Перспективи розвитку українського суспільства крізь призму праці Л. Кучми "Україна – не Росія"

І найголовніше, Ф. Маркос не зміг подолати у собі роздвоєність між традиціоналізмом та новаторством. Не зумівши здійснити свої насправді грандіозні плани модернізації країни, він поступово повертався до звичного на Філіппінах образу та поведінки традиційного політика (трапо), зайнятого особистим збагаченням, і заступництвом розбухлої корумпованої верхівки - "нової олігархії"У лютому 1986 р. внаслідок державного перевороту за участі військових, Ф. Маркоса усунули від влади і за вказівкою Р. Рейгана його з родиною вивезли на Гавайї (де за кілька років він помер). У цьому ж році на Філіппінах була створена Президентська комісія із сумлінного управління (PCGG) для розшуку і повернення капіталів, викрадених Ф. Маркосом та його родиною. На сьогодні, PCGG продовжує працювати. Як виявилося, зазначена ситуація є типовою для постколоніальних країн:. Так зокрема у 2013 р. подібний випадок, тільки за посередництва Російської Федерації, трапився з В. Януковичем, який на той час обіймав посаду президента України. Хоча звичайно порівнювати Ф. Маркоса і В. Януковича не доводиться: абсолютно різні "вагові категорії". [22, с. 179-180].

Остання держава із праці Л. Кучми "Україна - не Росія", яку ми розглянемо - Китайська Республіка або просто Тайвань (за назвою острова, що складає більшу частину території, яку контролює республіка) - це частково визнана країна у Східній Азії. До 1949 р. була єдиним представником Китаю, визнаним міжнародною спільнотою і, відповідно, була членом-засновником ООН, одним з п'яти постійних членів Ради Безпеки ООН. У 1971 р. Китайська Республіка поступилася місцем в ООН Китайській Народній Республіці (КНР) - з того часу ООН і велика частина міжнародної спільноти офіційно визнають юрисдикцію КНР як над материковим Китаєм, так і над Тайванем та Пенху. На сьогодні, населення Тайваню складає понад 23,5 млн. осіб, а його площа становить 36 197 км ².

Китайська республіка була проголошена 1 січня 1912 р. внаслідок Сіньхайської революції в Китаї, тимчасовим президентом новоствореної держави став Сунь Ятсен, засновник і лідер партії Тунменхуей (Об'єднаний союз), згодом перетвореної на партію Гоміндан (Національна партія, ГМД). Після різноманітних соціальних потрясінь та затяжної війни з японськими колонізаторами в країні наступила певна стабілізація. Проте вона тривала недовго. У повоєнну добу Китайська республіка, у якій панував гомінданівський режим, набула усіх рис притаманних новим незалежним державам: швидка ерозія адміністративного апарату, наростаюча корупція, галопуюча інфляція, різке звуження соціальної бази Гоміндану, зростання страйкового руху та студентських заворушень, не бажання майже чотирьохмільйонної армії захищати конаючий режим (в період громадянської війни 1945-1949 рр., понад 80 % втрат гомінданівської армії склали дезертири та полонені-перебіжчики) [22, с. 31].

Після закінчення Другої світової війни та капітуляції Японії в Китаї з новою силою спалахнула громадянська війна між Комуністичною партією Китаю (КПК) та Гомінданом. Військова фаза конфлікту закінчилася у восени 1949 р. перемогою КПК, яка встановила контроль над усім континентальним Китаєм. У межах цих територій 1 жовтня 1949 р. була проголошена Китайська Народна Республіка.

Після поразки у громадянській війні залишки гомінданівських органів державної влади на чолі з генералісимусом Чан Кайши, значна частина скарбниці, а також рештки збройних сил Китайської республіки разом з цивільними прихильниками гомінданівської державно-політичної ідеї за допомогою ВМС США були евакуйовані на острів ТайваньЗагальна кількість біженців з материкового Китаю на Тайвань склала близько 2 млн. осіб. спробував створити Китайську демократичну партію, був засуджений до тривалого терміну ув'язнення [24, с. 47].. Режим Гоміндану забрав із собою у вигнання не лише наукову і культурну еліту країни, деякі її історичні пам'ятки та стародавні книги, а й конфуціанський дух, стару писемність і збережене законодавство [24, с. 44].

Перебуваючи на Тайвані гомінданівський уряд продовжував претендувати на одноосібне представництво усього китайського народу і обіцяв повернутися на материк, розглядаючи утвердження комуністичного режиму під проводом КПК як результат заколоту та тимчасове явище. Водночас стратегічною метою політики гомінданівського уряду було забезпечення виживання режиму. Для цього довелося переглянути підходи до побудови політичної та правової систем Китайської республіки, змінити пріоритети зовнішньої політики, усунути прорахунки попереднього етапу діяльності.

Так, зокрема, ще під час громадянської війни Гомінданом були ухвалені нормативно- правові акти, які тривалий час радикально впливали на правову систему Тайваню. Серед них відзначимо:

1. "Тимчасові правила національної мобілізації на період заколоту" (1948 р.). Закріплені в них положення надавали Президенту право в обхід статей 39 та 43 Конституції Китайської республіки вживати надзвичайних заходів для усунення загроз безпеці Тайваню, подолання фінансової (економічної) кризи тощо (запровадження надзвичайного та військового стану). По суті запровадження Тимчасових правил значною мірою перетворювало Конституцію Китайської республіки на формальний документ. їхня дія була скасована лише 1 травня 1991 р., коли загроза вирішення КНР "тайванської проблеми" військовим шляхом практично зникла [24, с. 46];

2. "Декрет про військовий стан" (1949 р.) (ухвалений на підставі "Тимчасових правил"), який забороняв на Тайвані діяльність будь- яких політичних партій, окрім Гоміндану. Не дозволялася організація та проведення мітингів, зборів, страйків працівників та студентів, встановлювався контроль за діяльністю засобів масової інформації (ЗМІ). Жорстко каралося поширення чуток, носіння зброї. Громадяни Тайваню були зобов'язані постійно мати при собі документи, які посвідчують особу.

У дусі традиційного права Китаю Декретом передбачалася смертна кара щодо осіб, які під час військового стану:

- поширюють чутки чи обдурюють населення;

- збирають людей для порушення громадського порядку;

- підривають фінансову систему країни;

- грабують або за допомого насильства відбирають майно;

- страйкують, підриваючи існуючий лад;

- підбурюють студентів до заворушень, провокують інших осіб до скоєння злочинів;

- підривають транспортне сполучення або викрадають матеріали без яких воно стає неможливим;

- завдають шкоди системам забезпечення населення водою, електроенергією, газом;

- влаштовують пожежі, повені, створюють загрози громадській безпеці;

- без наявності дозволу користуються зброєю, боєприпасами чи вибуховими речовинами [24, с. 46-47].

Таким чином, незважаючи на закріплені конституцією Китайської республіки свободи, на Тайвані до 80-х рр. ХХ ст. існував жорсткий авторитарний військовий режим з однопартійною системоюСтворення будь-яких нових політичних партій заборонялося. Один з діячів Гоміндану, який у 1960 р., який характеризувався відсутністю свободи слова, зборів, вільних ЗМІ тощо. Президент наділявся необмеженою владою, для стримування якої не існувало жодної системи противагЗ 1 березня 1950 р. по 5 квітня 1975 р. президентом Китайської Республіки був генералісимус Чан Кайші.. І це незважаючи на проголошену політику "п'яти влад"На Тайвані діє унікальна система поділу влади, яка передбачає взаємодію між законодавчою, виконавчою, судовою, контрольною та екзаменаційною (селективною) гілками державної влади.. Зазначений стан обґрунтовувався умовами підготовки до війни та мобілізації. Закріплені в Конституції норми були лише декларацією, яка не мала можливості бути реалізованою на практиці.

Зовнішньополітичним пріоритетом Китайської республіки Тайванського періоду стали відносини зі Сполученими Штатами, співробітництво з якими розпочалося ще з часів громадянської війни з КПК. У 1950 р. президент США Г. Трумен розпорядився, щоб 7 флот ВМС США забезпечив захист Тайваню на випадок нападу КНР. Тоді ж Сполучені Штати розпочали надавати Тайваню значну економічну та військову допомогу, що багато в чому запобігло вторгненню збройних сил КНР. 2 грудня 1954 р. уряд США, який підтримував дипломатичні, політичні та економічні відносини з гомінданівським режимом, уклав з ним "Договір про взаємну оборону", згідно з яким він узяв на себе зобов'язання гарантувати безпеку Тайваню. У жовтні 1958 р. уряди США та Тайваню підписали спільне комюніке про солідарність.

У 1979 р. США у повному обсязі встановили дипломатичні відносини з КНР, припинивши при цьому офіційні відносини з Тайванем. Проте США, як і більшість країн світу, підтримують зв'язки з урядом Тайваню на неофіційному рівні відповідно до закону "Про відносини з Тайванем", ухваленим Конгресом США у тому ж році. Водночас на підставі цього закону був денонсований "Договір про взаємну оборону" від 1954 р.

У другій половині 70-х років ХХ ст., після смерті президента Китайської республіки генералісимуса Чан Кайші, в країні розпочалася поступова лібералізація усіх сфер суспільного життя. Крім того, у цей період суттєво знизився рівень конфронтації Тайваню з КНР. У 1987 р. рішенням Президента Тайваню Цзян ЦзінгоПрезидент Китайської республіки (Тайвань) у 1978 був скасований "Декрет про військовий стан", який 38 років діяв у правовій системі країни. На зміну авторитарному режиму, що існував в Китайській республіці з 1949 р., прийшов підйом цивільної активності та зростання громадських рухів [24, с. 48]. Відтак, скасування військового стану фактично започаткувало конституційні реформи на Тайвані.

У 1988 р. з'явився важливий закон "Про збори та демонстрації", який декларував забезпечення свободи зборів та демонстрацій громадян1988 рр. (6-й і 7-й президентські терміни), старший син. Фактично почав діяти закон "Про народні організації" (ухвалений у 1931 р.), який регулював діяльність професійних, громадських та політичних організаційгенералісимуса Чан Кайші.. Водночас був ухвалений закон "Про національну безпеку" у якому суттєво знижувалася роль збройних сил у життєдіяльності тайванського суспільства. Більшість повноважень військової влади щодо національної безпеки передавалася цивільним судам (зокрема юрисдикція військових судів щодо цивільних осіб), поліції та іншим правоохоронним органам. І, зрештою, у травні 1991 р. були скасовані "Тимчасові правила національної мобілізації на період заколоту" (1948 р.), які фактично на цей час перетворилися на анахронізм доби авторитарного режиму [24, с. 48-49].

На сьогодні, юридично Тайвань є провінцією КНР, а фактично незалежним державним утворенням (новою незалежною державою), яке привласнило собі назву, конституцію та атрибути державності Китайської Республіки 1912-1949 рр. Незважаючи на обмежені природні та політичні ресурси, Тайваню вдалося за короткий термін створити одну з найбільш конкурентоспроможних економічних систем світуТайванське диво або економічне диво Тайваню - термін, що стосується швидкої індустріалізації та економічного зростання Тайваню впродовж другої. Серед різноманітних рейтингів (конкурентоспроможності економік, економічного розвитку, інвестиційного кліматом тощо) Китайська республіка посідає провідні місця у світі загалом та Азії зокрема.

На початкових етапах економічного зростання уряд Тайваню сконцентрувалася на модернізації сільського господарства. Потім настала черга промисловості. На провідні позиції вона вперше вийшла у 1963 р., а у 1986 р. промисловість вже складала 47,1 % ВВП. Під час індустріалізації уряд Тайваню зіткнувся з низкою проблем соціально-економічного характеру, найбільш складною серед яких виявилося структурне безробіття, пов'язане з надлишком робочої сили у сільськогосподарському секторі. За цих умов влада Тайваню ухвалила рішення про створення експортних та індустріальних зон.

Поступово в структурі економіки Тайваню почали переважати технологічні та капіталомісткі виробництва порівняно з трудомісткими. Бурхливо розвивалися сегменти електроніки та інформаційних технологій, які згодом перетворилися на головні галузі тайванської промисловості. Так зокрема Тайвань став одним з найбільших

Висновки

Таким чином, розгляд ґенези Республіки Корея, Індонезії, Філіппін та Тайваню, які на думку Л. Кучми, з "безмежно, неймовірно відсталих країн" за короткий період - 25-30 років змогли перетворитися на індустріально розвинені держави, засвідчив логічність їхньої типології. Так, зокрема усі чотири держави, за наслідками Другої світової війни, виробників електроніки, створивши економіку, засновану на знаннях. Усе це відбувалося на підставі ухвалених урядом чотирирічних планів розвитку економіки країни, які не мали директивного характеру.

Найбільш розвиненими галузями промисловості сучасного Тайваню є електронна, текстильна, хімічна, харчова, нафтова галузі, а також суднобудування. Особливо швидкими темпами розвивається промисловість з виробництва інформаційних технологій - комп'ютерів, програмного забезпечення та комплектуючих до них. Також динамічно розвивається автомобільна промисловість. На сьогодні, Тайвань є найбільшим інвестором у Південно-Східній Азії. Поступово розширюються торговельні зв'язки з материковим Китаєм.

Основними експортними товарами Тайваню є промислова продукція, готова сільськогосподарська продукція та сільськогосподарська сировина. Імпортуються переважно сільськогосподарська і промислова сировина, промислові товари виробничого призначення та споживчі товари [25].

Основними зовнішньоторговельними партнерами Тайваню є КНР (включаючи Гонконг), Японія, США та Республіка Корея.

Коли мовиться про економічне диво Тайваню не варто забувати про роль Сполучених Штатів у розвитку цієї країни. Зокрема за допомогою США була створена величезна промислова інфраструктура, комунікації та розвинена система освіти.

Майже одночасно проголосили (здобули) незалежність (Республіка Корея - 1948 р., Індонезія - 1945 р., Філіппіни - 1946 р., Китайська республіка - 1949 р. - евакуація гомінданівського режиму з материкового Китаю на Тайвань).

По-друге, після проголошення незалежності суспільства зазначених держав, за винятком Тайваню, намагалися розвиватися на ліберально-демократичних принципах. Зокрема період розвитку Індонезії з серпня 1950 р. по лютий 1957 р. отримав назву "ліберальна демократія". На Філіппінах з 1946 р. сформувалася ліберально-демократична модель, яка була різновидом елітарної і так званої олігархічної демократії. Зазначені періоди, принаймні у Південній Кореї, Індонезії та на Філіппінах, характеризувалися неухильною деградацією соціально-економічного та політичного життя, зростанням рівня корупції, хабарництва, протекціонізму, гризотні політиканів тощо країни швидкими темпами сповзали до соціальної дезорганізації. Правоохоронні органи та суди були деморалізовані, постійно відбувалися масові виступи населення, які вимагали політичних та економічних реформ.

За таких умов домінантною силою зазначених держав стали представники тієї верстви, яка має відносну автономію від усіх укладів, тобто бюрократії - цивільної та/або військової. З часом саме ця соціальна група бере на себе відповідальність за те, що відбувається у новій незалежній державі, та за перспективи її подальшого розвитку. Саме військові, а у випадку Філіппін представник цивільної бюрократії за допомогою збройних сил, здійснивши військово-політичні інтервенції, обмежили інтереси компрадорської олігархічної буржуазії та цивільного бюрократичного апарату, які були зацікавлені у створенні вигідної для них системи представницької, парламентської демократії "західного типу". Проте, як свідчить суспільно-історична практика, те, що пустило коріння в розвинених країнах світу, не відразу приживається в постколоніальних державах, у яких відбувається болісний процес первинного накопичення капіталу, політичної інституалізації та соціальної стратифікації. Демократичні процедури - і то не всі - можливі лише на певному етапі їхнього розвитку.

Незацікавленість у поступальному та систематичному розвитку вітчизняної економіки, розрахованому на довготривалу перспективу, прагнення "товкти гарячі гроші", жити одним днем за принципом "після нас хоч потоп" неминуче призводять до того, що починають переважати кон'юнктурні інтереси, виникає схильність "хитрувати" та уривати якнайшвидше і якнайбільше, що тільки можна і де тільки можна. Саме за таких умов у країнах, що розвиваються, відкриваються небачені можливості для зловживань, всюдисущої корупції, казнокрадства, хабарництва, протекціонізму тощо.

Згодом така поведінка переноситься з економічної сфери до політичної, що відтепер розглядається як найважливіший чинник легалізації, збереження та примноження статків, нажитих "непосильною працею", отримання різноманітних преференцій та імунітету від кримінальних переслідувань. Відбувається неприродне поєднання політики та бізнесу, межа між якими повністю стирається. За таких умов у постколоніальних країнах часто-густо складається ситуація, за якої відсторонення від влади корумпованої верхівки, яка безсоромно підтасовує результати виборів, усуваючи у будь-який спосіб політичних конкурентів, демократичним шляхом практично неможливе, оскільки владна верхівка опанувала методи політичного шахрайства не менше, ніж фінансові махінації. З цього глухого кута існує лише два виходи: або стихійні заворушення люмпенізованих верств суспільства з непередбачуваними наслідками, або військовий переворот, що є природним та логічним, а в більшості випадків навіть єдиним виходом із ситуації, що склалася [2].

По-третє, після встановлення військових режимів (у випадку Філіппін авторитарного режиму з опорою на збройні сили), уряди країн, які згадує у своїй праці Л. Кучма, взяли на озброєння формулу успішної модернізації суспільства - сильна держава, соціальний порядок, дисципліна. Зазначена формула передбачала певну програму дій, яку чітко сформулював Ф. Маркос: централізація влади у руках сильного президента як єдиний засіб консолідації суспільства; пріоритет модернізації економіки; ліквідація кланово-олігархічної системи; проведення ефективної аграрної реформи. Безперечно, що виконання зазначеної програми вимагало певних дій, спрямованих на тимчасове обмеження громадянських прав та свобод, встановлення режимів "керованої демократії" та "керованої економіки", запровадження п'ятирічних планів (на Тайвані - чотирирічних) розвитку народного господарства. Це, так би мовити, об'єктивна необхідність, пов'язана з наведенням ладу в державі, проведенням ефективної модернізації усіх сфер суспільства постколоніальної країни, запорука її незворотного розвитку як незалежної держави. Були, звичайно, й перегини, які компенсувалися досягненнями зазначених країн.

Які ж уроки може почерпнути для себе Україна з особливостей генезису Південної Кореї, Індонезії, Філіппін і Тайваню, які, на думку Л. Кучми, здійснили ефективну модернізацію постколоніальних суспільств і перейшли до розряду індустріально розвинених держав регіону і світу? При цьому необхідно враховувати, що Україна де-факто перебуває в стані війни з колишньою метрополією - Російською Федерацією.

Зазначене потребує цілісної концепції модернізації усіх царин життєдіяльності українського суспільства і, передусім, глибокого реформування військової сфери. Реалізація цих вимог зумовлює зміст та спрямованість головних засад і першочергових завдань модернізації. Насамперед реформування має здійснюватися одночасно в усіх царинах життєдіяльності українського суспільства.

Серцевиною реформ має стати військова сфера, оскільки від перебігу російсько- української війни залежатиме майбутнє нашої держави. Саме військова реформа (оновлена система комплектування, продумана конверсія військових кадрів, послідовне створення замкнутих циклів виробництва озброєння та військової техніки на власній промисловій базі тощо) має стати тим локомотивом, який сприятиме відродженню потужного оборонно- промислового комплексу, а через нього - нової індустріалізації нашої держави. Водночас у результаті військової реформи має постати "нова модель Збройних Сил України" і мають з'явитися нові підходи до російсько-української війни загалом.

Інші сфери життєдіяльності українського суспільства теж вимагатимуть радикальних перетворень. Зокрема у політичній сфері, з одного боку, поширення реальної демократії на противагу олігархічній демократії, а з іншого - збільшення централізації, посилення виконавчої влади з одночасною модернізацією законодавчої. Прискорене формування політичної нації та вироблення консолідуючої національної ідеї. Політична нація повинна мати ціннісні підвалини та горизонт прагнень - свій "редактор реальності" світу. Утім, такий горизонт прагнень здатні визначити лише нові лідери з іншим "ландшафтом" свідомості [26, с. 214].

У соціально-економічній сфері необхідно встановити соціоекономічну рівновагу суспільства, за якої наявні усталена відповідність між економічною та соціальною царинами, узгодженість інтересів окремих людей з інтересами соціальних, етнічних, релігійних та демографічних груп і верств населення, зокрема й з інтересами держави. Зазначений процес поряд з іншим має сприяти підвищенню ролі держави, яка під час модернізації повинна посісти належне їй місце в політичній системі суспільства.

Головні умови нових можливостей для українського суспільства закладені у перевіреній країнами, що розглядалися, формулі - "сильна держава, соціальний порядок, дисципліна". З цієї формули витікають доктринальні принципи, на яких має будуватися нова українська держава:

1. Форма правління - президентська республіка. Консолідація українського суспільства на ідеї побудови Великої України.

2. Радикальне реформування правової системи, яка породжує дисфункції соціальних інститутів, масовий правовий нігілізм та падіння моралі в українському суспільстві.

3. Відродження вітчизняного оборонно- промислового комплексу (послідовне створення замкнутих циклів виробництва озброєння та військової техніки на власній промисловій базі), а через нього - нової індустріалізації України. Формування в Україні експортноорієнтованої економіки з метою перебудови структури промисловості та номенклатури експорту-імпорту, посилення конкуренції з іноземним капіталом.

Перетворення олігархічних фінансово- промислових груп в конгломерати формально самостійних фірм різної галузевої спрямованості, які перебувають у приватній власності під єдиним адміністративним та фінансовим контролем, за зразком японських - дзайбацу та південнокорейських чеболів.

1. Проведення ефективної аграрної реформи, покликаної зміцнити продовольчу безпеку України.

2. Створення "нової моделі Збройних Сил України" - потужної військової організації держави спроможної повернути окуповані території стати надійною запорукою військової безпеки держави.

Зазначені принципи спрямовані на формування спільноти заможних, самодостатніх громадян з розвиненим почуттям гідності та оптимізму, а це, у свою чергу, код до перезавантаження та нового шляху творення України. Щоб повернутися до європейської спільноти, необхідно стати справжньою демократичною, правовою та соціальною державою [26, с. 216].

Список використаних джерел

1. Михальченко Н.И. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? К.: Институт социологии НАНУ, 2001. 440 с.

2. Чорний В.С. Українське суспільство на сучасному етапі: виклики і загрози. Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2019. № 3. С. 179-194.

3. Кучма Л. Украина - не Россия. Москва: Время, 2004. 560 с., ил. (На укр. яз.).

4. Кучма Леонид Второй президент Украины (1994-2004 гг.). URL: https://file.liga.net/persons/leonid-kychma (дата звернення: 19.21.2021).

5. Иргибаев А.Т., Осипов В.И. Южная Корея. М.: Знание, 1990. 64 с. (Новое в жизни, науке, технике. Сер. "У политической карты мира"; № 4).

6. Ким Г.Н. Республика Корея. Информационно-справочное издание. Алматы: Дайк-Пресс, 2010. 584 с. Серия "Страны Мира".

7. Корейская война: потери сторон. URL: http://www.warconflict.ru/rus/statistika/Pa ction=shwprd&id=1334 (дата звернення:

8. Чеболь. URL: http://ru.wikipedia.org/wiki/Чеболь (дата звернення: 19.12.2021).

9. Бандиленко Г.Г., Гневушева Е.И., Деопик Д.В., Цыганов В.А. История Индонезии (в трёх частях). Том 1. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. 304 с.

10. Всемирная история. Т. 12. - М.: Мысль, 1979. - 672 с.

11. Индонезия. URL: https://ru.wikipedia.org/ wiki/Индонезия (дата звернення:

12. Ротшильд Дж. Східно-Центральна Європа між двома Світовими війнами. Пер. з англ. В.П. Канаша. К.: Мегатайм, 2001. 496 с.

13. Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки: Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки від 12 лютого 1991 р., № 712-XII. Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, № 9, ст. 84.

14. Історія Індонезії. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Історія_Індон езії (дата звернення: 19.12.2021).

15. Другов А.Ю., Резников А.Б. Утверждение и кризис "направляемой демократии". Национально-освободительное движение в Индонезии. М.: "Наука", 1970, С. 237-292.

16. Panduan Parlemen Indonesia. Jakarta: Yayasan API, 2001. 1418 p.

17. Гьосле В. Практична філософія в сучасному світі. Пер. з нім., примітки та післямова Анатолія Єрмоленка. Київ: Лібра, 2003. 248 с.

18. Рисаль Х. URL: https://ru.wikipedia.org/ wiki/Рисаль,_Хосе (дата звернення:

19. Шевченко Т.Г. Зібрання творів: У 6 т. К: Наукова думка, 2003. Т. 2: Поезія 18471861. 784 с.

20. Парижский мирный договор (1898). URL: https://ru.wikipedia.org/wiki/Парижский_м ирный_договор_(1898) (дата звернення:

21. Филиппино-американская война. URL: https://ru.wikipedia.org/wiki/Филиппино- американская_война (дата звернення:

22. История стран Азии и Африки после Второй мировой войны в 2 ч. Часть 1: учебник для академического бакалавриата / С.И. Лунёв [и др.]; под редакцией С.И. Лунёва. М.: Издательство Юрайт, 2019. 428 с. (Бакалавр. Академический курс).

23. Маркос Ф. URL: https://ru.wikipedia.org/wiki/Маркос,_Фердинанд (дата звернення: 19.12.2021).

24. Сравнительный анализ правового регулирования финансово-банковского сектора России и Тайваня / под ред. С.Н. Сильвестрова. М.: "Когито-Центр", 2016. 165 с.

25. Национальное хозяйство Тайваня в контексте мировой экономики. URL: http://www.hyno.ru/tom2/1587.html (дата звернення: 19.12.2021).

26. Жебрівський П. Роздуми. Дрогобич: Коло, 2021. 230 с.: іл.

27. Чорний В.С. Військова організація України: становлення та перспективи розвитку: монографія. Ніжин: ТОВ "Видавництво "Аспект-Поліграф", 2009. 368 с.

28. References

29. Mykhalchenko, N. I. (2001). Ukrainskoe obshchestvo : transformatsia, modernizatsia ili limitrof Yevropy? [Ukrainian Society: Transformation, Modernization or Europe's Limitrof?]. Kyiv, Institut sotsiologii NANU, 440. [in Russian].

30. Chornyi, V. S. (2019). Ukrainske suspilstvo na

31. suchasnomu etapi: vyklyky i zahrozy

32. [Ukrainian society at the present stage: challenges and threats]. Sotsiolohia: teoria, metody, marketynh. № 3. S. 179-194. [in Ukrainian].

33. Kuchma Leonid. (2004). Ukraina - ne Rossia. [Ukraine is not Russia]. Moskva: Vremya, 560. [in Russian].

34. Kuchma Leonid Vtoroy prezident Ukrainy (1994-2004 gg.) [Kuchma Leonid The second president of Ukraine (1994-2004)]. Retrieved from https://file.liga.net/persons/leonid- kychma (data zvernennya: 19.21.2021). [in Russian].

35. Irgibaiev, A.T., Osipov, V.I. (1990).Yuzhnaia Koreia [South Korea]. (Novoie v zhizni, nauke, tekhnike. Ser. "U politicheskoi karty mira"; № 4). Moskva: Znanie, 64 s. [in Russian].

36. Kim, G.N. (2010). Respublika Koreia [The Republic of Korea]. Informatsionno- spravochnoie izdanie. Almaty: Daik-Press, 584 s. Seriya "Strany Mira". [in Russian].

37. Koreiskaia voina: poteri storon [Korean War: the loss of the parties]. Retrieved from http://www.wa rconflict.ru/rus/statistika/?a ction=shwprd&id=1334. [in Russian].

38. Chebol. Retrieved from https//ru.wikipedia.org/wiki/Chebol. [in Russian].

39. Bandilenko, G.G., Gnevusheva, Ye.I., Deopik, D.V. & Tsyganov, V.A. (1992). Istoriia Indonezii [History of Indonesia] (v triokh chastiakh). Tom 1. Moskva: Izd-vo Mosk. un- ta, 304 s. [in Russian].

40. Vsemirnaia istoriia [World history] (1979). T. 12. Moskva: Mysl, 672 s. [in Russian].

41. Indoneziia. Retrieved from https://ru.wikipedia.org/wiki/Indoneziya. [in Russian].

42. Rothschild, J. (1998). Skhidno-Tsentralna Yevropa mizh dvoma Svitovymy viinamy [East central Europe between the two world wars]. Kyiv: Megataim, 2001. 496 с. [in Ukrainian].

43. Zakon Ukraiinskoii Radianskoii Sotsialistychnoii Respubliky "Pro vidnovlennia Krymskoii Avtonomnoii Radianskoii Sotsialistychnoii Respubliky" [Law of the Ukrainian Soviet Socialist Republic "On the Restoration of the Crimean Autonomous Soviet Socialist Republic"]. (1991, 12 liutoho, № 712-XII. Vidomosti Verkhovnoii Rady URSR, 1991, № 9, st. 84. [in Ukrainian].

44. Istoriia Indonezii. Retrieved from https://uk.wikipedia.org/wiki/Istoriya_Indon eziyi. [in Ukrainian].

45. Druhov, A. Yu., Reznykov, A. B. (1970). Utverzhdenie i krizis "napravliaiemoi demokratii". Natsionalno-osvoboditelnoie dvizhenie v Indonezii [Approval and crisis of "directed democracy". National liberation movement in Indonesia]. Moskva: "Nauka", S. 237-292. [in Russian].

46. Panduan Parlemen Indonesia. (2001). Jakarta: Yayasan API, 1418 p.

47. Hiosle V. (2003). Praktychna filosofia v suchasnomu sviti. [Practical philosophy in the modern world.]. Kyiv: Libra, 248 с. [in Ukrainian].

48. Risal, Kh. Retrieved from https://ru.wikipedia.org/wiki/Risal',_Khose. [in Russian].

49. Shevchenko, T. H. (2003). Zibrannia tvoriv [Book of works]: U 6 t. Kyiv: Naukova dumka, T. 2: Poeziia 1847-1861. 784 s. [in Ukrainian].

50. Parizhskii mirnyi dogovor (1898). Retrieved from https://ru.wikipedia.org/wiki/Parizhskiy_mir nyy_dogovor_(1898). [in Russian].

51. Filippino-amerikanskaia voina. Retrieved from https://ru.wikipedia.org/wiki/Filippino- amerikanskaya_voyna. [in Russian].

52. Lunov, S.I. (2019). Istoriia stran Azii i Afriki posle Vtoroi mirovoi voiny v 2 chastiakh [History of the countries of Asia and Africa after World War II in 2 parts]. Chast 1: uchebnik dlia akademicheskogo bakalavrata. Moskva: Izdatelstvo Yurait, 428 s. [in Russian].

53. Markos, F. Retrieved from https://ru.wikipe dia.org/wiki/Markos,_Ferdinand. [in Russian].

54. Silvestrova, S.N. (2016). Sravnitelnyi analiz pravovogo regulirovaniia finansovo- bankovskogo sektora Rossii i Taivania [Comparative analysis of legal regulation of the financial and banking sector in Russia and Taiwan]. Moskva: "Kogito-Tsentr", 165 s. [in Russian].

55. Natsionalnoie khoziaistvo Taivania v kontekste mirovoi ekonomiki. Retrieved from http://www.hyno.ru/tom2/1587.html. [in Russian].

56. Zhebrivskyi, P. (2021). Rozdumy [Reflections]. Drohobych: Kolo, 230 s. [in Ukrainian].

57. Chornyi, V. S. (2009). Viiskova orhanizatsia Ukrainy : stanovlennia ta perspektyvy rozvytku: monohrafia [Military organization of Ukraine: formation and prospects of development: Monograph]. Nizhyn: Publishing House Aspekt-Polihraf, 368 p. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru