"За образом і подобою Божою": біблійні витоки ідеї особистості

Оформившись у раціоналістичному просторі суб'єктного становлення, де орієнтація інтелектуального на духовність виявляється нездійсненною через виключення її інтерперсонального виміру, такий підхід до особистісного самовизначення постає «доказом від зворотного» необхідності возз'єднання його раціональних засад та духовної першооснови, спонукаючи до осмислення біблійних витоків концепту, який став ключовим для саморефлексії людини.

На ідеї особистості, у філософському розумінні, головним чином, ґрунтувались і ґрунтуються так звані докази буття і субстанціональності душі людської. І оскільки поняття особистості немислимо без поняття про людину, то було б зайвим заперечувати, що воно має не тільки абстраговану філософську основу, але й теїстичну, зокрема живу біблійну, чітко виражену у вченні про людину, сформованому християнською антропологією. Бути особистістю в широкому етичному вимірі означає представляти собою постійно змінюваний «зразок досконалості», а в християнському розумінні - намагатися вдосконалювати себе духовно, набувати святості - «будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» (Мф. 5:48).

Людська особистість має надприродне походження, вона створена «за образом» і «за подобою» Божою (Бут. 1:26). Св. Григорій Ніський так пояснює змістову відмінність складників цього визначення людини: «Перше (кат' siKova - «за образом») ми маємо за створенням, останнє (ка0' opotoaiv - «за подобою») ми чинимо за власною волею» [Цит. за: 18, c. 458].

Образ Божий у людині становить сутність її душі, невід'ємну і незгладиму властивість природи її душі, він відображається в різноманітних силах і властивостях: в безсмерті людського духу, в розумі, здатному пізнавати істину і прагнути до Бога, до блага, у свободі волі, у володарюванні над землею і над усім, що на ній, у творчих силах. Творець світу і людини є Триєдиний Бог або Триіпостасне Божество, образ троїчності відображається в наявності у людини розуму, серця і волі, в її трьох складових - дусі, душі і тілі: «А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа!» (1 Сол. 5:23). Здатність людини до пізнання Бога в живому спілкуванні і самоусвідомлення себе як образу Божого закладається Творцем у самому акті її створення, від якого починається безкінечний процес богоспілкування і самопізнання особистості - «саме з цього моменту і починай пізнавати себе» [1, c. 31]. Цей процес є органічним для людини, заповіданим Творцем і носить особистісний, есхатологічний характер. У ньому «людина доступна сама собі зсередини - в тому безмежному внутрішньому світі, який обіймає сферу свідомості, напівсвідомості і, нарешті, несвідому сферу» [12, c. 122]. Суб'єкт людський настільки складний і безмежний, що дістатися «дна» душі марно, особливо коли не враховується факт присутності в ній образу і подоби Божої і причетності до безумовного буття, «ми лише наближаємося до життя духа в середині нас» [12, c. 123]. Цей «образ безумовного буття не створюється людиною в якихось абстракціях думки, а реально даний людині природою її особистості... Не усвідомлювати в собі владної сили цього образу. для людини так само не можливо, як неможливо їй усвідомлювати себе, не маючи свідомості» [21, с. 256-257].

Людська особистість є вершиною творіння та іконою її Творця, вона, хоч і в зменшеному, обмеженому і навіть спотвореному вигляді, все ж потенційно відображає Його властивості. Людська особистість наділена умовним буттям, і відбиток її походження - явний, безперечний і незгладимий. Блаженний, хто «всяку людину вшановує ніби як бога після Бога» [24, с. 287].

Людська особистість являється живим зразком такого буття, яке в дійсності не належить людині, і тільки через визнання буття Бога її існування стає самодостатнім, і, навпаки, без визнання буття Бога існування людської особистості втрачає всякий зміст. Здійснити саму себе як особистість жодна людина насправді не в змозі. І хоч за своєю природою людська особистість визнає себе вільною причиною і метою всіх своїх довільних дій, однак таке визнання не робить людину «ні вільним владикою життя, ні дійсною метою всесвіту» [21, с. 275-276], ніхто не може викликати сам себе до життя і ніхто не може уникнути смерті. Бог створив людину заради Себе, і в цьому формула її осмисленого існування, всяка інша «велика» мета і смисл доречні і необхідні, але мають транзитне призначення. Відкриваючи Себе і завіряючи істинність обіцяного, Він говорить: «Клянуся Собою» (Бут. 22:16), оскільки не має ні мети, ні смислу, ні цінності над Ним.

Особистість може проявити себе власне як особистість за умови комунікації з іншою особистістю - «не добре, щоб бути чоловіку самотнім» (Бут. 2:18) і обов'язкової комунікації з Творцем, Яким ми «живемо, і рухаємось, і існуємо» (Дн.17:28). «Особистість існує тільки в необхідних умовах фізичного світу, однак природою своєю вона все-таки виражає не світ, а істинну природу самого Безкінечного і Безумовного, тому що безкінечне і безумовне є не що інше, як вільне буття для себе, а вільне буття для себе і є і може бути тільки буттям самосущої Особистості» [21, с. 275-276]. Бог є жива особистість, а не безликий трансцендентний філософський абсолют, Він є вогонь поїдаючий, Бог ревнитель (Повторення Закону, 4:24) Бог кріпкий, Властитель, Начальник миру, Отець будучого віку [31, с. 184-185], Він собі нарік ім'я Сущий (Ієгова) - 1'mrf - кую elm о юу (Вих. 3:14) Його ім'я «означає особистість самобутню.існуючу (сущу). Поняття такої особистості виражено двічі використаним особовим дієсловом «ehjeh» - Я є. Вони поєднуються займенниковою зв'язкою для вказівки на те, що єдина самодостатня причина буття тієї особистості полягає в ній самій» [28, с. 284]. У німб православної ікони Спасителя хрестоподібно вписується біблійне ім'я Бога на грецькій мові - о wv (Сущий).

Без самосущої Особистості «не могла б існувати і наша власна особистість, тому що весь природний зміст нашої особистості являється не самовизначенням її дійсного існування, а предметно-живим вираженням безумовної природи самосущого буття, а отже, при відсутності субстанціонального буття самосущої Особистості наша власна особистість була б так само неможлива у своєму реальному бутті, як неможливо відображення в матеріальному дзеркалі такого предмета, який зовсім не існує» [21, с. 276].

Але зрозуміло, що саме існування матеріального дзеркала жодним чином не впливає на ті відображення, які виникають чи можуть виникати. Тож «людина саме тому й існує в якості особистості, що вона зображує собою Безумовну Сутність, і навпаки, - вона тому тільки і зображує в собі Безумовну Сутність, що вона існує в якості особистості. Отже, її особистість являється не дзеркалом по відношенню до Бога, а самим зображенням Бога, і образ Божий в людині не виникає в людині під формою якого- небудь явища свідомості, апредставляється самою людською особистістю в усьому об'ємі її природного змісту, так що цей зміст безпосередньо відкриває нам істинну природу Бога, яким Він є в Собі Самому» [21, с. 276]. Усвідомлюючи себе як образ Божий, людина у процесі самопізнання звертається до Бога, відкриваючи Його для себе як живу самосущу Особистість. Таке знання особистісності Творця сприймається як безумовно достовірне. Воно не є просто результатом визначення особистісного характеру Божественного буття «за суб'єктивними властивостями нашої свідомості і мислення. Він реально відкривається в нас і таким Він дійсно існує незалежно від нас, тому що Його буття безумовне. Він існує як безумовна Особистість і тому має у своїй природі всі дійсні властивості особистого буття» [21, с. 276-277]. Він володіє всім у досконалості і всі прикметники, вживані для описання властивостей Верховної Особистості, обов'язково мають форму вищого ступеня порівняння.

Таким чином, повнота буття особистості згідно з християнським вченням забезпечується особистісним спілкуванням з Богом людського «я», «яке іноді називають «глибинним я», або якось інакше. Там і знаходиться справжній суб'єкт всього, що відбувається в особистості, - це є «суб'єкт», особистість в основі» [12, с. 123]. Причому слід підкреслити, що весь зміст такого співробітництва (от>vєpY^a) визначається есхатологічною спрямованістю.

«Я» має своє антропологічне вираження, місце і особливе призначення в душевному і тілесному складі людини. Воно «не являється тотожним до всієї людини з усім змістом її життя», не дивлячись на те, що «будь- яка свідома душевна і фізична діяльність, як і вся їх сукупність, усвідомлюється, представляється, мислиться як дещо, притаманне цьому «я», як його вияв, стан, діяльність» [27, с. 330-331]. Таке розуміння людської особистості знаходить повне підтвердження у словах Вселенського Учителя: ««Я» - говориться про людину внутрішню. Те, що знаходиться зовні (мене), - це власне не «я», але воно «моє». «я» - це розумне начало душі» [1, с. 32]. В антропологічній побудові воно є суб'єктом, серцевиною та одночасно вершиною, оскільки володіє всім душевним і тілесним складом людини, являється основою життєдіяльності і несе відповідальність за неї. При цьому «я» залишається простим і єдиним при всіх своїх найбільш складних і різноманітних станах і актах, завжди одним і тим же, рівним і тотожним самому собі.

«Я» у властивій йому суб'єктивності наділене динамікою творчого пізнання, покликане пізнавати себе як мікрокосмос поступово і цілеспрямовано. «Самоусвідомлення приводить людину до думки, що в середині неї, в основі відображень минулої та сучасної дійсності, що знаходяться в ній постійно, в основі її сил і здібностей внутрішніх, знаходиться особливе начало, особлива субстанція, відмінна від тіла. Вона керує тілом і носить тіло як одяг» [27, с. 341].

Ідея «я» трансформується в ідею душі, в якій концентрується і об'єднується весь зміст внутрішнього життя як у формі відображення всього минулого життя, так і у формі можливостей або здатностей до різного роду внутрішніх дій, а «ідея тіла і його властивостей примикає тільки до образу душі, як другорядна частина асоціації, яка складає повну ідею «я» або особистості» [27, с. 341].

Такий напрямок руху особистості підкреслюється як вкрай важливий не тільки для самоосмислення «я», але і для реалізації творчого замислу про людину її Творця. «Найпрекраснішою і найважливішою із всіх наук безсумнівно являється самопізнання. Тому що, хто сам себе знає, той дійде до пізнання і Бога (1Ін. 3:2), той буде старатись Йому уподібнитись» [14, с. 213].

Ці обидва види пізнання нерозлучні між собою, причому одне передує іншому, а особистісне спілкування з Богом носить завжди пропорційно невизначений характер, не тільки в розумінні співвідношення досконалості особистості творіння і його Творця, але й в розумінні невстановленості величі і неосяжності Верховної Особистості. Через таку нескінченність людська особистість вічно рухається в безкрайньому просторі буття, набуває нових знань і відкриває тайни. У результаті людська особистість в якій мірі збагачується, в такій мірі бачить себе убогішою, оскільки кожна нова освоєна ділянка простору відповідно розширює за собою межі непізнаного. У контексті безкінечності людське «я» з усіма своїми «надбаннями» майже губиться, і «людина» звучить зовсім не гордо: «я червяк, а не чоловік, посміховище людське й погорда в народі», (Пс. 21:7) «я осмілився був говорити до Господа свого, я, порох та попіл» (Бут 18:27).

Самопізнання націлюється на виявлення онтологічної суті людського «я», його могутності, його можливостей, його крил, але «все це залишається часто нерозкритим, не розвернутим - іноді люди лише відчувають в собі цю глибину, і їх емпіричне «я» є таким неадекватним цій таємничій глибині душі, що на цьому часто будують висновки, які ведуть до деперсоналізації людини» [12, с. 124]. Причину такого явища релігійно-філософський мислитель протоієрей Василь Зеньковський вбачає у відриві «останньої глибини індивідуальності від духовно- душевної індивідуальності» [12, с. 125], тобто у наслідку секуляризації філософського досвіду, що при відділенні від досвіду духовного втрачає христоцентричний характер, яким визначається достовірність всякого пізнання. «Всі труднощі у тлумаченні християнського вчення про людину пов'язані саме з недостатньою з'ясованістю поняття особистості, свідченням чого є той вражаючий факт, що в історії європейської філософії так слабо представлені системи персоналізму, що мотиви імперсоналізму, невідчуття усієї сили і глибини начала особистості є такими сильними у філософії християнських народів» [13, с. 64].

Для повноцінності процесу особистісного богоспілкування необхідна готовність, особлива налаштованість, відкритість людини до діалогу: «Не наближайся сюди! Здійми взуття своє з ніг своїх, бо те місце, на якому стоїш ти, земля це свята!» (Вих. 3:5) Іншими словами, можливість і якість особистісного спілкування тварного людського «я» з нетварним Божественним «Я» і в дохристиянський і в християнський періоди визначається ступенем розвитку богоподібності людської особистості.

Саме християнство стало релігією граничної конкретизації, в ньому Бог гранично близький до людей - «Слово стало плоттю і вселилося між нас» (Ін. 1:14), «Божественна Особистість поєднала в Собі нетварне буття Бога і тварне буття людини» [29, с. 11]. Христос є «посередник між Богом і людьми» (1 Тим. 2:5).

Таким чином, при визнанні необ'єктивованості «я», яка доводиться «від зворотного» всією класичною традицією філософствування, і при відкритті вичерпаності сформованих нею визначень «іншого», що здійснюється постнекласичною філософією, розв'язання проблеми персональної ідентичності переноситься у сферу взаємодії філософського та богословського дискурсів, оформлену в ході становлення персоналізму. Саме у ній завдяки синергії Божественного і людського раціональні засади особистісного самовизначення можуть возз'єднатися з його духовними джерелами, забезпечуючи пізнавально- діяльнісне саморозкриття людини як образу і подоби Божої.

Список використаних джерел

1. Святитель Василий Великий. Беседа первая о сотворении человека / Святитель Василий Великий // Журнал Московской патриархии. - 1972. - №1. - С.30-38.

2. Архимандрит Евлогий (Пацан). Православное учение о роли разума на пути богопознания: дисс. ... канд. богословия / Архимандрит Евлогий (Пацан). - Киев: КДА, 2007. - 159 с.

3. Абушенко В. Л. Идентичность / В. Л. Абушенко // Энциклопедия постмодернизма [ред.-сост. Грицанов А. А., Можейко М. А.]. - Мн: Интерпрессервис. Книжный Дом, 2001. - С.298-301.

4. Баткин Л. М. Итальянское возрождение: Проблемы и люди / Л. М. Баткин. - М.: РГГУ, 1995. - 448 с.

5. Воробьева С. В. «Тотальность и бесконечное» Э. Левинаса / С. В. Воробьева // Энциклопедия постмодернизма [ред.-сост. Грицанов А. А., Можейко М. А.]. - Мн: Интерпрессервис. Книжный Дом, 2001. - С.837-842.

6. Горных А. А., Грицанов А. А. Деконструкция / А. А. Горных, А. А. Грицанов // Энциклопедия постмодернизма [ред.-сост. Грицанов А. А., Можейко М. А.]. - Мн: Интерпрессервис. Книжный Дом, 2001. - С.196-197.

7. Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры /

A. Я. Гуревич. - М.: Искусство, 1984. - 350 с.

8. Декарт Р. Сочинения. В 2 т. Т.2 / Р. Декарт. - М.: Мысль, 1994. - 633 с.

9. Деррида Ж. О грамматологии / Ж. Деррида. - М.: Ad Marginem, 2000. - 540 с.

10. Доброхотов А. Л. Категория бытия в классической западноевропейской философии / А. Л. Доброхотов. - М.: Издательство Московского университета, 1986. - 248 с.

11. Жильсон Э. Избранное: Христианская философия /

Э. Жильсон. - М.: Российская политическая энциклопедия, 2004. - 704 с.

12. Зеньковский В. В. Основы Христианской философии /

B. В. Зеньковский. - М.: Институт Русской цивилизации, 2010. - 1066 с.

13. Зеньковский В. В. Проблемы воспитания в свете христианской антропологии / В. В. Зеньковский. - Клин: Фонд «Христианская жизнь», 2002. - 271 с.

14. Климент Александрийский. Педагог/ Климент Александрийский. - М.: Учебно-информационный экуменический центр ап. Павла, 1996. - 290 с.

15. Корелин М. С. Очерки итальянского Возрождения / М. С. Корелин. - М., 1896. - 372 с.

16. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна / Ж.-Ф. Лиотар. - М.: Институт экспериментальной социологии, СПб.: Алетейя, 1998. - 160 с.

17. Лиотар Ж.-Ф. Постмодернистское состояние. Доклад о знании / Ж.-Ф. Лиотар // Философия эпохи постмодерна. - Мн: Красико-принт, 1996. - С.140-158.

18. Макарий (Булгаков), митрополит Московский и Коломенский. Православно-догматическое богословие в 2-х томах. Т.1 / Митрополит Московский и Коломенский Макарий (Булгаков). - М.: «Молодая гвардия», 1999. - 593 с.

19. Можейко М. А., Майборода Д. В. Другой / М. А. Можейко, Д. В. Майборода // Энциклопедия постмодернизма [ред.-сост. Грицанов А. А., Можейко М. А.]. - Мн: Интерпрессервис. Книжный Дом, 2001. - С.250-252.

20. Назарчук А. В. Ю. Хабермас и К.-О. Апель: два подхода к обоснованию теории общества в современной немецкой философии [Электронный ресурс] / А. В. Назарчук // Русский филологический вестник. - 1998. - №5. - Режим доступа: http://www.nazarchuk.com/ articles/article4.html

21. Несмелов В. И. Наука о человеке / В. И. Несмелов. - СПб.: Общество памяти игумении Таисии, 2013. - 936 с.

22. Паскаль Б. Мысли / Б. Паскаль. - СПб.: Азбука-классика, 2005. - 335 с.

23. Пико делла Мирандола Дж. Речь о достоинстве человека / Дж. Пико делла Мирандола // История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли в пяти томах. Т.1. - М.: Искусство, 1962. - С.506-514.

24. Преподобный Нил Синайский. Аскетические наставления преподобного Нила Синайского / Преподобный Нил Синайский // Добротолюбие: в 5 т. Т.2. - М.: АНО «Развитие духовности, культуры и науки», 2004. - 944 с.

25. Преподобный Феодосий Киево-Печерский. Слово святаго Федосья игумена Печерьскаго монастыря о вЪре крестьянской і о латьіньскоі / Преподобный Феодосий Киево-Печерский // Литературное наследие Феодосия Печерского [авт.-сост. Еремин И. П.] / Труды отдела древнерусской литературы Института литературы Академии наук СССР. Т.5. - М. - Л., 1947. - С.158-184.

26. Пронякин В. И. К оценке интерпретативных перспектив нелинейных дискурсов / В. И. Пронякин // Вісник ДНУ. Серія: філософія, соціологія, політологія. - 2015. - №1. - С.11-16.

27. Снегирев В. А. Психология / В. А. Снегирев. - СПб.: Общество памяти игумении Таисии, 2008. - 768 с.

28. Толковая Библия или комментарий на все книги Св. Писания Ветхого и Нового Завета. В 3 ч. Ч.1. Бытие - притчи Соломона / под ред. А. П. Лопухина. - СПб., 1904-1907. - 502 с.

29. Филарет (Вахромеев), митрополит Минский и Слуцкий. Православное учение о человеке / Митрополит Минский и Слуцкий Филарет (Вахромеев) // Православное учение о человеке. Избранные статьи. - М.-Клин: «Христианская жизнь», 2004. - С.5-17.

30. Харламов А. В. Отчуждение человека в западноевропейской культуре (опыт социокультурного анализа постмодерна) / А. В. Харламов // Чуждое - Чужое - Наше. Наблюдения к проблеме взаимодействия культур. - Новосибирск: Издательство НГПУ, 2000. - С.93-106.

31. Часослов. Русская Православная Церковь. - М.:

Издательство Московской Патриархии, 2000. - 351 с.

32. Чурсанов С. А. Православный персонализм ХХ века как методологическая основа богословия и гуманитарных исследований в философии культуры: автореф. дисс. ... канд. филос. наук: 09.00.13 / С. А. Чурсанов. - М., 2007. - 20 с.

33. Ямпольская А. В. Идея бесконечного у Левинаса и Койре [Электронный ресурс] / А. В. Ямпольская // Вопросы философии. - 2009. - №8. - Режим доступа: http://vphil.ru/index.php?option=com_ content&task=view&id=64&Itemid=52

34. Clark, Stephen R. L. «How many Selves make me?» in D. Cockburn (Ed.) «Human Being». - Cambridge: Cambridge University Press, 1991.

35. Knudson A. C. The Philosophy of Personalism / A. C. Knudson. - New York: Abington, 1927. - 434 p.

36. Levinas E. Alterite et transcendance / E. Levinas. - Fonfroide- le-Haut, 1995. - 185 p.

37. Levinas E. Аutrement que savoir / E. Levinas, Guy Petitdemange, Jacques Rolland. - Paris: Osiris, 1988. - 95 p.

38. Levinas E. Du Sacre au Saint / E. Levinas. - Paris: Minuit, 1977. - 183 p.

39. Levinas E. En decouvrant l'existence avec Husserl et Heidegger / E. Levinas. - Paris: Vrin, 1949. - 336 p.

40. Levinas E. Theorie de l'intuition dans la phenomenologie de Husserl / E. Levinas. - Paris: Alcan, 1930. - 223 p.

41. Levinas E. Totalite et infini: essai sur l'exteriorite / E. Levinas. - Paris: Le Livre de Poche, 1990. - 346 p.

42. O'Neill J. The Poverty of Postmodernism / J. O'Neill. - London: Routledge, 1994. - 216 p.

43. Post-secular Philosophy: between Philisophy and Theology / ed.: Ph. Blond. - London: Routledge, 1998. - 392 p.

44. Sancti Thomae de Aquino. Summa Theologiae [Електронний ресурс] / Sancti Thomae de Aquino. - Textum Leoninum Romae. 1888. - Режим доступу: http://www.corpusthomisticum.org/sth0000.html

45. Williams Th. D., Bengtsson J. O. Personalism [Електронний ресурс] / Th. D. Williams, J. O. Bengtsson. - Режим доступу: http:// plato.stanford.edu/entries/personalism/

References

1. Svyatitel' Vasiliy Velikiy. Beseda pervaya o sotvorevii cheloveka / Svyatitel' Vasiliy Velikiy // Zshurnal Moskovskoy patriarhiyi. - 1972. - №1. - S.30-38.

2. Arhimandrit Evlogiy (Patsan). Pravoslavnoye ucheniye o roli razuma na puti bogopoznaniya: diss. . kand. bogosloviya / Arhimandrit Evlogiy (Patsan); kDa. - Kiyev, 2007. - 159 s.

3. Abushenko V. L. Identichnost' / V. L. Abushenko // Entsiklopediya postmodernizma [red.-sost. Gritsanov A. A., Mozsheyko M. A.]. - Mn.: Interpresservis. Knizshniy Dom, 2001. - S.298-301.

4. Batkin L. M. Ital'anskoye Vozrozshdeniye: Problemi i lyudi /

L. V. Batkin. - M.: RGGU, 1995. - 448 s.

5. Vorob'yova S. V. Total'nost' i beskonechnoye' E. Levinasa // S. V. Vorob'yova // Entsiklopediya postmodernizma [red.-sost. Gritsanov A. A., Mozsheyko M. A.]. - Mn.: Interpresservis. Knizshniy Dom, 2001. - S.837-842.

6. Gornih A. A., Gritsanov A. A. Dekonstruktsiya // A. A. Gornih, A. A. Gritsanov // Entsiklopediya postmodernizma [red.-sost. Gritsanov A. A., Mozsheyko M. A.]. - Mn.: Interpresservis. Knizshniy Dom, 2001. - S.196-197.

7. Gurevich A. Ya. Kategoriyi srednevekovoy kul'turi / A. Ya. Gurevich. - М.: Iskusstvo, 1984. - 350 s.

8. Dekart R. Sochineniya. V 2 t. T.2 / R. Dekart. - M.: Misl', 1994. - 633 s.

9. Derrida Zsh. O grammatologii / Zsh. Derrida. - M.: Ad Marginem, 2000. - 540 s.

10. Dobrohotov A. L. Kategoriya bitiya v klassicheskoy zapadnoyevropeyskoy filosofii / A. L. Dobrohotov. - М.: Izdatel'stvo Moskovskogo universiteta, 1986. - 248 s.

11. Zshil'son E. Izbrannoye: Hristianskaya filosofiya / E. Zshil'son. -M. : Rossiyskaya politicheskaya entsiklopediya, 2004. - 704 s.

12. Zen'kovskiy V. V. Osnovi Hristianskoy filosofii / V. V. Zen'kovskiy. - М.: Institut Russkoy tsivilizatsiyi, 2010. - 1066 s.

13. Zen'kovskiy V. V. Problemi vospitaniya v svete hristianskoy antropologuii / V. V. Zen'kovskiy. - Klin: Fond «Hristianskaya zshyzn'», 2002. - 271 s.

14. Kliment Alexandriyskiy. Pedagog / Kliment Alexandriyskiy. - М.: Uchebno-informatsionniy ekumenicheskiy tsentr ap. Pavla, 1996. - 290 s.

15. Korelin M. S. Ocherki ital'anskogo Vozrozshdeniya / M. S. Korelin. - M., 1896. - 372 s.

16. Liotar Zsh.-F. Sostoyaniye postmoderna / Zsh.-F. Liotar. - M.: Institut experimental'noy sotsiologuii, SPb.: Aleteya, 1998. - 160 s.

17. Liotar Zsh.-F. Postmodernistskoye sostoyaniye. Doklad o znanii / Zsh.-F. Liotar // Filosofiya epohi postmoderna. - Mn.: Krasiko-print, 1996. - S.140-158.

18. Makariy (Bulgakov), mitropolit Moskovskiy i Kolomenskiy.

Pravoslavno-dogmaticheskoye bogosloviye v 2-h tomah. T.1 /

Mitropolit Moskovskiy i Kolomenskiy Makariy (Bulgakov). - М.: Molodaya gvardiya, 1999. - 593 s.

19. Mozsheyko M. A., Mayboroda D. V. Drugoy // M. A. Mozsheyko, D. V. Mayboroda // Entsiklopediya postmodernizma [red.-sost. Gritsanov A. A., Mozsheyko M. A.]. - Mn.: Interpresservis. Knizshniy Dom, 2001. - S.250-252.

20. Nazarchuk A. V. Yu. Habermas i K.-O. Apel': dva podhoda k obosnovaniyu teorii obschestva v sovremennoy nemetskoy filosofii [Jelektronnyj resurs] / A. V. Nazarchuk // Russkiy filologicheskiy vestnik. - 1998. - №5. - Rezhim dostupa: http://www.nazarchuk.com/ articles/article4.html

21. Nesmelov V. I. Nauka o cheloveke / V. I. Nesmelov. - SPb.: Obschestvo pamyati igumenii Taisii, 2013. - 936 s.

22. Paskal' B. Misli / B. Paskal'. - SPb.: Azbuka-klassika, 2005. - 335 s.

23. Piko della Mirandola Dzsh. Rech' o dostoinstve cheloveka / Dzsh. Piko della Mirandola // Istoriya estetiki. Pamyatniki mirovoy esteticheskoy misli v pyati tomah. T.1. - М.: Iskusstvo, 1962. - S.506- 514.

24. Prepodobniy Nil Sinayskiy. Asketichskiye nastavleniya prepodobnogo Nila Sinayskogo / Prepodobniy Nil Sinayskiy // Dobrotolubiye: v 5t. T.2. - M.: ANO Razvitiye duhovnosti, kul'turi i nauki, 2004. - 994 s.

25. Prepodobniy Feodosiy Kiyevo-Pecherskiy. Slovo svyatago Fedos'ya igumena Pecher'skago monastirya o vere krest'yanskoy i o latin'skoy / Prepodobniy Feodosiy Kiyevo-Pecherskiy // Literaturnoye naslediye Feodosiya Pecherskogo [avt.-sost. Yeremin I. P.] / Trudi otdela drevnerusskoy literature Instituta literaturi Akademii nauk SSSR. T.5. - M. - L., 1947. - S.158-184.

26. Pronyakin V. I. K otsenke interpretativnih perspektiv nelineynih diskursov / V. I. Pronyakin // Visnik DNU. Seriya: filosofiya, sotsiologuiya, politologuiya. - 2015. - №1. - S.11-16.

27. Snegirev V. A. Psihologuiya / V. A. Snegirev. - SPb.: Obschestvo pamyati igumenii Taisii, 2008. - 768 s.

28. Tolkovaya Bibliya ili kommentariy na vse knigi Sv. Pisaniya Vethogo i Novogo Zaveta. V 3 ch. Ch.1. Bitiye - pritchi Solomona / pod red. A. P. Lopuhina. - SPb., 1904-1907. - 502 s.

29. Filaret (Vahromeyev), mitropolit Minskiy i Slutskiy. Pravoslavnoe ucheniye o cheloveke/ Mitropolit Minskiy i Slutskiy Filaret (Vahromeyev) // Pravoslavnoe ucheniye o cheloveke. Izbrannye stat'i. - M.-Klin: Hristianskaya zshizn, 2004. - S.5-17.

30. Harlamov A. V. Otchuzshdeniye cheloveka v zapadnoyevropeyskoy culture (opit sotsiokulturnogo analiza postmoderna) / A. V. Harlamov // Chuzshdoye - Chuzshoye - Nashe. Nablyudeniya k probleme vzaimodeystviya kul'tur. - Novosibirsk: Izdatel'stvo NGPU, 2000. - S.93-106.

31. Chasoslov. Russkaya Pravoslavnaya Tserkov'. - M.: Izdatel'stvo Moskovskoy patriarhii, 2000. - 351 s.

32. Chursanov S. A. Pravoslavniy personalizm XX veka kak metodologicheskaya osnova bogosloviya i gumanitarnih issledovaniy v filosofii kul'turi: avtoref. diss. ... kand. filos. nauk: 09. 00.13 / S. A. Chursanov. - M., 2007. - 20 s.

33. Yampol'skaya A. V. Ideya beskonechnogo u Levinasa i Koyre [Jelektronnyj resurs] / A. V. Yampol'skaya // Voprosi filosofii. - 2009. - №8. - Rezhim dostupa: http://vphil.ru/index.php?option=com_content& task=view&id=64&Itemid=52

34. Clark, Stephen R. L. «How many Selves make me?» in D. Cockburn (Ed.) «Human Being». - Cambridge: Cambridge University Press, 1991.

35. Knudson A. C. The Philosophy of Personalism / A. C. Knudson. - New York: Abington, 1927. - 434 p.

36. Levinas E. Alterite et transcendance / E. Levinas. - Fonfroide- le-Haut, 1995. - 185 p.

37. Levinas E. Autrement que savoir / E. Levinas, Guy Petitdemange, Jacques Rolland. - Paris: Osiris, 1988. - 95 p.

38. Levinas E. Du Sacre au Saint / E. Levinas. - Paris: Minuit, 1977. - 183 p.

39. Levinas E. En decouvrant l'existence avec Husserl et Heidegger / E. Levinas. - Paris: Vrin, 1949. - 336 p.

40. Levinas E. Theorie de l'intuition dans la phenomenologie de Husserl / E. Levinas. - Paris: Alcan, 1930. - 223 p.

41. Levinas E. Totalite et infini: essai sur l'exteriorite / E. Levinas. - Paris: Le Livre de Poche, 1990. - 346 p.

42. O'Neill J. The Poverty of Postmodernism / J. O'Neill. - London: Routledge, 1994. - 216 p.

43. Post-secular Philosophy: between Philisophy and Theology / ed.: Ph. Blond. - London: Routledge, 1998. - 392 p.

44. Sancti Thomae de Aquino. Summa Theologiae [Elektronnyj resurs] / Sancti Thomae de Aquino. - Textum Leoninum Romae. 1888. - Rezhym dostupu: http://www.corpusthomisticum.org/sth0000.html

45. Williams Th. D., Bengtsson J. O. Personalism [Elektronnyj resurs] / Th. D. Williams, J. O. Bengtsson. - Rezhym dostupu: http:// plato.stanford.edu/entries/personalism/

Размещено на Allbest.ru