Розвиток наук про працю та соціально-трудові відносини на засадах міждисциплінарності

Нині ця сфера являє собою унікальний симбіоз явищ, процесів, досягнень, втрат і тенденцій розвитку, які не мають однозначної оцінки. На прикладах розвинених країн, як і прикладах з вітчизняної практики, щодня можемо на власному досвіді переконуватись у складному переплеті суперечливих тенденцій у розвитку світу праці Див.: Колот А. М. Соціальна-трудова сфера: стан відносин, нові виклики, тенденції розвитку : монографія / А. М. Колот. -- К. : КНЕУ, 2010. -- С. 241-243. Соціальна відповідальність: теорія і практика розвитку : монографія / [А. М. Колот, О. А. Грішнова та ін.]; за наук. ред. д- ра екон. наук, проф. А. М. Колота. -- К. : КНЕУ, 2012; Колот А. М. Соціально-трудова сфера: стан відносин, нові виклики, тенденції розвитку : монографія / А. М. Колот. -- К. : КНЕУ, 2010; Колот А. М. Корпоративна соціальна відповідальність: сучасна філософія, проблеми засвоєння / А. М. Колот // Економіка України. -- 2014. -- № 3. -- С. 70--73..

До цього варто додати, що наявні формат і правила функціонування соціально-трудові сфери склались у період формування економіки індустріального типу, для якої характерними були інші об'єктивні умови -- демографічні, соціальні, економічні. Нині ж, коли докорінно змінилася демографічна структура населення, суттєві зрушення відбулись у структурі зайнятості, трансформується культура солідарності тощо, і традиційні інститути соціально- трудового розвитку виявляються неефективними та неадекватними реаліям сьогодення.

За сучасних умов, коли, на відміну від періоду формування нинішньої моделі соціальної підтримки, спостерігаємо не зростання населення, а його депопуляцію, не зростання частки працездатних осіб, а значне збільшення частки непрацездатних, коли попит на соціальні послуги невпинно зростає, конче треба почати формувати іншу модель соціально-трудової політики.

Тож з викладеного стає зрозумілим, що світ праці потребує і нових форм його регулювання, і нового інструментарію. Усе наведене, як і низка інших незаперечних фактів, дають підстави стверджувати, що нові соціально-економічні обставини, які віддзеркалюють глобалізацію світової і зростання відкритості національної економіки та інші реалії сьогодення, потребують переосмислення ролі інститутів держави, системного розуміння соціальної обумовленості, масштабності, якісного ускладнення державного управління. Нині, коли у світі зберігаються повноцінні політичні кордони, інститути держави й далі є відповідальними перед громадянами країни за їхній добробут, якість життя, стійкий розвиток суспільства.

Отже, маємо усвідомлювати, що держава -- єдиний політичний і правовий суб'єкт, який володіє широким спектром владних повноважень щодо захисту внутрішнього ринку в контексті зростання відкритості національної економіки та глобалізації світової економіки, підтримки вітчизняних товаровиробників і стимулювання зростання конкурентоспроможності своєї економіки, створення умов для забезпечення соціальної динаміки.

Економічна наука стоїть перед необхідністю розроблення нової парадигми впливу держави на соціально-трудову сферу за умов глобальних викликів. Однією з передумов її формування є усвідомлення специфічних умов і чинників, під впливом яких відбувається трансформація соціально-трудової сфери. Державне регулювання соціально-трудової сфери сьогодні не потрібно ані скасовувати, ані посилювати, а треба вибудовувати відповідно до нових завдань, що формуються за умов складного, одночасного існування різновекторних, багатопланових процесів та нелінійних залежностей.

Прикладом вирішення важливого наукового завдання -- розвитку методології дослідження та задіяння потенціалу міждисциплінарних методів -- є формування сучасної філософії корпоративної соціальної відповідальності (КСВ). Комплекс теоретико-прикладних досліджень у цій царині дозволив дійти висновку, що на стійкий розвиток можуть розраховувати лише організації, котрі здатні і готові до виконання морально-духовних обов'язків і правових норм в економічній, соціальній, екологічній та інших сферах, життєво важливих для розвитку економіки і суспільства. Корпоративну соціальну відповідальність як складну філософську, інтегрувальну категорію пропонується розглядати крізь призму морально-духовних засад діяльності інститутів економіки і суспільства, сучасних чинників набуття конкурентних переваг, місії бізнесу за умов формування глобальної економіки, інтересів внутрішніх і зовнішніх стейкхолдерів бізнес-організації, ролі соціальних ресурсів у забезпеченні стійкого розвитку.

Нова роль і суспільна значущість корпоративної соціальної відповідальності, як випливає з проведених досліджень, не в останню чергу пов'язана з глибокими змінами, які сталися у тріаді «ринок - держава - організація», з підвищенням ролі корпорацій, утвердженням нової корпоративної владиДив.: Колот А.М. Корпоративна соціальна відповідальність: сучасна філософія, проблеми засвоєння / А.М.Колот // Економіка України. -- 2014.-- №3.-- С. 73..

Завдяки використанню міждисциплінарних методів доведено, що за умов нестійкості економічного розвитку, перманентних кризових явищ, зростаючої конкуренції та необхідності набуття конкурентних переваг набуває нового значення і звучання так звана консолідована (спільна, комунітарна, загальна) соціальна відповідальність, коли соціально відповідальна поведінка і соціально відповідальні дії основних соціальних партнерів стають сполучними ланками та набувають статусу провідних чинників забезпечення стійкого розвитку Колот А.М., Павловська О.В. Соціальне партнерство як інститут формування консолідованої соціальної відповідальності: теоретичні засади // Соціальна економіка -- 2013.-- № 1 -- С. 81--90..

Складовою досягнутого нами на засадах міждисциплінарного підходу прирощення наукового знання у сфері соціально-трудового розвитку є теоретико-методологічне опрацювання соціальної згуртованості як доктрини забезпечення стійкості розвитку суспільства за умов глобальних викликів Див.: Колот А. М. Соціально-трудова сфера: стан відносин, нові виклики, тенденції розвитку : монографія / А. М. Колот. -- К. : КНЕУ, 2010. -- С. 219-239.. Наведемо лише окремі фрагменти узагальнень, одержаних у згаданому раніше напрямку наукових досліджень.

Соціальна згуртованість -- складне, багатопланове явище. У найбільш загальному його розумінні -- це включеність і участь членів суспільства у політичному, економічному та культурному житті; це почуття солідарності й належності до суспільства, що ґрунтується на ефективному використанні громадянських прав та інших надбань демократичного суспільства. В основі соціальної згуртованості суспільства -- добробут абсолютної більшості громадян, гармонійні і стабільні відносини, мінімізація соціальної ізоляції та соціальної дезінтеграції. Розглядаючи генезис соціальної згуртованості, підкреслимо, що остання -- одночасно і завдання щодо імплементації її основних засад у практику сьогодення, і всеосяжний інструмент досягнення економічних і соціальних цілей, що постають перед суспільствами під впливом ризиків і викликів сьогодення.

Акцентуємо увагу небайдужого читача на головних засадах розглядуваної доктрини, її ролі в розвитку сучасної економічної системи.

1. Економічне зростання є матеріальною і фінансовою основою соціального розвитку. Утім високі темпи економічного розвитку недостатні для забезпечення соціальної згуртованості і стабільності. Більше того, без заходів щодо посилення останніх економічне зростання виявляється все менш стійким.

2. Для підтримки населенням політики, спрямованої на економічне зростання, вкрай необхідний соціальний прогрес, співрозмірний з економічним.

3. Права людини і реальна спроможність їх реалізації, активна участь громадян у суспільному житті та ухваленні суспільно значущих рішень, гідна праця і соціальна справедливість є чинниками, що сприяють суспільній підтримці економічної політики, інших заходів, спрямованих на стійкий економічний розвиток та є домінантами соціальної згуртованості.

4. Соціальну згуртованість правомірно розглядати як одну з конкурентних переваг певного соціуму, яка формує запас міцності, стійкості економічної системи та сприяє кращому використанню нагромадженого людського і соціального капіталу, демонструє нову якість економічного і соціального розвитку.

Вважаємо, що для наукових шкіл у галузі соціально-трудових відносин чи не найактуальнішим завданням є розроблення нової концепції, яка має прийти на зміну домінантній протягом багатьох десятиліть концепції «людини економічної». Теоретичний концепт «людини економічної», що був сформульований понад два століття тому, зазнав за останній час принципових змін. Однак незмінним залишився засновок, що головною характеристикою економічної діяльності є максимізація цільової функції, економічна раціональність. На думку Роббінса, визначення якого вважається класичним в економічній теорії, ключовою ознакою економічних процесів є раціональний вибір, порівнюваність цілей і обмежених ресурсів, потрібних для їх досягнення Роббинс В. Предмет экономической науки / В. Роббинс // THESIS: теория и история экономических и социальных институтов и систем. -- М., 1993. -- Вып. 1. -- С. 18.. Неупереджений аналіз свідчить, що homo economicus, як абстрактна інструментальна модель економічної теорії, не враховує соціокультурних, морально-етичних норм і цінностей, якими керується людина у практиці господарювання та життєдіяльності. Правомірно стверджувати про відмінність між homo economicus і людиною реально діючою, оскільки існують суттєві розбіжності між абстрактними, обмеженими передбаченнями теорії, що розглядаються, і реальною господарською практикою, філософією життєдіяльності сучасної людини. Концепція «людини економічної» визнає, що вона має і свідомість, і волю, і мораль, і духовність. Проте концептуальною засадою і водночас її недоліком є безумовний примат індивідуальних потреб, матеріальних інтересів, мотивів, які обумовлюють економічну поведінку. «Людина економічна» -- це передусім людина-споживач, людина, яка все або майже все підпорядковує інтересам споживання. Звідси випливає потреба в безперервно зростаючому виробництві, що, у свою чергу означає й дедалі більше використання ресурсів.

«Людина економічна» наближує ситуацію, яку Медоуз та інші авторитетні вчені називають межами зростання. Людина, яка постійно орієнтована на виробництво матеріальних благ і споживання, поступово втрачає певні людські якості. Вона споживає все більше того, без чого можна обійтися, а то й узагалі непотрібного. Гіпертрофована орієнтація на споживання перетворює економічну людину на того суб'єкта, якого видатний філософ ХХ ст. Г. Маркузе презирливо називає «одновимірною людиною». Свою обмеженість, одновимірність має і модель homo sociоlogicus Див.: Вайзе П. Homo economicus и homo soc^logicus: монстры социальных наук / П. Вайзе // THESIS. 1993. -- Вып. 3. --.

Отже, в одних теоретичних конструкціях людина постає як особа суто «економізована», в інших -- суто «соціалізована» або «засоціалізована», перевантажена соціальними характеристиками, вимогами і першостями. При цьому залишається поза увагою, що йдеться про ту саму людину, в якій поєднані, переплетені біологічні, економічні, соціальні, духовні засади. Вважаємо, що наявні моделі людини -- homo economicus та homo socklogicus -- недостатні для пояснення складного світу особистості, її мотивів, інтересів (переваг), яка є і фактором, і ресурсом, і метою економічного розвитку. За першої моделі маємо примат економічних явищ і дій за явного нехтування соціальними взаємодіями, соціальною компонентою особистості. За другої моделі маємо так само «роздвоєного» індивіда, але з точністю до навпаки. Більш виправданим, реалістичним має бути не одновимірний, роздвоєний, а компліментарний образ людини. Прагнучи зробити посильний внесок у розроблення концепції, яка має прийти на зміну постулатів «людини економічної», наукова школа трудовиків КНЕУ активно працює над формуванням теоретико-методологічних засад «людини соціально-економічної та відповідальної». Така теоретико-методологічна конструкція не заперечує положень, які свого часу було закладено в основу концепцій «людини економічної» та «людини соціальної».

Лейтмотивом нашого доробку в царині розроблення концепції «людини соціально- економічної та відповідальної» її є розгляд крізь призму чотирьох іпостасей, а саме біологічної, економічної, соціальної і духовної. Отже, «людина соціально-економічна та відповідальна» -- це людина в комплексному її вимірі. За нашим концептом ця людина, крім іншого, містить характеристики (виміри), яких немає у homo economicus і homo socklogicus: вона любить, співчуває, заздрить, виявляє егоїзм, може ненавидити, має звички, характер, може діяти алогічно, має власний набір та ієрархію мотивів матеріального і нематеріального характеру тощо. Важливою відмітною характеристикою запропонованих новацій є й концепт, згідно з яким у суспільстві формуються та виявляються не тільки індивідуальні інтереси, але й особливий суспільний інтерес, яким нехтують ліберальні та неоліберальні теорії, продуктом яких і є концепція «людини економічної».

Маємо засвідчити позитивні зрушення в запровадженні міждисциплінарного підходу в практику освітньої діяльності кафедри управління персоналом та економіки праці, на базі якої функціонує наукова школа з економіки праці та людського розвитку, а також університецької освіти в цілому. На засадах міждисциплінарного підходу сформовано та введено у навчальні плани нові укрупнені фундаментальні науки (дисципліни), за одночасного скорочення вузькоспрямованих дисциплін на 25--30 %. Принципово важливо, що введення нових фундаментальних наук (дисциплін) обсягом від 5 до 10 кредитів стало наслідком не простого, механічного об'єднання окремих курсів, а методологічно виваженого проектування нових об'єктів і предметів опанування системних знань.

У навчальних планах з'явилося чимало наук (дисциплін), предмет вивчення яких перебуває на стику суміжних напрямів підготовки (спеціальностей). На засадах міждисциплінарного підходу сформовано комплекс сертифікаційних програм. Втім наявні досягнення у розвитку економічної освіти на засадах міждисциплінарності, як і економічної науки не слід переоцінювати.

На наше переконання, існує нагальна потреба оновлення, модернізації на міждисциплінарних засадах більшості навчальних планів підготовки фахівців галузі знань «Економіка і підприємництво», у т.ч. й напряму підготовки «Управління персоналом та економіка праці». Іншого формату, осучасненого предмета і об'єкта дослідження мають набути як фундаментальні, так фахові дисципліни соціально-трудового спрямування. Навіть така фундаментальна дисципліна як «Економіка праці і соціально-трудові відносини» потребує актуалізації, міждисциплінарності, подолання статики, прирощення свого потенціалу процесним підходом.

Яскраво виражений міждисциплінарний характер має домінувати якщо не у всіх, то більшісті вибіркових дисциплін, адже вони повинні сформувати компетенції на стику наук і об'єднують потенціал:

— психології та управління персоналом;

— соціології і психології праці;

— людського і соціального капіталу;

— організації індивідуальної та командної роботи тощо.

У навчальних планах підготовки фахівців економічного профілю, в т.ч. напряму «Управління персоналом та економіка праці» має з'явитися низка нових дисциплін з синтезованим, міждисциплінарним предметом дослідження. Саме на такі науки (дисципліни) маємо покладати надію, на них робити ставку у формуванні сучасного економічного і соціального мислення, у формуванні здатностей нестандартного, інноваційного, креативного характеру.

Прикладом реалізації на практиці міждисциплінарного підходу, синергетичного розвитку міждисциплінарних взаємодій, об'єднання окремих, часткових аспектів наукових досліджень у широкий, цілісний напрям може слугувати введення у навчальні плани таких наук (дисциплін) як «Соціальна відповідальність», «Управління командами», «Людський розвиток».

Наразі актуальним є введення у навчальні плани такої науки (дисципліни) як «Соціоекономіка», яка досліджує і вивчає двосторонні зв'язки між економічними і соціальними аспектами відтворення різних систем (від фірм домогосподарств до суспільства в цілому) і намагається здійснити (там, де це можливо і необхідно) економічну оцінку цим зв'язкам на основі, по-перше, зіставлення витрат і результатів і, по-друге, врахування наявних соціальних обмежень. Намагаючись зіставити, узгодити економічні і соціальні витрати з економічними і соціальними зисками, соціоекономіка розглядає процеси трансформації економічних витрат у соціальні зиски, а економічних зисків у соціальні витрати. Повторюю, що це лише окремий, частковий приклад імплементації міждисциплінарного потенціалу в практику освітньої діяльності. Складовою соціальної відповідальності науково-педагогічного персоналу має стати перехід від такої окремості, частковості до усталеної практики розвитку освітньої діяльності на нових засадах. Без цього не реально сформувати затребувані компетенції та закласти фундамент сучасного економічного і соціального мислення майбутніх випускників.

Не дістали належного розвитку міжкафедральні наукові семінари і проведення наукових конференцій за участю споріднених наукових шкіл. У більшості випадків за кафедральним принципом відбувається формування авторських колективів з підготовки монографічних видань. Існує потреба в ревізії програмного матеріалу споріднених наук (дисциплін), яка має унеможливити невиправдані повтори, дублювання понятійного апарату, змісту окремих тем, суперечності в тлумаченні економічних явищ і процесів.

У розвиток оприлюдненого вище зазначимо, що складовою методологічного, міждисциплінарного оновлення наук про працю і соціально-трудові відносини має стати подальший конструктивний синтез теоретичних досліджень у цій царині. У попередні роки ми навчились у процесі теоретичного аналізу поділяти проблеми соціального-трудового розвитку на окремі частини, і це було на певному етапі здобутком, працювало на поглиблення наукових досліджень. Вважаємо, що нині як головне постає завдання іншого порядку -- зібрати окремі складники в єдине ціле, сформувати засади узагальнювальної теорії праці. Це не заперечує необхідності проведення спеціальних, односпрямованих досліджень соціально- трудової тематики. Водночас завжди слід пам'ятати про наявність червоної лінії, за яку не бажано переступати. Маємо не забувати, що надмірна спеціалізація, розпорошення теоретико- прикладної тематики має кілька вад. Перш за все таке розпорошення унеможливлює цілісне осмислення соціально-трудових процесів за їх постійного ускладнення. З'являються провали на стику наукових досліджень, які випадають з поля зору наукових шкіл та окремих дослідників. Водночас та сама проблематика розглядається у складі різних надмірно диференційованих за предметом досліджень. Зворотним боком цього є дублювання наукових досліджень, розмивання предмета наукового пошуку. Автор статті вже не раз наголошував на тому, що нові грані не тільки теоретичного, а й суто прикладного характеру ми відкриваємо для себе, коли окремі інститути соціально-трудової сфери -- ринок праці, соціальний діалог, корпоративну культуру, соціальну відповідальність тощо -- будемо розглядати не як ізольовані автономії, а як явища і процеси, що взаємопов'язані, взаємодіють, здатні взаємозбагачуватися та породжувати синергетичний ефект.

Зазначимо, що проблема конструктивного синтезу постала і перед економічною наукою в цілому. «Ми стоїмо, -- пише О. Тоффлер, -- на порозі повернення ...до великомасштабного мислення, до узагальнювальної теорії, до поєднання окремих частин у єдине ціле. Прагнення розглядати висмикнуті з загального контексту окремі кількісні деталі під час дедалі точніших досліджень .призводить до того, що ми дізнаємося все більше і більше про все менше і менше» Тоффлер Э. Третья волна / Э.Тоффлер. -- М., 2004. -- С.223--224.. Вважаємо за важливе зазначити й те, що конструктивний синтез теоретичних досліджень передбачає не просто міждисциплінарну кооперацію, а взаємозбагачення на методологічному рівні, формування системного, цілісного бачення світу праці, проблем і суперечностей його розвитку.

Для того щоб у черговий раз не «латати дірки», не імітувати модернізацію чи активізацію, а усвідомлено розробляти реалістичну соціально-трудову політику, конче треба знати природу глибинних процесів, тренди нової економіки, розуміти, що залишається за кадром та перешкоджає стійкій соціальній динаміці. Саме це змушує нас шукати нового наукового знання у царині соціально-трудового розвитку. Час простих рішень минув. Пора позбутися наслідків і недалекого минулого, і навіть сьогодення, коли компілювання, антиномізація, еклектика заполонили більшість економічних видань. Такі наукові «здобутки» у кращому випадку є просто некорисними, а в гіршому -- відтворюють спотворене економічне мислення та унеможливлюють формування виваженої соціально-економічної політики. За використання ж сучасного методологічного інструментарію з'являється можливість відмовитись від багатьох так званих вічних постулатів, істин, усталених канонів і одночасно відкрити нові грані світу як економічного, так і позаекономічного.

Висновки

Міждисциплінарність -- це спосіб, напрям, філософія збагачення, уточнення, розвитку існуючих уявлень стосовно явищ, процесів, які є предметом наукового пізнання. Припускаємо, що, задіявши потенціал міждисциплінарного підходу, наукове товариство очистить публікації від повторів, позбудеться «школярства», однобокого, спрощеного погляду на складні процеси суспільного життя, упорядкує теоретичні конструкції, що пояснюють закономірності розвитку світу економіки та пропонують заходи щодо забезпечення стійкої економічної і соціальної динаміки. Безперечно, проблема переповнення публікацій спрощеними, тривіальними судженнями, повторами виникла не вчора, і причиною цього є не тільки брак міждисциплінарних підходів. Водночас визнаємо, що саме через недооцінку міждисциплінарної методології не вдається позбутися засмічення наукових видань, містечковості у практиці проведення наукових досліджень. Потребує свого розвитку на міждисциплінарних засадах й економічна освіта.

Наведене вище дає підстави для висновку, що міждисциплінарність є однією з яскраво виражених прикмет сьогодення, за якою майбутнє наукових досліджень і розвитку вищої освіти.

Размещено на Allbest.ru