Зародження і розвиток туристсько-екскурсійної справи в Галичині у ХІХ – першій половині ХХ століть

У святкові дні пластуни проводили культурно-просвітницьку роботу в навколишніх селах - Ісакові, Монастирці, Луці та в інших. Місцеве населення цих сіл досить добре ставилось до пластунів.

Крім водних таборів для пластунів-юнаків, у 1930 р. старшими пластунками першого куреня “Дністрянка” з Тернополя був такий табір, проведений і для пластунок-юначок. Його ініціатором була Галя Мороз. Водні пластові табори як для хлопців, так і для дівчат проводились кожного літа включно до заборони “Пласту” в 1930 р. Для методичної допомоги в їх організації журнал “Український Пласт”, починаючи з 1923 р., регулярно друкував матеріали про те, як проводити водні мандрівки. Зокрема, наводився детальний опис та креслення двох типів човнів (чайок).

Починаючи з кінця 1928 р., І.Чмола в Славську організовував зимові (лещетарські) пластові табори, на яких учив техніки пересування на лижах та проводив лижні мандрівки. З 27 грудня по 3 січня 1930 р. вже проходив другий такий табір. Його комендантом також був І.Чмола. Табір був розрахований на старших пластунів і для того, щоб бути зарахованим до нього, слід було мати вік більше 16 років, дозвіл батьків чи опікунів, лікарську довідку про стан здоров'я, лижний пластовий одяг і одяг для мандрівок, лижі з палицями. В програму таборування входило: оволодіння технікою пересування на лижах, поворотів, підйомів, спусків; табірництво (розкладання наметів і ватри різних типів, приготування їжі в польових умовах, вміння приготувати місце для привалу); надання першої долікарської допомоги; змагання з лижних перегонів та мандрівки. Після закінчення вишколу пластуни складали іспит за програмою таборування, яку вони проходили і їм видавались табірні листки (посвідчення - Я.Л.) єдиної форми.

Непересічним явищем розвитку пластового таборування став факт проведення у серпні 1930 р. першого ``сеніорського`` табору під керівництвом основоположника “Пласту” О.Тисовського і Начального Пластуна професора С.Левицького. Його учасниками були: Т.Білостоцький, М.Блозовський, С.Гайдучок, Р.Клос, М.Горбовий, С.Гупаловський, Г.Павлюх, Я.Падох, професор Поліха, С.Костів-Коч, І.Чмола та інші.

Табори, зазвичай, відвідувало чимало гостей як від української громадськості краю, так і з-за кордону. Так, у 1928 і 1929 рр. табір у Підлютому проходили вишкіл німецькі скаути.

У 1929 р. дівочий табір у Підлютому відвідала редактор коломийського журналу “Жіноча доля” О.Кисілевська. В своєму нарисі “Вражіння з подорожі і побуту в жіночім пластовім таборі на Соколі” вона детально показала життя, побут, навчання та виховання пластунок. Розкриваючи роль “Пласту” у вихованні підростаючого покоління, вона писала, що “Пласт виховує молодь у релігійному дусі, пошані до Бога і його заповідей, любові до своїх батьків і старших, готовності допомогти іншим. Крім того, він формує характер, скріплює моральну силу, дисциплінує їх. Пласт робить це все не силою, наказами чи заборонами, не нудним моралізаторством, а пластовим товариським співжиттям, піснею, грою, товариською гутіркою, моральним впливом, спільною радісною молитвою...”. У названі форми роботи органічно вплітались як читання лекцій з історії та географії України, так і вивчення народних пісень і танців, народних ігор та забав, збір історико-краєзнавчих та фольклорно-етнографічних матеріалів, обов'язкове відвідування церкви.

Доречно підмітити про те, що навіть під час війни 1942 р. учні української гімназії проходили тижневий пластовий табір у с. Ямній та Пасічній. Цей табір відвідали С.Левицький, В.Кубійович, О.Тарнавський, М.Лепкий та ін.

Поряд з таборуванням основною формою туристично-краєзнавчої роботи в “Пласті” були і мандрівки рідним краєм. Один з керівників “Пласту” О. Іванчук підкреслював, що мандрівки та екскурсії сприяють фізичному розвитку та зміцненню здоров'я, виховують духовно і естетично, оскільки “природа зі своїми родами життя, формами краси, зі своєю історією, географією та неумолимими правами, стає тепер для чоловіка головною підставою його духовної освіти”.

До програми всіх пластових таборів обов'язковим елементом входили одно- і багатоденні мандрівки. Для їх здійснення “улюбленими місцями служать, окрім Горганів (Висока, Сивуля), також Скит Манявський. Чимало є таких пластунів, що стрічали схід сонця на Говерлі та блукали на розточу обох Черемошів”. Для юних пластунів взірцем стало те, що багато старших пластунів були вояками УСС і брали активну участь у боротьбі за незалежність України. На їх прикладі вони теж готувалися до служби своєму народові, до збройної боротьби за відновлення української державності.

Свідомість цього обов'язку та спогади січових стрільців про бої на г. Маківці, г. Ключі та інших гірських вершинах постійно кликали пластунів у мандрівки, щоб краще підготуватися до нових випробувань. Кращої школи патріотизму для підростаючого міжвоєнного покоління годі було шукати. З цього приводу відомий український історик І.Крип'якевич писав: “Мандрівки вчать патріотизму. Тільки той, хто власними ногами перейшов частину свого краю, на власні очі побачив його природу, оселі мешканців, відчуває сердечно близький зв'язок з рідною землею, її минулим і сучасним. Він зрозуміє, що таке Вітчизна”.

Перша післявоєнна мандрівка пластунів відбулася у червні 1920 р. на гору Парашку. Здійснили її члени стрийського куреня під керівництвом вчителя Ю.Мінка, а 5 по 17 липня 1921 р. яворівські пластуни під керівництвом І.Чмоли провели мандрівку за маршрутом Явір - Судова Вишня - Нагуєвичі - Борислав - Угрин - Козова - Бубнище - Явір. Цього ж року вперше було проведено дві спільні мандрівки львівських та стрийських пластунів у одностроях. Перший їхній маршрут проліг з м. Стрия через Корчин на г. Парашка до могил УСС. Ця мандрівка була розрахована на два дні з нічлігом у мисливській митрополичій палаті А.Шептицького в Корчині. Другий маршрут був спрямований зі Стрия на г. Маківку. Керівниками мандрівок були О.Тисовський та вчителі Д.Коринець і О.Сілецький.

Провідники пластового руху розуміли, який вплив мають мандрівки на виховання підростаючого покоління та й “саме розташування Підкарпаття й велика кількість давніх і зовсім свіжих пам'яток нашого минулого заохочували до мандрівки по цьому гарному клаптику землі української, проміряній ногами й вичарованій в творах великим І.Франком”. Пластова молодь Галичини знала про це достеменно, бо вірш І.Франка “Сонце по небі колує” став гімном українських пластунів-мандрівників, а вірш “В дорогу” став другою частиною пластового гімну. В знак пошани до великого Каменяра свою першу тижневу мандрівку курінь “Лісові чорти” провів з 7 по 14 липня 1922 р. саме за маршрутом, яким колись ходив І. Франко: м. Стрий - м. Борислав - с. Урич - с. Розгірче - с. Бубнище - м. Болехів. Пізніше вона була описана одним із її учасників у циклі віршів “Прогульки Лісових чортів”.

Починаючи з 1923 р., мандрівки пластової молоді (як дводенні, так і багатоденні) набирають масового характеру. Наприклад, один гурток з 5 куреня “десять днів мандрував безлюдними дикими верхами Горганів”, а інший під керівництвом С.Каратницького та опікуна І.Криницького “повний місяць мандрував верхами Горган і Чорногори та селами Гуцульщини”. Неординарною за своїм маршрутом, складністю та результативним вислідом є мандрівка, проведена того ж року С.Каратницьким з чотирма пластунами. Вона пролягла через такі пункти Українських Карпат: с. Осмолода - г. Грофа - г. Паренка - г. Попадя - ур. Сплай - г. Висока - г. Ігровище - с. Гута - г. Ріпна - г. Чортка - Бухтивецький водоспад - Манявський водоспад - с. Манява - с. Сливки - с. Перегінськ. Після завершення мандрівки цей маршрут С.Каратницький детально виклав пройдений кілометраж за день, а також дав опис стежок, потічків, річок та висоту вершин тощо. Крім того, С.Каратницький описав проїзд до початку маршруту та шлях повернення після його завершення. Вказаний маршрут був пройдений за 6 днів і мав протяжність понад 160 км. За сьогоднішніми нормативами така мандрівка другої категорії складності. Для того, щоб її пройти, потрібно було мати відмінну фізичну і технічну підготовку. Звіт про цю мандрівку було опубліковано в числах 6-8 журналу “Український Пласт” за 1924 р.

Багатоденні мандрівки були проведені у 1924 р. в пластовому таборі в с. Підлютім. Пластуни вирушили трьома групами: перша група під керівництвом І.Чмоли пішла за маршрутом: г. Висока - г. Ігровище - г. Сивуля - с. 3елена - г. Довбушанка - г. Хом'як - м. Яремче - с. Манява. Друга група під керівництвом В.Каменецького пішла за маршрутом г. Висока - г. Ігровище - с. Гута - с. Пороги - с. Кричка - с. Манява. Третя група під керівництвом І.Водяного подалася на с. Ясень - с. Пороги - с. Кричка - с. Манява. Всі групи зустрілися в Маняві 26 липня і того вечора провели спільну “ватру” у Скиті Манявському. Наступного дня три групи через с. Ясень повернулися до с. Підлютого.

Для здійснення цих мандрівок пластуни були розподілені на три групи. Розподіл був проведений за ознаками фізичного розвитку і технічною підготовленістю учасників. Кожній з цих груп був запропонований маршрут. Перша група за чотири дні пройшла понад 100 км., чим засвідчила свою високу фізичну підготовленість. Така фізична підготовленість була не тільки в юнаків, але й у дівчат. Наприклад, колишня пластунка Є.Кулинич писала, що під час літніх канікул пластунки проводили тривалі походи в Крилос, Яремче, Бубнище. Кожного дня проходили 20-30 кілометрів. Ночували в школах, у священиків, а деколи в гірських печерах. Під час походів зустрічалися з гуцулами, вивчали їх побут, мистецтво, одяг, збирали сувеніри.

З часом у “Пласті” почали практикуватися мандрівки декількох куренів одночасно, що давало змогу обмінюватися набутим туристичним досвідом. Так, 5 серпня 1926 р. “5-тий курінь старших пластунів “Довбушівці” відбував спільні мандрівки по Карпатах, а головне брав участь у зустрічах на шпилі Говерли - з закарпатськими пластунами... Після такої зустрічі пограничні стовпи на Говерлі змінювали свої символи і написи, замість - як перше - орла і літери “П” з одного боку та лева і літер “ЧСР” з другого, - з'явилися з обох боків тризуби і повні написи “Україна”. Важко переоцінити національно-патріотичне виховне значення цього моменту.

Цікавою сторінкою в історії пластового мандрівництва є участь у ньому скаутів з інших країн, а, зокрема, німецьких. У серпні 1928 р. німецькі пластуни, гостюючи в пластовому таборі в Підлютому, здійснили одноденну прогулянку на г. Високу та г. Ігровище. Крім того, “звиділи вони ще Станиславів, Яремче, Ворохту, через Говерлю, Шпиці, оглянувши Чорногору, перейшли на Гуцульщину”, а у 1929 р. 9 німецьких та 3 українських пластунів здійснили мандрівку за маршрутом м. Галич - м. Калуш - с. Брошнів - с. Підлюте (тут вони відвідали пластовий табір), а потім помандрували на г. Високу - г. Ігровище - г. Сивулю - г. Боярин - м. Яремче - с. Микуличин - с. Ворохту - г . Говерлу - г. Туркул - г. Шпиці - г. Піп Іван - с. Бистрець - с. Жаб'є - с. Яворів - м. Косів. Пішохідна частина цього маршруту становила понад 170 км., яку вони пройшли за 7 днів.

З 1 липня 1929 р. проходив тритижневий мандрівний табір за маршрутом “Підлюте - Висока - Ігровище - Сивуля - Клива - Попадя - Піскава - Яворова - Кичера - Мшана - Яйце - Людвіківка - Магура - Лихобора - Маківка”. У цій мандрівці взяли участь С.Бандера, С.Охримович, Я.Петріна, І.Галій, Б.Чехут, Л.Сенишин, О.Грицак, Я.Падох, Є.Пеленський, В.Дармохвал, С.Янів, С.Новицький, С.Березовський, О.Каратницький та інші. Біля Осмолоди мандрівничий табір зустрівся з празькими пластунами, які передали українським пластунам скаутську літературу.

З 1927 р. в “Пласті” почали проводитись водні мандрівки під керівництвом Я.Гладкого, Я.Рака, П.Савчинського. Але для їх масового практикування не було належних умов. По-перше, дуже дорого коштували каяки та човни; по-друге, гірські річки дуже швидкі та мілкі; по третє, весняні повені міняли не лише глибину річок, але нерідко і їхні русла, що утруднювало створення точної лоції річок; по-четверте, труднощі та незручності транспортування човнів чи каяків до і після мандрівки.

Проте, незважаючи на всі ці труднощі, водний туризм у “Пласті” розвивався, піднімався до професійного рівня. З кожним роком збільшувалася кількість учасників, тривалість і складність водних мандрівок, освоювалися нові райони їх проведення.

У 1927 р. група в складі Б.Чехута, С.Каратницького (члена Виділу туристичного товариства “Чорногора”), Ю.Гошовського та інших стрийських пластунів, здійснила свою першу водну подорож з м. Стрий по р. Стрий до м. Жидачева. За два дні вони подолали понад 40 км. Маршрут був важким, бо річка була мілка і в багатьох місцях доводилося човен переносити.

Наступного року члени 5-го стрийського куреня під керівництвом Я.Рака в складі шести учасників (Я.Рака, В.Найди, В.Тижбіра, С.Мішкевича, В.Левицького і О.Грицая) здійснили 10-денну мандрівку по річці Стрий і вниз Дністром до м. Заліщиків.

У 1928 р. пластуни 5-го стрийського куреня під керівництвом П.Савчинського та п'яти учасників (Л.Ребета, Я.Бойдуника, О.Улицького, Я.Салдана, Р.Кухти) здійснили першу комбіновану водно-пішохідну мандрівку за маршрутом: м. Стрий - р. Стрий - р. Дністер - м. Заліщики, а далі пішки на м. Чортків - с. Копичинці та міста Теребовлю - Підгайці - Галич - Журавно - Стрий. За 10 днів учасники цієї комбінованої мандрівки подолали 170 км. човном та 260 км. пішки.

Остання водна мандрівка пластунів відбулася влітку 1930 р. по річках Стрий та Дністер до Галича у складі М.Сидора, О.Улицького, О.Нагорняка, Р.Гіщака, Ю.Іванчука, Т.Поточняка, Р.Лебедовича, Б.Веселовського, Л.Скасківа та Р.Ганкевича, які після цієї мандрівки стали учасниками водного пластового табору. У липні цього ж року пластуни куреня “Лісові Чорти” здійснили водну багатоденну мандрівку на Полісся.

З 1929 р. у “Пласті” почали практикуватись лижні мандрівки, організатором яких вважається І.Чмола. Так, у січні цього року під його керівництвом пластуни здійснили 4-денну мандрівку за маршрутом: Славськ - г. Ільза - г. Плішки - г. Ільза - г. Решітки - г. Буковець - г. Ялин - г. Марадиків - с. Лавочне - г. Тарнавка - с. Славськ.

При проведенні лижних мандрівок пластуни користувалися особистим та груповим спорядженням. До особистого спорядження входили: наплечник, запасний одяг, коц, “черевики або півчеревики, добре підкуті”, запасні шкарпетки, речі особистої гігієни (рушник, мило, зубна паста, щітка), “прибори для чесання і гоління”, голка, нитка, теплий светр, запасні шнурки, ложка, миска, горнятко, олівець, зошит. Групове спорядження включало: шатра (намети) 3-4-місні, пилку, сокиру, казанки, лопатку, гітару, компас, ліхтарик, мотузку, аптечку, свічки, ремонтний набір (цвяхи, дратва, дріт, шматки шкіри і брезенту, ґудзики, шило), топографічні мапи”.

Аналіз архівних матеріалів свідчить, що в таких пластових мандрівках ставилась і досягалася мета фізичного розвитку і загартування їх учасників, а головне - формування в них високих морально-вольових якостей.

Підготовка до мандрівки передбачала виділення таких етапів, як визначення та розподіл обов'язків, вибір і затвердження маршруту, матеріально-технічне забезпечення, загальна, психологічна та спеціальна підготовка. Рух групи на маршруті включав в себе: техніку і тактику пересування, орієнтування на місцевості, організацію привалів та нічлігів, розкладання вогнищ та наметів, організацію харчування в польових умовах, охорону природи, краєзнавчу та суспільно корисну роботу. Основи безпеки включали: медичний огляд, профілактику захворювань і травматизму, особисту гігієну та долікарську допомогу. Для будь-якого типу мандрівок важливим правилом було дотримання розпорядку дня, режиму харчування, особистої гігієни та дисципліни.

Отже, техніка безпеки мала важливе значення при проведенні мандрівок, і її завжди дотримувались. Вся діяльність “Пласту”, зокрема мандрівні походи його частин, перебували під пильною і недоброзичливою увагою польської влади. Не раз у найрізноманітніших формах їм чинилися перешкоди, за участь у них пластуни піддавалися переслідуванням. Про це свідчить уривок спогадів пластуна Дмитра Попадинця: “Відбували ми одну двохденну прогулянку-вимарш, мабуть, на Івана Купала або Петра і Павла з варінням вечері, сніданку і обіду, ватри і нічлігу, зі всіма ритуалами, іспитами вмілости і теренової гри. Пам'ятаю, що сестри Стефа і Галя Петровські з Цуцилова прибули до табору із своїми двома гуртками пізнього вечора. За цю прогульку, а особливо за ватру (“вогонь в лісі та ще й ніччю”) я мав адміністративне переслідування в старостві на донесення поліції, але за виясненням доктора Николайчука (адвокат Николайчук був опікуном і благодійником “Пласту” в Надвірній) мене виправдано”.

У практичній діяльності “Пласту” часто відбувались зльоти (зустрічі) пластових куренів Галичини, на яких проводилися спільні спортивні та культурно-просвітницькі заходи. Згідно з наказом Верховної Пластової Команди, що була обрана на Верховнім Пластовім З'їзді і діяла під проводом С. Левицького, було прийнято рішення: першу крайову пластову зустріч (зліт - Я.Л.) провести 12-14 липня 1924 р. на Писаному Камені біля Косова. На неї прибули пластуни зі Львова, Станіславова, Перемишля, Стрия, Яворова, Золочева, Калуша, Тернополя та Косова. Всі учасники зустрічі розташувалися в наметах, які вони привезли з собою. Комендантом цієї першої загальнокрайової пластової зустрічі був С.Левицький, обозним - старший пластун Є.Кульчицький, діловодом та відповідальним за святкові ватри - П.Косіцький. Приймав гостей на зустрічі організатор косівського пласту М.Горбовий.

До програми проведення зустрічі ввійшли: табірництво, вправи з сигналізації (азбука Морзе) і проведення двох “ватр”, на яких виступали голова Верховної Пластової Команди професор С.Левицький, редактор журналу “Український Пласт” професор І.Чепига та ін. У перший день зустрічі, 12 липня, о 19.00 сурмач заграв збір біля “Ватри Великої Ради”, де всі учасники вишикувалися виконали пластовий гімн, а після нього - кілька січових пісень, після чого старший пластун П.Студинський виголосив реферат “Про єдність і довіру в Пласті”, а один з членів куреня “Лісові чорти” - уривок поеми І.Франка “Мойсей” та вірш “З прогульки Лісових чортів”. На завершення професор І. Чепига прочитав доповідь про пластову пресу. В кінці всі виконали гімн “Ще не вмерла Україна” та молитву “Боже великий, єдиний...” і о 22.00 год. сурмач заграв “Спочинь”.

На другий день, відразу ж після сніданку, розпочалися змагання з табірництва, до програми яких входило: розкладання ватри, встановлення намету, застосування пластових палиць, в'язання вузлів, долікарська допомога. Друга половина дня також була присвячена змаганням, але вже з сигналізації азбукою Морзе, де потрібно було на швидкість прийняти та передати команди, які запропонують судді.

Після вечері учасники зібралися біля “Ватри”, де по черзі виконували гімн, пластові і непластові пісні, читали вірші, доповіді про пластове життя, заслухали виступи С.Левицького “Про перешкоди в Пласті” і М.Горбового “Про закриття Пласту в Косові”. Після цього пластуни виконали ряд групових акробатичних номерів під супровід флейти та виконали гімн “Ще не вмерла Україна” й молитву “Боже великий, єдиний...” .

Третій день зустрічі, 14 липня. Підйом о 7.00, ранкова зарядка, водні процедури, сніданок, а після цього - зняття табору та прибирання території. 11.00 - загальне шикування, С.Левицький виголошує прощальну промову. Всі учасники зустрічі виконують гімн “Ще не вмерла Україна” та пластовий гімн, спільно сфотографувались і вирушили у зворотню дорогу.

Так, архівні документи, які були нами опрацьовані, передають порядок та атмосферу проведення першої загальнокрайової пластової зустрічі на Писаному Камені. Друга така зустріч відбувалася з 2 по 6 серпня 1925 р. в районі села Бубнище біля скель Довбуша. На ній були присутні 205 учасників з усіх міст Галичини та делегати з Закарпаття і Волині. Вона своєрідно “увійшла в історію української карпатської альпіністики: на недоступній прямовистій скелі “Вежа” два пластуни вивісили синьо-жовтий прапорець, знявши австрійський жовто-чорний, приміщений там тирольцями в час першої війни. А були це Роман Шухевич (пізніше - героїчний командир УПА) та Іван Сенів”. Цю символічну національно-патріотичну акцію можна вважати зародженням альпінізму на теренах Галичини. Перед зустріччю пластуни провели мандрівку Чорногорою, Горганами і Бескидами. Керівництво нею Верховна Пластова Команда доручила І.Чмолі, який зі своїми пластунами прийшов пішки з м. Яворова. На спільній ватрі він оголосив переможців перших крайових змагань між куренями в 1924/1925 навчальному році. Ними став 5-й стрийський курінь. Йому Верховна Пластова Команда надала статус старшопластунського куреня і право після закінчення зустрічі очолити похід всіх учасників на г. Маківка. У складі стрийського куреня був і С.Бандера. Маршрут цього походу проліг таким чином: г. Ключ - г. Кам'янка - м. Сколе - с. Зелем'янка - с. Гребенів - с. Тухля - г. Маківка. Досягнувши гори, пластуни цілий день впорядковували цвинтар вояків УСС, а наступного дня стали учасниками церковно-громадської маніфестації.

Третя загальнопластова зустріч відбулася у липні 1926 р. на горі Сокіл біля Підлютого. На ній були присутніми 300 пластунів та понад тисячу жителів навколишніх сіл.

Кульмінацією діяльності організації “Пласт” стала четверта і остання загальнопластова зустріч, що відбувалася на так званих Стежках в лісі біля Олександрії на Волині (тепер - Рівненська область) у 1927 р. в історичній літературі вона ще трактується на рівні пластового з'їзду.

У діяльності “Пласту” значне місце посідали змагання з туризму. До їх програми входило, насамперед, ходіння юнаків на відстань 10 км. з наплечником вагою 12 кг. Зазначимо, що на кожний кілометр відводилось не більше 12 хв. контрольного часу. Для дівчат були встановлені інші нормативи: вага наплечника становила 8 кг. на відстань 8 км. з контрольним часом не більше 15 хв. на 1 км. За виконання цих нормативів кожен з учасників отримував три очки.

Другим поширеним видом змагань було табірництво, яке включало: встановлення намету одним учасником, розкладання ватри, в'язання вузлів, а також вмілості з картографії, першої долікарської допомоги, рятування на воді.

Третім видом змагання було долання маршруту командами на швидкість. Учасники з вантажем проходили 10 км., 15 км. та 25 км. Остаточний результат встановлювався за часом проходження цих відрізків останнім учасником команди.

Крім цих трьох видів змагань, проводився конкурс на найкраще спорядження, у якому додатково нараховували очки:

1) за кожний намет, що має курінь, - 1 очко;

2) за кожний казанок - 1 очко;

3) за один човен на 3 пластунів - 6 очок;

4) за 10 м. шнура - 1 очко;

5) за кожну добу, проведену одним пластуном у мандрівці, - 1 очко.

На туристичних змаганнях перевірялися технічна та фізична підготовка пластунів, їх готовність до мандрівок, а конкурси спонукали всі курені до зміцнення своєї матеріальної бази.

Серед заходів, які проводились Верховною Пластовою Командою (ВПК), були і фотоконкурси. Автори трьох найкращих серій світлин, яких визначала спеціальна комісія, нагороджувалися цінними подарунками - фотоапаратами.

Особливо слід відзначити практикування краєзнавчого фотоконкурсу “Наш рідний край”, який мав на меті відтворення природи рідного краю, неповторної краси Карпат. Ці конкурси були специфічним естетичним засобом національно-патріотичного та екологічного виховання. Адже фотографування “на конкурс” - це фіксація прекрасного, шляхетного, зворушливого, драматичного, - всього того, що має естетичну цінність.

У “Пласті” проводилися заочні конкурси-звіти про туристично-краєзнавчу роботу. В кінці кожного року усі пластові курені висилали їх у Верховну Пластову Команду.

У 1928 р. Верховна Пластова Команда провела конкурс на найкращий пластовий табір, а в 1929 р. - на найкращий проект пластового табору гуцульського чи іншого стилю на 100 чол.

У “Пласті” приділяли національно-патріотичному вихованню особливу увагу. Гасло “Служити Богові і Україні” концентрувало в собі його внутрішню сутність. “Пласт” вчив українську молодь не тільки поборювати життєві труднощі в умовах польської окупації, але й посідати активне місце в суспільному житті, підпорядковувати свої власні інтереси загальноукраїнській справі, боротьбі за кращу долю України. “В ідеї Пласту криється той гострий і свіжий, новий для нас світогляд сильних і могутніх, здорових рас, який може відродити скалічену довгими роками ганьби моральність нації”, - говорив Д.Донцов.

Враховуючи те, що в українських школах Галичини панував “польський дух”, виявом чого були зміст підручників, позиція педагогічних кадрів та шкільного керівництва, шкільні закони тощо, пластова старшина прагнула цілковитого відмежування Пласту від школи і його як найпотужнішого впливу на українську молодь. Задля цього формування світоглядних позицій національної свідомості забезпечувалось під час занять у пластових домівках через читання лекцій з історії та географії України, вивчення народних та січових пісень, розучування народних танців, читання художньої літератури, збір історико-краєзнавчих та фольклорно-етнографічних матеріалів, відвідування церкви.

Заняття в пластових домівках проводилися 2-3 рази на тиждень і мали форму сходин, яку ще можна схарактеризувати з погляду сьогоднішнього часу як форму поурочно-ігрову. На кожне таке заняття виховники складали його детальний план, а його перебіг занотовували в протокол.

Крім навчання, в пластових домівках використовувалися також такі форми роботи, як загальні збори (курінні сходини), суспільно-корисна праця, участь у спортивно-масових та культурно-освітніх заходах, робота в читальнях, в “Просвіті”, “Рідній школі”, “Лузі”, “Соколі”.

“Пласт” тісно співпрацював з філіями читальнями “Просвіти”, часто ділячись із своїми коштами, одержаними від виробничої діяльності, бо крім навчально-виховної роботи, пластуни опановували ремесло. В умовах національного поневолення пластові осередки взяли на себе турботу про всебічне виховання майбутніх борців за українську ідею.

“Пласт” у своїй виховній роботі спирався на досягнення української та західноєвропейської педагогічної науки і практики. У його діяльності розвивалась і практично реалізовувалась концепція національного навчання і виховання. Як зазначав член Виділу туристичного товариства “Чорногора” старший пластун О.Бойчук, “пластові ідейні основи: закон і присяга, теоретичні і практичні вмілості, глибокий патріотизм, почуття особистої і національної чести, обов'язок допомогти другим, почуття правдивої пластової дружби, - все те було законом усієї пластової діяльності, занять, прогулянок і мандрівок”.

Виховання молоді в національно-патріотичному дусі здійснювалося на прикладах героїчних сторінок і традицій княжої та козацької доби. Емблемою “Пласту” від часу заснування залишається міжнародна скаутська трипелюсткова лілея, мистецьки переплетена з Тризубом, гербом Володимира Великого. Пластові курені прибирали імена князів, гетьманів, інших видатних особистостей історії України. Відповідно їхні зображення прикрашали і пластові знамена. Важливим виховним прикладом для пластової молоді був бій під Крутами, який вшановувався ними кожного року 29 січня. Все це, як зазначав Г.Ващенко, “сприяє вихованню любови до Батьківщини”, а тому важливо, “щоб минуле її вставало в свідомості пластунів, як героїчна боротьба українського народу за свою волю і незалежність”.

Дуже дієвими у виховному процесі були спогади про героїзм, самовідданість, самопожертву самих пластунів під час героїчних змагань за волю України. Так, у період діяльності ЗУНР багато пластунів виконували функції вістунів (розвідників - Я.Л.), стійкових, зв'язкових, провідників для відділів УСС, а також брали безпосередню участь у бойових діях. У цьому зв'язку приведемо цікавий факт: в липні 1914 р. всі учасники мандрівничого табору, який проходив на Чорногорі, на чолі з Петром Франком після завершення таборування вступають до лав Українських Січових Стрільців. Молодші пластуни, які не могли стати на службу в українську міліцію та в ряди УГА, надавали посильну допомогу органам влади, охороняли різні об'єкти, доглядали за пораненими. Багато пластунів потрапили до підстаршинських та старшинських шкіл. Вони боролись зі зброєю в руках за незалежність України і “чимало остало могил, на яких і досі у нашій уяві видніє пластовий прапорець “вовків”, “турів” та напис “віддав життя за Україну пластун...”.

У серпні 1921 р. пластуни Стрийського та Львівського кошів здійснили першу мандрівку на гору Маковиця для впорядкування могил. Це стало почином для інших кошів. Вони кожного року доглядали за могилами Січових Стрільців у селах та містах Галичини, задля цієї мети здійснювали мандрівки і цим привертали увагу української громадськості Галичини на догляд могил вояків УСС.

З 1922 р. утворюється Товариство Охорони Воєнних Могил (ТОВМ). Кожного року перед Зеленими святами його члени з активною допомогою пластунів впорядковували могили на всіх цвинтарях, прикрашали їх квітами, вінками, дбали про церковні відправи при багатотисячній участі місцевих мешканців. У дні Зелених свят всі пластуни урочистим походом з вінками і квітами прилучалися до процесій місцевого населення, прямували до могил УСС і УГА і самі брали участь у відправах та панахидах.

Після вшанування пам'яті полеглих героїв пластуни в своїх одностроях марширували селами та містами з “явними познаками та інтенцією протесту проти окупації міста та краю польським займанцем. Це була неначе відповідь на державні паради в дні 3-го травня, що своєю значимістю їм дорівнювала. Маршируючі, загорілі на сонці Маківки юнаки-пластуни, до болю нагадували вояків УСС і УГА, і учасники походу почувалися не скаутами, а таки вояками своєї держави”.

Слід відзначити, що не тільки пластуни Галичини вшановували пам'ять борців за волю України, але й пластуни Закарпаття. Так, на Зелені свята 1923 р. ужгородські пластуни під керівництвом О.Вахнянина здійснили мандрівку за маршрутом: м. Ужгород - г. Борлуг - г. Маковиця - г. Нежабед (73 км.). Скрізь вони відновлювали могили та влаштовували богослужіння.

Головним завданням у щоденній діяльності “Пласту”, в тому числі і туристично-краєзнавчої роботи, було всебічне виховання підростаючого покоління. На прогулянках і мандрівках пластуни мали змогу побачити всю красу рідного краю, ознайомитися з історичними пам'ятками свого народу. Туристично-краєзнавча робота у досягненні завдання всебічного виховання виконувала важливі функції. Адже спільне подолання труднощів у мандрівках та взаємна підтримка згуртовували та єднали всіх пластунів, виховували у них почуття дружби, колективізму, високі моральні та вольові якості, дисциплінованість. Як відзначала старша пластунка О.Лемеха-Луцька: “Пластова молодь обох статей була дисциплінована та бездоганно вела себе в зеленосвятних походах на стрілецькі могили, на пластових стрічах, прогулянках”.

Систематичні прогулянки та мандрівки; постійне перебування на свіжому повітрі зміцнювали здоров'я, сприяли фізичному вдосконаленню, спритності, витривалості пластунів.

Одним із головних завдань “Пласту” було формування культу фізичного здоров'я. Програма з загальнофізичної підготовки вміло поєднувала загальнофізичний розвиток з тренуванням практичних навичок. Ця програма включала не тільки легку атлетику (біг на 100 і 400 та на 110 і 400 метрів з бар'єрами, стрибки у довжину та висоту, штовхання ядра, метання списа та диска), а й плавання, веслування, спортивні ігри (футбол, баскетбол, волейбол, настільний теніс), рухливі ігри, лижі. Український композитор Микола Колесса, син відомого етнографа, який багато мандрував разом з І.Франком, згадував: “Я багато часу віддав Пласту і щодня відвідував спортзал товариства “Сокола-Батька”. Тільки силою рук, без ніг, я піднімався по канату... Ще багато часу стратив у поїздках на ровері. Одного разу за день проїхав на ньому сто кілометрів - з Черча (то біля Рогатина) через Перемишляни до Львова...”.

Спорт у “Пласті” посідав чільне місце і йому надавали великого значення. Про це свідчить той факт, що старший пластун Р.Шухевич у Запорізьких Іграх, які відбулися 1923 р., встановлює рекорд з бігу на 400 м з перешкодами та займає перше місце в плаванні на 100 м, а “у 1933 році під час чергових Запорізьких Ігор на площі Сокола-Батька веде дефіляду (парад - Я.Л.) змагунів та здобуває перше місце у бігу сеніорів”. У зв'язку з цим слід також згадати і ряд інших пластунів-спортовців, які також встановлювали спортивні рекорди: М.Савчака, Л.Штинду, Т.Вішка, братів Петрін і Савчинських. Серед пластунів була поширена думка, що тільки “спорт може створити новий тип громадянина, може дати підвалини нового життя” і саме тому кличем всіх пластунів стало “Лиш спорт творить сильну націю!”.

Для пластунів були розроблені проби з фізичного виховання відповідно до віку. При виконанні їх пластунам присвоювалась відзнака фізичної вправності.

Серед інших заходів спортивного та фізично-масового змісту в діяльності Пласту практикувалися і легкоатлетичні естафети-пробіги. Так, у 1929 р. На Зелені свята старшопластунський курінь “Чорноморці” організував пробіг від цвинтаря вояків УСС, що знаходився на горі Маківка, до собору св. Юра в Львові, де правилась панахида за полеглими українськими січовими стрільцями. В цьому пробізі взяли участь 18 старших пластунів, серед яких були: Р.Шухевич, І.Сенів, Є.Полотнюк, М.Ганушевський, М.Скочиляс та інші. На завершальному етапі естафети Я.Гладкий вручив срібну чашу із землею з Маківки отцю-митрату Базюкові, що відправляв панахиду. Пізніше такі естафети проводились і в інших містах та селах краю.

У “Пласті” постійно читались доповіді на теми фізичного виховання, проводилися відповідні курси. Поряд з фізичним вихованням у “Пласті” належна увага приділялась також тісно пов'язаному з ним вихованню - санітарно-гігієнічному. Знання та вміння подати першу долікарську допомогу необхідні не лише у мандрівках, але і в повсякденному житті. Тому виховники “Пласту” надавали великого значення формуванню у пластунів цих знань, умінь та навичок. Для їх перевірки, зокрема, використовувались спеціальні тести у вигляді питань з надання першої долікарської допомоги. Вимоги всіх пластових іспитів також включали питання теоретичного і практичного характеру з до лікарської допомоги та гігієни тіла. Ще в “Основах пластового знання” О.Тисовський писав: “Мусиш тямити, що твоїм обов'язком як пластуна є при несподіванім нещасливім випадку не стратити голови, а вміло взятися до рятування. Щоб вміти, треба знати теорію рятування і свої відомости практично примінити”. Для закріплення таких знань в одному з пластових календариків був надрукований розділ першої долікарської допомоги та рятування потопаючого.

Важливе значення в санітарно-гігієнічному вихованні мало формування навичок по догляду за своїм тілом. У всіх інструкторських таборах був іспит з теоретичного і практичного розділів гігієни. Санітарно-гігієнічне виховання включало формування негативного ставлення до вживання спиртних напоїв і паління. Так, у 12 пункті “Пластового закону” про пластуна сказано: “Він не вживає ніяких алкогольних напитків і не курить тютюну. Загалом не робить нічого, що могло б підірвати його молоді сили або спиняти їх розвиток”.

У журналі “Молоде життя” регулярно друкувалися поради для пластунів, в яких рекомендувалось довше перебувати на свіжому повітрі і сонці, постійно провітрювати приміщення та дотримуватись особистої гігієни, не вживати їжу надмірно. На сон виділяти не більше 8 годин, зранку обов'язково робити ранкову гімнастику, займатися спортом протягом дня. У кожному таборі був лікар, який при плануванні мандрівок рекомендував звертати увагу на вік та сили пластунів і ділив їх на групи за фізичним розвитком.

Велику увагу в “Пласті” приділяли екологічному вихованню. У цьому відношенні виховники намагалися в ході навчальних занять гармонійно поєднати навчальний процес з вихованням любові до природи свого краю, бережливого ставлення до неї. Наголошувалося, що “кожний пластун має свідомо пізнати природу, що потрібно кожному культурному чоловікови, а ріжнородні збірки природничого матеріялу, замітки про явища в природі, збірки колекцій, опис звірят, які зустрічаються в даній місцевости, рівнож фотографування краєвидів, цікавих памятників природи і т. ін. - все це дає багатий і необхідний матеріал для дослідника і ученого, чим збагачується рідну культуру. Словом, пластун повинен памятати, що хто любить свій край, той мусить любити і його природу”.

Одне з головних завдань пластунів було “пізнати Рідну Землицю, яка є живителькою й основою життя народу”, а також, “виховати ясний, життєрадісний погляд на світ і життя, вкорінити любов до нього та подив і любов до краси природи”.

Видатний педагог Г.Ващенко підкреслював, що, керуючись гаслом “Ближче до природи”, пластуни організовують “мандрівки в природу, живуть там тижнями, місяцями в наметах, спостерігаючи явищами природи. Все це має всебічний виховний вплив на молодь, тут може бути багато можливостей для патріотичного виховання. Коли Пласт діє на рідних теренах, то такі мандрівки і перебування серед природи поглиблюють знання, а разом з тим і любов до неї”. Цим формується національна самосвідомість, патріотизм, потужно розвиваються естетичні та екологічні почуття.

Важливе місце у виховній роботі “Пласту” відводилося залученню пластунів до суспільно-корисної та благодійницької праці. О.Тисовський з цього приводу писав: “Три добрі справи на день дають 1095 добрих справ, сповнених одним членом Пласту в однім році. Отже, улад зі 100 членів в однім році дасть свому народові 109 500 добрих справ. Значить заслуговує вповні на надання йому почесної назви добродія народу”.

У цьому відношенні показовим є такий приклад. Верховна Пластова Рада (ВПР) відгукнулась на звернення Українського Педагогічного Товариства про пожертвування на “Рідну школу”. Так, для допомоги в будівництві нових і утримання вже існуючих українських шкіл 1 січня 1923 р. було прийнято рішення про те, що всі пластові гуртки зобов'язані перераховувати щомісячно на товариство “Рідну школу” 1% від зароблених грошей. ВПР керувалась тим, що не може бути “культурного життя без церкви і школи. Після Першої світової війни Верховна Пластова Рада зобов'язала всіх пластунів, щоб у кожному пластовому курені (полку) були власні майстерні та фахово-ремісничі гуртки, в яких пластуни повинні були здобувати фахові навички і приносити громадську користь. Наприклад, пластуни Львівського куреня організували власну їдальню і протягом 1922 р. готували безкоштовні обіди для політичних в'язнів львівських тюрем, інвалідів війни та дітей-сиріт. Крім того, вони влаштовували для них благодійні Різдвяні вечори та вечори на святого Миколая, ходили з колядками та щедрівками, дарували їм зроблені власними руками подарунки. Інші курені влаштовували для своїх матерів та матерів-вдів “Свято Української Матері”, до якого готували концерти та подарунки. У багатьох пластових домівках утворювалися фахові гуртки: столярні, шевські, ремісничі, малярні, реставрації книг, театральні, санітарні та інші. У цих гуртках прищеплювалася любов до праці, і молоді люди безкоштовно здобували спеціальність. Крім того, читались реферати, проводились курси для неписьменних, курси з українознавства, бібліотечні та фахові курси, давались концерти.

Пластуни разом з членами товариств “Сокіл”, “Луг” постійно брали участь в усіх українських народних урочистостях.

У 1926 р. пластуни зі Станіславова розпочали акцію “Пласт - селу” для налагодження пластового життя на селі, а також проведення історико-просвітницьких, культурних та спортивних заходів, прогулянок та мандрівок в гори. У багатьох пластових домівках утворювалися фахові гуртки: столярні, шевські, ремісничі та інші. Тут здійснювалось трудове навчання, прищеплювалась любов до праці.

За активну участь у суспільно-корисній роботі найкращі пластуни отримували відповідне моральне стимулювання. їх нагороджували срібними та золотими відзнаками “Заслуги” і “Вдячності”, а їхні прізвища заносилися до “Золотої пластової книги”.

Історія “Пласту” під польською окупацією - це безперервний процес переслідувань владою та боротьба за існування. Його активна національно-освідомлююча праця та позиція в суспільно-громадському житті спричинювали численні гоніння як на всю організацію, так і на окремі осередки, його провідників та найбільш активних членів. З різних приводів та звинувачень в антипольській діяльності один за одним ліквідовувались, а згодом відновлювались окремі осередки.

Влітку 1930 р. в бойовій акції Організації Українських Націоналістів (ОУН) під Бібркою (Львівщина) загинув член ОУН, старший пластун 11-го пластового куреня Гриць Пісецький. У зв'язку з цим польська влада 26 вересня 1930 року прийняла ухвалу про заборону “Пласту”, пояснюючи це тим, що акції відділів “Пласту” мають виразний антипольський характер. На основі цієї ухвали поліція провела обшуки в усіх пластових домівках, зокрема, була проведена ревізія ВПР у Львові, де було описано всі матеріали пластового діловодства та іншої літератури, у будинках пластових провідників, і після цього було заборонено всіляку діяльність “Пласту”.

Деякі пластові курені перейшли на нелегальне становище. Наприклад, Станиславівський старшопластунський курінь “Довбушівці”, духовним батьком якого був скаут-майстер професор Осип Левицький, колишній сотник УГА, “перебрав існуюче віддавна туристичне товариство “Чорногора” і під цією зовнішньою вивіскою проводив далі свою пластову діяльність”. Багато колишніх пластунів влилося в спортивно-гімнастичне товариство „Сокіл", руханково-пожежне “Луг”, у секції молоді при “Рідній школі”, у “Гурток молоді Сільського господаря”, у відділи молоді при “Просвіті”, при “Гігієнічному товаристві”, при “Молодшому Церковному Братстві”, а дівчата-пластунки гуртувалися при філіях “Союзу Українок”.

Дуже пригодилася школа пластування багатьом учасникам підпільної боротьби проти польської і німецької окупації та проти радянського режиму на західноукраїнських землях. В 20- 30-х роках у “Пласті” плекали свою силу та знання нові покоління борців за українську державність, серед них - С.Бандера, Р.Шухевич, 3.Коссак, В.Сидор, О.Гасин, Климів-Леґенда, О.Грабець, І.Сенів, П.Мірчук, Д.Попадинець, І.Габрусевич, М.Колодзінський та сотні інших, які стали провідниками визвольних змагань української нації під стягами ОУН і УПА в 1939-1954 рр. проти поневолювачів України.

Размещено на Аllbеst.ru