Основи соціального менеджменту

Третя група профілактичних заходів приймається у відношенні уже виниклої проблеми, але попереджає виникнення нових. Наприклад, педагог працює з окремими поведінковими недоліками дитини, профілактуючи розвиток негативних особистісних властивостей.

Перші два підходи можна віднести до загальної профілактики, а третій - до спеціальної. Спеціальною профілактикою можна називати систему заходів, орієнтованих на рішення визначеної задачі: профілактика девіантної поведінки, профілактика неуспішності, профілактика шкільних страхів і т.п.

В останні роки багато уваги приділяється ранній профілактиці відхилень у розвитку особистості дитини. Це зв'язано з наступними причинами:

дитинство є тим періодом, у якому закладається фундамент особистості;

у дитинстві закладаються моральні і естетичні еталони;

у дитинстві формуються доцільна до певних правил поведінка і нормативна діяльність;

нервова система дитини надзвичайно пластична і здатна до зміни;

у цьому періоді дитина має підвищену сугестивність, здатність до копіювання;

у цьому періоді дитина залежна від дорослих; а батьки і педагоги - головні авторитети.

Соціально-педагогічна профілактика - це система заходів соціального виховання, спрямованих на створення оптимальної соціальної ситуації розвитку дітей і підлітків і сприятливих проявів різних видів її активності.

Виходячи з розуміння соціальної ситуації розвитку, її об'єктивності (якою вона реально є) і суб'єктивності (якою вона переживається і сприймається) аспектів, соціально-педагогічна профілактика спрямована на зміну різних зовнішніх і внутрішніх факторів і умов соціального виховання і перебудову їх взаємодії.

Займаючись цим видом профілактики, соціальний педагог (працівник) може направити свою діяльність на виховний мікросоціум дитини (педагоги, батьки, група однолітків), змінюючи характер їх відносини, впливу на дитину. Він також може впливати на його уявлення про навколишні і взаєминах з ними і супровідні їхні переживання і змінювати їх. Нарешті він може сприяти зміні позиції дитини стосовно соціуму (сприяння, протидія, бездіяльність).

Профілактичні заходи важливі у всіх сферах життєдіяльності людей:

охорона здоров'я населення - викорінювати причини виникнення і розвитку хвороб, створювати найбільш сприятливі умови охорони здоров'я, виховання фізично і духовно міцних людей;

профілактика девіантної поведінки:

а) профілактика самогубств (суїциду) - своєчасне діагностування і відповідне лікування; активна емоційна підтримка людини, що знаходиться в депресії; заохочення його позитивної спрямованості з метою полегшення негативної ситуації;

б) профілактика таких соціальних патологій, як злочинність, алкоголізм, наркоманія і токсикоманія - основна мета - створення передумов для формування законослухняного високоморального поводження громадян.

Форми і види профілактичних заходів різноманітні. Виходячи зі стадій попереджувального впливу вони можуть бути визначені як:

нейтралізуючі;

що компенсують;

попереджуючі вплив обставин, що сприяють соціальним відхиленням;

ці обставини, що усувають;

заходи щодо здійснення наступного контролю за проведеною профілактичною роботою і її результатами.

Профілактика є одним з основних і перспективних напрямків діяльності в соціальній роботі.

3.3 Соціальна адаптація

Поняття «адаптація» означає пристосування. Найважливіша задача адаптаційного процесу - це проблема виживання людини, через пристосування потенцій індивіда з процесами природного і соціального середовища. Виділяють чотири види адаптації людини: біологічна, фізіологічна, психологічна, психологічна, соціальна.

Специфікою людської адаптації є те, що цей процес зв'язаний із соціалізацією людини, із процесом засвоєння соціальних норм поведінки. Власне кажучи соціальна адаптація є найважливішим механізмом соціалізації. Соціальна адаптація означає, що у відносно короткий проміжок часу особистість чи група активно освоює нове соціальне середовище, що виникає або в результаті соціального чи територіального переміщення, або при зміні соціальних умов.

Процес соціальної адаптації розглядають на трьох рівнях:

суспільство (макросередовище) - адаптація особистості і соціальних шарів до особливостей соціально-економічного, політичного, духовного і культурного розвитку суспільства;

соціальна група (мікросередовище) - адаптація людини чи, навпаки, нестиковка людини із соціальною групою (виробничий колектив, родина, навчальний колектив і ін.);

сам індивід (внутріособистісна адаптація) - прагнення досягти гармонії, збалансованості внутрішньої позиції і її самооцінки з позицій інших індивідуумів.

Адаптація з'являється різноманітним, комплексним явищем у житті соціальних суб'єктів. Виділяють чотири основних аспекти розгляду адаптації: як різновиду соціального відношення, соціального процесу, соціальної діяльності й інституціональної форми.

Адаптація - двоєдиний процес, у ході якого суб'єкт не тільки випробує вплив з боку соціального середовища і соціальних інститутів (родина, система утворення, ЗМІ й ін.), але і сам може активно впливати на зовнішнє середовище, трансформуючи її у відповідності зі своїми потребами.

Механізм соціальної адаптації особистості виступає як єдиний процес діяльності, спілкування, самосвідомості в соціальній діяльності людини, коли відбувається перетворення його внутрішнього світу, реалізація прихованих можливостей, що допомагають повноцінно включитися в процеси соціальної адаптації як активності особистості.

Соціальна самосвідомість особистості виступає як механізм соціальної адаптації, при якій відбувається формування й усвідомлення своєї соціальної приналежності і ролі. Існують і такі механізми соціальної адаптації особистості, як: 1) когнітивний, який включає усі психічні процеси, зв'язані з пізнанням: відчуття, сприйняття, представлення, пам'ять, мислення, уява і т.д.; 2) емоційний, що включає в себе різні моральні почуття й емоційні стани; 3) практичний, поведінковий, що пропонує визначену спрямовану діяльність людини в соціальній практиці. У цілому, усі ці соціально-психологічні механізми адаптації особистості складають повну єдність.

Ефективність, кінцеві результат адаптації визначаються об'єктивними показниками досягнень і суб'єктивною задоволеністю своїми досягненнями в тій професійній і соціально-економічній позиції, яку займає людина.

Висновки

Сьогодні, коли різко змінилася соціальна ситуація в країні, процеси загострення соціальних відносин вимагають осмислення, аналізу та узагальнення. Необхідно виробити науково обгрунтовану концепцію соціальної роботи з населенням, розробити соціальні технології, зрозумілі та переконливі прийоми організації і проведення соціальної роботи.

Соціальна робота - універсальний соціальний інститут: її носії надають допомогу всім індивідам незалежно від соціального статусу, національності, релігії, раси, статі, віку чи інших обставин. Єдиним критерієм у цьому питанні є потреба в допомозі і неможливість самотужки справитись з життєвими негараздами.

Особлива увага має приділятися ефективній організації соціальної роботи, що є основою менеджменту (управління) соціальної роботи.

Державні соціальні служби мають різні напрямки діяльності, концентрують свою увагу на таких категоріях, як сім'я, престарілі, одинокі пенсіонери, інваліди і діти. Центри проводять соціальну роботу на засадах гуманізму гармонійного поєднання потреб особистості та інтересів суспільства, взаємодопомоги, диференціалізаціїції та індивідуалізації, партнерства з усіма соціальними інституціями.

На сьогоднішній день механізм менеджмент соціальної роботи діє на такі напрямки: соціально-медичні послуги населенню, соціальний захист сім'ї, соціальний захист інвалідів, соціальне обслуговування людей похилого віку, соціальна робота з безпритульними, соціальна робота з молоддю, соціальна робота з людьми девіантної поведінки, соціальний захист малозабезпечених верств населення.

Фактично організація менеджменту соціальної робота на даний період є недосконалою. Управління праці та соціального захисту населення України активно працює над виконанням поставлених завдань та здійснює пошук шляхів удосконалення форм та методів роботи по покращенню обслуговування населення. Досить багато фахівців працюють над пошуком шляхів досягнення максимальної ефективності та оптимізації роботи у соціальній сфері. У даній роботі пропонується розроблення нової моделі надання соціальних послуг, завданнями якої є:

покращення поінформованості населення про соціальну допомогу;

спрощення процедури одержання допомоги шляхом:

підвищення доступності (географічної)

зменшення черг

використання одного пакету документів

поглиблення адресності (надання соціальних допомог тим, хто найбільше їх потребує);

підвищення ефективності роботи управлінь за наявних ресурсів (людських та матеріально-технічних).

Список використаної літератури

Давиденко В.К. Соціальний захист в Україні // Соціальна політика і соціальна робота. 2003. №3. с.34-36.

Менеджмент социальной роботы: Учеб. пособие для студ. выш. учеб. заведений. /Под ред. Е.И. Комарова, А.И. Войтенко. №:1999. 288с.

Методика социально-психологической диагностики и группы. М., 1990.

Надточий Б. Чи подолає Україна “груповий егоїзм” у пенсійному забезпе-ченні? //Соціальний захист. 2001. №6.

Новіков В. Соціальне партнерство. // Соціальна політика і соціальна робота. 2000. №1.

Социальний менеджмент. Курс лекций. /Под ред. д. ф. н., профессора Иванова В.Н., д.е.н. профессора Патрушева В.И. Москва: издательство МССУ. “Союз”. 1998. с.218.

Слепинков И.М., Аверин Ю.П. Основы теории социального управления: Учеб. пособие для вузов. М.: Высш. МК. 1990.

Сташків Б. Державні органи України, які здійснюють управління у сфеі соціального забезпечення інвалідів. //Соціальний захист. 2000. №3. с.43-47.

Семигіна Т. Інформаційно-консультативні центри в системі соціального захисту населення.//Соціальна політика і соціальна робота.(2000.(№1.(с.77-83.

Семигіна Т. Допомога Міністерсва праці та соціальної політики України з боку Європейського Союзу. // Соціальна політика і соціальна робота. 2000. №9. с.107-112.

Самигіна Т. З досвіду викладання “Основ соціальної політики”. // Соціальна політика і соціальна робота. 2001. №2. с.81-85.

Самигіна Т. Соціальні інновації: методологічні аспекти викладання. // Соціальна політика і соціальна робота. 2000. №3,4. с.98-112.

Спавочное пособие по социальной работе Алексеева Л.С. [и др]. под ред. А.М. Панова, Е.Т. Холостовой. М.: Юристь, 1997. с.109.

Суслова В. Социальная диагностика: методы и способы ее осуществления. М., 1993.

Теория социальной работы. /Под ред. профессора Е.И. Холостовой. М.: Юристь, 2000.

Удальцова М.В. Социология управления. М. Новосибирск. 1999. с.57