Міждержавна міграція

5) міграція наукових працівників, кваліфікованих спеціалістів із промислово розвинутих країн у країни, що розвиваються[4, c. 34-37].

Для промислово розвинутих країн наявність іноземної робочої сили з країн, що розвиваються, означає забезпечення ряду галузей, інфраструктурних служб необхідними працівниками, без яких не можливий нормальний виробничий процес. Наприклад, у Франції емігранти становлять 25 % усіх зайнятих у будівництві, третину -- в автомобілебудуванні. У Бельгії вони становлять половину всіх шахтарів, у Швейцарії -- 40 % будівельних робітників.

Міжнародна міграція робочої сили, що існує в межах промислово розвинутих країн, значною мірою пов'язана з неекономічними факторами. Однак і для цих країн характерне таке явище як "відплив інтелекту", наприклад із Західної Європи до США. В останні роки зростає міграція робочої сили між країнами, що розвиваються. Головним чином це міграція між новими індустріальними країнами та іншими країнами, що розвиваються. Ця міграція визначалася, в основному, економічними причинами -- більш високим рівнем життя, заробітної плати в країнах -- імпортерах робочої сили. Існує міграція робочої сили з розвинених країн до країн, що розвиваються. В основному це потік кваліфікованих кадрів з країн Європи і Північної Америки до країн, що розвиваються. Причини цієї міграції є як економічного, так і іншого характеру. Одна з головних закономірностей сучасної міжнародної міграції полягає у значному та постійному збільшенні її масштабів, залученні до цього процесу трудящих практично всіх континентів.

Світовий досвід свідчить, що трудова міграція забезпечує безперечні переваги як країнам, що приймають робочу силу, так і країнам, які її постачають. Разом з тим, міжнародна міграція робочої сили породжує й гострі соціально-економічні проблеми.

Країни, що приймають робочу силу, отримують при цьому такі переваги:

- внаслідок зменшення витрат виробництва підвищується конкурентоспроможність товарів, які виробляються країною, що пов'язано з більш низькою ціною іноземної робочої сили;

- іноземні робітники, створюючи додатковий попит на товари та послуги, стимулюють зростання виробництва і додаткову зайнятість у країні перебування;

- при імпорті кваліфікованої робочої сили країна, що її приймає, економить на витратах на освіту та професійну підготовку;

- іноземні робітники часто розглядаються як певний амортизатор у випадку кризи та безробіття;

- іноземні робітники не забезпечуються пенсіями і не враховуються при реалізації різного роду соціальних програм[30, c. 72-75].

Міжнародна міграція населення відіграє важливу роль у демографічному розвитку окремих країн і регіонів. У результаті міграційних потоків цілий ряд промислово розвинених країн знівелювали спад приросту населення, в першу чергу це стосується країн Західної Європи.

Залучення іноземної робочої сили призводить до зростання конкуренції на внутрішньому ринку праці до певної міри стимулює зростання продуктивності праці та ефективності виробництва в країні.

Необхідно також зазначити, що економіка цілого ряду промислово розвинених держав була створена за рахунок масового залучення робочої сили ззовні. Практично стовідсотковий внесок у створення та розвиток економіки таких країн, як Канада, Австралія, Нова Зеландія, Ізраїль, зробили іммігранти. Ними зроблено значний внесок і в розвиток економіки США, ПАР, Аргентини та інших країн. Але імпорт робочої сили має і "зворотний бік". Так додаткова конкуренція на ринку праці призводить до зростання безробіття. Крім того, масову імміграцію завжди супроводжують зростання соціальної напруженості в суспільстві, конфлікти на расовому, національному та регіональному ґрунті, зростання злочинності та інших негативних явищ[10, c. 136-137].

Необхідно також зазначити, що трудящі-іноземці, як правило, зазнають у країні -- імпортері робочої сили різних форм дискримінації, починаючи з умов прийняття на роботу, оплати праці і закінчуючи" сферою медичного обслуговування, страхування.

Країни, що експортують робочу силу, також отримують цілий ряд як переваг, так і додаткових труднощів. До переваг можна віднести таке:

1) експорт робочої сили є важливим джерелом надходжень ВКВ у країну. За даними МВФ, середня норма прибутку від експорту товарів становить 20 %, послуг -- 50 %, а від експорту робочої сили вона значно вища. Так колишня Югославія у 80-х роках XX ст. отримувала від експорту робочої сили тільки у вигляді переказів 3,5 млрд дол. США, а при повернені працівників з-за кордону -- ще стільки ж;

2) експорт робочої сили означає зменшення тиску надлишкових трудових ресурсів і, відповідно, соціальної напруженості в країні;

3) безкоштовне для країни-експортера навчання робочої сили новим професійним навичкам, знайомство з передовою організацією праці тощо.

Водночас країни -- експортери робочої сили стикаються з певними негативними явищами. Головне -- це "відплив інтелекту", тобто кваліфікованих, ініціативних кадрів, які так необхідні національній економіці. Проте міграція робочої сили нерідко породжує негативні зовнішні ефекти, що приймають форму витрат, що важко, а іноді і неможливо, оцінити в грошах.

Наприклад, нерівномірна імміграція може створити зайву щільність населення в окремих містах і регіонах країни, а це, у свою чергу, породжує труднощі з наявністю вільних робочих місць для корінного населення, призводить до переповнювання дитячих садків і суспільних шкіл, сприяє посиленню криміногенної обстановки і т.д. Часто сама національність іммігрантів викликає ворожість у представників корінного населення країни, що приймає не дуже бажаних гостей. Відомо, наприклад, негативне відношення до арабів у Франції, турків у Німеччині, російських євреїв в Ізраїлі.

Особливо великі негативні зовнішні ефекти міграції в тих випадках, коли розвинута країна граничить із країною, що розвивається, наприклад США і Мексика, або менш розвинуті держави знаходяться неподалік від країни тяжіння мігрантів. Прикладом останнього можуть служити Туреччина і Німеччина або країна Магріба і Франція. Легальна міграція в таких випадках супроводжується масштабним потоком нелегальних іммігрантів.

Тому під тиском суспільної думки і профспілок країни, що приймають, змушені проводити державну політику регулювання міграції. Спорадичні спроби окремих країн обмежити в'їзд небажаних осіб або перешкодити від'їзду окремих категорій робітників, так само як і висновки двосторонніх конвенцій по регулюванню міграції спостерігалися в Європі з кінця XVIII сторіччя. Кінець же широкомасштабної вільної міграції населення був призначений у 20-х роках теперішнього сторіччя обмеженнями в імміграційному законодавстві більшості країн, а так само міжнародними угодами, що регулюють переміщення населення. З тих пір правові акти, що регулюють міграцію населення, пройшли тривалий еволюційний шлях розвитку в напрямку створення усе більш жорстких і витончених обмежень для міжнародного переміщення робочої сили. При цьому, хоча імміграційне законодавство окремих країн не уніфіковано, у ньому можна виявити деякі загальні риси[16, c. 4].Вплив міграційних процесів на країни імміграції та еміграції є багатоаспектним.

Наслідки для країн імміграції:

1. Країни імміграції мають суттєві вигоди від підготовки спеціалістів іншими країнами. Так, за сучасними оцінками, чиста вигода для країни, що приймає, від залучення одного "середнього" вченого-гуманітарія становить 230 тис. дол. США, вченого у галузі суспільних наук -- 235 тис. дол., інженера -- 253 тис. дол., лікаря --646 тис. дол.

2. Фірми країн імміграції мають економію як за рахунок нижчої оплати праці іммігрантів, так і за рахунок того, що праця іноземних робітників дає змогу знизити загальний рівень заробітної плати.

3. Робітники-емігранти сприяють омолодженню структури трудових ресурсів країн імміграції.

4. Грошові перекази емігрантів на батьківщину сприяють розширенню реалізації товарів країн імміграції за кордоном.

Разом з тим наплив робітників з-за кордону ускладнює проблему зайнятості в країні, негативно впливає на економічне становище місцевих працівників. Поряд з економічними, виникають соціальні, культурні, правові та інші проблеми.

Для країн еміграції повернення досвідчених кваліфікованих робітників після роботи за кордоном сприяє розвитку національної економіки. Для деяких з цих країн грошові перекази емігрантів є основним джерелом валютних надходжень, яке перевищує надходження валюти від експорту товарів. Водночас еміграція завдає шкоди країнам, оскільки національна економіка втрачає наймобільнішу і, як правило, найкращу частину трудових ресурсів. Це веде до старіння структури трудових ресурсів. Серйозною є проблема реадаптації робітників, які повертаються після роботи за кордоном і відвикли від місцевих умов праці та життя. Особливо негативні наслідки для країн еміграції має відплив висококваліфікованих спеціалістів та вчених. Тому уряди цих країн намагаються проводити політику гальмування такого процесу[11, c. 89]

Розділ 2. Види та типи міграції

2.1 Види міграції

В даний час прийнято виділяти дві основні форми міграцій:

1. внутрішні міграції - переміщення населення всередині країни з сіл у міста, з міст у села, з одного регіону в інший;

2. зовнішні міграції - переміщення населення з однієї країни в іншу.

Еміграція - це виїзд з країни. Імміграція - в'їзд в країну.

Міграції різняться:

- за характером:

- добровільні;

- примусові;

- за тривалістю:

- постійні;

- тимчасові;

- сезонні;

- за територіальним охопленням:

- міжконтинентальні;

- внутрішньоконтинентальні.

Особливими формами міграцій є:

- кочівництво як форма господарської діяльності та пов'язаного з нею способу життя;

- "Маятникові" міграції, що виникають при постійному переміщенні людей по одному і тому ж шляху (до місця роботи або навчання і назад).

1. Переселенські міграції, пов'язані з освоєнням нових земель. До них можна віднести:

- переселення людей у нові колоніальні володіння, що почалося з епохи Великих географічних відкриттів;

- насильницьку "перекидання" негрів-рабів з Африки в Америку в XVI-XIX століттях;

- "Міграційний вибух" XIX століття в країнах Європи, коли в період розвитку капіталізмулюди рвалися в ті райони, де залишалися вільні землі.Больше Найбільше таких мігрантів дали Великобританія, Німеччина, Італія, Франція, Іспанія. Розселялися вони в США, Канаді, Бразилії, Аргентині, Австралії, Південній Африці.

Трудові міграції, пов'язані з укладанням трудових контрактів. Наприклад, китайські та індійські кулі. В даний час в розвинених країнах працюють за контрактом понад 25 млн трудящих-мігрантів. Особливе місце займає таке явище, як "відплив умів", що має у своїй основі економічні причини. Проявилося воно після. Другої світової війни, коли з Німеччини в США були вивезені фахівці в галузі фізики, ракетобудування і т. п. Найбільший відтік науковців з країн, що розвиваються в США, Францію, Канаду припав на 60-70-ті роки XX століття. В останні роки "відплив умів" особливо сильно торкнулася Індію, Філіппіни, республіки колишнього СРСР.

Іншими, не менш важливими причинами міграцій є політичні. Прикладами таких міграцій можуть служити:

- еміграція півмільйона громадян з фашистської Німеччини та Італії, франкістської Іспанії;

- еміграція з Росії після Жовтневої революції;

- еміграція з Чилі після приходу до влади генерала Піночета;

- відтік білого населення з звільнених від колоніальної залежності країн Азії та Африки;

- насильницька депортація до Німеччини 10 млн чол. з окупованих країн у період Другої світової війни.

Крім названих міграції населення можуть бути викликані національними, релігійними, екологічними та іншими причинами. Головними центрами імміграції протягом тривалого часу були США, Канада, Австралія, Бразилія, Південна Африка. Проте після Другої світової війни загальні потоки міжконтинентальних міграцій скоротилися, але виросли внутрішньоконтинентальні міграції. Важливим центром тяжінняробочої сили стала Центральна Європа, де проживають 12-13 млн іноземних робітників з країн Південної Європи (Іспанія, Португалія, Італія, Греція, Югославія), Азії (Індія, Пакистан, Туреччина) і Північної Африки (Алжир, Лівія, Єгипет ). Новий район трудової імміграції склався в нафтовидобувних країнах - Саудівській Аравії,Кувейті, ОАЕ, Бахрейні, Катарі. Сюди приїжджають робітники з Єгипту, Ємену, Сирії, Судану, Індії, Пакистану, Бангладеш та ін

США і Канада також залишаються важливим центром трудової імміграції.

Загальна чисельність іноземної робочої сили в цих країнах оцінюється приблизно в 6 млн чоловік.Нова хвиля зовнішніх міграцій пов'язана з політичними подіями у Східній Європі. Тільки у ФРН з 1989 р. іммігрувало близько 2 млн осіб - німців з НДР, країн Східної Європи і СРСР.Нове міграційне явище останніх років - збільшення числа біженців із зон територіальних конфліктів. Кількість біженців в даний час складає близько 20 млн осіб.Міграції справляють істотний вплив на структуру населення. Так, трудова імміграція збільшує частку економічно активного населення в загальній чисельності населення країни, а також частку чоловічого населення, оскільки в більшості мігрують у пошуках роботи чоловіка.Зміна чисельності населення між переписами відстежується за допомогою поточного обліку населення, який грунтується на статистиці природного та міграційного (механічного) руху населення.Природний рух населення - зміна чисельності населення за рахунок народження і смертей. У статистиці широко використовується показник природного приросту населення, який визначають як різницю між числом народжених живими і кількістю померлих за певний період, маючи на увазі перш за все позитивний результат (число народжених має перевищувати чисельність померлих).Якщо різниця має негативний результат, то мова йде про показник природного спаду населення.

2.2 Типи міграцій

У роботі були розглянуті такі типи міграцій як:

- за економічними

- та політичними мотивами

Класичним прикладом міграцій з політичних мотивів може служити еміграція майже півмільйона громадян, переважно представників інтелектуальних кіл економічного та політичного суспільства (Альберт Ейнштейн, Ліон Фейхтвангер, Енріко Фермі та ін) з фашистської Німеччини та Італії перед Другою світовою війною, а також з франкістської Іспанії. У середині 70-х років після приходу до влади в Чилі генерала Піночета цю країну покинуло більше 1 млн осіб. Політична еміграція в широких масштабах мала місце також у дореволюційній Росії і СРСР, на Кубі, у В'єтнамі, в Камбоджі, багатьох інших країнах.

Прогноз на майбутні можно відобразити на цій діаграмі:

Крах колоніальної системи в 50-70-х роках призвело до відтоку білого населення з колишніх колоній в метрополії. Більшість англійців повернулася з Індії, Пакистану, ряду інших володінь, французів - з Алжиру, Тунісу, Марокко, італійців - з Лівії, Ефіопії, португальців - з Анголи і Мозамбіку. Освіта на території колишньої британської Індії незалежних Індії та Пакистану з подальшою трансформацією Східного Пакистану в державу Бангладеш в загальній складності призвело до переселення 18 млн осіб. Здійснювалося воно в основному за релігійним принципом: індуси поверталися до Індії, а мусульмани - до Пакистану і Бангладеш.

Політичні події кінця 80-х - початку 90-х років у Східній Європі і в СРСР (розвал Радянського Союзу, руйнування «залізної завіси», об'єднання ФРН і НДР, і т.д.), викликали до життя ще одну сильну хвилю зовнішніх міграцій . У країну масової імміграції перетворилася ФРН, яка тільки в 1989 році прийняла більше 1 млн мігрантів, у тому числі 720 тис. етнічних німців з НДР, країн Східної Європи і СРСР. У 1990 році в країну прибуло ще 600 тис. мігрантів. Радянський Союз, навпаки, перетворився в країну масової еміграції: у 1987-1990 роках виїхало за кордон близько 1 млн осіб. Якщо в 1980 році країну покинуло 34 тис., то в 1990 році -316 тис. чоловік (без дітей).

Як правило, це великі маси людей, стихійно покидають охоплені війнами та конфліктами країни і регіони, що приносять істотні труднощі країнам, які приймають їх. Великі внутрішні і зовнішні потоки біженців спостерігалися в багатьох неблагополучних в політичному плані країнах Азії (Афганістан, М'янма, Індія, Шрі-Ланка, Іран, Ірак, Ліван, Кіпр, Ізраїль), Африки (Ангола, Чад, Ефіопія, Судан, Сомалі , Уганда, ПАР), Латинської Америки (Гватемала, Гондурас, Нікарагуа, Перу). Найбільше біженців у 80-і роки прийняли Пакистан (3,6 млн) і Іран (2,8 млн)-головним чином з Афганістану, Йорданія (900 тис.), Малаві(800 тис.). Все це по більшій частині-«відлуння» різного роду територіальних конфліктів, національних міжусобиць, голоду, але також і гострої політичної боротьби, нерідко набирає характер довготривалих військових дій.

Число біженців драматично зросло в 80-90-і роки. Розпад Югославії та військові дії на території колишніх союзних республік також викликали до життя потоки біженців, сумарно перевищили 2,5 млн осіб.

В Африці число біженців наблизилося до 12 млн., в Азії перевищило 5 млн. чоловік. Найбільше число біженців (5 млн.) припадає на вихідців з Афганістану. Великі маси камбоджійських біженців -350 тис. - живуть у Таїланді, 100 тис. іракців - в Ірані, 100 тис. мьянмарцев - у Бангладеш. В Європі налічується близько 1,8 млн. біженців, а в США - 1 млн. Цивільні конфлікти в колишній Югославії створили найглибшу кризу в русі біженців в останньому десятилітті. У середині 1992 року там було понад 2,3 млн. змушених переселенців, 0,5 млн. з яких шукали притулок за кордоном. Великий потік біженців створив розвал СРСР - понад 6 млн. чоловік.

Освіта самостійних держав у ряді випадків супроводжувалося переселенським рухами величезного масштабу. З колишніх колоній, які стали суверенними державами, як правило, емігрувало раніше проживали там біле населення. Утворення Ізраїлю і його військові дії проти сусідніх держав привели до виселення близько 3 млн. чоловік, палестинських арабів.

Політичні зміни у В'єтнамі, Кубі, Ефіопії, Афганістані військові агресії і громадянські війни в ряді з цих держав викликали значні переміщення населення.

XX століття часто називають століттям біженців. У 1994 році їх число перевищило 27,4 млн. чоловік (1980 рік-9,6 млн.). Вимушена міграція набула світового характеру, торкнувшись багато країн. Основна маса змушених мігрантів (83%) осіла в країнах, що розвиваються, хоча багатьом вдалося потрапити і в розвинені і благополучні в економічному і політичному відношенні країни. Розглянемо тепер міграції, зумовлені економічними причинами. Традиційно, такі міграції в літературі іменуються трудовими. Однак, у зв'язку з тим, що в останні десятиліття виникло і закріпилося поняття «витік мозків», що позначає трудову міграцію висококваліфікованої робочої сили, у даній роботі терміни «витік мізків» і «трудові міграції» диференційовані.

Основну роль у сучасному міжнародному русі населення відіграють міграції, викликані економічними причинами, звані найчастіше трудові міграції. У пошуках бажаної роботи та відповідного рівня життя люди переїжджають з країни в країну, причому термін перебування в країні приїзду може варіюватися від декількох годин або днів до десятиліть. Масштаби трудової міграції в світі постійно ростуть, і в цей процес залучені практично всі країни. Міжнародна трудова міграція прийняла безпрецедентний характер, стає типовим явищем соціально-економічному житті.

На початку 1993 року налічувалося близько 30 млн. трудящих-мігрантів. З урахуванням членів їх сімей, учасників маятникової міграції («фронтальеров), сезонних мігрантів і нелегальних іммігрантів загальна чисельність трудових мігрантів оцінюється в чотири-п'ять разів вище.

Можливість міжнародної міграції робочої сили створюється національними розходженнями в заробітній платі. Робоча сила рухається від країн багатих трудовими ресурсами, до більш багатим капіталом країнам. Більше половини міжнародних мігрантів є вихідцями з країн, що розвиваються, 2 / 3 з них знаходяться в індустріальних країнах. Приплив нових контингентів мігрантів у ці країни пов'язаний з якісними диспропорціями на їхніх ринках праці. У другій половині минулого сторіччя сформувалися сучасні центри притягання іммігрантів. Еміграція стала йти з менш розвинутих у більш розвинуті країни. Найпотужніший центр тяжіння склався в Західній Європі, в результаті з постачальника емігрантів вона перетворилася на центр тяжіння робочої сили.

Висновки

Міграція населення являє собою переселення працездатного населення з одних держав в інші терміном більше ніж на рік, викликане причинами економічного й іншого характеру, і може приймати форму еміграції (виїзду) й імміграції (в'їзду). Міграція робочої сили веде до вирівнювання рівнів оплати праці в різних країнах. У результаті міграції сукупний обсяг світового виробництва зростає внаслідок більш ефективного використання трудових ресурсів за рахунок їх міждержавного перерозподілу.

Кількісні показники, пов'язані з міграцією робочої сили, є частиною балансу поточних операцій і класифікуються за статтями трудових доходів (виплати нерезидентам) і приватних неоплачених переказів, що являють собою оцінний грошовий еквівалент майна, переміщуваного мігрантами в момент їх від'їзду за кордон і наступні посилки товарів і грошей на батьківщину. Розподіл позитивного економічного ефекту, що здержується в результаті міграції, відбувається у формі зростання доходів мігрантів, переказів коштів з-за кордону на батьківщину, в результаті зниження витрат виробництва в країнах, що одержують грошові перекази. Розвинуті країни є основним напрямком імміграції, а ті, що розвиваються, - джерелом еміграції.

Державне регулювання міжнародного ринку праці здійснюється на основі національного законодавства приймаючих країн і країн, що експортують робочу силу, а також на основі міждержавних і міжвідомчих угод між ними. Регулювання здійснюється через прийняття програм, які фінансуються з бюджету та спрямовані на обмеження припливу іноземної робочої сили (імміграції) або на стимулювання іммігрантів до повернення на батьківщину (рееміграції).

Більшість приймаючих країн використовують селективний підхід при регулюванні імміграції. Відсівання небажаних іммігрантів здійснюється на основі вимог, які висуваються до кваліфікації освіти,- віку, стану здоров'я, на основі кількісного та географічного квотування, прямих і непрямих заборон на в'їзд, тимчасових і інших обмежень. Стимулювання рееміграції здійснюється через виплату матеріальної компенсації виїжджаючим іммігрантам створення робочих місць, професійну підготовку іммігрантів, надання економічної допомоги країнам масової еміграції.

Список використаної літератури

1. Варецька О. Соціально-економічне підґрунтя трудової міграції населення України // Україна: аспекти праці. -2005. -№ 5. - С. 34-39

2. Горбач Л. М.Міжнародні економічні відносини: Підручник. -К.: Кондор, 2005. -263, с.

3. Довжук Б.Актуальне регіональне дослідження трудової міграці // Україна: аспекти праці. -2005. -№ 3. - С. 37-39

4. Дяченко Б. І. Європейський ринок праці в системі міжнародної міграції трудових ресурсів // Економіка АПК. -2005. -№ 2. - С.138-143.

5. Євтух В. Міграційна криза і як її побороти. Спроба державного регулювання // Віче. -20077. -№ 7. - С. 62-77

6. Кириченко О. А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник. -К.: Знання-Прес, 2002. -382, с.

7. Кисільова Т. Регулювання трудової міграції // Праця і зарплата. -2006. -№ 19. - С. 6

8. Кисільова Т. Регулювання трудової міграції // Юридичний Вісник України. -2006. -№ 17. - С. 4

9. Козик В. В. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. -К.: Знання-Прес, 2006. -405, с.

10. Липов В. В. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406, с.

11. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак.. -К.: Либідь, 2008. -190, с.

12. Передрій О. С. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

13. Роменчак О. Визначення та класифікація міграцій: наближення до операційних понять // Політичний менеджмент. -2006. -№ 2. - С. 127-139

14. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми: Навчальний посібник.-К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 231 с.

15. Малиновська О. Україна і світ: Характер і напрямки еміграцій // Відродження. - 2009. - № 3. - C. 13-17.

16. Прибиткова І.М. Основи демографії: Посібник для студ. ВНЗ. - К.: АртЕК, 2007. - C. 231-235.

17. Про іміграцію: Закон України, 7 червня 2001р. // Офіц. вісник України. - 2005. - № 27. - C.1-8.

18. Романюк М. Міграції населення України // Економіка України. - 2009. - № 9. - C. 38-44.

19. Стасюк М., Крюковський. Вплив міграційних процесів на основні демографічні показники в Україні // Україна: аспекти праці. - 2006. - № 5. - C. 40-45.

20. Зовнішні трудові міграції населення України / НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України / Е.М. Лібанова (ред.), О.В. Позняк (ред.). -- К. : РВПС НАН України, 2006. -- 206с.

21. Кириченко О. А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник. -К.: Знання-Прес, 2006. -382, с.

22. Кисільова Т. Регулювання трудової міграції // Праця і зарплата. -2006. -№ 19. - С. 6

23. Кисільова Т. Регулювання трудової міграції // Юридичний Вісник України. -2006. -№ 17. - С. 4

24. Козик В. В. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. -К.: Знання-Прес, 2005. -405, с.

25. Леонтенко О. Проблеми інтеграції України у світовий ринок праці // Демографія, економіка праці та соціальна політика: Збірник наукових праць. Вип.5. - Кіровоград: КІСМ. - 2005. - С. 7-13.

26. Липов В. В. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406, с.

Додаток А

Рис. 1. Еміграційний поток працездатного населення з України

Додаток Б

Структура міграцій

Додаток В

Додаток Г

Додаток Д

Размещено на Allbest.ru