Український католицизм: генезис і проблеми ідентичності

- за умов латинізаційного та полонізаційного тиску, український католицизм в ХVІІІ-ХІХ ст. ініціював духовно-національне і політичне відродження українського народу, а під час підпільної діяльності УКЦ (1946-1990 рр.) та в добу незалежної України закріпив і всебічно розвинув власну ідентичність;

У третьому розділі - „Ідентичність як відображення континуальності католицькості УКЦ“ - розглядається ідентичність УКЦ в контексті Вселенської церкви, її загальні рівні та особливості, становлення церковно-інституційної структури українського католицизму в ІХ-ХІІ ст. й аналізуються його духовні та культурологічні аспекти.

Дослідженням встановлено низку домінантних характеристик, що є типовими для всієї Вселенської церкви та засвідчують католицькість УКЦ і які впродовж усієї історії церкви виявляли свій визначальний вплив на вселенсько-помісний рівень її ідентичності. Їх виявом, зокрема, є: тісні зв'язки між ідентичністю і літургією, оскільки саме літургія є одним із “творців” її ідентичності; пов'язаність ідентичності з духовним вихованням вірних; есхатологічне покликання УКЦ завдяки наявності в ній скарбів східної та української духовної християнської традиції і численних пасторальних функцій, котрі досконало й об'єктивно розкривають суть її ідентичності як типової представниці католицьких церков Сходу.

У роботі доведено, що на формування та розвиток національно-духовного наповнення ідентичності українського католицизму визначальний вплив справило вдосконалення її церковно-інституційної складової, зокрема становлення ієрархії та монашества УКЦ, а також розвиток духовно-культурних рівнів ідентичності, які засвідчили континуальність католицькості УКЦ поберестейського періоду.

На основі аналізу пам'яток давньоукраїнської писемності показано, що органічне поєднання вселенської зорієнтованості раннього українського християнства із національним духовно-культурним наповненням зумовило швидкий процес християнізації України. Незважаючи на впливи візантійської та латинської християнських культур, це християнство витворило власний, синтетичний тип християнства - слов'янсько-українське християнство київської традиції.

Показовим виявом національно-автономного характеру Київської церкви було існування вже за князя Аскольда шести єпархій, підлеглих київському митрополиту, а також те, що Володимирове хрещення Русі-України було здійснене самостійно задля створення на засадах кирило-мефодіївського християнства незалежної, самочинної церкви, в якій національні церковні традиції поєднались із співпрацею з обома провідними тодішніми церковними центрами - Римом та Константинополем. Надалі автономність Київської церкви була засвідчена її широкою самоврядністю іще майже 400 років, що уможливило вибори київських митрополитів-українців Іларіона, Клима Смолятича та Кирила ІІ - активних прихильників христоцентричного вселенського універсалізму й патріотичності київського християнства.

Надзвичайно важливим свідченням зрілості церковно-інституційної структури раннього католицизму стало українське чернецтво, розвиток якого відіграв творчу роль у становленні помісно-національних засад київського християнства та його духовної ваги, що проявилось, зокрема, у його мовних і культурно-мистецьких впливах в українському суспільстві, в розвитку ним церковних інституцій та духовно-релігійного життя в Україні не колоніальним способом, а власними силами.

Аналіз історії становлення духовності українського католицизму засвідчив творче співіснування візантійської, української та західної духовно-богословських спадщин і корисність взаємних духовних впливів, що також є виявом наявності в ньому значного екуменічного потенціалу.

Все це підтверджує наш ключовий висновок про те, що українському християнству вже від самих початків була притаманна континуальна єдність вселенськості та помісності, яка зумовила витворення синтетичного типу християнства, відмінного від латинського й візантійського - слов'янсько-українського християнства київської традиції, в якому органічно поєднались вселенські (східно-католицькі) і помісні (національні) риси.

Четвертий розділ - „Український католицизм у контексті рефлексій ІІ Ватиканського собору“ - присвячено розгляду соборових проблем католицької еклезіології, національних виявів христоцентричності та кордоцентричності українського католицизму, а також універсальності й помісності УКЦ як відображення її католицькості та національної еклезіологічної самобутності, найбільш виразно виявленої у літургійно-обрядовій ідентичності цієї церкви.

Проведений аналіз засвідчив, що засадниче поняття сучасної католицької еклезіології - „новий народ Божий” - набуло реального вираження в христоцентризмі українського католицизму як національно-помісному вимірі духовно-літургійної й етнопсихологічної різноманітності „нового народу Божого”. Яскравим виявом христоцентричності українського католицизму став його кордоцентризм, котрий, як і христоцентризм, упродовж усієї історії УКЦ оберігався, розвивався та реалізувався навіть у найважчі - колоніальні - періоди, набувши характерних історичних національно-обрядових проявів.

У розділі показано, що вселенська універсальність та помісність УКЦ як нерозривні її взаємопов'язані параметри ідентифікуються низкою її визначальних характеристик, до яких, зокрема, належать інтегруючі елементи “еклезіальної природи” цієї церкви, а саме її ім'я, літургія й таїнства, теологічна наука з її властиво католицьким наповненням та догматичним змістом, помісне церковне право й дисципліна. Ці параметри органічно пов'язані з духовністю та всією діяльністю церкви, вираженою, зокрема, в національно-обрядовій характеристиці найменування УКЦ, її історичній, літургійно-звичаєвій та духовно-культурній ідентичності, а також у власній еклезіологічній індивідуальності (зокрема в канонічній самоврядності як ідентифікуючій автономії церкви).

В подальшому доводиться, що органічне поєднання в УКЦ універсального - вселенського - і помісного еклезіологічних принципів посприяло становленню цієї церкви як особливої еклезіологічної структури, котра слугує прикладом-моделлю поєднання універсальності та індивідуальності Христової церкви, її різноманітності в єдності, континуальності її католицькості, органічно пов'язаної з помісністю. Встановлено, що важливим виразником цієї універсальної єдності УКЦ є синод єпископів, який є колегією, що перебуває в єдності з єпископом Риму та є також яскравим свідченням єдиної дії різних національних і регіональних церковних спільнот у межах універсального „нового народу Божого”. Відтак, цей синод єпископів як найвищий орган влади помісної східної католицької церкви є помісно-національним виразником і учасником творення еклезіологічно-обрядової різноманітності Вселенської церкви й водночас свідченням євхаристійної єдності - сопричастя УКЦ із цією церквою. При цьому дане євхаристійне сопричастя є не лише підтвердженням збереження УКЦ своєї католицькості, але й своєї помісної ідентичності в усій історичній і церковно-богословській багатогранності, а також є виявом екзистенції в українському суспільстві „нового народу Божого”.

Обґрунтовано, що літургійно-обрядова парадигма українського католицизму вирізняється історично успадкованою тяглістю її типово східних надбань, які виявляють пріоритет внутрішнього змісту релігійності обряду над його зовнішньою формою. Завдяки цьому обряд характеризується творчою динамічністю, що проявилась у трансформуванні візантійсько-слов'янського обряду в український обряд шляхом “онаціональнення”, тобто набуття ним національних форм вираження та наповнення літургійних формул, текстів, структури і богослов'я, які є вагомими помісними засобами, виразниками духовного життя української нації, а також свідченням вселенськості обряду. Створюючи свою обрядову ідентичність, УКЦ завше сповідувала й органічно розвивала основоположний еклезіальний принцип київської християнської традиції, виявом якого є органічна єдність її помісної обрядової різноманітності з континуальністю католицькості, що вже було підтверджено вище. Саме цей принцип був дотриманий під час Берестейської унії, яка юридично закріпила вселенське наповнення українського обряду на національних духовно-обрядових засадах і принципах завдяки визнанню Апостольською Столицею всіх характерних історичних здобутків українського обряду. Унія також засвідчила домінування в українській обрядовій традиції віротерпимості й відкритості до екуменізму, що підтвердила наступна поунійна історія.

У дослідженні підтверджено антропоцентричну та кордоцентричну зорієнтованість літургії в українському обряді, яка, будучи не лише однією із форм духовної діяльності, але й серцевиною християнського життя, відіграла роль інтегрального носія вселенських та помісних елементів духовної ідентичності УКЦ і стала важливим елементом національно-літургійного наповнення ідентичності та конкретним засобом й виразником духовного життя української нації. Істотними аспектами і невід'ємними атрибутами католицькості літургійного обряду УКЦ є довготривале вживання в ньому низки питомо католицьких літургійних практик прослави Бога, які в ХХ ст. стали органічною помісною складовою ідентичності українського обряду як форми трансформації візантійського обряду та набули характеру канонічної літургійної норми.

На основі вищезазначеного у розділі обґрунтовано висновок про те, що основоположна концептуальна категорія сучасної католицької еклезіології - „новий народ Божий” - в українському католицизмі отримала реальну екзистенцію в національно-помісних духовно-літургійних й етнопсихологічних виявах христоцентризму і кордоцентризму, котрі є також свідченням вселенської універсальності та помісності УКЦ, що відображено в низці її засадничих характеристик - інтегруючих елементів “еклезіальної природи” церкви. Серед них особливо вирізняється літургійно-обрядова парадигма українського католицизму, яка є історично успадкованою трансформацією візантійсько-слов'янського обряду в український обряд через набуття національних форм вираження, а тому є вагомим помісним засобом і виразником органічного поєднання вселенськості і східних літургійних надбань у духовності українського католицизму.

У п'ятому розділі - „Перспективи українського католицького аджорнаменто в умовах глобалізації та секуляризації“ - з'ясовуються актуальні суспільні завдання УКЦ в контексті соціального вчення католицизму та побудови громадянського суспільства в Україні, а також аналізуються проблеми і перспективи розвитку української католицької діаспори.

Дослідженням на основі аналізу доведено, що у своєму суспільному служінні УКЦ керується основоположними засадами католицького соціального вчення - солідарністю церкви з людиною і суспільством як “цивілізацією любові” на засадах христоцентричного євангельського гуманізму та принципу суспільної “субсидіарності”. При цьому в українському католицизмі це трактування суспільства є органічно пов'язане із християнськими антропоцентричними нормами солідарності, милосердя й патріотизму, котрі розглядаються як важливі орієнтири в проведенні суспільно-економічних реформ, побудови громадянського суспільства в Україні та суспільного служіння УКЦ. Остання функція базується на творчих надбаннях суспільного вчення митрополита Андрея Шептицького, в основу якого була покладена ідея активної турботи й захисту соціальних інтересів українства, різнопланове соціальне служіння УКЦ, яке яскраво виявилось у “субсидуванні” нею знедолених і потребуючих, в організації та активній підтримці кооперативного руху й руху ощадності, національної освіти, аграрної й лісівничої науки і національних банківських установ, у різноманітній підтримці голодуючих у Східній Україні та обороні народів, переслідуваних тоталітарними режимами.

У розділі підтверджено, що за останні п'ятнадцять років УКЦ відновила соціальні структури та виробила концептуальні засади соціального служіння, доктринально закріплені в офіційно затвердженому церквою „Суспільному дороговказі віруючого”, які містять засадничі положення української версії католицького аджорнаменто, тісно пов'язані із соціальною практикою українського суспільства.

З-поміж численних суспільних сфер соціальної та духовної діяльності УКЦ пріоритетними є спеціальне душпастирювання (духовна опіка над службовцями українських силових відомств - армії та міліції, душпастирство над ув'язненими й над хворими, туристами-паломниками і морське душпастирство, душпастирювання молоді й родин) та, особливо, харитативна діяльність церкви. Остання є яскравим виразником українського католицького аджорнаменто й історично притаманної українському християнству київської традиції чесноти милосердя, готовності відгукуватись на людські біди і потреби на засадах Христових заповідей любові. Вони є основою принципу допомоговості й удосконалення суспільного устрою з метою ліквідації не лише причин бідності, але й усякого зла на засадах справжньої поваги та пошанування гідності тих, хто потребує допомоги, що отримало підтвердження в численних документах синодів і соборів, зверненнях єпископату УКЦ.

Засвідчено, що український католицизм у питаннях становлення громадянського суспільства в Україні керується засадами пошанування гідності, свободи і прав людини, дотримання “субсидіарності” та “розподільчої справедливості”, відповідальності влади й особи за дотримання демократії в суспільстві. При цьому український католицизм розглядає демократію як засіб суспільного розвитку, базову категорію побудови громадянського суспільства, котра гарантує громадянам не лише участь у політичних рішеннях через можливість вибору та контролю за владою, але й покликана забезпечувати дотримання прав і свобод людської особи на засадах християнських моральних норм, оскільки нехтування останніми веде до пониження гідності особи та до появи різноманітних суспільних проблем, скандалів. Демократії в суспільному вченні УКЦ також відводиться вагома роль у розбудові громадянського суспільства через активізацію екуменічного діалогу з іншими християнськими церквами й нехристиянськими спільнотами України на принципах міжконфесійної толерантності та через заборону залучення УКЦ до будь-якої партії, бо це веде до порушення свободи християн щодо вільного громадянського вибору.

Вивчення проблем і перспективних тенденцій розвитку української католицької діаспори виявило невідворотність впливу глобалізації на життя української діаспори, що проявляється у драматичному зменшенні чисельності української спільноти через постійний тиск асиміляції та вплив різноманітних соціально-моральних викликів глобалізації. УКЦ намагається запобігти цьому через активну євангелізацію й соціальну опіку вірних, а також реалізацію комплексу заходів для збереження духовно-культурної ідентичності українських католиків. Дослідження проблем української діаспори підтвердило особливу важливість і потребу душпастирської діяльності УКЦ серед нової “хвилі” української еміграції, насамперед в Західній Європі й Росії, та дозволило сформулювати комплекс рекомендацій для розв'язання нагальних проблем української еміграції за участю УКЦ - відповідей на виклики глобалізації.

Загалом, з'ясування стану і перспектив українського католицького аджорнаменто в умовах глобалізації та секуляризації дозволило виокремити такі характерні прикмети й перспективи суспільного служіння УКЦ:

- соціальна та душпастирська діяльність сучасного українського католицизму засвідчує успадкування ним суспільних традицій київського християнства, досягнень УКЦ в ХІХ-ХХ ст., які в сучасних умовах реалізуються через католицьке аджорнаменто на засадах дотримання “субсидіарності”, “розподільчої справедливості” та відповідальності влади, особи, а також через пошанування прав, гідності й свободи особи, дотримання всіма громадянами засадничих християнських вартостей, релігійної толерантності та позапартійності конфесій - основоположних принципів розбудови громадянського суспільства в Україні;

- аналіз проблем, тенденцій і перспектив розвитку української католицької діаспори засвідчив зростаючий вплив глобалізації на життя української діаспори та дозволив автору з'ясувати позицію УКЦ у протидії цим викликам і сформулювати комплекс рекомендацій для розв'язання нагальних проблем української еміграції за участю УКЦ.

Висновки. Дослідження феномену українського католицизму дозволило концептуально обґрунтувати сутність та розкрити з системно-комплексних позицій проблеми й функціональний зміст його ідентичності, а також довело, що даний феномен є типово українським релігійним явищем, для якого характерний органічний взаємозв'язок надбань вселенської (католицької) та помісно-національної (київської) християнської спадщини і церковної традиції, що підтверджено такими висновками:

– український католицизм як релігійно-конфесійне явище повною мірою виявляється в його ідентичності, яка характеризується органічним поєднанням у церкві-виразнику даного феномену тотожної східній і західній церковним традиціям христоцентричної, вселенської, догматично-навчальної та канонічної спадщини зі самобутніми помісно-національними еклезіологічними й релігійно-культурними відмінностями й надбаннями. Інтегральним ідентифікатором цього поєднання виступає назва церкви, яка виявляє єдність вселенської універсальності та помісної історично-еклезіологічної, літургійно-обрядової, духовно-культурної й суспільно-соціальної національної самодостатності;

– доведено, що вже ранньому українському християнству, яке має апостольське коріння, була притаманна єдність вселенськості (католицькості), засвідченої активними прямими й опосередкованими контактами християнської спільноти Київської держави із Апостольським Престолом, та помісності, що підтверджено присутністю в київському (доволодимировому) християнстві слов'янських елементів богословської спадщини святих Кирила і Мефодія та слов'янського обряду, укладеного цими святими і затвердженого 867 року Римським папою. Це зумовило витворення синтетичного - слов'янсько-українського - типу християнства київської традиції, яке залишалось таким і після церковного розколу 1054 року, активно розвиваючи свою еклезіологічну обрядово-канонічну помісність, котра впродовж усієї доберестейської історії, на відміну від Візантійської церкви, Римською церквою визнавалась високими церковними актами і буллами;

– Київська (Руська) церква та її ієрархія дотримувалась і розвивала вселенсько-помісний характер своєї еклезіологічної ідентичності, незважаючи візантійський, московський та польський політично-церковний тиск на неї упродовж ХІ-ХV ст., зокрема через поставлення київськими митрополитами русичів та активну участь у ряді Вселенських соборів. Наприкінці ХVІ ст. ієрархія юрисдикційно закріпила більш ніж тисячачотирьохсотлітню вселенсько-католицьку та помісно-автономну еклезіологічно-обрядову ідентичність Руської (Українсько-Білоруської) церкви через Берестейську унію, котра обумовила стратегію подальшого інституційно-еклезіологічного становлення українського католицизму і стала вагомою основою українського націєтворення та націєзбереження;

– в умовах латинізації та полонізації ХVІІІ-ХІХ ст. український католицизм заклав засади духовно-національного і політичного відродження українського народу, які в часі підпільної діяльності УКЦ (1946-1990 рр.) та в умовах незалежної України було закріплено і розвинуто церквою в інституційно-еклезіологічній, літургійно-духовній, національно-патріотичній та суспільно-соціальній сферах;

– у христоцентризмі та кордоцентризмі українського католицизму яскраво проявились національно-помісні вияви духовно-літургійної й етнопсихологічної різноманітності „нового народу Божого”, засвідчені цілою низкою інтегруючих елементів й визначальних характеристик “еклезіальної природи” УКЦ, які підтверджують нерозривність і взаємопов'язаність вселенсько-універсальної та помісної складових цієї церкви;

– сучасне українське католицьке аджорнаменто засвідчує тяглість і розвиток українським католицизмом суспільно-соціальних традицій київського християнства й здобутків УКЦ в цій царині в ХІХ-ХХ ст., які нині реалізуються на засадах дотримання “субсидіарності” й “розподільчої справедливості” щодо відповідальності влади і особи та пошанування прав, гідності й свободи особи, релігійної толерантності, позапартійності конфесій. Ці концептуальні принципи суспільної дії трактуються українським католицизмом як базові у розбудові громадянського суспільства в Україні;

– вплив глобалізації на життя української католицької діаспори проявляється у драматичному зменшенні чисельності української спільноти, в її асиміляції та дії різноманітних негативних соціально-моральних чинників, для подолання яких сформульовано комплекс рекомендацій.

Основні положення і висновки дисертації викладені в таких публікаціях

Індивідуальна монографія:

1. Кияк С. Р. Ідентичність українського католицизму: генезис, проблеми, перспективи. Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2006. 632 с.

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Кияк С. Духовність сучасного християнства: український католицизм // Наукові записки. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: Зб. наук. праць. К., 2004. Вип. 14. С. 95-103.

2. Кияк С. Душпастирювання у правоохоронних органах: форма реалізації суспільної дії українського католицизму // Науковий вісник Чернівецького університету. Філософія. Чернівці, 2005. Вип. 240-241. С. 113-116.

3. Кияк С. Засади та історія становлення соціального вчення українського католицизму // Українське релігієзнавство. 2005. № 1 (33). С. 87-98.

4. Кияк С. Ідентичність Української католицької церкви візантійського обряду в контексті її вселенськості // Українське релігієзнавство. 2002. № 24. С. 75-85.

5. Кияк С. Помісність - реалізація вселенськості Української Католицької церкви візантійського обряду // Українське релігієзнавство. 2003. № 25. С. 97-105.

6. Кияк С. Проблеми євангелізації та душпастирювання у вищих навчальних закладах в Україні // The Light - Світло (Канада). 2003. Ч. 4 (960). С. 151-153.

7. Кияк С. Український католицизм і громадянське суспільство: становлення та сучасний стан проблеми // Науковий вісник Чернівецького університету. Філософія. Чернівці, 2004. Вип. 203-204. С. 56-61.

8. Кияк С. Український католицизм - церковно-обрядовий аспект // Українське релігієзнавство. 2004. № 2 (30). С. 96-105.

9. Кияк С. Церковно-богословські засади раннього українського католицизму (ХІ-ХІІ ст.) // Українське релігієзнавство. 2004. № 1 (29). С. 48-59.

10. Кияк С.Р. Вклад єпископа Григорія Хомишина в становлення культово-обрядової парадигми українського католицизму // Вісник Прикарпатського університету. Філософські та психологічні науки. Івано-Франківськ, 2006. Вип. 8. С. 108-115.

11. Кияк С.Р. Суспільні функції українського католицизму: спеціальне душпастирювання // Вісник Прикарпатського університету. Філософські та психологічні науки. Івано-Франківськ, 2005. Вип. 7. С. 127-136.

12. Кияк С.Р. Українська греко-католицька церква в діаспорі: стан і проблеми // Наука. Релігія. Суспільство. 2005. № 1. С. 3-7.

13. Кияк С.Р. Український католицизм в умовах релігійної свободи та побудови громадянського суспільства в Україні // Релігійна свобода. Науковий щорічник. Київ, 2004. № 8. С. 80-85.

14. Кияк С.Р. Український католицизм: історичний аспект становлення духовності // Зб. наук. праць: Філософія, соціологія, психологія. Івано-Франківськ, 2004. Вип. 9. Ч.1. С. 159-167.

15. Кияк С.Р. Філософсько-богословський теоцентризм Григорія Сковороди // Вісник Прикарпатського університету. Філософські та психологічні науки. Івано-Франківськ, 2002. Вип. 3. С. 60-68.

16. Кияк С.Р. Філософсько-богословські засади кордоцентризму українського греко-католицизму // Вісник Прикарпатського університету. Філософські та психологічні науки. Івано-Франківськ, 2003. Вип. 4. С. 72-79.

17. Кияк С.Р. Христоцентричність українського католицизму // Зб. наук. праць: Філософія, соціологія, психологія. Івано-Франківськ, 2004. Вип. 9. Ч.2. С. 117-125.

18. Кияк С.Р. Церковно-історичні корені духовності українського християнства і їхня культуротворча дія // Наука. Релігія. Суспільство. 2004. № 2. С. 197-202.

19. Кияк С.Р., Марґітич О.І. Неомістицизм сучасного католицизму в контексті харизматичного руху за віднову церкви у Святому Дусі // Збірник наукових праць: Філософія, соціологія, психологія. Івано-Франківськ, 2006. Вип. 9. Ч. 1. С. 191-195.

20. Kyyak S. Aktuelle Probleme der christlichen Erziehung in der Ukraine // Ibw-Journal. Zeitschrift des Deutschen Instituts fьr Bildung und Wissen. 2005. № 3. (Mai/Juni). S. 14-21.

21. Kyyak S. Christentum in der Ukraine. Problem der Vielfalt - Problem der Verstдndigung // Zeitschrift fьr Katholische Theologie. 2003. Band 125. Heft 2/3. S. 185-198.

22. Kyyak S. Die Ukrainische Katholische Kirche in der Diaspora als pilgernde Kirche // Ost-West. Europдische Perspektiven. Zeitschrift des Zentralkomitees der deutschen Katholiken. Freising: Renovabis. 2005. Heft 3. S. 233-239.

Навчальні посібники, статті в інших виданнях, тези доповідей:

1. Кияк С. Церковний розкол 1054 року і його наслідки для України і Української Церкви // Добрий Пастир. 1996. № 1. С. 21-24.

2. Кияк С. Християнська етика: Навчальний посібник. Івано-Франківськ: Вид-во ІФТКДІ, 1997. 244 с.

3. Кияк С. Апологетика. Оборона християнської віри: Навчальний посібник. Івано-Франківськ: Вид-во ІФТКДІ, 1997. 384 с.

4. Кияк С. Філософсько-богословська спадщина митрополита Андрея Шептицького // Спадщина митрополита Андрея Шептицького в національному й духовному відродженні України. Івано-Франківськ: Плай, 2000. С. 21-30.

5. Кияк С. Пам'яті Душпастиря, Громадянина, Батька // Поспішайте творити добро: Книга-реквієм. Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2001. С. 8-14.

6. Кияк С. Кардинал Йосиф Сліпий - сподвижник богословської ідентичності УГКЦ // Кардинал Йосиф Сліпий і сучасність: Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції на пошанування 110-ї річниці від дня народження Глави Української Греко-Католицької Церкви, Кардинала Йосифа Сліпого (11-12 жовтня 2002 р.). Івано-Франківськ: Плай, 2002. С. 13-19.

7. Кияк С. Роль Української Церкви у формуванні духовної ідентичності українського народу // Християнство в Україні на межі третього тисячоліття. Івано-Франківськ: Плай, 2002. С. 31-41.

8. Кияк С. Душпастирство у вищих навчальних закладах // Євангелізація і душпастирство у ІІІ тисячолітті. Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2002. С. 85-91.

9. Кияк С. Ідентичність Української Католицької Церкви візантійського обряду: духовний аспект // Людина і світ. 2003. № 2 (509). С. 8-12.

10. Кияк С. Гідність родини та пошанування людського життя в контексті „Катехизму Католицької Церкви” // Нова зоря. 2003. Ч. 6 (526). С. 2.

11. Кияк С. Україна - Візантія: церковно-богословський аспект взаємин // Південний архів: Зб. наук. праць Херсонського державного університету. Херсон, 2003. Вип. ХХІІ. С. 18-22.

12. Кияк С. Помісність Української Католицької Церкви візантійського обряду як вияв її вселенськості (католицькості) // Історія релігій в Україні: Праці ХІІІ Міжнародної конференції (Львів, 20-22 травня 2003 року). Львів: Логос, 2003. Кн. ІІ. С. 160-164.

13. Кияк С. Історично-обрядові засади українського католицизму // Київська традиція і східний обряд в українському християнстві. Київ - Тернопіль: Рада, 2004. С. 65-70.

14. Кияк С. Українська діаспора як символ церкви-паломниці: проблеми і перспективи. // Історія релігій в Україні: Науковий щорічник. Львів: Логос, 2004. Кн. 1. С. 288-294.

15. Кияк С. Історичні корені та генезис українського католицизму (до ХІ ст.) // Державно-церковні відносини в Україні у контексті сучасного європейського досвіду. К.: ВІП, 2004. С. 69-77.

16. Кияк С. УГКЦ і голодомор 1932-1933 років // Голодомор 1932-1933 років: геноцид української нації, трагедія всесвітньої історії. Івано-Франківськ: Плай, 2005. С. 85-89.

17. Кияк С. Єпископ Григорій Хомишин - творець культово-обрядових засад духовності українського католицизму // Історія релігій в Україні: Науковий щорічник. Львів: Логос, 2005. Кн. 2. С. 94-101.

18. Кияк С. Становлення Галицької митрополії - яскравий вияв католицькості київської церковної традиції // Християнська спадщина Галицько-Волинської держави: ціннісні орієнтири духовного поступу українського народу: Матеріали Міжнародної ювілейної наук. конф. (30 червня 2006 року). Івано-Франківськ - Галич, 2006. С. 155-159.

Анотація

Кияк С. Р. Український католицизм: генезис і проблеми ідентичності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.11 - релігієзнавство. - Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України (Відділення релігієзнавства). - Київ, 2007.

Дисертація є цілісним релігієзнавчим, філософським та історіософським дослідженням сутності, витоків і становлення релігійного феномена українського католицизму.

У дисертації із системно-комплексних позицій проаналізовано генезис, становлення та сучасний стан українського католицизму й основоположні парадигми його ідентичності. Зокрема, з'ясовано історіософські, духовно-культурні, літургійно-обрядові, інституційно-церковні, богословсько-еклезіологічні, суспільно-соціальні засади й особливості ідентичності та перспективи розвитку українського католицизму.

Дослідження розкриває й обґрунтовує історичну притаманність та функціонування в українському католицизмі основоположних характеристик його ідентичності, а саме христоцентричності, вселенськості та помісності, що розглядаються як важлива триєдина основа екуменічних взаємин у сучасному українському християнстві. Через з'ясування сутності ідентичності українського католицизму, його ролі в сьогоднішньому українському суспільстві й світі в контексті аджорнаменто доведено, що феномен українського католицизму є невід'ємним, типово національним чинником українського релігійного процесу, який базується на здобутках і спадщині київської християнської традиції.

Ключові слова: ідентичність українського католицизму, київська християнська традиція, христоцентричність, вселенськість, помісність, аджорнаменто, глобалізація, громадянське суспільство, українська діаспора.

Аннотация

Кияк С. Р. Украинский католицизм: генезис и проблемы идентичности. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.11 - религиоведение. - Институт философии им. Г. С. Сковороды НАН Украины (Отделение религиоведения). - Киев, 2007.

Диссертация является целостным религиоведческим, философским и историософским исследованием сущности, истоков и становления религиозного феномена украинского католицизма.

В диссертации с системно-комплексных позиций анализируется генезис, становление и современное состояние украинского католицизма, а также основополагающие парадигмы его идентичности. При этом выясняются историософские, духовно-культурные, литургические, институционно-церковные, богословско-экклезиологические и общественно-социальные принципы и особенности идентичности и перспективы развития украинского католицизма.

Исследование раскрывает и обосновывает историческую органичность и функционирование в украинском католицизме основополагающей “триады” его идентичности: христоцентричности, вселенскости и поместности, которые рассматриваются как важное триединое основание экуменических взаимоотношений в современном украинском обществе.

Путем исследования сущности идентичности украинского католицизма, а также его роли в современном украинском обществе и мире в контексте аджорнаменто доказано, что феномен украинского католицизма есть неотъемлемым, типично национальным фактором украинского религиозного процесса, основывающимся на достижениях и наследии киевской христианской традиции.

Установлено, что основополагающей идентифицирующей экклезиологической характеристикой феномена украинского католицизма является название церкви-выразителя его - „Украинская католическая церковь“ (УКЦ). Данное название церкви в работе обосновано и принято для идентификации украинского католицизма, поскольку ныне официально употребляемое название церкви - Украинская греко-католическая церковь - не вполне объективно и адекватно отражает обрядовые, литургические, духовные и канонические слагающие ее идентичности из-за утраты ею за последние два столетия византийской (греческой) обрядовой доминанты, которую в УКЦ заменила украинская составляющая. Этот вывод обосновывается путем исследования историософских и экклезиологических особенностей и теологических принципов идентичности украинского католицизма, в процессе которого установлены исторические корни и генезис, проанализировано историческое становление институционных структур УКЦ в контексте общественных трансформаций ХVII-ХХ столетий.

В работе установлено, что слагаемые идентичности украинского католицизма отражают континуальность вселенскости УКЦ, что подтверждено анализом его церковно-институционных, литургических и духовно-культурных уровней и особенностей.

Важным составляющим исследования идентичности украинского католицизма стал его анализ в контексте рефлексий ІІ Ватиканского собора и католической экклезиологии, которым установлено христоцентрический и кордоцентрический характер украинского католицизма, отличающийся самобытными церковно-национальными свойствами. Среди этих свойств особенно важными являются вселенская универсальность и национальная поместность УКЦ, в которых отражается ее католический характер и национальная экклезиологическая самобытность. Важным выразителем этой самобытности являются литургическая и обрядовая составляющие идентичности УКЦ, детально проанализированные в работе.

Диссертационное исследование позволило выявить и обосновать перспективы украинского католического аджорнаменто в условиях глобализации и секуляризации. С этой целью в работе исследованы, систематизированы и обобщены с теоретических и прикладных позиций актуальные общественные задания и социальные функции УКЦ в контексте социального учения католицизма. При этом важной общественной составляющей украинского католицизма выступает его концепция построения гражданского общества в Украине, детально обоснованная в последнем разделе диссертации. В этом же контексте проанализированы проблемы и перспективы развития украинской католической диаспоры в условиях глобализации.

Ключевые слова: идентичность украинского католицизма, киевская христианская традиция, христоцентричность, вселенскость, поместность, аджорнаменто, глобализация, гражданское общество, украинская диаспора.

Summary

Kyyak S. R. Ukrainian Catholicism: genesis and problems of identity. - Manuscript.

The dissertation for acquiring the scientific degree of Doctor of philosophical sciences of the specialization 09.00.11 - religion sciences. - The Institute of Philosophy named G. Skovoroda NAS of Ukraine (Religion department). - Kyyiv, 2007.

The dissertation is an entire religions philosophic and historical research of the essence, origin and development of the religions phenomenon of the Ukrainian Catholicism.

The genesis, development and present-day state of the Ukrainian Catholicism and the foundational paradigms of its identity are analysed in this dissertation from the systematic and integrated points. Such historical, spiritual-cultural, liturgic-ritual, institutionary, ecclesiastical, theological and social principals and identity peculiarities as well as the prospects of the Ukrainian Catholicism development are defined.

The research discovers and grounds the historical characteristic and function of the determinative three qualities of the identity in the Ukrainian Catholicism: Christ centralism, ecumenicity and patrimony that are considered to be the important basis of three parts of the ecumenical interrelation in the modern Ukrainian Christianity.

The essence of the Ukrainian Catholicism identity and its role in the Ukrainian contemporary society and the whole in the context of the up-to-date aggiornamento are studied out in the thesis. As a result it is proved that the Ukrainian Catholic phenomenon is an integral, typically national constituent of the Ukrainian religions process which is based on the achievements and heritage of the Kyyiv Christian tradition.

The key words: identity of the Ukrainian Catholicism, the Kyyiv Christian tradition, Christ centralism, ecumenicity, patrimony, aggiornamento, globalization, a civil society, the Ukrainian community.

Размещено на Allbest.ru