сої та інших культур, продуктивність якого становить 250-350 кг/год, ПП “Лаврін” (Дніпропетровськ) пропонувало екструдери зерна ЕКЗ-95 і ЕКЗ-170 продуктивністю, відповідно, 95 і 170 кг/год і потужністю електродвигуна 11 і 18 кВт.

Олієпреси. ЗАТ “Республіканське науково-виробниче підприємство “Укрекспо-Процес” (Київ) експонувало цілий типорозмірний ряд олієпресів для переробки насіння соняшнику, ріпаку, сої продуктивністю від 100 до 450 кг/год за вихідною сировиною, із залишковою олійністю в макусі від 8 до 17%, з потужністю приводного двигуна від 9 до 29 кВт.

Обладнання для тваринництва. Станкове обладнання для утримання свиней різних вікових груп, виробництво якого налагоджено в Коростені, експонувала фірма “Агрікон” (Київ). Випробування, проведені в УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого, засвідчили його високу надійність у роботі та належну якість виконання технологічного процесу.

Високоякісні соскові напувалки для свиней і ніпельні напувалки для птахів демонструвала нідерландська фірма Van de Glind. Їх реалізує в Україні Миргородський райагропостач.

Пластинчасто-роторні та водокільцеві вакуумні насоси експонувало на ярмарку ВАТ “Сумське НВО ім. М. В. Фрунзе”. Продуктивність широкого типорозмірного ряду водокільцевих вакуумних насосів -- від 3 до 340 м3/хв, споживана потужність -- від 4,85 до 401,43 кВт. Продуктивність пластинчасто-роторних вакуумних насосів -- 6,6-50 м3/хв, споживана потужність -- 9,1-60 кВт.

Широкий набір обладнання для тваринництва різних виробників світу експонувало ПП “Простір”. Слід зазначити, що воно постачає обладнання для тваринництва в одне з кращих господарств України з молочного скотарства “Агроекотехнології” (с. Михайлики Полтавської обл.), де головує відомий в Україні фахівець молочного скотарства Семен Антонець.

Обладнання для переробки м'яса. Широкий набір технологічного обладнання для переробки м'яса, який містить дискові пилки, вовчки, фаршомішалки та інші машини, пропонувало на ярмарку ВАТ “Полтавамаш”. Заслуговує на увагу комплект обладнання для виробництва м'ясокісткового борошна для цехів малої потужності К7-ФМП продуктивністю 100 кг/год.

Обладнання для використання постійно поновлюваних джерел енергії. Його експонували ПП “Аванте” (Київ) та ВАТ “Теплодар” (Полтава). Відомо, що запаси нафти та газу вичерпуються через 25-35 років, тому вже сьогодні є актуальним широке впровадження обладнання для використання нетрадиційних постійно поновлюваних джерел енергії. Саме тому на увагу заслуговує вітроенергетична установка ВЕУ-08 виробництва ПП “Аванте”, біля якої юрмились насамперед фермери. Її номінальна потужність -- 1,5 кВт, вона “стартує” за швидкості вітру 2,5 м/с, а розвиває номінальну потужність за швидкості вітру 7,5 м/с. Установку ВЕУ-08 можна комплектувати акумуляторними батареями. У безвітряну погоду, за місткості батареї 120-24-ампер-годин, вона забезпечить споживача енергією впродовж 10,4-20,7 год. Установка комплектується сонячними батареями.

Ефективну установку для виробництва біодизелю з ріпаку та сої експонувало акціонерне товариство “Теплодар” (Полтава). Її продуктивність під час виробництва метилового ефіру -- 1 тонна за добу за умов використання насіння олійних культур. До складу установки входить зерноочисна машина, олійний прес, олійний фільтр і установка для приготування біодизелю. Встановлена потужність -- близько 38 кВт. Виробнича площа -- 100 м2. За даними фірми “Теплодар”, у разі відведення 20% посівних площ під посіви ріпаку можна забезпечити річну потребу України в дизпаливі. З одного гектара за врожайності 30 ц ріпаку можна одержати 1 т біодизелю та обробити ним майже 10 га с.-г. угідь.

Багато відвідувачів було й біля стенду АТ “Макагротех”, яке експонувало теплогенератори потужністю 60 і 909 кВт, що працюють на твердому паливі (дрова, тирса, брикети, торф і солома). Елементна база. ВАТ “Кременчуцький колісний завод” демонстрував сталеві колеса для всієї гами сільськогосподарської й автомобільної техніки. Нині він виробляє понад 300 модифікацій коліс і ободів та здійснює їхню поставку в понад 21 країну світу. З огляду на наявність в Україні великої кількості імпортної техніки ВАТ “Кременчуцький колісний завод” освоїв випуск широкої номенклатури коліс для комплектації сільгосптехніки провідних світових фірм, таких як Claas, John Deere, Case тощо. Враховуючи, що одним із найефективніших і найменш витратних шляхів підвищення експлуатаційних характеристик тракторів і зменшення тиску на грунт є застосування здвоєних коліс, завод освоїв їх виробництво. Це, за даними заводу, дало змогу на 25% зменшити витрати пального та вдвічі -- динамічний тиск на грунт, забезпечило можливість роботи тракторів на перезволожених грунтах.