Концепція неповної соціальної структури словацького соціуму (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.): сучасне уточнення проблем

При цьому словацький народ не зник, він залишався домінуючим етнічним елементом на своїх землях, а його феодальна еліта продовжувала фізично існувати. Але з огляду на бажання зберегти свою соціальну статусність «домислювала» себе частиною правлячої угорської нації. Такий підхід словацької еліти до своєї етнічності варто визначити як етнічний конформізм, але він має своє пояснення. Історично відомо, що угорська політична еліта, незалежно від етнічної приналежності, все населення Угорського королівства відносила до «єдиної угорської політичної нації». Цієї думки дотримуються Е.Нідергаузер та О.Павленко Див.: Нидерхаузер Э. Славянские народы империи Габсбургов в революции 1848 г. -- С.34; Павленко О.В. Символы «свободы» в политических движениях народов Австрийской империи в 1848-1849 гг. - С.2.. Хоча майже за півтора століття до згаданих науковців, такий підхід до трактування змісту соціальної та національної структури земель Угорської корони озвучив Й.Піч. Він писав: «До цього часу сейм вважався представником “Угорської землі” або “Угорського народу”, до назви якого відносилися і всі мешканці Угрії без національної різниці» Пич И.Л. Очерк политической и литературной истории словаков за последние сто лет. -- С.161.. При цьому в королівстві св. Стефана безумовно визнавалося «титульне становище» угорців. Саме остання обставина і ставала спонукальним фактором як для політичної, так і національної аморфності словацької шляхти. Для підтвердження наших припущень доцільно звернутися до колективної праці вчених Словацького інституту історії, в якій вони стверджують, що для словацької шляхти їхня станова належність уявно збігалася з терміном «угорський», при цьому це означало не стільки членство в угорській етнічній групі, скільки факт належності до привілейованого соціального прошарку, усередині якого етнічні відмінності не мали жодного значення История Словакии. -- С.150--152, 187--188..

Додамо, що у той самий час навіть словацька духовна еліта (вона складалася з представників вищого класу і різночинної інтеліґенції) в особі студентства продовжувала часто демонструвати почуття певної земельної солідарності з угорськомовним студентством. Про присутність подібної мотивованої земельної спільності свідчить звернення студентів колларівського кола до керівництва Єнського університету із проханням у подальшому отримувати харчування відокремлено від німців і мешканців Трансильванії: «Ми все ж угорці, -- заявляють словацькі студенти, -- відповідно не маємо бажання на відстані остаточно втратити почуття своєї Батьківщини» Steiger G., Kцhler O. Unbekannte Dokumente der Vцlkerfreundschaft der Universitдt Jena, 1815--1819: Studenten der Donaumonarchie, Jan Kollar, Metternich und die Universitдt am Ausgang von Jenas bьrgerlicher „Klassischer Zeit“. -- Jena, 1970. -- S.18..

Наявна ідентифікаційна «розмитість» словаків давала підставу угорським бюрократам перебільшувати статистичний відсоток угорського населення в реґіоні, а наступним дослідникам писати про перманентну асиміляцію словаків, що стало однією з причин неповної соціальної структури словацького соціуму на землях Угорської корони. В історичній реальності, на початку й майже до середини ХІХ ст., за даними відомого угорського історика, який багато років викладав у коледжі Піттсбурґа, професора С.Боршоді, чисельність етнічних угорців на землях корони стабільно коливалася в межах 40%, а чисельність словацького населення сягала 15--17% від числа мешканців землі The Hungarians: A Divided Nation / Ed. S.Borsody. -- New Haven, 1988. -- Р.15 [Електронний ресурс]: http://www.hungarianhistory.com/lib/bors/bors00.htm. Схожий статистичний матеріал наведено угорським ученим-статистиком першої половини ХІХ ст. Є.Фенешом Див.: Fenyes E. Magyarorszagnak `s a' hozza kapcsolt tartomanyoknak moetani allapotja statisztikai es geographiai tekintetben: I--VI. -- Pest, 1836--1840.. Хоча в цілому, на наше переконання, питання статистичної достовірності чисельності словаків першої половини ХІХ ст. варто все ж віднести до дискусійної теми, яка до кінця не досліджена. Тому цілком справедливо, що окремі вчені вказували на наявність статистичної необ'єктивності (наприклад О.Павленко Див.: Павленко О.В. Символы «свободы»... -- С.4--5. говорить, що офіційна австрійська статистика першої половини ХІХ ст. також відрізняється від статистики угорської Див.: Uebersicht des Bevцlkerungsstandes des Kronlandes Ungarn im Jahre 1850: Nach der amtlichen Volkszдhlung. -- Ofen, 1851.), а інші дослідники (наприклад Е.Водовозова) здійснювали узагальнюючий умовивід, за яким чисельність словаків стабільно зменшувалася на тлі постійного збільшення відсотка угорського населення Див.: Водовозова Е.Н. Жизнь европейских народов: Жители Средней Европы. -- Т.3. -- Санкт-Петербург, 1883. -- С.550; Венгерцы: Чтение для народа / Сост. Ф.Ф.Пуцыкович. -- Санкт- Петербург, 1987. - С.14-15.. Тому, на нашу думку, говорити про гальмування національної словацької інтеґрації суто через процес мадяризації та спиратися при цьому переважно на «незрілий» статистичний фактаж першої половини ХІХ ст. буде дещо необ'єктивно. У зазначених хронологічних рамках етнічна статистика, як правило, практично не велася, що було досить логічним внутрішньополітичним задумом від бюрократів мультиетнічної Дунайської монархії. У документах імперських державних установ національна ознака, як правило, обмежувалася констатацією віросповідання. Наприклад Б.Аусвайс, досліджуючи фонди поліцейського управління Братислави (вони сьогодні зберігаються в Угорському державному архіві -- Є.Б.), наводить документ, який містить список «осіб, котрі скомпрометували себе у революційні роки». У документі чиновник поліцейського відомства наводить лише три ознаки особи: вік, конфесію, сімейний стан Див.: Павленко О.В. Символы «свободы»... -- С.4.. Таким чином, національність, як належність людини до певної етнічної спільноти, чиновником не визначалася. На практиці національно-етнічну статистику в імперії Габсбурґів започатковано лише після середини ХІХ ст., коли в результаті розростання національних рухів у документах Австрії з'явилася графа «Місце народження та рідна мова».

Отже, з високою долею достовірності, можна стверджувати, спираючись лише на наявні статистичні дані першої половини ХІХ ст., що вкрай важко об'єктивно висвітлити статистичну картину асиміляції словацького народу в цілому і словацької шляхти зокрема, насамперед із причини обмежених об'єктивних статистичних даних та відсутності сталої методики обліку національно-етнічного складу багатонаціональних імперських держав. До речі, на сьогодні в історичній науці не існує однозначної методики визначення критеріїв національності періоду структурних змін. Ця проблема потребує подальшого уточнення понятійного апарату, його базової основи: національність за мовним принципом або за ознакою громадянства. Перспектива визначення базового принципу національності в подальшому дозволить доповнити статистичну картину мадяризації слов'янського населення на словацьких землях та підтвердити або заперечити тезу окремих дослідників (І.Первольф, В.Матула, І.Міллер, В.Фрейдзон, С.Венк) Див.: Первольф И. Мадьяры и восточный вопрос // Вестник Европы. -- 1877. -- №10. -- С.782; Матула В. Людовит Штур и формирование словацкой национальной идеологии // Развитие капитализма и национальные движения в славянских странах. -- Москва, 1970. -- С.96--106; Миллер И.С. Формирование наций: комплексное изучение и сопоставительный анализ // Формирование наций в Центральной и Юго-Восточной Европе. Исторический и историко-куль-турный аспекты. -- Москва, 1981. -- С.6--15; Фрейдзон В.И. Некоторые аспекты перехода от фео-дальной народности к нации в Юго-Восточной и Центральной Европе // У истоков формирования наций в Центральной и Юго-Восточной Европе: Общественно-культурное развитие и генезис национального самосознания / Под. ред. А.С.Мыльникова. -- Москва, 1984. -- С.7--17; Юхнева Н.В. О роли многонациональных городов Центральной и Восточной Европы в интернациональных этнических процессах (ХУІІІ--XIX вв.) // Там же. -- С.17--28; Миллер А. Об истории концепции «Центральная Европа» // Центральная Европа как исторический регион. -- Москва, 1996. -- С.4--25; Венк С. Династическая империя или многонациональное государство: размышление о наследии империи Габсбургов в национальном вопросе // Австро-Венгрия: опыт многонационального госу-дарства / Отв. ред. Т.М.Исламов, А.И.Миллер. -- Москва, 1995. -- С.5-- 19; Ханок П. Национальная компенсация за отсталость // Там же. -- С.48--62. про «високу градусність» конкурентної історії національно-визвольного руху народів, що населяли коронні землі імперії.

У цілому, підбиваючи підсумок, варто констатувати, що соціальна структура словацького соціуму, зважаючи на історико-політичну специфіку словацьких земель на початку ХІХ ст., являла собою структуру, яка хоча і розвивалася, але водночас її змістові морально-ментальні критерії були позбавлені етнічної елітарності. До головної причини такого стану варто віднести розширення міжетнічної конкуренції між словацьким і угорським соціумом, та відповідно високий ступінь національної активності з боку угорських етнократів. При цьому варто визнати, що у соціальній структурі словацького соціуму почали відбуватися певні зміни. Селянство, дрібна міська буржуазія, шляхта, різночинна інтеліґенція -- всі ці поки що неформально існуючі стани в силу політичних та економічних обставин були втягнуті у процес внутрішньої диференціації. У цьому зв'язку варто констатувати, що соціальна структура словацького панівного класу була більш складною й диференційованою, ніж в інших країнах Центральної і Західної Європи.

З огляду на сказане, доцільно говорити не про остаточну завершеність процесу денаціоналізації словацької правлячої еліти, а про високий ступінь її національної аморфності, конформізм, яким пояснюються бажання шляхти зберегти свій статус феодала, оскільки носієм політичних прав було тільки дворянство, що ототожнювало себе з угорською нацією. Такий стан речей був до певної міри даниною практики традиційної станово-елітарної політичної солідарності дворянства. Хоча необхідно зазначити, що політика денаціоналізації вищих словацьких верств призвела, на нашу думку, скоріше не до утворення суспільства з «неповною соціальною структурою», а до «стратифікаційної неврівноваженості» соціальної структури словацького соціуму. Це словосполучення, яке використала в одній зі своїх праць Н.Коровіцина59, на нашу думку, більш точно віддзеркалює реальний зміст структури словацького народу. Відповідно, внаслідок історико-політичного словацького минулого, складна диференційована структура панівного класу стала умовою його «стратифікаційної неврівноваженості» та каталізатором аномально низької соціально-політичної активності, що з часом визначило індиферентне ставлення панівної еліти до словацького національного пробудження.

Незважаючи на те, що початковий період капіталістичного розвитку сприяв швидше деґрадації старих соціально-економічних форм, ніж їх соціальному процвітанню, все ж позитивом для Словаччини періоду модернізації стало делеґування на вищий щабель соціально-політичної організації національної інтеліґенції. Пізніше остання посіла місце локомотива словацького пробудження, але з огляду на її малу чисельність вона, на жаль, не отримала гідної підтримки з боку соціально активної частини словацького населення. Для Словаччини в цілому це був період апатичного становлення соціальної структури буржуазного суспільства у процесі формування нації.

Размещено на Allbest.ru