Емігрантські настрої українського студентства: факторна обумовленість

Згідно з цим розмежуванням можна виділити групи за певним видом самодіяльності [38, 123]:

- групи агресивної самодіяльності - спортивні "фанати", метою яких є емоційна розрядка в процесі "вболівання" на матчах і після матчевих заходів, прагнення виділитися з навколишнього мікросередовища, продемонструвати за допомогою стилізованого одягу свою приналежність до улюбленої команди. Спорт і спортивні заходи - лише мотив до спільних дій. Основний контингент цих груп - підлітки та юнаки 12-17 років.

Екстремістські неонацистські групи правового і лівого толку. Праві, як правило, нечисленні групи (20-30 чоловік). Їх основний час витрачається на копіювання зовнішньої атрибутики, створення таємних документів, присвоєння один одному звань і т.п. Групи мають складну систему присвячення, куди можуть входити "братання кров'ю" протиправні дії, тортури з елементами садизму. Проповідуються ідеї антигуманізму, насильництва. Практикується вживання алкоголю, куріння. Своїх поглядів не приховують, активно вступають у дискусії.

Ліві ("ремонтник", "любери", "консерватори", "контролери", "законники", "чистильники", "комісари" і т.д.) об'єднуються для боротьби з іншими неформальними об'єднаннями, насамперед неофашистськими. Діють тільки проти тих груп, які активно критикуються засобами масової інформації. Якщо неформальній групі дається позитивна оцінка або ж вона де-небудь реєструється, виступи проти неї припиняються. У групах "лівих" найбільшою популярністю користуються фізично розвинені агресивні підлітки ("качки"). Члени груп демонструють величезну нетерпимість до будь-яких проявів західної ідеології і зовнішніх ознак західної культури. На словах підтримуючи державу і загальнолюдські цінності, на практиці демонструють поведінку, схожу з поведінкою тих груп, з якими борються. Чисельність груп - 30-40 чоловік. Діапазон форм діяльності від демографічних міркувань про корись соціально-економічних реформ до систематичного насильства на грані садизму.

- групи епатажної самодіяльності. Метою об'єднання підлітків у такі групи служить як підтвердження приналежності до елітарної групи так і претензія на утворення "нової еліти". Найбільш характерні представники - панки. Одяг, манера поведінки, словниковий запас, сленг химерно грубі і принизливі. Демонструється крайня повага до дівчат. Відкрито пропагується секс, вживання наркотичних і токсичних речовин. Спілкування примітивне: в основному обговорення епатажних акцій.

Демонстративний епатаж часто обертається протиправними вчинками: бійками, напругою над особистістю гідності, ніж для задоволення матеріальних потреб.

До цього типу відносяться також мажори ( в їх групах прийнято носити речі якої-небудь однієї країни - "псевдоамериканці", "псевдонімці" і т.д.; проповідується активна, ділова і сильна людина), рокери (їх відмінна риса - пристрасть до мотогонок, можливі угін мототехніки; наркоманія токсикоманія в даних групах не розвинені, але поширені випадкові сексуальні контакти), попери (прираховують себе до "еліти" суспільства; проповідують насолоду тими умовами, які є, байдужість до негативного в житті; підкреслено зневажливі до навколишніх, прагнуть до зухвалої респектабельності, активно бойкотують будь яку громадську діяльність.

- групи культурної самодіяльності. Вони спрямовані не стільки на створення нових художніх цінностей, стільки на створення "культури себе", культури, що відповідає насущним потребам конкретної особистості, групи. Найбільшого поширення набули рокери, серед яких виділяються бітломани ньювевщики (прихильники "Нової хвилі"), рокабілі і мракобісі (прихильники рок-н-ролу) хардрокери (прихильники важкого року), металісти (прихильники одного з напрямів "важкого металу"), лохи (несправжні металісти, що поверхово розбираються в музичній течії, але відрізняються підвищеною агресивністю, хуліганськими витівками на захист "істинного металу"), брейкери (прихильники брейк-дансу). Найбільш оригінальними представниками неформальних груп культурної самодіяльності є хіппі. Однією з принципово неформальних груп можна вважати групи "комп'ютерної самодіяльності", де основним інструментом творчості є комп'ютер.

- групи економічної самодіяльності. Діяльність таких груп спрямована на створення реалізацію матеріальних благ для себе, своєї групи або інших груп. В останні роки даний напрямок активно розвивається, переважають групи кооперативно-підприємницької спрямованості.

- групи соціальної самодіяльності. Діяльність цих груп спрямована на розв'язання конкретних соціальних проблем. У наш час найбільш відомі екологісти (захист навколишнього середовища відновлення природних цінностей), екокультурні групи (захист культурного середовища) етнокультурні групи (відродження або збереження культурно-історичної спадщини різних етнічних спільнот, у переліку подібних груп можливі екстримістсько настроєні, наприклад "Пам'ять" та ін.) групи інтернаціоналістів (акції героїко-патріотичного, інтернаціонального характеру), групи взаємної підтримки (утворюються особами, випробували схожі адаптаційні складності), групи "Милосердя" (добровільна допомога людям, які її потребують) і т.п.

- групи політичної самодіяльності. Діяльність таких груп спрямована на зміну політичної ситуації і політичних умов у країні відповідно до їх ідей. Виділяють групи на захист і підтримку соціально-економічних реформ, альтернативні політичні рухи, правозахисний рух, рух політичної самоосвіти. Слід акцентувати увагу на рухах, які спрямовані на захист реформ і самостійності держави. Деякі утворення демонструють схильність до агресивних дій, погроз у бік окремих політичних лідерів, підбурюють населення до захоплення церков. Такими с організації "самооборонців", деякі релігійно-політичні об'єднання. Шукають політичне прикриття (мотивацію) варварським діям підліткові групи "рушіїв" пам'ятників та обелісків.

Найбільш поширеним завжди було ділення на любительські і неформальні об'єднання. До любительських відносяться "хороші", тобто ті, які охоче йдуть на контакт з властями, реєструються, надають "плани роботи". До них можна віднести різні екологічні об'єднання, організації скаутизму та інші. До неформальних відносяться "погані" -- що неохоче реєструються, не надають "планів роботи".

Профессор В.Т. Лісовський критерієм своєї класифікації бере соціально-правову ознаку [17, 87]:

1. Просоціальні (всі, хто сприяє формуванню соціальної активності молоді, наприклад, "зелені", скаути, волонтери та ін.);

2. Асоціальні (ті, що ми найчастіше іменуємо терміном "субкультура": хіппі, панки, металісти і т.д.);

3. Антисоціальні (або контркультурні. Яскравий приклад: нацисти або скінхеди).

Соціолог і філософ Сикевич З.В. критерієм своєї класифікації вибрала соціально-психологічні установки учасників руху і виділяє такі напрямки груп:

- спосіб проведення часу або спосіб проведення дозвілля (наприклад, різні фан-клуби. На мою думку, до цього напряму можна віднести всі молодіжні неформальні об'єднання, оскільки певний відсоток їх учасників у будь-якому випадку сприймає своє захоплення як хобі, питання тільки в питомій частці цього відсотка в русі);

- соціальна позиція (певні знання про філософію руху переводять людину з розряду тих, що "вбивають час" в розряд соціальної позиції. Молода людина усвідомлено бере участь саме в цьому русі. Треба відзначити, що не всякий рух має свою філософію, наприклад, різні розважальні напрями такої філософії не мають. Найбільш яскравий цей напрям ілюструватимуться різні екологічні напрями, їх соціальною позицією є активний захист навколишнього середовища);

- спосіб життя (якщо групи першого напряму прагнуть зайняти вільний час, а друга група прагне виразити певну соціальну позицію, то хіппі або різні релігійні братерства (кришнаїти) така філософія стає способом життя, єдино можливою формою існування);

- альтернативна творчість (найяскравіший приклад -- авторська пісня, так само існують різні об'єднання художників, поетів, любителів технічної творчості і інші "дивні" люди, що люблять прикладати руки і голову, але не отримали офіційного визнання в суспільстві. Так званий авангард мистецтва).

Російський вчений З. Сєргєєв висунув критеріями своєї типологізації молодіжних субкультур характер діяльності і внутрішню шкалу цінностей даної субкультури [30]:

за критерієм ціннісних орієнтації:

- романтико-ескапістські (хіппі, толкієністи, з деякими виключеннями байкери);

- гедоністично-розважальні (мажор, репери, металісти та ін.);

- кримінальні (гопники, урла);

- анархо-нігілістичні або радикально-деструктивні (панки, металісти, сатаністи та ін.).

за історичним критерієм:

- традиційні, такі, що мають тривалу історію в країні (хіппі, панки, бітломани та ін.);

- нові, такі, що виникли в останнє десятиліття (толкієністи, уніформісти, металісти та ін.).

Також можна виокремити таку типологію молодіжної субкультури [41, 67]:

Комерційно-бізнесові об'єднання, які спрямовані на створення матеріального добробуту для себе і своєї групи. У комуністичному суспільстві ці форми були мало популярними, існували лише у вигляді садовогородницької діяльності. Технічної творчості та руху бригад "шабашників", з відродженням кооперативів, приватних підприємств і комерції ситуація різко змінилась: у суспільній свідомості зникло табу на легальне прагнення до матеріальної користі - це привабило молодих енергійних людей.

Розповсюдилась і девіантна поведінка у цій сфері. Численні групи молоді та дітей зайняті "дикими" формами комерції, нехтують законами держави, не сплачують мита і податків. Підлітки і молодь часто демонструють схильність до аморальних вчинків і агресивних дій, порушують елементарні правила між особистісного спілкування.

Агресивно-бійцівські угрупування - форми, які грунтуються на примітивних уявленнях про ієрархію цінностей і мінімум культури, які дістались до сучасності майже в незмінному вигляді від початкових форм розвитку людства. Простота, наочність і корисність роблять таку діяльність живучою. Трансформуються форми її реалізації: вже майже відпали зіткнення "дворових команд", міських "моталок", їх замінили змагання з бойових видів спорту, платні ніколи і секції по карате і кунгфу, куди можна зайти, показати блискавичну реакцію, вміння переграти противника

Релігійно-тоталітаристські формування типу "Біле братство", "Товариство свідомості Крішни", "Центр Богородиці" ставлять за мету повністю підкоряти своєму культу молодь та підлітків, укоріняти рабськи залежний від секти спосіб життя, викликати певні анти суспільні дії. Відомо, наприклад, що службами правопорядку України зірвано акцію "Біле братство" в організації "Страшного суду" і масового самовбивства за людські гріхи.

Можна сказати, що кардинальні соціальні перетворення в суспільстві не можуть відбуватись без побічних негативних наслідків. Слід прогнозувати зростання різноманітних ініціативних об'єднань молоді та підлітків і посилення соціальної напруги. Необхідно чекати збільшення числа антисоціальних акцій, особливо серед маргінальної молоді, підвищення вірогідності конфліктних форм поведінки.

Типологізувати молодіжні субкультури на Україні достатньо складно, так як існуючі в західній науці підходи до цієї проблеми не можуть бути використані для українських молодіжних субкультур. Західні учені виходили з досвіду діяльності неформальної молоді в умовах розвиненої демократії і стабільної економіки. О.М. Якуба виділяє на пострадянському просторі типи молодіжних субкультур по ціннісних орієнтаціях: романтико-ескапістські субкультури (хіппі, толкієністи, байкери); гедоністично-розважальні субкультури (мажори, рейвери, репери); кримінальні субкультури (гопники, урла); анархо-нігілістичні або радикально-деструктивні субкультури (панки, металісти, сатаністи); по історичному критерію: традиційні субкультури, які мають довгу історію в країні (хіппі, панки, бітломани); нові субкультури, які з'явилися в останні десятиліття (толкієністи, уніформісти, хакери, кіберпанки) [49].

2. Емпіричні дослідження субкультурних проявів сучасної української молоді

2.1 Феномен субкультурної активності сучасної молоді

До специфічних тенденцій розвитку молодіжного дозвілля відноситься насамперед розвиток молодіжної субкультури, носіями якої є численні молодіжні об'єднання, які визначаються соціальною спрямованістю, характером групових цінностей і особливістю проведення дозвілля. Терміна субкультура до недавнього часу намагалися уникати, тому що було незрозуміло, звідки в нашої молоді, що виросла в суспільстві, в якому довгі роки прагнули до досягнення повної соціальної однорідності, може взятися якийсь власний спосіб життя, заснований на специфічних цінностях, найчастіше дуже відмінних від пріоритетів навколишнього світу. Громадська думка з цього приводу розділилася. Одні вважають будь-які незвичні форми поводження молоді як соціальні відхилення і наслідуванням Заходу, а тому такими, які необхідно викорінювати. Інші думають, що паша молодь намагається (нехай трохи екзотичним способом) якось виразити себе, своє світовідчуття і щось сказати про себе суспільству. Іншими словами, як тільки суспільство досягає певного рівня матеріального добробуту, який гарантує задоволення основних біологічних і соціальних потреб переважної більшості своїх членів, молодь починає поводитися незвичайно, не так, як дорослі: вбирається в незвичайний одяг, прикрашається екзотичними ланцюгами, шпильками, шипами і т. їй. Маючи доступ до найвищих зразків культури, вона створює контркультуру: своє мистецтво, свій спосіб життя, свої правила поведінки.

Але все це не окреслює всіх обставин, які спричинили феномен субкультурної активності сучасної молоді. Одну з них С. Лем помітив ще в 1969 p.: швидке завдяки НТР досягнення суспільством високого рівня матеріального добробуту, різке зниження опору зовнішнього середовища створили певний «люфт», вільний від виконання біологічно необхідних дій, від щоденної боротьби за існування. Поступово цей «люфт» почав заповнюватися випадковими, зразками поведінки, і насамперед з боку молоді. За спиною молодих людей, які отримали волю від довічної праці, - могутній прошарок багатовікової культури, що й слугує основним матеріалом для побудови молодіжної субкультури, незалежно від свідомості її учасників. У рамках моделі С. Лема, молодіжна субкультура з'являється як закономірне явище вторинного генезису культури в суспільстві, як наслідки НТР. Тому її розглядають не як деяке масове відхилення в поводженні цілого покоління, а як іманентний феномен культурно-історичного процесу, що за необхідності виникає в суспільстві, яке швидко досягло високого матеріального добробуту, але не виробило ще відповідних механізмів соціального гомеостазису. Друга обставина тісно пов'язана з першою і полягає в тому, що науково-технічний прогрес, створивши основи матеріального достатку одночасно зумовив могутню хвилю соціальної акселерації. Зміни, що заполонили світ, докорінно змінили сучасну культуру і а механізм її передачі. В історично короткий термін пішов у минуле традиційний спосіб, що грунтується на принципі „роби, як я", на сукупності незмінних ціннісних і поведінкових стереотипів. В умовах, які швидко змінюються, нові покоління не можуть жити за заповітами батьків, а повинні створювати свій власний ціннісний світ. При цьому виникає погроза існуванню самого механізму наступності. Протягом багатьох років у нашому суспільстві діяв твердий імператив нестатку. Молодь рано включалася в трудове життя з усіма його атрибутами Це не залишало сил і часу для дозвілля, проблеми наступності цінностей не було: їхня передача здійснювалася традиційним способом - шляхом засвоєння готових стереотипів мислення і поведінки. Однак із середини XX ст. ситуація змінилася. Країна вступила в епоху НТР, підвищилася продуктивність праці, збільшився обсяг вільного часу [3, 58].

Але хоча об'єктивні умови соціалізації молоді істотно змінилися, механізми цього процесу, вироблені адміністративною системою, залишалися колишніми. Кожне покоління, що вступає в життя, - це система, яка динамічно розвивається, а отже, якій необхідна в деякому мінімумі розмаїтість як основа формування надлишкових елементів поводження, його альтернативних варіантів. Тому, здійснюючи тільки свідомий вибір, людина приймає на себе відповідальність за його наслідки, виробляє внутрішню мотивацію, рефлексивність поводження. Саме на цьому принципі функціонує механізм соціалізації молоді і традиційних ліберальних демократій. Нове покоління по можливості безболісно повинно вписатися у сталі суспільні структури, ключові місця в яких зайняті представниками старшого покоління. Тому всі можливі варіанти своєї майбутньої соціальної поведінки молодь програє на модельному рівні субкультури. Старше покоління не обмежує цих пошуків, а контролює лише кінцевий результат і заперечує ті форми, які загрожують суспільству. На думку психологів, визначення меж своїх можливостей - фундаментальна потреба всього живого. Коли ж існують обмеження на реалізацію цієї потреби, вважає В. П. Зінченко, тоді й виникає комплекс проблем, зокрема підліткових. Тому заборони у вихованні, найчастіше спричинюють протилежну реакцію. На жаль, наше суспільство відзначається пристрастю до заборон. Десятиліттями офіційна ідеологія насаджувала як еталон лише один зразок -жорсткий тип борця за ідею за будь-яку ціну, природно, за ту ідею, яка на сьогоднішній день нав'язана „зверху". Всі інші варіанти потрапляли в розряд поведінки, яка відхиляється від загальноприйнятої норми. У цьому розумінні мало що змінювалось майже до кінця минулого століття, оскільки ідеологія однаковості продовжувала панувати: усім пропонувалося прагнути до єдиної мети. Одночасно влаштовувалися «ідеологічні облави» на ті групи молодих людей, які хоча б зовнішнім виглядом намагалися якось відрізнятися від усіх. Кампанія ця включала і насильницькі заходи: розрізування вузьких брюк і стрижку довгого волосся. За нетерпимістю до ширини штанів, довжини спідниць і волосся угадувалися знайомі контури ідеалу казарменого соціалізму - велетенської фабрики, в яку навіщось повинна перетворитися вся країна. Не та зачіска самим фактом своєї наявності створювала навіть не прецедент, але тінь прецеденту іншої поведінки, якогї не можна було допускати в принципі.

В умовах, що різко обмежили волю індивідуального і групового вибору, молодь виявилася витиснутою на периферію громадського життя, у областях розваг і дозвілля. Її соціальна незатребуваність у більш значущих областях діяльності обернулася підвищеною субкультурною активністю саме у сфері дозвілля, тому що тут вона могла скільки завгодно відхилятися від загальноприйнятих норм, шукаючи свої шляхи оптимального входження в існуючі суспільні відносини, в „дорослу" культуру.

Крім того, розрив між офіційною ідеологією і реальною соціальною практикою породжував відчуження молоді від інституціональних цінностей і це знов-таки штовхав її в сферу дозвіллєвої діяльності, де ідеологічний тиск був слабкіший і залишалася можливість для створення альтернативних цінностей. Внаслідок за роки застою орієнтація молоді на реалізацію себе переважно в дозвіллєвих формах діяльності набула стійкого і традиційного характеру, вона продовжує зберігатися й тепер, коли багато соціальних заборон знято.

Таким чином, вітчизняні варіанти субкультурної активності молоді спричинені відсутністю нормальних механізмів соціалізації в суспільній практиці. І не перебудова породила численне плем'я неформалів - вона їх тільки легалізувала. Природно, що з першим же зняттям заборон на несанкціоновану зверху активність молодь почала швидко заповнювати всі соціально-екологічні ніші, що були порожніми колись, можливими формами поведінки. Спочатку це були переважно розважальні і соціально-демонстративні форми діяльності. Газети замайоріли репортажами про рокерів, фанатів та т. ін. Однак з розширенням демократії очікували політизації молодіжних рухів, і цей процес не затримався [8, 48].

Субкультурна активність молоді характерна, головним чином, для великих міст. Це невипадково, оскільки саме в місті достатньо соціальних зв'язків, тому є реальна можливість вибору, яка лежить в основі субкультурної активності молоді. Однак дійсний вибір поведінки індивіда залежить від специфіки того соціокультурного мікросередовища, в яке він включений.

2.1.1 Тілесна культура як феномен молодіжної культури

У сучасному урбанізованому мультикультурному суспільстві однієї з важливих характеристик життєвого стилю молодої людини є символіка її тіла. Зовнішній вигляд конкретизує поняття стилю, він носить яскраво виражений комунікативний характер. Молоді люди практично в усіх угрупуваннях, тусовках і партіях, не змовляючись, демонструють ідеологічну індиферентність, в той же час акцентуючи стиль життя і перш за все культуру тіла як визначальний чинник внутрішньогрупової ідентичності і міжгрупових зв'язків. Приналежність до того або іншого молодіжного співтовариства у багатьох випадках переживається їх членами як набуття нової тілесної форми, модифікація власного тіла відповідно до естетичних і фізичних норм цієї субкультури.

Аналізуючи феномен культури тіла, ми звертаємося до такого поняття, як символіка тіла, під яким розуміємо сукупність фізичних характеристик тіла (атлетична або ж, навпаки, аскетична статура, зачіска та ін.), а також до поняття маркіровка тіла або мітки тіла, під яким ми розуміэмо татуїровки, розпис, пірсінг і скарифікацію.

Так, Клод Леві-Строс у книзі "Структурна антропологія" аналізує соціальне значення татуїровок в культурах Азії і Америки. При цьому він акцентує увагу на значенні такої частини тіла, як обличчя. У туземному мисленні сама татуїровка є обличчям. Обличчя -- це "полотно", на якому за допомогою узору закріплюється соціальна значущість індивіда. К. Леві-Строс указує на те, що без татуїровки на обличчі тубілець не сприймається як рівноправний член суспільства [16]. Олексій Плуцер-Сарно в роботі "Мова тіла і політика: символіка злодійських татуїровок" аналізує види і значення злодійських татуїровок. Він указує на те, що мова злодійської татуїровки подібна до злодійського жаргону. Як і в жаргоні, в якому нейтральні літературні слова виявляються наділеними особливими "вузькопрофесійними" значеннями, татуїровка також використовує звичайні, на перший погляд всім знайомі алегоричні зображення (гола жінка, біс, свічка, що горить, темниця, змія, і так далі) для передачі "таємного" символічного знання. Татуйоване тіло злодія "зображає" як би офіційний мундир, покритий регаліями, орденами, знаками чинів і відмінностей. На злодійському жаргоні традиційний набір татуїровок називається "Фрак з орденами" [24]. Тетяна Щепанська в статті "Антропологія молодіжного активізму" аналізує різноманітні форми соціальної активності молоді в антропологічній перспективі. Так, описуючи вітальні практики молоді (репродуктивна, силова, питуща, харчова, територіальна поведінка), Т. Ще-панська намагається виявити в різноманітності проявів молодіжного активізму певні закономірності, які виявляються якраз на рівні цих практик та їх інтерпретації [46].

Звернемося до аналізу феноменів культури тіла в контексті молодіжних субкультурних практик. Перш за все, слід підкреслити, що в житті багатьох молодіжних об'єднань помітну роль грають різного роду формуючі практики. Такі субкультури, як любери 1980-х років, скінхеди, бодібілдери та ін. практикують накачування м'язів, різного роду військово-історичні клуби, ті ж скінхеди практикують заняття силовим єдиноборством; екстрасенси і адепти східного єдиноборства намагаються схуднути і практикують голодування, за допомогою певного типу статури лесбіянки і геї демонструють свою сексуальну орієнтацію. Тіло неначе створюється наново, конструюється, знаходячи не тільки нове соціальне значення, але і зазнаючи фізичні зміни. Відтворення групового тілесного зразка стає важливим елементом ідентифікації в субкультурній групі. Різні напрями молодіжної культури формують абсолютно різні тіла [50, 431].

Можна зазничити дві яскраво виражені тенденції у формуванні тілесної зовнішності молодої людини: нарощування м'язової маси, тобто маскулинно-атлетичний тілесний ідеал, що асоціюється з агресивною і войовничою поведінкою, і, навпаки, її мінімізація, створення безтілесно-аскетичного образу, що асоціюється з життєвою орієнтацією пацифіста. Таким чином, в більшості угрупувань схильних до зміни, в першу чергу, чоловіча зовнішність. Значення набуває ступінь вираженості маскулинного начала. Жіночі ролі "добудовуються" як додаткові до чоловічих і регламентуються в набагато меншому ступені.

Чи не найбільшу увагу в процесі формування тіла приділяють зачісці, переважно чоловічій. Існує два напрями: відрощування довгого волосся у чоловіків і, навпаки, екстремально коротка стрижка. Практика відрощування довгого волосся бере свій початок з субкультури хіпі і зараз є звичайним атрибутом в середовищі індеаністів, готів і рольовиків. Часто зустрічається така зачіска і у сорокоманів, анархістів, байкерів. Цей атрибут символіки тіла характерний для постхіпівського напряму молодіжної культури з її декілька феміністичною орієнтацією, культом "природи", "природності" і якогось романтизму.

Інший напрям молодіжної культури відрізняють варіанти короткої стрижки: голена голова у скінхедів (від англ. skinhead: букв. шкіряна голова, тобто бритоголовий), поголені віскі у сучасних панків і деяких готів, іноді ця зачіска доповнена невистриженим, забарвленим в яскраві кольори гребенем на голові, так званим ірокезом, що була відмінною рисою зачісок панків 1980-х років, і просто дуже коротка стрижка, популярна у нацболів, а серед жінок -- у лесбіянок, які вважають її своїм пізнавальним знаком.

Варто відзначити, що коротка стрижка або гоління голів у чоловіків практично завжди співвідноситься з декларованою агресивністю, так що фактично є її знаком.

Спеціального аналізу вимагають популярні практики маркіровки тіла або мітки тіла (татуїровки, розписи, скарифікація і пірсінг), за допомогою яких тіло знаходить знаковість, а тим самим значущість для тих, що оточують, тобто стає соціально "видимим", виявляючись у соціальному світі.

Мабуть, найбільш помітний спосіб маркіровки тіла -- татуїровка, тематика якої часто вказує на групову приналежність свого володаря. Скінхеди татуюють на плечі або гладкій шкірі голови зображення черепа або подібність свастики (павука). Націонал-большовики Е. Лімонова -- гранату "лимонка" на плечі або передпліччі. Рольовики використовують тематику світів Толкієна або малюнки на скандінавську тематику. Готи -- татуїровки з тематикою смерті і знак анк як символ вічного життя.

Разом з тим, зараз інтерес до татуїровки стає масовим. Можна навіть сказати, що це стало модним явищем. В результаті -- татуїровка перестала сприйматися суспільством як елемент субкультури, як ознака маргінальності.

Татуїровка як спосіб маркіровки тіла має дуже стародавню історію. Археологи, дослідники стародавніх цивілізацій знаходять сліди татуїровок майже у всіх народів світу: в давньому Єгипті, Японії, Китаї, у аборигенів Нової Гвінеї і Філіппінських островів, у племен Австралії і Нової Зеландії, у індійців Північної та Південної Америк, в Індії, Азії, в ескимосів і народів дальньої Півночі та Сибіру і навіть у слов'янських народів до ухвалення християнства. В Африці та у темношкірого населення інших континентів татуїровка замінювалася нанесенням шрамів. Поширена вона була і в європейських народів -- кельтів [50, 432].

Татуїровки носили культовий, релігійний характер, часто використовувалися в різних обрядах присвячення, підкреслювали красу жінок і войовничість чоловіків. Татуїровка слугувала соціальним маркером становища людини в суспільстві. У деяких країнах вона була показником високого соціального статусу (у Фракії порізи/шрами на обличчі позначали благородне походження) або ж, навпаки, -- покарання і вказувала на низький статус носія (у Римі за часів Калігули татуїровками на обличчі мітили рабів і злочинців). У багатьох культурах мітки тіла були пов'язані з такими обрядами, як повноліття, досягнення певного соціального ступеня, навіть перехід з цього світу в замогильний.

З розповсюдженням християнства звичай татуїровки і шрамування став безжально викорінятися як складова частина язичницьких обрядів і практично згаснув. Заборона була настільки суворою, що мітки тіла практично не використовувалися серед європейців аж до XVIII століття. Татуїровки стають атрибутикою різноманітних професійних субкультур, а шрамування і таврування -- неминучою атрибутикою злочинного світу. Так, в XVІІІ-XIX століттях британські моряки зображали на своїх спинах величезні розп'яття в надії, що це захистить їх від тілесних покарань, що широко практикувалися в англійському флоті. Вони також вважали, що у разі корабельної аварії жодна акула не наважиться з'їсти татуйованого. У Середньовічній Європі шулерів клеймили матрицею у формі шестигранника, біглим морякам випалювали клеймо у формі багра, а браконьєрам -- у формі рогів.

Людиною, що заново "познайомила" Європу з татуїровкою, вважається всім відомий капітан Джеймс Кук. З одного із своїх плавань він привіз "Великого Омаі" -- суцільно татуйованого полінезійця. Спочатку людей, тіла яких були поцятковані татуїровками, показували на ярмарках за гроші, але вже до середини XIX століття татуїровка стала користуватися популярністю і навіть входити в моду в аристократичних кругах Європи. Проте в основному наносили татуїровку моряки, гірники, ливарники та інші професійні співтовариства, використовуючи її як символ братерства, солідарності.

Остаточно татуїровка зміцнилася в масовій європейській і американській культурах в 1950-1960-і роки -- вона була в моді серед рок-н-рольщиків, хіпі. З цього часу ті, що татуюють, стали професійними художниками, виникли десятки різних напрямів, стилів тату. З'явилися музеї тату, спеціалізовані виставки, фестивалі [50, 433].

Маркіровка тіла груповою символікою повинна позначати приналежність до групи -- саме тілесну приналежність: тіло тим самим віддається у владу групи. Тому важливо не показати, що боляче, тобто продемонструвати готовність тіла зазнати навіть біль: сильний знак ухвалення влади групи.

Мистецтво пірсінга зараз переживає друге народження. Особливо він поширений у країнах Заходу. Завдяки зусиллям деяких авторитетних майстрів "високої моди", наприклад Жана-Поля Готьє, пірсінг з категорії "відв'язної" панк-стилістики перейшов у категорію цілком фешенебельного виду декорування тіла. До пірсінгу стали вдаватися не тільки субкультурщики епатажного толку, але цілком доброчесні громадяни. Свою роль в популяризації пірсінга зіграли і поп-зірки, що проколюють пупки, носи, брови і язики. Це не залишило байдужими натовпи фанатів, і популярність пірсінга стала стрімко набирати обороти.

Пірсинг як вид мистецтва теж зародився дуже давно. Скарифікація або шрамування -- це нанесення на тіло декоративних шрамів [45, 123]. Цей вид бодіарта має глибоку історію: ще найдавніші африканські племена наносили на свої тіла шрами різного вигляду, щоб приналежність до того або іншого роду була очевидна. Стародавні єгиптяни проколювали пупки, демонструючи тим самим свою приналежність до аристократії, а індійські жінки і до цього дня проколюють ніс при вступі до шлюбу.

Таврування і скарифікація в Європі використовувалося впродовж всієї історії як спосіб мітити злочинців. Під час Першої Світової в Британії татуїровкою "D" мітили дезертирів, в Германії -- вибивали номери жертвам концтаборів, в Радянському Союзі в режимних таборах практикувалося те ж саме.

У молодіжних субкультурних практиках пірсінг і скарифікація найбільш характерні для: панк-культури, що акцентує відштовхуючий натуралізм болю, тілесного руйнування. Больова символіка, втім, поєднується з сексуальною. Наприклад, металеві прикраси вставляють найчастіше в інтимних місцях і ерогенних зонах.

Співвідношення значень болю і сексуальності неоднаково в різних напрямах молодіжної культури. Акцент на насильство і біль, руйнування, порушення цілісності тіла характерний для панків і постпанківських субкультур. У співтовариствах, близьких по стилю хіпі, а також богемних кругах маркіровка тіла не менш популярна, але тяжіє до мінімізації болю. Татуїровки наносяться в тату-салонах із знеболенням, зображення ускладнюються, семантика болю втрачається або затушовується примхливістю художніх образів [50, 434].

Таким чином, татуїровки, пірсінг і скарифікація -- це зовсім не новий "винахід" сучасної молоді. Мітки тіла поступово виходять з розряду символіки замкнутих професійних субкультур, перестають бути "територією" моряків, військових чи злочинців. Зростання проникності меж субкультур приводить до проникнення субкультурної атрибутики в культуру молоді.

Для сучасної молоді, особливо для дівчат, татуїровки і пірсінг є скоріше способом виразу сексуальності, ніж знаком приналежності до якоїсь субкультури. Частіше всього носії татуїровок, пірсінга і скарифікації асоціюються з особами цікавими і неординарними. Молода людина, що робить тату або пірсінг, перш за все претендує на ексклюзивність, оскільки, при всій модності, на такі маніпуляції з своїм тілом зважиться далеко не кожен. Крім того, маркіровка тіла представниками різних субкультур до певної міри формує їх стиль життя.

2.1.2 Сленг як прояв молодіжної субкультури

Молодь часто в своїй мові використовує жаргонні слова. Коли вони рідкісні, то не складно здогадатися про їх сенс, але деколи сленг йде потоком.

Сленг, або жаргон, або арго -- варіант розмовної мови, не співпадаючий з нормами літературної мови. Ним користуються в якійсь соціально або професійно відособленій групі. Є, скажімо, сленг у медиків, у шоферів, у соціологів, зокрема. Людина, далека від цих професій, не все тут зрозуміє. І є молодіжний сленг.

Сленг -- слово іноземного походження. Воно взято з англійської мови, slang -- це скорочення слів "Special language", тобто дослівно "спеціальна мова" і на українську дослівно перекладається як "жаргон". Слово "арго" -- це науковий термін, що використовується лінгвістами для позначення того ж самого жаргону [36, 76].

У різні часи був свій шкільний, студентський жаргон. І в різні часи з ним боролися. Люди старшого покоління пам'ятають, як боролися із стилягами -- розрізали вузькі брюки, укорочували краватки з пальмами, "рятували" молодь від "згубного впливу" Заходу. Пізніше стригли хіпі... Зараз притерпілися...

Але завжди була й інша точка зору -- боротися із засміченням мови треба, але чи то ми викорінюємо? Діти, що грають у "хуліганів", -- це наслідок вживання жаргону, або жаргон -- наслідок такої гри. І, скажімо, любов школярів 1920 років до злодійського жаргону чи не пояснюється тим, що у них була хронічна потреба визначати себе і співбесідника. А то, що вони визначали один одного за ознакою "хуліган" або що грає під хулігана, то саме з цим і треба боротися.

Сленг дуже тісно пов'язаний з поняттям "символ" і сам є частиною "символіки". Через поле символіки відбувається буденне усвідомлення того або іншого соціального феномена. Особливості мови -- це один з символів, за яким люди ділять світ на "своїх" і "чужих".

Сленг бурхливо розвивається в неформальних об'єднаннях молоді, самі назви яких -- вже сленг: хіпі, панки, металісти... Такі групи сповідують власний світогляд, спосіб життя. І в основному трансляція цього світогляду йде за допомогою мови, в даному випадку - сленгу.

Найбільш масовою і відкритою групою є "Система". У неї входять в основному хіпі, але можуть примикати невеликі групи металістів, панків. Треба відзначити, що багато сленгових слів хіппі вже давно стали загальновживаними (наприклад, "крутий", "класно", "стрілка", "менти" та ін.), а вживання англійських слів на "совковий" зразок вже давно стало ознакою гарного тону (наприклад, "тинейджер", "бест").

Не можна не сказати декілька слів про сленг комп'ютерщиків. З повсюдним впровадженням в наше життя комп'ютера, а вслід за ним мережі Internet, у наші вуха хлинув потік комп'ютерних термінів, комп'ютерного сленгу, і тепер якого-небудь сисадміна (системний адміністратор) зрозуміти куди як важче, ніж того ж хіпі. Зародилися три нові неформальні напрями: програмери, юзери і геймери. А комп'ютерний сленг вже сприймається як повсякденна мова спілкування (наприклад, апгрейдити -- поліпшити, юзер або чайник -- людина, що мало розуміє в комп'ютері, в повсякденній мові -- людина, що погано розбирається в чомусь і т.д.) Вже сформувався комп'ютерний фольклор. І взагалі образом сучасної молодої людини став "пацан, що круто шарить в комп'ютерах і з навушниками плеєра у вухах" [31, 30].

Сленг як варіант розмовної мови властивий молоді як такій, але той же сленг є одним з елементів поля символіки, що дозволяє "розділити" світ на "своїх" і "чужих". Кожна молодіжна субкультура в ході свого розвитку виробляє свій жаргон.

2.2 Студентська субкультура: спосіб життя та цінності

Студентство - це такий період в житті багатьох людей, який характеризується інтенсивним розвитком інтелектуальних, духовних та моральних можливостей особистості. У період студентських років доводиться приймати багато важливих рішень, які можуть суттєво вплинути на подальшу долю людини, оскільки саме у цей проміжок часу є найкраща можливість для самовдосконалення і самоствердження. Студентство як соціальна група дуже приваблива для наукового дослідження та аналізу, оскільки саме вона є зосередженням актуальних проблем суспільства. Студентське середовище є місцем утворення та апробації нових цінностей, ціннісних орієнтацій, норм та моделей поведінки. Як ніяка інша соціальна група, студентство створює свою модернізовану субкультуру, здобуває певну авангардність серед молодого покоління. Молодіжна субкультура в цілому вже значною мірою досліджена. А студентська субкультура як складова її частина і як самостійне явище вивчена недостатньо. Аналіз студентства з погляду субкультурних проявів дозволить комплексно дослідити й визначити систему цінностей, установок, формування моделей поведінки і життєвий стиль студентства [45, 134]

Як вже зазначалося вище, поняття "субкультура" використовується для характеристики стилю і способу життя, набору символів, культурних зразків і цінностей тієї чи іншої узагальненої соціальної групи, яка в той же час не втрачає зв'язки з більш широкою соціальною спільнотою і з домінуючою в суспільстві культурою. Субкультурні відмінності в сучасному суспільстві можуть визначатися етнічною приналежністю людей, їх професією, статтю, віком, соціально-класовими, регіональними та іншими відмінностями. Кожне суспільство фактично являє собою мозаїку із різноманітних субкультур, взаємопов'язаних і взаємодіючих одна з одною. Головними критеріями при виділенні субкультур є відмінності, які проявляються у формах поведінки, мислення, менталітету соціально-демографічних груп.

Серед особливостей студентської субкультури можна визначити наступні: орієнтація на одержання знань та професійних навичок, тенденції проведення спільного дозвілля, що на сучасному етапі набуває специфічних студентських форм, позаінституціональна культурна самореалізація, зацікавленість у етнокультурній само-ідентифікації. Визначаються особливостями й чинники, що впливають на формування студентської субкультури, в першу чергу специфіка корпоративної культури ВНЗ і характер обраної професії.

У динамічних процесах сучасної реальності студентству дедалі складніше знайти свою нішу у суспільстві. Студентство стає групою, яка бере на себе важкий тягар соціальних перебудов. Через відсутність чіткого соціального вибору держави становище студентства, яке займає власну позицію самовизначення, ускладнюється.

Соціальні умови, які складаються у нашому суспільстві, формують відповідний спосіб життя студента, систему цінностей та норм. Студентський спосіб життя - це сукупність стійких, типових для даної групи форм повсякденної життєдіяльності, що відображають особливості спілкування, поведінки і складу мислення студентів у сферах навчання, культури, побуту, суспільно - політичному, духовному житті і дозвіллі. У середовищі студентства відбувається складна взаємодія різних систем культури та цінностей, яка через соціально-груповий синтез веде до збагачення соціально близького духовного світу майбутньої інтелігенції. Молодь дедалі більше прагне усвідомити практичне значення та цінність культури як засобу досягнення успішності у своїй діяльності та способу престижно-статусного демонстрування свого життєвого успіху (одяг, стиль життя).

Студентська субкультура характеризується емоційністю та динамічністю, підвищеної інтенсивністю спілкування та різними формами діяльності у повсякденному житті. Важливо також зазначити, що студентство є цілісністю з особливими способами освоєння цінностей життя і культури.

Поколінню нинішніх студентів притаманні особистісно значимі й інтелектуально значимі показники соціальної інтеграції. У свідомості молодих людей має місце ціннісна переорієнтація. Місце патерналістських настроїв заступає усвідомлення необхідності й значущості власних зусиль. Істотно підсилилась установка на особистісний успіх [26, 58].

Ціннісні орієнтації молодої людини складаються у певну систему, яка має три напрямки:

- соціально-структурні орієнтації і плани;

- плани та орієнтації на певний спосіб життя;

- діяльність і спілкування людини у сфері різних соціальних інститутів.

З юнацтва людина пристосовується до різноманітних цінностей, тлумачить для себе їх значення. У процесі навчання, всебічного розвитку, накопичення життєвого досвіду особистість виробляє здатність самостійно обирати ті цінності, які в даний момент є для неї найбільш важливими, одночасно задає певну ієрархію цінностей.

У 2005 році серед студентів Волинського державного університету імені Лесі Українки кафедрою соціології було проведено соціологічне дослідження. Мета дослідження полягала у вивчені повсякденного способу життя та ціннісних орієнтацій студентів. Результати цього дослідження показали, що для більшості студентів цінність життя полягає у досягненні матеріального добробуту (12,6%), кар'єрі (11,5%) та у наявності хороших і надійних друзів (10,7%). Найменш цінними для життя сучасних студентів є розвиток духовності (2,8%) та розширення світогляду (2,8%). Крім того, до різних субкультурних угруповань належить 28,4% опитаних. Найбільш популярними виявилися групи аматорів сучасної музики і шанувальників окремих виконавців (14,4 %), аматорів сучасних танців (12,6 %), самодіяльні спортивні групи - культуристи, скейтбордисти (10%). Найменшою популярністю користуються об'єднання, зайняті якою-небудь творчою діяльністю: суспільно-політичні клуби (2%), рух за охорону і відновлення культурно-історичпих пам'яток (1%), екологічні групи (0,4%). Як бачимо, переважає орієнтація на розважальні форми дозвіллєвої діяльності. Існує стійкий міф про повальне захоплення молоді рок-музикою. Однак тільки 53,7% є її шанувальниками. З них 4,4% -- фанатичні прихильники «хеві метал», що не визнають інші форми культури. Єдина соціальна група, в якій рок-музика займає перше місце серед захоплень, - учні ПТУ. У якості культурного „коду" тут превалює звук, а не слово. Це побічно підтверджується і такими даними: вербальна діяльність характеризує спільне дозвілля 82% школярів, 65% студентів і лише 44% учнів ПТУ.

На відміну від учнів ПТУ студентство характеризується певними соціальними і психологічними відмінностями, які дають можливість виділити його в особливу соціальну групу. Ці відмінності обумовлюються особливостями соціального стану, реальних моментів життя і навчання. До того ж молодь у цьому віці має свої психологічні особливості: інтенсивне формування самосвідомості, соціальної самооцінки, власної точки зору, установок, цінностей, осмислення явищ громадського життя. Поступово формується соціальна позиція щодо себе, своєї поведінки і поведінки інших, планів на майбутнє тощо.

Однак певній частині молоді бракує психічних якостей зрілої особистості: самостійності, критичності, відповідальності, далекоглядності і т. ін.

Усе це виявляється в конкретній поведінці, в тому числі й щодо проведення вільного часу. Більшість студентів вибирає пасивні форми його проведення: читання газет, журналів і перегляд телепередач, спілкування з друзями, рідними, розваги (прослуховування музичних записів І платівок, читання художньої літератури, відвідуваність театрів), саморозвиток (читання літератури за спеціальністю, заняття спортом, художньою самодіяльністю, домашнє рукоділля).

Узявши за критерій мотив вибору занять у вільний час, можна виділити п'ять груп студентів [22, 31]:

1. Комунікативна. До неї відносяться студенти, які керуються бажанням спілкуватися з друзями, коханою людиною, рідними тощо. Ця група представляє 42% всіх опитуваних.

2. Рекреаційна. До неї входять студенти, які керуються бажанням відпочити, поліпшити свій настрій (21,2%).

3. Самореалізація. Студенти цієї групи прагнуть реалізувати у вільний час свої здібності (11,7%).

4. Творча. До неї входять студенти, орієнтовані на естетичне освоєння світу, прагнення до прекрасного (10,5%),

5. Пізнавальна. Студенти цієї групи орієнтовані на поглиблення і розширення знань (8,5%).

Соціальну поведінку цих груп відрізняє орієнтація на речові символи міського життя (радіо- і відеоапаратура, мотоцикли, спортивна символіка й ін.). Разом з тим для таких молодих людей характерний високий рівень конформізму не тільки стосовно своєї компанії, але й до суспільства в цілому.

Сучасна парадигма гуманістичного, особистісно-орієнтованого підходу базується на ідеї самоцінності особистості, її духовності та здатності до самореалізації. Головним завданням навчально - виховного процесу у вузі є створення умов для оптимального розвитку особистості студента. Забезпечення цієї мети передбачає створення таких форм, методів, і засобів навчання і виховання, які сприятимуть ефективному розвитку та саморозвитку особистості, в тому числі її пізнавальних можливостей, особистісних і духовно-моральних якостей, зацікавлення і бажання брати участь у такому навчально-виховному процесі [2, 128].

Сучасна молодь не має достатнього досвіду у вирішенні важких етичних "завдань". Якщо система цінностей не сформована і не зафіксована стратегією життя в молодому віці, то далі на людину чекатимуть глибини занепаду "я" на тлі соціально-психологічної кризи, що може бути загальною для покоління. Важко перевірити, але логічно припустити діалектичну залежність між переживанням фрустрації та пошуком людиною, котра опинилася в кризовій ситуації, ідеалізованої моделі майбутнього життя. Інколи важко пояснити парадокс, коли особистість, яка здається цинічною, шукає чіткий ідеал моралі, не завжди навіть життєздатний. Щоправда, те, що інші інтерпретують як цинізм, насправді може бути ефектом демонстративної форми поведінки як "захисної" реакції. Особливо це характерне для молоді. Суспільство звикло вважати юнаків та дівчат здатними лише до проявів вікового нігілізму, крайнощів в оцінках тощо. Але дуже важливим видається стимулювати у свідомості молоді терпимість -- специфічну рису менталітету українського народу.

Не потребує особливих доказів той факт, що в повсякденному житті важко дотримуватись канонів соціальної толерантности, якщо вона не є частиною світоглядних уявлень. До того ж, ясна річ, нетерпимість супроводжує кризові явища економічного та політичного становища в країні. Тому роль толерантності в сучасному суспільстві здається найвагомішою в системі тих етичних засад, які забезпечують побудову гармонійних загальнолюдських стосунків. Саме терпимість дозволяє зберегти принципи гуманізму в суспільних відносинах. Фактично тільки тепер зміцнюються нові ідеологічні пріоритети: загальнолюдські цінності поступово стають визначальними в процесі розбудови демократичної української держави. Звичайно, заклик до толерантности може залишатися лише декларацією -- потрібні специфічні методи стимулювання соціального терпіння, особливо в молодіжному середовищі. Загальновідомо: література, театр, кіно, естрада впливають на розвиток не тільки естетичних, але й етичних уявлень молоді. Елементи соціальної інформації є в сюжеті мистецького твору, у вчинках героїв та критеріях їх оцінювання з позицій моралі певного історичного періоду розвитку суспільства. Модель життя на екрані чи в книзі - не тотожна явищам реального життя. Але в соціальній психології існує феномен ідентифікаційної проекції, специфіка якої полягає у несвідомому перенесенні глядачів чи читачів у "вигадану дійсність".

Визначення референтних для молоді зразків доповнює цілісність уявлення щодо співвідношення між належним та реальним, дійсним та вигаданим. Крім того, стимулювання механізмів рефлексії пов'язується з формуванням своєрідної концепції "я" та "іншого" на тлі інформаційного простору, який виникає внаслідок дії системи побутових стереотипів, набутих у міжособистісних стосунках. Перехід "інформації" в "концепцію" та навпаки здійснюється за допомогою механізмів узагальнення. Молоді необхідні специфічні взірці, якими можуть бути і дійсно існуюча людина, і герой твору. Юнаки та дівчата схильні не тільки копіювати вчинки чи риси моделі-орієнтації, але й реконструювати мотиваційну ієрархію поведінки цього зразка. Безумовно, багато взірців для молоді пропонує мистецтво, за допомогою якого вона активно здобуває досвід можливих варіантів розв'язання складних життєвих проблем. Ці проблеми не обов'язково повинні зустрічатися в побуті юнаків та дівчат як такі. Головне -- молоді люди знатимуть, до чого призводять ті чи інші моделі вирішення однакових для всіх, цілком імовірних конфліктів [27, 134]. Субкультурні взірці стають у нагоді та можуть використовуватись молоддю як своєрідні індикатори ціннісних орієнтирів сприйняття інших людей і себе, зокрема. Уподобання юнаків та дівчат базуються в цілому на механізмах ідентифікації. За рахунок цього процесу діє феномен "перенесення" головних мотиваційних конструкцій суб'єкта на його тлумачення поведінки художньої моделі. Галерея героїв мистецьких творів являє собою специфічне джерело для того, щоб набувати досвід сприймання та оцінювання не лише вигаданих, але й існуючих людей, дійсних життєвих стосунків. Внутрішній потенціал демократичного суспільства є відображенням того потенціалу, який несе в собі молоде покоління і який реалізовуватиметься в недалекому майбутньому. Вищі навчальні заклади традиційно є носіями передової суспільної думки, саме тому навчально-виховному процесу в них відводиться особлива роль у формуванні розвиненої, соціально активної творчої особистості, яка визначатиме економічний, соціальний і політичний прогрес українського суспільства.

Дослідження студентської субкультури є досить актуальним на сьогоднішній день, оскільки вона має специфічні прояви як у способі життя, стилі поведінки, дозвіллі так і в міжособистісному спілкуванні. Все це впливає на всебічний розвиток молоді, і від того, наскільки молодь є інтелектуально, морально і духовно розвинена залежить майбутнє нашого суспільства і нації загалом.