Управління соціальними конфліктами

Соціологія науки

Соціологія науки -- галузь соціології, яка досліджує закономірності виникнення, функціонування й розвитку науки, взаємодії її як соціальною явища із суспільством та різними соціальними інститутами. Це нова галузь і водночас стара, оскільки її предмет сам по собі не є новим. Проте, лише у зв'язку з бурхливою науково-технічною революцією виникла нагальна потреба у спеціальному вивченні соціологічних проблем її розвитку. Наука нині вступила в стадію зрілості, перетворюється у розвинену й цілісну систему, в якій основні соціальні тенденції і закономірності проявляються досить чітко.

Соціологія науки має свої витоки. До них, насамперед, належить філософія, яка до останнього часу відігравала роль науки про науку. Соціологія науки немислима без узагальнення всієї філософської спадщини. Водночас вона неможлива і без вивчення протосоціології, всієї історії соціального знання.Інший виток соціології науки -- історія природознавства і техніки. Істориками науки і техніки проведена значна кількість досліджень, в яких зібраний і певною мірою систематизований багатий фактичний матеріал. Дослідники ставили за мету узагальнити його із соціологічних позицій. Передусім необхідно назвати фундаментальні праці одного із засновників наукознавства Дж. Бернала, зокрема його книгу "Соціальна функція науки" (1938 р.).Соціологія науки започаткована ще в кінці XIX ст. На неї значно вплинули позитивістські ідеї Г. Спенсера, О. Конта, Е. Діоркгейма; вона розвивалась під безпосереднім впливом праць М. Вебера, який у боротьбі з марксизмом обґрунтував тези про незалежність ідей (у тому числі наукових) в суспільстві.В 20 -- 30-і роки XX ст. соціологія науки почала формуватися як особливий напрям досліджень наукової діяльності, в 60-і склалась у спеціальну соціологічну дисципліну, яка розвивалась у взаємодії з філософією, методологією науки, соціологією пізнання, наукометрією, інформаційним і соціальним підходами до аналізу науки.Спочатку соціологія науки розглядалась як частина і допоміжна сфера соціології пізнання, оскільки традиційно наука філософськи осмислювалася лише як первинний тип знання, як предмет теорії пізнання. В теоретичних будовах М. Вебера, М. Шелера, К. Маннгейма природничі і "формальні" науки користувались особливим епістемологічним статусом; їхня змістовна сторона вважалася такою, що не піддається дослідженню соціологічними методами.Основні принципи соціології науки як особливої галузі знання були розвинуті Р. Мертоном у праці "Наука, техніка і суспільство в Англії XVII ст.", опублікованій у 1933 р. В ній Мертон висунув на перший план роль пуританської релігії і моралі в становленні науки Нового часу. Пізніше він сформулював соціологічну концепцію науки, яка в 60-і роки стала домінуючою парадигмою. Філософською основою цієї концепції були позитивістські ідеї соціальної нейтральності і кумулятивного характеру зростання наукового знання, а загально-соціологічною основою -- структурний функціоналізм, варіант якого був розроблений самим Мертоном.Соціологія, за Мертоном, вивчає науку як інститут соціальний, що зберігає автономію науки і стимулює діяльність, спрямовану на одержання нового та достовірного знання. Наукове відкриття є досягненням, яке вимагає винагороди й інституціонально-забезпечується тим, що внесок вченого обмінюється на визнання -- фактор, що визначає його престиж, статус і кар'єру. Функціонування науки як інституту регулюється сукупністю обов'язкових норм і цінностей, які складають етос науки. Останній включає в себе:* універсалізм (переконання в об'єктивності і незалежності від суб'єкта положень науки);* всезагальність (знання мас ставати загальним надбанням);* безкорисливість (заборона на використання науки в особистих інтересах);* організований скептицизм (відповідальність вченого за свої оцінки праці колег).

В 30-і роки соціологічні підходи до науки розроблялись також у працях Дж. Бернала, У. Огборна, П. Сорокіна, Т. Парсонса, Б. Барбера та ін. Т. Парсонс, як і Мертон, розвинув ідеї Вебера, Барбер видав перший підручник і ряд досліджень з соціології науки. Деякі сторони соціології науки висвітлювали у своїх працях Г. Батерфілд, Б. Монсоров, Ф. Франк, Ж. Фурастьє, О. Полак, Л. Селк, Н. Сторер, С. Коул, Дж. Коул та ін.

Серед численних концепцій західних соціологів яскраво виділяються два напрями. Представники одного з них (Парсонс, Мертон, Сорокін) акцентують увагу на ролі науки в духовній культурі, іншого (Огборн, Монсоров, Штенберг та ін.) -- підкреслюють роль науки в матеріальній культурі, її взаємодію з технікою і виробництвом, виходячи з технологічного детермінізму.

Емпіричні дослідження і теоретичні розробки довоєнної соціології в 60-і роки тісно переплелися з дослідженнями більш практичного плану, в тому числі структури наукового співтовариства (У. Хєгстром), "небачених коледжів" (Д. Крейн), мережі соціальних зв'язків і комунікацій (Н. Малінс), соціальної стратифікації в науці (С. Коул, Дж. Коул), науки як соціальної системи (Н. Сторер) та ін.

На початку 70-х років у соціології науки розгорнулася критика мертонівської парадигми з позицій, що сформулювалися під впливом постпозитивістської методології і науки, насамперед праці Т. Купа "Структура наукових революцій", в якій наука розглядається як парадигма, прийнята співтовариством. На цій філософській основі стала формуватися відмінна від нормативної, так звана когнітивна соціологія науки, в якій когнітивна (пізнавальна) сторона науки ставилась у пряму залежність від соціальної. Цей напрям соціології науки зародився в Англії, де були розроблені її концептуальні основи і дослідницькі програми, загальною рисою яких було Прагнення розширити поле застосування соціологічних методів, включивши у сферу їхньої дії наукове знання (Б. Бране, Д. Блур, Г. Коллінс, М. Малкей, С. Уолгар та ін).Оскільки основною перешкодою для перетворення наукового (передусім природничого) знання у предмет соціологічного аналізу була його претензія на відносно істинне відображення реальності, то зусилля прихильників когнітивної соціології науки із самого початку були спрямовані на те, щоб позбавити наукове знання цього "епістемологічного статусу", оголосивши його звичайним "увіруванням ", яке нічим принципово не відрізняється від інших увірувань. Тим самим наука уявлялась продуктом соціальних умов, відносин, інтересів. Наукове знання пов'язувалося із соціальними умовами, і питання про його відношення до об'єктивної реальності відкидалось.

Соціологія освіти

Соціологія освіти -- галузева соціологічна дисципліна, предметом якої є освіта як соціокультурний інститут, її взаємодія з іншими інститутами і суспільством загалом, а також соціокуль-турні процеси у сфері освіти.

Соціологію освіти почали виокремлювати із за-гальнофілософської, педагогічної проблематики і досліджувати специфічними методами на межі XIX-- XX ст. Початок її становлення пов'язаний з творчістю Е. Дюркгейма у Франції, Г. Спенсера -- в Англії. Поштовх її розвитку у США дали наукові дослідження Лестера Уорда (1841 --1913) «Динамічна соціологія» (1883) і Джона Дьюї (1859--1952) «Школа і суспільство» (1899). Напередодні Першої світової війни тут почали з'являтися дослідницькі установи із соціологічних проблем освіти. У 1927 р. було створено Американське національне товариство, побачив світ спеціальний журнал із соціології освіти. У Німеччині соціологія освіти виокремилася в особливу галузь завдяки зусиллям М. Вебера і К. Манхейма.Після Другої світової війни соціологія освіти остаточно виділяється в окрему галузь, дедалі більше соціологів обирають її як основу своєї професійної діяльності. При національних соціологічних асоціаціях засновуються секції соціології освіти, спеціальні журнали. Зростає увага до соціальних проблем освіти з боку Міжнародної соціологічної асоціації, яка, починаючи з III Міжнародного соціологічного конгресу 1956 p., постійно обговорює їх на своїх засіданнях. З 1971 р. при асоціації діє дослідницький комітет «Соціологія освіти».Становлення соціології освіти в колишньому СРСР ускладнювалось негативним ставленням до соціології загалом, хоча поодинокі соціологічні дослідження проблем освіти ввійшли в практику з середини 60-х років. З часом сформувалось кілька підходів у поглядах на статус та предмет соціології освіти. Наприклад, представники педагогічної науки, що застосували методи соціологічного дослідження, вважали її емпіричною дисципліною, яка не потребує спеціальної теорії, оскільки перебуває в лоні педагогіки. Відчутні були спроби зарахувати до предмета соціології освіти суміжні проблеми: вплив освіти на економіку, соціальну структуру дозвілля тощо, витісняючи основну діяльність суб'єкта у сфері освіти за межі предмета соціології освіти. А це спричиняло поверхове бачення предмета науки, обмежувало сферу пізнання, що відразу позначилося на практиці. Наприклад, наприкінці 80-х років XX ст. у процесі вироблення концепції реформи і демократизації освіти постала необхідність врахування думки викладачів і студентів про якість навчального процесу. Соціологи, яким були замовлені відповідні опитування, виявились не готовими до їх проведення, оскільки донедавна аналіз навчального процесу не вважався предметом соціології. Здебільшого вона займалася взаємодією навчання і праці, навчання і дозвілля, освіти і соціальної структури, освіти тощо. Тому анкетування за своїм змістом не відповідало реальним індикаторам змісту навчально-педагогічного процесу: запитання акцентували увагу на зовнішніх аспектах спілкування викладача і студента, не розкриваючи якості навчання.