Сучасна сім’я

Матеріальні вкладення держави в сферу виробництва, в область ідеології і духовного життя створюють необхідні передумови для росту культури і свідомості людей. Справа, зрозуміло, не зводиться до економічних витрат. Великі соціально-економічні і виховні заходи держави і суспільства, спрямовані на рішення задач, сприяють поступовому подоланню злочинності. (Так, принаймні, було в середині 80-х, на сьогоднішній день фінансування державою зведено майже до нуля, а криза 17 серпня 1998 р. ще більш погіршила положення. Чи навряд тепер можна чекати зниження злочинності. Думаю, що в найближчі час можна чекати більшого сплеску злочинів, людьми раніше що не робили правопорушень.)

Соціальні міри попередження злочинів носять конкретний характер. Насамперед, мова йде про такій розповсюдженій нині формі, як комплексні плани профілактики правопорушень, що є складовою частиною планів соціального розвитку. Важливо, що попередження правопорушень розглядається при цьому в тісному зв'язку з загальними задачами соціального розвитку.

Система запобіжних заходів у різних регіонах і соціальних групах має свою специфіку і своїх адресатів. Поряд із загальноосвітніми і виховними мірами в планах профілактики правопорушень передбачається, що конкретно повинні робити юридичні органи (органи МВС, юстиції, прокуратури і суди), безпосередньо ведучу боротьбу зі злочинністю; спільна їхня робота з громадськими організаціями, а також координування їхніх дій. Адресат запобіжних заходів - це ті люди, поведінка яких свідчить про відхилення від норм закону або правил соціального співжиття. У планах профілактики правопорушень передбачаються шляхи і методи правового, морального і естетичного виховання населення, особливо молоді.

Відхилення від норм поведінки повинні стає предметом уваги, насамперед у тому мікро середовищі, у тих соціальних осередках, де людина формується як особистість, - у родині, у школі, інституті, на роботі. Саме тут потрібно вести кропітку роботу по подоланню антисоціальних навичок і звичок.

Аналізуючи життєвий шлях правопорушника, завжди можна знайти ті вади його особистості, що спочатку привели його до аморальних вчинків, а потім і до більш серйозного конфлікту з правилами поведінки в суспільстві, з карним законом. При цьому важливе значення мають не тільки життєві умови або особливості конкретної обстановки, наприклад невпорядкованість, дійсна або удавана образа, але також індивідуальні риси особистості, що реагує на сформовану ситуацію [28. С, 21].

Різноманіття дій людей, що знаходяться в подібних умовах, порозумівається, насамперед, наявністю в самій об'єктивній дійсності різних шляхів і можливостей, що і складає основу для прийняття людиною того або іншого рішення. Профілактична робота, особливо спеціальні її форми, зв'язані з аналізом конфліктних ситуацій і попереджувальним впливом на осіб, повинна активізувати все соціально корисне з урахуванням ступеня зіпсованості людини і можливості її виправлення і перевиховання.

При проведенні спеціальних запобіжних заходів необхідно враховувати, що в мікросоціальних групах у силу специфічних умов можуть складатися “свої” правила поведінки, “свій” спосіб життя, що протистоїть якщо не в цілому, то в значній частині існуючим в суспільстві нормам і моральним цінностям. Не секрет, наприклад, що в осіб, неодноразово суджених, часто існує “своя” психологія і “свої” погляди на норми поведінки в суспільстві. Диференційований підхід до оцінки способу життя людей у різних мікро соціальних групах повинен бути зв'язаний, природно, і з диференційованим підходом до самих людей, до використання різноманітних форм і методів роботи з ними. Пошуки “слабкої ланки” у життєвому шляху людини мають принципове значення для прийняття адекватних соціальних мір попередження та корегування девіантної поведінки антигромадських вчинків.

Попередження злочинів за допомогою індивідуалізованого впливу на людей, що встали на шлях антигромадського поводження, здійснюється органами МВС, прокуратури, судами в тісній взаємодії з громадськими організаціями і колективами підприємств, установ і організацій. Складністю проблеми подолання злочинності визначається основний висновок: боротьба зі злочинністю не може бути прерогативою якого-небудь одного органа в державі. Зміцнення родини, поліпшення виховання дітей, підвищення культури населення, вирівнювання соціальних розходжень - усе це справа всього суспільства.

Своєчасне виявлення несприятливих ситуацій і надання допомоги людям, що потрапили в таку ситуацію, - самий важкий, але зате і самий реальний і гуманний шлях попередження антигромадської, злочинної поведінки.

Загальні і спеціальні профілактичні заходи припускають цілеспрямоване формування людських потреб, створення найбільш сприятливих можливостей для їхнього задоволення, а також посилення ролі моральних початків у поведінці людей. Це стосується всіх класів і соціальних груп. Разом з тим необхідно враховувати і більш приватні територіальні, економічні, національні і соціально-психологічні розходження. Ці розходження часом помітно позначаються на мотивах поведінки, рівні правової і моральної свідомості. Профілактична робота повинна проводиться диференційовано, з огляду на вікові, професійні й інші особливості людей.

Говорячи про попередження антигромадських і соціально небезпечних дій, необхідно мати на увазі, що види цих дій різноманітні і від їхньої оцінки багато в чому залежить система профілактичних мір.

Під антигромадською поведінкою розуміється поведінка людини, спрямована проти інтересів суспільства в цілому, окремих його осередків, конкретних людей, контрольована його свідомістю і волею. Очевидно, що така людина повинна мати всі якості соціальної особистості, включаючи визначений стан психічного здоров'я, тобто ця людина повинна бути осудною [27. С, 37]

Антигромадські вчинки, зв'язані з порушенням моральних норм і правил, переборюються переважно за допомогою виховних мір.

Правопорушення - більш серйозні антигромадські діяння. Це порушення не тільки моральних, але і правових норм. Найбільш небезпечним видом антигромадської поведінки поводження є злочин, за здійсненням якого випливає карне покарання.

Усі ці дії суть вчинки людей осудних, котрі, щоправда, можуть мати ті або інші відхилення в психіці, що впливають на характер їхньої поведінки, але відхилення, що не змінюють їхній сутнісної характеристики. Тому і попередження антигромадських дій таких осіб зв'язано, насамперед, з їхнім соціальним вихованням.

У той же час зустрічаються діяння несамовитих, котрі є соціально небезпечними і які іноді необґрунтовано плутають з антигромадською поведінкою. Такими можуть бути дії, на перший погляд подібні зі злочинами (наприклад, убивство одною людиною іншої і т.п.).

Очевидно, що раннє виявлення, як фізіологічних особливостей дитини, так і несприятливих мікро соціальних ситуацій могло б сприяти корекції її поведінки, насамперед шляхом створення соціальних умов, необхідних для формування повноцінної людської особистості.

Соціальна допомога родині і дітям у даний час - це соціальне обслуговування і підтримка членів родини, що потрапили у важку життєву ситуацію, наданні їм комплексу соціальних послуг і здійснення їхньої соціальної адаптації і реабілітації.

Найважливіша задача системи соціального обслуговування родини і дітей - забезпечення реалізації соціальних прав і гарантій родини, рішення виникаючих проблем за допомогою надання соціально-правових, соціально-медичних, соціально-побутових, соціально-педагогічних послуг і консультацій.

Соціальне обслуговування родин і дітей здійснює розгалужена багаторівнева система, що складається з органів керування й установ державного і муніципального секторів, установ соціального обслуговування, створених суспільними, благодійними, релігійними й іншими організаціями [33. С, 48].

В останні роки відзначений помітний прогрес по розвитку нових видів послуг, створенню нових установ, надомних форм обслуговування і т.д.

У помітному ступені цьому сприяла робота з реалізації Федеральних законів «Про основи соціального обслуговування населення РФ», Указ Президента РФ «Про президентську програму «Діти Росії» від 18 серпня 1994 р., постанови Уряду РФ «Про надання безкоштовного соціального обслуговування і платних соціальних послуг державними соціальними службами» від 24 червня 1996р.

Найбільше інтенсивно розвивається мережа центрів екстреної психологічної допомоги родині і дітям. ці центри характеризуються багатопрофільністю діяльності і комплексних послуг, хоча на сьогодні недостатнього задоволені потреби в соціально-реабілітаційних центрах для дітей з обмеженими можливостями.

В даний час у РФ склалося і діє кілька моделей соціального обслуговуванні я родин і дітей. Використовуючи критерій державної підтримки і фінансування, їх можна класифікувати в такий спосіб:

- державні соціальні служби;

- змішані служби;

- комерційні служби, що працюють самостійно або при благодійних фондах, релігійних і громадських організаціях [16. С, 53].

Переважна модель державної служби - територіальні центри соціальної допомоги родині і дітям. На відміну від інших установ соціального обслуговування ці центри, що мають різноманітні напрямки діяльності і надають широкий спектр соціальних послуг, можуть вирішити самотужки проблеми родини, робити допомога в подоланні важких життєвих ситуацій у різних областях життя. Ця здатність центра дуже важлива й істотна, тому що російська родина сьогодні зіштовхується з безліччю проблем, що не можуть вирішити існуючі в межах тієї або іншої території функціонуючі соціальні установи. Щорічно перелік державних послуг затверджує Уряд РФ; він є обов'язковим для регіональних органів влади і може бути розширений за рахунок фінансових можливостей місцевих органів влади. Цей перелік містить у собі основні соціальні послуги, що робляться родині і дітям:

1. Побутово -соціальна, матеріальна і натуральна допомога:

· термінове соціальне обслуговування і надання термінової матеріальної допомоги;

· сприяння родинам, що мають дітей, важкохворих, інвалід^-інвалідів-дитяти-інвалідів; родинам і окремим громадянам, що випробують утруднення в пересуванні, що бідує в постійному відході, доставці і придбанні продуктів, придбанні медикаментів, задоволенні інших насущних нестатків;

· прийняття від населення, і реалізація речей (одягу, взуття й ін.) на безоплатній основі або за помірну плату; розподіл, благодійної і гуманітарної допомоги (товарів, продуктів і ін.);

· соціальна допомога дитятам-сиротам, дітям, що залишилися без піклування батьків, опікунським родинам;

· організація заходів щодо залучення засобів для надання адресної, соціальної допомоги;

· створення при установах, речових фондів, фондів дитячого одягу для неповнолітніх самотніх матерів і інших категорій нужденних;

· сприяння в працевлаштуванні (у тому числі тимчасовому) і одержанні професії (спеціальності);

· сприяння у відвідуванні дітьми театрів, виставок і інших культурних заходів; сприяння в організації благодійних, обідів, літнього відпочинку, санаторно-курортного лікування дітей;

· сприяння в організації харчування і побуту гостропотребуючим;

· сприяння у виділенні: коштів;продуктів харчування; засобів санітарії і гігієни; засобів уходу за дітьми; одягу, взуття й інших предметів першої необхідності; технічних засобів реабілітації батьків -інвалідів та дітей-інвалідів; грошових посібників, пільг, доплат, компенсацій;

· сприяння в написанні листів, заяв, підготовці й оформленні документів, у тому числі по встановленню опіки і піклування;

· соціально-побутова допомога вдома непрацездатним малозабезпеченим родинам;

· сприяння в організації надомної праці інвалід^-інвалідів-дитяти-інвалідів і допомога в їхньому подальшому працевлаштуванні;

· організація для підлітків, безробітних Майстерень і цехів при центрі;

· сприяння в перевезенні дитят-інвалідів до місця лікування відпочинку, в оформлень документів (у межах регіону).

2. соціально-правові послуги:

· допомога в написань і оформленні документів, зв'язаних із захистом прав і інтересів клієнтів, у тому числі дітей;

· сприяння в наданні соціальних виплат;

· участь у правовій освіті населення (виступу в місцевих засобах інформації, лекції і т.д.), підвищенні його юридичної компетентності (розробка пам'яток, інформаційних листівок і т.д.);

· участь у правовому захисті особистісних інтересів дітей.

3. Соціально-реабілітаційні послуги:

· організація «соціального консиліуму» (психолого-медико-педагогічне обстеження);

· соціальний патронаж неповнолітніх, що допускають асоціальне поводження й антигромадські вчинки;

· складання індивідуальних коррекційних програм.

4. Психологічні послуги:

· психопрофілактика і психогігієна;

· психодиагностика й обстеження особистості клієнта;

· психотерапевтична допомога (індивідуальна, групова, сімейна);

· сімейне психологічне консультування (індивідуальне, групове);

· психологічне консультування (індивідуальне, групове); психологічний^-психологічний-соціально-психологічний консиліум; робота з людьми у важких емоційних станах; відвідування в стаціонарних установах охорони здоров'я з метою надання морально-психологічної підтримки;

· психосоціальне консультування;

· психологічний патронаж;

· психологічне втручання в кризових ситуаціях; корекція відносин і поводження; проведення тренінгів по комунікативному спілкуванню;

· розвиток навичок емоційної саморегуляції; організація посередницьких послуг; профорієнтація на основі тестування;

· організація діяльності груп взаїмопідтримки; психологічна освіта;

· ознайомлення батьків дитяти-інвалідів із психокоррекційними і психотерапевтичними методами.

5. Педагогічні послуги:

· педагогічна допомога дітям у захисті їхніх інтересів;

· консультативна допомога батькам і дітям;

· групова робота з розвитку навичок спілкування й емоційної сфери дітей;

· коррекційна допомога дітям з порушеннями мовного розвитку, аутизмом, неврозами;

· сприяння культурно-досугової діяльності дітей;

· практична допомога в організації домашнього навчання дитяти-інвалідів;

· навчання батьків прийомам організації ігрової і навчальної діяльності дитяти-інвалідів.

6. Соціально-медичні послуги:

· сприяння в напрямку в стаціонарні медичні наркологічні установи осіб, що бідують у цьому, у тому числі дітей;

· організація консультування з проблем планування родин, сексуальних відносин і психосексуальних розладів, виховання здорового способу життя;

· сприяння в забезпечення дитят-інвалідів необхідними допоміжними засобами;

· патронаж родин, що мають дітей з обмеженими фізичними або розумовими можливостями;

· навчання батьків навичкам відходу за дитиною-інвалідом;

· патронаж вагітних жінок і матерів, що годують [33. С, 57].

Усе це ще раз підтверджує складність і значимість проблем і задач, що вирішує система соціального обслуговування родини і дітей. Зовсім очевидні й особливості системи: велика номенклатура і масштабність соціальних послуг, надання яких вимагає великого професіоналізму і такту у взаєминах між соціальними працівниками і родин, дітьми, менш усього захищеними, що мають до того ж різні захворювання [3. С, 35].

Основна задача працівників служби - допомогти членові родини (не залежно від віку і соціального стану) усвідомити проблему, що заважає його нормальної життєдіяльності, за допомогою використання методів соціально-психологічного, соціально-педагогічного, соціально-економічного й іншого методів соціальної роботи. Критерієм ефективності тут прийнято вважати ступінь реабілітації члена родини, тобто відновлення його колишніх здібностей до трудової діяльності, повернення його в суспільство.

Розглянута нами конкретна діяльність відділу соціальної допомоги взаємодіє з різними категоріями населення. Споконвічно визначає коло дітей і підлітків, що бідують у допомозі; робить також допомога батькам, самотнім матерям, учителям шкіл - усім, хто оточує дитину.

Висновки

Девіантна поведінка - це відхилення від загальновизнаної, неодноразово перевіреної практикою норми поведінки, вона завжди несе в собі елемент непередбачуваності, невідомості, можливої небезпеки. Тому девіація і ризик - сторони однієї медалі, соціальної мутації. Стан ризику - свого роду границя, риса, що розділяє хаос і порядок, інновацію й устояну нормативно-рольову форму поведінки. Чим менше ризик, тим більш передбачувана поведінка системи в цілому.

Кожна девіація містить у собі руйнівний і творчий початок, для процесу соціальної еволюції важливо, який компонент переважає. Позитивними девіації є тоді, коли сприяють прогресові системи, підвищують рівень її організованості, допомагають перебороти застарілі, консервативні або навіть реакційні стандарти поведінки. Межі між позитивною і негативною формами девіантної поведінки рухливі в часі і соціальному просторі.

Під новою соціальною реальністю ми розуміємо ситуацію, при якій виникає дихотомія сформованих у суспільстві цілей і засобів (неможливість задоволення старими способами колишньої потреби), а також виникнення нових потреб.

Найбільш чітко думка про вічність девіацій, як соціального явища виразив французький соціолог Э.Дюркгейм, який вважав, що не можна представити суспільство без девіацій; вони, на його думку, є елементом будь-якого здорового суспільства. У періоди швидких суспільних змін люди перестають розуміти, чого чекає від них суспільство, і відчувають труднощі в узгодженні своїх вчинків з діючими нормами. «Старі норми» вже не вважаються підходящими, а нові, що зароджуються, ще занадто мрячні і не чітко сформульовані, щоб служити ефективними і значимими орієнтирами в поведінці. У такі періоди можна чекати різкого зростання кількості випадків девіації. Девіантний шлях вибирають насамперед люди, що не мають легальної можливості для самореалізації в умовах сформованої соціальної ієрархії, чия індивідуальність придушується, фруструюча енергія блокується. Вони не вважають загальноприйняті норми порядку природними і справедливими, не можуть зробити кар'єру, змінити свій соціальний статус через легітимні канали соціальної мобільності. Усе це неминуче приводить їх до внутріособистісного конфлікту.

В Україні на стан різних форм девіантної поведінки великий вплив робить перехід до ринкових відносин і поява таких феноменів, як конкуренція, безробіття, інфляція. Дисфункції політичних інститутів, що виростають з дезорганізації суспільства, часто зв'язані зі зміною форм державного правління, в умовах ослаблення легітимності державної влади можуть викликати ріст політичних, тобто протидержавних, злочинів (насильницьке захоплення або утримання влади, насильницька зміна конституційного ладу, публічні заклики до такої зміни, тероризм і т.п.).

Ступінь досконалості закону відносна, оскільки суспільство мінливе. Соціальні ідеали (цінності), чекання, загальноприйняті правила, норми, як і критерії девіантної поведінки, згодом міняються. Якщо процес соціалізації і соціальний контроль відповідають за збереження соціокультурного коду, функцію соціального спадкування в процесі суспільного розвитку, то девіація - за функцію соціальної мінливості, пристосовності індивіда і всього суспільства до нових умов.

Саме в родині закладаються основи моральності людини, формуються норми поводження, розкриваються внутрішній світ і індивідуальні якості особистості. Родина сприяє не тільки формуванню особистості, але і самоствердженню людини, стимулює його соціальну, творчу активність, розкриває індивідуальність. Так склалося, що з розвитком цивілізації родина переклав частину своїх турбот на інші соціальні інститути й організації, тим самих батьки одержали більше вільного часу, а діти більш велику можливість до соціалізацію в суспільстві.

Взаємозв'язок родини й інших соціальних інститутів виявляється із самого моменту народження дитини і чим цей зв'язок більш налагоджений, тим легше дитині проходити всі етапи становлення повноцінної особистості.

Соціальне середовище сприяє засвоєнню суспільних соціальних норм і культурних цінностей, причому базисною основою є родина, де закладається фундамент особистості, подальше будівництво якої потім здійснює школа, потім наступний навчальний заклад, потім робочий колектив і т.д.

Дитина, як я уже висловлювався неодноразово, починає свою соціалізацію в родині, однак родина зіштовхується з необхідністю спілкування з лікарнями, школами, дитячими установами, школами, трудовим колективом, спортивними секціями, установами культури, з державними відомствами, з неформальними об'єднаннями, церквою, друзями і безліччю інших організацій, саме у взаємодії всіх цих організацій і установ і проходить становлення юної особистості, і чим взаємини в родини з цими організаціями краще налагоджені, тим виростає більш соціалізована, більш успішна особистість.

Родина є одним із самих древніх соціальних інститутів. Вона виникла набагато раніш релігії, держави, армії, утворення, ринку. Родина - єдиний і незамінний виробник самої людини, продовження роду. Але, на жаль, виконує вона цю головну функцію зі збоями. І залежить це не тільки від неї, але і від суспільства. Родина виникає з потреби задовольнити особисті потреби й інтересів індивідів. Будучи частиною суспільства, вона з'єднує їх із суспільними інтересами. Особисті потреби організуються на основі прийнятих у суспільстві норм, цінностей, зразків поведінки і часто відбувається так, що безцеремонне втручання суспільства в життя родини руйнувало її і життя людей її складових, доводило неї до злидарського існування.

Причин людей, що спонукують, об'єднаються в сімейні групи, створювати стійкі зв'язки і взаємодії багато, але основою в першу чергу є потреби людини. Говорячи науковою мовою, духовні, фізіологічні і сексуальні потреби чоловіка і жінки спонукують їхній об'єднаються для спільного здійснення цілей: відтворення людського роду, створення матеріальних умов існування - житла, одягу, харчування; задоволення потреби в дітях, біологічній залежності дітей від батьків, потреби в сексі. Хіба людина не може задовольнити цю потребу поза родиною? Звичайно, може. Але чи не повчальний досвід предків? Звернувши свій погляд у минуле, ми усвідомлюємо, що суспільство в цілому, а значать і люди, його складові, зацікавлені в тім, щоб ці біологічні потреби здійснювалися в рамках родини. Тільки виявивши ці специфічні особливості в реалізації потреб людини в умовах родини, можна зрозуміти сутність родини як соціального інституту, а разом з цим і джерела живучості родини, її життєстійкості, привабливості для людини.

У чому ж невигубна сила родини? Сила і привабливість родини, її сутність полягає в тій цілісності, що властива родині і соціальній спільності, і як малій соціальній групі, і як соціальному інститутові. Цілісність родини утвориться за рахунок взаїмопритяжіння і взаїмодоповнюванності статей, що створюють єдине, якусь цілісність.

Отже, родина як осередок суспільства є невіддільною складовою частиною суспільства. І життя суспільства характеризується тими ж духовними і матеріальними процесами, як і життя родини. Суспільство складається з людей, що є батьками і матерями у своїх родинах, а також їхніх дітей. У цьому зв'язку дуже важливі ролі батька і матері в родині, а зокрема виховна функція родини. Адже від того, як батьки привчають своїх дітей до праці, повазі до старших, любові до навколишньої природи і людей, залежить те, якої буде суспільство, у якому будуть жити наші діти. Чи буде це суспільство, побудоване на принципах добра і справедливості або ж навпаки? У цьому випадку дуже важливе спілкування в родині. Адже спілкування є одним з основних факторів формування особистості дитини, члена суспільства. І тому в сімейному спілкуванні дуже важливі моральні принципи, головним з яких є - повага іншого.

Наслідками дурного спілкування в родині можуть бути конфлікти і розводи, що наносять велику соціальну шкоду суспільству. Чим менше розводів у родинах, тим здоровіше суспільство.

Таким чином, суспільство (а його теж можна назвати великою родиною) прямо пропорційно залежить від здоров'я родини, так само як і здоров'я родини від суспільства.

В роботі було розкрито специфіку особливостей впливу сучасної сім'ї на девіантну поведінку молоді та вироблено рекомендації щодо подолання цього кризового явища.

Список використаної літератури:

1. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика. - М.,1980.

2. Андреева Г.М. Социальная психология. Учебник для высших учебных заведений. - Г.: Аспект Пресс, 2000.

3. Авсиевич М.Т., Мельник Л.И. Супружеские конфликты и пути их преодоления. - М.: Материал в помощь лектору, 1988.-22с

4. Андреева И.С., Гулыга А.В. - Семья: Книга для чтения. Кн. 2. - М: Политиздат, 1991.-527с

5. Аргайл М. Психология счастья. / Пер. с англ. / Общ. ред. М.В. Кларина. - М.: Прогресс, 1990.-336с.

6. Афанасьева Т.М. Семья: учебное пособие для 9-10 кл. сред. шк. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Просвещение, 1988.-285с

7. Бандура А., Уолтерс Р. Подростковая агрессия. Изучения влияния воспитания в семейных отношениях. - Г.: Апрель Пресс, Изд-во Эксмо-пресс, 1999.

8. Божович Л.И. Проблемы формирования личности. - Г.: Изд-во "Институт практической психологии", Воронеж: НПО "МОДЭК", 1995.

9. Богданов Г.Т., Богданович Л.А., Полеев А.М. и др. Супружеская жизнь: гармония и конфликты / сост. Л.А. Богданович. - 2-е изд. - М.: Профиздат, 1991.-175с.

10. Вековая и педагогическая психология. Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов. Под ред. проф. А.В. Петровского. Г., "Образование", 1973.

12. Попов А. В. Социология: Учебник. - М.: Гардарики, 2000.

13. Волков Ю.Г., Мостовая И.В. Социология. - М.: Гардарики, 1998.

14. Выготский Л.С. Педология подростка. Соб. соч. Г., 1984, том 4.

15. Габиани А.А. На краю пропасти: наркомания и наркоманы. М., 1990. С. 156

16. Габиани А.Л. Наркотики в среде учащейся молодежи // Социологические исследования. - 1990. - № 9. - С.90-91

17. Гилинский Я.И. Социология девиантного поведения и социального контроля // Социология в России / Ред. В.А. Ядов. 2-е изд. - М., 1998.

18. Гилинский Я.И., Смолинский Л.Г. Социодинамика самоубийств // Социологические исследования. 1988. № 5. С. 62

19. Говако Б.И. Студуенческая семья. / Редкол.: Э.К. Васильева (пред.) и др. - М.: Мысль, 1988.-158с.

20. Голод С.И. Проституция в контексте изменений половой морали // Социологические исследования. 1988. № 2. С. 66

21. Гофман А.Б. Семь лекций по истории социологии. - М., 1995

22. Гребенников И.В. Основы семейной жизни: Учеб. пособие для пед. ин-тов. - М.: Просвещение, 1991.-157с.

23. Грэйс Крайг Психология развития. - Спб.: Издательство "Питер", 2000.

24. Гуревич П.С. Психология.- М:Знание,1999.

25. Данилин А., Данилина И. Героин. - "Врачи предупреждают" - М.:ЗАО Изд-во Центрполиграф", 2000.

26. Данилин А., Данилина И. Как спасти детей от наркотиков. - "Врачи предупреждают". - Г.:ЗАО Изд-во "Центрполиграф", 2000.

27. Дружинин В.Н. Психология общих способностей. - Спб.: Питер Ком, 1999.

28. Дюркгейм Э. Самоубийство: Социологический этюд. М., 1994.

29. Ланцова Л.А., Шурупова М.Ф. Социологическая теория девиантного поведения // Социально-политический журнал. - 1993. - № 4.

30. Лунеев В.В. Преступность в XXI веке: Методология прогноза//Социологические исследования. - 1996. - № 7.

31. Льюис К.С. Христианское поведение // Иностранная литература. 1990. № 5. С. 208 М.: Юрид. Лит., 1988. - 176 с.

32. Н.П. Дубинин, И.И. Карпец, В.Н. Кудрявцев. Генетика, поведение, ответственность. М.: Политиздат., 1982. - 301 с.

33. Осипова О.С. Девиантное поведение: благо или зло? // Социологические исследования. - 1998. - № 9.

34. Петелин Б.Я. Организованная преступность несовершеннолетних // Социологические исследования. 1990. № 9. С.94

35. Проблемы, дискуссии, предложения. Проституция и преступность. Психология. - М: Проспект, 1999.

36. Радугин К. А. Социология: курс лекций. - М.: Центр, 2000.

37. Разумихина П.П. Мир семьи: Книга для учащихся старших классов по курсу «Этика и психология семейной жизни». - М.: Просвещение, 1986.-208с.

38. Разумовская Т. Узы брака, узы свободы. - М.: Мол. Гвардия, 1990.-222с.

39. Сатир В. Как строить себя и свою семью. Заметки психолога. - М.: Педагогика-Пресс, 1992.-192с.

40. Семейно-бытовая культура. - Минск, 1987.-106с

41. Сизанов А.Н., Быков В.М., Тюхлова И.Н., Смирнова Е.С. Безопасное и ответственное поведение: Цикл бесед, практических и тренинговых занятий с учащимися I-XI классов о ВИЧ-инфекции и наркотической зависимости: Пособие для класс. рук., воспитателей, психологов и соц. педагогов / под ред. А.Н. Сизанова. - Мн.: «Тессей», 1998. Ч. III.-176с.

42. Симеонова Л. Маленькая книжка о любви: О сложных проблемах взаимоотношений супружеских пар. - М.: Республика, 1992.-173с.

43. Смидович С.Г. Самоубийства в зеркале статистики // Социологические исследования. - 1990. - №4.

44. Социология. - Ростов-н/Дону: Феникс, 1999.

45.Социология. Учебник. /Под ред. Кравченко А.И. - Арсофт, 2005.

46.Социология: Учебник/Под ред. проф. Ю.Г. Волкова.- Изд. 2-е, испр. и доп.- М.: Гардарики, 2003

47.Психология семейных отношений / Ковалёв С.В.- М.: Педагогика, 1987.

48..Социология: 3 том: Социальные институты и процессы. Добреньков В.И., Кравченко А.И.

49.Семья и общество / Отв. ред. А.Харчев. - М.: Наука, 1992.

50.Социология / Осипов Г.В., Коваленко Ю.П. - М.: Мысль, 1990.- С.281.

51. Стариков Е. Маргиналы, или размышление на старую тему: «Что с нами происходит?» // Знамя. 1989. № 10. С. 133

52. Тощенко Ж.Т. Социология. - М: Прометей, 1994. - 383 с.

53. Шихирев П.Н. Жить без алкоголя? Социально-психологические проблемы пьянства и алкоголизма. М., 1988. С. 4

54. Шапошников Е.А. 1000+1 совет семейного психотерапевта. - М.: Олимп: ООО «Фирма «Издательство АСТ».

55. Шуман С.Г., Шуман В.П. Конфликты в молодой семье: причины, пути устранения. - Мн.: Университетское, 1989.-80с.

56. Юркевич Н.Г., Красовский А.С., Бурова С.Н и др. Этика и психология семейной жизни: Кн. для учителя. - Мн.: Нар. асвета, 1989.-286с

57. Юрчук В.В. Современный словарь по психологии. - Мн.: Элайда, 2000.-704с.

Размещено на Allbest.ru