Народногосподарське значення. Історія вирощування озимої пшениці

У посушливі роки оранку не застосовують через вивертання великих брил ґрунту. Замість оранки проводять поверхневий обробіток. Застосовують його, як правило, після гороху, люпину, кукурудзи, особливо на полях, чистих від багаторічних бур'янів. Після гороху, люпину він полягає у дво-триразовому дискуванні на глибину 8--10 см з наступним коткуванням ґрунту кільчасто-шпоровими котками; після кукурудзи проводять дискування лущильниками БДТ-5, БДТ-7 на 10-- 12 см з наступною культивацією на глибину 6 -- 8 см в агрегаті з кільчасто-шпоровими котками.

У південних степових районах, де має місце вітрова ерозія, застосовують також безплужний обробіток ґрунту. Поле після збирання гороху, парозаймаючих культур, стерньових попередників, кукурудзи обробляють голчастими боронами (БИГ-ЗА) в агрегаті з культи-ватором-плоскорізом ОПТ-3-5, а при потребі -- з котком ЗККШ-6 на глибину 8-12 см. При сівбі пшениці після кукурудзи або багаторічних трав використовують комбіновані агрегати ОПТ-3-5 + БИГ-ЗА + + ЗККШ-6 або АКП-2,5, БДТ-7 + БИГ-3, якими обробляють ґрунт на глибину 8 -- 16 см.

Передпосівний обробіток ґрунту спрямований на створення сприятливого структурно-агрегатного складу посівного шару з ущільненим ложе для розміщення насіння та шару дрібногрудочкуватого ґрунту над ним. Найкраще використовувати для цього культиватори (КПС-4, УСМК-5,4, КПШ-Д та ін.), обладнані стрілчастими лапами. Культивацію проводять одночасно з боронуванням зубовими боронами (БЗТС-1,0, БЗСС-1,0), а при недостатній вологості ґрунту -- з коткуванням котками ЗККШ-6. Для кращого вирівнювання поверхні ґрунту і проведення якісної сівби культивації проводять під кутом до оранки на глибину загортання насіння 4-6 см. На більш важких ґрунтах замість культиваторів використовують комбіновані ґрунтообробні машини РВК-6, ВИП-5,6 та ін., на легких -- обмежуються боронуванням. Сидеральні пари перед сівбою дискують на глибину о - 7 см.

Застосування добрив. Добрива є одним з найефективніших швидкодіючих факторів підвищення врожайності пшениці і поліпшення якості зерна. Великий позитивний вплив добрива на продуктивність пшениці пояснюється тим, що у ґрунті поживні речовини містяться у важкорозчинній формі, а фізіологічна активність кореневої системи її недостатньо висока. Тому застосування добрив під пшеницю забезпечує досить високі прирости врожаю на всіх ґрунтових відмінах. Особливо добре реагують на внесення добрив короткостеблові сорти пшениці, у яких прирости урожаю за рахунок добрив можуть сягати 10--16 ц/га і більше.

На сприятливому удобреному фоні у пшениці формуються добре розвинена коренева система, оптимальна листкова поверхня, яка досягає у фазі кущення 6-9 тис. м2/га, трубкування -- 20 тис., колосіння 40 - 45 тис., молочної стиглості 10 тис. м'2/га; підвищується морозо- та зимостійкість, знижується транспірація. За рахунок добрив у зерні збільшується вміст білка на 1-3 %, сирої клейковини на З - 6 % і більше, підвищуються маса 1000 зерен, скловидність.

Під пшеницю вносять, як правило, мінеральні добрива, а органічні -- під попередник. Гній або компости рекомендується вносити безпосередньо під пшеницю лише на бідних ґрунтах, вміст гумусу в яких не перевищує 2,2 %, та після стерньових попередників. Середня норма гною на чорноземних ґрунтах становить 20 - 25 т/га, дер-ново-підзолистих, сірих опідзолених ЗО - 35 т/га.

Застосовують гній, як правило, при вирощуванні озимої пшениці по зайнятому або чистому пару. Вносять гній розкидачами РОУ-5, ПРТ-10, ПРТ-16 або роторним розкидачем «Буран»; відразу після внесення приорюють. Затримання з приорюванням гною навіть на 6 год може зменшити його ефективність на

10 %. Після стерньових попередників рекомендується висівати як проміжні так звані фіто-санітарні культури -- ріпак, гірчицю білу на зелене добриво. Кореневі виділення цих рослин і зароблена у ґрунт зелена маса при її розкладанні пригнічують розвиток збудників хвороб і одночасно збагачують ґрунт на органічну речовину. Ці культури при формуванні зеленої маси 80 - 150 ц/га придисковують або приорюють. Перед сівбою проводять культивацію з боронуванням або дискування на глибину загортання насіння.

Мінеральні добрива найраціональніше вносити на заплановану урожайність. При їх застосуванні особливу увагу звертають на забезпечення пшениці азотними добривами, які треба вносити так, щоб рослини були забезпечені азотом постійно і в достатній кількості протягом вегетації. При нестачі азоту рослини погано кущаться, утворюють щуплий колос з низькою масою 1000 зерен. Надмірне азотне живлення також шкідливе: викликає сильний ріст рослин восени, і вони втрачають морозо- і зимостійкість; рослини у посівах загущуються, взаємозатінюються від надмірного кущення і знижують продуктивність фотосинтезу, більше уражуються хворобами, урожайність їх знижується, як і при нестачі азоту.

При внесенні мінеральних добрив на заплановану врожайність рослини найбільш раціонально забезпечуються основними елементами живлення.

На малородючих дерново-підзолистих ґрунтах Полісся застосовують найвищі порівняно з іншими зонами норми мінеральних добрив -- 90-120 кг/га азоту, фосфору і калію з перевагою азоту і калію. Із фосфорних добрив на кислих ґрунтах використовують фосфоритне борошно. На чорноземах Лісостепу вносять по 60 - 90 кг/га мінеральних добрив з перевагою фосфору та азоту, а на солонцюватих ґрунтах обмежуються внесенням азотних і фосфорних добрив, виключаючи калійні.

Норми мінеральних добрив та співвідношення у них азоту, фосфору і калію залежать також від попередників озимої пшениці. При її розміщенні в сівозміні після зернових бобових культур та багаторічних бобових трав застосовують повні мінеральні добрива з підвищеними нормами фосфорних і калійних та зменшеними -- азотних; після кукурудзи -- з підвищенням норм азоту, наприклад, після картоплі або цукрових буряків -- калію.

При застосуванні добрив потрібно враховувати біологічні особливості районованих сортів пшениці. Вищі норми мінеральних добрив, особливо азотних, застосовують при вирощуванні низькорослих сортів, стійких проти вилягання, і менші -- при використанні під високорослі сорти, схильні до вилягання.

Ефективність мінеральних добрив залежить від строків сівби пшениці. При ранній сівбі, особливо в умовах достатнього зволоження і теплої осінньої погоди, озиму пшеницю удобрюють лише фосфорно-калійними добривами, завдяки яким рослини не переростають, краще загартовуються, стають більш зимостійкими. Під пшеницю пізніх строків сівби вносять повне мінеральне добриво, яке поліпшує кущення рослин і сприяє швидшому наростанню вегетативної маси із сформованим вузлом кущення, витривалої до перезимівлі.

На ґрунтах з підвищеною кислотністю (рН 5,5 і менше) використовують фізіологічне лужні мінеральні добрива (натрієву або кальцієву селітру, томасшлак, фосфоритне борошно та ін.), на солонцюватих -- фізіологічне кислі (сульфат амонію, суперфосфат тощо).

Проте в господарствах не завжди вистачає добрив для того, щоб забезпечити ними рослини при формуванні максимальної продукції. Тому слід керуватися рекомендаціями про застосування норм мінеральних добрив, які експериментальне встановлені дослідними установами для одержання достатньо високих урожаїв озимої пшениці, виходячи з конкретних умов вирощування.

Середніми нормами добрив при інтенсивній технології вважаються для озимої пшениці 90-120 кг/га азоту, фосфору і калію (NPK). Вони можуть бути більшими або меншими, залежно від родючості ґрунту і ґрунтової відміни, характеру попередника, зони вирощування пшениці, сорту та багатьох інших причин.

Розраховані або рекомендовані середні норми фосфорно-калій-них добрив вносять розкидачами НРУ-0,5, ІРМГ-4, РУМ-5, РУМ-8 або КСА-3 під основний обробіток ґрунту. При застосуванні рекомендованих середніх норм добрив потрібно враховувати ґрунтову відміну: при вирощуванні пшениці у південних районах на солонцюватих ґрунтах норми калійних добрив різко зменшують, а на легких підзолистих, дерново-підзолистих ґрунтах Полісся -- збільшують; норми фосфорних добрив збільшують на звичайних і карбонатних чорноземах півдня.

Азотні добрива при інтенсивній технології вносять у період вегетації пшениці. Застосовують їх з використанням показників проведених діагностик живлення -- ґрунтової, листкової і тканинної, а також на підставі візуальних спостережень за ростом і розвитком рослин.

Ґрунтова діагностика. Полягає у визначенні в ґрунті доступних для рослин мінерального азоту (нітратної і аміачної форм), рухомих форм фосфору і легкорозчинного калію. Для цього відбирають буром у 5 - 10 місцях пшеничного поля по діагоналі проби ґрунту, а з них -- один змішаний зразок, який в агрохімлабораторії аналізують на вміст основних поживних речовин, а здебільшого азоту.

Листкова діагностика. Здійснюється для проведення другого підживлення пшениці -- на IV етапі органогенезу. У фазі кущення або на початку трубкування у суху погоду відбирають для аналізу зразки 20 - ЗО рослин по діагоналі поля. Середній зразок має становити 100 г.

Тканинна діагностика. Для господарств, які вирощують зерно цінних і сильних пшениць, у 20-30 місцях пшеничного масиву по діагоналі зрізують 100-120 рослин і з них відбирають середній зразок -- 20 продуктивних стебел для аналізу в польовій експреслабораторії ОАП-1.

При кількості балів менше 3,5 позакореневе підживлення неефективне і його не проводять. При оцінці 3,5 -- 4,5 проводять 2 підживлення, вносячи N30 у період колосіння -- цвітіння та N30 -- при наливанні зерна; при оцінці 4,5 - 5,5 слід провести одне підживлення з внесенням nso у фазі колосіння -- цвітіння.

Найбільш рівномірно рослини забезпечуються азотом при внесенні 30% розрахованої або середньої норми (30 -- 60 кг/га азоту) наприкінці II -- на початку III етапу органогенезу, 50 % норми (60 - 90 кг/га азоту) -- на IV етапі та 20 % норми (близько 30 кг/га азоту) -- на VIII - IX етапах органогенезу. На бідних ґрунтах та після стерньових попередників рекомендується вносити азот в амонійній формі, який менше вимивається (до 30 кг/га), також під основний обробіток ґрунту. Внесення підвищених норм азотних добрив в один прийом до сівби пшениці (особливо на родючих ґрунтах) може викликати надмірний ріст вегетативних органів і різке зниження морозозимостійкості.

Підживлюють пшеницю сипкими азотними добривами за допомогою розкидачів або їх водними розчинами за допомогою обприскувачів (ОВТ-ІА, ОППІ-15 та ін.) з постійних технологічних колій.

Мінеральні добрива застосовують також при сівбі пшениці у рядки. На чорноземних ґрунтах обмежуються внесенням у рядки лише фосфорних добрив у дозі 10-15 кг/га азоту, на бідних підзолистих ґрунтах вносять повне мінеральне добриво по 10 --12 кг/га азоту, фосфору і калію у вигляді складних гранульованих добрив -- нітрофоски, амофоски, нітроамофоски.

Урожайність озимої пшениці підвищується від застосування мікроелементів -- марганцю, молібдену, бору та ін.

Для внесення мікроелементів під час основної підготовки ґрунту використовують такі поширені мікродобрива, як марганізований, молібденізований та борний гранульовані суперфосфати із внесенням кожного в середньому по 2 - 3 ц/га Ці добрива рекомендовані також для внесення в рядки в дозі відповідно 0,5-1 ц/га, 0,5 та 0,75 - 1 ц/га.

Для передпосівної обробки насіння використовують сульфат марганцю, яким його обпудрюють з витратою 50-100 г препарату на 1 ц та 400 г тальку; молібдат амонію з розрахунку 50 г препарату у 2 л води на 1 ц насіння або борну кислоту -- на 1 ц насіння по 1 г солі в 2 л води.

Підготовка насіння, сівба. Важливою умовою підвищення врожайності пшениці є використання для сівби високоякісного насіння кращих районованих сортів, пристосованих до місцевих умов вирощування. Призначене для сівби насіння має бути високожиттєздатним за схожістю, енергією проростання, силою росту, вирівнюваністю, типовою для сорту ваговитістю тощо. Важливим показником посівної якості насіння є також його висока чистота від насіння бур'янів, особливо карантинних, та інших домішок. Сівба таким насінням забезпечує високу і дружну схожість, інтенсивніше формування кореневої системи, вузла кущення і вегетативних пагонів з підвищеною стійкістю проти несприятливих умов зимівлі.

За Державним стандартом України, для сівби пшениці необхідно використовувати насіння, яке за категорією відповідає 1 -- 3 репродукціям зі схожістю для м'якої пшениці не менше 92 %, твердої -- 87 %, чистотою від насіння бур'янів та інших домішок для обох видів пшениці не менше 98 %, сортовою чистотою не менше 98 %, вологістю не більше 15 - 15,5 %.

Перед сівбою насіння сортують за крупністю і вирівняністю: очищають від насіння бур'янів та інших культурних рослин і пожнивних домішок; протруюють від збудників хвороб та ґрунтових шкідників; обробляють мікроелементами, бактеріальними препаратами тощо.

Свіжозібране насіння у північно-західних районах України, особливо в сиру прохолодну погоду, слід перед сівбою прогріти на сонці протягом 5 -- 6 днів або в теплих приміщеннях з температурою 20 - ЗО °С та добре налагодженою вентиляцією протягом 8--10 днів, що прискорює післязбиральне достигання насіння і підвищує його енергію проростання.

Для сортуванні і очищення насіння використовують зерноочисні машини ЗВС-20А, МВО-20, ОВС-25, МС-4,5 та ін.; трієрні блоки БТ-20 та ін., зерноочисні агрегати ЗАВ-25, ЗАВ-40, ЗАВ-50; зерносушильні комплекси КЗС-25Б, КЗС-25 чи КЗС-50.

Протруюють насіння, доведене до стандартної вологості (14-15,5 %), за 2 - 3 тижні або за 2 -- 4 дні до сівби з використанням машин і комплексів ПС-30, ПС-10А, КПС-10, КПС-40.

Проти збудників найбільш поширених хвороб (кореневих гнилей, твердої сажки, борознистої роси, бурої листкової іржі застосовують такі хімічні препарати, як 15 %-й байтан-універсал (2 кг/т), 75 %-й вітавакс (2,5 - 3 кг/ ), 50 %-й фундазол (2 - 3 кг/т), 80 %-й ТМТД (1,5-2 к.7т), гранозан (1,5 кг/І; та ін. Для одночасного захисту рослин від хвороб і ґрунтових шкідників насітшя обробляють комплексним препаратом -- гамагексаном (2 кг/т). Для поліпшення якості протруєння препарати краще застосовувати у вигляді суспензій, зволожуючи їх водою з розрахунку 10 л на 1 т насіння.

Максимальний контакт насіння з пестицидами досягається при додаванні суспензій КаКМЦ (натрієва сіль карбоксилметилцелюло-за) з розрахунку ОД -- 0,2 кг/т або ПВС (полівініловий спирт) 0,5 кг/т. Цей спосіб підготовки насіння дістав назву інкрустації.

Встановлено, що максимальної продуктивності пшениці досягають при кількості рослин на час збирання 300 -- 400 шт./м2 з наявністю 500 - 600 продуктивних стебел з добре сформованим колоссям.

Одним з головних технологічних прийомів формування оптимальної густоти рослин пшениці на посівній площі є вибір ґрунтових умов, біологічних особливостей сорту, строків і способів сівби та інших факторів урожайності. Наприклад, у західних та північних регіонах України, більше забезпечених вологою, густота посіву і залежна від неї норма висіву на ґрунтах середньої родючості вищі, ніж у посушливих південних і східних умовах, де для густих посівів не вистачає вологи і вони допускаються лише при зрошенні. Проте і в районах достатнього зволоження при вирощуванні пшениці на високородючих ґрунтах або при застосуванні високих норм добрив не слід загущувати посіви, особливо висококущистих сортів, бо це може викликати їх вилягання і зниження урожайності. Подібна взаємозалежність норм висіву і родючості ґрунту спостерігається також у посушливих районах, коли при сівбі пшениці на високородючих ґрунтах вищої врожайності досягають за рахунок деякого загущення посіву із застосуванням підвищених норм висіву.

Науково-дослідними установами України розроблені середні норми висіву пшениці для кожної ґрунтово-кліматичної зони України, які за сприятливих умов забезпечують рекомендовану для них густоту появу.

Відповідно до ре комендацій, оптимальні норми висіву для середньорослих сортів, вирощуваних: на ґрунтах середньої родючості становлять (млн шт. схожих зерен на 1 га): у районах степової зони 4 4,5, лісостепової 4,5 - 5, поліської 5 -- 5,5. Залежно від конкретних умов вирощування норми висіву уточнюють.

Строк сівби. Найкраще перезимовує озима пшениця з добре сформованим вузлом кущення, 3-4 пагонами та добре розвиненою кореневою системою. Залежно від сорту така кількість пагонів утворюється за 50 - 60 днів (від сівби до припинення активної вегетації, коли середньодобова температура встановлюється на рівні 5 °С), протягом яких набирається сума температур 560 - 580 °С. Цього досягають при сівбі її в оптимальні (календарні) строки, встановлені для кожної ґрунтово-кліматичної зони: на Поліссі 1-15 вересня, в Лісостепу і західних районах 5-20 вересня, в передгірних 5 -- 25 вересня, гірських 1 -- 10 вересня, у Степу 5-25 вересня, АР Крим 15 вересня - 5 жовтня. У ці строки, як правило, середньодобова температура становить 15- 17 °С. На родючих ґрунтах після кращих попередників з достатнім внесенням добрив та при достатніх запасах вологи в посівному шарі пшеницю сіють у другу половину оптимальних строків. При більш ранній сівбі вона може перерости, особливо сорти твердої пшениці, високорослі сорти м'якої, і знизити морозо- та зимостійкість. Крім того, ранні посіви більше пошкоджуються злаковими мухами (шведською, гессенською та ін.).

Догляд за посівами. У період вегетації посіви озимої пшениці пошкоджуються шкідниками -- мишоподібними гризунами, клопа-ми-черепашками, хлібною жужелицею, злаковими мухами, попелицею та ін.; уражуються хворобами -- сажкою, борошнистою росою, бурою листковою іржею, кореневими гнилями; засмічуються багато-та однорічними бур'янами. Тому надійний догляд за посівами є важливим резервом підвищення їх продуктивності.

Догляд за посівами озимої пшениці починають восени. При виявленні на посівах 8 -- 10 колоній мишей на 1 га їх знищують внесенням у нори по 150 - 200 г (склянку) аміачної води або розкиданням біля колоній принад з фосфідом цинку, витрачаючи його 150 - 400 г/га, чи зернового бактероденциду 1-2 кг/га; з появою жужелиці, підгризаючих совок посіви обприскують 40 %-м базудином 2 --2,5 кг/га або його аналогами; при з'явленні попелиць, злакових мух проводять обприскування 40 %-м фосфамідом (БІ-58) 0,8 кг/га, 40 %-м метафосом 0,4-0,6 кг/га. Посів, уражений борошнистою росою, обприскують 50 %-м фундазолом 0,5-0,6 кг/га або байлетоном 0,6 - 0,8 кг/га (200 - 300 л/га). Взимку і напровесні постійно спостерігають за ходом перезимівлі пшениці і при необхідності організують захист її від вимерзання, випрівання тощо.

Навесні посіви пшениці оглядають, визначають стан їх після зимівлі, ступінь зрідженості та приймають рішення щодо доцільності їх залишення для подальшої вегетації. Якщо весна рання, у ґрунті достатньо продуктивної вологи (до 200 мм у шарі 1 м), погода прохолодна (10- 12 °С), то при наявності на 1 м2 не менше 150 добре розкушених рослин на Поліссі, 180 в Лісостепу та 200 в Степу, або не менше 250 рослин, які почали нормально кущитись, пшеницю на II - III етапах органогенезу підживлюють невисокими нормами азотних добрив і продовжують догляд за посівами до початку збирання врожаю. Слабкорозвинену пшеницю при густоті близько 200 рослин на 1 м2 у Лісостепу і на Поліссі підсівають, а в Степу пересівають високоврожайними ярими культурами. При пізньому відновленні вегетації нормально розвинені посіви підживлюють підвищеними нормами азоту і організують старанний догляд. Пшеницю, яка з осені не розкущилася або розкущилася, але вийшла із зими із загиблою вегетативною масою, а також посіви, які навесні виявилися наполовину зрідженими, пересівають незалежно від зволоження фунту. Підсівають пшеницю, як правило, ярим ячменем, використовуючи для нього дискові сівалки, впоперек до напрямку сівби пшениці з нормою висіву 60 - 80 кг/га; пересівають в умовах сухої весни кукурудзою, при достатньому зволоженні ґрунту -- ярим ячменем.

Система догляду за озимою пшеницею, крім азотних підживлень, включає захист рослин від вилягання, бур'янів, хвороб та шкідників.

Для продовження вегетації і фотосинтезу озимої пшениці, збереження верхніх 1-2 листків, які в цей період мають вирішальне значення у формуванні та наливанні зерна, від ураження борошнистою росою, бурою листковою іржею та іншими хворобами пшеницю обробляють тілтом (0,5 кг/га), тозонітом (0,5 кг/га) або іншими рекомендованими препаратами. Проти шкідників застосовують метафос (0,5 -- 0,8 кг/га), метатіон та інші препарати.

Збирання. Збирають озиму пшеницю у фазі воскової стиглості зерна, застосовуючи однофазний (пряме комбайнування) і двофазний (роздільний) способи збирання. Двофазним способом збирають забур'янені посіви, густу високорослу пшеницю, сорти, схильні до обсипання. Починають збирати при досягненні зерном вологості 30-32 %. Скошують пшеницю жатками ЖВП-6А, ЖВН-6А у валки товщиною 12 - 18 см, шириною до 1,8 м при висоті зрізу середньо- і низькорослих сортів 15-20 см, високорослих та густих 25 - ЗО см. За такої висоти стерні валки швидше просушуються. При двофазному збиранні полеглої забур'яненої пшениці використовують бобові жатки (ЖБА-3,5), бо під час роботи різальних агрегатів зернових жаток втрачається багато зерна. Через 2-4 дні підсохлі валки підбирають комбайнами СК-5М «Нива», Дон 1200, Дон 1500 з приставками ПУН-5, ПУН-6 і обладнані підбирачами ППТ-2, ППТ-ЗА.

Роздільне збирання на півдні проводять протягом 2 -- 4 днів, у Лісостепу й на Поліссі -- 2-4 днів, після чого переходять на пряме комбайнування, яке починають при вологості зерна 18 -- 20 %. Для прямого комбайнування залишають чисті, стійкі проти обсипання, неполеглі та зріджені низькорослі посіви пшениці, які досягли повної стиглості. Застосовують його також у дощові жнива.

Комбайни Ігри збиранні старанно регулюють з тим, щоб звести до мінімуму втрати зерна (не більше 1 %), травмованість (насінного зерна не більше 1 %, продовольчого до 2 %).

Швидкість агрегату ари прямому комбайнуванні становить 6 - 7 км/год, на обмолоті валків 4,5-5 км/год.

Вирощування озимої пшениці в умовах зрошення. Озима пшениця, яка має велике поширення в посушливих степових районах України, часто терпить від нестачі вологи в ґрунті, особливо в період інтенсивного росту й розвитку рослин, який охоплює IV -- VIII етапи органогенезу. Як уже зазначалося, озима пшениця вибаглива до вологи. Маючи коефіцієнт водоспоживання близько 100, вона витрачає на формування високого врожаю зерна (50 - 60 ц/га) до 5 -- 6 тис. м3 води, у тому числі від початку вегетації навесні -- до 4 тис. м3/га. Таку кількість води засвоюють рослини при вологості середньосуглинкових темно-каштанових ґрунтів, чорноземів південних у період вегетації не менше 70-75 % НВ.

Середньорічна кількість опадів на півдні України становить 350 - 400 мм, що недостатньо для формування високопродуктивного посіву пшениці. Тому в умовах південного Степу важливим заходом підвищення її врожайності є зрошення. За даними Українського інституту зрошуваного землеробства, Миколаївської, Кримської та інших державних сільськогосподарських дослідних станцій півдня України, середня врожайність зерна озимої пшениці сорту Безоста 1 досягає при зрошенні 53,5 ц/га, максимальна -- 78,8 ц/га, без зрошення -- 24,7 ц/га.

Вирощують озиму пшеницю із застосуванням зрошення у Херсонській, Миколаївській, Одеській областях та в АР Крим.

Технологія вирощування. Для зрошення найбільш придатні короткостеблові сорти озимої пшениці, стійкі проти вилягання і водночас високопродуктивні. До них належать сорти м'якої пітениці Безоста 1, Вимагає одеський Одеська напівкарликова, Обрій Находка 4, Скіф'янка, Херсонська остиста та ін.; твердої пшениці -- Корал одеський, Парус та ін.

Кращими попередниками для пшениці при зрошенні є люцерна, зернові бобові культури, кукурудза на зелений корм, силос і зерно. Не рекомендується висівати озиму пшеницю повторно після озимої пшениці, бо це може стати причиною масового ураження рослин іржею, кореневими гнилями та іншими хворобами.

Основний обробіток ґрунту проводять з урахуванням попередника та видового складу бур'янів. Він включає лущення та оранку плугами з передплужниками, яку слід проводити з одночасним коткуванням за 3 - 4 тижні до сівби пшениці на глибину: після гороху та інших стерньових попередників 20 - 22 см, люцерни 28 - ЗО см, кукурудзи 25 - 27 см.

Мінімізований біологічний агрокомплекс вирощування пшениці. На кафедрі рослинництва і кормовиробництва Уманської сільськогосподарської академії опрацьовано перспективний мінімізований екологічно доцільний агрокомплекс одержання в Лісостепу України 70 - 80 ц/га високоякісного зерна озимої пшениці на основі органобюлогічних джерел живлення рослин, зокрема шляхом заорювання стерньокореневих решток буркуну білого дворічного (100 - 110 ц/га сухої речовини), 240 - 260 кг/га азоту. 60 - 80 -- фосфору, 140-160 кг/га калію. Буркун білий дворічній використовують у затятому парі як альтернативу багаторічним травам з їх .ч дорогим насінням і значно нижчою продуктивністю за один укіс.

Після збирання буркуну на сінаж високу стерню (ЗО - 40 см) подрібнюють важкою дисковою бороною і заорюють у червні. Поле обробляють у міру з'явлення бур'янів, пшеницю сіють у звичайні строки (перша декада вересня), добрива не вносять ні восени, ні навесні. У посіві відсутні кореневі гнилі, рослини майже не уражуються листковою іржею та іншими хворобами.

За цієї технології немає потреби в технологічній колії. Технологія має мінімальну енерго- і металоємність. На весь комплекс робіт витрачається в 1,7 - 2,2 раза менше пального, яке потрібне для осіннього внесення добрив і весняних підживлень, внесення органічних добрив. Енергетичний коефіцієнт вирощування пшениці високий -- 7-8.

Сидеральний варіант цієї технології в умовах центрального і південного Лісостепу дає змогу довести урожайність озимої пшениці до 80-100 ц/га сильного зерна. Післядія заорюваної маси буркуну (400 - 440 ц/га) триває 4-5 років. Використання хрестоцвітих (редька олійна, гірчиця біла) з цією метою дає значно нижчі результати.

Зазначена технологія особливо підходить для фермерських господарств, що займаються відгодівлею молодняку великої рогатої худоби або мають дійне стадо. Зрозуміло, що вона може бути використана також у великих кооперативних господарствах.

Біоенергетична ефективність вирощування озимої пшениці. Останнім часом на посівах пшениці, крім ретардантів і препаратів для боротьби з хворобами і шкідниками, часто застосовують гербіциди. Слід зазначити, що у США під пшеницю їх мало застосовують. Крім того, в результаті добору стійких сортів різко зменшилося застосування інших пестицидів та ретардантів. В Україні досить часто хімічну обробку посівів пшениці проводять лише тому, що їх внесення передбачене технологічною картою. Ці заходи слід/ здійснювати відповідно до прогнозу, коли біологічні, агротехнічні, агробіологічні та інші заходи виявляються неефективними.

4. ОСНОВНІ ХВОРОБИ І ШКІДНИКИ ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ. ЗАХОДИ БОРОТЬБИ З НИМИ

Висіяне насінин, проростки та підземні органи молодих рослин пошкоджуються жуками хлібної жужелиці, дротяниками, а в Стену і Лісостепу, крім того,-- несправжніми дротяниками.

В осінньо-зимовий період у фазах сходів і кущіння н степовій зоні посівам озимих після стерньових попередників великої шкоди завдають личинки хлібної жужелиці.

В ряді районів Стену в окремі роки загрозу становлять пшенична (чорна злакова) муха, підгризаючі совки, гессенська та мінуючі мухи, цикадки, злакові попелиці. В Лісостепу періодично завдають шкоди підгризаючі совки, гесенська муха, сисні шкідники та мінери.

Весною, в період відновлення вегетації -- виколошування рослин, їх продовжують пошкоджувати личинки хлібної жужелиці. Крім неї, у Степу значну загрозу посівам, особливо слаборозкущеним, становлять личинки весняного покоління пшеничної мухи і шкідлива черепашка, а в окремі роки -- злакова опоміза та гесенська муха. В Лісостепу та на Поліссі найбільшої шкоди в цей час завдають озима муха та опоміза, а в західному Лісостепу інколи і зеленоочка.

У фазі виколошування -- цвітіння посіви жита пошкоджує пустоцвітий трите. У південних районах Степу на цей період припадає максимальна шкідливість злакової листовійки. В період формування наливу і достигання зерна у Степу найбільш небезпечним шкідником пшениці є шкідлива черепашка, одночасно з якою на посівах трапляються пшеничний тріте, хлібні пильщики, злакові попелиці, хлібні жуки та жуки хлібної жужелиці. Усі названі види, крім пшеничного трипса, пошкоджують також жито і ячмінь. У Лісостепу та на Поліссі поряд з хлібними жуками і злаковими попелицями велику загрозу якості зерна пшениці можуть становити гостроголові та інші клопи-щитники.

У боротьбі з комплексом шкідників дуже велике значення має дотримання чергування культур у сівозміні. У районах посиленого розмноження хлібної жужелиці та деяких інших небезпечних шкідників задовільні фіто-санітарні умови вирощування озимих створюються лише при насиченні сівозмін колосовими культурами не більше 40--50 % і частці стерньових у структурі попередників озимих до 20--30 %. В разі більшого насичення сівозмін колосовими та стерньовими попередниками озимих чисельність жужелиці різко зростає, що змушує вдаватися до масових багаторазових хімічних обробок. Кращими попередниками озимих є чистий і зайнятий пари, баштанні культури, горох, багаторічні бобові трави, кукурудза па силос і зелений корм, рання картопля.

У допосівпий період при розміщенні озимої пшениці після стерньового попередника грунт до сівби треба утримувати під чистим паром не менш як 1,5--2 місяці. У зв'язку з цим врожай попередньої культури необхідно збирати в оптимальні строки, запобігаючи втратам зерна та соломи. З допомогою ґрунтообробних знарядь досягають своєчасного знищення бур'янів і сходів падалиці. При загрозі масового розмноження жужелиці дуже важливим профілактичним захисним заходом є передпосівна обробка насіння інсектицидами. З цією метою рекомендовані гамма-ізомер ГХЦГ 90 %-ний технічний (2--4 кг/т), а при його відсутності -- ГХЦГ 12 %-ний дуст (15-- 20 кг/т).

Велике значення у боротьбі з шкідниками зернових культур мають строки сівби. Звичайно при сівбі в другій половині оптимальних строків .посіви значно менше порівняно з ранніми пошкоджуються озимою совкою, пшеничною та іншими мухами, попелицями, тому для зменшення їх шкідливості сіяти озимі треба наприкінці оптимального строку. Не слід допускати занадто пізніх строків сівби, оскільки слаборозкущені з осені посіви сильніше пошкоджуються у весняний період злаковими мухами, особливо пшеничною, озимою та опомізою, в також шкідливою черепашкою. Для зниження шкідливості хлібної жужелиці в Степу сіяти озимі треба в межах оптимального строку при найбільш сприятливому зволоженні ґрунту.

У період сівби при виявленні після стерньового попередника вогнищ розмноження личинок хлібної жужелиці з середньою їх чисельністю 0,3 і більше на 1 м2, якщо висівають необроблене інсектицидами насіння, при достатній вологості ґрунту застосовують припосівне нанесення базудину гранульованого 5 %-ного, волатону 5 %-ного або 2 %-ного гамма-ізомеру ГХЦГ великозернистого з нормою витрати 50 кг/га (норму витрати волатону збільшують до 75 кг/га). При відсутності цих препаратів перед сівбою у вогнищах шкідника стрічковим способом вносять у грунт ГХЦГ -- 25 %-ний порошок на фосфоритному борошні (4--8 кг/га) або 12 %-ний дуст (10-- 20 кг/га).

Восени при виявленні личинок хлібної жужелиці в кількості 0,5--1 екз. на 1 м2 у фазі сходів озимих, 2--3 екз. у фазі третього листка, 3--5 у фазі кущіння (на слабких посівах -- 2--3) посіви обробляють одним з нижче вказаних препаратів: базудином 40 %-ним з. п. (2--2,5 кг/га) або 00 %-ним к. е. (1,5-1,5 кг/га), волатоном 50 %-ним к. с. (2 кг/га), гамма-ізомером ГХЦГ 16 %-ною мм. с. (2-- 2,5 кг/га) чи 50 %-ним з. п. (0,0--0,8 кг/га). При відсутності їх застосовують метафос 40 %-ним к. е. (0,8--1 кг/гл) або 30 %-ним з. п. (1,2--1,5 кг/га). Цей препарат доцільно використовувати - при денній температурі повітря не нижче 17--19°. В більш прохолодні хмарні дні замість нього краще використовувати 12%-тшй дуст ГХЦГ (15--20 кг/га).

Для знищення гусениць підгризаючих сопок необхідно застосовувати гамма-ізомер ГХЦГ у формі 16%-ної мм. е. (2--2,5 кг/га) або 50 %-ний з. п. (0,6--0,8 кг/га), а при його відсутності -- метафос 40 %-ний к. е. (0,8--1 кг/га) чи ЗО %-иий з. п. (1,2--1,5 кг/га). Обробляти доцільно у фалі сходів при з'явленні 1,5--2,5 і більше гусениць на 1 м2.

У роки масового розмноження злакових мух під час їх інтенсивного льоту, але не пізніше фази з'явлення сходів крайові смуги посівів шириною 50--70 м треба обприскувати хлорофосом 8Q %-ним .(1 кг/га), ЗО %-ним (0,7 кг/га) або метафосом 40 %-ним (0,5 кг/га). Обробку необхідно повторити через 5--7 днів, якщо масовий літ мух триває.

У роки масового розмноження злакових попелиць при заселенні ними ЗО--50 % рослин і середній чисельності не менше 2--3 попелиць на одну рослину посіви обробляють метафосом 40 %-ним к. е. (0,3--0,5 кг/га) або ЗО %-ним з. п. (0,4--0,7 кг/га), фосфамідом (Би-58) 40 %-ним к. е. (0,5--0,8 кг/га), волатоном 50%-ним к. е. (0,5--0,7 кг/га) чи карбофосом ЗО %-ним к. е. (0,7--1 кг/га).

Для підвищення стійкості рослин проти пошкоджень необхідно підживити посіви восени мінеральними добривами у збалансованих нормах. У першу чергу підживлюють посіви, сильно пошкоджені злаковими мухами. Так само підживлюють посіви і ранньою весною.

В окремі роки, коли розвиток личинок хлібної жужелиці уповільнений, треба провадити хімічну боротьбу з ними весною. Для цього ослаблені та слаборозвинуті посіви при кількості личинок другого і третього віків не менш як 3--5 на 1 м2 обробляють гамма-ізомером ГХЦГ у формі 16 %-ною мм. е. (2,5 кг/га) або 50 %-ним .т п. (0,8 кг/га). Проте слід мати па увазі, що ефективність хімічної боротьби в цей період значно нижча, ніж восени.

У південній частині Степу в боротьбі зі злаковою листовійкою провадитеся обробка інсектицидами крайових смуг посівів шириною до 100 м у середині фази виходу рослин у трубку, після закінчення періоду масового заселення посівів гусеницями. В роки з ранньою дружною весною хімічна боротьба доцільна при середній чисельності гусениць 50--70, а й несприятливі для їх розвитку роки (знижена температура повітря, часті опади) -- при чисельності 100--150 екз. на 1 м2. Для обробки застосовують мотифос -- 40 %-ний к. е. (0,3-0,5 кг/га) або ЗО %-ний з. п. (0,4-- 0,7 кг/га).

У фазі закінчення цвітіння -- початок формування зерна при з'явленні 10--15 личинок третього і старших віків шкідливої черепашки на 1 м2, що може спостерігатися лише в роки масового розмноження цього шкідника, за умов дуже теплої сухої весни посіви обробляють хлорофосом 80 %-ним (0,7--1 кг/га), метафосом 40 %-ним к. е. (0,5--0,6 кг/га) або ЗО %-ним з. п. (0,7--0,8 кг/га) чи метатіоном 50 %-ним к. с. (0,6--0,8 кг/га). Якщо чисельність злакових попелиць у цей період досягає 2--3 екз. на. стебло і більше, обробки проти личинок черепашки і попелиць поєднують, застосовуючи фосфамід 40 %-ний к. с. (1,5 кг/га), метафос або метатіоп у зазначених вище нормах, а також суміш 80 %-пого хлорофосу та ,10 %-ого метафосу (0,5 -,- 0,2-- 0,3 кг/га). Проти злакових попелиць посіви необхідно обробляти в цей період при їх середній чисельності 6--8 екз. на стебло. Для цього використовують фосфаміл 40 %-ний к. с. (0,6--1,2 кг/га). метафос 40 %-ний к. е. (0,3-- 0,5 кг/га) або 30 %-ний з. п. (0,4--0,7 кг/га), волатон 50 %-ний к. е. (0,6--0,8 кг/га), карбофос 30 %-ний (0,8--1,2 кг/га) або 50 %-ний к. е. (0,5--0,8 кг/га).

Проти жука-красуна, якщо його чисельність досягає 4--6 окз. на 1 м2, треба обробити крайові смуги посіву 80 %-ним хлорофосом (1 --1,5 кг/га)1 або 40 %-ним метафосом (0,5-- 0,8 кг/га). У фазі наливу зерна, починаючи з його молочної стиглості, у степовій зоні треба провадити хімічний захист посівів від шкідливої черепашки, спрямований насамперед па збереження якості зерна. Посіви, перспективні для вирощування зерна сильних і цінних пшениць, обробляють інсектицидами при чисельності 1--2 і більше личинок черепашки на 1 м2. Решту посівів, а також насінні ділянки ячменю і жита обробляють, якщо кількість личинок досягає 4--6 екз. па 1 м2. Використовують ті самі препарати і в тих же нормах, що й проти дорослих клопів у весняний період. При необхідності поєднання обробок проти черепашки, злакових попелиць і пшеничного трипса застосовують метафос, метатіон або подвійну суміш 80%-ного хлорофосу та 40 %-ного метафосу (0,5--0,8 + 0,2--0,3 кг/га). Більші з наведених норм витрати інсектицидів і їх сумішей використовують для збереження кондицій зерна сильної та цінної пшениці. В Лісостепу і на Поліссі при збільшенні чисельності гостроголових клопів та супутніх видів щитників до 6--8 екз. на 1 м2 для захисту, посівів від них застосовують ті самі препарати і в тих же нормах, що й проти шкідливої черепашки.

Хімічні обробки проти злакових попелиць треба провадити не пізніше фази молочної стиглості, якщо їх середня чисельність становить не менше 25--30 екз. на стебло або колос. Застосовують ті самі препарати, за винятком фосфаміду, що й проти попелиць наприкінці фази цвітіння.

Для знищення хлібних жуків при чисельності їх 3--4 екз. на 1 м2 крайові смуги посівів слід обробляти 80 %-ним хлорофосом (1,5--2 кг/га) або його сумішшю з 40 %-ним чи ЗО %-ним метафосом (1 + 0,5--0,7 кг/га). В роки масового розмноження шкідників може виникнути потреба суцільної обробки посіву. В цьому разі хімічні заходи проти хлібних жуків необхідно поєднувати :І обприскуванням проти личинок шкідливо черепашки та жуків хлібної жужелиці (хлорофосом або його сумішшю з метафосом з розрахунку 1,5-- 2 кг/га), закінчивши обробки не пізніше початку фази воскової стиглості зерна.

До середини фази виходу рослин у трубку суцільні обробки провадять за допомогою як авіаційної, так і наземної апаратури. Пізніше тракторні обприскувачі використовують лише для крайових обробок, а також доробки після авіаобприскування ділянок уздовж лісосмуг, ліній зв'язку та електромереж, пришляхових смуг.

Велике значення у зниженні, шкідливості та обмеженні чисельності шкідників має своєчасне, без втрат, збирання врожаю. Його необхідно провадити за заздалегідь складеним графіком з урахуванням наступного розміщення культур у полях сівозміни, чисельності шкідливої черепашки та інших хлібних клопів, а також цільового призначення посівів. Насамперед необхідно збирати врожай з тих полів, де планується розміщення озимих колосових культур з очікуваною високою якістю зерна, а також де найбільша чисельність черепашки. Забезпечується весь комплекс заходів по запобіганню втратам зерна та соломи. Щоб обмежити розмноження хлібної жужелиці, гесепської мухи та деяких інших шкідників, солому подрібнюють і негайно вивозять з поля (комбайн має працювати у агрегаті з подріб-шовачем соломи та візком ПТС). Слідом за збиранням лущать стерню в 1 -- 2 сліди дисковими лущильниками чи боронами.

5. ЗИМОСТІЙКІСТЬ ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ

Вимерзання. Природу вимерзання рослин найповніше досліджували М. А. Максимов та І. І. Туманов. Розрізняють три типи вимерзання рослин, які визначаються швидкістю і кінцевою температурою охолодження, ступенем загартування рослин.

Перший тип вимерзання пов'язаний з утворенням льоду всередині клітин і спричинюється швидким (2--5 °С за хвилину) охолодженням рослин. Такий тип вимерзання у природі майже не трапляється, бо рослини охолоджуються значно повільніше.

Другий тип вимерзання пов'язаний з утворенням льоду тільки в міжклітинниках (протопласт залишається незамерзлим). Із зниженням температури вода відтягується від клітини кристалами льоду в міжклітинні простори, внаслідок чого протопласт поступово зневоднюється, що часто спричинює коагуляцію білкових колоїдів, і клітина гине. Шкідливе також утворення льоду в міжклітинниках: великі кристали його тиснуть на стінки клітин, деформують протопласт. Залежно від біологічних особливостей культури кожна з цих причин може бути головною, оскільки для кожної клітини існує гранична межа зневоднення і стиснення (відхилення від неї спричиняє загибель рослини)

При третьому типі вимерзання спочатку утворюється позаклітинний, а потім внутрішньоклітинний лід. Таке явище частіше спостерігається у морозостійких деревних рослин при низьких температурах -- близько мінус 40°С.

Зовнішні ознаки: вимерзання: бувають різними. Частіше, рослини залишаються зеленими, а після відтавання втрачають, тургор, жовтіють і засихають. Вимерзання починається із старих листків, а потім; поширюється на молодші органи. Особливо шкідливим, є пошкодження: вузла кущення, тому заходи; захисту рослин від вимерзанню завжди мають бути: спрямовані насамперед на те, щоб запобігти зниженню температури до критилної у зоні залягання вузиш кущення.

Коли критичні: температури тримаються недовго,. вимерзання може й не бути, оскільки: на рослини впливає не тільки абсолютний мінімум температури, а й тривалість, її дат.

Рослини найбільші морозостійкі на початку зими. Основними заходами запобігання вимерзанню є вирощування морозостійких сортів, сівба в оптимальні строки, загортання» насіння в- добре ущільнений: грунт на оптимальну глибину. Поспішність із сівбою призводить до переростання рослин, а в разі запізнення з нею сходи до настання зими бувають недорозвиненими (в обох, випадках: морозостійкість знижується). Якщо насіння загортати: мілка або в неущільнений грунт, вузол кущення формується близько до поверхні грунту і пошкоджується морозами.

Вимокання. Найбільшої шкоди шківам озимих культур завдає осіннє, а потім ще й весняне застоювання води і перезволоження грунту, які на умовах України, спостергаються переважно в районам Передкарпаття Закарпаття.

Застоюванню талих вод і вимокання рослин із факторів зовнішнього середовищ сприяють, високий рівень підґрунтових вод, погані водно-фізичні властивості грунту, слабка його водопроникність ступінь ослоєння і перезволоження, важкий гранулометричний склад, випадання великої кількості опадів, утворення притертої льодової кірки, глибоке промерзання грунту, повільне наростання: позитивних температур у весняний період. З іншого боку, ступінь вимокання зумовлюється етаном рослин: рослини, що добре розкущилися, пошкоджуються менше, ніж слабкі, які встигають утворити лише два-три, листочки; добре загартовані рослини і менш ослаблені протягом зимового період також відзначаються більшою стійкістю проти вимокання. Слід зазначити, що перезволоження грунту. В період активної вегетації зернових культур, у тому числі й озимих, також негативно впливає на рослини.

Загибель рослин від вимокання почекається з мацерації меристиматичних ткани листкової піхви, а потім відбуваються руйнування воскоподібних речовин клітинних стінок, розпад хлоропластів, втрата тургору і ослизнення.

Вимокання -- настільки шкідливе явище, що навіть короткочасне застоювання на посівах талих сод призводить до їх зрідженій, ураження кореневої системи рослин хворобами, зменшення інтенсивності ростових процесів, залізнення з настанням фаз розвитку, зменшення продуктивності кущистості, величини колоса, їх озерненості, виповненості зерна, а отже, й до значних втрат врожаю.

Боротьба з процесами вимокання посівів озимих зернових культур потрібно розпочинати з профілактичних заходів, спрямованих на поліпшення водно-фізичних властивостей грунту шляхом влаштування мілкого закритого дренажу, системи відвідних канав, вапнування кислих грунтів, систематичного внесення органічних і мінеральних добрив. Поряд з цими агротехнічними заходами слід забезпечувати підвищення морозо- і зимостійкості рослин.

Випрівання. Дослідженнями було доведено, що сніг, навіть при метровому шарі, не перешкоджає нормальному газообміну рослин, оскільки повітря під ним за вмістом кисню майже не відрізняється від повітря над його поверхнею. При тривалому перебуванні рослин під глибоким шаром снігу вони відчувають нестачу не в кисні, а в запасних речовинах, необхідних для нормального дихання та обміну речовин. У зв'язку з цим процес випрівання озимих дослідники розподілили на три фази: 1 -- вуглеводну-виснаження озимих рослин; 2 -- розпад органічних речовин (білків та ін.); З -- ураження сніговою пліснявою ослаблених на зиму рослин. Причинами ослаблення рослин можуть бути осіннє перезволоження, нестача елементів живлення й освітлення у період з'явлення сходів і кущення, випадання снігу на не досить промерзлий грунт, а також пізнє танення снігу весною. До речі, не всі дослідники поділяють думку, що незамерзлий стан грунту при випаданні снігу має вирішальне значення для випрівання озимих культур. Випадки їх випрівання ряд дослідників спостерігали як при випаданні, снігу на добре промерзлий, так і незамерзлий грунт, коли на його поверхні утримувалася температура, близька до 0 °С.

Результати досліджень з вивчення причин випрівання озимих хлібів у різних грунтово-кліматичних умовах переконливо свідчать, що стан грунту в період утворення глибокою снігового покриву є одним з факторів, які визначають ступінь випрівання рослин лише в тих місцевостях, де наступні умови перезимівлі озимих посівів (температура повітря, випадання опадів, тривалість зимового періоду, висота і строки залягання снігового покриву) не можуть тривалий час змінити температуру під снігом.

Випирання. Однією з причин пошкодження озимих хлібів є здування грунту, що викликає випирання рослин. Воно виникає внаслідок частого замерзання і відтанення грунту, що найчастіше спостерігається ранньою весною або на початку зими, коли морозні ночі змінюються теплими днями.

Грунт під час замерзання у зв'язку з утворенням у ньому льоду розширюється в об'ємі і, здуваючись, захоплює із собою рослини. Під час відтанення грунту і перетворення кристалів льоду на воду грунт зменшується в об'ємі й осідає,. а рослини лишаються немов би висмикнутими з нього, з оголеними вузлами кущення й обірваними корінцями.

Механічне пошкодження рослин при випиранні можливе лише у тому випадку, якщо грунт міцно примерзає до рослини.

Льодяна кірка в окремі роки дуже шкідлива, особливо в морозні зими. Вона буває притертою й висячою. Висяча] кірка з'являється на посівах озимих тоді, коли сніг тане частково. Після похолодання на його поверхні утворюється щільний льодяний шар, а під ним нещільний шар снігу або пустоти. Така кірка менш шкідлива. Якщо відлиги тривалі; й сніг тане майже повністю або просочується водою, на посівах залишається шар води, яка, замерзаючи, утворює суцільну льодяну кірку. Дощі під час відлиг посилюють ці утворення. Така кірка вмерзає у грунт на глибину його відтавання, а вузли кущення й корені рослин вмерзають у лід. Дія притертої кірки різнобічна. Лід механічно пошкоджує рослини. Він у п'ять разів теллопровідніший, ніж сніг, і посилює дію морозів, тому рослини швидше вимерзають. Під кіркою порушується газообмін, рослини відчувають нестачу кисню. У них переважає аеробне дихання з утворенням спирту, який токсично діє на клітини. Шкідливість кірки підвищується із збільшенням її товщини й часу перебування на посівах. Краще виживають під кіркою добре розвинені рослини. Дещо послабити шкідливість дії кірки можна снігозатриманням.

Загальна оцінка стану посівів. Стан посівів визначають на око за п'ятибальною шкалою: 5 балів -- рослини міцні, здорові, вирівняні за густотою, ріст і розвиток нормальний, очікуваний урожай -- високий; 4 бали -- добрий, але не відмінний стан посівів, є невеликі відхилення від норми (нерівномірна густота, незначне засмічення, пошкодження тощо), очікуваний урожай вищий за середній; 3 бали середній стан, не досить рівномірні густота, висота, кущистість, є пошкодження, очікуваний урожай середній; 2 бали -- поганий стан, посіви зріджені, густота нерівномірна, часто трапляються ділянки без рослин, очікуваний урожай . нижчий за середній; 1 бал -- дужі поганий стан, посіви дуже зріджені, рослини низькорослі, є значні пошкодження, передбачається низький урожай; 0 балів -- повна або майже повна загибель посівів.

Спостереження за станом озимих культур. В Україні більше половини площі зернових займають озимі культури. Проте частина їх через несприятливі умови (морози, різкі коливання температури, притерта льодяна кірка тощо) зріджується або зовсім гине. Щоб у такому випадку своєчасно вжити заходів, протягом осінньо-зимового та весняного періодів треба систематично стежити за станом посівів.

Осіннє та весняне обстеження посівів. Восени озимі посіви обстежують після припинення вегетації рослин, тобто коли середня добова температура повітря утримується нижче 5 °С, у південних районах -- нижче 3 °С протягом п'яти днів. Навесні посіви обстежують через 10 днів після відновлення вегетації рослин.

Осіннє суцільне обстеження починають з огляду посівів на кожному полі із зазначенням культури, сорту, попередника, строку сівби, кількості добрив та часу їх внесення. На підставі визначення рівномірності густоти, фази та інтенсивності розвитку рослин, забарвлення листків, ступеня пошкодження рослин шкідниками і хворобами, засміченості бур'янами дають окомірну оцінку стану посівів -- добрий, задовільний, поганий. Потім на пробних ділянках уточнюють кількість та кущистість рослин, зрідженість посіву з встановленням причин цього явища,, визначають глибину загортання насіння та закладання вузла кущення.

Пробні ділянки завдовжки 1 м відбирають по діагоналі поля на двох суміжних рядах у характерних для посіву чотирьох місцях.

На розкущених посівах з оптимальною густотою рослини на ділянці викопують. Після цього підраховують кількість рослин та стебел, визначають коефіцієнт кущення (частка від ділення всієї кількості стебел на загальну кількість рослин з однієї ділянки). Вимірюють глибину загортання і залягання вузла кущення по етіольованій підземній частині стебла не менш як у 25 рослин.

За інтенсивністю забарвлення листків встановлюють ступінь забезпеченості рослин поживними речовинами (переважно азотом): добра забезпеченість -- темно-зелені листки; задовільна -- зелені; недостатня -- жовто-зелені з окремими відмерлими листками.

На підставі окомірної оцінки та визначення середніх показників, які одержали на пробних ділянках, дають остаточку оцінку стану посіву кожного поля;

добрий -- нормально розкущені (три-п'ять стебел) та добре укорінені посіви з оптимальною і рівномірною густотою не менше 350-^400 рослин на 1 м2;

задовільний -- розкушені (понад п'ять стебел), перерості пости (заввишки 30--35 см). Крім того, недостатньо розвинені посіви (початок кущення -- з'явлення третього листка) * зріджені на 10--15 %;

поганий -- посіви у фазі двох-трьох листочків і сході а також пошкоджені та дуже зріджені (на 25 % і більш незалежно від стану розвитку рослин.

Окремо обліковують площі без сходів. Навесні стан озимих оцінюють лише за ступенем зрідженості: посіви незріджені -- 5 балів; зріджені на 20--30 % - 4; на 30 50 % -- 3; понад 50 % -- 2; зріджені на 80--85% -- 1 бал.