Реабілітація інвалідів

Статутом Центру можуть встановлюватись переваги та пільги для направлення до Центру окремих категорій дітей за станом здоров'я, соціальним станом та напрямком професійного самовизначення.

Батьки або особи, які їх замінюють, для зарахування дітей до дитячого садка та загальноосвітніх підрозділів Центру подають на розгляд комплектаційної комісії такі документи:

- заяву на ім'я директора;

- медичну карту дитини (форма - 026/0);

- результати медичного обстеження з основних захворювань;

- довідку від лікаря-психіатра про стан психічного здоров'я дитини;

- особову справу учня та характеристику з попереднього місця навчання;

- висновок обласної психолого-медико-педагогічної консультації (для дітей з вадами психофізичного розвитку);

- висновок санаторно-курортної відбіркової комісії.

Загальними протипоказаннями для зарахування до Центру є:

- інфекційні захворювання до закінчення строку ізоляції;

- бацилоносіння (стосовно дифтерії та кишкових інфекцій);

- всі заразні та паразитарні хвороби очей і шкіри;

- туберкульоз легенів та інших органів;

- тяжкі форми енурезу.

У разі позитивного рішення комплектаційної комісії для зарахування дитини до Центру батьки або особи, які їх замінюють, подають додатково такі документи:

- копію свідоцтва про народження дитини;

- карту профілактичних щеплень (форма - 063/0);

- довідку дільничного лікаря про відсутність інфекційних захворювань у помешканні, де проживає дитина (дійсна протягом 3 днів);

- лабораторні аналізи: крові, сечі (дійсні протягом 1 міс.), на дифтерію (дійсні протягом 10 днів), кишкову інфекцію, ентеробіоз (дійсні 7 днів);

- довідку з місця роботи батьків або осіб, які їх замінюють;

- довідку з домоуправління, ЖЕКу або сільської ради про склад сім'ї.

Тривалість перебування вихованців у навчально-реабілітаційному Центрі встановлюється комплектаційною комісією при зарахуванні дитини до закладу.

В кінці кожного навчального року комплектаційна комісія переглядає контингент вихованців на доцільність подальшого перебування у Центрі.

У разі прийняття комплектаційною комісією рішення про відрахування та переведення учня до навчально-виховного закладу за місцем проживання питання про його подальше влаштування вирішують батьки або особи, які їх замінюють, спільно з органами управління освітою.

Професійно-технічний заклад освіти та вищий заклад освіти Центру переважно комплектуються за рахунок випускників відповідних освітніх підрозділів Центру за рішенням педагогічної ради Центру без вступних іспитів.

За наявності вільних місць у підрозділах професійної та вищої освіти до Центру можуть бути зараховані випускники освітніх закладів відповідного ступеня регіону у разі наявності медичних показань.

У цьому випадку зарахування до професійно-технічного закладу Центру відбувається за результатами співбесіди на підставі рішення приймальної комісії, а зарахування до вищого закладу освіти Центру - згідно з правилами прийому, затвердженими Міністерством освіти України.

2.2 Установи професійно-трудової реабілітації

Професійна реабілітація передбачає відновлення знижених або втрачених професійних функцій, відбір професії та адаптацію до неї інваліда, дитини-інваліда, поновлення трудової діяльності інваліда в колишній або в новій професії.

Професійна реабілітація включає заходи із забезпечення зайнятості інвалідів, експертизи потенційних професійних здібностей, професійної орієнтації, професійної підготовки, підготовки робочого місця, професійно-виробничої адаптації, раціонального працевлаштування, динамічного контролю за раціональністю працевлаштування і успішністю професійно-виробничої адаптації.

Професійна реабілітація (професійний відбір, професійна орієнтація, професійна освіта, професійні підготовка, перепідготовка, перекваліфікація, раціональне працевлаштування) спрямовується на забезпечення конкурентоспроможності інваліда на ринку праці і його трудового влаштування як у звичайних виробничих умовах, так і у спеціально створених умовах праці.

Професійна орієнтація інвалідів у працездатному віці, дітей-інвалідів здійснюється відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда для підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці, визначення можливостей до професійної підготовки, перепідготовки і наступного працевлаштування.

Послуги з професійної орієнтації дітям-інвалідам надають спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати), загальноосвітні санаторні школи (школи-інтернати) за участю, у разі необхідності, центрів соціальних служб для молоді, реабілітаційних установ.

Професійну орієнтацію інвалідів у працездатному віці, які мають бажання працювати і зареєстровані у державній службі зайнятості, може здійснювати державна служба зайнятості.

Держава гарантує інвалідам право на безоплатне отримання професійної освіти і пов'язане з цим обслуговування відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда.

Інваліди, діти-інваліди з важкими формами інвалідності, які потребують спеціальних умов для одержання професійної освіти, за своїм бажанням можуть навчатися у спеціальних навчальних закладах чи в навчальних закладах загального типу, де створюються відповідні умови згідно з державними соціальними нормативами, та у разі необхідності - за навчальними програмами, адаптованими для навчання осіб, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку.

У разі неможливості здійснювати професійну освіту інвалідів, дітей-інвалідів у загальних і спеціальних навчальних закладах їх навчання організовується (за їх згодою або за згодою їх законних представників) вдома за індивідуальними навчальними планами, якщо ця форма допускається змістом професійного навчання за визначеною спеціальністю.

Професійна підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, може здійснюватися державною службою зайнятості і підприємствами, установами, закладами, з якими державною службою зайнятості укладені договори. [11]

Тобто, професійно-трудові реабілітаційні послуги для інвалідів може надати будь-яка установа, якій надано права надавати реабілітаційні послуги такого спрямування і яка має можливість їх надавати. Практично, установи, перелічені в попередньому підпункті, також можуть проводити професійно-трудові заходи реабілітації, якщо в них є відповідні фахівці та можливості, і якщо такий вид діяльності передбачений їх Положенням чи статутом.

Професійна реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюється відповідно до індивідуальних програм реабілітації інвалідів та в разі необхідності супроводжується медичним спостереженням за ними.

Трудова реабілітація передбачає тренування відновленої моторної здатності з використанням засобів реабілітації з метою створення інваліду, дитині-інваліду умов для праці по можливості у звичайному виробничому середовищі за допомогою індивідуальних заходів.

Індивідуальні заходи, що розробляються з урахуванням здібностей і бажань інваліда, дитини-інваліда, повинні передбачати:

створення умов для отримання найвищої можливої професійної кваліфікації;

працевлаштування (професійну освіту, професійні підготовку, перепідготовку, перекваліфікацію), при якому інвалідність якнайменше заважатиме виконанню професійних обов'язків;

пристосування робочого місця (місця навчання) з урахуванням безпеки та особливих потреб інваліда;

використання спеціальних пристосувань та/або одягу, необхідного у зв'язку з характером інвалідності.

Трудова реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюється відповідно до їх індивідуальних програм реабілітації та в разі необхідності супроводжується медичним спостереженням за ними фізкультурно-спортивної реабілітації.

2.3 Установи фізкультурно-спортивної реабілітації

Фізична реабілітація передбачає відновлення та/або компенсацію втрачених функцій організму, досягнення фізичної самостійності та активності, покращення фізичного стану життєдіяльності інваліда, дитини-інваліда.

Фізична реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюється відповідно до індивідуальної програми реабілітації, яка розробляється на підставі фізичного обстеження та визначає комплекс фізичних вправ і рекомендацій інвалідам, дітям-інвалідам стосовно їх послідовності, дозованості, тривалості тощо, спрямованих на поліпшення діяльності організму і координації вправності рухів, відновлення фізичної дієздатності, підтримання нормального рівня життєдіяльності.

Фізкультурно-спортивна реабілітація спрямовується на підвищення рухової активності, оздоровлення, формування компенсаторних функцій організму і позитивної мотивації в інвалідів, дітей-інвалідів до суспільної адаптації.

Фізкультурно-спортивну реабілітацію, проведення з інвалідами, дітьми-інвалідами фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів організовують центральний орган виконавчої влади у справах молоді та спорту, Національний комітет спорту інвалідів України, центральний орган виконавчої влади у галузі освіти.

Інвалідам, дітям-інвалідам послуги з фізкультурно-спортивної реабілітації реабілітаційними установами державної і комунальної форм власності надаються безоплатно.

Фізкультурно-спортивна реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюється відповідно до їх індивідуальних програм реабілітації та супроводжується медичним спостереженням за ними.

Загалом, фізкультурно-спортивні реабілітаційні послуги можуть надаватись спортивними школами, тренувальними залами, спорт центрами, та іншими спортивними організаціями, в яких наявні відповідні фахівці.

3. Створення і діяльність реабілітаційних установ

Реабілітаційні установи в Україні створюються на основі державної, комунальної і приватної власності, а також шляхом об'єднання майна різних форм власності.

Порядок створення, реорганізації та ліквідації реабілітаційних установ встановлюється законом.

Потреба в державних реабілітаційних установах визначається відповідно до соціально-економічних і демографічних потреб України та її регіонів центральними органами виконавчої влади в межах своїх повноважень. Рішення про їх створення приймаються Кабінетом Міністрів України.

При цьому, потребу в комунальних реабілітаційних установах визначають місцеві органи виконавчої влади, а рішення про їх створення приймаються органами місцевого самоврядування.

Реабілітаційні установи можуть мати змішаний тип.

Засновані на приватній власності (в тому числі власності громадських організацій) реабілітаційні установи можуть надавати реабілітаційні послуги на професійній основі за рахунок власних коштів, залучених коштів або коштів державного чи місцевих бюджетів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Реабілітаційні установи незалежно від свого статусу і відомчої підпорядкованості забезпечують якість реабілітації (абілітації) відповідно до державних соціальних нормативів у сфері реабілітації, критеріїв і вимог до реабілітаційних заходів.

Відомості про реабілітаційні установи незалежно від їх форми власності та відомчої підпорядкованості центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики вносить до Реєстру установ.

Реабілітаційна установа змішаного типу для інвалідів та дітей-інвалідів з розумовою відсталістю і психічними захворюваннями (далі - Установа) є установою, цільовим призначенням якої є здійснення заходів, спрямованих на надання реабілітаційних послуг особам з розумовою відсталістю та психічними захворюваннями. [9]

Установа може утворюватися на основі державної, комунальної і приватної форм власності, не маючи на меті отримання прибутку.

Установа державної або комунальної форм власності утворюється, реорганізується та ліквідується на підставі рішення відповідного місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Установа приватної форми власності утворюється, реорганізується та ліквідується її засновником відповідно до чинного законодавства.

На підставі Типового положення про реабілітаційну установу, установа розробляє власне положення, що затверджується її засновником.

Види діяльності, що потребують ліцензування, здійснюються установою після отримання в установленому порядку відповідної ліцензії.

Така установа розміщується на територіях зі спеціально побудованими або пристосованими приміщеннями, що відповідають безбар'єрній архітектурі, санітарно-гігієнічним, протипожежним вимогам, техніці безпеки, мають усі види комунального благоустрою з урахуванням специфіки захворювань осіб, що відвідують установу.

У своїй діяльності установа керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Мінпраці, МОЗ, іншими нормативно-правовими актами з питань реабілітації інвалідів та дітей-інвалідів, а також Типовим положенням.

Установа забезпечує:

реалізацію завдань, визначених Законами України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про реабілітацію інвалідів в Україні", "Про соціальні послуги", "Про психіатричну допомогу", Концепцією соціальної адаптації осіб з розумовою відсталістю, затвердженою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року N 619-р, а також постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року N 716 "Про затвердження Державної програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 року", щодо забезпечення прав інвалідів та дітей-інвалідів на отримання реабілітаційних послуг;

експертну оцінку стану інваліда або дитини-інваліда;

пріоритетність реабілітаційних заходів, а також установлення наступності реабілітаційного процесу;

систему комплексної абілітації, реабілітації та догляду відповідно до індивідуальної програми реабілітації;

сприяння у встановленні опіки чи піклування у випадку визнання інваліда недієздатним;

сприяння у забезпеченні тимчасового цілодобового догляду за інвалідом та (або) дитиною-інвалідом з розумовою відсталістю (у випадку тимчасової складної життєвої ситуації у законного представника інваліда - на весь період перебігу цієї ситуації).

Основними структурними підрозділами такої установи є:

- кімната долікарського огляду.

- кімната соціально-педагогічної корекції.

- кабінет психокорекції та психотерапії.

- кабінет лікувальної фізкультури та фізичної реабілітації.

- відділення соціальної реабілітації.

- відділення психологічної реабілітації.

- відділення трудової реабілітації.

- відділення медичного супроводу.

- методичний кабінет.

- комплекс господарського обслуговування.

- служба соціального патронату. [2]

До установи приймаються діти-інваліди до 18 років та повнолітні інваліди I - III групи з розумовою відсталістю або з психічними захворюваннями відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 N 80 "Про затвердження Порядку надання інвалідам та дітям-інвалідам реабілітаційних послуг".

Показаннями для зарахування до установи є розумова відсталість будь-якого ступеня, психічні захворювання, за винятком випадків, коли особа, внаслідок наявності в неї тяжкого психічного розладу, вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих.

В установі утворюється реабілітаційна комісія, до якої входять фахівці цього закладу.

На засідання реабілітаційної комісії залучаються представники місцевих органів охорони здоров'я, освіти і науки, а також праці та соціального захисту населення.

Реабілітаційна комісія установи здійснює:

складання індивідуального плану реабілітації;

контроль за виконанням індивідуальної програми реабілітації інваліда та дитини-інваліда;

визначення строків і тривалості проходження реабілітації інвалідом або дитиною-інвалідом відповідно до індивідуальної програми реабілітації;

забезпечення послідовності, комплексності і безперервності виконання реабілітаційних заходів, оцінку їх результатів та ефективності.

Персональний склад реабілітаційної комісії і положення про неї затверджує керівник Установи.

На підставі індивідуальної програми реабілітації інваліда та (або) дитини-інваліда фахівці Установи розробляють індивідуальний план реабілітації, що включає комплекс реабілітаційних заходів та враховує діагноз інваліда та (або) дитини-інваліда, їх психофізичний стан, індивідуальні особливості та можливості, відносини між членами сім'ї.

Індивідуальний план реабілітації затверджується керівником Установи.

До установи зараховуються інваліди або діти-інваліди за рішенням реабілітаційної комісії.

Здебільшого, в установах наявне відділення соціального патронату, яке є підрозділом установи і призначене для надання соціально-побутової допомоги інвалідам та дітям-інвалідам з розумовою відсталістю та з психічними захворюваннями.

Відділення створюється за наявності не менше 50 осіб, які потребують соціально-побутової допомоги вдома.

У складі відділень можуть створюватись спеціалізовані бригади соціальних працівників для надання певних видів послуг для інвалідів та дітей-інвалідів з розумовою відсталістю та з психічними захворюваннями.

Якщо в населеному пункті виявлено менше ніж 50 осіб, інвалідів та дітей-інвалідів з розумовою відсталістю та з психічними захворюваннями, які потребують соціально-побутової допомоги вдома, обслуговування може бути організовано по договору з інвалідом або законним представником інваліда або дитини-інваліда.

Заходи з соціальної реабілітації складаються з:

навчання інваліда або дитини-інваліда побутовим операціям для задоволення власних фізіологічних потреб;

опанування навичок захисту власних прав та інтересів;

забезпечення автономного проживання у суспільстві з необхідною підтримкою.

Заходи з психологічної реабілітації складаються з:

проведення психологічної діагностики особистості інваліда або дитини-інваліда, визначення форм, методів, засобів, терміну та процедур психологічної корекції;

навчання прийомам та методам саморегуляції, самовиховання, самонавчання, формування мотивації до праці;

проведення індивідуальної психокорекційної роботи.

Заходи з психолого-педагогічної реабілітації:

створення умов для всебічного розвитку, засвоєння інвалідом або дитиною-інвалідом знань, умінь і навичок з метою їх адаптації у соціумі.

Проведення корекційно-розвиткової роботи, а саме:

- розвиток здорового сприймання;

- корекція пізнавальної діяльності;

- формування навичок соціально-побутової орієнтації;

- розвиток комунікативної діяльності.

Заходи з трудової реабілітації складаються з:

навчання найпростішим трудовим навичкам, дотриманню техніки безпеки;

сприяння ефективному працевлаштуванню інвалідів.

Заходи з медичного супроводу включають у себе:

визначення фізичної, сомато-фізіологічної, сенсорної та психічної спроможності дитини-інваліда за даними індивідуальної програми реабілітації та результатів обстеження лікарями установи, надання рекомендацій стосовно подальшої можливої (або неможливої) соціальної реабілітації;

розробку рекомендацій з дозування фізичних та психологічних навантажень, створення стереотипів поведінки, які відповідають фізичним та розумовим можливостям дитини-інваліда;

визначення адекватності та послідовності заходів лікувально-профілактичного характеру;

здійснення постійного нагляду та контролю за фізичним, соматичним та психічним станом дітей-інвалідів;

організацію та контроль виконання в установі санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та профілактичних заходів, здійснення санітарно-просвітницької роботи.

Установу очолює керівник, який призначається і звільняється із займаної посади засновником у порядку, передбаченому законодавством, який:

представляє установу в органах державної влади, установах, організаціях, закладах, на підприємствах, розпоряджається в установленому порядку її майном і коштами, приймає рішення про утворення структурних підрозділів без права юридичної особи;

видає накази, затверджує функціональні обов'язки працівників, вирішує питання добору і розстановки кадрів, вживає заохочувальних та дисциплінарних заходів;

затверджує правила внутрішнього розпорядку; відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подає в установленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність.

Працівники установи проходять атестацію відповідно до законодавства незалежно від форми реєстрації, власності та відомчого підпорядкування Установи.

Фінансове забезпечення установи здійснюється за рахунок коштів засновника.

Висновки

Підсумовуючи все вищевикладене, можна сказати, що сьогодні в Україні діє дуже розгалужена система реабілітаційних установ. За своїм спрямуванням такі установи є медико-соціальні, професійно-трудові, фізкультурно-спортивні, але такий поділ є відносним, оскільки більшість установ надають цілий комплекс реабілітаційних послуг різного спрямування.

На законодавчому рівні визначено права і повноваження суб'єктів реабілітаційного процесу. Разом з тим, у випадку, коли установа є приватною власністю, то засновнику надано право у засновницьких документах, правилах внутрішнього трудового розпорядку, деталізувати деякі повноваження і можливості.

Реабілітаційні послуги, спрямовані на відновлення оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності особи з метою сприяння її інтеграції в суспільство, надаються інваліду або дитині-інваліду відповідно до індивідуальної програми реабілітації.

З метою визначення усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи, призначення реабілітаційних заходів, - проводиться медико-соціальна експертиза.

На основі висновку медико-соціальної експертизи і розробляється індивідуальна програма реабілітації інваліда.

Усе це свідчить про те, що проблеми життєдіяльності людей з особливими потребами не залишаються поза увагою, але ще багато питань залишаються невирішеними. Зокрема, існують значні проблеми щодо зайнятості інвалідів, забезпечення безпосереднього доступу інвалідів до об'єктів соціальної інфраструктури, потребує суттєвого вдосконалення та покращання робота медико-соціальних експертних комісій по встановленню інвалідності та інші.

Список використаних джерел

1. Конституція України, 1996 року // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a#Find

2. Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні»// http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a#Find

3. Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»// http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a#Find

4. Закон України «Про соціальні послуги». http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a#Find

5. Указ Президента України «Про Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів» від 23 травня 2001 року № 335/2001// http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a#Find

6. Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 року № 83// http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a#Find

7. Державної типової програми реабілітації інвалідів, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 08 грудня 2006 року № 1686 // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a#Find

8. Порядку надання інвалідам та дітям-інвалідам реабілітаційних послуг, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 80 // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a#Find

9. Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 року № 757 // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a#Find

10. Батыгин К.С. Право социального обеспечения. Общая часть: Учебн. пособие. М., 1998.

11. Бойко М.Д. Право соціального забезпечення (перевидання). Навч. Посіб. :-К.: Олан, 2004.

12. Буянова М.О., Кондратьева 3.А., Кобзева С.И. Право социального обеспечения: Учебн. пособие. М., 1997.

13. Захаров М.Л., Тучкова Є.Г. Право соціального обеспечения России: Учебник. - М., 2001.

14. Мачульская Е.Е. Право социального обеспечения: Учебн. пособие. М., 1998.

15. Мачульская Е.Е. Практикум по праву социального обеспечения. М., 1998.

16. Право соціального забезпечення: Навч. посіб. для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів./П.Д.Пилипенко, В.Я.Бурак, С.М.Симчук та інші/ За ред. П.Д. Пилипнка.-К.: Видавничий Дім «Ін юре», 2006.

17. Право социального обеспечения: Учебн. пособие / Под ред. К. Н. Гусова. М., 1999.

18. Сирота І.М. Право соціального забезпечення в Україні. - Харків, 2001.

19. Сташків Б. Право соціального забезпечення як наука // Право України, № 9, 2002, с.18.

20. Стичинський Б. Право соціального забезпечення: проблеми становлення і розвитку // Право України, № 6, 2002, с. 85.

Размещено на Allbest.ru