Активне дозвілля і його організація: історичний контекст

Самостійне використання «вільного часу» дає відчуття свободи, власну ініціативу. Завдяки педагогічним якостям «вільний час» стає полем веселощів та радості життя, в якому молодь та діти шукають нові та кращі методи та способи їх проведення [69].

Дозвілля в Україні. «Вільний час» в Україні використовується на такі цілі: необхідність постійного навчання та вдосконалення; перевантаження роботою та домашніми обов'язками; здійснення додаткової роботи за рахунок «вільного часу»; покращення матеріальних потреб, які часто випереджають підвищення заробітної плати; компенсацію недоліків в організації та функціонуванні громадського життя, особливо в прифронтовій зоні.

Така ситуація означає, що «вільний час» використовується вкрай ірраціонально. Так званий теле- візійно-інтернетний соціальний орієнтир релаксації, постійні повітряні тривоги успішно витісняють інші його більш раціональні форми (наприклад, екскурсії та активний туризм, спорт тощо займають досить мало місця в бюджеті часу, відведеного на дозвілля).

Дослідження організації «вільного часу» дозволяють визначити роль і можливості різних середовищ, установ, закладів опіки, асоціацій, шкіл у цьому процесі. Отримані результати свідчать про те, що участь шкіл в організації дозвілля, особливо в умовах війни, невелика, але і сім'я не до кінця розуміє проблеми дозвілля.

Отже, на даний час типовими рисами дозвілля української родини є: пасивний відпочинок за переглядом телебачення, соціальних мереж; фамілі- оцентризм - дозвілля проводиться у родинному колі за участю 2-3-го покоління; домінування двох моделей використання «вільного часу»: участь у масовій культурі народного та соціального характеру; перегляд кіно, відвідування театру, концертів, читання книг; низька соціальна, спортивна та туристична активність під час дозвілля; мінімізація творчої діяльності - орієнтація на споживання; зникнення традиційних сімейних форм використання дозвілля; зникаючі бар'єри між поколіннями у використанні «вільного часу» - одні й такі самі фільми переглядають три покоління.

У таблиці 1 наведені результати дослідження щодо структури проведення дозвілля в сім'ї.

Таблиця 1 - Участь у розважальних та оздоровчих формах проведення дозвілля, %

Форми дозвілля	З дітьми	Самостійно або з дорослими	Загалом
Цирк	12	6	18
Ігрова кімната	20	-	20
Театр ляльок	16	-	16
Події для дітей	4	-	4
Прогулянки та спортивно-оздоровчі заходи	16	2	18
Фестивалі, спортивні змагання	29	29	58
Дискотеки, ігри	17	12	29
Кафе, ресторани та паби	3	25	28
Перегляд спортивних змагань по телебаченню та на ютуб-каналах	34	3	37
Заняття спортом	12	3	15
Відпочинок у природньому середовищі	25	14	40
Екскурсійні тури	18	12	30

Отже, на даний час типовими рисами дозвілля української родини є: пасивний відпочинок за переглядом телебачення, соціальних мереж; фаміліоцентризм - дозвілля проводиться у родинному колі за участю 2-3-го покоління; домінування двох моделей використання «вільного часу»: участь у масовій культурі народного та соціального характеру; перегляд кіно, відвідування театру, концертів, читання книг; низька соціальна, спортивна та туристична активність під час дозвілля; мінімізація творчої діяльності - орієнтація на споживання; зникнення традиційних сімейних форм використання дозвілля; зникаючі бар'єри між поколіннями у використанні «вільного часу» - одні і ті ж фільми переглядають три покоління.

Як видно з таблиці, найбільше часу під час дозвілля дорослі проводять з дітьми в ігрових кімнатах, театрі ляльок, здійснюють прогулянки, відвідують фестивалі і змагання, здійснюють відпочинок на дачах, беруть участь у перегляді змагань по телебаченню, екскурсійних турах. Заняття спортом на жаль не є пріоритетним.

Відпочинок на одинці, або з дорослими зводиться в основному до відвідування кафе, ресторанів та пабів.

Дискусія

Активне дозвілля надає чудові переваги нашому фізичному, психічному та емоційному здоров'ю і робить нас менш вразливими до стресу. Тому кожна людина, яка хоче бути здоровою має бути зацікавлена в пошуку балансу між дозвіллям і роботою або навчанням [16; 44; 45; 47].

Постіндустріальний (або інформаційний) етап соціокультурного життя характеризується значними трансформаціями більшості компонентів буття культури, суспільства, людини. Дозвілля та праця традиційно вважаються чи не найважливішими серед сфер людської діяльності, тому саме вони займають все більший обсяг у дослідженнях як зарубіжних [40; 43; 75], так і вітчизняних науковців [2; 4; 18;19].

Одним з аспектів проблемного поля філософських зацікавлень, на наш погляд, є дослідження сутнісних і ціннісних характеристик праці та дозвілля. аналогічно тому, як свого часу технізація праці сприяла зміні просторових і часових характеристик дозвілля, так і сьогочасна «індустрія» дозвілля, зміна його смислового поля впливає на характер праці [3]. До того ж сучасна картина взаємин цих культурних складових частин істотно змінилась у порівнянні з їхніми історичними аналогами: праця втрачає ряд функцій, визначальних для людини й культури в минулому (наприклад, успішність, кар'єрне зростання, визнання), а дозвілля, навпаки, - отримує ті, що були пов'язані з процесом праці (наприклад, самореалізація фізичної й духовної сфери особистості) [3; 22].

Дозвілля в постіндустріальному суспільстві, так само як і праця в індустріальному, капіталізується, тобто розглядається як перспективна сфера розвитку людського капіталу. Формується «цивілізація дозвілля» [24; 26].

Сучасна цивілізація - це стрімкий розвиток інформаційних технологій, телекомунікаційних систем та штучного інтелекту. Інтернет-простір стає ядром цього розвитку, тепер він є не лише вмістилищем інформації, але й життєвою реальністю для людства. Реальністю, яка допомагає не лише в робочих питаннях, але й в час відпочинку, поняття якого з кожним роком розширюється [21].

Новітнє уявлення про дозвілля пов'язане з економічними, культурними і технологічними змінами за останні сто років, з приходом індустріальної епохи. Не малу роль у становленні культури дозвілля зіграла переоцінка самої суті особистості, її свободи у волевиявленні, самовираженні, самостійній, незалежній від держави діяльності [24].

Соціальна, політична та економічна свобода також стала причиною появи індустрії дозвілля (кіно, театр, естрада, спорт). Зрештою, оновився сам формат дозвілля, який тепер почав протікати у трьох площинах: реальній, віртуальній та ідеальній. Збільшення «вільного часу» повело за собою більшу залученість у сферу розваг, яка щораз набуває значних модифікацій (наприклад, віртуальний мережевий простір інтер- нету - це безліч можливостей для найрізноманітніших творчих проявів і діяльності людей [5; 21]. Завдяки інтернету люди здобувають освіту, сплачують податки, купують речі, грають в ігри, знаходять простір для реалізації талантів тощо). Актуальність віртуального дозвілля визначається переломним моментом в історії людства, що виражається у процесах зміни способу існування людини і суспільства. Але при цьому людство зменшує свої можливості щодо взаємодії з природнім середовищем, реальністю буття [4; 16].

Розвиток технологій комп'ютерної віртуальної реальності призводить до радикальної зміни стійкого поля індивідуальної й соціальної культури, що традиційно склалося та виражається через такі ефекти: трансформації соціальної структури сучасного суспільства; традиційних типів ідентифікації, культурного простору/ часу, типів комунікації, мислення і свідомості; традиційного поля соціальної стратифікації; способів і видів соціалізації та інкультурації індивіда; стійких мовних практик; соціокультурних переваг і дозвіллєвих орієнтацій населення [2].

Відносини людини зі світом під впливом віртуа- лізації культури, з одного боку, сприяють когнітивному розвиткові особи, розширюють культурне поле її життя; з іншого - чинять деформуючу дію , змінюючи образ мислення і менталітет, культурні норми і цінності, зокрема щодо тілесної культури [1].

Водночас, спостерігається тенденція до індивідуалізації, що полягає в розширенні діапазону сценаріїв стилю життя, форм інкорпорації в соціум за допомогою входження до найрізноманітніших віртуальних співтовариств (наприклад, «фізична культура в освіті і науці», «новини вищої освіти» тощо.

Проблема сучасної культури й суспільства в тому, щоб зв'язати роботу й дозвілля з поняттям духовності. Людина може мати «вільний час», але він часто не стає простором для самореалізації [22]. Варто зазначити, що особлива роль у культурі активного дозвілля належить освіті, оскільки вона може обслуговувати не тільки професійні види діяльності, але й активне дозвілля. Окремі галузі й види освіти, з одного боку, готують людей до творчих видів діяльності, з іншого, - їх можна розглядати як конструктивний зміст активного дозвілля (наприклад освіта з фізичної культури), який міститься в особливостях занять фізичними і спортивними вправами. Якщо така діяльність здійснюються під час дозвілля, то вона набуває характеру дозвіллєвої діяльності, яка нікому не підпорядковується і тому відповідає соціальним та індивідуальним цілям [53].

Крім того, освіта дає можливість людям зрозуміти зумовленість ідеологій роботи й дозвілля соціальними обставинами, що сприяє формуванню історичного погляду на факти й події. Отже, релевантний кожній культурі тип відносин між працею/навчанням та дозвіллям як найважливішими типами людської діяльності свідчить не тільки про економічні фактори змін, а й про наповнення життя людини культурою та фізичним і духовним смислом, коли дозвілля стає часом для творчості, для відновлення функціональних ресурсів організму, пошуку духовних основ буття, а не простого накопичення знань заради знань [22; 46].

Очевидно, в епоху таких змін важливо звертатися до історії: творча політика й державні програми повинні спиратися на історично усвідомлене буття та чітке уявлення про те, який зміст слід вкладати в поняття «робота» й «дозвілля». У такому сенсі певну користь може принести знання того, як минулі ідеології все далі й далі просували людство шляхом конструювання певних способів і стилів життя. Проте це вимагає окремого дослідження.

Висновки

1. Найповнішим серед визначень «вільного часу», яке використовується експертами ЮНЕСКО у міжнародних дослідженнях, є таке: передбачає всі види діяльності, якими людина може присвятити себе для відпочинку, розваг, самоосвіти, її добровільна участь у суспільному житті після звільнення від професійних, сімейних, соціальних обов'язків і які прирівнються до активного дозвілля зі свободою, що дає задоволення, а іноді навіть можливість самовираження.

2. Раціональні організація і використання «вільного часу» має давні традиції, адже ще Платон і Арістотель розглядали гімнастику як основу загальної освітньої системи, а не лише фізичного розвитку молоді; в усіх містах Стародавньої Греції були майданчики для фізичних вправ, їх використовували не тільки для гармонійного розвитку особистості, але також для формування культури проведення дозвілля серед молоді. За часів Середньовіччя відбувся відкат назад - чинна ідеологія заперечувала тілесні потреби, духовенство, яке висловлювало цю думку не дбало про здоров'я, фізичну досконалість. За часів Ренесансу ідеали давньогрецької тілесної культури повертаються: домінувала думка, що тільки гармонійний розвиток духовного і тілесного - мета загальної освіти. Започаткований в епоху Відродження рух активного дозвілля у наступні століття розвиваєтся: лікарі та педагоги цікавляться розвитком молоді, причому не тільки для лікування, але і профілактики захворювань, догляду за тілом. Один із реформаторів ХІХ століття Герберт Спенсер вимагав свободи у проведенні студентами дозвілля, участі їх в іграх та активному туризмі, адже заняття спортом позитивно впливають на здоров'я.

3. У Європі на початку ХХ століття створюются сімейні будинки для організації дозвілля дітей, у США - створена «Американська футбольна асоціація», що запровадила в систему дозвілля новітні спортивні ігри (волейбол, баскетбол, американський футбол), Християнський молодіжний союз (YMCA) створює громадські центри, теж продемонстрував певну інновацію, створивши громадські центри, пристосовані для позашкільної діяльності, а також організував привабливі літні табори для активного відпочинку. Протягом доби в дітей і молоді передбачався час для загартування природними факторами, популяризувався активний відпочинок, що передбачав заняття танцями, фізичними вправами, іграми.

7. Одним із домінуючих способів активного дозвілля для інтелігенції Галичини в кінці ХІХ - початку ХХ століття була участь у танцювальних балах, гра в шахи. Серед розваг сільської інтелігенції популярністю користувалися рибальство і полювання, їзда на конях. Молодь надавала перевагу заняттям спортом (волейболом, лещетарством (лижами), футболом, тенісом, плаванням).

8. У післявоєнний періодв комунобільшовицька влада використовувала дозвілля для спрямування молоді у русло ідеології комунізму. У вільний від навчання час молодих людей масово залучали до колективних форм відпочинку і в такий спосібі впливали на формування їх комуністичного, а по суті, людиноненависницького світогляду (сьогодні як ніколи він проявився серед московитів і українських русофілів, які ведуть війну проти України).

9. На даний час типовими рисами дозвілля української родини є: пасивний відпочинок (перегляд телевізійних програм, соціальних мереж). На жаль, відносно низька спортивна та туристична активність під час дозвілля. Водночас, поступово, особливо серед дітей і молоді, набирає популярності, так звана «вулична» фізична культура (наприклад, паркур), відроджуються традиційні етнокультурні форми проведення активного дозвілля.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють, що відсутній будь-який конфлікт інтересів.

Джерела та література

активне дозвілля вільний час

1. Бабенко Н. Б. Дозвілля сім'ї. Теоретичні та емпіричні аспекти : монографія. Київ : ДАКККіМ, 2001. 157 с.

2. Бойко О. П. Культура дозвілля у суспільстві ризику : монографія. Суми : УАБС НБУ, 2011. 285 с.

3. Белл Д. Прихід постіндустріального суспільства. Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Київ : Либідь, 1996. 251 с.

4. Брик В., Чоп Т. Філософія дозвілля в нову епоху. Збірник тез ІІ Міжнародної наукової конференції молодих учених та студентів «Філософські виміри техніки». 2019. С. 34-35.

5. Віртуалізація культури в добу інтернет-технологій. - URL: http:// knukim.edu.ua/wp-сontent/uploads/2019/03/volunets.pdf

6. Шелестова Л., Чиренко Н., Чернякова Н. Дозвілля школярів: ігри, конкурси, розваги. Київ : Шкільний світ, 2012. 126 с.

7. Дрогобицька О. Традиція і модерн: Побут української сільської інтелігенції Галичини (кінець ХІХ - 30-ті рр. ХХ ст.). Івано- Франківськ : Симфонія форте, 2014. 540 с.

8. Заборняк С., Круль П., Мицкан Б., Мицкан Т. Formy wykorystania czasu wolnego przez dziecko wiejskie w Polsce. Вісник Прикарпатського університету. Серія: Фізична культура. 2017. Вип. 25-26. С. 116-131.

9. Заник В., Кіндрат, Т. Народилася за бабці австрії, жила при мамці Польщі, татові Лєніні, дочекалася неньки України. Західний кур'єр. 2004. С. 22.

10. Ковальчук Т. І., Мельничук Т. Ф. Організація роботи у сфері дозвілля: інформаційна складова : монографія. Київ, 2013. 535 с.

11. Коляструк О. Соціальна історія крізь призму повсякденності. Повоєнна Україна: нариси соціальної історії (друга половина 1940-х - середина 1950-х рр.) : колективна монаграфія. Київ : Інститут історії України НАН України, 2010. C. 39-46.

12. Косєвич Є., Мицкан Б. Філософські аспекти, так званого «вільного часу». Вісник Прикарпатського університету. Серія: Фізична культура. 2016. Вип. 24. С. 33-49.

13. Лицур М. З., Лицур Н. М. Рибальство як форма організації дозвілля української міської інтелігенції Галичини на рубежі ХІХ-ХХ століття (на прикладі І. Франка). Вісник Прикарпатського університету. 2009. Вип. 15. С. 116-117

14. Лепкий Б. Казка мойого життя. 2-ге вид., випр. і доп. Івано- Франківськ : Нова Зоря, 1999. 299 с.

15. Любавський Р. Агітувати чи розважати? «Радянізація» дозвілля робітників Харкова у 1920-1930-ті рр. Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. 2013. № 1 (16). С. 188-194.

16. Мицкан Т., Мицкан Б. Маланюк Т., Єрмаков С., Єрмакова Т.,

Потапчук С. Зубаль М., Кужель М. Анімація в системі активного дозвілля. ВісникКам'янець-Подільськогонаціонального

університету імені Івана Огієнка. Фізичне виховання, спорт і здоров'я людини. 2023. Вип. 28 (1). С. 24-37.

17. Пангелов С. Характерні риси і передумови розвитку форми активного дозвілля людини у період середніх віків (V-VM ст.). Спортивний вісник Придніпров'я. 2009. № 2-3. С. 89-93.

18. Паскаль О. В. Соціальна робота у сфері дозвілля : навч. посібник. Одеса : Поліграф, 2007. 120 с.

19. Петрова І. В. Дозвілля в зарубіжних країнах : підручник. Київ : Кондор, 2005. 408 с.

20. Середа О. RUS B^DZIE TANCYC! «Руські бали» у Львові як фактор українсько-польських взаємин у Галичині кінця 40-х - 60-х років ХІХ ст. Вісник Львівського університету Серія історична. 2007. Т.

6. С. 310-332.

21. Трач Ю. Особливості віртуальної реальності в сучасній культурі. Питання культурології: зб. наук. праць. Київ. нац. ун-т культури і мистецтв. 2014. Вип. 30. С. 127-134.

22. Федотова О. В., Жукова А. І. Праця та дозвілля в історіософській перспективі: проблема співвідношення. Актуальні проблеми філософії та соціології. 2021. № 29. С. 40-47. DOI https://doi. org/10.32837/apfs.v0i29.958

23. Фрідман Т. Л. Дякую за запізнення: керівництво для оптимістів сучасності. Київ : Клуб сімейного дозвілля, 2018. 560 с.

References

1. Babenko, N. B. (2001), Dozvillia sim'i. Teoretychni ta empirychni aspekty [Leisure family Teoretychni ta empirychni aspekty]. DAKKKiM, Kyiv. 157 p. [in Ukraine].

2. Boiko, O. P (2011), Kultura dozvillia u suspilstvi ryzyku [Leisure culture in a risk society]. UABS NBU, Sumy. 285 p. [in Ukraine].

3. Bell, D. (1996), Prykhid postindustrialnoho suspilstva. Suchasna zarubizhna sotsialna filosofiia [The advent of post-industrial society. Modern foreign social philosophy]. Lybid, Kyiv. 251p. [in Ukraine].

4. Bryk, V, Chop, T. (2019), “Filosofiia dozvillia v novu epokhu“ [Leisure philosophy in the new era]. Collection of theses of the II International Scientific Conference of Young Scientists and Students «Philosophical Dimensions of Technology, pp. 34-35. [in Ukraine].

5. Virtualizatsiia kultury v dobu internet-tekhnolohii [Virtualization of culture in the age of Internet technologies]. - URL : http://knukim. edu.ua/wpcontent/uploads/2019/03/volunets.pdf [in Ukraine].

6. Shelestova, L., Chyrenko, N., Cherniakova, N. (2014), Dozvillia shkoliariv: ihry, konkursy, rozvahy [Schoolchildren's leisure time: games, contests, entertainment]. Shkilnyi svit, Kyiv. 126 p. [in Ukraine].

7. Drohobytska, O. (2014), Tradytsiia i modern: Pobut ukrainskoi silskoi intelihentsii Halychyny (kinets 19 - 30-ti rr. 20 st.) [Tradition and modernity: The life of the Ukrainian rural intelligentsia of Halychyna (end of the 19th - 30s of the 20th century).]. Symfoniia forte, Ivano- Frankivsk. 540 p. [in Ukraine].

8. Zaborniak, S., Krul, P, Mytskan, B., Mytskan, T. (2017), “Formy wykorystania czasu wolnego przez dziecko wiejskie w Polsce" [Forms of using free time by a rural child in Poland]. Visnyk Prykarpatskoho universytetu. Seriia: Fizychna kultura, Isuue 25-26, pp. 116-131. [in Polish].

9. Zanyk, V., Kindrat, T. (2004), “Narodylasia za babtsi avstrii, zhyla pry mamtsi Polshchi, tatovi Lienini, dochekalasia nenky Ukrainy [She was born to an Austrian grandmother, lived with her mother in Poland, father Lenina, waited for her grandmother in Ukraine]. Zakhidnyi kurier, pp. 22. [in Ukraine].

10. Kovalchuk T. I., Melnychuk T. F. (2013), Orhanizatsiia roboty u sferi dozvillia: informatsiina skladova [Organization of work in the field of leisure: informational component] Kyiv, 535p. [in Ukraine].

11. Koliastruk, O. (2010), Sotsialna istoriia kriz pryzmu povsiakdennosti. Povoienna Ukraina: narysy sotsialnoi istorii (druha polovyna 1940-kh - seredyna 1950-kh rr.) [Social history of crises through the prism of everyday life. Postwar Ukraine: essays on social history (second half of the 1940s - mid-1950s)]. Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy, Kyiv. pp. 39-46. [in Ukraine].

12. Kosievych, Ye., Mytskan, B. (2016), “Filosofski aspekty, tak zvanoho «vilnoho chasu»" [Philosophical aspects of the so-called «free time»]. Bulletin of the Prykarpatskoho University. Series: Physical culture, teuue 24, pp. 33-49. [in Ukraine].

13. Lytsur, M. Z., Lytsur, N. M. (2009), “Rybalstvo yak forma orhanizatsii dozvillia ukrainskoi miskoi intelihentsii Halychyny na rubezhi 1920 stolittia (na prykladi I. Franka)" [Fishing as a form of leisure organization of the Ukrainian urban intelligentsia of Halychyna at the turn of the 19th-20th centuries (on the example of I. Franko)]. Bulletin of the Prykarpatskoho University, ^uue 15, pp.116-117. [in Ukraine].

14. Lepkyi, B. (1999), Kazka moioho zhyttia [The tale of my life]. Nova Zoria, Ivano-Frankivsk. 299 p. [in Ukraine].

15. Liubavskyi, R. (2013), “Ahituvaty chy rozvazhaty? «Radianizatsiia» dozvillia robitnykiv Kharkova u 1920-1930-ti rr.“ [Agitate or entertain? «Sovietization» of the leisure time of Kharkiv workers in the 1920 s and 1930s.]. Aktualni problemy vitchyznianoi ta vsesvitnoi istorii, №1 (16), pp. 188-194. [in Ukraine].

16. Mytskan, T., Mytskan, B., Malaniuk, T., Yermakov, S., Yermakova, T., Potapchuk, S., Zubal, M., Kuzhel, M. (2023), “Animatsiia v systemi aktyvnoho dozvillia“ [Animation in the system of active leisure]. Bulletin of Kamyanets-Podilskyi Ivan Ogiienko National University. Physical Education, Sports and Human Health, teuue 28, № 1, pp. 24-37. [in Ukraine].

17. Panhelov, S. (2009), Kharakterni rysy i peredumovy rozvytku formy aktyvnoho dozvillia liudyny u period serednikh vikiv (V-VII st.)». [Characteristic features and prerequisites for the development of a form of active leisure for a person during the Middle Ages (V-VI centuries)/ Sports Bulletin of the Dnieper Region, № 2-3, pp. 89-93. [in Ukraine].

24. Цимбалюк Н. М. Інституційна модернізація культурно-дозвіллєвої сфери в Україні : автореф. дис... д-ра соціол. наук : 22.00.04 НУ імені Т. Г. Шевченка. Київ, 2005. 44 с.

25. Шлемкевич М. Галичанство. Львів: За вільну Україну, 1997. 104 с.

26. Яцула Т. Деякі аспекти аналізу категорії «дозвілля» у системі філософських, соціологічних та культорологічних наук. Вісник Львівського університету. Серія філос.-політолог. Студії. 2021. Вип. 36. С. 164-172. https://doi.org/10.30970/PPS.2021.36.20

27. Bielski, J. (2010). Aktywnosc fizyczna ucznia w czasie wolnym. Lider, № 1, 7-10.

28. Blackshaw, T. (2010). Leisure. Abingdon: Routledge.

29. Chojecka A. (2003). Podworkowe zabawy. Edukacja i Dialog, № 7, 58 - 60.

30. Czajkowski K. (1979). Wychowanie do rekreacji, WSiP, Warszawa.

31. Dqbrowska E. (1986). Analiza sytuacji animacyjnych. Pedagogika Pracy Kulturalno-Oswiatowej, 52-60.

32. Dqbrowski, Z. (1978). Czas wolny dzieci i mfodziezy. Warszawa: PZWS.

33. Dumazedier, J. (1974). Sociologie empirique du loisir: Critique et contre-critique de la civilisation du loisir. Paris: Editions du Seuil.

34. Dumazedier, J. (1962). Versune civilisation du loisir. Paris: Editions du Seuil.

35. DuriCek, M. (2000). Teoria z metodykq rekreacji. Presov: Universum.

36. Dyczewski, L. (1993). Kultura polska w procesie przemian. Lublin.

37. Fairchild, H. P. (1934). General sociology. New York: J. Wiley & Sons. London: Chapman & Hall, Ltd.

38. Falkowska, M. (1992). Uczestnictwo w wybranych formach kultury. Barometr kultury/ pod red. Grabowskiej M. Warszawa: IK.

39. Giereluk-Lubowicz, Z. (1999). Turystyka mfodziezy szkof ponadpod- stawowych w 1999 r. i w okresie zimowej przerwy semestralnej 1999 r. Warszawa: Instytut Turystyki.

40. Grad, J., Kaczmarek, U. (2005). Organizacja i upowszechnianie kultury w Polsce. Zmiany modelu. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe UAM.

41. Gresle, F., Dumazedier, J. (1974). Sociologie empirique du loisir. Critique et contre-critique de la civilisation du loisir. Revue frangaise de sociologie, No 15 (4), 611- 615.

42. Gromek, M., Wyszynska, M. (2010). Zawody sportowe w swietlicy szkolnej: jako forma rekreacji ruchowej. Nowa Szkofa, № 5, 37- 41.

43. Inerowicz, P. (2000). Rola pozalekcyjnych zaj^c sportowo - rekreacyjno -turystycznych w zagospodarowaniu czasu wolnego. Lider, № 9, 23 -25.

44. Jaczynowicz, L. (2012). Cele rekreacji. Wychowanie Fizyczne i Zdrowotne, № 4, 29-34.

45. Jedlewska, B. (2001). Animatorzy kultury wobec wyzwan edukacyjnych. Lublin.

46. Jordan, H. (1891). O zabawach mfodziezy. Przewodnik Higieniczny, № 2, 15-20.

47. Kaminska-Kwak, J. (2005). Inteligencya wojewodstwa lwowskiego w okresie miqdzywoyennym. Rzeszow: Wydawnictwo uniwersytetu Rzeszowskiego.

48. Kaminski, A. (1982). Funkcje pedagogiki spofecznej.Warszawa : PWN.

49. Kargul, J. (1993). Animacja spofeczno-kulturalna. Pedagogika spofeczna, 25-32.

50. Kargul, J. (2001). O czasie wolnym mfodziezy. Problemy OpiekunczoWychowawcze, № 6, 3-8.

51. Kargul, J. (1995). Od upowszechniania kultury do animacji kulturalnej. Torun.

52. Kargul, J. (2001). Problematyka czasu wolnego mfodziezy: wqtek godny przypomnienia. Pedagogika u progu trzeciego tysiqclecia / pod red. A. Nalaskowskiego i K. Rubachy. Torun: Wydawnictwo Uniwersytetu Mikofaja Kopernika.

53. Kiedrowicz, G. (2004). Nauczyciel:przewodnik rzeczywisty i

wirtualny - aspekty wychowawcze turystyki. Informatyczne przygotowanie nauczycieli, pod red. Migdafka J. i K^dzierskiej B. Krakow.

54. Kiedrowicz, G. (2004). Rola nauczyciela akademickiego w ksztaftowaniu systemu wartosci studentow. Pedagogika Szkofy Wyzszej, № 23, 32-38.

18. Paskal, O. V, (2007), Sotsialna robota u sferi dozvillia [Social work in the field of leisure]. Polihraf, Odesa. 120 p. [in Ukraine].

19. Petrova, I., V. (2005), Dozvillia v zarubizhnykh krainakh [Leisure in foreign countries]. Kondor, Kyiv. 408 p. [in Ukraine].

20. Sereda, O. (2007), "RUS B^DZIE TANCYC! «Ruski baly» u Lvovi yak faktor ukrainsko-polskykh vzaiemyn u Halychyni kintsia 40-kh - 60-kh rokiv ХХ st." [RUS WILL DANCE! «Russian balls» in Lviv as a factor of Ukrainian-Polish relations in Galicia in the late 40s - 60s of the 19th century.]. Bulletin of Lviv University. The series is historical, pp. 335. [in Ukraine].

21. Trach, Yu. (2014), "Osoblyvosti virtualnoi realnosti v suchasnii kulturi. Pytannia kulturolohii" [Features of virtual reality in modern culture. Issues of cultural studies] Kyiv. nats. un-t kultury i mystetstv, ^uue 30, pp. 127-134. [in Ukraine].

22. Fedotova, O. V., Zhukova, A. I., (2021), "Pratsia ta dozvillia v istoriosofskii perspektyvi: problema spivvidnoshennia" [Work and leisure in a historiosophical perspective: the problem of relationships]. Actual problems of philosophy and sociology, № 29. pp. 40-47. Retrieved. from: https://doi.org/10.32837/apfs.v0i29.958. [in Ukraine].

23. Fridman, T., L. (2018), Diakuiu za zapiznennia: kerivnytstvo dlia optymistivsuchasnost [Thank You for Being Late: A Guide for Modern Optimists]. Klub simeinoho dozvillia, 560 p. [in Ukraine].

24. Tsymbaliuk, N., M. (2005), “Instytutsiina modernizatsiia kulturno- dozvillievoi sfery v Ukraini" [Institutional modernization of the cultural and leisure sphere in Ukraine]: abstract of the dissertation for the sciences degree of Doctor of Socology : 22.00.04. Kyiv. 44 p. [in Ukraine].

25. Shlemkevych, M. (1997), Halychanstvo [Galicianness]. Za vilnu Ukrainu, Lviv. 104 p. [in Ukraine].

26. Iatsula, T. (2021), "Deiaki aspekty analizu katehorii «dozvillia» u

systemi filosofskykh, sotsiolohichnykh ta kultorolohichnykh nauk" [Some aspects of the analysis of the «leisure» category in the system of philosophical, sociological and cultural sciences]. Bulletin of Lviv University Philosopher-political scientist series. Studios, ^uue 36, pp.164-172. - URL: https://doi.org/10.30970/PPS.2021.36.20 [in Ukraine].

27. Bielski, J. (2010). Aktywnosc fizyczna ucznia w czasie wolnym. Lider, № 1, 7-10.

28. Blackshaw, T. (2010). Leisure. Abingdon: Routledge.

29. Chojecka A. (2003). Podworkowe zabawy. Edukacja i Dialog, № 7, 58 - 60.

30. Czajkowski K. (1979). Wychowanie do rekreacji, WSiP, Warszawa.

31. Dqbrowska E. (1986). Analiza sytuacji animacyjnych. Pedagogika Pracy Kulturalno-Oswiatowej, 52-60.

32. Dqbrowski, Z. (1978). Czas wolny dzieci i mfodziezy. Warszawa: PZWS.

33. Dumazedier, J. (1974). Sociologie empirique du loisir: Critique et contre-critique de la civilisation du loisir. Paris: Editions du Seuil.

34. Dumazedier, J. (1962). Versune civilisation du loisir. Paris: Editions du Seuil.

35. Duricek, M. (2000). Teoria z metodykq rekreacji. Presov: Universum.

36. Dyczewski, L. (1993). Kultura polska w procesie przemian. Lublin.

37. Fairchild, H. P. (1934). General sociology. New York: J. Wiley & Sons. London: Chapman & Hall, Ltd.

38. Falkowska, M. (1992). Uczestnictwo w wybranych formach kultury. Barometr kultury/ pod red. Grabowskiej M. Warszawa: IK.

39. Giereluk-Lubowicz, Z. (1999). Turystyka mfodziezy szkof ponadpod- stawowych w 1999 r. i w okresie zimowej przerwy semestralnej 1999 r. Warszawa: Instytut Turystyki.

40. Grad, J., Kaczmarek, U. (2005). Organizacja i upowszechnianie kultury w Polsce. Zmiany modelu. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe UAM.

41. Gresle, F., Dumazedier, J. (1974). Sociologie empirique du loisir. Critique et contre-critique de la civilisation du loisir. Revue frangaise de sociologie, No 15 (4), 611- 615.

42. Gromek, M., Wyszynska, M. (2010). Zawody sportowe w swietlicy szkolnej: jako forma rekreacji ruchowej. Nowa Szkofa, № 5, 37-41.

43. Inerowicz, P. (2000). Rola pozalekcyjnych zaj^c sportowo - rekreacyjno - turystycznych w zagospodarowaniu czasu wolnego. Lider, № 9, 23-25.

44. Jaczynowicz, L. (2012). Cele rekreacji. Wychowanie Fizyczne i Zdrowotne, № 4, 29-34.

55. Kopczynska, M. (1993). Animacja spofeczno-kulturalna. Warszawa.

56. Kopczynska, M. (1996). Normalizacja: mi^dzy biernymprzystosowaniem i zaleznosciq a aktywnym uczestnictwem i autonomiq - o jednym z dylematow pedagoga - animatora. Pedagogika spofeczna, 25-33.

57. Kubinowski, D. (2016). Kultura animacji jako humanistyczna pedagogia. Nauki o wychowaniu. Studia in interdyscyplinarne, 2(3), 97-108.

58. Kuiaga, M. (2005). Spoieczne uwarunkowania turystyczne na przykfadzie uczniow I Liceum Ogolnoksztafcqcego im. Mikofaja Kopernika w Radomiu. Praca licencjacka pod kierunkiem G. Kiedrowicza. Radomiu: PWSOS.

59. Lisiecki, T. (2004). Aktywnoscruchowastudentow. Potrzebyspofeczne- stan - warunki realizacji. Gdansk: AWF.

60. Luchetty, М. (1987). Leisure in Life. American Studies, Vol. 27(11), 21-29.

61. Mitkiewicz, K. (1960). Higiena szkolna. Warszawa: ZWS.

62. Otto, H. (1979). Czas wolny w rozwoju spofeczno-gospodarczym. Radom:WSI.

63. Passini, B., Pilch, T. (1978). Wychowanie i srodowisko. Warszawa: WSiP.

64. Pi^ta, J. (2004). Pedagogika czasu wolnego. Warszawa: Wyzsza Szkoia Ekonomiczna.

65. Pi^ta, J. (2004). Pedagogika czasu wolnego. Warszawa: WSE.

66. Pilch, T. (1995). Srodowisko lokalne - struktura, funkcje, przemiany. Pedagogika spofeczna, 2-80.

67. Ploch, L. (1992). Jak organizowac czas wolny dzieci i mfodziezy uposledzonych umysfowo. Warszawa: Wydawnictwa Szkolne i Pedagogiczne.

68. Pohorille, M. (1975). Spozycie zbiorowe i swiadczenia spofeczne. Warszawa: Panstwowe Wydawnictwo Ekonomiczne.

69. Przeciawski, K. (1978). Czas wolny dzieci i mfodziezy. Warszawa: PZWS.

70. Rojek, C. (2010). Labour of Leisure: the Culture of Free Time. London: Sage Publications, Thousand Oaks, CA, New Delhi and Singapore.

71. Rut, J. (1998). Turystyka i rekreacja. Dla pracy i wypoczynkuюю. Koraw, Rzeszow.

72. Sfownik jqzyka polskiego/red. Doroszewski W. Warszawa, 1969.

73. Stebbins, R. A. (2017). Leisure Activities in Con text: A Micro-Macro/ Agency-Structure Interpretation of Leisure. New York: Routledge.

74. Szczegodzinska, L. (1968). Gry i zabawy towarzyskie. Warszawa: Wyd. Zwiqzkowe CRZZ.

75. Tarkowska, E. (1992). Czas w zyciu Polakow. Wyniki badan, hipotezy, impresje. Warszawa: Instytut Filozofii i Socjologii PAN.

76. Tauber, R. D. (2002). Pedagogika czasu wolnego. Poznan: WSHiG.

77. Veblen, T. (1899). Leisure class theory; economic study of the evolution of institutions. New York: The Macmillan Company; London: Macmillan & Co., Ltd.

78. Winiarski, M. (1979). Organizacja czasu wolnego dzieci i mfodziezy w rejonie zamieszkania. Warszawa: WSiP.

79. Wroczynski, R. (1968). Wychowanie poza szkofq. Warszawa: PZWS.

80. Jedlewska, B. (2001). Animatorzy kultury wobec wyzwan edukacyjnych. Lublin.

81. Jordan, H. (1891). O zabawach miodziezy. Przewodnik Higieniczny, № 2, 15-20.

82Kargul, J. (1993). Animacja spoieczno-kulturalna. Pedagogika spofeczna, 25-32.

83Kargul, J. (2001). O czasie wolnym miodziezy. Problemy Opiekunczo- Wychowawcze, № 6, 3-8.

84Kargul, J. (1995). Od upowszechniania kultury do animacji kulturalnej. Torun.

85Kargul, J. (2001). Problematyka czasu wolnego miodziezy: wqtek godny przypomnienia. Pedagogika u progu trzeciego tysiqclecia / pod red. A. Nalaskowskiego i K. Rubachy. Torun: Wydawnictwo Uniwersytetu Mikoiaja Kopernika.

86Kiedrowicz, G. (2004). Nauczyciel: przewodnik rzeczywisty i wirtualny - aspekty wychowawcze turystyki. Informatyczne przygotowanie nauczycieli, pod red. Migdaika J. i K^dzierskiej B. Krakow.

87Kiedrowicz, G. (2004). Rola nauczyciela akademickiego w ksztaitowaniu systemu wartosci studentow. Pedagogika Szkofy Wyzszej, № 23, 32-38.

88Kopczynska, M. (1993). Animacja spofeczno-kulturalna. Warszawa.

89Kopczynska, M. (1996). Normalizacja: mi^dzy biernym przystosowaniem i zaleznosciq a aktywnym uczestnictwem i autonomy - o jednym z dylematow pedagoga - animatora. Pedagogika spofeczna, 25-33.

90Kubinowski, D. (2016). Kultura animacji jako humanistyczna pedagogia. Nauki o wychowaniu. Studia in interdyscyplinarne, 2(3), 97-108.

91Kuiaga, M. (2005). Spofeczne uwarunkowania turystyczne na przykfadzie uczniow I Liceum Ogolnoksztafcqcego im. Mikofaja Kopernika w Radomiu. Praca licencjacka pod kierunkiem G. Kiedrowicza. Radomiu: PWSOS.

92Lisiecki, T. (2004). Aktywnosc ruchowa studentow. Potrzeby spofeczne - stan - warunki realizacji. Gdansk: AWF.

93Luchetty, М. (1987). Leisure in Life. American Studies, Vol. 27(11), 21-29.

94Mitkiewicz, K. (1960). Higiena szkolna. Warszawa: ZWS.

95Otto, H. (1979). Czas wolny w rozwoju spofeczno-gospodarczym. Radom: WSI.

96Passini, B., Pilch, T. (1978). Wychowanie isrodowisko. Warszawa: WSiP.

97Pi^ta, J. (2004). Pedagogika czasu wolnego. Warszawa: Wyzsza Szkoia Ekonomiczna.

98Pi^ta, J. (2004). Pedagogika czasu wolnego. Warszawa: WSE.

99Pilch, T. (1995). Srodowisko lokalne - struktura, funkcje, przemiany. Pedagogika spofeczna, 2-80.

100Ploch, L. (1992). Jak organizowac czas wolny dzieci i mfodziezy uposledzonych umysfowo. Warszawa: Wydawnictwa Szkolne i Pedagogiczne.

101Pohorille, M. (1975). Spozycie zbiorowe i swiadczenia spofeczne. Warszawa: Panstwowe Wydawnictwo Ekonomiczne.

102Przeciawski, K. (1978). Czas wolny dzieci i mfodziezy. Warszawa: PZWS.

103Rojek, C. (2010). Labour of Leisure: the Culture of Free Time. London: Sage Publications, Thousand Oaks, CA, New Delhi and Singapore.

104Rut, J. (1998). Turystyka i rekreacja. Dla pracy i wypoczynkuюю. Koraw, Rzeszow.

105Sfownik jqzyka polskiego/red. Doroszewski W. Warszawa, 1969.

106Stebbins, R. A. (2017). Leisure Activities in Context: A Micro-Macro/ Agency-Structure Interpretation of Leisure. New York: Routledge.

107Szczegodzinska, L. (1968). Gry i zabawy towarzyskie. Warszawa: Wyd. Zwiqzkowe CRZZ.

108Tarkowska, E. (1992). Czas w zyciu Polakow. Wyniki badan, hipotezy, impresje. Warszawa: Instytut Filozofii i Socjologii PAN.

109Tauber, R. D. (2002). Pedagogika czasu wolnego. Poznan: WSHiG.

110Veblen, T. (1899). Leisure class theory; economic study of the evolution of institutions. New York: The Macmillan Company; London: Macmillan & Co., Ltd.

111Winiarski, M. (1979). Organizacja czasu wolnego dzieci i mfodziezy w rejonie zamieszkania. Warszawa: WSiP.

112Wroczynski, R. (1968). Wychowanie poza szkofq. Warszawa: PZWS.

Размещено на Allbest.ru