Акценти нової соціальності: спільнота, агентність, індивідуальні права

Природні права мають бути виявлені індивідом у самому собі, виходячи з власних ситуативних потреб, і заявлені ним у перформативному співробітництві з іншими. Однак про ненатуральність та вторинність природних прав йтиметься нижче.

Оцінка суб'єктом себе як ресурсу суттєво вплинула на розуміння індивідуальних прав та місця людини в соціумі. Одним із перших таку оцінку зробив Е. Тоффлер у 1980 р. в «Третій хвилі», порушивши проблему подолання марксистської загрози відчуженої праці [11]. Філософ назвав новий принцип соціального буття «споживанням / виробництвом» або просьюмеризмом. Так, від одіозної фігури консьюмера суспільство стрімко перейшло до просьюмера - споживача / виробника, у діяльності якого механізми споживання та виробництва злито воєдино.

Британська філософ Ізабель Гарбісон звертається до просьюмеризму при аналізі перформативних образів у сучасних видах мистецтва, мережевій сфері та, зокрема, масмедіа, вбачаючи в них природний відгук на сучасні соціо- культурні зміни у питаннях самоідентифікації, іміджмейкінгу, зайнятості, споживання та виробництва [12]. Особливість у тому, що просьюмеризм вказує не стільки на звичайне споживання вироблених товарів (інформації, послуг), скільки на паралельне «редагування» споживачем форми існування цих продуктів, залежно від його індивідуальних потреб. Наприклад, «засвоюючи» контент у Facebook, користувач вільний відгукнутися на нього, тим самим уже виробляючи власний інформаційний матеріал, який згодом стане новим продуктом для користувачів соцмереж та комерційно корисним ресурсом для власника вебсервісу. Так працює алгоритм «споживання-виробництво-споживання».

Просьюмер діє за принципом DIY (do it youself), збираючи власні товари як пазл з уже готових елементів. І. Гарбісон зазначає, що цифровий простір з його відкритим кодом, «вікіпедіями», платформами Tik Tok або Instagram, загальнодоступними архівами та базами даних активує більш інтенсивне поширення логіки просьюмеризму [12]. З одного боку, споживач отримує готовий товар, але, з іншого боку, він самостійно формує його остаточний варіант у техніці реді мейд. Просьюмеризм перетворює продукт на триваючу подію, яка займає певне місце й час, тобто створює юзерпреформанс. У цьому перформативність змінила саму природу події - з акту-творения в акт-модуляцію [26, р. 24]. У вебсередовищі глядач виступає продюсером контенту для самого себе (стратегія YouTube). Суб'єкт - медіатор образів, тоді як бажання суб'єкта породжують образи і породжуються самими образами. Нове герменевтичне коло замкнулося.

І. Гарбісон виділяє ліберальні сторони просьюмеризму, наприклад створення майданчиків для репрезентації меншин, і загалом розглядає його як нову культуру споживання / виробництва [12]. На її думку, перформативні образи мистецтва, які співіснують з медійним простором, впливають не тільки ментально, а й на тілесному рівні, створюючи ілюзію присутності чи, навпаки, відчуження. Вони забезпечують додаткову вартість, а також стають свого роду мостами, завдяки яким сполучаються мистецьке, соціальне та політичне середовища. У перформативних образах перетинаються расові, гендерні та класові кордони, відкривається доступ до нових ідентичностей у виробництві власного Я за принципом «довгого хвоста».

Просьюмеризм вебпростору може бути інструментом як експлуатації, так і звільнення. У Мережі людина переживає непереборне, майже фізичне бажання взаємодіяти, що є антропоморфною сутністю Інета, здатного регулювати і генерувати потреби людей. Це масове у своєму масштабі бажання образу перетворюється на ресурс економіки, який, у свою чергу, вгамовує наш «голод». Однак, незважаючи на активну співучасть агента у виробництві товарів, знань, інформації, ідей, образів і цінностей, які нескінченно транслюються на популярних платформах, він все одно почувається невидимим. Загроза невидимості в інтернеті, нарівні із заявленою раніше загрозою німоти соціальних прекаріїв, узгоджуються з масштабнішою проблемою ущербності сучасного «дистанційного» індивіда тимчасової зайнятості. Витіснене на другий план тіло починає завзято боротися за своє існування, однак, позбавлене голосу та зовнішності, залишається вразливим актором глобального правового перформансу [26, p. 26-27].

Буття-разом: підстави для конфліктів та захисту прав людини. Сказане вище дозволяє укласти факт, що агентні альянси та співтовариства в основному мають випадкову і короткочасну природу, детерміновані нагальними потребами їхніх учасників, проте нерідко виникнення їх має під собою вагомі фундаментальні підстави не духовно-ідеологічного, а біологічного характеру (стать, гендер, раса, етнос тощо) і вони претендують на тривале існування. У цьому випадку мова закономірно заходить про чистоту таких спільнот: трансгендерних, інтерсексуальних, спільнот небінарних особистостей, расових спільнот, національних, етнокультурних (слов'янської, романо-німецької, англосаксонської, азіатської та ін.). Подібні детермінанти звичайним чином призводять до дискурсу про фільтрації, маркування тіл, природну ідентичність, генетичний код нації і, зрештою, геноцид (добре, якщо тільки до дискурсу). Найбільш сутнісні маркери - етнос та мова. Мова - один із найінтимніших, чутливих, болючих елементів антропності. Заборона мови, її модифікація, осуд, зневага до мови веде до деструкції людини. Відмова від рідної мови (мови мислення), від міметичного контексту індивідуальної лексики і є знищення антропологічної сутності заради лояльної симулятивної форми в соціальному асамбляжі, який замінює собою людський архетип.

При цьому в ліберальному споживацькому світі гедоністичних пріоритетів та економічної корисності освоєння іншої мови зазвичай демонстративно схвалюється як маркер нового тіла, нової ідентичності, нової агентивності в цільовому співтоваристві. Тимчасові альянси зацікавлених агентів, що безперервно виникають і зникають у ринковому, правовому та політичному просторах, переважно вимагають гнучкого та толерантного діалогу учасників, проте мова виступає там лише інструментом укладання вигідної «угоди». Завершилася гайдеггерівська онтологія мови («мова як дім буття»). Герменевтичній інтерпретації тепер підлягають не наративи та висловлювання, а акти тіла. Спосіб буття людини натуралізовано до рівня фізичного перформансу, який часто замінюється віртуальним. Мова й наратив другорядні в агентивних зв'язках, оскільки для цільових спільнот більш не є значущими міф, традиція, суспільні ідеали, цінності, ідеологія, ідентичність. Матеріальна потреба, що вийшла на перший план, а також потреба в задоволенні та насолоді нейтралізують онтологічну цінність мови, зберігаючи за нею лише функцію конекту. Проте рідна мова не перестає бути суттєвим маркером самої природи людини, тому часто використовується в конспірологічних маніпуляціях з метою кристалізації біологічних спільнот в їхній «чистоті».

Шейла Бок, американська дослідниця, яка займається питаннями стигматизації в галузі гендеру та досвіду хвороби, а також проблемою матеріальних / цифрових / тілесних перформансів особистої та суспільної ідентичності, провела семіотичний аналіз одного політичного спектаклю в Білому домі [27]. У 2019 р. президент США Дональд Трамп, запросивши до своєї офіційної резиденції команду чемпіонів плей-оф національного футболу, подав їм фастфуд. Ш. Бок розглядає цю акцію як вишукану реалізацію президентом символу фастфуду в дискурсі класовості та «американськості», тобто непрямий маркер ідентичності в сучасному суспільстві. Таким чином, культурні цінності здатні відігравати важливу роль у соціальних практиках різного характеру - від сімейних до міжнародно-політичних.

Так чи інакше, саме теорія агентності дає шанс запобігти як класовим, так і демографічним конфліктам, протиставити деструктивній тенденції пошуку ідентичностей ідеологічно нейтральну модель динамічних цільових спільнот. Ключовим критерієм народу в значенні формальної агентивної спільноти мають виступити аж ніяк не суспільна ідеологія чи традиційна культура, не міф про приналежність тіл та їхнього походження, а саме поверхнева мотивація індивідів, що має ситуативну соціальну ефективність, наприклад правову доцільність, екологічну чи валеологічну виправданість, економічну корисність.

Свого часу в характері досоціальних природних підстав прав людини, а також у приводах до їхнього відстоювання розбирався Ален де Бенуа, який в результаті дійшов висновку, що теорія природних права і свобод людини має відверто антигуманістичний характер [13]. Саме вона дає ідеологічне виправдання природних властивостей людини, закріплюючи механізми їхньої демонстрації, тим самим закладаючи потенційний конфлікт ідентичностей у будь-якому антропологічному середовищі. А. де Бенуа зазначає, що право ніколи не відноситься до ізольованої істоти, індивіда як такого, позасоціаль- ного агента в його природному стані, оскільки виходить зі співвідношень людей, це сфера розподільчої справедливості. Водночас воно не відноситься до людини, взятої у своїй тотальній загальності; людина у родовій якості залишається порожньою рамкою. Отже, вести мову про природність прав людини просто безглуздо [13, с. 90-91].

У класичній концепції природного права немає місця ані універсалізму, ані суб'єктивізму. Природа космосу та людського розуму, про які йшлося в цій концепції, давала зовнішні принципи, згідно з якими люди мають бути задоволені незалежно від приналежності до того чи іншого суспільства. Сучасне ж природне право - право суб'єктивне (у тому числі на етапі інтерсуб'єктивізму), воно цілком і повністю виводиться з суб'єкта, інтегрованого в інституціона- лізоване, диференційоване суспільство. Звідси й фактичний елітаризм прав людини. Крім того, проголошена ними абстрактна рівноцінність людей вступає в суперечність із заявою про абсолютну унікальність та цінність кожного окремого суб'єкта, його незамінність [13, с. 92].

На сьогоднішній день вимагати своїх прав означає просто намагатися максимально збільшити свої прибутки. Тенденція полягає у перетворенні на «права» своїх усіляких вимог, бажань, капризів та інтересів. А. де Бенуа задається питанням: у якому суспільстві ми тепер існуємо - у тому, що дотримується прав людини, чи у тому, що вирішило наділити правом усі форми бажання, визнати всі стилі життя, усі способи існування, усі переваги, схильності та орієнтації, аби вони не надто заважали перевагам та орієнтаціям сусідів? На думку філософа, надмірне поширення прав людини, «шалене надвиробництво прав» спричиняє їх знецінення [13, с. 95-96]. Цьому сприяють, зокрема, перформативний активізм агентів права та медійний ажіотаж навколо нього. Чималий інтерес являє стан сучасного агента права в зонах перформативної активності - від зали суду до міської площі - коли один і той самий індивід здатний синтезувати в собі персону інституційного правосуддя та водночас асоціального учасника анархічних актів анонімних тіл у перформансах міських культур та акціях протесту прекаріїв.

Думки А. де Бенуа про суспільство багато в чому узгоджуються з позицією Ж.-Л. Нансі, зокрема в оцінках його атомарної структури та гедоністично- прагматичного характеру зв'язків, які повністю виключають єдність та колективізм. Індивідуалізм, на якому засновані сучасне суспільство та права людини, А. де Бенуа називає атомізмом, з якого, у свою чергу, відбувається контрактуалізм. Суспільство - це просто сума індивідуалізованих атомів, наділених суверенною волею і рівною мірою рухомим раціональним прагненням до найбільшої вигоди. Кожен суб'єкт самостійно визначає свої цілі, а до суспільства він приєднується лише тією мірою, якою воно йому служить. Іншими словами, тільки індивід існує насправді, тоді як суспільство чи колектив - лише абстракція, обманка, певна додаткова реальність [13, с. 104]. Не буде суперечливим назвати це агентним співтовариством, з урахуванням того сенсу, який ми вкладаємо в це поняття.

У А. де Бенуа йдеться про свободу людини як ізольованої, замкнутої в собі монади (егоїстичного індивіда), що є допустимою абстракцією, але не реальним станом суспільства. Проте якщо розцінювати умовні цільові спільноти атомізованих агентів як асоціальне, позаполітичне явище, то права людини (у природному аспекті) мають бути там яскраво виявлені. Скоріше, вони навіть можуть виступати єдиною концептуалізуючою силою та раціоналізуючим принципом поведінки спільнот. Однак, на думку французького філософа, парадокс полягає в наступному. Суб'єктивні права, хоч і постулюються як щось чуже соціальності, усе ж таки своєї реальності можуть досягти тільки в соціальних, державних рамках [13, с. 111-113].

Права людини вимагають організованого громадянського суспільства, яке буде їхнім гарантом. Це вимога чогось від іншого, і цим іншим є держава. Якщо теорія власне індивідуальних прав ще прагне обмежити владу і авторитет держави, то колективні права розцінюють державу як головний інструмент їхнього здійснення. Особливо це стосується «прав-рівностей» другого покоління - соціальні колективні права - на працю, освіту, медичну допомогу, соціальний захист, інформацію тощо. Вони невід'ємні від прав групи, оскільки випливають із дистрибутивної справедливості; передбачають факт соціальності, комунікацію, державний контроль і тому не можуть виводитися з дополітичної природи людини та додержавної природи суспільства. Одержувачами деяких із них є не індивіди, а цілі колективи (серед них інформаційні права та право говорити рідною мовою).

Так, поняття «свобода інформації» сьогодні включає в себе свободу слова і вираження думок, свободу засобів масової інформації, право шукати, отримувати, виробляти, зберігати, поширювати і передавати інформацію, право громадян на публічну відповідь і спростування недостовірної інформації, на захист джерел інформації , заборону цензури та інші права в інформаційній сфері. Перебуваючи в одному з верхніх ярусів індивідуальних прав людини, ця група прав регулює виключно вторинні, вербальні відносини, що з необхідністю опосередковані технічними атрибутами та державними інститутами [28, р. 30-31].

Таким чином, індивідуальні права людини слід розцінювати зовсім не як атрибут її споконвічної антропологічної цінності, а як формалізуючий продукт державності. Посилаючись на природність, вони проте мають своєю метою легалізацію та правову ідентифікацію суб'єктів, яким належать, виявляючи при цьому вторинність власної природності. Припустити очищення прав людини від їхньої нормативної форми - означає допустити той самий природний первісний комунізм, про який писав Ж.-Л. Нансі як про самообман [14]. Сучасний дискурс про права людини в їхньому соматичному варіанті звернений саме до природних сторін натури людини (життя і смерті, гендеру і статі, здоров'я, безсмертя тощо). На перший погляд, не можна не визнати позасоціальний, скоріше, біологічний характер даної антропології права. Однак природні особливості та потреби людини виявляються в цивілізованому світі анітрохи не гіршою основою для дискримінації, ксенофобії та екстремізму, швидко обростаючи шаром ідеологічної риторики та мережею політичної кон'юнктури. І ліберальне суспільство знову волає до суспільної моралі: бути іншим - це нормально!

Так пафос прав людини стає ефектним виправданням та потужним інструментом відверто агресивної ініціативи суспільств та держав, соціальних інститутів та політичних сил. Наприклад, трансгендеризм сьогодні є ефективним і звичайним засобом регулювання народонаселення, а також диференціації та індивідуалізації соціуму, і головне, незаперечною підставою для втручання у внутрішні справи суверенних фундаменталістських держав і традиційних суспільств під гаслом захисту прав сексуальних меншин і, як наслідок, виступає чіткою лінією розлому між європейськими лібералами та консерваторами. Спроба уникнення соціальних конфліктів на ґрунті ідеологічної ідентичності (партійність, конфесійність, класовість, історико-культурність) у результаті обернулася тріумфом біологічної персоніфікації як достатньої причини чергового конфлікту цивілізацій. Статева, гендерна, расова, етнічна чи інша ідентичність дуже просто конвертуються в політичний порядок денний і стають важелем тиску з боку влади.

Баланс тіла й мови, як і раніше, порушено. Біологічні атрибути тіла хоч і набули значення першорядних та невідчужуваних, однак легко стають інструментами маніпуляцій із боку соціальної влади. Тіло не повинне бути підставою диференціації соціальних одиниць, символом їхньої природної приналежності та якісного маркування. Навпаки, воно має гарантувати можливість вільної причетності до різноманітних цільових спільнот - від професійних до сусідських, творчих, освітніх, культурних, спортивних, епідемічних, екологічних, гастрономічних, або спільнот жертв домашнього насильства. Так, австралійські вчені з Мельбурна Андреа Екерслі та Кемерон Дафф демонструють семіотику моди як одне з рішень проблеми суб'єктивації та ідентичності [29]. У своєму модному виборі індивід інсталює себе, втілює свої звички, спогади, бажання, досвід. Тіло тут має вирішальне значення. Впливаючи на тіла через зіткнення матерії, знаків та стилю, мода не тільки визначає суб'єкта, але й бере участь у його модуляції.

Тіло має бути визнано визначальною, онтологічною субстанцією десоці- алізованого агента. Саме воно легітимує, дає обґрунтування та моральне виправдання зовнішньої активності людини. Онтологія тілесності виявляє якісно новий принцип взаємодії людей - спільність потреб, які можуть бути задоволені лише шляхом присутності, тобто тактильно, візуально, чуттєво, без посередництва інформаційного, ідеологічного чи морального впливу та співробітництва.

Початково схиляючись до моделі агентивних цільових спільнот як оптимальної форми соціальної взаємодії, залишається вважати, що логіка індивідуального прагматичного інтересу, покладена в основу їх, може бути виправдана лише короткочасністю існування таких спільнот та їхнім динамізмом. Цілком імовірно, що абстрактна спільнота атомізованих агентів була б найбільшою мірою наближена до ідеалізованого середовища асоціальних вільних індивідів, таких, що підпорядковані лише природній причинності і мають реальні права, які не регламентуються ніким згори (що можна було б назвати торжеством прав людини). Однак попередній аналіз природи спільнот та самих прав людини не залишає сумнівів у тому, що навіть така форма єдності не дозволить повністю уникнути залежності та дискримінації у взаємозв'язках учасників і, швидше за все, призведе до сегрегації, «чисток» та боротьби за автентичність. Крім того, у чистому вигляді подібного роду резервації, чи простори свободи, у реальності неможливі.

Висновки

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що сучасне соціальне буття людини є закономірним наслідком радикального перетворення всіх сфер її життєдіяльності: інформаційної, освітньої, трудової, управлінської, побутової, фінансової та ін. Характерний для сучасних систем принцип виробництва, споживання та розподілу змінив соціальну модальність індивіда з особистості в агента, деконструювавши всі групові форми його існування. Комунальність, солідарність, колективність поступилися місцем безлічі сингулярностей, корпоративності, альянсу та цільовій спільноті згаданих агентів, стурбованих пошуком виразних засобів для маніфестації своїх потреб.

Найбільших збитків в онлайн-реальності, або «спільноті з обмеженими можливостями», зазнає тіло агента. Воно ж стає головним важелем маніпулювання з боку влади, поки агент перебуває в пошуку соматичної ідентичності та гонитві за індивідуальним задоволенням та корисністю. Невичерпні бажання, що породжують активність тіла, одночасно перетворюють його на основний ресурс економіки просьюмеризму. При цьому тілесні потреби і питання природної приналежності слугують не гіршою основою для сучасних видів сегрегації та дискримінації, ніж класовість, незважаючи на те, що питання колективних прав та війни ідей у цивілізованому суспільстві майже вирішено. Єдиною слабкою надією в боротьбі за універсальний асоціальний статус тіла залишається дискурс природних індивідуальних прав людини.

Нетривалі й локальні агентивні спільноти постають єдино можливою формою єдності індивідів, механізмом їхньої співпраці та захисту групових інтересів. Диверсифікується не лише дистрибутивна економіка, а й дистрибутивна політика, позбавляючись потужних і впливових соціальних сил - виробників і споживачів, що колись визначали масові настрої (попит), колективні цінності (хіти продажів) і народну волю (політичні пріоритети). Їхнє місце займають одиничні просьюмери, що, самоорганізуючись, формують новий десоціалізований «клас» - прекаріат, причому «місце» у значенні «локація», або робочий простір їхньої перформативної активності, має тут не- другорядне значення.

Література

1. Lee F. Enacting the Pandemic: Analyzing Agency, Opacity, and Power in Algorithmic Assemblages. Science & Technology Studies. 2021. Vol. 34, No 1. P. 65-90.

2. Kawashima T.D. The Relationless Japanese Society and the Practices of Belonging during the COVID-19 Pandemic. Asian Studies. 2022. Vol. 10, No 1. P. 45-68.

3. Satyaki R., Preetam Ch. Scalable and Distributed Strategies for Socially Distanced Human Mobility. Applied Network Science. 2021. Vol. 6, No 95. P. 1-19.

4. Butler J. Gender Trouble: Feminism and the Subversion of Identity. New York; London: Routledge, 1990. 172 р.

5. Butler J. Notes Toward a Performative Theory of Assembly. Harvard : Harvard University Press, 2015. 256 p.

6. Батлер Дж. Заметки к перформативной теории собраний. URL: https://syg.ma/@sygma/dzhudit-batlier-zamietki-k-pierformativnoi-tieorп-sobranп_(дата звернення: 28.09.2022).

7. Mattozzi A., Parolin L.L. Bodies Translating Bodies: Tackling «Aesthetic Practices» from an ANT Perspective. Science & Technology Studies. 2021. Vol. 34, No 4. P. 2-29.

8. Dierckxsens G. Introduction: Ethical Dimensions of Enactive Cognition - Perspectives on Enactivism, Bioethics and Applied Ethics. Topoi. 2022. Vol. 40, issue 2. P. 235-239.

9. Горц А. Нематериальное. Знание, стоимость, капитал. 2010. URL: https://finbook. news/book-kapital/nematerialnoe-znanie-stoimost.html (дата звернення: 29.09.2022).

10. Anderson C. The Long Tail: Why the Future of Business Is Selling Less of More. New York: Hyperion, 2008. 267 p.

11. Toffler A. The Third Wave. London : Pan in association with Collins, 1980. 544 p.

12. Harbison I. Performing Image. Cambridge: The MIT Press, 2019. 256 p.

13. Бенуа А. По ту сторону прав человека. В защиту свобод / пер. с фр. Сергей Денисов. Москва: Ин-т общегуманит. исследований, 2015. 144 с.

14. Нанси Ж.-Л. Непроизводимое сообщество / пер. с фр. Ж. Гобылевой и Е. Троицкого. Москва: Водолей, 2011. 208 с.

15. Жижек С. Коронавирус - путь к коммунизму. URL: https://www.liva.com.ua/ koronavirus-put-k-kommunizmu.html (дата звернення: 25.03.2020).

16. Zahavi D. We in Me or Me in We? Collective Intentionality and Selfhood. Jornal of Social Ontology. 2021. Vol. 7, No 1. P. 1-20.

17. Оже М. Не-места. Введение в антропологию гипермодерна / пер с фр. А. Коннова. Москва: Новое лит. обозрение, 2017. 136 с.

18. Дебор Г.Э. Общество Спектакля. URL: https://royallib.com/read/debor_gi/obshchestvo_spektaklya.html#0 (дата звернення: 29.09.2022).

19. Foucault M. Discipline and Punish. The Birth ofthe Prison / translated from the French by Alan Sheridan. New York: Vintage Books. A Division of Random House, INC, 1995. 349 p.

20. Deleuze G. Postscript on the Societies of Control. 1992. October. Vol. 59. P. 3-7.

21. Performance conceptualism: from semantics to body language / Meliakova Y., Krapivnyk G., Kovalenko I., Kalnytskyi E., Zhdanenko S. Wisdom. 2022. Vol. 21, No. 1. P. 139-153.

22. Posthuman freedom as the right to unlimited pleasure. Amazonia Investiga / Meliakova Y.V., Kovalenko I.I., Zhdanenko S.B., Kalnytskyi E.A., Krasiuk T.V. 2021. Vol. 10, issue 39. P. 62-75.

23. Cabral V. Coworking spaces: Places that stimulate social capital for entrepreneurs. International Jornal of Entrepreneurial Venturing. 2021. Vol. 13, issue 4. P. 404-424.

24. Мелякова Ю.В., Коваленко И.И. Интерсубъективизм правовых тел в пространстве судебного перформанса. Вісник Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Серія: філософія, філософія права, політологія, соціологія. 2022. № 2 (53). С. 56-76.

25. Modern ontology: reflection on the continuity of cyberspace and virtual reality / Getman A.P., Danilyan O.G., Dzeban O.P., Kalynovskyi Y.Y. Revista de Filosofia. 2022. Vol. 39, issue 102. P. 78-94.

26. Performativity and self-exploitation: body significance in late capitalist era / Meliakova Y., Kovalenko I., Kalnytskyi E., Kovalenko H. Cogito. 2021. Vol. 13, No. 4. P. 7-29.

27. Bock S. Fast Food at the White House: Framing Foodways, Class, and American Identity. Western Folklore. 2021. Vol. 80. No 1. P. 15-43.

28. Danilyan O.G., Dzeban A.P., Kalinovsky Y.Y., Kalnytskyi E.A., Zhdanenko S.B. Personal information rights and freedoms within the modern society. Informatologia. 2018. Vol. 51. № 1/2. P. 24-33.

29. Eckersley A., Duff C. Bodies of Fashion and the Fashioning of Subjectivity. Body & Society. 2020. Vol. 26, issue 4, Dec. 1. P. 35-61.

References

1. Lee, F. (2021). Enacting the Pandemic: Analyzing Agency, Opacity, and Power in Algorithmic Assemblages. Science & Technology Studies. Vol. 34, 1, 65-90.

2. Kawashima, T.D. (2022). The Relationless Japanese Society and the Practices of Belonging during the COVID-19 Pandemic. Asian Studies. Vol. 10, 1, 45-68.

3. Satyaki, R., Preetam, Ch. (2021). Scalable and Distributed Strategies for Socially Distanced Human Mobility. Applied Network Science. Vol. 6, 95, 1-19.

4. Butler, J. (1990). Gender Trouble: Feminism and the Subversion of Identity. New York & London: Routledge.

5. Butler, J. (2015). Notes Toward a Performative Theory of Assembly. Harvard: Harvard University Press.

6. Batler, Dzh. (2018). Zametki k performativnoi' teorii sobranii'. URL: https://syg.ma/@sygma/dzhudit-batlier-zamietki-k-pierformativnoi-tieorii-sobranii [in Russian].

7. Mattozzi, A., Parolin, L.L. (2021). Bodies Translating Bodies: Tackling «Aesthetic Practices» from an ANT Perspective. Science & Technology Studies. Vol. 34, 4, 2-29.

8. Dierckxsens, G. (2022). Introduction: Ethical Dimensions of Enactive Cognition - Perspectives on Enactivism, Bioethics and Applied Ethics. Topoi. Vol. 40, issue 2, 235239.

9. Gorc, A. (2010). Nematerial'noe. Znanie, stoimost', kapital. URL: https://finbook.news/book-kapital/nematerialnoe-znanie-stoimost.html_[in Russian].

10. Anderson, C. (2008). The Long Tail: Why the Future of Business Is Selling Less of More. New York: Hyperion.

11. Toffler, A. (1980). The Third Wave. London: Pan in association with Collins.

12. Harbison, I. (2019). Performing Image. Cambridge: The MIT Press.

13. Benua, A. (2015). Po tu storonu prav cheloveka. V zaschitu svobod. Moskva: Institut Obschegumanitarnyh Issledovanii' [in Russian].

14. Nansi, Zh.-L. (2011). Neproizvodimoe soobschestvo. Moskva: Vodolei' [in Russian].

15. Zhizhek, S. (2020). Koronavirus - put' k kommunizmu URL: https://www.liva.com.ua/ koronavirus-put-k-kommunizmu.html [in Russian].

16. Zahavi, D. (2021). We in Me or Me in We? Collective Intentionality and Selfhood. Jornal of Social Ontology. Vol. 7, 1, 1-20.

17. Ozhe, M. (2017). Ne-mesta. Vvedenie v antropologiju gipermoderna. Moskva: Novoe literaturnoe obozrenie [in Russian].

18. Debor, G.E. (2016). Obschestvo Spektaklja URL: https://royallib.com/read/debor_gi/obshchestvo_spektaklya.html#0_[in Russian].

19. Foucault, M. (1995). Discipline and Punish. The Birth of the Prison / translated from the French by Alan Sheridan. New York: Vintage Books. A Division of Random House, INC.

20. Deleuze, G. (1992). Postscript on the Societies of Control. October. Vol. 59, 3-7.

21. Meliakova, Y., Krapivnyk, G., Kovalenko, I., Kalnytskyi, E., Zhdanenko, S. (2022). Performance conceptualism: from semantics to body language. Wisdom. Vol. 21, 1, 139153.

22. Meliakova, Y.V., Kovalenko, I.I., Zhdanenko, S.B., Kalnytskyi, E.A., Krasiuk, T.V. (2021). Posthuman freedom as the right to unlimited pleasure. Amazonia Investiga. Vol. 10, issue 39, 62-75.

23. Cabral, V. (2021). Coworking spaces: Places that stimulate social capital for entrepreneurs. International Jornal of Entrepreneurial Venturing. Vol. 13, issue 4, 404424.

24. Meljakova, Ju.V., Kovalenko, I.I. (2022). Intersub'ektivizm pravovyh tel v prostranstve sudebnogo performansa. Visny'k Nacional'nogo yury'dy'chnogo universy 'tetu imeni Yaroslava Mudrogo. Seriya: filosofiya, filosofiya prava, politologiya, sociologiya - Bulletin of the National University of Law named after Yaroslav the Wise. Series: philosophy, philosophy of law, political science, sociology, 2 (53), 56-76.

25. Getman, A.P., Danilyan, O.G., Dzeban, O.P., Kalynovskyi, Y.Y. (2022). Modem ontology: reflection on the continuity of cyberspace and virtual reality. Revista de Filosofia. Vol. 39, issue 102, 78-94.

26. Meliakova, Y., Kovalenko, I., Kalnytskyi, E., Kovalenko, H. (2021). Performativity and self-exploitation: body significance in late capitalist era. Cogito. Vol. 13, 4, 7-29.

27. Bock, S. (2021). Fast Food at the White House: Framing Foodways, Class, and American Identity. Western Folklore. Vol. 80, 1, 15-43.

28. Danilyan, O.G., Dzeban, A.P., Kalinovsky, Y.Y., Kalnytskyi, E.A., Zhdanenko, S.B. (2018). Personal information rights and freedoms within the modern society. Informatologia. Vol. 51, 1/2, 24-33.

29. Eckersley, A., Duff, C. (2020). Bodies of Fashion and the Fashioning of Subjectivity. Body & Society. Vol. 26, issue 4 (1), 35-61.

Размещено на Allbest.ru