Адміністративно-правові заходи забезпечення діяльності у сфері сільського туризму в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ СІЛЬСЬКОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ

ВИШНЕВСЬКА Юлія Володимирівна

Київ 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному університеті біоресурсів і природокористування України Кабінету Міністрів України, м. Київ

Науковий керівник - заслужений діяч науки і техніки України, доктор наук з державного управління, професор

ШАМРАЙ Василь Олександрович,

Академія праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України, професор кафедри адміністративного, фінансового та господарського права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор ПЄТКОВ Сергій Валерійович, Класичний приватний університет, проректор з науково - педагогічної роботи та міжнародних зв'язків

кандидат юридичних наук, професор

ГІЖЕВСЬКИЙ Володимир Казімірович,

Університет економіки та права «КРОК»,

проректор - декан юридичного факультету

Захист відбудеться «7» червня 2011 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.004.16 у Національному університеті біоресурсів та природокористування України (03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 15, корп. 3, к. 65)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету біоресурсів та природокористування України (03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 13, корп. 4, к. 28)

Автореферат розісланий «6» травня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.Ю. Піддубний

Анотація

Вишневська Ю.В. Адміністративно-правові заходи забезпечення туристичної діяльності в сфері сільського туризму в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Національний університет біоресурсів і природокористування України. - Київ, 2011.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню теоретичних і практичних проблем регулювання туристичної діяльності у сфері сільського туризму в Україні.

У роботі окремо розглянуто понятійний апарат туризму та сільського туризму, досліджено роль та значення сільського туризму в туристичній діяльності України, виділено тенденції та проблеми агротуризму з урахування міжнародного та національного досвіду, висвітлено особливості та прогалини у правовому забезпеченні сільського туризму, а також проблеми сертифікації, стандартизації та ліцензування окремих видів послуг, що надаються у цій сфері, проаналізовано та розкрито основні шляхи впровадження у національний правовий механізм європейського досвіду з організації сільського туризму.

На основі ґрунтовного аналізу державної туристичної політики в країнах Європи, і особливо Франції, визначено основні механізми державного регулювання туризму. Висвітлено стан державної підтримки розвитку туризму в Україні і запропоновано шляхи розв'язання проблем туристичної галузі.

Ключові слова: туризм, сільський туризм, державне регулювання, сфера туризму, регіони, стандартизація, сертифікація та ліцензування окремих видів послуг.

Вишневская Ю.В. Административно-правовые меры обеспечения деятельности в сфере сельского туризма в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Национальный университет биоресурсов и природопользования Украины. - Киев, 2011.

В диссертации проведено комплексное административно-правовое исследование мер обеспечения туристической деятельности в сфере сельского туризма.

В работе рассмотрены исторические, ресурсные, экономические предпосылки развития туризма в Украине и современная структура управления отраслью, выявлены ее основные проблемы.

Проанализировав объекты классификации в Государственном классификаторе видов экономической деятельности, сделан вывод, в результате которого: сельская усадьба является полноценным объектом туристической деятельности для временного проживания туристов; сельский туризм является экономической деятельностью хозяйственных субъектов (физических и юридических лиц).

Выделены основные критерии классификации туристической деятельности, на основе которых предложена своя систематизация. В результате чего соискатель пришел к выводу, что все разнообразие туристической деятельности нуждается в правильной организации, а также в четкой системе внутреннего контроля.

Анализ современных тенденций развития сельского туризма на региональном и местном уровнях свидетельствует о неэффективной туристической политике государства. Отсутствие государственных программ регионального и местного развития, традиций, опыта работы в новых экономических условиях, соответствующей нормативной и научной базы выдвигает сегодня на первый план местные инициативы развития туризма. Можно выделить несколько основных направлений местных инициатив: разработку программ развития туризма в регионах; создание структур, которые отвечают за туристическое направление; привлечение инвестиций для развития туристической инфраструктуры, в том числе и агротуризма; защиту окружающей среды и историко-культурного наследия.

Анализ проблем сельского туризма Украины, изучение передового европейского опыта, и в частности французского, позволил сформулировать и предложить ряд рекомендаций, реализация которых даст возможность ускорить темпы развития данной туристической отрасли, обеспечить проведение активной общегосударственной политики в туризме, усовершенствовать координацию работы центральных и местных органов исполнительной власти, активизировать местную инициативу.

Разработаны конкретные предложения по усовершенствованию законодательной базы туристической отрасли: поправки к уже существующим нормативно-правовым актам, принятие новых, формирование долгосрочных государственных программ. Предложено к созданию этих документов привлекать представителей туристической общественности: ученых, практиков, представителей органов исполнительной власти и местного самоуправления.

Реализация предложений автора позволит значительно повысить занятость в сельских населенных пунктах Украины, решить проблемы их социально-экономического развития, привлечь дополнительные инвестиции в экономику Украины, увеличить поступления как в местные бюджеты, так и в государственный.

Основные теоретические и практические результаты научного исследования приводят к выводу, что эффективное функционирование и развитие сельского туризма возможны лишь при комплексном, всестороннем, взвешенном государственном регулировании туризма на национальном, региональном и местном уровнях.

Ключевые слова: туризм, сельский туризм, государственное регулирование, сфера туризма, регионы, стандартизация, сертификация, лицензирование отдельных видов услуг.

Vishnevskaya J. The administrative and legal ensuring measures of the tourist activity in the sphere of rural tourism in Ukraine. - Manuscript.

The candidate's thesis on jurisprudence, speciality 12.00.07 - administrative law and trial; financial law; information law. - National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2011.

Dissertation is devoted complex research of theoretical and practical problems of adjusting of tourist activity in the field of rural tourism in Ukraine.

The concept vehicle of tourism and rural tourism is separately considered in-process, a role and value of rural tourism is investigational in tourist activity of Ukraine, features and blanks are reflected in the legal providing of rural tourism, and also the problems of certification, standardization and licensing of separate types of services which are given in this sphere, are analysed and exposed basic ways of introduction in the national legal mechanism of European experience from organization of rural tourism.

On the basis of the detailed analysis of public tourist policy in the countries of Europe, and especially to France, certainly basic mechanisms of government control of tourism. Consisting of state support of development of tourism is reflected of Ukraine and ways are offered decision of problems of tourist industry.

Key words: tourism, rural tourism, government control, sphere of tourism, regions, standardization, certification and licensing of separate types of services.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

сільський правовий послуга туризм

Актуальність теми. Формування ринкової економіки в Україні посилило інтерес до форм і методів туристичного обслуговування населення. Розвиток цієї галузі прискореними темпами, конкуренція й комерціалізація туристичної діяльності призвели до перегляду принципів і методів адміністративно-правового регулювання туристичного бізнесу.

Туризм у різних країнах світу має роль своєрідного важеля, який використовується як один із способів оздоровити всю національну економіку країни. У багатьох країнах туризм має провідну роль у формуванні валового внутрішнього продукту, створенні додаткових робочих місць і забезпеченні зайнятості населення, активізації зовнішньоторговельного балансу. Він впливає на такі ключові галузі економіки, як транспорт і зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання тощо. Тобто виступає своєрідним каталізатором соціально-економічного розвитку. Туризм стає одним із найприбутковіших видів бізнесу у світі. Згідно з даними Всесвітньої туристської організації (ВТО), він використовує близько 7 % світового капіталу, з ним пов'язане кожне 16-е робоче місце, на нього припадає 11 % світових споживчих видатків і він дає 5 % всіх податкових надходжень. Ці цифри характеризують прямий економічний ефект функціонування індустрії туризму.

За роки незалежності в Україні стали приділяти більше уваги розвитку туризму, особливо в сільській місцевості. Перспективи розвитку туристичної діяльності України багато в чому залежать від посилення адміністративно-правового регулювання туристичної сфери на загальнонаціональному рівні, що нерозривно пов'язано із сучасною стратегією розвитку регіонів держави і надання туристичних послуг.

Ефективному розвитку туризму, особливо сільського, багато в чому перешкоджає відсутність чіткого адміністративно-правового регулювання цієї сфери, нерозвиненість інфраструктури та інноваційної діяльності в Україні. Аналіз вітчизняної літератури й практики свідчить про не розробленість понятійного апарату, відсутність системного підходу й наукової методології обґрунтування характеру й ступеня адміністративно-правового регулювання діяльності у сфері сільського туризму. Низка документів, прийнятих на державному рівні за останні роки свідчить про роботу спрямовану на вдосконалення нормативно-правової бази з метою залучення до розвитку туристичної індустрії підприємств малого бізнесу та приватного сектору, особливо в сільській місцевості, а також розробки Програми розвитку сільського туризму в Україні. Все це підкреслює актуальність розвитку сільського туризму в Україні. Крім адміністративно-правових засад, є ціла низка економіко-облікових аспектів, що тісно пов'язані з питаннями фінансування, оподаткування і які відчутно гальмують розвиток сільського туризму в Україні.

Відсутність методологічної бази й недостатність методичних розробок, проблеми адміністративно-правового регулювання розвитку сільського туризму додають дослідженню актуальності.

Окремі проблеми розвитку сільського туризму та функціонування особистого селянського господарства досліджували В. Васильєв, П. Горішевський, Л. Гут, Ю. Зінько, В. Кафарський, В. Косенко, М. Костриця, Н. Кудла, О. Лендєл, В. Липчук, Н. Липчук, О. Моран, М. Рутинський, М. Товт, а також зарубіжні вчені K. Дронг, В. Котлінський, Я. Маєвський, С. Медлік, Я. Сікора та інші.

Питання теорії і методики територіальної організації господарства ґрунтовно досліджені у працях С. Дорогунцова, М. Колосовського, Ю. Саушкіна, С. Хорєва, М. Чумаченка та інших вчених. Проблемам розвитку рекреаційного господарства і його територіальної організації присвячені роботи: В. Азара, М. Багрова, О. Веденіна, М. Долішного, В. Євдокименка, І. Зоріна, О. Ігнатенка, М. Крачила, О. Мазуркевича, М. Мироненка, М. Нудельмана, В. Преображенського, І. Твердохлєбова та ін.

Проте незважаючи на значущість проведених досліджень, для вітчизняної правової науки проблема розвитку сільського туризму в Україні є новою й потребує системного обґрунтування теоретико-прикладних аспектів його становлення в умовах перехідної економіки. Це зумовило необхідність проведення окремого дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота спрямована на виконання основних положень Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про туризм” від 18.11.2003 № 1282-IV; Постанов Кабінету Міністрів України „Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року” від 19.09.2007 № 1158 та „Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 р.” від 21 липня 2006 р. № 1001; розпорядження Кабінету Міністрів України „Про затвердження плану заходів щодо державної підтримки розвитку сільського туризму на 2006-2010 роки” від 03.07.2006 № 373-р. та безпосередньо пов'язане з фундаментальними комплексними дослідженнями, відповідно до Пріоритетних напрямів наукових досліджень Національного університету біоресурсів і природокористування України у межах Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000 - 2015 роки.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у тому, щоб на основі комплексного підходу з урахуванням праць вітчизняних і зарубіжних учених у галузі науки адміністративного права та адміністративної діяльності, на основі вивчення практики проаналізувати й теоретично обґрунтувати адміністративно-правові заходи забезпечення туристичної діяльності у сфері сільського туризму в Україні, розробити й сформулювати науково обґрунтовані пропозиції щодо подальшої організації й правового забезпечення цієї діяльності.

Відповідно до зазначеної мети здобувачем були поставлені та вирішені такі завдання:

- розкрити понятійний апарат та проаналізувати теоретико-правові основи сільського туризму;

- визначити сутність та значення адміністративно-правових заходів забезпечення туристичної діяльності у сфері сільського туризму шляхом виділення напрямів розвитку його маркетингової стратегії;

- розкрити сутність понять „сільський туризм” та „туристична діяльність”;

- з'ясувати основні критерії класифікації видів туристичної діяльності;

- здійснити аналіз нормативно-правової бази щодо забезпечення діяльності у сфері сільського туризму;

- розглянути питання сертифікації та ліцензування послуг у туристичній діяльності у сфері сільського туризму;

- визначити механізми правового регулювання надання послуг у сфері сільського туризму;

- обґрунтувати вибір стратегічних напрямів удосконалення адміністративно-правових заходів забезпечення туристичної діяльності у сфері сільського туризму;

- виділити напрями відповідальності за порушення законодавства у сфері сільського туризму.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають у процесі адміністративно-правового забезпечення діяльності у сфері сільського туризму.

Предмет дослідження - адміністративно-правові заходи забезпечення діяльності у сфері сільського туризму в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність загальнонаукових і спеціальних методів, зумовлених метою й особливостями досліджуваної проблеми.

Вихідним підґрунтям дослідження є діалектичний метод пізнання, відповідно до якого проблеми, що розглядаються в дисертації, представлені як єдність їх соціального змісту та юридичної форми. Також використано такі методи: індуктивний та дедуктивний - застосовувалися під час дослідження поняття та змісту туризму в Україні (підрозділ 1.1), виділення ролі та значення сільського туризму в Україні (підрозділ 1.2); структурно-логічний - при визначенні адміністративно-правових заходів з забезпечення туристичної діяльності у сфері сільського туризму; соціологічний - під час з'ясування думки фахівців щодо досліджуваної проблеми (підрозділи 1.1, 2.2, 2.3, 3.1.); компаративний метод, що становить основу формулювання пропозицій щодо вдосконалення туристичної діяльності у сфері сільського туризму (підрозділи 2.2, 2.3, 3.1).

Нормативною основою дослідження є Конституція, закони та інші нормативно-правові акти України, які регулюють захист прав споживачів, конвенції, угоди, державні програми, укази Президента України, ухвали Уряду України із зазначених питань.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація характеризується новою постановкою проблеми адміністративно-правових заходів забезпечення туристичної діяльності у сфері сільського туризму і визначається тим, що дисертація є одним із перших у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексних досліджень цієї проблематики у формі монографічної роботи. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

вперше:

- надано авторське право на визначення поняття „туристична діяльність”;

- винайдено шляхи поповнення кваліфікаційними кадрами у сфері сільського туризму;

- доведено доцільність прийняття Закону України „Про сільський туризм” та визначено пріоритетні напрями розвитку сільського туризму;

удосконалено:

- класифікацію видів туристичної діяльності;

- напрями ефективної маркетингової стратегії для забезпечення позитивного іміджу країни на світовому туристичному ринку;

дістали подальшого розвитку:

- визначення та обґрунтування напрямів удосконалення механізмів державного регулювання розвитку туристичної галузі України на основі узагальнення досвіду Франції;

- необхідність визначення випадків, в яких ліцензування певних видів сільського туризму є неможливим;

- класифікація та систематизація видів правопорушень при здійсненні туристичної діяльності у сфері сільського туризму.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:

у науково-дослідній сфері - теоретичні положення, висновки та рекомендації можуть стати основою для подальших наукових досліджень і дискусій у галузі адміністративного права з питань адміністративно-правових заходів забезпечення туристичної діяльності у сфері сільського туризму;

у правотворчості - у результаті дослідження сформульовано низку пропозицій щодо вдосконалення нормативних актів, за допомогою яких здійснюється правове забезпечення туристичної діяльності у сфері сільського туризму (акт впровадження Спілки сприяння сільського зеленого туризму витяг з протоколу № 51 від 23.11.2010 р.);

у правозастосовчій діяльності - теоретичні положення, висновки та рекомендації можуть застосовуватись компетентними органами (посадовими особами) для забезпечення туристичної діяльності у сфері сільського туризму (акт впровадження Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області № 421/10/04 від 08.02.2010 р.);

у навчальному процесі - при викладанні та вивченні курсу «Адміністративне право» та спецкурсу «Адміністративно-правові заходи забезпечення діяльності у сфері сільського туризму в Україні» (акт впровадження Навчально-науковий інститут земельних ресурсів та правознавства № 96 від 17.12.2010 р. ); «Правове регулювання туристської сфери», «Правове регулювання туристського і готельного підприємництва», а також у науково-дослідній роботі студентів і слухачів (акт впровадження Київський університет туризму, економіки і права № 1873 від 25.11.2010 р. ).

Особистий внесок здобувача. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції, що характеризують наукову новизну дослідження, а також теоретичне та прикладне значення його результатів одержані дисертантом особисто. В наукових працях здобувача за темою дисертації, наведених у списку опублікованих праць, викладено та використано лише особисті напрацювання.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були оприлюднені на міжнародних та науково-практичних конференціях, семінарах і круглих столах, а саме: Міжнародній науковій конференції «Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення» (м. Київ, 20 березня 2009 р.); міжрегіональній науково-практичній конференції «Трансформація національного законодавства через призму соціально-економічних аспектів розвитку суспільства» (м. Полтава, 16 квітня 2009 р.); міжрегіональній науково-практичній конференції «Забезпечення прав і свобод людини і громадянина в діяльності органів внутрішніх справ України за сучасних умов» (м. Київ, 4 грудня 2009 р.); Міжвузівській науково-практичній конференції «Проблеми розбудови громадянського суспільства в Україні» (м. Київ, 5 червня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні ГІС - технології і методи дистанційного зондування землі в агропромисловому та природоохоронному комплексах» (м. Київ, 19 - 20 червня 2008 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених «Актуальні проблеми правового забезпечення національної продовольчої безпеки і сталого розвитку сільського господарства» (м.Київ, 18 квітня 2008 р.); міжвузівській науково-практичній конференції молодих вчених «Актуальні проблеми держави і системи права України в умовах світової глобалізації» (м. Київ, 15 березня 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченої 5-річчю створення юридичного факультету НАУ України «Стан та перспективи розвитку юридичної науки та освіти» (м. Київ, 17 - 18 листопада 2006 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладені у 11 опублікованих наукових працях, з яких чотири статті опубліковано у фахових виданнях з юридичних наук, затверджених ВАК України, та у семи публікаціях у збірниках матеріалів міжнародних і науково-практичних конференціях, семінарах і круглих столах.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які об'єднують дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 191 сторінка, список використаних джерел - 229 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається стан її наукової розробки, розкривається сутність наукового завдання та його значимість. З'ясовується зв'язок дисертаційного дослідження з науково-дослідними роботами, висвітлюється мета, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, формулюються наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, наводяться відомості про апробацію одержаних результатів.

Розділ 1 „Теоретико-правові засади туристичної діяльності в Україні” складається із трьох підрозділів, присвячених дослідженню правових засад туристичної діяльності в Україні.

У підрозділі 1.1 „Поняття та зміст туризму в Україні” туризм розкривається як різновид рекреації, один із видів активного відпочинку. Він відображає характерну тенденцію сучасності, коли перевага надається розвиткові динамічного відпочинку, у процесі якого відновлення працездатності поєднується з пізнавальною діяльністю. Здобувачем зазначається, що туризм є нормативно-правове явище, сфера відносин що піддається регулюванню, контролю та координації діяльності всіх учасників з боку держави. Проаналізувавши прояви туризму в основних галузях розвитку суспільства, здобувач дійшов висновку, що туризм - це багатогранне явище, в основу якого покладені всі сфери життєдіяльності суспільства, спрямоване на всебічний розвиток особистості у період обмеженого проміжку часу (від 24 годин до одного року поспіль), без зайняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування.

Розкрито питання пріоритетності розвитку туристичної діяльності із залученням іноземного та внутрішнього туриста до українського рекреаційно-туристичного потенціалу та інформаційного забезпечення цієї проблеми. Розглянуті чинники, що впливають на розвиток туризму в туристичних регіонах (статистичні, динамічні, сезонність).

Здобувачем, зазначено, що для ефективного розвитку туристичної діяльності у конкретній адміністративно-територіальній одиниці або регіоні країни необхідно враховувати проблемні питання та спрямовувати державну діяльність враховуючи всі особливості конкретного туристичного регіону.

Наголошено на тому, що Україна нині перебуває у вирішальному моменті, від якого залежить майбутнє українського туризму, коли з'ясовується, чи стане туризм однією з головних статей доходу у бюджеті, як це відбувається у більшості цивілізованих країн світу, чи залишиться на тому ж рівні, на якому він існує. Все це визначається тими орієнтирами, що будуть закладені в політику розвитку туризму, а також обранням державою напряму розвитку туристичної діяльності та доведенням рівня туристичного комфорту до міжнародних стандартів.

У підрозділі 1.2 „Роль і значення сільського туризму в розвитку туристичної діяльності в Україні” зазначено, що головною рушійною силою бурхливого розвитку сільського туризму є швидко зростаючий попит відпочинку на природі, що визначається збільшенням невідповідності середовища проживання сучасної людини її фізіологічним та психологічним потребам. Збільшення попиту на сільський відпочинок зростає внаслідок зменшення тривалості робочого часу, збільшення кількості платних відпусток, зростання рівня освіти, розвитку транспортної мережі - залізничного, автодорожнього, повітряного та морського транспорту.

Здобувачем проаналізовано роль і значення сільського туризму у результаті чого наголошено, що пріоритетність розвитку сільського туризму в Україні зумовлюється нагальною необхідністю невідкладного розв'язання соціально-економічних проблем сучасного села. За роки незалежності України в сільській місцевості спостерігається зменшення населення, зростання безробіття, масова заробітчанська міграція. Розвиток сільського туризму міг би зупинити таку сумну тенденцію в українських селах, підвищити матеріальний добробут та частково вирішити проблеми зайнятості сільського населення.

У світі сільський туризм розглядається як альтернатива сільському господарству за розмірами отриманих прибутків. Також наголошено, що розвиток інфраструктури сільського туризму не вимагає таких значних капіталовкладень, як інші види туризму і може здійснюватися за рахунок коштів самих селян без значних додаткових інвестицій.

Розглянуто ряд нормативно-правових актів, що надали право власнику селянської садиби здійснювати послуги у сфері сільського туризму та низку урядових документів, серед яких Указ Президента, щодо підтримки розвитку сільського туризму та соціальної сфери села, спрямованої на поліпшення життя сільського населення в умовах становлення приватного сектору в аграрній сфері.

На сьогоднішній день існують певні суперечки щодо офіційного змістового тлумачення поняття „сільський туризмом”. Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про туризм” сільський туризм зазначається, як вид туризму. Він є самостійним і відокремленим від зеленого (екологічного) виду туризму. Сучасне українське законодавство, нажаль, не вміщує визначення поняття „сільський туризм”, тому здобувачем розглянуті наукові розробки запропоновані у цій галузі.

Здобувачем розглядається розмежування між „сільським туризмом”, „агротуризмом” та „екологічним туризмом”, з чого зроблений висновок, що необхідність визначення поняття „сільського туризму”, пояснюється тим, що хибне тлумачення або відступ від його основних ознак, що визначають специфіку, може призвести до неврахування всіх його властивостей, або присвоєння тих, що йому не притаманні. Здобувачем запропоновано під „сільським туризмом” слід розуміти специфічну форму відпочинку в приватних господарствах сільської місцевості з використанням майна та трудових ресурсів особистого селянського, підсобного або фермерського господарства, природно-рекреаційних особливостей місцевості та культурної, історичної та етнографічної спадщини регіону.

Для подальшого чіткішого визначення й структуризації критеріїв, за допомогою яких в Україні можна було б відрізнити „сільський туризм”, від усіх інших видів туризму та виокремити його за формою організації сільського дозвілля, необхідно законодавчо закріпити низку вимог до сільської садиби (агрооселі) та до його власника, який надає послуги з сільського туризму.

Встановлено, що основні ознаки відпочинку на селі складають сукупну систему, яка характеризує сільський туризм. До основних складових належать:

- територіальна ознака (місце розташування садиб та міні-готелів);

- власник садиби (сільський господар);

- сільська садиба.

Зроблено висновок, що сільський туризм - корисний як для відпочиваючих, так і для господарів - селян, сільських громад, регіонів і держави в цілому, оскільки сприяє розвитку багатьох пов'язаних з ним галузей економіки. Його розвиток також сприятиме збереженню селянства як носія української ідентичності, культури і духовності, це додаткові можливості для популяризації української культури, поширення знань та інформації про історичні, природні, етнографічні особливості України, що заслуговує на всіляку підтримку з боку держави.

У підрозділі 1.3 „Класифікація туристичної діяльності в Україні” розкрито туризм як потужну індустрію, яка містить в собі різни види підприємництва. У сфері туристичного обслуговування знаходять своє застосування різноманітні підприємства, організації та фірми.

Встановлено, що відповідно до Закону України “Про внесення змін до Закону України „Про туризм” подається організаційна форма та основна класифікація туризму в Україні. Відповідно, основними організаційними формами є міжнародний (в`їзний та міжнародний) та внутрішній туризм. Подібний перелік подається і у Ліцензійних умовах провадження туроператорської та турагентської діяльності. У вищенаведеному Законі також подається поділ туризму на іноземний, внутрішній та зарубіжний. До першого належать іноземці, котрі подорожують територією України, до другої - особи, котрі подорожують в межах своєї країни, і до третьої групи належать громадяни України, які подорожують за кордоном. Види туризму, передбачені Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про туризм”, здобувачем надано у табличному вигляді, які класифіковані за групами, поклавши в основу категорію осіб, що здійснює туристичні подорожі (поїздки, відвідування), їх цілі, об'єкти туристичної діяльності.

Зазначено, що чинний Закон України „Про туризм” не дає чіткого визначення туристичної діяльності. Попередня редакція вищенаведеного закону розкривала сутність туристичної діяльності як діяльності з надання різноманітних туристичних послуг. Надаючи характеристику класифікації туристичної діяльності, запропоновано авторське визначення туристичної діяльності як діяльності з організації та/або надання різноманітних туристичних послуг вартісного характеру.

Для доповнення і розширення класифікації було розглянуто туристичну діяльність, як вид економічної діяльності , яка знайшла відображення у державному класифікаторі видів економічної діяльності. Об'єктами класифікації у Державному класифікаторі видів економічної діяльності (КВЕД) є усі види економічної діяльності господарських суб'єктів (фізичних та юридичних осіб) та входить до складової системи національних класифікаторів. Розроблення КВЕД здійснено на базі міжнародної статистичної класифікації видів діяльності Європейського Союзу - Nomenclature of Activities European Community.

Проаналізувавши зміст КВЕД, здобувачем були зроблені такі висновки:

- сільська садиба є повноцінним об'єктом туристичної діяльності, для тимчасового поживання туристів;

- сільський туризм є економічною діяльністю господарських суб'єктів (фізичних та юридичних осіб).

Здобувач вважає, що з даного класифікатора можна виокремити два види туристичної діяльності:

- організаційно-посередницька діяльність - діяльність юридичних та фізичних осіб, яка спрямована на реалізацію готового туристичного продукту та супровідних послуг;

- організаційно-виробнича діяльність - діяльність юридичних та фізичних осіб зі створення одиночних та комплектуючих туристичних послуг, та послуг, що супроводжують туристичні.

Проаналізувавши законодавство та нормативно-правове забезпечення галузі туризму в Україні, здобувач визначив його часткову невідповідність основним міжнародним вимогам. Зокрема, розглянута вище національна “змішана” класифікація туризму не збігається за жодною з видових класифікаційних ознак з міжнародними стандартами класифікацій видів туризму.

Проаналізувавши нормативно-правову базу, що пропонує класифікацію туристичної діяльності, та точки зору провідних науковців, здобувачем виокремлено основні критерії класифікації цього виду діяльності, на основі яких запропоновано свою систематизацію.

З кращої інтеграції нашої держави в міжнародний простір, слід переглянути національну нормативно-правову базу туристичної сфери України. Зокрема доцільним є створення Туристичного Кодексу України, що регулюватиме основні соціально-економічні процеси в галузі, класифікацію та стандартизацію туристичних товарів і послуг, видів туризму.

Розділ 2 „Сутність адміністративно-правового регулювання діяльності у сфері сільського туризму” складається з чотирьох підрозділів, присвячених дослідженню правових заходів із забезпечення туристичної діяльності у сфері сільського туризму, особливостей стандартизації та ліцензування окремих видів послуг у цій сфері.

У підрозділі 2.1 „Адміністративно-правові заходи із забезпечення туристичної діяльності в сфері сільського туризму в Україні” зазначається, що головною метою туристичної політики держави є створення конкурентоспроможного на світовому ринку вітчизняного туристичного продукту, збільшення обсягів реалізації туристичних послуг, валютних надходжень, надходжень до бюджетів усіх рівнів, створення додаткових робочих місць, впровадження на основі міжнародного досвіду ефективної моделі інвестиційної політики в галузі туризму.

Принциповим моментом формування стратегії розвитку туризму є питання офіційного визнання місця і ролі цієї галузі в економічній структурі конкретних регіонів, а відтак, і напрацювання відповідних регіональних комплексних цільових програм. Так, на забезпечення пріоритетності розвитку туризму в Україні спрямовано Указ Президента України „Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні” яким 2008 рік було оголошено „Роком туризму і курортів в Україні” й визначено конкретні завдання Кабінету Міністрів України, державним адміністраціям на місцях та Державному комітету телебачення та радіомовлення України щодо реалізації відповідних заходів. Також на розвиток сільського туризму прийнято низку нормативно-правових актів: Указів Президента України „Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року”, „Про деякі заходи щодо розвитку туристичної та культурно-рекреаційної сфери України” та згодом його було закріплено у Законі України „Про особисте селянське господарство”, Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки”. Також Постановою Верховної Ради України схвалені Рекомендації про залучення сільської молоді до створення системи відпочинку на базі особистих підсобних господарств.

Крім того, розвиток сільського туризму в Україні підтримується спеціальними європейськими програмами ТАСІS, Міжнародного фонду “Відродження”, фонду „Євразія“, Європейської федерації сільського туризму „Єврожітс” та іншими.

На сьогоднішній день в Україні сільський туризм не має достатньої правової бази, оскільки він розглядається в Законі України „Про туризм” лише як вид туризму, поділяючи його на сільський та екологічний (зелений). Також вказаний Закон не містить чіткого визначення особливостей сільського та екологічного (зеленого) туризму. Слід зазначити, що такі особливості не вказані і в інших законах України, в тому числі Законі України „Про особисте селянське господарство”.

Для усунення наявних нормативно-правових неточностей у цій сфері та забезпечення пріоритетності розвитку сільського туризму доцільно прийняти окремий Закон України прямої дії „Про сільський туризм”.

Положення цього Закону мають визначати загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України у цій сфері, що сприятимуть заохоченню сільського населення до розвитку приватної ініціативи, до забезпечення їх зайнятості та підвищення рівня і якості життя на селі. Забезпечити належний рівень національного стандарту послуг у сфері сільського туризму має підготовлений Державною службою курортів і туризму проект нормативного акта „Послуги туристичні. Туризм сільський. Основні вимоги”, який відповідає чинним стандартам європейського зразка.

Автор констатує, що у Верховній Раді України було зареєстровано законопроекти „Про сільський туризм” № 0920 від 25.06.2006 р. та „Про сільський зелений туризм” № 3467 від 12.04.2007 р. Проте восени 2007 року Верховна Рада України зняла їх з розгляду. Доцільно також зазначити, що з метою стимулювання і заохочення особистих селянських господарств до агротуристичної діяльності та розвитку підприємницької ініціативи Мінагрополітики розробило проект Закону України „Про аграрний туризм та агротуристичну діяльність”, але жоден із проектів не дійшов свого логічного завершення.

На основі аналізу чинного законодавства, що регулює діяльність сільського туризму, здобувачем запропоновано його класифікацію, поділивши сферу впливу у цій діяльності на загальну, спеціальну та внутрішню.

З аналізу нормативної бази здобувачем було визначено, що діяльність з надання послуг у сфері сільського туризму не належить до підприємницької діяльності за умови, якщо сукупний річний прибуток від діяльності у сфері сільського туризму не перевищує річний розмір прожиткового мінімуму у розрахунку на сільського господаря та на кожного члена родини, які постійно проживають з ним. У іншому випадку надання послуг сільського туризму має здійснюватися на засадах підприємництва.

Для того, щоб сільський туризм в Україні набув поширення і став вагомим економічним внеском для родини кожного сільського господаря, необхідна тісна співпраця органів місцевого самоврядування, громадських організацій і сільських господарів. З цією метою в Україні необхідно створити сприятливе для сільського населення, прозоре та дієве нормативно-правове поле, а також механізми контролю за виконанням чинних законів .

У підрозділі 2.2 „Стандартизація та сертифікація послуг, які надаються у туристичній діяльності у сфері сільського туризму в Україні” наголошується, що зараз більшість із числа господарюючих суб'єктів вирішують свої організаційно-технічні й економічні питання самостійно. Відсутність галузевих організацій, які могли здійснювати контроль за їх діяльністю, недосконале оподаткування та інше не сприяє підвищенню якості послуг, продукції тощо. На думку здобувача, державі необхідно здійснювати контроль за безпекою й якістю послуг, які надаються на внутрішньому ринку.

Достовірність інформації у наданні послуг, контроль за їх якістю полягає у розробці та впровадженні відповідних стандартів і процедур забезпечення якості послуг у галузі сільського туризму (сертифікація, стандартизація), а також включає критерії захисту навколишнього природного середовища. Запровадження стандартів є надзвичайно важливим із точки зору підвищення якості надання туристичних послуг й інтеграції України у світову та європейську туристичну спільноту.

У підрозділі наголошується, що для збереження екології навколишнього природного середовища розроблена система екологічного маркування садиб (екологічної сертифікації) в Україні під назвою „Зелена садиба”, котра стала членом Європейської федерації сільського та фермерського туризму EUROGITES. Добровільна сертифікація, у тому числі з присвоєнням відповідних категорій („Зелена садиба”) можлива для осіб, не зареєстрованих як підприємці.

Правлінням Спілки сприяння розвитку сільського туризму в Україні у травні 2008 року було затверджено програму добровільної категоризації у сфері сільського туризму „Українська гостинна садиба” основною метою якої стали: розвиток різних форм поселення у сільських садибах, підвищення якості комплексного обслуговування туристів, надання послуг розміщення та сприяння розвитку сільських територій в Україні.

Більше того, стандарти туристичної галузі, які діють в Україні, створюють сприятливі умови для функціонування в державі ефективного, розвинутого туристичного ринку з безпечними, високоякісними, різноманітними туристичними послугами.

Вивчаючи нормативну базу у сфері сертифікації здобувач акцентує увагу на Правилах сертифікації послуг з тимчасового проживання (розміщення), регламентованого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики. Але слід зазначити, що сертифікацію у сферах, урегульованих законодавством, визначає Закон України „Про підтвердження відповідності”, а також Декрет Кабінету Міністрів України „Про сертифікацію і стандартизацію”, дія яких стосується лише фізичних осіб-підприємців. Питання щодо обов'язкової сертифікації послуг власників садиб залишається нечітко врегульованим цими правилами.

У роботі розглядається питання щодо необхідності визначення основних положень сертифікації послуг - безпеки, якості послуг та обслуговування, що зумовлює процедуру, порядок оформлення та видачу сертифіката відповідності з ДСТУ 3498-96 „Система сертифікації УкрСЕПРО”.

Проаналізовані нормативні документи не обмежують діяльність організацій, що надають різні види послуг у сфері туристично-екскурсійного обслуговування. Більше того, вони надають рекомендації для постійного підвищення якості цих послуг. Стандарти туристичної галузі, які діють в Україні, створюють сприятливі умови для функціонування в державі ефективного, розвинутого туристичного ринку з безпечними, високоякісними, різноманітними туристичними послугами.

У підрозділі 2.3 „Ліцензування окремих видів послуг у туристичній діяльності у сфері сільського туризму в Україні” акцентується увага на тому, що якість та ефективність послуг, які надаються у сфері сільського туризму, залежать від правових режимів дозволу на право проведення тих чи інших операцій.

Здобувачем наголошено, що гострою проблемою постало врегулювання умов та дотримання якості у наданні туристичних послуг, особливо у сфері сільського туризму, який нині є порятунком для більшості сіл України. У багатьох селах нині спостерігається недостатність робочих місць, зростає надлишок робочої сили, який вивільнюється з сільськогосподарського виробництва. Розвиваючи цей напрям туризму, можна підвищити його інвестиційну привабливість. Тому, насамперед необхідно встановити основи для становлення та розвитку цього туристичного напряму.

Відповідно до Закону України „Про туризм” ліцензуванню на здійснення туристичної діяльності підлягають туристичні агентства, бюро подорожей, екскурсійні бюро, бюро з прийому туристів, туристичні оператори, готелі, мотелі, кемпінги, туристичні комплекси і бази, інші юридичні особи незалежно від форм власності і фізичні особи, які здійснюють туристичну діяльність, передбачену їх статутами чи положеннями.

Зараз питання ліцензування туристичної діяльності регулюються Законом України „Про ліцензування окремих видів господарської діяльності”. Слід зазначити, що чинний Закон України „Про туризм” має низку недоліків, оскільки регулює туристичну діяльність загалом, не враховуючи особливостей окремих її сфер (на туристичне обслуговування; на екскурсійне обслуговування; на готельне обслуговування тощо). Саме тому зазначена туристична галузь потерпає від відсутності необхідного законодавчого регулювання.

Встановлено, що майнові відносини у сфері сільського туризму, засновані на рівності, автономії волі та майновій самостійності їхніх учасників, регулюються Цивільним та Господарським кодексами України, Законом України „Про особисте селянське господарство” іншими актами законодавства України з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Обґрунтовано, що договори на туристичне обслуговування у сфері сільського туризму можуть укладатись шляхом видачі туристичного ваучера (путівки) - це документ, що підтверджує статус особи або групи осіб як туристів, оплату послуг чи її гарантію і є підставою для отримання туристом або групою туристів туристичних послуг.

Необхідно створити умови щодо правового забезпечення даного виду туризму, з метою організації відпочинку на селі. Для того щоб здійснювати це на відповідному рівні, необхідно підготувати фахівців з сільського туризму.

Здобувачем підтримана думка про те, що у перспективі потрібно регулювати питання, пов'язані з професійною підготовкою; діяльністю об'єднань суб'єктів туристичної діяльності та неприбуткових організацій у сфері сільського туризму; контролем за діяльністю у сфері сільського туризму; відповідальністю за порушення законодавства про сільський туризм; міжнародним співробітництвом у сфері сільського туризму.

Визначено, що ліцензування туристичної діяльності є обов'язковим, тому із прийняттям Закону України „Про сільський туризм”, який би регулював цю туристичну галузь і заповнив прогалини у чинному законодавстві, було б встановлено випадки, в яких ліцензування певних видів сільського туризму є неможливим; окреслено особливості та умови для договорів у сфері сільського туризму; врегульовано питання, пов'язані з професійною підготовкою фахівців із сільського туризму.

Підрозділ 2.4. „Органи управління у туристичній діяльності у сфері сільського туризму в Україні” розкриває основні напрями державної політики в галузі туризму України.

Встановлено, що розвиток сільського туризму в Україні відбувається досить повільно. Це пов'язано, перш за все, із відсутністю чіткої схеми відносин між туристами та власниками садиб. Держава, як системний механізм управління суспільними відносинами, в особі місцевих органів виконавчої влади, має забезпечити взаємодію всіх учасників туристичної діяльності на селі.

Зазначено, що надзвичайно важливим залишається формування туристичної політики, системи державного регулювання у сфері сільського туризму, визначення їх форм, засобів та інструментів. Головним завданням у формуванні цієї політики є координація зусиль уряду, парламенту, міністерств, відомств, інших органів державної влади, а також громадських організацій та підприємницьких структур для більш ефективного розвитку сільського туризму в Україні. Щоб забезпечити сталий розвиток сфери відпочинку в українському селі в умовах економічної кризи, мають існувати врегульовані партнерські стосунки влади, бізнесу та професійних громадських організацій. Саме тому, зважаючи на сучасний стан економіки України, збільшення попиту на відпочинок у природному середовищі, та враховуючи необхідність створення сучасного ринку пропозицій відпочинку у сільській місцевості, підтримка з боку держави має бути своєчасною.

Розділ 3 „Удосконалення законодавства і правових механізмів забезпечення туристичної діяльності у сфері сільського туризму в Україні” складається із двох підрозділів, присвячених аналізу механізмів європейського досвіду з організації сільського туризму, винайдення шляхів його впровадження та дослідженню особливостей вчинення правопорушень законодавства у цій сфері.

У підрозділі 3.1 „Шляхи впровадження у національний правовий механізм європейського досвіду з організації сільського туризму (на прикладі Франції)” наголошується, що міжнародний та національний туризм як провідна галузь національної економіки мають позитивний вплив на соціально-економічний розвиток України в цілому, стимулює розвиток інших секторів економіки, формування позитивного іміджу держави у світових масштабах.

Здобувачем зазначено, що за умови здійснення планомірних та виважених заходів щодо покращання наявної матеріально-технічної бази та інфраструктури можна створити якісний та конкурентоспроможний характерний вітчизняний продукт для зовнішнього ринку - організацію дитячого, молодіжного та сімейного відпочинку у будь-якому куточку країни, включаючи й агросадибу.

У процесі дослідження встановлено, що способи та методи впливу, які використовуються нині для регулювання туристичної галузі, далеко не завжди виявляються адекватними сучасним умовам та тенденціям. Тому для зміни ситуації на краще необхідним є вдосконалення механізмів регулювання господарської діяльності з урахуванням досвіду країн з розвиненою туристичною галуззю, зокрема Франції, формування нових соціально-економічних підходів до стратегії розвитку національного туристичного комплексу і системи управління туристичними процесами як на державному, так і на регіональному рівнях. Виходячи з цього в роботі запропоновано підходи до формування стратегії розвитку туризму в Україні з виділенням пріоритетних видів (насамперед, сільського) і напрямів державного регулювання розвитку туристичної галузі.

У розділі пропонуються конкретні заходи щодо вдосконалення чинної нормативно-правової бази туристичної галузі, зокрема видається необхідним прийняття Закону України „Про сільський туризм”, а також внесення окремих поправок до Закону України „Про туризм”.

У підрозділі 3.2 „Відповідальність за порушення законодавства про туристичну діяльність у сфері сільського туризму в Україні” зазначено, що Закон України „Про туризм” спрямовує засади реалізації державної політики України в галузі туризму на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей.

У результаті поведеного дослідження було встановлено, що відшкодування туристу збитків, завданих суб'єктом туристичної діяльності включає матеріальне та моральне відшкодування. Право на відшкодування завданих збитків та моральної шкоди закріплено Законом України „Про туризм”. Таким чином вказаний Закон передбачає право на відшкодування збитків завданих як туристові, так і суб'єктам туристичної діяльності від неправомірних дій фізичних та юридичних осіб.

Проаналізувавши нормативно-правову базу різних галузей права, здобувачем було визначено такі види правопорушення, що можливі при здійсненні туристичної діяльності у сфері сільського туризму:

- здійснення туристичної діяльності без отримання відповідного дозволу або недодержання ліцензійних умов з надання туристичних послуг;