Характеристика прийомної сім'ї як соціального інституту

Основна умова успішного влаштування дитини у прийомну сім'ю - наявність психологічного контакту між прийомними батьками та дитиною. Якщо при першій зустрічі у прийомних батьків виникають. сумніви або негативне сприйняття дитини, краще відмовитися від подальших кроків і не сподіватися на те, що з часом щось зміниться. Завданням соціального працівника є виявлення таких сумнівів з метою їх обговорення з прийомними батьками та прийняття рішення взяти на виховання цю конкретну дитину.

Краще, коли батьки відмовляться від влаштування конкретної дитини на етапі першого знайомства, ніж після того, як дитина почне звикати до них [19, с.40].

Організація знайомства та входження дитини в сім'ю має певні принципи та правила. Термін від першого знайомства прийомних батьків з дитиною до повного її входження у сім'ю може тривати від двох тижнів до одного місяця. Контакт батьків з дитиною налагоджується ненав'язливо, поступово. Провести першу зустріч дитини і прийомних батьків допоможе альбом, підготовлений дитиною на попередньому етапі. Першу зустріч слід організувати у невеликому приміщенні у звичному для дитини місці. Зустріч має тривати не більше 20 хвилин. Якщо вік дитини не більше 3-4 років, то прийомні батьки частіше за все не ініціюють спілкування, ведуть себе пасивно, спостерігають за поведінкою дитини, намагаються її відчути.

З кожною наступною зустріччю час спілкування дитини з батьками поступово збільшується, форми взаємодії розширюються (від пасивного спостереження один за одним через взаємодію з предметами до активного спілкування). Сигналом до завершення зустрічі є настання втоми у дитини. Процес встановлення довірливих стосунків між батьками і дитиною вимагає проведення систематичних зустрічей в один і той же час.

Батькам не слід приносити на зустрічі іграшки чи дорогі подарунки. Важливо, щоб батьки давали більше простору для ініціативи дитини. Найважливіше при організації і проведенні зустрічей, щоб між дитиною і прийомними батьками встановився контакт і взаєморозуміння без будь-яких допоміжних матеріальних засобів.

Після кількох зустрічей можна організувати спільну прогулянку прийомних батьків і дитини по звичній для неї території. Наступний крок - відвідування дитиною місця проживання прийомних батьків. При першому візиті важливо не перевантажувати дитину надмірною кількістю знайомств, а тому доцільно, щоб у поменшанні були присутні лише члени сім'ї [33, с.82].

Останній етап перед переходом дитини у сім'ю є її прощання з попереднім місцем проживання. Дитина разом з соціальним працівником збирає свої іграшки й речі. Для процедури прощання дитині має бути відведено достатньо часу. Тому не варто підганяти дитину, а надати їй можливість завершити всі свої справи і висловити почуття до людей, яких залишає. Прийомні батьки разом з дитиною від'їжджають до нового помешкання [35, с.45].

Роль соціальних працівників в організації знайомства прийомних батьків з дитиною є визначальна. Соціальні працівники з питань супроводу прийомної дитини й прийомної сім'ї працюють у команді, узгоджуючи свої дії, а саме:

- допомагають дитині скласти альбом про себе і своє життя; допомагають батькам разом з біологічними дітьми скласти альбом про їхню сім'ю, звички, сімейні традиції тощо;

- проводять зустрічі прийомних батьків з дитиною;

- виявляють емоційні прояви й реакції дитини та прийомних батьків у процесі знайомства;

- складають та узгоджують з батьками план переходу дитини у прийомну сім'ю;

- надають психологічну підтримку прийомним батькам під час знайомства та налагодження контактів з дитиною, а також обговорюють особливості процесу знайомства [28, с 66].

Якщо батьки вже взяли прийомну дитину з установи (дитячого будинку, будинку дитини), то перші дні і тижні можуть виникнути деякі особливості поведінки, майже у всіх дитячих установах, де перебувають діти-сироти, у зв'язку з особливостями їх організації, до дітей застосовується '^потоковий" метод виховання, що пригнічує індивідуальність дитини і виробляє звичку до жорстких норм і правил. Інший чинник - це практично повна відсутність у таких установах чоловіків і відповідно досвіду спілкування дітей з ними. Різка зміна розпорядку, розширення кола контактів, зміна звичної обстановки може спровокувати неспокій, розлад сну, апетиту, появу моторних розладів і неадекватні реакції на дії і слова прийомних батьків [30, с.88].

Розглядаючи специфіку влаштування дитини до прийомної сім'ї, на нашу думку, необхідно також розглянути ще одну категорію проблем, що виникають безпосередньо при входженні дитини до прийомної сім'ї. До даної категорії можна віднести проблеми пов'язані з біологічними дітьми, соціальним оточенням та власне прийомними батьками [5, с.100].

Коли в сім'ї одна дитина рідна, а інша - прийомна, батькам часом доводиться нелегко в процесі їх виховання. Батьки турбуються про те, щоб прийомна дитина відчувала себе частиною їхньої родини. Також вони переживають, щоб їх рідний син або дочка не почували себе Докинутими через весь цей галас, що супроводжує прихід чужої дитини в дім. Але найбільше вони хвилюються через те, що один з дітей може подумати, начебто батьки краще ставляться до іншого. Так біологічна дитина буде вважати, що його прийомного брата або сестру батьки люблять більше, тому що вони пройшли довгий і важкий шлях, щоб взяти його в сім'ю, а всиновлена дитина може уявити, що батьки сильніше люблять рідну дитину, тому що в них є біологічний зв'язок.

Дослідження громадської думки показали, що хоча більшість людей говорить про своє позитивне відношення до всиновлення, прийомних сімей і думають, що прийомні діти й батьки люблять один одного так само сильно, як і люди, зв'язані біологічними узами, тільки половина опитаних вважає, що чужа дитина в родині - це так само добре, як і біологічна. Вони не можуть пояснити, чому вони так думають, але вони інтуїтивно відчувають, що біологічну дитину мати все-таки краще. Тому не дивно, що прийомних дітей й батьків часто охоплюють сумніви: чи стосунки між ними такі ж, як і стосунки між біологічними родичами, чи не є чужа дитина в домі причиною всіх конфліктів [10,с.83].

З іншого боку, прийомні діти часто вважаються улюбленцями. Адже їх поява у домі - це свідомий вибір, на них очікують. Оскільки прийомна дитина з'являється в сім'ї в не зовсім звичайний спосіб, багато з людей не розуміють, навіщо прийомні батьки зробили все, що було в їх .силах, щоб довідатися про прийомну сім'ю, познайомитися з іншими прийомними родинами, пройти навчання і т.д. Нарешті, навіть якщо в них уже є рідні діти, вони все одно прийомна родина. Іноді цей ярлик закріплюється за ними в суспільстві, а за дітьми - у шкільному житті. Не дивно, що батьки часто чують обвинувачення біологічних дітей у тому, що вони більше уваги приділяють прийомним дітям і люблять їх сильніше.

Батьки^у яких є й біологічні, й прийомні діти, говорять, що спосіб, в який дитина прийшла у родину, абсолютно не впливає на силу любові батьків.

Однак деякі батьки усвідомлюють, що, незважаючи на те, що вони люблять своїх дітей однаково сильно, у деяких ситуаціях вони ставляться до них по-різному. Іноді дійсно здається, що один з батьків краще розуміється з однією дитиною, ніж з іншою; це відбувається скоріше через подібність темпераментів, чим через генетичне споріднення [4,с.56].

Біологічна дитина має генетичну схожість з батьками, включаючи зовнішність, розум і темперамент. Ця схожість не залишає сумнівів у тому, що всі вони - члени однієї родини, тоді як приналежність до родини прийомної дитини створюється штучно. Іноді ці розбіжності поглиблюються ще й через те, що дитина - єдина у родині, хто попадає в таку ситуацію - єдина прийомна дитина, єдина біологічна дитина.

Діти завжди відчувають, коли батьки поводяться неприродно, і найчастіше інтерпретують це неправильно. Так само й батьки часто неправильно прогнозують відповідну реакцію дитини. Наприклад, для прийомної дитини може бути дуже корисно почути, що дорослі, як правило, сильно хвилюються й радіють, довідавшись про те, що в них буде дитина, тому що самі прийомні діти схильні розглядати цю подію як проблему. В одній сім'ї народження дитини зіграло позитивну роль у відносинах між прийомною дочкою і її матір'ю. Дівчинка, що піддавалася насильству з боку рідної матері, навчилася довіряти своїй прийомній матері, тому що вона бачила, як та піклувалася про маля, боячись заподіяти йому найменшу шкоду. Дівчинка перейнялася материнськими почуттями, яких їй не вистачало в дитинстві, дивлячись на свою прийомну матір, що ніжно доглядає за дитиною [23,с.39].

Дорослі повинні пам'ятати, що робота як батьків полягає не в тому, щоб приділити рівну кількість часу й уваги своїм дітям, а в тому, щоб задовольняти їх потреби.

В однієї дитини можуть бути одні потреби, в іншої - інші або одна дитина потребує невідкладної підтримки батьків, а потреби другої можуть зачекати. Це не означає, що потреби другої дитини можна ігнорувати -- це призведе тільки до того, що її потреби теж стануть невідкладними. Соціальний працівник у ході соціального супроводження повинен навчити батьків аналізувати всю картину в цілому і бути повністю впевненими, що всі потреби дітей ними задовольняються.

Для всіх прийомних батьків питання взаємин із рідною сім'єю дитини, особливо з матір'ю, є найбільш гострим і болючим.

Це відбувається тому, що прийомні батьки, педагоги, соціальні працівники хочуть, насамперед, захистити дитину від негативного впливу неблагополучних батьків, відгородити її від переживань, які відчує дитина після таких зустрічей. Крім того, багато прийомних батьків вважають дитину своєю і не хочуть впускати в нове життя минуле дитини, щоб не травмувати її [29, с.47].

Але стосунки прийомної дитини з біологічними батьками та родичами є надбанням її минулого життя. Потреба у підтриманні таких стосунків має визначатися соціальними працівниками та прийомними батьками з врахуванням позитивного впливу на розвиток дитини.

Психологи вважають, що місток між минулим та майбутнім, між батьківським та дитячим досвідом буде міцно побудований, якщо прийомні батьки будуть:*

° підтримувати емоційні зв'язки з біологічною родиною дитини;

° сприяти збереженню у дитини почуття вдячності людям, які були їй близькі в попередньому місці проживання;

° давати пояснення змінам, що надасть змогу дитині відчути себе причетною до вирішення її життя;

° прагнути заповнити дитячі «пустоти від втрат» турботою про неї;

° розділяти почуття неминучості втрат;

° навчитись уважно слухати [ 27, с.65].

Створення прийомної сім'ї можна розглядати як реалізацію глибинних потреб особистісного та соціального зростання прийомних батьків, як результат їх налаштованості на емпатійного ставлення до дітей та допомогу їм.

Як правило, на ранніх етапах розвитку прийомної сім'ї мотивація прийомного батьківства складається стихійно, під значним впливом емоційно-психологічних станів подружжя. Тренінгова підготовка сприяє осмисленню прийомними батьками власних почуттів і дій, а в подальшому - регуляції процесу створення та функціонування прийомної сім'ї.

Ті прийомні сім'ї, які пройшли тренінг після приходу дитини у сім'ю, важче адаптуються до проблемних ситуацій розвитку дитини, сприймають їх реальними перешкодами на шляху соціалізації, схильні до переоцінки власних можливостей та очікувань, виявляють відсутність адекватних реакцій у разі фрустрації як своїх потреб, так і потреб дитини.

Соціальні працівники, фахівці органів опіки в свою чергу повинні чітко усвідомити, що перш ніж передавати дитину в нову сім'ю, необхідно вжити всіх можливих заходів для збереження рідної сім'ї [ 27,с.99].

Причин цьому є кілька. Перша і сама головна - це ставлення дитини до своїх батьків.

Відомо, що як би добре не жилося дитині в установі, вона прагне додому, їй хочеться або повернутися у свою власну сім'ю, або щоб її знайшли нові мама з татом. Англійські вчені звертають увагу на невиправданість віри в те, що дитина забуде свій будинок і почне жити спочатку, якщо її перемістити в нові, гарні умови. Підтримка контактів з родичами має позитивний вплив на дитину: підвищується її самооцінка, вона одержує додаткову інформацію про себе, збільшуються здібності дитини, зокрема, здібності до навчання, зменшується ризик неприйняття дитиною нового будинку й сім'ї, установлюються якісно нові відносини з оточуючими; зустрічі з рідними допомагають переборювати кризові ситуації; дитині гарантується сім'я на все життя (брати, сестри й інші близькі люди).

Наступна причина - більшість дітей після перебування в дитячій установі, прийомній родині, дитячих будинках сімейного типу повертаються до місця проживання біологічної сім'ї, тобто до батьків, позбавлених батьківських прав. Життя вже показало недоліки сформованої системи, яка дозволяє спочатку забрати дитину із сім'ї, що наносить величезну травму і їй, і людям, причетним до даної події, а потім повернути її назад в обстановку, у якій мало що змінилося. Близько 80 % таких дітей повторюють шлях своїх непутящих батьків.

І хоча часто відбувається так, що заходи не дають потрібного ефекту, є надія на те, що можна знайти способи допомогти родині перебороти кризу й налагодити своє життя [ 32,с 41].

Основний упор необхідно зробити на багатоплановій підтримці біологічної родини. Це може бути й допомога у веденні господарства, і роз'яснювальна робота з батьками, і допомога в навчанні дітей, і допомога в лікуванні членів родини, і допомога у вирішенні проблем, які унеможливлюють проживання дитини в родині, й інші аспекти. А якщо все-таки дитину потрібно помістити під опіку в прийомну сім'ю, необхідно вжити заходів, щоб у майбутньому вона змогла благополучно повернутися в рідну родину.

Прийомні батьки, як показує український досвід, часто зовсім не підготовлені до того, що їм доведеться віч-на-віч зіштовхнутися із біологічною сім'єю дитини. Про це ж свідчить і зарубіжний досвід. Батьки не підготовлені до реакції дітей на такі зустрічі й болісно переживають зміни в поведінці дитини після них [41,с.66].

Якщо прийомні батьки починають розуміти необхідність зв'язку дитини із рідними батьками, то їм легше прийняти існування рідної сім'ї дитини і якось пристосуватися до неї, чим уникати розмов з дитиною на цю тему. Чим більше вони інформовані про цей аспект їхньої ролі, тим простіше вони його сприймають, і тем легше їм звикнути до зустрічей дитини із біологічними рідними.

Психологи переконані, що якщо дитина почуває або знає про згоду між її прийомними та біологічними батьками, то це забезпечує їй спокій і комфорт.

Переважно це відноситься до дітей, які зберігають позитивні спогади про батьків. У жодному разі не можна корегувати ці стосунки або осудливо говорити про них, намагатися витиснути або змінити почуття дитини. Варто радіти тому, що почуття дитини не притупилися й дбайливо зберігати й розвивати їх.

Якщо ж між біологічними й прийомними батьками складаються конфліктні стосунки, то у дитини виникає думка: "Раз мої батьки погані, то й я такий же (або про мене так само думають)". Психологи категорично застерігають: у жодному разі не можна зневажливо висловлюватися про колишню сім'ю дитини [ 25, с.54].

Організація контактів і зустрічей дитини з рідними набуває суттєвого значення.

Відповідно до Сімейного кодексу України (Документ № 2947-14, чинна редакція від 01.01.2004 р.) - Розділ ПІ. Глава 13. Стаття 168. "Побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав":

1. Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право, на звернення до суду із заявою про надання їм права на побачення з дитиною.

Суд може дозволити разові, періодичні побачення з дитиною, якщо це не завдасть шкоди її життю, здоров'ю та моральному вихованню, за умови присутності іншої особи.

Важливе питання, яке часто задають прийомні батьки соціальним працівникам - говорити чи ні дитині про її батьків правду, якщо вона не дуже приємна: наприклад, батьки її загинули в п'яній бійці, а до цього вирішувалося питання про позбавлення їх батьківських прав?

За нашими спостереженнями прийомні батьки частіше всього або замовчують, або уникають розмов на цю тему, відволікаючи увагу дітей, або вигадують гарну історію про колишніх батьків. Звичайно, можна обрати різні варіанти, це залежить від багатьох обставин. Але слід звернути увагу на те, які питання діти ставлять найчастіше своїм біологічним батькам.

Якщо діти до двох років майже не пам'ятають свого минулого, то в дітей 2-6 років якісь спогади зберігаються на все життя. Від цього залежить поведінка дітей у новій сім'ї. Негативні враження викликають недовіру до всіх дорослих, діти приймають оборонну позицію, деякі поводяться агресивно й зухвало, обманюють, привласнюють речі й т.п. Діти мимоволі відтворюють ту поведінку, яку спостерігали в сім'ї. Але, досить часто зустрічаються й такі, хто зі смутком згадує батьків, особливо матір.

Діти старше 6 років пам'ятають своє минуле, що вже наклало відбиток на їх розвиток і формування особистості. Така дитина ставиться з недовірою до нових людей. Освоївшись у новій обстановці, вона демонструє багато чого з баченого в сім'ї. Ця поведінка викликає тривогу у прийомних батьків, вони губляться й не можуть визначити лінію своєї поведінки. Фахівці й ті батьки, які вже мають досвід виховання прийомних дітей, радять, незважаючи на труднощі, зробити спробу, при відсутності заборон, для відновлення стосунків дитини з біологічними батьками, родичами [4,с.94].

Отже, розвиток прийомної сім'ї відбувається відповідно до потреб всіх її членів і успіх формування новоствореної прийомної сім'ї залежить від включеності батьків у здобуття психологічних знань стосовно нормативних та специфічних (дітей, що зазнали втрат в біологічних родинах) особливостей розвитку дітей.

Особистість прийомних батьків та їх бажання стати значущими для прийомних дітей є важливою умовою для формування ідентичності дитини. При цьому слід враховувати і реальність власного життя, і реальність життя прийомної дитини, що особливо важливо на перших етапах становлення прийомної сім'ї. Зміна місця проживання дитини завжди несе в собі травму розлучення з близькими та втрату звичного. Щоб полегшити цей процес розлуки та побудови нових стосунків, слід відмежовувати власний досвід та досвід дитини, власні та дитячі очікування.

Размещено на Allbest.ru