Монтажна технологічність будівельних конструкцій

При сполученій роботі декількох кранів значення і враховують тільки для першого крана. Для інших кранів ці процеси сполучають з установкою конструкцій попередніми кранами і на загальну тривалість робіт не впливають. Значення у цьому випадку враховують для першого крана, якщо технологічна перерва виникає на першій захватці, і в період роботи останнього крана. Тривалість установки конструкцій визначається залежно від кількості кранів, послідовності й сполучення їхньої роботи.

З урахуванням впливу цих факторів розрізняють тривалість установки конструкцій одним краном, тривалість установки конструкцій декількома кранами, які працюють послідовно, тривалість установки конструкцій декількома j кранами, що включаються послідовно, після закінчення роботи попереднього крана на початковій захватці, які працюють сумісно.

Тривалість установки конструкцій одним краном

,

де - обсяг робіт з монтажу конструкцій різного виду, шт.; k - коефіцієнт перевиконання норм приймається рівним 1,2; - відповідна експлуатаційна продуктивність монтажного крана в зміну при установці конструкцій даного виду.

Використовуючи значення ,

,

де - обсяг робіт, що монтуються, краном конструкцій, шт.; - тривалість циклу роботи крана при установці конструкцій даного виду, хв; 1,2 - коефіцієнт перевиконання норм; - тривалість зміни, год; при п'ятиденному робочому тижні - 8,2; - коефіцієнт використання робочого часу крана в зміну; приймається для баштових кранів рівним 0,8, для стрілових самохідних кранів -

0,85. Тривалість циклу роботи крана

,

де - висота підйому гака при установці кожного з видів конструкцій, м; - відповідно швидкість підйому та опускання гака, пересування вантажу по горизонталі чи пересування вантажного візка, пересування крана, м/хв; - середній кут повороту крана при монтажі кожного виду конструкцій, град; п - швидкість повороту крана, об/хв; - коефіцієнт сполучення операцій, рівний 0,75; - відстань переміщення вантажу по горизонталі, м; - загальна довжина шляху пересування крана, включаючи холостий хід при виконанні даного обсягу робіт, м; - тривалість виконання ручних операцій, хв.

У разі послідовної роботи і кранів, коли кожний наступний кран починає роботу після закінчення роботи попереднього, тривалість установки конструкції кранами

де - обсяг робіт, шт., монтованих краном видів конструкцій; - відповідна тривалість циклу роботи крана, хв; - коефіцієнт використання робочого часу крана.

При сполученій роботі j кранів, які включаються послідовно, тривалість установки конструкцій визначається з урахуванням сполучення їхньої роботи. Тут можуть бути два випадки: тривалість роботи наступного крана більше або дорівнює тривалості попереднього, чи тривалість роботи наступного крана менше або дорівнює тривалості попереднього. У першому випадку наступні крани включаються відповідно через час t₁, t₂....... t_j-1, роботи попереднього на початковій захватці (рис.7.15, а). Якщо Т_у1 ? (t₁+Т_у2) ? ... ? (t_{j - 1}+Т_{у j}), то тривалість установки конструкції при сполученні роботи j кранів Т_{ус j}=t₁+t₂+…+t_j - ₁+Т_{ус j} - тривалість установки конструкцій при суміщеній роботі j кранів, змін; _- тривалість установки конструкцій на початковій захватці першим краном, змін; - тривалість установки конструкцій j-1 краном на початковій захватці, змін; - тривалість установки конструкцій останнім краном j сполучення на всій ділянці:



де - обсяг робіт, шт., елементів, що монтуються, 1, 2, … (j-1) кранами видів конструкцій на одній захватці і j краном на своїй ділянці; при підйомі конструкцій пакетами - кількість підйомів; - тривалість циклів роботи кранів при установці відповідних видів конструкцій; - коефіцієнти використання робочого часу відповідних кранів.

Якщо крани працюють послідовно, один за одним, у формулу вставляють повні обсяги , виконувані цими кранами, всі інші дробові члени будуть рівні 0. Якщо Т_у1 ? (t₁ + Т_у2) ? …? (t_{j - 1} + Т_{у i}), то початок роботи наступного крана повинен бути відповідно зрушений відносно початкової захватки на величину t_x1, t_x2, … , t_xЧ(j-1) з метою забезпечення для нього фронту робіт на кінцевій захватці (рис.7.15, б).

У цьому разі Т_{ус j} = Т_у1 + t₁ + … + t_j-1 , тобто тривалість установки конструкцій визначається залежно від тривалості установки конструкцій першим краном і тривалості роботи інших кранів на кінцевих захватках.

Трудомісткість одиниці обсягу робіт (1 т; 1м³) у люд.-змін. Установки конструкцій j кранами

де - трудомісткість установки конструкцій, люд.-змін.; - трудомісткість транспортування (перебазування) крана до місця робіт, люд.-змін.; - трудомісткість монтажу крана, люд.-змін.; - трудомісткість монтажу і розбирання пристроїв, люд.-змін.; - трудомісткість пробного пуску крана, люд.-змін.; - кількість видів конструкцій, монтованих кожним краном, шт.; G -

маса, т, або обсяг, м³, одного елемента

де - кількість робітників у ланці при установці відповідного виду конструкцій, в тому числі машиністів кранів.

7.6Монтаж елементів залізобетонних конструкцій

7.6.1Монтаж фундаментів

Монтаж стрічкових фундаментів. Стрічкові фундаменти звичайно виконують із залізобетонних блоків-подушок і покладених на них одного чи декількох рядів стінових балок, що можуть бути також блоками стін підвалів.

Установці блоків передує розбивка осей фундаментів, яку починають з перенесення осей будинку на основу (рис.7.16, а). Для цього на обнесення натягають осьові струни і за допомогою схилів переносять точки їхнього перетинання на дно котлованів і траншей. Від цих точок відміряють проектні розміри фундаментів і закріплюють металевими штирями так, щоб натягнута між ними дротова причалка знаходилася на 2...3 мм далі бічної грані стрічкового фундаменту.

Монтаж блоків-подушок (рис.7.16, б) починають з укладання кутових

блоків-подушок, що є маяковими, а також проміжних маякових блоків на відстані близько 20 м між ними, переважно в місцях примикання поперечних стін до поздовжніх. Проміжні блоки укладають послідовно від маякового кутового блоку до маякового проміжного, визначаючи їхнє положення в плані за причалкою і монтажним зазором між встановлюваним і раніше встановленим блоками.

Монтаж блоків-подушок стрічкових фундаментів здійснюють способом "на кран" стріловими гусеничними кранами, на пневмоколісному ходу і кранами-нульовиками, які переміщуються по рейкових шляхах і знаходяться на поверхні ділянки за межами верхньої брівки котловану. Іноді для монтажу стрічкових фундаментів застосовують і баштові крани, якими потім будуть монтувати надземні конструкції будинку.

Після укладання всього ряду блоків-подушок стрічкових фундаментів перевіряють правильність їхнього положення відносно розбивочних осей за допомогою теодоліта чи схилом з розбивочних осей, натягнутих на обнесення, наносячи відповідні осям риски на маякові кутові й проміжні блоки.

Наступні ряди стрічкових фундаментів чи стін підвалів монтують із стінових блоків на розчині з ретельним заповненням горизонтальних і вертикальних швів. Вертикальні шви в суміжних за висотою рядах блоків перев'язують не менше ніж на висоту блоку при слабких ґрунтах і не менше ніж на 0,4 висоти блоку при слабкостискуваних ґрунтах. У місцях примикання поперечних стін до поздовжніх перев'язують шви примикання до кожного ряду із закладкою в горизонтальні шви зварених арматурних стінок.

Стінові блоки фундаментів монтують по рядах, починаючи також з укладання маякових і проміжних блоків. Проектне положення цих блоків визначають за рисками, нанесеними на маякові кутові й проміжні блоки-подушки. Після визначення положення маякових стінових блоків їх закріплюють рисками на блоках-подушках і від цих рисок за допомогою рулетки проводять розбивку положення проміжних блоків по всіх стрічках фундаментів (по вертикальних швах), виконуючи цю розбивку за робочими кресленнями розкладки блоків фундаментів.

Після розбивки ретельно укладають маякові блоки на шарі розчину. Потім на цих блоках зміцнюють причалку і по ній і по нанесених на блоках-подушках розбивочних рисках укладають всі проміжні стінові блоки.

Після укладання останнього ряду блоків перевіряють правильність їхнього положення відносно розбивочних осей за допомогою теодоліта чи схилу, а також виконують нівелювання поверхні верхнього ряду блоків.

Монтаж фундаментів під колони. Під залізобетонні колони частіше застосовують фундаменти склянкового типу, що складаються з одного блоку підколінника зі склянкою (башмака) або з декількох елементів підколонника і укладаються під його одну чи декілька плит. Перед монтажем за допомогою схилу на дно котловану переносять точку перетинання осей, від якої в усі чотири сторони (в напрямку осей) відміряють половину ширини і довжини підошви фундаменту, додаючи до цих розмірів по 5 см. В отриманих точках забивають в землю розбивочні скоби чи кілочки, на яких за допомогою схилу, переміщуваного по осьових дротах, наносять осьові риски (рис.7.17, а).

Фундаменти під колони монтують аналогічно стрічковим фундаментам тим же способом "у висячому положенні" і такими ж кранами. При дуже великій ширині будинку і суцільному котловані монтаж часто здійснюють з переміщенням крана по дну котловану і з подачею елементів фундаментів безпосередньо в котлован.

Монтаж фундаментів під колони (рис.7.17, б) звичайно починають від одного торця будинку до іншого. Фундаменти встановлюють на ретельно вирівняну під проектну оцінку основу, сполучаючи риски на всіх чотирьох бічних поверхнях подушки блоку з рисками, нанесеними на скоби чи кілочки, забиті в основу при підготовці до монтажу фундаментів.

Після монтажу фундаментів усього будинку чи окремих ділянок за допомогою теодоліта перевіряють правильність положення фундаментів у плані відносно розбивочних осей, при необхідності одночасно наносячи нове виправлене положення осьових рисок на поверхні підколінників; за допомогою нівеліра перевіряють оцінки дна склянки усіх фундаментів. У результаті перевірки складають виконавчу схему монтажу фундаментів. Цю схему прикладають до акта приймання фундаментів.

7.6.2Монтаж колон

Монтаж колон одноповерхових будинків. Залізобетонні колони одноповерхових будинків монтують переважно повністю. Колони великої довжини, доставлені на будівництво окремими частинами, попередньо укрупнюють.

Залізобетонні колони одноповерхових будинків установлюють переважно на фундаменти склянкового типу. Підлив бетоном чи розчином (залежно від товщини шару) виконують заздалегідь або безпосередньо перед установкою колон. Товщину шару визначають не тільки відхиленням від проектної оцінки дна склянки, але і з урахуванням довжини колони, призначеної до установки на фундамент, щоб відхилення в довжині колони від проектної можна було погасити товщиною цього шару. Виконана заздалегідь підлива до часу установки колон повинна мати міцність не нижче 50% від марочної. Для підливи, виконуваної безпосередньо перед установкою колон, застосовують тверді суміші, які добре ущільнюють, щоб вони не вичавлювалися під тиском опорного торця колони.

При підготовці колон до монтажу по чотирьох гранях вгорі і на рівні верху фундаментів наносять осьові риски. На колонах, призначених для укладання по них підкранових балок, крім того, з двох сторін консолей чи траверс двовіткових колон наносять риски осей цих балок. На колони висотою більш 12 м закріплюють (при потребі) хомути чи струбцини з двома розчалюваннями, якими такі колони будуть тимчасово розчалені за сусідні фундаменти або спеціальні якорі в площині ряду колон.

Якщо колони монтують не з транспортних засобів, то їх попередньо розкладають біля місць монтажу. Колони можна розкладати по-різному залежно від їхньої маси, типу, вантажопідйомності монтажних кранів, а також числа колон, які кран монтує з однієї стоянки. У більшості випадків при застосуванні самохідних стрілових кранів колони розкладають у такий спосіб: опорним кінцем ближче до фундаменту, оголовок направляють у прольот за ходом монтажу, передбачають, щоб місце стропування колони і центр опори колони і фундаменту знаходилися на одній окружності, описуваної радіусом, рівним вильоту гака крана з його монтажної стоянки (рис.7.18).

Монтаж колон здійснюють способом "у висячому положенні".

Стропування колон виконують фрикційними, рамковими захватками (див. рис.7.18, д, е), а при наявності в колонах наскрізних отворів, призначених спеціально для стропування, - одно- і двоштирьовими захватками з дистанційною розстроповкою.

Одноштирьові захватки виконують у вигляді підвішеної до стропів П-подібної обойми, у нижній частині якої є отвори з вхідним штирем. Розстроповку роблять витягуванням штиря з отвору в колоні за допомогою спеціального каната.

При необхідності збереження розрахункової схеми обпирання колони в процесі переведення її з горизонтального положення у вертикальне стропити її треба з двох точок. У цьому випадку застосовують двоштирьову балансирну захватку (рис.7.19). Захватка складається з траверси з двома блоками, через які перекинуті сталеві канати з укріпленими на них верхньою і нижньою рамками зі штирями. При розстроповці колони верхній штир витягають з отвору дистанційно, а штир нижньої рамки монтажник витягає вручну.

Підняті краном колони опускають у склянку фундаменту, сполучаючи осьові риски в нижній частині колон з осьовими рисками, нанесеними на верхній поверхні фундаменту. Не розстроповуючи колон, перевіряють вертикальність їхньої установки за допомогою двох теодолітів, встановлених у створах поздовжньої і поперечної розбивочних осей, сполучаючи положення нижніх і верхніх рисок на колоні з вертикальною візирною віссю теодоліта.

Для тимчасового закріплення колон у склянках фундаментів до їх замонолічування бетоном застосовують клини й інвентарні клинові вкладиші.

Клини бувають залізобетонні, сталеві й дерев'яні. Доцільніше застосовувати залізобетонні клини, які після замонолічування залишаються в бетоні стику. При застосуванні дерев'яних клинів колони в склянках зашпаровують бетонною сумішшю в два прийоми: перший раз до рівня низу клинів і другий раз - після затвердіння бетону і видалення клинів.

Металеві клини з економічних міркувань застосовують у виняткових випадках.

Залежно від глибини склянки фундаменту клини роблять довжиною 250...300 мм зі скосом однієї вертикальної грані на 1/10. При закріпленні колон у кожній грані шириною до 400 мм установлюють по одному клину, а в гранях більшої ширини - по два (рис.7.20, а).

Інвентарний клиновий вкладиш (рис.7.20, б) утримує низ колони до замонолічування стику бетоном. При обертанні гвинта ключем під дією бобишки клин переміщується в корпусі на шарнірі, створюючи зусилля розпору між своєю зовнішньою гранню і корпусом вкладиша. Клинові вкладиші встановлюють у зазори між гранями колони і стінками склянки фундаменту. До закладення стику бетонною сумішшю на клиновий вкладиш встановлюють огородження, яке витягають зі склянки після ущільнення суміші або після початку її схоплювання.

При монтажі колони висотою більше 12 м для додаткового тимчасового закріплення їх у площині поздовжніх осей будинку (звичайно площини найменшої твердості) доводиться розкріплювати двома розчалюваннями (рис.7.20, в). З цією метою зручні інвентарні розчалювання з карабіном і гвинтовою стяжкою, які можна швидко встановлювати і знімати (рис.7.20, г).

Для тимчасового закріплення колон застосовують також кондуктори різних типів. Найбільш простий кондуктор (рис.7.21) складається з двох частин, з'єднаних чотирма стяжними болтами. На поверхню фундамента після установки в нього колони встановлюють дві частини кондуктора і стягають їх болтами. При цьому стійке положення колони забезпечується розширенням її бази за рахунок кондуктора.

Положення колони відносно розбивочних осей виправляють у цьому разі за допомогою спеціальних домкратів, які упираються в стінки склянки фундаменту.

Колони слід встановлювати і вивіряти з таким ступенем точності, щоб не були перевищені допуски, регламентовані СНіПом.

До набуття бетоном закладання колони у фундаменти 70% проектної міцності на колони не можна встановлювати наступні елементи, крім проектних чи монтажних зв'язок до розпорок, що забезпечують стійкість колони уздовж ряду.

Монтаж колон багатоповерхових будинків. Залізобетонні колони прямокутного або квадратного перерізу з консолями чи без них монтують на один, два і більше поверхи переважно поштучно, хоча в окремих випадках колони з ригелями заздалегідь укрупнюють у плоскі рами чи просторові блоки, що доцільно при достатній вантажопідйомності крана.

Монтаж колон виконують способом "у висячому положенні" за допомогою кранів. Стропування здійснюють стропами різних типів.

Нижні колони встановлюють звичайно на фундаменти склянкового типу, вивіряють і закріплюють у них як колони одноповерхових будинків. Колони наступних поверхів установлюють на верхні торці колон, розташованих нижче, або на ригелі (при платформних стиках).

Установку, вивірку і тимчасове закріплення колон здійснюють одним з таких способів:

1) установка по рисках з вивіркою вертикальності схилом і зварюванням деталей стикових з'єднань в обсязі, достатньому для забезпечення стійкості колон після розстроповки. Для забезпечення вертикальності колон при вивірці в необхідних випадках можуть служити відтяжки. Такий спосіб застосовують при монтажі колон зі стиками платформного типу. Його можна використовувати і при монтажі колон із фрезерованими сталевими плитами по торцях, але в цьому разі тимчасове кріплення виконують болтами, для чого до закладних деталей заздалегідь приварюють куточки;

2) установка колон на оголовки нижче розташованих колон, на яких заздалегідь закріплюють гвинтами одиночні кондуктори (оголовки нижніх колон звичайно вище рівня перекриття на 0,5...0,8 м). Встановлену в кондуктор колону (рис.7.22) за допомогоо регулювальних гвинтів кріплять і вивіряють у плані по розбивочних осях і вертикалі. На практиці застосовують різні конструкції одиночних кондукторів;

колон. Бічні грані низу монтованої колони кріплять натяжним пристроєм нижнього фіксатора, закріпленого за оголовок колони, впритул підтягуючи до граней фіксатора. Цим забезпечується точне сполучення їх з відповідними гранями оголовка колони. Верх колони закріплюють верхньою захваткою - фіксатором індикаторної рами, приводячи тим самим колону в строго вертикальне положення.

7.6.3Монтаж балок і ферм покрить

Балки і ферми покрить у своїх опорних частинах мають, як правило, накладні деталі (сталеві листи) з отворами. За допомогою цих накладних листів балки при монтажі тимчасово закріплюють на анкерних болтах, що є на закладних деталях оголовків колон і на опорних поверхнях підкроквяних балок. Остаточне закріплення здійснюють зварюванням накладних листів балок із закладними деталями оголовків колон і опорних поверхонь підкроквяних балок.

Стропильні і підкроквяні балки і ферми одно- і багатоповерхових будинків монтують способом "у висячому положенні" за допомогою кранів. Монтаж виконують з попередньою розкладкою балок і ферм чи безпосередньо з транспортних засобів. При монтажі кранами, розташованими поза межами монтованих прольотів і при застосуванні для монтажу козлових кранів балки і ферми можуть знаходитися на складах у зоні дії монтажних кранів без розкладки.

Балки і ферми в межах монтованого прольоту розкладають довгою стороною уздовж ряду колон ближче до крана. При монтажі стріловими кранами балки і ферми укладають переважно так, щоб кран з монтажної стоянки міг установлювати їх у проектне положення без зміни вильоту гака (рис.7.24).

Підготовка до монтажу кроквяних і підкроквяних балок і ферм в основному полягає в очищенні закладних деталей, нанесенні осьових рисок, закріпленні відтяжок і розчалювань (при потребі). На кроквяних фермах установлюють розпорки, якими вони будуть кріпитися до суміжних ферм.

Залежно від прольотів балок і ферм, наявності в них монтажних петель чи отворів застосовують балкові у вигляді плоских ферм або траверси з захваткою конструкції за дві або чотири точки.

При відсутності у ферм монтажних петель конструкцію підвішують до траверси (рис.7.25): при наявності спеціальних монтажних отворів через отвір виделковою захваткою; при відсутності отворів - у підхоплення виделковою захваткою або в обхват універсальною захваткою із запірним замком. Усі ці захватки - напівавтоматичні, що дозволяє дистанційно розстропити конструкцію (висмикуванням штиря запірного замка вручну із землі).

Кроквяні й підкроквяні балки і ферми встановлюють на оголовки колон, вивіряючи їхнє положення в плані по рисках розбивочних осей, нанесених на опорах. Установка кроквяних балок і ферм спрощується тим, що їх опорними накладними листами з отворами наводять на анкерні болти, що є на закладних деталях оголовків колон і опорних поверхонь підкроквяних балок і ферм. Балки і ферми на опорах наводять за допомогою відтяжок. Тимчасово кроквяні балки і ферми закріплюють на анкерних болтах.

Підкроквяні балки і ферми встановлюють на оголовки колон, вивіряючи їхнє положення в плані тільки по рисках розбивочних осей. Відразу після укладання їх закріплюють на колонах зварюванням опорних закладних деталей.

Вертикальність положення ферм і тимчасове їхнє розкріплення забезпечують за допомогою розчалювань і розпорок.

Розчалюваннями, закріпленими за верхній пояс ферм, розкріплюють першу і другу ферми до укладання по них і закріплення зварюванням плит покриття. Для ферм прольотом 18 і 24 м ставлять дві пари розчалювань, а для ферм прольотом 30 м - три пари (у середині і в чвертях прольотів). При натягу і закріпленні розчалювань перевіряють прямолінійність верхнього пояса і вертикальність площини ферм. Розпорки ставлять, починаючи з третьої по ходу монтажу ферми, прикріплюючи останню до раніше змонтованої ферми, на якій уже покладені й приварені плити покриття.

Розпорки часто встановлюють по одній при прольоті ферм 18 м і по дві при прольотах 24 і 30 м у 1/3 прольоту.

Розпорки (рис.7.26, а) кріплять струбцинами до верхнього пояса установлюваної ферми, а до нижнього звисаючого вниз кінця прив'язують прядив'яну мотузку, спущену з плит покриття раніше змонтованих ферм. Після установки ферми краном розпорки піднімають і кріплять струбцинами до раніше змонтованої ферми (рис.7.26, б). Тільки після цього можна розстроповувати ферму. Але в ході укладання і приварки плит покриття в монтованому осередку розпорки знімають.

При монтажі кроквяних і підкроквяних балок і ферм монтажники і зварювальники повинні знаходитися біля вузлів обпирання балок і ферм на різних риштуваннях. Для цього раціональне застосування приставних драбин з площадками. Драбини з алюмінію по кресленнях проектної контори тресту „Сталемонтаж” використовують з оцінкою робочої площадки до 24 м. Такі драбини з площадками встановлюють і переставляють за допомогою кранів. Для тих же цілей можуть служити начіпні інвентарні підмости і драбини.

7.6.4Монтаж балок і ригелів каркасних багатоповерхових будинків

Балки і ригелі монтують "у висячому положенні" за допомогою кранів. Монтаж може виконуватися як зі складу, розташованого в зоні дії монтажного крана, так і безпосередньо з транспортних засобів. Стики зварюють після укладання ригелів, а замонолічують бетонною сумішшю після укладання плит перекриттів.

Стропування балок і ригелів здійснюють декількома способами залежно від наявності в них монтажних петель чи монтажних отворів. Елементи довжиною до 9 м звичайно стропують двовітковими стропами без траверс. При більшій довжині застосовують стропування з траверсами. За наявності в елементів монтажних отворів застосовують стропування з захватками по типу застосовуваних для монтажу ферм. Балки і ригелі без монтажних петель і отворів стропують у двох місцях обв'язувальними універсальними стропами.

При підготовці балок і ригелів до монтажу очищають і виправляють закладні деталі, випуски арматурних стержнів і наносять на їхні кінці осьові риски, а також кріплять до них відтяжки. Спеціальна розкладка балок і ригелів перед монтажем не потрібна.

Балки і ригелі укладають на консолі, приварені до колон, чи столики на оголовки колон (при стиках платформного типу) зі сполученням осьових рисок і дотриманням однакового зазору між торцями балок і ригелів і гранями колон. Цю роботу виконують особливо ретельно, щоб не потрібна була остаточна вивірка балок і ригелів після зняття стропів. Зварювання балок і ригелів з колонами здійснюють одразу після укладання. При укладанні й зварюванні балок і ригелів монтажники і зварювальники знаходяться на настилах групових кондукторів, які застосовують для установки колон. Якщо колони встановлюють в одиночних кондукторах (рис.7.27) або взагалі без кондукторів, то застосовують пересувні легкі підмости у вигляді драбин чи вишок зі сходами, висота яких залежить від висоти поверху монтованих будинків. Такі підмости встановлюють по кінцях балок і ригелів біля колон.

7.6.5Монтаж плитних елементів перекриттів і покрить, сходових площадок і маршів

Залізобетонними збірними плитними елементами перекриттів і покрить є плити, настили і панелі, що спираються на несущі конструкції кістяка будинку.

Плитні елементи, що своїми сторонами суцільно спираються на несучі конструкції кістяка будинку, укладають на шар розчину або цементно-піщаної пасти і скріплюють один з одним і елементами несучого кістяка будинку різними способами, передбаченими в проектах.

Шви між збірними площинними елементами перекриттів і покрить після їхнього укладання і закріплення щільно зашпаровують бетонною чи розчинною сумішшю.

Усі типи збірних площинних елементів перекриттів і покрить монтують способом "у висячому положенні" за допомогою кранів.

При монтажі елементів перекриттів і покрить багатоповерхових будинків спеціальна розкладка елементів не потрібна. Елементи можуть знаходитися в штабелях на складі в зоні дії монтажних кранів чи підвозитися із заводів безпосередньо під монтаж.

При монтажі елементів покрить одноповерхових будинків стріловими кранами, які переміщуються в межах монтованого прольоту, плити укладають у штабелі.

Підготовка до монтажу плитних елементів перекриттів і покрить в основному полягає в очищенні закладних деталей.

Залежно від розмірів плитних елементів і числа місць їхньої захватки як строповочні пристрої застосовують чотиривітковий гнучкий строп (рис.7.28, а), чотиривітковий строп з траверсою (рис.7.28, б), чотиривітковий строп з двома додатковими траверсами (рис.7.28, в) і для великих у плані плит шестивітковий строп (рис.7.28, г). Якщо дозволяє вантажопідйомність крана, плити покрить виробничих будинків монтують одночасним підйомом декількох плит, використовуючи для цього траверсу з коромислами (рис.7.28, д).

Для монтажу з одночасним переведенням у горизонтальне положення плит перекриття, доставлених на панелевозі у вертикальному положенні, застосовують універсальний вантажозахватний пристрій з автоматичним кантовачем (рис.7.28, е, ж). Завдяки поліспасту з гідрогальмом, на якому закріплені розчалювання і блокова підвіска з балковими стропами, застропована панель переводиться в горизонтальне положення автоматично і плавно.

Укладання плитних елементів по кам'яних і великоблочних стінах потребує попереднього нівелювання опорних поверхонь цих стін для того, щоб шаром розчину під опори плитних елементів можна було виправити відхилення від проектних оцінок у межах припустимих і цим забезпечити горизонтальне положення плит; товщина шару розчину під опорами не повинна бути більше 20 мм. Опорні поверхні під плитні елементи в великопанельних будинках звичайно не вимагають перевірки нівелюванням.

Услід за укладанням плитних елементів перекриттів і покрить проводять постановку і зварювання всіх анкерних кріплень з наступним закладенням їх бетонною чи розчинною сумішшю. Закладні деталі на ригелях, балках і фермах зварюють одразу слідом за укладанням кожної плити для того, щоб забезпечити їхнє закріплення зварюванням не менше ніж у трьох кутах. Зв'язувальні плити каркасних будинків, що укладаються уздовж розбивочних осей між колонами, приварюють до ригелів по всіх чотирьох опорних кутах, щоб мати вільний доступ при зварюванні по всім цих кутах.

Після укладання плитних елементів перекриттів і покрить, постановки всіх анкерних кріплень і зварювання закладних деталей шви між цими елементами зашпаровують бетонною чи розчинною сумішшю. У багатоповерхових каркасних будинках одночасно бетонують вузли примикання ригелів до колон.

Перші плити настилів і панелей міжповерхових перекриттів укладають з тих же риштувань, що застосовувалися для монтажу конструкцій чи стін ригелів каркасних будинків. Наступні плитні елементи укладають безпосередньо з раніше покладених плитних елементів. У покриттях одноповерхових будинків першою укладають одну з крайніх плит, для чого використовують підмости, з яких укладали балки, ферми чи підкранові конструкції. Наступні плити укладають з раніше покладених. Крайні плити таких покрить укладають із закріпленими до них конструкціями огородження.

Різниця, що допускається, в оцінках верхньої поверхні елементів перекриттів у межах вимірюваної ділянки - 20 мм, різниця в оцінках нижньої поверхні двох суміжних елементів перекриттів - 4 мм, верхніх граней - 8 мм. Допуски розмірів площадок обпирання і допуски зазорів між панелями визначають за проектом.

Сходові площадки монтують аналогічно плитним елементам перекриттів багатоповерхових будинків. Стропують їх чотиривітковим стропом.

Сходові марші також монтують аналогічно плитним елементам. Відмінність полягає тільки в тому, що їх піднімають у похилому положенні і нахил при цьому трохи перевищує їхній нахил у проектному положенні. Це необхідно для того, щоб спочатку обперти на сходову площадку нижній кінець маршу, а потім опустити на опору верхній кінець. Перед укладанням маршу шаблоном перевіряють правильність укладання площадок.

7.6.6Монтаж великих стінових блоків

З великих стінових блоків (рис.7.29) зводять несучі зовнішні й внутрішні стіни багато- і малоповерхових будинків, самонесучі стіни каркасних будинків та ін. Зовнішні стіни багато- і малоповерхових будинків мають розрізку стін кожного поверху, переважно на два ряди блоків (при виготовленні їх з цементного бетону). Тоді вся зовнішня стіна монтується з трьох типів блоків: простінкового, підвіконного і перемичкового. Для внутрішніх стін застосовують блоки на висоту поверху.

Великі блоки монтують способом "у висячому положенні", застроповуючи при підйомі за дві монтажні петлі двовітковим стропом. Установлюють блоки на шар розчину, покладеного в горизонтальний шов.

До установки блоків стін здійснюють геодезичну розбивку осей і рулеткою розмічають місця установки.

Монтаж кожного поверху починають з установки кутових і маякових (простінкових, проміжних) блоків зовнішніх стін, відстані між якими не повинні перевищувати 20 м. Для цього після розмітки і закріплення установки блоків у плані рисками на місці установки кожного блоку нівелюють дві точки, близькі до бічних граней.

За даними нівелювання і визначеного при цьому проектного рівня (монтажного горизонту) для кожної точки визначають товщину горизонтального шва як різницю між проектною оцінкою горизонту і фактичною оцінкою даної точки. Після цього підбирають дерев'яні шашки і встановлюють (приморожують) їх на розчині в раніше пронівельованих місцях; під блок ставлять по дві шашки на відстані 50...60 м від зовнішньої грані стіни. Розмір шашок-підкладок 40Ч40 мм. Верх шашок повинен знаходитися строго на проектному рівні, тому їх установлюють за нівеліром. Таким чином, установивши шашки-підкладки, заздалегідь фіксують положення монтованого блоку по висоті. У процесі монтажу треба стежити, щоб товщина розчинної постелі була не менше, ніж установлені із шашок марки і не більше ніж на 5 мм перевищувала їхню висоту.

Але одними шашками-підкладками ще не забезпечується необхідна якість установки блоків. Крім заздалегідь приморожених шашок перед установкою блоку на розчинну постіль із внутрішньої сторони втоплюють два дерев'яних клини, які ставлять так, щоб блок, посаджений на них і на розчинну постіль з марками, був трохи нахилений назовні. Клини повинні мати великі розміри, щоб з ними було зручно працювати. При посадці блоку на розчинну постіль у процесі осаджування клинів блок вирівнюється по вертикалі і розчин ущільнюється в горизонтальному шві. Цим забезпечується посадка зовнішньої грані і всього блоку в проектне положення (на марки) і щільне заповнення горизонтального шва розчином.

Маякові блоки вивіряють у плані по рисках, а вертикальне положення - по рейці-схилу.

Після установки кутових і маякових блоків першого поверху по них з відступом від зовнішньої площини стіни на 2...3 мм натягають шнур-причалку, закріплюючи його на блоках скобами. На всіх наступних поверхах кутовий маяковий блок установлюють за даними геодезичного контролю нижчележачого яруса, а проміжний маяковий блок - по нанесеній на перекриття за допомогою теодоліта міжсекційній осі. Місця установки проміжних простінкових блоків визначають промірюванням сталевою рулеткою від кута будинку з провішуванням схилом вертикалі по блоках поверху, що знаходиться нижче.

Проміжні простінкові блоки встановлюють аналогічно маяковим. Поданий краном простінковий блок установлюють на місце, орієнтуючи бічною гранню по рисці, нанесеній на перекритті, а фасадною гранню - по обрізу нижчерозташованої стіни чи по натягнутому внизу шнуру-причалці. Після цього шнур-причалку, розташовану по верхній грані блоків, знову натягують і вивіряють положення блоку в такій послідовності: по висоті, правильності установки на місце низу блоку, вертикальності бічних граней. Закінчують установку блоку доведенням його положення до вертикального в площині стіни, користаючись при цьому рейкою-схилом.

Установка підвіконних блоків між простінковими вимагає тільки нанесення оцінки їхньої верхньої грані. Для цього шаблоном чи метром відміряють висоту віконного прорізу від верху простінкового блоку і наносять рискою оцінку на бічній грані цього ж блоку. Розчин під блок розстелюють так само, як і під простінкові блоки, з деяким потовщенням шва до зовнішньої поверхні стіни.

Піднятий блок установлюють на місце між простінковими блоками, заводячи його зсередини будинку. При цьому правильність установки блоку орієнтують по внутрішніх ребрах простінкових блоків.

Перед установкою перемичкових блоків на глухих ділянках стін проводять розбивку положення блоків по горизонталі й вертикалі. Розбивку по горизонталі виконують шляхом нанесення рисок по середині простінкових блоків угорі з внутрішньої сторони; розбивку по вертикалі - за допомогою нівеліра чи гнучкого рівня, наносячи на простінкові блоки умовні оцінки на 1 м нижче опорної поверхні чвертей перемичкових блоків під елементи перекриттів.

Установку перемичкових блоків починають з кутових і проміжних маякових блоків, по яких натягають шнур-причалку. Розчин у горизонтальні шви укладають, розрівнюючи його зубцюватою малкою або кельмою. Після установки і вивірки перемичкові блоки з'єднують металевими накладками, які приварюють до закладних деталей цих блоків.

При установці блоків внутрішніх стін, що монтуються звичайно післяблоків зовнішніх стін, розмітку їхнього положення виконують за допомогою сталевої рулетки в межах усієї захватки. Для блоків першого ярусу за розміткою внизу натягують шнур-причалку, а для блоків другого ярусу шнур-причалку натягають на рівні верху цих блоків після установки маякових блоків.

Розчин, який укладають у шви під блоки першого ряду внутрішніх стін, розрівнюють зубцюватою чи гладкою малкою. Під блоки з вентиляційними каналами розчин укладають по рамках-шаблонах, забезпечених заглушками в місцях проходження каналів.

7.7Безпека при виконанні монтажних робіт

Допуск до монтажу будівельних конструкцій можуть одержати особи, які досягли 18 років, навчені за спеціальною програмою і мають посвідчення на право виконання монтажних робіт, пройшли медичний огляд, інструктажі (вступний і на робочому місці) з техніки безпеки.

До верхолазних робіт, тобто робіт, виконуваних на висоті більше 5 м від поверхні землі, перекриття чи настилу, допускають спеціально навчених монтажників віком від 18 до 60 років, які пройшли медичний огляд на придатність до верхових робіт, мають тарифний розряд не нижче 3-го і стаж монтажних робіт не менше одного року.

Територія будівельно-монтажного майданчика, щоб уникнути доступу сторонніх, має бути огороджена парканом висотою не менше 2 м. Паркан, розташований на відстані 8...10 м від будинку, будують із захисним козирком.

До будівельно-монтажного майданчика забезпечується вільний під'їзд. По всій території вивішуються покажчики проходів і проїздів. Усі проїзди до майданчика, дороги і територія майданчика в нічний час повинні бути освітлені.

На границях небезпечних зон виставляють сигнальників. Установлюють попередні знаки і написи, що попереджають про небезпеку чи забороняють рух. Границі небезпечних зон повинні бути розташовані від місць можливого падіння вантажу при висоті підйому до 20 м не ближче 7 м, а при висоті більше 20 м - не менше 10 м.

У процесі зведення будинку повинна бути забезпечена стійкість окремих змонтованих конструкцій, а також всього каркасу в цілому. Монтаж кожного наступного яруса можна проводити тільки після установки та проектного закріплення всього збірних і виконання монолітних конструкцій нижчележачого яруса. Кондуктори та інші пристрої, що тимчасово забезпечують стійкість змонтованих конструкцій, знімають після набуття бетоном 70%-ї проектної міцності.

Після закінчення установки робітниками-верхолазами збірних конструкцій кожного поверху багатоповерхових будинків установлюють тимчасові огородження - по всьому периметрі будинку, а також по сходових маршах і площадках, шахтах ліфтів і закривають дерев'яними щитами не огороджені отвори.

Для переходу монтажників від однієї конструкції до іншої необхідно використовувати сходи, перехідні містки і трапи.

Робітники, зайняті на монтажі конструкцій, забезпечуються спецодягом, спецвзуттям і запобіжними поясами.

Монтажники повинні знаходитися поза контуром установлюваних конструкцій з боку, протилежного подачі їх краном. Конструкцію опускають над місцем установки не більше ніж на 30 см вище проектного положення. Після цього монтажники наводять її на місце обпирання. Під час переміщення конструкцій необхідно утримувати їх на місці обпирання. Під час переміщення конструкцій треба утримувати їх від розтягування та обертання відтяжками з прядив'яної мотузки чи тонкого гнучкого троса. Залишати підняті конструкції у висячому положенні забороняється.

Сигнали при підйомі конструкцій подає тільки одна особа - бригадир монтажної бригади, ланковий або такелажник. Крановик повинен бути попереджений, чиї команди він зобов'язаний виконувати. Команду "Стоп" у разі потреби може подавати крановикові будь-який працівник, який помітив небезпеку.

У разі застосування на монтажі конструкцій будинків одночасно двох чи більше кранів мусить бути виключена можливість перетинання зон роботи стріл і руху консолі контрвантажів.

У разі граничного зближення кранів мінімальна відстань між стрілами має бути 0,5...1 м.

При одночасній роботі кранів у кожній зміні повинна бути призначена особа, відповідальна за безпечну роботу кранів.

Крани й обладнання зі споживанням електроенергії, а також зварювальна арматура і підкранові колії повинні бути ретельно заземлені.

При вітрі силою більше 6 балів (швидкістю 10,8...13,8 м/с) роботу припиняють, а кран закріплюють.

7.8 Особливості конструктивних рішень і монтажу великопрогонних будівель та споруд

Великопрогонними вважають будівлі й споруди, в яких відстань між опорами несучих конструкцій покриття складає більше 40 м.

У конструктивному відношенні великопрогонні покриття розрізняють за статичною схемою роботи несучих конструкцій, в якості яких використовують балочні, рамні, арочні, просторові й висячі.

Балочні покриття складаються з головних поперечних конструкцій у вигляді плоских або просторових балочних ферм і прогонів. Несучі конструкції, виконані за балочною схемою, іноді їх роблять у вигляді суцільних балок. Головний недолік балочних конструкцій - порівняно великі витрати сталі й значна висота. Тому такі системи використовують при прогонах до 100 м.

Рамні покриття характеризуються в порівнянні з балочними меншою масою, більшою жорсткістю і меншою висотою ригелів, але потребують більшої ширини колон.

Переріз ригелів рам роблять переважно наскрізним у вигляді ферм. Рамні схеми покриття можуть бути площинними (основне рішення) і блочними, які складаються з двох плоских рам і з'єднані між собою зв'язками, що значно підвищує поперечну жорсткість ригелів.

Рамні конструкції призначаються для прогонів до 120 м.

Арочні покриття за статичною схемою розділяють на три-, двошарнірні й безшарнірні. Вони мають меншу масу, ніж балочні й рамні, але більш складні у виготовленні й монтажі. За витратами металу краще безшарнірні арки. Вони мають і більшу жорсткість.

Переріз арок виконують решітчастими або суцільними, висотою відповідно1/30…1/60 і 1/50…1/80 прогону. Арочні покриття використовують при величині прогону до 200 м.

Просторові покриття характерні тим, що осі всіх несучих елементів не лежать в одній площині. Вони розділяються на три типи: куполи, складки і склепіння (оболонки).

Конструкції куполів можуть бути ребристими, ребристо-кільцевими й сітчастими.

Ребристі куполи складаються із систем плоских ферм, зв'язаних знизу і зверху кільцями. Верхні пояси ферм утворюють поверхню обертання (сферичну і параболічну). Такий купол є розпірною системою, в якій нижнє кільце працює на розтяг, а верхнє - на стиск.

Сітчасті купола утворюються включенням у всі панелі ребристо-кільцевих куполів додаткових зв'язків, що приводить до значного збільшення жорсткості системи і покращення роботи на несиметричні навантаження.

Складчасті покриття складаються з тонкостінних плит і ферм, що спираються по кінцях на діафрагми. За статичною схемою складчасті конструкції можуть бути балочними, рамними й очними.

Склепіння-оболонки - один з різновидів складчастих покриттів. Вони утворюються шляхом вписування складок в циліндричну поверхню. При цьому прогоном склепіння-оболонки є відстань між поперечними (торцевими) опорами, а шириною - відстань між нижніми бортовими елементами.

Структури також відносяться до просторових покриттів і являють собою просторові стрижневі системи, що дозволяють перекривати великі прогони будівель та споруд промислового і цивільного призначення.

Висячі покриття - конструкції, в яких основними несучими елементами, що перекривають прогін, є гнучкі канати або тонкостінні листові металеві мембрани.

Внаслідок великих габаритів і маси конструктивних елементів велико- прогонних будівель і споруд їх не завжди можна монтувати в суцільному вигляді традиційними методами з використанням одиничних вантажопідйомних засобів (крану або щогли). Тому нерідко монтаж таких елементів виконують з окремих частин з використанням тимчасових опор. При попередньому збільшенні елементів і для монтажу їх у проектне положення використовують одночасно декілька кранів (щогл, шеврів), виконують монтаж надвиганням (накаткою) збільшених блоків або здійснюють вертикальний підйом з використанням потужних домкратних систем.

7.9Монтаж висотних споруд

Висотними прийнято називати споруди, висота яких набагато перевищує їхні розміри в поперечному перерізі. Висотні споруди працюють на сприйняття вертикальних і переважно горизонтальних навантажень, основним з яких є вітрове навантаження, що діє на споруду й устаткування, установлене на ньому. До висотних споруд відносять опори антенних споруд зв'язку (радіо і телебачення), повітряних ліній електропередач, витяжні (вентиляційні й димові) вежі - труби, освітлювальні й метеорологічні вишки, смолоскипи і свічі дожигання газів, блискавковідводи, маяки і т.п. За конструктивно- компоновною схемою усі висотні споруди розділяють на два види - вежі й щогли.

Вежею називають вільно стоячу висотну споруду, жорстко закріплену в основі, що досягається анкеровкою стовбура до фундаментів, які мають певну масу й відповідне розташування. У більшості випадків вежі проектують у вигляді просторових три-чотиригранних ферм, рідше багатогранного обрису. Вежі являють собою ґратчасті конструкції з трубчастих, прокатних чи зварених профілів. Стійкість веж забезпечується надійним з'єднанням поясів з фундаментами. Для зменшення розмірів фундаментів і зниження маси опор їхню базу роблять великою, тому каркаси веж у верхній частині звичайно проектують у вигляді призми, а в нижній - у вигляді зрізаної піраміди.

Висота радіорелейних опор звичайно складає 50…120, радіо і телевізійних опор - 180…375, витяжних веж - 90…180, свіч дожигання газів - 90…120, блискавковідводів - 175…225 м.

Стики поясів і ґрати вежі можуть бути звареними чи болтовими. Розміри перерізу веж набагато перевищують залізничні габарити, тому конструкції виготовляють і відправляють із заводу відправними елементами.

Щоглою прийнято називати висотну споруду, стійкість положення якої забезпечується системою відтягнень. Сучасні радіощогли бувають двох типів: ґратчастої конструкції три - і чотиригранного перерізу чи листової конструкції у вигляді суцільної труби. Стовбур ґратчастих щогл складається з просторових секцій довжиною 6,75...13 м, виготовлених на заводі і з'єднуваних на монтажі фланцями на болтах. Щогли листової конструкції також складаються з просторових секцій діаметром 1,2...2,5 м, довжиною до 9 м і з'єднуються між собою на монтажі зварюванням встик чи болтами на накладках. У практиці застосовують також комбіновані системи.

Для зведення щогл і веж в основному використовують сталь, рідше - залізобетон (для телевізійних веж). Існують вежі змішаної конструкції: нижня частина - із залізобетону, верхня - зі сталі.

Вежам у порівнянні з щоглами притаманні наступні достоїнства:

-менша площа забудови;

-відсутність відтягнень, а, отже, при експлуатації не потрібно періодичне їхнє регулювання чи заміна;

-велика надійність при експлуатації;

-зручне при монтажі й експлуатації технологічне устаткування.

Однак за витратою металу і вартості щогли вигідніше веж. Так, при висоті 150 м вартість щогл на 20...30 % нижче, ніж веж. Цей розрив зростає зі збільшенням висоти спорудження. Тому при виборі того чи іншого висотного спорудження в кожнім конкретному випадку роблять техніко-економічне обґрунтування різних варіантів рішень з урахуванням місцевих умов будівництва. Проектна документація повинна обов'язково враховувати монтажну і заводську технологічність конструкції об'єкта.

8. Будівельні процеси

Будівельними процесами називають виробничі процеси, які спрямовані на отримання будівельної продукції

За складністю виконання

прості

складні

Простим робочим процесом називають сукупність технологічно пов'язаних робочих операцій, які виконує один і той самий склад виконавців Наприклад, монтаж залізобетонних колон (комплексним) робочим процесом називають сукупність простих процесів

За технологічними ознаками

заготівельні,

транспортні

та монтажно-укладальні.

За режимом виконання

Неперервні

переривчасті процеси.

За значенням у виробництві

ведучі

сумісні.

За ступенем механізації автоматичні, автоматизовані, комплексно-механізовані, механізовані та ручні.

До загальнобудівельних робіт належать земляні, бетонні, залізобетонні, кам'яні, опоряджувальні, покрівельні та інші роботи, а також монтаж будівельних конструкцій.

Спеціальні роботи монтаж внутрішніх санітарно-технічних систем (водопроводу, каналізації, опалення, вентиляції і кондиціювання), систем енерго й електропостачання, зв'язку, автоматики, технологічного обладнання тощо.

До просторових параметрів належать фронт робіт, ярус, дільниця, монтажна дільниця, технологічний вузол, захватка, ділянка.

Ярус -- частина умовного розчленування об'єкта будівництва по вертикалі з технологічних міркувань.

Дільниця -- частина загального фронту робіт, що призначається для одного виконавця або для робітничої ланки, бригади.

Монтажна дільниця -- сукупність захваток, на якій виконується цикл спеціалізованого потоку; частина будинку

Технологічний вузол -- конструктивно відокремлена частина будівельної продукції, в просторових межах якої забезпечується виконання будівельно-монтажних робіт до технічної готовності, необхідної для проведення пусконалагоджувальних робіт, випробування агрегатів, механізмів і обладнання (різновид дільниці).

Потужність потоку -- це обсяг будівельної продукції, шо випускається за одиницю часу.

До параметрів часу модуль циклічності, монтажний модуль циклічності, крок потоку.

8.1Методи праці

використання послідовного методу, що передбачає виконання робіт на кожній наступній захватці після завершення їх на попередній, під час технологічних і організаційних перерв виконавці змушені простоювати

Паралельний метод передбачає одночасну роботу на всіх захватках одного ярусу. Простої робітників будуть такі самі, як і в послідовному методі, але загальна тривалість робіт значно скорочується

Зазначені недоліки розглянутих методів усуваються, а переваги використовуютьсіз застосуванням потокового методу.

8.3Улаштування робочих швів

робочі шви -- послаблене місце в конструкції, їх розташовують там, де несівна здатність конструкції не змінюється (рис. УШ.22). Так, у прогонових та рамних конструкціях їх розташовують у нульових точках розрахункових епюр моментів.