Традиції та новації в розвитку сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Потребує удосконалення законодавство у сфері попередження насильства в сім'ї шляхом урізноманітнення форм роботи з жертвами сімейного насильства, запровадження нових видів адміністративних стягнень, проведення корекційної роботи з особами, схильними до насильства в сім`ї, з метою формування ненасильницької моделі поведінки.

Законодавчі новації необхідні для підтримки сім'ї в цілому, розробка дієвих санкцій по відношенню до біологічних батьків, що ухиляються від виховання своєї дитини. У Верховній Раді України вже знаходяться на розгляді ряд законодавчих проектів, що містять певні позитивні зрушення у визначеному напрямі: Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо вдосконалення законодавства України щодо протидії насильству в сім'ї)» № 0895 від 23.11.2007р., Проект Закону України «Про внесення змін до статей 304 та 323 Кримінального Кодексу України (щодо посилення відповідальності за злочини проти сім'ї та дітей)» № 0963 від 23.11.2007 р. [17]

Негативні явища, що зберігаються в системі виховання сиріт у державних закладах утримання:

- Неправильна організація спілкування усередині колективу, збереження авторитарного стилю виховання;

- Високий ступінь регламентованості життя вихованців, відсутність можливості вільно розподіляти і використовувати часовий простір і дії;

- Ізольованість дітей в межах одного простору, обмеженість контактів із представниками суспільства із зовні, що фактично унеможливлює соціалізацію вихованців;

- Відсутність диференційованого підходу до дітей, обмеженість врахування психологічних, фізичних особливостей;

- Неврахування психологічного стану вихователів шкіл-інтернатів, притулків, дитячих будинків, що виявляється в проявах неадекватних, жорстоких дій по відношенню до дітей.

В інтернатних закладах спостерігається надмірна опіка дітей, яка призводить до незнання ними своїх обов'язків. Результатом є формування у переважної більшості вихованців державних закладів хибної уяви про свої соціальні ролі, як сироти. Основи колективного виховання, що домінують в інтернатних закладах не забезпечують індивідуальний розвиток здібностей кожного вихованця.

Набула поширення практика використання різних типів покарань від мовних образ, до переведення «некерованих» осіб до психіатричних закладів закритого типу.

Відкритим є питання забезпечення рівності доступу до освіти для випускників шкіл-інтернатів. Існування пільгової системи надає можливість випускнику інтернатного закладу вступити до закладів вищої, професійної освіти, але відкритою залишається проблема подальшої адаптації випускника. Різка зміна тотальної ізольованості і контролю - системою безконтрольності і свободи дій призводить до втрати орієнтирів і цінностей. Можливість отримання освіти розглядається більшістю випускників інтернатних закладів, як засіб звільнення із стін шкіл-інтернатів.

Актуальною залишається проблема забезпечення житлом випускників інтернатних закладів, що створює низку проблем для адаптації в соціумі. Відсутність власної житлової площі є вирішальною у виборі місця роботи і фаху випускника інтернатної системи.

Привертаючи увагу населення України до проблем подолання сирітства на державному рівні, свідомо відбувається ігнорування доволі складного питання безпосередньо пов'язаного із реформою державної системи опіки - сприйняття реформи співробітниками державних установ опіки. На заваді реорганізації інтернатних закладів стоїть не бажання працівників інтернатних установ вести роботу по зменшенню кількості вихованців і скороченні своїх робочих місць. Це є проблемою, яка замовчується і не обговорюється на державному рівні. Потребує особливої уваги розробка стратегії працевлаштування працівників державних закладів виховання сиріт.

Більшість країн відмовились від системи державного інтернатного утримання та виховання дітей і надають перевагу системі підтримки біологічних батьків.

2.3 Напрямки розвитку альтернативних форм виховання дітей-сиріт

Зарубіжна практика в деяких випадках залишає форму інтернатного закладу як необхідну, але в процесі деінституалізації змінився акцент її пріоритетності, зазнала трансформації структура закладу в цілому.

Державна політика у сфері подолання сирітства базується на комплексі профілактичних, попереджальних заходів в основі яких закладено принцип адресної кваліфікованої допомоги сім'ям та дітям. За рахунок такої політики реалізується головний пріоритет соціальної політики - дитина виховується у біологічній родині.

Досвід США, Великобританії, Австрії, Швейцарії, Польщі засвідчує збереження державних шкіл-інтернатів (дитячі будинки, притулки) як спеціалізованих закладів для виховання дітей, які мають відхилення у поведінці, певні психологічні, фізичні проблеми. Найбільш поширеними типами інтернатів є: лікувальні центри з цілодобовим перебуванням дитини, сімейні дитячі будинки, кризові та дитячі психіатричні центри [15, с. 34].

Необхідність реформування існуючої системи виховання державних інтернатних закладах в Україні на сучасному етапі не викликає сумнівів. Проте виникає питання пошуку оптимального шляху трансформації, діючих державних установ утримання та розвитку ефективних форм виховання сиріт.

Напрямки розвитку альтернативних форм виховання дітей-сиріт:

- попередження виходу дітей із родини;

- повернення до біологічної родини;

- влаштування сиріт у прийомні сім'ї , дитячі будинки сімейного типу, під опіку;

- усиновлення.

За даними всеукраїнського соціологічного опитування проведеного на замовлення Українського освітнього центру реформ у 2006 році на тему «Ставлення населення України до новітніх соціально-економічних процесів» спостерігається певне збільшення громадян, які готові взяти на виховання або ж усиновити дитину. Понад 12 % опитаних відзначили, що мають плани щодо виховання і усиновлення сироти. Переважно категорія потенційних батьків може збільшитися за рахунок двох вікових категорій: 18 - 28 років дорівнюю 35 %, 29 - 39 років відповідно 27 %. При цьому переважна більшість з них 60 % не мають власних дітей і 32 % виховують одну дитину. Важливим є також той факт, що більше 50 % опитаних, що виявили бажання стати усиновителями, мають у своєму оточенні знайомих, друзів, які вже мають позитивний досвід у вихованні прийомних дітей [17].

Дієвий механізм у системі реформування державної системи опіки є поширення практики прийомних родин, будинків сімейного типу та усиновлення.

Президентом України 2008 рік було проголошено Роком національного усиновлення і підтримки сімейних форм виховання. Певні позитивні зрушення на рівні держави вже є. З 2006 року в Україні задіяний принцип «гроші ходять за дитиною», згідно якому на кожну дитину-сироту чи позбавлену батьківського піклування держава виділяє два прожиткових мінімуму кожного місяця. Посилилась робота по супроводженню сімейних форм виховання сиріт соціальними службами, тощо [1].

За даними Державного комітету статистики України протягом 2007 року усиновлено громадянами України 3528 тис. дітей, іноземними громадянами - 1701 тис. дітей [17].

Проте на заваді національного усиновлення є бажання українських родин мати дитину віком до 5 років без фізичних, розумових відхилень. Але така категорія дітей складає від 3 до 5 % від загальної кількості дітей, що мають юридичні підстави для встановлення опіки чи усиновлення.

Юридичними перешкодами на шляху усиновлення залишається судова процедура отримання статусу сироти чи дитини позбавленої батьківського піклування. Бюрократизм судової системи позбавляє більшість дітей у віці до 10 років отримати легальне право на усиновлення.

Прийомні родини та сімейні дитячі будинки

Під опікою та піклуванням в Україні виховується понад 64 тисячі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Але якщо розглянути кількісні показники по категоріям опікунів, то картина вже більш песимістична. Більшість опікунів 57,2 % становлять бабусі та дідусі, 22 % тітка, дядько, 8,7 % повнолітні брати та сестри, 4,3% інші родичі і лише 7,7 % складають опікуни, що не перебувають у родинних відносинах з дитиною. Розглянувши наведену динаміку, ми бачимо збереження ризиків повернення дитини до державних установ враховуючи вік бабусь та дідусів [15, с. 38].

Однією з альтернативних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки є прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу.

Станом на 01.07.2007 року кількість дитячих будинків сімейного типу становить - 259, в них виховується 1669 дітей, прийомних сімей - 1117, в них - 1748 дітей. Всього в Україні - 1376 таких сімей, в яких виховується 3417 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. За перший квартал 2008 року до прийомних родин та дитячих будинків сімейного типу влаштовано 290 дітей [15, с. 39].

Дитячий будинок сімейного типу розрахований на виховання від п'яти до 10 дітей. Дитина здобуває навички міжособистісних взаємин, засвоює позитивні приклади поведінки дорослих, спілкування із соціальним оточенням, розвиває прагнення до самовдосконалення.

Однак, у діяльності дитячих будинків сімейного типу проблемними залишаються: матеріально-технічне і фінансове забезпечення дитячих будинків сімейного типу, що покладено на місцеві органи виконавчої влади; не урегульоване питання поліпшення житлових умов родини у випадку поповнення її вихованцями; не завжди відповідально здійснюється добір і підготовка батьків-вихователів; не врегульовано питання забезпечення житлом вихованців.

Прийомна родина виховує від одного до чотирьох сиріт на своїй власній житловій площі. Батьки не звільняються від своєї колишньої роботи, отримують кошти на утримання прийомних дітей від держави. Переважна більшість прийомних батьків мають своїх власних дітей. Тому прийомні діти з перших хвилин проживання на прикладі прийомних батьків і їхніх дітей вчаться будувати свої взаємини як з дорослими, так і з іншими дітьми.

Дитячі будинки сімейного типу вирішують декілька завдань, які стоять на заваді поширення практики усиновлення:

1. Можливість поєднання в межах такої форми братів і сестер різних вікових груп;

2. Зростання і виховання в родинному оточенні категорій дітей віком від 10 років до 18 років поза межами закритого інтернатного закладу.

Перешкоди на шляху створення дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей:

- адміністративні перешкоди, відсутність дозволу для оформлення прийомної сім'ї;

- затягування часу щодо вирішення питання з житлом;

- не готовність місцевої влади до створення прийомної сім'ї (відсутність відповідних юридичних документів);

- неточності та неповність документації на дітей, які плануються взяти в прийомну сім'ю;

- проблема не достатньої забезпеченості кваліфікованими спеціалістами, що здатні проводити соціальний супровід прийомних сімей та дитячих сімейних будинків у регіонах. Міжнародна практика засвідчує, що для ефективного супроводження соціальний працівник повинен працювати не більше чим з 10 родинами [15, с. 42].

Фактично на сучасному етапі в українському суспільстві відбуваються поступові зміни у більш позитивному сприйнятті усиновлення та піклування за сиротами. У вирішенні цього завдання державна політика йде правильним шляхом. Забезпечення матеріальної стабільності сім'ї та надання фінансової допомоги з боку держави є вагомими стимулами для розвитку сімейних форм виховання сиріт. Але постає нова проблема - забезпечення якості у вихованні і опіки.

В Україні завдання по реалізації підтримки та супроводження сімей покладено на структурні підрозділи державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді та їх спеціалізовані формування. Діючий соціальний супровід не є достатнім, більшість соціальних працівників мають значні навантаження у кількості сімей. Соціальні центри не мають кваліфікованих спеціалістів із сфери практичної психології, які спеціалізуються безпосередньо на адаптації сиріт та прийомних батьків, усиновителів до нових умов. Не достатньо розвинутою є мережа центрів надання анонімних консультацій, телефонів довіри. Інформація про існування таких центрів не поширюється через ЗМІ.

Висновки

1. У державі відбувається процес поступових змін державної системи опіки над дітьми і, насамперед, забезпечення права на виховання в сімейному оточенні. Проте відсутня системна робота з біологічними родинами дітей, які виховуються в інтернатних закладах. Стан профілактичної роботи з кризовими сім'ями є незадовільним.

2. Потребує вдосконалення нормативно-правова база, що регулює питання захисту прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. У цьому контексті відсутній механізм контролю за дотриманням житлових та майнових прав дітей.

3. Відчувається брак фахівців та досліджень, науково-методичних видань з проблеми соціального сирітства, проходження реформи системи опіки.

4. Прискорені темпи розгортання мережі прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу відбуваються за принципом покращання статистичних показників без здійснення системної роботи з добору та навчання батьків, налагодження соціального супроводу. Існує потреба посилити контроль за рівнем утримання і виховання сиріт, що перебувають під опікою, у прийомних сім'ях, будинках сімейного типу.

5. Визначальні фактори щодо прийняття сироти до родини є бажання надання допомоги дитині та бездітність сім'ї. Проте ключова роль у перегляді суспільної думки і укріпленні інституту сім'ї повинно забезпечуватися дієвою державною стратегією допомоги сім'ям з дітьми, гарантованою і відповідної матеріальної підтримкою.

6. Існує необхідність переглянути принципи організації вихователів прийомних родин та будинків сімейного типу. Існує потреба за допомогою науковців та практиків виробити чітку систему критеріїв для відбору кандидатів у прийомні батьки, вихователів, потенційних усиновителів. Така система сприятиме більш якісному контролю за роботою сімейних форм опіки з боку соціальних служб.

Пропозиції

1. Міністерству у справах сім'ї, молоді та спорту України ініціювати обговорення серед кола науковців питання професіоналізації прийомних батьків та батьків-вихователів із врахуванням зарубіжного досвіду функціонування фостерних родин. Розробити та запровадити державні стандарти підготовки прийомних батьків, вихователів, опікунів, усиновителів. Посилити контроль за здійсненням соціального супроводу прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, сімей опікунів. Розпочати розробку і впровадження нових форм супроводу таких категорій сімей.

2. Міністерству юстиції України розробити пропозиції щодо посилення роботи судів у напрямі оперативного встановлення статусу сироти, проходження процедури усиновлення, передачі дитини до прийомної родини, дитячих сімейних будинків.

3. Секретаріату Президента України ініціювати загальнодержавне обговорення стратегії деінституалізації інтернатних закладів. Розробити комплексну програму соціальних гарантій співробітникам закладів. Міністерству у справах сім'ї, молоді та спорту України рекомендувати розробити план консультацій на регіональному рівні з представниками інтернатних закладів, з метою попередження супротиву закриттю установ. Враховуючи досвід роботи працівників з сиротами, розпочати відбір певної категорії співробітників до соціальної роботи по супроводженню прийомних сімей, опікунів, усиновителів.

4. Органам місцевого самоврядування, соціальним службам на регіональному рівні посилити роботу психологічних служб, розпочати практику створення психологічних консультаційних центрів при закладах інтернатного типу. Із залученням фахівців (психологів, педагогів, медичних працівників) розробити типові методики підготовки і простеження рівня готовності кожної окремої дитини до її влаштування у прийомні родини чи будинки сімейного типу.

5. Указом Президента України ініціювати підготовку інформаційних і просвітницьких заходів направлених на підвищення відповідальності біологічних батьків, захист прав дітей.

Список використаних джерел

http://www.fostercare.org.ua/ua/law/ukaz_president/ukazpresidenta

Безпалько О. В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. Навчальний посібник.- К.: Логос, 2006,-134с.

Большая медицинская знциклопедия /Гл. ред. акад. А. Н. Бакулев. 2-е изд. - М,: Большая сов. знцикл., 1958. - ї. 8. - 1184 с

Дитина в прийомній сім'ї: Нотатки психолога / Г. М. Бевз, І. В. Пеша - К: Український ін-т соціальних досліджень. 2001. - 101 с.

Дитинство в Україні: права, гарантії, захист; зб. док. - К.: "Столиця", 1998. - Ч. 1. - 248 с.

Концепція Програми схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 № 263 //Офіційний вісник України, 2006 р., N 20, ст. 1488

Методичний посібник по проведенню тренінг-курсу для соціальних працівників з питань підбору, підготовки та соціального супроводу прийомних батьків /О.О.Яременко, Н. М. Комарова, Г М. Бевз, Л. С. Волинець та ін. - К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. - 128с.

Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо підготовки прийомних батьків /Н. М. Комарова, Л. С. Волинець, Н. В. Салабай, І. В. Пєша, Г М. Бевз - К.: "Студцентр", 1998,- 128 с.

Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо соціального супроводу прийомних сімей /Н.М.Комарова, Г.М. Бевз, Л.С.Волинець та ін. - К.: Український ін-т соціальних досліджень, 1999. - 103 с.

Пеша І. В. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (проблеми реформування). - К: Логос, 2005, - 87 с.

Прийомна сім'я: оцінка ефективності опіки (методичні рекомендації для соціальних працівників) /О. О. Яременко, Н. М. Комарова, Г. М. Бевз. Л. С. Волинець та ін. - К: Український ін-т соціальних досліджень. 2006. - 78 с.

Психологический словарь /Под ред. В. П. Зинченко, Б. Г. Мещерякова. - М: Педагогика Пресе, 1999. - 440 с.

Словник-довідник для соціальних педагогів та соціальних працівників /За заг. ред. А. Й. Капської, І. М. Мінчук, С. В. Толстоухової. - К., 2000. - 260 с.

Соціальне сирітство в Україні: експертна оцінка та аналіз існуючої в Україні системи утримання та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування /Л. С. Волинець, Н. М. Комарова, О. Г. Антонова - Турченко та ін. - К.: Український ін-т соціальних досліджень, 1998,- 120 с.

Соціальне становлення дитини у прийомній сім'ї: соціальний супровід: Навч. - метод. посіб. /Л. С. Волинець, А. Й. Капська, Н. М. Комарова, І. В. Пєша, Г. М. Бевз, Л, В. Волинська, О, О, Яременко - К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. - 127 с.

Соціальні служби - родині: Розвиток нових підходів в Україні/ За ред. І. М. Григи, Т.В.Семигіної. - К: Дата Банк Україна, 2002 - 128 с.

Указ Президента «Про проведення в Україні у 2008 році Року підтримки національного усиновлення та інших форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від № 1205/2007