Бог релігійних мислителів-поетів

Не треба тобі зріть нас в жебрах, ради Тебе, як вірим залюбки. Хто же ж Тобі потрібний? Нас сюди ти шлеш,

Як буть нам, щоб ми з ближнім дійшли згоди?

Зсилаєш нас сюди й не подаєш Своєї цілі. Хто збагнути в силі?

А все ж твоя це воля, щоби йшли ми,

З чим доля нас влаштовує, авжеж. Es ist dein Wille... («Твоя це воля, щоб йшли ми. Певно...»).

чи

Часто вслухаючись, мусим збагнути Знічений голос, який відчуваєм,

Та до війни зве один в гніві й люті, Інший видзвонювать мир прочуває,

Та блуд лиш це, та болісна омана; Кожен закриті врата добачає

Й вірить - до чистої правди пристанув.

Та що ж в словах наших Бог прочуває? Wer schlug noch niemals eine bittre Wunde («Ні разу хто ран ще гірких не спивав»).

Все до могили йдуть наші шляхи,

Знову більше вже їх не постане,

Те, що було, в минулім зістане,

Й лист не проб'ється з сухої клюки.

Жоден мрець ще не вернувся звідти.

В скрутах й небезпеках йти бо іншим.

Їхній шлях не стане значно легшим.

Тихо, треба млу сердець відбити. An den Tag des grofien Konigs glauben («Вірим зі знанням важким, суворим»).

Власне стисло-незвична монобарва проходить чернечою постаттю «Хрестоносної» лірики Бекер попри наше довкілля.

Деякі німецькі літературознавці розглядають «Духовний рік» Аннети фон Дросте-Гюльсгофф радше як твір, укладений за певними канонами і композиційно структурований. З відкриттям явища «підсвідомого» методика дослідження літературних творів у ХХ ст. зазнала як поступу, так і відхилення від класичних норм їхнього сприйняття. Якщо якийсь із методів вдається застосовувати для розгляду одних творів, то інші методи не тільки не дають бажаного результату, а радше ведуть хибним шляхом. Доказом того, що Аннетин цикл «Духовного року» не був надуманим і «замаскованим» під релігійні почуття, може служити і факт публікації віршів після смерті авторки (вид. 1851), та й сама тривалість 'їхнього писання (впродовж близько двадцяти років). Навіть якщо вірші цього циклу укладені за календарем церковних свят, усе ж ця цілісність утворилася вже після комплектування видавцями, про що свідчить і розбіжність цієї подачі в подальших (після 1851) виданнях Див.: Anette von Droste-Hulchoff Geistliche Jahr, Dakumentazian, част. 2, т. 4, 2. / ред. Win- fried Woesler, Tubingen 1992.. Поетичним джерелом є сама християнська душа; її серце налаштоване на гармонію з Творцем, а вірші - це радше реакція на посягання і втручання у сприйняття душею божественної мелодії, з чого зроджується почуття невдоволення, потреба в опрацюванні поетичного тексту, який все-таки є, як у випадку з циклом Дросте, молитовним.

Так щире і глибоко релігійне натхнення молодого Василя Щурата дарувало світові поетичний молитовник, у рядках якого покладене його серце в довірі й упованні на Бога, Його Пресвяту Матір та свого св. Покровителя - Василія Великого:

Навчиш мене смутному слези втерти;

Навчиш мене в любови жити, вмерти;

Навчиш мене, як зберегти побожність,

А в рухах чемність; в мові осторожність;

Навчиш людей судити обережно,

Прощати всім, як Ти прощав безмежно, - І ворога приймати все прихильно;

Навчиш трудитись терпеливо, пильно, - Слівцем найменшим, думкою одною Не провинитися перед Тобою....

«Молитва до Ісуса Христа» Цит. за переписом із видання: «Із глубины воззвах»: Печатана рукопись. Перемишль: З печатні М. Джулинського 1900, с. 4. У вказаній публікації прізвища Щурата ще не було зазначено, його додали вже у жовківському виданні 1905 р. У цьому віршованому молитов-нику є чотири поезії під назвою «Молитва до Ісуса Христа».

Небесний Царю, гостю духа мого!

З Тобою я веду розмови земні,

Коли крім журб і каяння німого Все охоронить ніч у тіні темні.

Веду розмови без слівця одного,

А все-таки розмови не даремні.

Цар в мому серці, на хресті, на небі З глибин почує кожду мисль в потребі.

І кожда добра мисль, як світло ясне,

До джерела, до сонця йде, до Тебе.

Йдучи, Тебе освічує, не гасне.

Блиск шлю, беру, за гонця маю в себе.

Мій кождий добрий намір - скарб Твій власне.

За все мені платиш Ти в час потреби.

Як Ти на небі, на небес блакиті, - Най сяє так Твоє дитя на світі!

«Молитва до Ісуса Христа» «Із глубины воззвах», с. 15.

В українській літературі з давніх-давен можна натрапити на релігійну поезію, а в часи бароко віднайти споріднених з європейськими поетами віршописців В Івана Величковського можна знайти спільні мотиви з Джорджем Гербертом, коли зважити ще й на те, що їх об'єднує титул «поета-метафізика». Див.: Олена О'Лір [Бросаліна]. Сходи до храму Джорджа Герберта // Всесвіт 1-2 (Київ 2005) 137.. Інколи ця поезія писана латиною, інколи - старослов'янською мовою, та й українською, у ближчому до нас варіанті, теж є чимало. «Сад Божественних пісень» Григорія Сковороди найбільше відповідає духу релігійної лірики Аннети Дросте, адже у своїй христоцентричній спрямованості муза мандрівного філософа справді звучить по-небесному зворушливо. «Серед поетів чистої духовости варто виділити щонайменше три імени: Тарас Шевченко, Юрій Клен, Михайло Орест...», - зауважив І. Качуровський, обираючи найкращих представників української «релігійної та релігійно-містичної поезії» I. Качуровський. Вступ // Хрестоматія української релігійної літератури, кн. 1: Поезія / упоряд. і вступ. есей Ігоря Качуровського. Мюнхен - Лондон 1988, с. 25.. Рівень цих поетів справді вражаюче високий, якщо зважити на їхній профетизм для української нації. Проте, торкаючись рівня поодиноких творів, це коло можна було б розширити завдяки таким іменам, як Богдан-Ігор Антонич, який у 1932 р. створив «Велику гармонію», чи нашої сучасниці, Віри Вовк, завдяки її раннім релігійним творам та особливо, у часово ближчому до нас, «Молебню до Богородиці» (1998). Укладено дві великі ліричні антології з української релігійної тематики (одна - І. Качуровським, друга - Т. Салигою), які засвідчують різнобарв'я віршованих циклів. Мова як про вищезгадані поетичні перлини Василя Щурата та Богдана-Ігоря Антонича, в яких душа поетів сходить не лише до молитовного спілкування з Богом, а й до висот ліричного натхнення, так і про «молодші за віком» самобутні цикли, серед яких промовляють високохристиянські «Прочанські пісні» Олени О'Лір (Київ, 2006), варті особливої уваги:

І все, що знаю я про гріх,

Жар покаянних молитов, - В очах я прочитала в тих,

Хто до воріт святині йшов.

І хоч я не була в раю,

Не бачила його принад, - Я рай в очах упізнаю Тих, хто вертається назад.

Та, вертаючись знову до творчого доробку Аннети Дросте, варто відзначити в її творчості тонке, майже містичне відчуття Бога, адже Його прояви в душах літературних героїв відтворені з особливою майстерністю в її новелі «Єврейський бук», драматичних творах, баладах тощо.

Знайомство з думкою мислителів-поетів про Бога надзвичайно захоплююча і невичерпна справа, яка збагачує теодицейну думку. Як висновок, польський мислитель о. Ян Твардовський (1915-2006) зумів узагальнити спроби підносити мислення до Бога у поезії:

Нічого більше

(Nic wigcej)

Napisal «Moj Bog», ale przekreslil, bo przeciez pomyslal...

Написав «Мій Бог», але закреслив, бо подумав,

що настільки мій, наскільки я є себелюбом;

написав «Бог людськості», але вкусився за язик, бо пригадав

собі ще ангелів і каміння, подібне в снігу на кроликів;

врешті написав тільки «Бог». Нічого більше,

бо й так забагато написав. Цит. за: Б. Завідняк. Сонце вечорове, с. 200

Вона промовисто служить на користь невичерпності теми Богопі- знання і в сучасності.

Размещено на Allbest.ru