5

Зміст

1. Кормова база та шляхи її розвитку

2. Основи годівлі сільськогосподарських тварин

3. Основні джерела кормо виробництва

4. Фактори і шляхи підвищення продуктивності тварин

5. Інтенсифікація та індустріалізація тваринництва і кормовиробництва

6. Рентабельність та шляхи підвищення економічної ефективності тваринництва і кормової бази

1. Кормова база та шляхи її розвитку

Темпи зростання виробництва тваринницької продукції насамперед залежать від рівня розвитку кормової бази і якості використання кормів.

Кормова база -- це обсяг і структура кормів, необхідних для забезпечення потреб тваринництва. Вона включає корми з природних кормових угідь (сіно, зелена маса), виробництво зернофуражу (вівса, ячменю, кукурудзи, зернобобових тощо), соковитих кормів (коренебульбоплодів, силосних, баштанних), заготівлі сіна і зеленої маси із сіяних трав, побічних продуктів рільництва (соломи, полови, гички), відходів переробної промисловості, індустріальне виробництво кормів силами комбікормової і мікробіологічної промисловості.

Питома вага окремих видів кормів по галузях тваринництва в господарствах різних зон неоднакова. Співвідношення різних видів кормів та загальної поживності їх у господарстві становить структуру кормової бази, а співвідношення окремих видів кормів у раціоні визначає структуру раціону годівлі худоби в цілому. Структура кормової бази істотно відрізняється по зонах країни. Це зумовлюється спеціалізацією тваринництва, його географічним розташуванням, природно-економічними умовами. При формуванні кормової бази важливо забезпечити не тільки загальний обсяг кормів, а й збалансованість їх за поживними речовинами. Ефективність годівлі, продуктивність худоби, оплата кормів виходом тваринницької продукції повністю залежить від повноцінності годівлі. Проте темпи збільшення виробництва кормів відстають від потреб тваринництва.

Недостатня забезпеченість тваринництва кормами, неповноцінна його годівля є основною причиною дуже сповільнених темпів зростання продуктивності великої рогатої худоби, овець, свиней і птиці. Низька продуктивність тваринництва є причиною дефіциту окремих видів продукції і високої її собівартості.

Для забезпечення високого рівня продуктивності худоби і птиці слід добиватися збільшення виробництва кормів до такого рівня, щоб повністю задовольнити потреби громадського тваринництва і того, що перебуває в особистій власності населення, поліпшити збалансованість кормів за всіма поживними компонентами; вирішити білкову проблему, бо на кожну кормову одиницю, яка згодовується худобі, припадає в середньому 80 і перетравного протеїну при нормі 120 грамів.

В результаті незбалансованості кормів за різними поживними речовинами щорічні перевитрати їх без відповідної віддачі становлять в цілому по Україні -- близько 7 млн. тонн.

2. Основи годівлі сільськогосподарських тварин

Успішний розвиток тваринництва можливий тільки при створенні міцної кормової бази. При наявності достатньої кількості кормів можна забезпечити ріст поголів'я сільськогосподарських тварин і високу продуктивність їх.

Основною умовою зміцнення кормової бази є збільшення виробництва різних високоврожайних кормових культур у радгоспах і колгоспах.

Годівля -- важливий фактор, за допомогою якого можна впливати на організм тварини. Знаючи природу тваринного організму, закономірності перетворення кормів у ньому і прийоми годівлі, можна керувати обміном речовин, удосконалювати тварин і підвищувати їх продуктивність.

Швидкість росту, маса тварин і розвиток їх перебувають у прямій залежності від умов годівлі. Недогодівля або неповноцінна годівля призводять до порушення гармонійності в будові тіла, зниження відтворної здатності їх, авітамінозів, порушення травлення, обміну речовин та ін.

Від годівлі залежить не тільки кількість, але й якість продукції. Від якості кормів залежить жирність, смак молока.

Погана годівля впливає не тільки на самих тварин, а й на їхнє потомство.

Від якості кормів значною мірою залежить собівартість продукції.

Для успішного ведення тваринництва треба знати потребу тварин у різних поживних речовинах: протеїні, жирі, вуглеводах, мінеральних речовинах і вітамінах Про задоволення потреби тварин у поживних речовинах судять за зовнішнім виглядом, вгодованістю тварин і їхньою продуктивністю. Потреба тварин у кормі залежить від фізіологічного стану і господарського використання їх.

Недостатня і неповноцінна годівля призводить у маток до затримки овуляції, а в плідників -- до погіршення якості спермопродукції Потреба в поживних речовинах вагітних маток тісно пов'язана з розвитком плода, який найбільш інтенсивно розвивається в другій половині вагітності. Народження мертвих, слабких, нежиттєздатних тварин часто є наслідком незадовільної годівлі маток. Молочна продуктивність лактуючих тварин і склад молока значною мірою залежать від загального рівня годівлі і особливо від кількості протеїну в раціоні. Потреба в поживних речовинах ростучих тварин визначається енергією росту молодого організму. В цей період розвиваються кістяк, мускулатура, внутрішні органи. Поряд з цим з віком відбуваються зміни в обміні речовин, в будові і життєдіяльності окремих клітин і тканин. Під час багатої годівлі прискорюється ріст тварин, а бідної, навпаки, затримується, тварина перетворюється на пізньоспілу.

Особливо чутливий молодняк до нестачі в раціоні повноцінного протеїну і мінеральних речовин, які є основним будівельним матеріалом для ростучого організму. Потреба в поживних речовинах тварин, які перебувають на відгодівлі, значною мірою залежить від віку тварин. В молодому віці в основному наростає м'ясо, а пізніше цей процес поступово уповільнюється. У дорослих тварин, що закінчили ріст, при відгодівлі в основному відкладається жир. Білок м'яса утворюється з протеїну, на утворення жиру в тілі використовуються жири, вуглеводи і білки корму.

Нормованою годівлею називають фізіологічно повноцінну і економічно вигідну годівлю тварин, коли вони дістають усі необхідні поживні речовини в потрібній кількості.

Існуючі в нашій країні сумарні норми годівлі складені на підставі даних наукових досліджень з урахуванням виду тварин, їх фізіологічного стану, ваги, віку, продуктивності.

На підставі кормових норм складають кормові раціони. Кормовим раціоном називають набір певної кількості кормів, згодованих тваринам за певний проміжок часу. Раціон складають на добу, декаду, місяць і т. д.

До складу раціонів треба включати такі корми, які відповідали б природі тварини, а також враховувати, які саме корми є в господарстві. При складанні раціонів звертають увагу і на економічну ефективність їх.

У виробничих умовах, як правило, раціони складають з розрахунку на відповідну виробничу групу особин відповідної статі, маси, віку і продуктивності.

Кліматичні умови нашої країни різноманітні, тому й годівля сільськогосподарських тварин в окремих зонах має свої особливості як за набором кормів, так і за технікою їх використання. Наприклад, в Лісостепу України до складу раціонів включають багато цукрових і кормових буряків, на Поліссі України велику питому вагу в раціоні займає картопля. Відповідно до природних й економічних умов господарства застосовують певний тип годівлі, який характеризується питомою вагою окремих кормів у складі раціонів, тобто структурою їх.

Корм класифікують за біологічною, фізичною і хімічною кормовими характеристиками.

Корми рослинного походження є основними у живленні сільськогосподарських тварин. Вони характеризуються вмістом достатньої кількості всіх речовин, необхідних для життєвих потреб.

За поживністю корми рослинного походження поділяють на об'ємні і концентровані. До об'ємних кормів належать соковиті (силос, зелені корми, коренебульбоплоди, сінаж, баштанні), водянисті (жом, брага, меляса) та грубі (солома, сіно, полова, гілковий корм).Концентровані корми -- це зернові, бобові, насіння деяких олійних культур, а також відходи технічного виробництва (висівки пшеничні і житні, макуха і шроти та ін.).

Корми містять неоднакову кількість поживних речовин. Вони розрізняються за хімічним складом і біологічною властивістю. Всі об'ємні корми містять порівняно мало поживних речовин, але займають значний об'єм в раціоні. До цієї групи належать рослинні корми, які містять не більш ніж 0,5 кг поживних речовин (0,65 кормової одиниці), 9,24 МДж перетравної енергії на 1 кг сухої речовини корму.

Грубі корми містять 20--ЗО % клітковини. До них належать сіно, солома, полова, луска і плівки від очищення різних зерен, гілковий корм. Грубі корми нормалізують функції кишечника у тварин.

Соковиті корми містять понад 40 % води. Це переважно внутрішньоклітинна вода рослин, хімічно зв'язана з розчиненими речовинами, корисними для організму. Соковиті корми займають значне місце в раціонах продуктивних тварин. До них належать трава, силос, коренебульбоплоди, сінаж. Корми, які містять воду як домішку, називають водянистими (жом, брага, жмаки).

Один кілограм концентрованих кормів містить понад 0,5 кг перетравних поживних речовин (0,65 кормової одиниці), до 49 % клітковини і не менш ніж 40 % води. Концентровані корми поділяють на корми, багаті на вуглеводи (зерно ячменю, вівса, кукурудзи, пшениці, жита, проса, сорго), та корми, які містять багато протеїну (горох, боби, люпин, вика, соя і відходи олійноекстракційного виробництва -- макуха і шроти).

Комбікорми -- це група кормів промислового виробництва. До складу комбікорму входять як рослинні корми, так і корми тваринного походження, а також різні домішки мінеральних солей, амінокислот, синтетичних азотистих речовин, вітамінних препаратів тощо.

Харчові відходи -- це рештки продуктів, які е на комбінатах харчової промисловості, а також в їдальнях, кафе і ресторанах.

Мінеральними підкормками збагачують раціони усіх видів тварин і птиці. Для цього використовують кухонну сіль, сульфати заліза, міді, цинку, марганцю, фосфати, крейду, вапно, глину, моно-, ди- і трикальційфосфат, преципітат та ін.

Вітамінні підкормки. Препарати одного вітаміну або полівітамінів виробляють на кормовій основі -- на рослинній олії, шроті, пшеничних висівках. Як вітамінну підкормку використовують червону моркву, хвойне борошно, дріжджі. Комплексні добавки і сумішки біологічно активних речовин виготовляє промисловість. До них належать протеїново-мінерально-вітамінні, фосфатидно-мінеральні суміші, мінерально-вітамінні добавки (премікси).

Корми тваринного походження (молоко, молочні відходи, відходи м'ясо- і рибокомбінатів, птахофабрик) включають у раціони молодняка сільськогосподарських тварин, свиней, птиці і хутрових звірів. Всі корми тваринного походження мають високу поживність і містять багато повноцінних білків.

3. Основні джерела кормо виробництва

Джерелом надходження кормів є: спеціальні посіви кормових культур на сіно, сінаж, трав'яне борошно, соковитий і зелений корм та посіви зернових культур на кормові цілі на орних землях; природні і сіяні сіножаті і пасовища; відходи рільництва (гичка коренеплодів і овочів, солома, полова тощо); корми промислового виробництва (комбікорми, мінеральні корми, білково-вітамінні добавки) ; кормові відходи борошномельної, олійної, цукрової, пивоварної, спиртової, виноробної, крохмале-патокової, м'ясної, молочної промисловості (жом, брага, м'язга, макуха, висівки, шроти, м'ясо-кісткове борошно тощо), а також молоко і відходи громадського харчування та корми промислового виробництва. Дуже важливе значення у збільшенні виробництва кормів має підвищення врожайності польових кормових культур. Розрахунки показують, що при впровадженні інтенсивних технологій вирощування середню продуктивність польового клину можна довести до 50--60 ц кормових одиниць з гектара проти 25--35 за останній час. З метою підвищення якості кормів доцільно розширити площі високобілкових бобових культур (гороху, люпину, вики, сої, кормових бобів), а також багаторічних трав (конюшини, люцерни). Значну роль у збільшенні виробництва білка повинні відігравати бобові культури, зокрема соя. Боби її містять від 36 до 44 % білка, 18--27 % олії, вуглеводи, мінеральні речовини та вітаміни. За вмістом протеїну соя не має собі рівних. Вона дає з одиниці площі більше за всіх інших культур білка, причому найбільш цінного, близького за якістю до білка тваринного походження. Одержання протеїну від сої обходиться у 5--7 разів дешевше, ніж від інших бобових культур і в 20 разів дешевше від кормових дріжджів і рибного борошна. Для більшості культур вона є добрим попередником і азотофіксатором.

Стабільність кормо виробництва і продуктивність тварин значною мірою залежать від ефективного використання природних кормових угідь. Площа їх по Україні становить--6,6, в тому числі пасовищ 4,6 і сінокосів 2 млн. га. Передовий досвід господарств показує, що на Україні докорінне поліпшення сінокосів дає змогу довести середній укіс сіна до 60--80 ц/га, а при впровадженні науково обґрунтованої системи луківництва, внесення па кожний гектар необхідної кількості органічних і мінеральних добрив -- до 80--100 ц/га. При створенні багаторічних культурних пасовищ, особливо зрошуваних, можна одержати до 300--400 ц/га зеленої маси. Отже, докорінне поліпшення і раціональне використання природних кормових угідь -- важливий резерв зміцнення кормової бази.

Неабияке значення для збільшення виробництва кормів матиме максимальне використання відходів промисловості і зокрема борошномельної, цукрової, спиртокрохмальної, а також розвиток комбікормової промисловості. Більша частина продукції, що її виробляють комбікормові заводи, це складні суміші, рецепти яких передбачають 20--25 і більше сировинних інградієнтів. Випускаються комбікорми в гранульованому і брикетованому вигляді, що найбільш повно відповідає потребам тваринництва.

У забезпеченні тваринництва повноцінними кормами чимало важить ліквідація їхніх втрат при зберіганні, переробці і підготовці до згодовування. Треба дбати про будівництво різних кормосховищ, сушарок, кормокухонь і правильну систему згодовування кормів протягом року. Все це сприятиме поліпшенню повноцінної годівлі тварин і підвищенню їхньої продуктивності.

Правильна організація кормової бази, забезпечення тварин необхідними кормами -- це не тільки умова збільшення виробництва молока і м'яса, а й основний резерв зниження їхньої собівартості. Більше половини молока і м'яса тваринники країни одержують за травень-жовтень. У цей період собівартість молока найнижча, оскільки при використанні зелених кормів набагато зменшуються витрати заготівлі, зберігання кормів і приготування їх до згодовування.

4. Фактори і шляхи підвищення продуктивності тварин

Якісні зміни в розвитку тваринництва виражаються у збільшенні виробництва тваринницької продукції, в зростанні продуктивності худоби і птиці. Продуктивність тварин-- це здатність їхнього організму забезпечувати одержання певної продукції. У різних видів тварин чи їхніх груп ця властивість виявляється по-різному. Так, у скотарстві її потрібно розглядати стосовно його напрямів: у молочному -- через надій на фуражну корову (добовий, річний); у м'ясному -- через середньодобові прирости та живу масу 1 голови худоби (користуються також таким показником, як вихід телят на 100 корів). У свинарстві показники продуктивності такі: середньодобові прирости свиней на відгодівлі і вихід поросят на свиноматку за один опорос чи за рік. Показниками продуктивності тварин у вівчарстві є: середньорічний настриг вовни в розрахунку на одну вівцю і вихід ягнят на 100 вівцематок; птахівництво характеризується несучістю курей, тобто виходом яєць на несучку за рік, а також виходом м'яса у м'ясному птахівництві.

Незважаючи на підвищення продуктивності громадського тваринництва рівень її залишається невисоким, що є наслідком незадовільного стану кормової бази. Отже, створення міцної кормової бази, перетворення кормовиробництва є основою прогресу в самому тваринництві, бо продуктивність визначається інтенсивною годівлею худоби. І в тих господарствах, де худоба краще забезпечена кормами, значно вищий вихід продукції в розрахунку на кожну одиницю спожитих кормів.

Важливими фізіологічними функціями тварин, які мають велике значення для їхньої продуктивності, є енергія росту і темпи розвитку, скороспілість, тривалість ембріонального розвитку, окупність кормів, виходу продукції залежно від статевовікових особливостей. Ці біологічні функції по-різному проявляються в окремих видах тварин, що має велике значення для практики. Так, наприклад, енергія росту тварин, їхня скороспілість неоднакові у різних видів тварин. Якщо у великої рогатої худоби жива маса від народження до року збільшується у 8,5 рази, а овець -- в 15--20, то у свиней -- в 150--200 разів. Це дуже важливо при вирішенні питання про те, за рахунок яких галузей і конкретних умов можна в найкоротші строки забезпечити необхідний приріст продукції. У кожного виду тварин є період, який характеризується найбільшою енергією росту. В цей час для одержання одиниці продукції потрібно найменше кормів. З врахуванням цього для кожного виду худоби можна вибрати найбільш оптимальні строки відгодівлі. Або ж весь спожитий твариною корм ділять на дві частини. Одна з них використовується для забезпечення життєвих функцій тваринного організму, це підтримуючий корм. Інша частина йде на формування продукції. І чим більше кормів витрачається для формування продукції, тим раціональніше використовуються корми, тим вищого кінцевого результату можна досягти при тих самих кормах.

Різні види тварин вимагають неоднакових кормів. Так, для великої рогатої худоби потрібно багато грубих кормів, у кормовому балансі свиней і птиці переважають концентрати, що слід враховувати при розміщенні тваринництва на території країни. Так, виробництво яєць краще розміщати в районах споживання їх. В цьому разі краще везти корми на птахофабрику, ніж готову продукцію до споживача. Виробництво молока тяжіє до районів споживання, перевезення грубих кормів неефективне. Тому виробництво молока повинно ґрунтуватися на власних кормах. Свинарство розміщують у зернових районах, бо свинину перевозити вигідніше, ніж корми для свиней. Вівчарство розміщується в районах великих природних кормових пасовищ.

Підвищення питомої ваги продуктивного корму в раціоні худоби, повноцінна годівля тварин забезпечуються передусім достатком кормів. Тільки в цьому випадку поліпшуватиметься забезпеченість тварин кормами, підвищуватиметься питома вага продуктивного корму і зростатиме продуктивність худоби. А збалансованість поголів'я худоби і обсягів кормової бази -- фактор, який не потребує додаткових ресурсів, це не капіталомісткий шлях підвищення, продуктивності худоби.

Вдосконалення організації праці в тваринництві сприяє підвищенню професійної майстерності тваринників. Комплексна механізація дає можливість збільшити норму обслуговування тварин кожним працівником ферми, забезпечує зростання продуктивності тварин. Запроваджується двозмінна робота у відгодівельному тваринництві, потокова технологія виробництва яловичини. Відгодівельне поголів'я розподіляють на групи залежно від статі, віку і живої маси. Для кожної групи розробляють раціони годівлі залежно від пори року, періоду годівлі, віку. В результаті цього значно підвищились добові прирости худоби, середньо реалізаційна маса кожної голови, підвищились категорії реалізованої худоби.

5. Інтенсифікація та індустріалізація тваринництва і кормо виробництва

Інтенсифікація тваринництва -- соціально-економічний процес збільшення обсягу, підвищення ефективності виробництва і якості продукції тваринництва на основі застосування найновішої техніки, прогресивної технології, більш досконалих форм організації праці, виробництва і управління. Вона виступає як форма розширеного відтворення.

Основні напрями інтенсифікації тваринництва і кормовиробництва такі:

– підвищення продуктивно-племінних якостей тварин на основі виведення нових і вдосконалення існуючих типів, ліній, кросів тварин і птиці в планових породах з використанням сучасних досягнень генетики і біотехнології;

– розробка і впровадження більш досконалих форм організації племінної роботи і відтворення стада в племінних і товарних формах;

– вдосконалення і впровадження зональних потоково-цехових технологій виробництва тваринницької продукції на принципах колективного, сімейного та інших форм підряду;

– створення стійкої стабільної кормової бази для тваринництва внаслідок підвищення продуктивності кормових культур у польових сівозмінах, докорінного поліпшення лук і створення багаторічних культурних пасовищ, раціонального використання відходів харчової, м'ясо-молочної та інших галузей з переробки сільськогосподарської продукції, розв'язання проблеми кормового протеїну;

– раціональне використання і підвищення поживності кормів завдяки правильному цукро-протеїновому співвідношенню в раціонах, в результаті підготовки і переробки кормів, збагачення їх синтетичним протеїном, мінеральними речовинами, вітамінами, біологічно активними, речовинами, зниження втрат поживності кормів при збиранні, зберіганні, переробці та згодовуванні тваринам;

– розробка і впровадження високопродуктивної техніки, комплексна механізація і автоматизація виробничих процесів, широке використання комп'ютерів, програмування годівлі і продуктивності тварин;

– розробка і впровадження економічного механізму господарювання, вдосконалення виробничих відносин, розвиток демократичних форм і принципів самоуправління в трудових колективах, розширення різних форм кооперації, колективного, сімейного і орендного підряду.

В перспективі передбачається збільшити поголів'я чорно-рябої породи українського типу з використанням гольштинофрізької породи з надоєм молока 6 тис. кг і вмістом жиру 3,6--3,8 %, червоної степової породи з використанням англерської і червоної датської породи з надоєм 5--5,5 тис. молока і вмістом жиру 3,8--4 %, симентальської породи з використанням айширської і червоної гольштинофрізької породи з надоєм молока 5--5,6 тис. кг і вмістом жиру 3,8--4 %. Важливе значення матиме розробка і впровадження інтегрованої програми розведення і вдосконалення молочного стада, методів відбору і інтенсивного вирощування ремонтного молодняка та комплектування стада, системи повноцінної годівлі на основі деталізованих норм годівлі по зонах країни.

Одночасно передбачається створити великі стада м'ясної худоби симентальської і української порід, добовий приріст живої маси якої на відгодівлі досягає 1000-- 1200 г, а здавальна маса однієї голови у віці 1,5 року становить 550--600 кг. Буде сформовано великі стада свиней спеціалізованої м'ясної породи, які придатні для промислових технологій з рівнем добових приростів живої маси кожної свині на відгодівлі 700--750 г, при витраті кормів 3,8--3,9 кормової одиниці на кожний кілограм приросту. В країні створено виробничо-наукову систему «Україна», до складу якої увійшли 43 племінних заводи та племгоспи, обласні виробничі об'єднання по племінній справі у тваринництві, Український науково-дослідний інститут по племінній справі у тваринництві. Всього учасниками системи стало майже 300 господарств. У Переяслав-Хмельницькому районі Київської області створено центральне племпідприємство, укомплектоване імпортним молодняком, яке в системі виконує функцію головного.

У складі виробничо-наукової системи виділено сім підсистем: по молочному і м'ясному скотарству, свинарству, вівчарству, конярству, біотехнології і племсервісу. Мета системи -- міцніше зв'язати науку з виробництвом і лише завдяки поліпшенню племінної роботи забезпечити в цілому по країні щороку додатково 75 тис. т м'яса і 300 тис. т молока, що дорівнює 30 % загального приросту. Решту 70 % приросту дасть підвищення рівня годівлі тварин, удосконалення технології виробничих процесів і утримання худоби.

Завдяки повноцінній годівлі на Переяслав-Хмельницькому підприємстві від кожної з 120 корів-первісток надоєно у 1997 р. по 6 тис. кг молока. Є позитивні зрушення і в господарствах, що входять до системи. Так, у Черкаській області всі її учасники, на фермах яких ведеться поглиблена робота з удосконалення симентальської породи, від кожної корови у 1997 р. надоїли по 3943 кг молока, а в 1998 р.-- 4500--4880 кг. У Полтавській області на базі науково-дослідного інституту свинарства створено науково-виробничу підсистему з свинарства. Наукове забезпечення інтенсифікації розвитку тваринництва сприятиме підвищенню його продуктивності та збільшенню виробництва продукції.

Інтенсифікація тваринництва нерозривно зв'язана із створенням в країні надійної і збалансованої за поживністю кормової бази. В кожному господарстві темпи зростання виробництва кормів повинні випереджати темпи підвищення генетичного потенціалу стада. Якщо для корови рівень годівлі не становитиме 4--6,5 тис. кормових одиниць на рік, то ефективності використання голштиків досягнути важко. Необхідно включати в раціон не менше 2 т сіна на одну корову на рік і по 1 т буряків на кожну тонну одержаного молока. Цього можна досягти завдяки значному підвищенню врожайності кормових культур внаслідок вдосконалення структури посівних площ, розширенню посівів найбільш інтенсивних з них.

Великий простір для інтенсифікації тваринництва відкриває його спеціалізація, в тому числі і на основі міжгосподарської кооперації. В спеціалізованих господарствах, як показала практика, втрати виробництва набагато нижчі, а продуктивність праці вища, ніж у багатогалузевих господарствах.

Створення агропромислових фірм, агрокомбінатів та агрооб'єднань, що спеціалізуються на виробництві тваринницької продукції, теж сприяє підвищенню економічної ефективності тваринництва та збільшенню виробництва його продукції. На Україні 21 агрокомбінат та 7 агрооб'єднань спеціалізуються на виробництві м'яса яловичини і свинини та молока. Найбільшу кількість м'яса виробляють такі агрокомбІнати, як «Чугуївський», «Рось», «Нікопольський», «Сокаль», агрооб'єднання «Покуття», «Носелицьке», а молока -- агрокомбІнати «Донбас, «Сокаль», «Новотроїцький», «Нікопольський» та агрооб'єднання «Новоселицьке», «Новобуське», «Буг» і «Покуття».

Важлива роль у збільшенні виробництва тваринницької продукції належить орендному підряду і створенню сімейних ферм. Важливе значення у підвищенні економічної ефективності ведення тваринництва і збільшенні виробництва продукції має впровадження інтенсивних технологій. Але воно немислиме без застосування промислових методів виробництва молока і м'яса. Цій меті в усіх галузях тваринництва найбільше відповідає потоково-цехова система виробництва продукції і відтворення стада. Тому на цю систему перейдуть всі ферми, на яких утримуються 400 і більше корів. Одним з факторів підвищення рівня інтенсивності тваринництва є організація праці, коли рушійною силою є людина, висококваліфікований спеціаліст своєї справи.

Інтенсифікація тваринництва висуває ряд принципово нових завдань і проблем його механізації і автоматизації. Найбільша з них -- це скорочення затрат ручної праці на виробництво продукції, створення нової техніки, яка б забезпечувала впровадження безвідходних технологій, раціональне використання кормів, охорону навколишнього середовища.

Отже, прискорення науково-технічного прогресу в тваринництві, його інтенсифікація є важливою умовою розвитку галузі. Передбачається докорінна перебудова кормо виробництва, бо стан кормової бази стримує загальний прогрес у тваринництві. В різних підгалузях тваринництва рівень розвитку кормо виробництва неоднаковий. В кращому становищі перебувають свинарство і птахівництво, де переважають концентровані корми, виробництво яких забезпечує зернове господарство. Галузі, які забезпечують кормами скотарство і вівчарство, ведуться традиційними методами, екстенсивно. Свинарство і особливо птахівництво легше і швидше від інших галузей перевести на індустріальну основу. Концентрація виробництва яєць на великих птахівницьких підприємствах, застосування традиційних форм годівлі, комплектування поголів'я і способів утримання птиці, переведення на інтенсивну технологію при високому рівні механізації і впровадженні елементів автоматизації виробництва дали змогу в короткі строки збільшити виробництво яєць.

До недавнього часу основну масу м'яса птиці одержували внаслідок вибраковування несучок. Будівництво великих бройлерних фабрик, на яких відбувається інтенсивна годівля курчат м'ясних порід, дало можливість різко збільшити виробництво продукції птахівництва, а переведення на індустріальну технологію --зробити цю галузь високорентабельною.

6. Рентабельність та шляхи підвищення економічної ефективності тваринництва і кормової бази

Рентабельність -- це доходність, прибутковість. Якщо в процесі виробництва і реалізації продукції витрати, які з ним зв'язані, покриваються доходами, причому є певний прибуток, то таке виробництво вважають рентабельним.

Рентабельність, як і кожна економічна категорія, характеризується певними показниками. Рентабельність тваринництва вимірюється загальною величиною прибутку, який може бути одержаний від виробництва того чи іншого виду продукції цієї галузі, а також величиною прибутку в розрахунку на кожну одиницю виробленої продукції, на кожну одиницю затраченої праці в птахівництві, на кожну голову худоби цієї галузі. Але найбільш узагальнюючим показником є рівень рентабельності, який свідчить про окупність кожної гривні, вкладеної в галузь чи у виробництво конкретного її продукту, оскільки норма прибутку характеризує ефективність використання фондів, які брали участь у виробництві тваринницької продукції

Аналіз показників економічної ефективності виробництва тваринницької продукції в Україні свідчить, що затрати праці на її виробництво постійно зменшуються. Це пояснюється підвищенням рівня комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів. Проте придбання господарствами дорогих машин і обладнання, пального, мастильних та інших матеріалів зумовило значне підвищення собівартості продукції.

Постійне зростання собівартості тваринницької продукції змушує державу давати великі дотації за її реалізацію та підвищувати на неї роздрібні ціни.

Для поліпшення рентабельності тваринництва першочергове значення має індустріальне перетворення галузі разом з кормовиробництвом і підвищення на цій основі продуктивності праці, зниження собівартості вироблюваної продукції, раціональне використання виробничих ресурсів і зростання продуктивності тварин.

Як показали дослідження і підтвердила практика, із зростанням продуктивності тварин підвищується ефективність використання кормів, а, отже, і землі. Наприклад, при річному надої молока від корови 4 тис. кг потрібно на 16 га менше площ кормових угідь, ніж при 3 тис. кг (відповідно 155 га проти 171 га). Це пояснюється можливістю мати однаковий обсяг продукції при меншому поголів'ї, а отже, і менші витрати підтримуючого корму. Водночас із зростанням продуктивності зменшуються і витрати на одиницю тваринницької продукції. Тому високоякісні, збалансовані за поживними речовинами, корми (передусім, за перетравним протеїном) є основою високоефективного тваринництва. В країні розроблено заходи, спрямовані на стимулювання виробництва кормів з таких видів високобілкової продукції, як зерно сої і насіння соняшнику. Тепер за кожен центнер сировини цих видів, що її реалізовано державі, господарства-здавачі можуть купити значну кільк^ість шротів з метою збагачення на білок раціонів годівлі худоби. Крім того, за кожен центнер реалізованого насіння соняшнику держава продає господарству 20 кг комбікормів, а за 1 ц зерна сої -- 50 кг комбікормів.

До найбільш ефективних заходів розвитку тваринництва і підвищення його ефективності належать: поліпшення кормо виробництва і створення надійної кормової бази; підвищення продуктивності тварин; поглиблення спеціалізації і раціональна концентрація; застосування інтенсивних технологій при виробництві тваринницької продукції; використання досягнень науково-технічного прогресу; зменшення ручної праці і впорядкування режиму праці, вдосконалення її оплати; поліпшення використання виробничих приміщень та інших основних засобів; поліпшення якості тваринницької продукції; збільшення обсягів виробництва тваринницької продукції в особистих підсобних господарствах.

Висновок

Вирішальною умовою успішного розвитку тваринництва є створення міцної і стійкої кормової бази.

Система кормо виробництва повинна будуватись з розрахунку повного забезпечення кормами тварин у стійловий і пасовищний періоди.

Зважаючи, що на Україні основну масу кормів виробляють на польових землях, а розширення посівних площ під кормові культури обмежене, забезпеченість кормами можлива тільки за рахунок підвищення врожаю та якості кормових культур, а також підвищення продуктивності природних угідь.

Природні сіножаті і пасовища займають у країні близько 7,6 млн. га, продуктивність їх у більшості випадків не перевищує 7--12 ц/га, вони мають поганий ботанічний склад.

На сіножатях і пасовищах переважає лучна, степова та болотна рослинність.

Для підвищення продуктивності природних кормових угідь необхідно впроваджувати розроблені прийоми їх раціонального використання та поліпшення. Застосування передових технологій на природних сіножатях та пасовищах дає змогу одержувати з 1 га без зрошення 28--32 ц сіна та понад 200 ц пасовищної трави.

При впровадженні передових прийомів поліпшення природних кормових угідь необхідно враховувати природні умови місцевості, ботанічний склад рослинності, завдання по поліпшенню угідь та можливості господарства.

Література

1. В.А. Павчак, Р.А. Іванух, В.Г. Поплавський. Економіка сільського господарства. К.: Вища школа. - 1990.- 398 с.

2. В.П. Ступаков, П.М. Кондратенко, М.І. Самокиш. Основи сільського господарства. К.: Вища школа. - 1992. - 242 с.

3. Основи сільського господарства. Практикум. Під редакцією Польського Б.Н. - К.: Вища школа, 1983.

4. П.Д. Клименко. Основи землеробства і тваринництва. К.: - Вища школа, 1991.

5. Рослинництво. Лабораторно-практичні заняття. За ред. М.Г. Городнього, 2-е вид., перероб. і доповн. К.: Вища школа, - 1996.

6. Є.М. Сивак, З.Ф. Бриндзя, Ф.А. Ментух, О.М. Жукорський. Технологія галузей тваринництва. Навчальний посібник. Тернопіль. - 2000., 252 с.